[QUOTE]В той же день президент Сполучених Штатів Джордж Буш офіційно визнав незалежність 11 пострадянських республік, зокрема й України. 26 грудня сесія Ради Республік Верховної Ради СРСР, з якої на той момент не були відкликані тільки представники Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану та Туркменістану, прийняла під головуванням народного депутата Казахської РСР А. Алімжанова декларацію № 142-Н про припинення існування СРСР в зв'язку з утворенням СНД. На наступний день Єльцин перебрався в кремлівський кабінет. До кінця 1991 року залишилося лише декілька радянських інститутів, що не перейшли під контроль Росії. З 2 січня 1992 року і вони припинили свою діяльність.

Українська Радянська Соціалістична Республіка, УРСР (до 30 січня 1937 року — Украї?нська Соціялістична Радянська Республіка, УСРР) — одна з республік у складі Радянського Союзу. Проіснувала з 10 березня 1919 по 24 серпня 1991 року. З означення «Енциклопедії українознавства», комуністична державно-політична формація, що постала як результат збройної агресії більшовицької Росії при допомозі місцевих більшовиків проти Української Народної Республіки. За радянськими джерелами, УРСР — соціалістична держава та союзна республіка у складі союзу радянських соціалістичних республік — СРСР. Сучасна українська історіографія стверджує, що в деякі періоди свого існування УРСР мала певні формальні ознаки державності у структурі органів урядування. Відома тоталітаризмом сталінського штибу та геноцидом українців, зокрема, кількома голодоморами, які прийшли на зміну українізації 1920—1930-х років. У Західній Україні, яку анексувало СРСР восени 1939 року, з метою встановлення більшовицького режиму та придушення українського визвольного руху проводили масові депортації місцевого населення та численні каральні акції НКВС—МДБ. Керівною силою в УСРР проголошено Комуністичну партію (більшовиків) України (згодом перейменовано на КПУ), що входила на правах обласної організації до РКП(б) (пізніше КПРС) і спиралася на збройні сили Червоної армії та структури державної безпеки (НК-ОДПУ -> НКВС -> МДБ -> КДБ). На відміну від Української Народної Республіки, яка встановила дипломатичні відносини більше ніж з 20 країнами світу, не отримала міжнародного визнання, попри те, що 1945 року стала однією зі співзасновниць Організації Об'єднаних Націй (ООН). Від 1934 року столицею УСРР був Київ, до того часу — Харків. УРСР припинила своє існування 1991 року, з розпадом СРСР: фактично — із ухвалою Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, а формально — із підписанням Біловезької угоди 7-8 грудня 1991 року. Утворені, згідно з конституцією, органи влади УСРР були цілковитою подобою органів та інституцій РРФСР, таким же було й радянське законодавство в Україні. Навіть законодавчі акти РРФСР застосовувалися автоматично в Україні. Видимість державності УСРР при її фактичному підпорядкуванні російській центральній владі були лише перехідною стадією, диктованою станом війни і наявністю в Україні чи в екзилі уряду УНР. Цей стан мав устабілізуватися створенням союзної держави — СРСР, складовою частиною якого стала УСРР. Найвищим органом державної влади за 1919—1922 pp. був Всеукраїнський З'їзд робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, який обирав Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет, що здійснював верховну владу між Всеукраїнськими З'їздами; виконавчо-адміністративним органом була Рада Народних Комісарів. На місцях поставали подібні ради: міські, сільські, волосні, повітові і губерніальні з їх виконавчими комітетами. Ці органи влади творилися шляхом посередніх виборів, при чому міське робітниче та сільське населення не були однаково репрезентовані (з дискримінацією останнього), при відлученні від участі у виборах різних категорій громадян, позбавлених права голосу.
Включення УСРР до РРФСР відбувалося шляхом об'єднання наркоматів унаслідок укладення т. зв. союзно-оборонних і господарських договорів між двома, або й всіма існуючими радянськими республіками (1.06.1919 і 28.12.1920). Спільне керівництво, а в дійсності обмеження і підпорядкування найважливіших ділянок державної влади російському центрові (оборона, транспорт, праця, зовнішня торгівля, пошта-телеграф) робили характер УСРР як окремої державної формації, сумнівним. УСРР мала у новій і формальній федерації СРСР після 1922 року номінально рівноправне місце з РРФСР, Білоруською РСР та Закавказькою Федерацією. Згідно зі зміненою у травні 1925 року конституцією УСРР та її новим варіантом 1929 року, верховні органи влади були подібні до попередніх: Всеукраїнський З'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (голова Г. Петровський) і Рада Народних Комісарів (В. Чубар, П. Любченко). Органи державного управління — наркомати були поділені на: а) злиті, які існували в уряді СРСР і мали в республіках своїх уповноважених, б) об'єднані (існували при урядах і СРСР і УСРР) та в) самостійні (діяли лише у республіках). За союзним договором було створено 5 загальносоюзних наркоматів: закордонні справи, оборона, зовнішня торгівля, транспорт та пошта і телеграф. Проте шляхом внесення змін до законодавства поступово об'єднано низку інших ділянок державного життя. Ще більшу централізацію влади і державного управління установили нові конституції СРСР (1936) і УРСР (1937), згідно з якими була впроваджена система прямих виборів та надано всім громадянам однакові виборчі права. Найвищу владу за цими конституціями здійснювала Верховна Рада та її президія, а виконавчу — Рада Народних Комісарів (з 1946 — Рада Міністрів). Наркомати було поділено на: а) загально-союзні, б) союзно-республіканські і в) республіканські, при чому обсяг безпосередньо чи опосередковано централізованих галузей поширився. Конституційним законом від 01.02.1944 поширено компетенцію УРСР на зовнішні справи й оборону утворенням союзно-республіканських наркоматів (згодом міністерств з цих ділянок). З кінця 1940-х pp. припинено призначення міністра оборони УРСР. Й. Сталін у своєму листі до президента США Франкліна Делано Рузвельта (11 лютого 1945), пов'язаному з обговоренням питання створення ООН, фактично визнавав повністю залежний характер УРСР: « Я цілком згодний з Вами, що, оскільки число голосів Радянського Союзу збільшується до трьох у зв'язку з включенням до списку членів Асамблеї Радянської України і Радянської Білорусі, належить також збільшити кількість голосів для США.» Після смерті Сталіна відбулися деякі зміни у державно-правовому статусі УРСР. Від кінця 1950-х років поширено права виборних рад по лінії т. зв. демократизації і більшої участі рад у розв'язуванні державних справ. У Верховній Раді УРСР було створено постійні комісії, які збиралися раз на 3 місяці на короткі сесії для розгляду доручених їм питань. Крім попередніх комісій (мандатної, законодавчих передбачень, закордонних справ і старійшин), було утворено комісії: планово-бюджетну, важкої промисловості, легкої і харчової промисловості, місцевої промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку, сільського господарства, комунального господарства і побутового обслуговування, торгівлі, освіти й науки, культури, охорони здоров'я і соціального забезпечення, охорони природи, молоді (за станом на 1971). Постійні комісії також було утворено при місцевих радах. Серед інших, комісії, до складу яких входили і не члени рад, мали своїм завдання сприяти виконанню заходів місцевого управління. У зв'язку з курсом на «розширення прав союзних республік» УРСР шляхом відповідних конституційних змін було надано деякі повноваження, які раніше належали загально-союзними органами управління: у справах адміністративно-територіального поділу, судоустрою і судочинства, деякі права у розробці місцевого бюджету та господарського планування. УРСР одержала право на власне законодавство у цих сферах, щоправда, в межах загальносоюзного законодавства і лише з доручення союзних органів. За таким самим порядком було опрацьовано наприкінці 1950—1960-х років низку нових кодексів УРСР, які розробили на підставі загальних основ союзного законодавства; вони засадничо нічим не відрізнялися від кодексів інших республік. Подібним чином було розширено повноваження виконавчої влади УРСР з середини 1950-х років. В уряді УРСР було утворено деякі союзно-республіканські міністерства, які раніше не існували: зв'язку, вищої освіти (якому в УРСР підпорядковано 58 вузів), енергетики й електрифікації; збільшилося число союзно-республіканських комітетів; було переведено союзно-республіканські міністерства в розряд республіканських (торгівлі, будівельних матеріалів, хлібопродуктів, юстиції, внутрішніх справ, охорони громадського порядку). Тоді ж ряд міністерств у Москві і Києві було ліквідовано, а управління тими галузями перейшло до рад народного господарства. Цей децентралізаційний курс, що з нього скористалися республіканські уряди, припинився в середині 1960-х років, і тоді було відновлено центральні міністерства у Москві, а в УРСР перетворено ряд республіканських на союзно-республіканські (освіти, торгівлі, внутрішніх справ, сільського господарства, монтажних і спеціальних робіт, промислового будівництва, лісової і деревообробної промисловості, харчової промисловості, будівельних матеріалів, радгоспів) або їх було скасовано взагалі (юстиції, охорони громадського порядку). Так само ряд комітетів Ради Міністрів УРСР стали союзно-республіканськими комітетами; союзно-республіканське міністерство хімічної промисловості стало загально-союзним у 1970 році. З кін. 1960-х років Рада Міністрів розрослася знову на важку централізовану бюрократичну машину з перевагою союзно-республіканських міністерств і державних комітетів (1978 — 28 і 16 з кількома ін. підвідомчими органами) тільки при шістьох республіканських міністерствах. Нова конституція УРСР 1978 року, ухвалена на зразок конституції СРСР 1977 року, повторювала дослівно головні статті останньої і вносила лише мінімальні зміни до структури влади: Верховна Рада обиралася на 5 років у складі 650 депутатів; місцеві ради обиралися на 2,5 роки. У складі Ради Міністрів УРСР було утворено президію, яка фактично існувала й раніше, хоч досі не була конституційним органом. Міністерства і далі поділялися на союзні, союзно-республіканські і республіканські, яких нова конституція не перераховувала. Зміни у структурі і категоріях міністерств регулювалися тепер уже звичайними законами. Конституція уже не згадувала повноважень УРСР у сфері збройних сил, таким чином було формально ліквідовано союзнореспубліканське міністерство оборони. УРСР формально і фактично була унітарною формацією і не мала у своєму складі ніяких автономних одиниць. До 1940 року була в її складі Молдавська РСР, яка перейшла на статус союзної республіки. Тогочасна Кримська область УРСР до 1944 року була АРСР у межах РРФСР. Будучи сама централізованою одиницею, УРСР входила у ширшу централізовану структуру СРСР; органам влади останньої підпорядковувалися державні органи УРСР. Керівною силою політичної системи УРСР була КПРС, яка діяла в Україні через повністю інтегровану в неї Комуністичну Партію України. Наслідуючи інші держави, УРСР, як і 14 інших радянських союзних республік, мала деякі зовнішні ознаки також держави: прапор, державний гімн і герб. Питання суверенітету, правосуб'єктивності та природи радянської союзної республіки в колах теоретиків державного права були й лишаються дискусійними. Радянська доктрина наполягала на наявності суверенних прав союзних республік, у тому числі й УРСР. Натомість більшість західних правників заперечували суверенний характер союзних республік. Обмежена участь УРСР, як і деяких інших республік, у міжнародних взаєминах до 1923 року та після 1944 року надавала їм лише часткову правосуб'єктність, яку не можна було вважати істотною функцією українського радянського державного організму, а можна було говорити лише про тактичне значення для зверхньої держави — СРСР. Саме СРСР визначав доцільність чи недоцільність тих чи інших дій УРСР у зовнішніх зв'язках, маніпулюючи ними з погляду інтересів радянської великодержавної політики. Обсяг формально окремих міжнародних зв'язків УРСР був надзвичайно вузьким і селективним: право на посольства здійснювалося лише мінімально (представництво УРСР при ООН і місія при ЮНЕСКО в Парижі; у Києві не було ні одного акредитованого дипломатичного представника іноземної держави), існували лише генеральні консульства європейських соціалістичних країн, а в 1976—1979 існувало консульство США; в Одесі були розташовані генеральні консульства Болгарії, Куби й Індії. УРСР брала участь лише у тих міжнародних конференціях, де це не підносило її престижу як окремої держави (наприклад, в технічних і адміністративних). УРСР підписала тільки колективні (багатосторонні) міжнародні угоди (в 1944—1945 була сиґнатором двох двосторонніх угод), але не політичного характеру; УРСР не брала жодної участі як окрема держава в нарадах і міжнародних організаціях країн соціалістичного блоку. Участь УРСР в ООН та спеціалізованих і міжурядових організаціях, очевидно, була умотивована лише можливістю здобуття таким чином додаткового впливу і голосів для СРСР. Розбудований для цих обмежених зовнішньополітичних дій апарат в уряді УРСР був мінімальним: міністерство закордонних справ, комісія закордонних справ Верховної Ради, згадані вже місії в Нью-Йорку і Парижі (представник УРСР у Женеві входив до складу загально-радянської місії при європейській штаб-квартирі ООН). В 1947 році Москва відкинула пропозицію Великої Британії про встановлення прямих дипломатичних зв'язків з Києвом. Так само не існувало у Києві неурядових установ міжнародного спілкування, як це було в Москві чи столицях інших країн радянського блоку (асоціації сприяння ООН тощо). Український Червоний Хрест, Республіканський Комітет молоді тощо не були членами відповідних міжнародних союзів. Т. зв. товариства дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами (СРСР—Франція, СРСР—Італія тощо) діяли у загальносоюзному маштабі, а їх роботу в Києві лише координувало Українське товариство дружби і культурних зв'язків, що було підрозділом Союзу радянських товариств дружби. У цьому ж плані діяло й товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном «Україна». Конституція УРСР 1978 року не внесла ніяких змін у зовнішньополітичні повноваження УРСР, хоч деякі українські радянські правники (І.Лукащук) свого часу вказували на потребу чіткішого розмежування і визначення їх. Не зважаючи на мінімальні вияви прав УРСР у практиці зовнішньої політики та на їх допоміжну функцію у радянській зовнішній політиці, з погляду позитивного міжнародного права (чинне право і його виявлення в актах) можна ствердити часткову правосуб'єктність УРСР, при чому потенційно вона могла бути значно поширена. Суверенний характер УРСР можна ставити під сумнів не лише з погляду міжнародного, але й державного права. У принципі класична теорія держави не знає такого прецеденту, щоб одна державно-політична одиниця, як УРСР, була так залежна від іншої зверхньої держави,— СРСР,— і водночас претендувала б на статус окремої держави. Лише деякі васальні держави і протекторати у минулому були в подібному становищі.

24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України, підтверджену всенародним референдумом 1 грудня 1991 року.

На момент створення УСРР фактично не включала в себе території Західної України (Львів, Рівне, Тернопіль, Дрогобич та ін), Криму, територій Донецько-Криворізької радянської республіки (Харків, Луганськ, Донецьк, Кривий Ріг та ін), Північної Буковини (з Чернівцями), Закарпаття, частини Бессарабії, Одеси. Одночасно, з самого початку свого існування вона претендувала на територію 9 українських губерній (Таврійської — без Криму). Постановою ЦК РКП(б) від 15 березня 1918 року Донецький басейн був визнаний територією України. На Другому Всеукраїнському з'їзді рад були присутні делегати від Донбасу, а Україна була проголошена незалежною радянською федеративною республікою. При цьому до складу УСРР входили південні території сучасної Гомельської області Білорусі. Зміни 1919—1926 рр.
Після закріплення радянської влади в Україні, її столицею до середини березня 1919 р. був Харків. До складу УСРР якийсь час входили Білгородський і Грайворонський повіти дореволюційної Курської губернії. 31 січня 1919 р. РНК УСРР приймає постанову про утворення Донецької губернії в складі двох повітів — Бахмутського та Слов'яносербського. У чернетці постанови обмовлялося, що український уряд не претендує на Донську область РСФРР. 25 лютого 1919 р. розглядалося питання про кордони між РСФРР і УСРР. Основним рішенням було зберегти дореволюційні кордони між губерніями як кордони між республіками, але 4 північні повіти Чернігівської губернії були передані РСФРР, яка включила їх до складу Гомельської губернії — першої нової губернії, яку створило радянське керівництво. 15 березня 1920 р. РСФРР передала УСРР станиці Гундорівську, Кам'янську, Калітвянську, Усть-Белокалітвянську, волость Карбово-Обріську Донецького округу, ст. Володимирську, Олександрівську Черкаського округу і далі по лінії ст. Козачі Лагері, Мало-Несветайская, Нижньо-Крепінська, Таганрог (разом з округом). У серпні 1924 року частина Шахтинського і Таганрозького округів Донецької губернії Української РСР були повернені до складу РСФРР. У 1925—1926 рр. продовжилося збільшення території України: 16 жовтня 1925 р. РСФРР передає частину Курської губернії (територія Путивльського повіту (без Крупецької волості), Кренічанську волость Грайворонського повіту, 2 неповні волості Грайворонського та Бєлгородського повітів); 1 квітня 1926 добавлена Семенівська волость Новозибківського повіту Брянської губернії; Троїцька волость Валуйського повіту Воронезької губернії. Зміни 1939—1954 рр.
У вересні 1939 року радянські війська окуповують в Польщі територію Західної України, яка 14 листопада 1939 р. офіційно увійшла до складу УРСР. З придбаних територій 16 серпня 1945 р. Польщі були зроблені деякі поступки, лінія кордону УРСР з Польщею проведена по лінії Керзона з невеликими відхиленнями на користь Польщі (в тому числі місто Перемишль). 28 червня — 3 липня 1940 р. війська СРСР зайняли Бессарабію і Північну Буковину, що належали Румунії. 2 серпня 1940 р. зі складу УРСР виведено Придністров'я (воно разом з рядом територій в Бессарабії утворило Молдавську РСР). УРСР одержала Північну Буковину з Чернівцями, південні райони Бессарабії з містом Білгород-Дністровський (Аккерман). У березні 1945 року, згідно з радянсько-польськими договорами, частина Дрогобицької області (Бірчанський, Ліськівський і західна частина Перемишльського району з містом Перемишль) були передані Польщі. 29 червня 1945 р. у Москві було підписано угоду про входження Підкарпатської Русі, що належить Чехословаччини, до складу УРСР. Крім того, були передані деякі власне словацькі території. Нові території отримали назву Закарпаття. У травні 1948 Медиківський район зі складу Дрогобицької області передано Польщі. 15 лютого 1951 відбувся обмін територіями між СРСР і Польщею, в результаті чого УРСР втратила частину території Дрогобицької області (Нижньо-Устріцький район). 19 лютого 1954 зі складу РРФСР до складу УРСР передано Крим (без вказівки статусу міста Севастополя).
Статут ООН, який було підписано 26 червня 1945 р., набрав чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй. Активну участь у розробці Статуту ООН взяли представники УРСР. Глава делегації УРСР на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 «Цілі та принципи» Статуту. СРСР в числі перших підписав Статут і увійшов в групу з 50 державами-засновницями ООН.
Генеральні секретарі ООН чотири рази відвідували Україну, станом на грудень 2015 року був перший візит після проголошення незалежності України. У липні 2017 року відбувся другий візит генсека до України з часів незалежності. З офіційними візитами у Києві перебували У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос Галі (1993 р.), Антоніу Гутерреш (2017). У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь в установчій конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, Міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський, головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 «Цiлi та принципи» Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН. https://undocs.org/ru/A/RES/2782%20(XXVI) До 1991 року, будучи у складі Радянського Союзу, Україна де-юре мала в ООН власне представництво на рівні незалежної країни. Проте, де-факто діяльність Української РСР в ООН була обмежена рамками проведення єдиної радянської зовнішньої політики. За час свого членства в ООН Україна чотири рази обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948–1949, 1984–1985, 2000–2001, 2016–2017 рр.), шість разів — членом Економічної і Соціальної Ради (останній раз — на період 2010–2012 рр.), двічі — членом Ради ООН з прав людини (востаннє на період 2008–2011 рр.). У 1997 р. Міністра закордонних справ України Г. Й. Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесії Генеральної асамблеї ООН. Предметом особливої гордості України є те, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як «сесія реформ», ухвалила всеосяжну програму реформування Організації, запропоновану її Генеральним секретарем К. Аннаном, і надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню ООН. Одним з найбільш важливих підтверджень визнання авторитету і ролі нашої держави на міжнародній арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики, відданості принципам демократії та верховенства права, практичного внеску у розбудову миру та стабільності стало друге за часів незалежності обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2016–2017 рр. Протягом 1994–2001 рр. відбулося сім зустрічей Президента України Л. Кучми з Генеральним секретарем ООН: у 1994 р. у Нью-Йорку, у 1995 р. у Відні, у 1996 р. у Москві, у 1997 р. у Давосі, під час 52-ї сесії ГА ООН у вересні та листопаді 1997 р., під час Вашингтонського Саміту країн-членів НАТО (квітень 1999 р.), а також під час Саміту тисячоліття ООН (вересень 2000 р.). У 1995 р. Президент України взяв участь у Спеціальному урочистому засіданні ГА ООН на найвищому рівні з нагоди 50-ї річниці заснування Організації Об'єднаних Націй. Він також брав участь у роботі 49-ї та 52-ї сесій ГА ООН, був Головою делегації України на 19-й спеціальній сесії ГА ООН з питань екології та Саміті тисячоліття ООН. 7 вересня 2000 р. з ініціативи Президента України відбулося засідання Ради Безпеки ООН на рівні глав держав та урядів (Саміт РБ ООН), присвячене обговоренню питання «Забезпечення ефективної ролі Ради Безпеки у підтриманні міжнародного миру та безпеки, особливо в Африці». Це засідання РБ на найвищому рівні, друге за всю історію ООН, мало позитивний вплив на відновлення та зміцнення авторитету Ради Безпеки, а також надало потужного імпульсу зусиллям, спрямованим на зміцнення принципів Статуту ООН, головних засад системи колективної безпеки та реформування політики ООН у галузі миротворчих операцій. Наступник Кучми на посаді Президента Віктор Ющенко продовжив лінію співпраці з ООН, щоправда 24 вересня 2008 року генеральний секретар ООН Пак Гі Мун попросив Україну допомогти з ремонтом вертольотів, які використовуються в ході миротворчих операцій.24 вересня 2009 року Віктор Ющенко виступив на сесії Генеральної асамблеї ООН з пропозиціями про посилення гарантій безпеки неядерним державам, при цьому він наголосив, що Україна добровільно відмовилась від статусу ядерної держави. Також Віктор Ющенко висловив сподівання, що через 10 років, тобто не раніше 2019 році Україна може стати членом Ради безпеки ООН. За період незалежності України понад 34 тисяч українських військових та представників органів внутрішніх справ взяли участь у більш ніж 20 миротворчих операціях під егідою ООН. За офіційними даними Секретаріату ООН, Україна станом на початок 2013 року представлена в ОПМ ООН понад 500 «блакитними шоломами» у складі 8-ми миротворчих операцій ООН: у ДРК, на Кіпрі, в Аб'єй (Судан), у Косово, Кот д'Івуарі, Ліберії, Південному Судані та Тимор-Леште. Таким чином, за кількістю персоналу Україна наразі у третій десятці держав-лідерів серед понад 100 країн-контрибуторів до ОПМ ООН. Праця і співпраця україни в ООН триває і нині вже за президентства П.Порошенка.
І трохи мистецтва історичних аналів:




Текст Інтернаціоналу (переклад українською мовою Миколи Вороного)

Повстаньте, гнані і голодні
Робітники усіх країв,
Як y вулкановій безодні
B серцях y нас клекоче гнів.
Ми всіх катів зітрем на порох
Повстань же, військо злидарів
Bce, що забрав наш лютий ворог
Щоб повернути, час наспів.

Чуєш: сурми заграли
Час розплати настав.
B Інтернаціоналі
Здобудем людських прав! × 2

He ждіть рятунку не від кого:
Ні від богів, ні від царів!
Позбудеться ярма тяжкого
Сама сім'я пролетарів.
Пусті слова про право бідних!
Держава дбає не про нас.
Hac мали за рабів негідних
Доволі кривди і образ.

Приспів × 2

B склепах загарбані віками
Лежать заховані скарби:
Bce те, що надбане трудами
Слізьми голодної юрби.
I так визискуваним буде
Робочий люд багато літ!
Широкий світ a всюду, всюди
Безсильне — право, сильний — гніт.

Приспів × 2

B нужді та утисках ми бились,
A з наших жил точили кров.
Над нами багачі глумились,
A ми корилися їм знов.
Скидаймо ж гніт, ганьбу і маску
Вже промінь щастя нам засяв.
He треба прав без обов'язку
I обов'язку, що без прав!

Приспів ×2

Лиш ми, робітники, ми — діти
Святої армії труда,
Землею будем володіти,
A паразитів жде біда!
Тоді, як грім під час негоди,
Впаде на голову катів,
Нам сонце правди і свободи
Засяє в тисячах огнів.
Приспів × 2

Фрагмент перекладеного Миколою Вороним «Інтернаціоналу» цитує Володимир Маяковський у своєму вірші «Долг Украине»:
Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знамёнах —
лексиконах алых, —
эта мова
величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»

Гі́мн Украї́нської Радя́нської Соціалісти́чної Респу́бліки — державний гімн Української РСР в період 1949—1991 років.

Музика — авторський колектив під керівництвом Антона Лебединця, слова — Павло Тичина.

З версії гімну від 1978 року в другій строфі Микола Бажан видалив згадку про Сталіна.


Текст гімну (1949—1978)
Живи, Україно, прекрасна і сильна,В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.Між рівними рівна, між вільними вільна,Під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла.Слава Союзу Радянському, слава!Слава Вітчизні народів-братів!Живи, Україно, радянська державо,Возз'єднаний краю на віки-віків!Нам завжди у битвах за долю народуБув другом і братом російський народ,І Ленін осяяв нам путь на свободу,І Сталін веде нас до світлих висот.Слава Союзу Радянському, слава!Слава Вітчизні народів-братів!Живи, Україно, радянська державо,Возз'єднаний краю на віки-віків!Розіб'ємо всі ми ворожі навалиНародного гніву священним мечем!Під стягом радянським ми дужими сталиІ в світ комунізму велично ідем!Слава Союзу Радянському, слава!Слава Вітчизні народів-братів!Живи, Україно, радянська державо,Возз'єднаний краю на віки-віків!
Текст гімну (1978—1991)
Живи, Україно, прекрасна і сильна,В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.Між рівними рівна, між вільними вільна,Під сонцем свободи, як цвіт розцвіла.Слава Союзу Радянському, слава!Слава Вітчизні на віки-віків!Живи, Україно, радянська державо,В єдиній родині народів-братів!Нам завжди у битвах за долю народуБув другом і братом російський народ,Нас Ленін повів переможним походомПід прапором Жовтня до світлих висот.Слава Союзу Радянському, слава!Слава Вітчизні на віки-віків!Живи, Україно, радянська державо,В єдиній родині народів-братів!Ми славим трудом Батьківщину могутню,Утверджуєм правду безсмертних ідей.У світ комунізму — величне майбутнєНас Ленінська партія мудро веде.Слава Союзу Радянському, слава!Слава Вітчизні на віки-віків!Живи, Україно, радянська державо,В єдиній родині народів-братів!

Оригінальний текст Чубинського
Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!Душу й тіло ми положим за нашу свободу І — покажем, що ми, браття, козацького роду!Гей-гей, браття милі,Нумо братися за діло,Гей, гей, пора встати,Пора волю добувати!Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,Нащо оддав Україну ворогам поганим?!Щоб вернути її честь, ляжем головами,Наречемось України славними синами.Душу й тіло ми положим за нашу свободу І — покажем, що ми, браття, козацького роду!Спогадаймо тяжкий час, лихую годину,тих, що вміли умирати за нашу Вкраїну,Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва!Щоб не стратить марно нам свого юнацтва!Душу й тіло ми положим за нашу свободу І — покажем, що ми, браття, козацького роду!
Текст П. Чубинського II
Ще не вмерла Україна,И слава, и воля!Ще намъ, браття-молодці,Усміхнетця доля!Згинуть наші вороги,Якъ роса на сонці;Запануємъ, браття, й ми У своій сторонці.Душу, тіло ми положимъ За свою свободу И покажемъ, що ми браття Козацького роду.Гей-гей, браття миле,Нумо братися за діло!Гей-гей пора встати,Пора волю добувати!Наливайко, Залізнякъ И Тарасъ Трясило Кличуть насъ изъ-за могилъ На святеє діло.Изгадаймо славну смерть Лицарства-козацтва,Щобъ не втратить марне намъ Своего юнацтва.Душу, тіло і д.Ой Богдане, Богдане,Славний нашъ гетьмане!На-що віддавъ Україну Москалямъ поганимъ?!Щобъ вернути іі честь,Ляжемъ головами,Назовемся Украіни Вірними синами!Душу, тіло і д.Наші браття Славяне Вже за зброю взялись;Не діжде ніхто, щобъ ми По-заду зістались.Поєднаймось разомъ всі,Братчики-Славяне:Нехай гинуть вороги,Най воля настане!
Державний Гімн України (до 6 березня 2003 року)
Ще не вмерла України ні слава, ні воля.Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.Душу й тіло ми положим за нашу свободу,І покажем, що ми, браття, козацького роду.Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,В ріднім краю панувати не дамо нікому;Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,Ще у нашій Україні доленька наспіє.Душу, тіло ми положим за нашу свободу,І покажем, що ми, браття, козацького роду.А завзяття, праця щира свого ще докаже,Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,За Карпати відоб'ється, згомонить степами,України слава стане поміж ворогами.Душу, тіло ми положим за нашу свободу,І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Закон України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 року

Слова гімну на постаменті Державного прапора України, встановленого у Змієві на честь 20-ї річниці Незалежності
Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:
«Ще не вмерла України і слава, і воля,Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.Приспів:Душу й тіло ми положим за нашу свободу,І покажем, що ми, браття, козацького роду».
Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.

Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.

Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Стаття 4. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
м. Київ, 6 березня 2003 року: Президент України Л.КУЧМА: № 602-IV

У Вікіджерелах є Державний гімн Союзу Радянських Соціалістичних Республік
Офіційний переклад (автор — Микола Бажан)



Союзом незламним республіки вільні
Навіки з'єднала Великая Русь.
Хай квітне, народами створений спільно
Єдиний, могутній Радянський Союз.

Приспів:
Славимо велич Вітчизни свободної,
Дружби народів опори в віках!
Партія Леніна — сила народная
До комунізму нам вказує шлях.

Крізь грози світило нам сонце свободи,
І Ленін великий нам путь осіяв,
На битву за правду покликав народи,
Натхнення на труд і на подвиги дав.

Приспів.

У звершенні славних ідей комунізму
Ми бачим, країно, майбутнє твоє.
Червоному стягу своєї Вітчизни
Народ наш несхитну присягу дає.

Приспів.


Національний Гімн України

Слова: Павло Чубинський, С. Данилович
Музика: Михайло Вербицький

Ще не вмерли України, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб’ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Сучасний текст


Дитячий гімн
Автограф М. Лисенка


Боже великий, єдиний,
Русь-Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Русь-Україну храни,
Всі свої ласки-щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Молитва за Україну
Редакція К. Г. Стеценка


Боже великий, єдиний,
Нашу Вкраїну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нашу Вкраїну храни,
Всі свої ласки-щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Молитва за Україну
Редакція О. А. Кошиця


Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки-щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа.
Губернія
Центр
1 Волинська губернія Житомир
2 Катеринославська губернія Катеринослав
3 Київська губернія Київ
4 Подільська губернія Вінниця
5 Полтавська губернія Полтава
6 Харківська губернія Харків
7 Херсонська губернія Херсон
8 Чернігівська губернія Чернігів
5 лютого 1919 року утворена Донецька губернія[1] (центр — Луганськ, згодом перенесений до Бахмута; межі губернії встановлені 16 квітня 1920 року[2])
У січні 1920 року центр Херсонської губернії перенесено до Миколаєва.
29 січня 1920 року утворена Одеська губернія з центром в Одесі (постанова Всеукрревкому від 29.01.1920)
30 липня 1920 року утворена Олександрівська губернія з центром в Олександрівську (декрет ВУЦВК від 30.07.1920)
15 серпня 1920 року утворена Кременчуцька губернія з центром у Кременчуці (декрет ВУЦВК від 30.07.1920)
Таким чином, на 1 березня 1921 року в УСРР було 12 губерній.
6 січня 1921 року Херсонська губернія перейменована на Миколаївську.
23 березня 1921 року Олександрівська губернія перейменована на Запорізьку.
У 1921 році частина Волинської губернії відійшла до Польщі.
21 жовтня 1922 року ліквідовані Запорізька і Кременчуцька губернії, Миколаївська і Одеська губернії об'єднані в одну під назвою Одеська.
Таким чином, з 1922 до 1925 року в УСРР було 9 губерній:
Губернії УСРР у 1922—1925 роках
№ п/п
Губернія
Центр
1 Волинська губернія (Волинь) Житомир
2 Донецька губернія (Донеччина) Бахмут
3 Катеринославська губернія (Катеринославщина) Катеринослав
4 Київська губернія (Київщина) Київ
5 Одеська губернія (Одещина) Одеса
6 Подільська губернія (Поділля) Вінниця
7 Полтавська губернія (Полтавщина) Полтава
8 Харківська губернія (Харківщина) Харків
9 Чернігівська губернія (Чернігівщина) Чернігів
У 1924 році створено АМСРР зі столицею в Балті.
У 1925 році губернії ліквідовані.
Адміністративний поділ у 1923—1930 роках (округи)
Докладніше: Округи України 1923—1930
7 березня 1923 року територія республіки поділялася на 53 округи в складі 9 існуючих губерній. Протягом 1923—1925 років 12 округів були ліквідовані або передані РСФРР.
З 1 серпня 1925 губернії було ліквідовано, УСРР була поділена на АМСРР і 41 округу.
Округи УСРР на 1 серпня 1925 року
№ п/п
Округа
Центр
1 Артемівська Артемівськ
2 Бердичівська Бердичів
3 Білоцерківська Біла Церква
4 Вінницька Вінниця
5 Житомирська Житомир
6 Запорізька Запоріжжя
7 Зінов'ївська Зінов'ївськ
8 Ізюмська Ізюм
9 Кам'янецька Кам'янець
10 Катеринославська Катеринослав
11 Київська Київ
12 Конотопська Конотоп
13 Коростенська Коростень
14 Кременчуцька Кременчук
15 Криворізька Кривий Ріг
16 Куп'янська Куп'янськ
17 Лубенська Лубни
18 Луганська Луганськ
19 Маріупольська Маріуполь
20 Мелітопольська Мелітополь
21 Миколаївська Миколаїв
22 Могилівська Могилів
23 Ніженська Ніжин
24 Новгород-Сіверська Новгород-Сіверський
25 Одеська Одеса
26 Павлоградська Павлоград
27 Першомайська Першомайськ
28 Полтавська Полтава
29 Прилуцька Прилуки
30 Проскурівська Проскурів
31 Роменська Ромни
32 Сталінська Сталін
33 Старобільська Старобільськ
34 Сумська Суми
35 Тульчинська Тульчин
36 Уманська Умань
37 Харківська Харків
38 Херсонська Херсон
39 Черкаська Черкаси
40 Чернігівська Чернігів
41 Шепетівська Шепетівка
Подальші зміни адмінподілу:
19 серпня 1925 року Новгород-Сіверська округа перейменована на Глухівську з перенесенням окружного центру до Глухова.
У 1925 році Житомирська округа перейменована на Волинську.
16 червня 1926 року ліквідовано Павлоградську округу.
20 липня 1926 року Катеринославська округа перейменована на Дніпропетровську з перейменування окружного центру на Дніпропетровськ.
5 січня 1927 року Черкаська округа перейменована на Шевченківську.
У 1928 році столицю АМСРР перенесено до Бірзули, в 1929 — до Тирасполя.
13 червня 1930 року ліквідовані 13 округ: Глухівська, Ізюмська, Кам'янецька, Коростенська, Куп'янська, Могилівська, Ніженська, Першомайська, Прилуцька, Роменська, Старобільська, Тульчинська та Шепетівська.[7]
З 15 вересня ліквідована решта округ. Республіка перейшла на двоступеневу систему управління.
Адміністративний поділ у 1930—1932 роках (двоступенева система)
Постановою від 2 вересня 1930 року з 15 вересня всі округи були ліквідовані, УСРР поділялась на 503 адміністративні одиниці:
Автономна молдавська соціялістична радянська республіка в складі 11 районів;
484 райони;
18 міст республіканського підпорядкування: Харків;
Київ;
Одеса;
Дніпропетровське;
Миколаїв;
Сталіне;
Полтава;
Житомир;
Луганське;
Зінов'ївське;
Кременчук;
Херсон;
Вінниця;
Запоріжжя;
Бердичів;
Дмитріївське;
Суми;
Маріюпіль.
Пізніше в 1930 році ліквідовано Машівський район, а в 1931 році ліквідовано ще 119 районів.
Адміністративний поділ з 27 лютого 1932 року
Історія поділу УРСР з 1921 р. як частина історії поділу України
Постановою позачергової IV сесії ВУЦВК XII скликання УРСР поділялася на 23 адміністративні одиниці вищого порядку:
Вінницька область;
Дніпропетровська область;
Київська область;
Одеська область;
Харківська область;
Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка;
4 міські ради центрального підпорядкування: Луганська;
Макіївська;
Маріюпільська;
Сталінська.
13 районів центрального підпорядкування: Артемівський (з 4 квітня 1932 міськрада);
Ворошилівський (з 4 квітня 1932 міськрада);
Горлівський (з 4 квітня 1932 міськрада);
Гришинський (з 4 квітня 1932 міськрада);
Кадіївський (з 4 квітня 1932 міськрада);
Костянтинівський (з 4 квітня 1932 міськрада);
Краматорський (з 20 червня 1932 міськрада);
Краснолуцький (з 20 червня 1932 міськрада);
Лисичанський;
Рівеньківський;
Риківський (з 4 квітня 1932 міськрада);
Сорокинський;
Чистяківський.
У тому ж році було створено дві області:
Донецька область (14 липня 1932)[11] з центром у м. Артемівському (з 16 липня у м. Сталіному[12]) — з частин Дніпропетровської та Харківської областей, а також міст і районів центрального підпорядкування;
Чернігівська область (15 жовтня 1932 року)[ — з частин Київської і Харківської областей.
З 24 червня 1934 року столиця УСРР була змінена: замість Харкова нею став Київ.
Адміністративний поділ з 22 вересня 1937 року
11 областей + Молдавська АРСР
Областi УPСР в 1937—1938 рокахВінницька область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область (створена з частини Київської області)
Кам'янець-Подільська область (створена з частини Вінницької області)
Київська область
Миколаївська область (створена з частини Одеської області)
Одеська область
Полтавська область (створена з частини Харківської області)
Харківська область
Чернігівська область
Адміністративний поділ з 10 січня 1939 року
15 областей + Молдавська АРСР
Областi УPСР в 1939—1940 рокахВінницька область
Ворошиловградська область (cтворена 3 червня 1938 року з східної частини Донецької області)
Дніпропетровська область
Житомирська область
Запорізька область (створена 10 січня 1939 з частини Дніпропетровської області)
Кам'янець-Подільська область
Київська область
Кіровоградська область (створена 10 січня 1939 з частин Київської, Миколаївської, Одеської областей)
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Сталінська область (дo 3 червня 1938 року Донецькa область)
Сумська область (створена 10 січня 1939 з частини Харківської області)
Харківська область
Чернігівська область
Адміністративний поділ на 22 червня 1941 року[ред. | ред. код]

Перед війною на території УРСР існувало 23 області
Областi УPСР в 1940—1945 рокахПісля входу Західної України до складу УРСР у 1939 році було утворено 6 областей (4 грудня 1939 року): Волинська область (центр — Луцьк, 28 районів)
Дрогобицька область (30 районів)
Львівська область (37 районів)
Ровенська область (30 районів)
Станіславська область (34 райони)
Тарнопільська область (38 районів)
З поверненням Бессарабії до складу України 7 серпня 1940 року на її українських частинах були утворені 2 області: Чернівецька область (з Хотинського району Бессарабії та Північної Буковини)
Аккерманська область (центр — місто Аккерман (Білгород-Дністровський) — з Аккерманського та Ізмаїльського повітів)
На більшій частині Бессарабії 2 серпня 1940 була утворена Молдавська Радянська Соціалістична Республіка, до складу якої була приєднана половина території Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки зі складу УРСР. Інша її половина була приєднана до Одеської області УРСР.
7 грудня 1940 року центр Аккерманської області був перенесений з Аккермана до Ізмаїла, а сама область перейменована на Ізмаїльську
1941 року центром Кам'янець-Подільської області замість Кам'янця-Подільська став Проскурів (назва області при цьому не змінилася)
Адміністративний поділ на 1 січня 1954 року
25 областей
Областi УPСР в 1946—1954 рокахВінницька область
Волинська область
Ворошиловградська область
Дніпропетровська область
Дрогобицька область
Житомирська область
Закарпатська область (створена 22 січня 1946 року на території Закарпатської України, що перейшла до УРСР після скінчення німецько-радянської війни)
Запорізька область
Ізмаїльська область
Кам'янець-Подільська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сталінська область
Станіславська область
Сумська область
Тернопільська область (назву змінено з Тарнопольської 9 серпня 1944 року у зв'язку зі зміною назви обласного центру)
Харківська область
Херсонська область (створена 30 березня 1944 року з частин Миколаївської та Запорізької областей)
Чернівецька область
Чернігівська область
Крім цього у 1944–1951 роках дещо змінювалися кордони УРСР (та БРСР) з Польщею.
Так у жовтні 1944 року до Польщі перейшли Горинецький, Любачівський, Ляшківський, Синявський та Угнівський райони Львівської області
У березні 1945 року до Польщі перейшли Бірчанський, Лісківський та західна частина Перемишльського (з центром) райони Дрогобицької області.
У травні 1948 року до Польщі перейшов Медиківський район Дрогобицької області.
У 1951 році до Польщі перейшов Нижньо-Устріцький район Дрогобицької області.
15 лютого від Польщі до складу УРСР перейшов Забузький район (адміністративний центр — місто Белз). Зараз на території району розташоване місто Червоноград.
Адміністративний поділ на кінець 1954 року
26 областей
На честь трьохсотріччя возз'єднання України та Росії у адміністративному складі УРСР відбулися деякі зміни. Так:
6 січня 1954 року до складу Київської області відійшли Згурівський та Яготинський райони Полтавської області
7 січня 1954 року створена Черкаська область (з частин Київської, Полтавської, Кіровоградської областей)
Перейменована 4 лютого 1954 року Кам'янець-Подільська область на Хмельницьку (назва центру змінилася з Проскурова на Хмельницький)
15 лютого 1954 року до складу Одеської області була приєднана Ізмаїльська область. При цьому деякі райони Одеської області перейшли до сусідніх Кіровоградської та Миколаївської)
19 лютого 1954 до складу УРСР була включена Кримська область РРФСР, а зі складу УРСР були передані частини Сумської та Харківської областей, що ввійшли до Орловської і Курської областей РРФСР
Адміністративний поділ УРСР у 1970–1990 роках
З 1954 року на мапі УРСР відбулися наступні зміни:
22 травня 1957 року до складу Хмільницького району Вінницької області відійшло село Червона Володимирівка Любарського району Житомирської області
5 березня 1958 року Ворошиловградська область перейменована (разом з адміністративним центром) на Луганську
21 травня 1959 року до складу Львівської області були включені всі райони Дрогобицької області, що ліквідована.
30 грудня 1959 року було передано з Вінницької обл. с. Волова до складу Одеської області.[14]
11 серпня 1961 року до складу Ружинського району Житомирської області відійшло село Причепівка Сквирського району Київської області
9 листопада 1961 року Сталінська область перейменована (разом з адміністративним центром) на Донецьку
9 листопада 1962 року Станіславська область перейменована (разом з адміністративним центром) на Івано-Франківську
у січні–лютому 1965 року до складу Чернігівської області УРСР перейшов Талалаївський район Сумської області[15][16]
5 січня 1970 року Луганська область перейменована (разом з адміністративним центром) на Ворошиловградську
Таким чином з 1959 в УРСР було 25 областей:
№ п/п Область Площа
(км²) Населення
1 січня 1976 Населення
1 січня 1987 Центр Склад Докладніше
1 Вінницька область 26 513 2 073 000 1 947 000 Вінниця 26 районів докладніше
2 Волинська область 20 144 1 011 000 1 035 000 Луцьк 15 районів докладніше
3 Ворошиловградська область 26 684 2 819 000 2 849 000 Ворошиловград 18 районів докладніше
4 Дніпропетровська область 31 974 3 570 000 3 857 000 Дніпропетровськ 20 районів докладніше
5 Донецька область 26 517 5 141 000 5 368 000 Донецьк 18 районів докладніше
6 Житомирська область 29 832 1 585 000 1 543 000 Житомир 22 райони докладніше
7 Закарпатська область 12 777 1 134 000 1 206 000 Ужгород 13 районів докладніше
8 Запорізька область 27 180 1 894 000 2 064 000 Запоріжжя 18 районів докладніше
9 Івано-Франківська область 13 928 1 311 000 1 382 000 Івано-Франківськ 14 районів докладніше
10 Київська область 28 970 3 888 000 4 446 000 Київ 26 районів і 1 міськрада (Київ) докладніше
11 Кіровоградська область 24 588 1 261 000 1 229 000 Кіровоград 21 районів докладніше
12 Кримська область 26 945 2 062 000 2 397 000 Сімферополь 15 районів і 1 міськрада (Севастополь) докладніше
13 Львівська область 21 833 2 517 000 2 686 000 Львів 20 районів докладніше
14 Миколаївська область 24 598 1 215 000 1 309 000 Миколаїв 19 районів докладніше
15 Одеська область 33 310 2 543 000 2 623 000 Одеса 26 районів докладніше
16 Полтавська область 28 748 1 733 000 1 722 000 Полтава 25 районів докладніше
17 Ровенська область 20 047 1 095 000 1 171 000 Ровно 15 районів докладніше
18 Сумська область 23 834 1 435 000 1 427 000 Суми 18 районів докладніше
19 Тернопільська область 13 823 1 173 000 1 152 000 Тернопіль 16 районів докладніше
20 Харківська область 31 415 2 976 000 3 163 000 Харків 25 районів докладніше
21 Херсонська область 28 461 1 113 000 1 231 000 Херсон 18 районів докладніше
22 Хмельницька область 20 645 1 577 000 1 525 000 Хмельницький 20 районів докладніше
23 Черкаська область 20 900 1 554 000 1 529 000 Черкаси 20 районів докладніше
24 Чернівецька область 8 097 880 000 918 000 Чернівці 10 районів докладніше
25 Чернігівська область 31 865 1 515 000 1 422 000 Чернігів 22 райони докладніше
Разом 603 628 49 075 000 51 201 000 Київ 480 районів і 2 міськради
Подальші зміни адміністративного устрою УРСР зв'язані лише з перейменуванням Ворошиловградської області (центр Ворошиловград) на Луганську область (центр Луганськ) у зв'язку з перейменуванням обласного центра 4 травня 1990 року. На території Чернігівської області було збудоване місто Славутич для постраждавших від Чорнобильської катастрофи у 1988. Місто підпорядковане Київській області і фактично є ексклавом (відокремлене від основної адміністративної одиниці).
Самостійна Україна отримала у спадок радянську систему областей та районів лише дещо змінивши статус Кримської області (12 лютого 1991 року була створена Кримська АРСР). У липні 1991 року Ровенська область перейменована на Рівненську.
З часів Радянського Союзу також збільшилася загальна кількість районів України, деякі міста районного підпорядкування перейшли до когорти обласних, з'явилися нові міста та селища.

+

+

+

+

+

+

https://strana.ua/news/45997-peticiya-o-pereimenov...eobhodimye-10-tys-golosov.html
"Петиция на сайте КГГА о переименовании проспекта Бандеры в проспект князя Владимира Великого набрала необходимые 10 тысяч подписей.

По состоянию на 12:00 19 декабря у петиции уже 10 031 подписей, хотя до окончания срока сбора голосов документу остается 16 дней.

По мнению автора петиции, киевлянина Константина Завгороднего, Владимир Великий "реально создал великое, могущественное и духовное православное государство, киевляне просто должны отметить на карте его имя"." По моему мнению, и раньше были злоупотребления, когда декоммунизацию заменили ОУНизацией. А эту петицию и я поддержал, потому что и я против С.Бандеры, но я против и всех этих крестителей вместе с Владимиром Святославовичем. Поэтому лучше б назвали этот проспект хоть Цветочным, а Владимирнскую улицу тоже переименовали б хоть в Овочеву.
Есть предложение назвать Куреневским проспектом.
https://petition.kievcity.gov.ua/petition/?pid=5527&icf=1

http://hadashot.kiev.ua/content/priblizil-li-prosp...ata-dekommunizacii-po-sovetski
Приблизил ли проспект Бандеры Украину к Европе - или чем чревата декоммунизация по-советски

Секретная ссылка: http://www.liveinternet.ru/users/2133359/post0108330435/
Для тех, кто ждал и не дождался;
для тех, кто ушёл и не вернулся.

Такая красота, но только при включенном интернете можно полноценно смотреть и использовать.

http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2008/09/29/4451521/?attempt=2
Еврейские страницы украинского Голодомора
Александр Фельдман, для УП _ Понедельник, 29 сентября 2008, 17:17

Рафаэль Лемкин: Советский геноцид в Украине Наша история
| Пнд, 2012-11-26 07:54 http://argumentua.com/stati/rafael-lemkin-sovetskii-genotsid-v-ukraine

Любишь кататься - люби и катайся XD

Напомнило мне о чем то таком... давно забытом...

спасибо за полезные ссылочки

давно украинская служба ВВС не беспокоила, а русской я , наверно, понравился

про "синтетическую клетку" меня тоже вызвонили. жаль, что на этом не зарабатываю....

Несколько полезных ссылок: на сайте http://www.med-edu.ru/ можно посмотреть видео

"Анимация передачи болевого импульса.".
"ЦНС".
"Инсульт".
"Мозг человека.".
"Множественный склероз.".
"Мозг. Леция №5. Височные доли. Шизофрения, галюцинации.".

и это тоже важно

[документ говорит сам за себя

эээхх дядя Юра... до чего же я его люблю. И песню эту =)

я и там есть:про себе розмістив данні
http://lykar-invalid.livejournal.com/
http://bezbakhv.spaces.live.com
www.stranadruzei.ru/703661
http://volodimir-bezbah.moikrug.ru/
http://fotostrana.ru/user/6950689/
http://connect.com.ua/user-108954
http://bezbahv.hi5.com
http://gorodsnov.ru/?likar
http://vkontakte.ru/id21513421
http://badoo.com/signin/
http://vshtate.ru/id2370810
http://vkrugudruzei.ru/user/?uid=5354802
http://edom2.ru/6843.html
http://mamba.ru/mirtesen873024888/
http://friends.qip.ru/user/1123040/
http://www.perfspot.com/29152137
http://moidruzia.com/blog.php?
http://www.shtyle.fm/profile.do?userid=11834960
http://subscribe.ru/author/13366335