Прочитай всі мої думки?

Не можеш? А жаль.... 

А може то і на краще... Адже такі як ти у смітниках чужих емоцій не риються...

Я знову захворіла....  Діагноз все той.... Лікар прописав тебе...

А ти сильний антибіотик.... І я або помру або отримаю імунітет....

Так що не думай, що і до чого... Бери скоріше білет і приїжджай...

Ти мої останні ліки....

Чорне і біле....

Щоб побачити деталі треба широко відкрити очі...Або навпаки, міцніше їх закрити...

Світ продовжує обертатись навкруг, роблячи VIP-персоною відчуття власного егоїзму...

Деталі....Реальність - просто міф... Кожен вірить тільки у те, у що хоче вірити... Кожен бачить тільки те, що хоче бачити.... Або у те, чого боїться...

Життя у власних іллюзіях - все буде якнайкраще! мусить бути, бо в цьому всі запевняють...а проти суспільства йти даремно.... краще повірити....

Як важко інших сприймати серйозно... Як важко не бути іграшкою...

Знаєш, це так звично - говорити іншим - "Ти мене не розумієш..." і одночасно продавати білети на виставу свого життя...

Вигадувати проблеми, абстрагуватись,  дивитись на все зі сторони, розбиратись з усім, рухатись - ну типу жити, бо рух то і є життя....

Стояти на місці нудно... Бути ідеалом складно... Але Богом напевно ще важче...  Контроль над власною персоною втомлює...

Хтось, хто живе поруч думає, що це його світ.... Ну хай (якщо замість букви "а" поставити букву "у" вийде інше слово)...  Я йому його дарую.... Здачі не треба...

Мій світ мене давно стомив....Шукати інший страшно.... Вірити у твій ще рано....

Тікати - нема куди... Виходу - нема як співали "СПЛІНи"... Є супермаркет під назвою - життя.... Товари під назвою - життєві ситуації....

А ще як бонус - підвіконник, навушники, музика, сигарети і....знаєш, я вже просто професіонал у вмінні готувати собі чудовий коктейль під  назвою "Все з нуля".... Рецепт простий 1/2 горілки і дві треті сліз....

І може ти все таки мені скажеш - щоб побачити деталі - треба широко відкрити очі, чи навпаки міцніше їх закрити?....

А життя все одно біжить вперед....

Іноді я задумуюсь над тим, що все таки добре, що ми незнаємо свого майбутнього...

Треба жити, поки живеться.... Насолоджуватись кожною хвилиною, кожною подією, робити висновки з усіх ситуацій....

Завтра все може бути по-іншому...І не завжди це "по-іншому" буде краще...

Але як кажуть життя розумніше нас... І не нам вирішувати що "добре", а що "погано"....

Не завжди ми можемо щось змінити.... Але кожна вакцина життєвих випробовувань робить нас сильнішими... 

Жодне бажання не дається тобі окремо від сили, що дозволяє його здійснити (с)

Цікаво чи вистачить у мене сил, щоб здійснити своє бажання?
Так чи інакше з понеділка напевно буде важкий тиждень...

Але завтра тільки неділя.... Отже поки що живу...

Бонні і Клайд

Давно скінчилися вино і сигарети,
І сил нема, щоб дочекатись ранку,
Нове життя почнеться на світанку,
Про нас напишуть мабуть всі газети...

Ми вибрали такий нелегкий путь,
І тільки знає Бог, що там чекає...
Дурні передчуття не відпускають
Можливо навіть завтра нас і вб"ють...

І по сценарію давно скінчився час,
Але живуть кохання сильні чари,
Будь-ласка люди, не чіпайте нас,
Ми ще живі, ми справжні - не примари...

Червона кров і біль, несказані слова
До губ твоїх востаннє б дотягнутись...
Ти не помреш кохана, ти жива,
Це просто сон, в якому не проснутись...

Так мало шансів дали нам в житті,
Ніхто не добивав із нас зізнання,
Хоч ми й померли, але знають всі
Історію про страчене кохання...

Він хотів би її цілувати, коли сонце сідає за обрій,

Він би так її обіймав - ніби це їх останній день,

А вона непостійна, може іноді навіть жорстока,

Вириває уламками серце із пробитих коханням грудей..

Вона любить свою країну і носить рожеве дрантя,

Має купу знайомих і друзів, та завжди висить в інтернеті,

Щиро вірить у те, що на світі так мало кохання,

І шукає його сліди на своїй віртуальній планеті...

Він любить холодну каву, свої кеди і сонячні ранки,

Завжди слухає рок, йому пофіг, що кажуть інші.

Він ховає у серці від світу свої незліковані рани

І в зошиті з програмування пише для неї вірші.

Він віддав би усе, щоб між ними пропала безодня,

Він  готовий життя тільки їй одній дарувати

Та вона надто вільна,  і мабуть занадто холодна

І у нього є вибір: або ЙТИ або все ж ДОЧЕКАТИСЬ...

ФАК!!!! Як іноді позитивний настрій можна зіпсувати......А день то починався зовсім непогано....

Ну скажіть мені коли це все скінчиться? Я маю наувазі, коли перестануть існувати такі тварюки як гопники?

Гопники плодяться як блохи (правда другі не так зайобують своєю присутністю), слухають якусь попсову хірню (в поодиноких випадках реп про хірову житуху пацанів з бідних кварталів), жують свої сємки і одразу коли бачать якусь людину яка відрізняється від них  своїм прикидом думають як би їй набити морду.... Вони за все життя прочитали лише три книжки - буквар (і той не до кінця, застряли на букві "а"), паспорт і третю (ця третя напевно в даунській школі в 11 класі казка про курочку рябу).....

Ці дибіли думають шо офігєнне життя починається там де появляються тьолки з четвертим розміром сісьок, кожані барсєтки з акуратно складеними бутилками дешевої пшеничної водки всередині, і тачки (в кращому випадку жигулі) ГОЛОВНЕ!!!! з тонірованими стьоклами.... 

Ну нафіга я їх сьогодні передибала? І нафіга я їм чистосердечно сказала все вищенаписане (а взагалі вони перші на ходу у мене пиво відібрали, похєр, пива не шкода, але можна було й попросити)... так-с, щелепа ціла, я не бита, всьо розрулили друзі (ЕХ, як я їх в такі моменти ЛЮБЛЮ) і тут надибались ті кого я ненавиджу після гопників других - МЄНТИ....)))  Шоу маст го он....

Єдине що зробили корисного - забрали гопоту у відділок.... Далі - повний 3,14здєц... Після того як я пред"явила свої документи, попросила пред"явити їх свої і сказала що з ними у відділок я не поїду і свого друга, що заступився за мною перед тою п"яною гопотою теж не пущу (йоптімать, хто на кого наїжжав, я на гопників чи вони на мене?) мєнти спитали чи я знаю ст.63...."Чого саме?" - питаю  (маючи на увазі якого кодексу, хоча сама поволі починаю пригадувати що й до чого).... У відповідь чую  геніальну фразу  (юристи, гляньте яка у нас міліція ГРАМОТНА)....

-"єтава как єво - ПРАВНИЧОГО"..... Мене хватає дибільний приступ сміху.....Мєнт не шарить нічого, питає мене чи я нічо не курила, я у відповідь "То так тепер нашу Конституцію України переіменували?".... (примітка для інших - ст. 63 (там щось про право давати чи не давати свідчення)... Трохи заспокоївшись питаю - "Омг, а скажіть, де ви вчитесь чи вчились?) Мєнт так гордо підняв голову і каже Київська Національна Академія Внутрішніх Справ і у відповідь питає мене "А ти?" (етику в КНАВС мабуть не викладають, правильно а нашо вона таким бикам як ці два, там єлі в цю голову забили ст 63 ПРАВНИЧОГО кодексу).... "ЧНУ  -кажу я - 10 секунд паузи - юрфак))" Менти чухаються, незнають шо сказати і тут один питає (мабуть коли його народжували випадково до підлоги кинули, стопудово) "А скільки є гілок влади?" Я дивлюсь на них і так щиро-підло-єхидно питаю "А ви хочете перевірити наскільки я хороший юрист чи оправдати мої 11 балів з правознавства в 9 класі??" Тут починають ржати всі (гопники в тому числі) мєнти злі, але їм напевне зі мною цікаво....  Потім мені щось пригадується стаття 29 тої горезвісної для мєнтів мамки-Конституції і я так на повному серйозі питаю їх "А статтю 29 КУ, як ви кажете ПРАВНИЧОГО КОДЕКСУ знаєте?".. Мєнти злі,  на статтю 29 флеш-пам"яті їхнього мозку не вистачило.... Єдина відповідь "Шото ви дєвушка слішком умная, ідітє ка атсюда  пака ми харошиє, а вот єтот ваш друг і єті два парня пайдут с намі. Ета ми задайом вапроси, а ви атвічаєтє, а нє наабарот"..... Пора би ноги в рукі і сйобуватись, сказавши спасібо шо докумєнти вернули, але Леона я не відпущу в одному бобіку з тими гопниками, нізашо....  "А я без свого хлопця не піду" - іду Ва-банк.... (бляха, він же морду гопникам не товк, а інтелігентно розмовляв раз у раз ввічливо вставляючи мати).... -"Хм...Гмм....Єта ваш парєнь? Кхі -кхі" - питає мене один з мєнтів уважно роздивляючись Леонові документи .

- Так, це мій хлопець. І що тут такого, що він молодший за мене? Це моє особисте життя і поки що мої вподобання не порушують закон.

- "Да нє дєвушка, я нічєво нє імєю протів, я наабарот рад за парня, патаму што у самаво в 16 лєт бил падобний трєнажор, научіла мєня всєго я на нєй всєго научілся..." - типу підїбав, ага, счас....

-"Мда, співчуваю вашій дівчині (тобто трєнажору), напевно поки вас навчила деталі 20 раз довелося поміняти...."

Всі знову ржуть (і гопники тоже)....  Мєнт рже сам з себе..... Одну мене теліпає від злості і хочеться зарядити по цій (нє, ну признаюсь одне, доволі симатичній, але тупій) пиці... Мєнт вертає Леонові документи і каже: "Чіста савєт как мужчіна будущєму мужчінє, найді сєбє каво-та паспакайнєй, а то єта слішкам нєрвная как та, живьйом нє атпустіт і в пока даживьош да 20 стаять уже нічєво в штанах нє будєт" і поміхається в мій бік, насоложуючись моїм роздратуванням...

"Я б таких як ти не відпускала, а в зоопарках розводила, і за 1 рубель на виставках показувала" - але це я вже не сказала, а тільки подумала.....

Відходимо метрів за 30 і помічаю що Леонова рука і досі стиснута в моїй.... Омг...Вибач друже.... Прощаюсь з усіма і валю додому, настрій на нульку, і через кого?... Хоча скажу Вам мені і іншим ще крупно повезло, ці мєнти не дуже злі і вийобисті попалися...

Вдома вмикаю ТіВі.... Блін хочеться вбитись об стінку.....Ну реально таке западло, хоч би шось толкове показали....

Що краще вбитись об стєнку самій чи вбити той тілівізор? Нє, помоєму шнурок і мило краща альтернатива.....Чи як?

Нє, ну його на фіг, краще вже ГОПНІКІВ підвісити до фонарного стовпа за ноги і змусити всю ніч до самого ранку слухати Раммштайна чи шось потяжче...  А мєнтів у 9 клас відправити (до моєї викладачки правознавства), хай спершу  право повчять,а потім КНАВС позорять.....

Настроение сейчас - печальне.....

Думки сновигають в голові, як зграя наполоханих ворон....

Холодно....Дощ....Люди з байдужими обличчями внизу.... Ми для них весь світ і пусте місце одночасно....

Можна створювати безліч ініціацій душевного суїциду, а ніхто і не помітить... Це чимось схоже на вдало виповнений трюк професійного фокусника, коли його розпилюють на куски, а він все одно залишається неушкодженим....

Буває одним поглядом чи поцілунком, можна зупинити війну, а буває і навпаки, хоч як не трахай власну свідомість і власні принципи, все одно результат нульовий.... Хоча іноді нуль це ще не мінус....

Але все одно страшно... Хочеться стабільності і впвненості у майбутньому  (і це не залежить від рівня егоїзму), хочеться тримати все в руках, але налітає буря і все розсіюється і вже не знаєш що робити, бо розумієш, що збирати все заново дуже довго...... А стільки потрачено сил....

Просто розумію, що я повинна все гарно обдумати перш ніж щось робити чи не робити....

Іноді це так важливо....

Відмовитись від віртуального "Я" досить складно...  І справа не в віртуальній залежності...

І навіть не в звичному статусі "он-лайн"..... І не у відсутності живого спілкування, це тут явно не до чого. Можна мати безліч друзів і все одно висіти в мережі....

За останній час було багато життєвих ситуацій.... Хороших, поганих, приємних і не дуже, цікавих і нудних...  І в груді цього життєвого хламу попадались досить вагомі події, які бережно сховані в скриньку власних спогадів....

А знаєте - це велике задоволення, широко заплющити очі і згадати моменти щастя, заново переживши їх у своїй свідомості.... Ви мене не зрозумієте, але....

Моє щастя - воно у дрібницях.... Дуже дешеве і просте на вигляд, але таке приємне на дотик.... 

Все життя ми збираємо свої детальки щастя і нанизуємо на невидиму нитку.... Його легко розгубити... Як улюблені буси - варто тільки легенько зачепити, і одразу всі розсипаються по асфальту.... Ми прагнемо все більше і більше.... Кажемо "I do" навіть тоді коли цього казати і робити не варто, коли ми того не хочемо.... Намагаємось доказати щось собі і іншим.... А доказувати нема чого... Бо саме життя як неперервний доказ на фальшивість нашої людської суті...

Пробачте мене всі, кому робила боляче.... Шрами від гострих кутів моєї необтесаної особистості будуть вас боліти ще довго.... Але...Я хочу, щоб ви знали, я не навмисно... Я ж Вас ЛЮБЛЮ.....

*тут було багато думок, які хотілося знову оголити, але ретельно все обдумавши я запакувала їх в стару скриньку спогадів, закинула на верхню полицю своїх антресолів, так що фіг тепер туди достанешся)))  І дозволила їм там жити, періодично навідувати мої думки, тільки не залишатись у них надовго, а приходити так, як чемні гості приходять на чай, і йти не дочікуючись сутінків....

І знаєте, якщо у вас є вільний час, насолоджуйтесь ним, насолоджуйтесь кожною дрібничкою, кожною посмішкою рідних і друзів, кожною подією..... Приємного так багато.... А ми його іноді не помічаємо..... 

І не робіть боляче своїм близьким..... Ми ж їх любимо....

Найбільше....

                     Найсильніше....

                                                      Найрідніших...

Вони так само як і ми - feel it.......................................................