Намного легче похоронить действительность, чем избавиться от грез.
Кем были эти мертвецы и кто они теперь? И кто я сама? Что такое «я»? Этот локон, эта кожа на руках, этот ноготь, который я подстригаю, глухие и слепые внутренности, занимающиеся моим пищеварением, лабиринт моих вен? Или всего лишь серая масса, похожая на ту, что я видела в ведре с формалином? Насколько моя личность помещается в мозговом веществе, в этой загадочной, азотсодержащей материи? Где мое «я»? Где – я? И, когда все кончится, чем станет эта бесчувственная на вид вещь, эта оболочка, брошенная одежда? Совет: главное – не задавайте вопросов, и получите ответ. (Габриэль Витткоп – Прогулка в морг)
Без заголовка |
|
the last day of summer |
|
летить чайка |
|
Без заголовка |
|
хочеться |
|
Несвідоме |
|
там |
|
з назвою |
|
тут |
|
сни нереальні |
|
Сьогодні |
|
побутові дрібниці |
|
зовсім не звіт, але про концерт |
|
про дощ |
|
про настрої |
А мені це подобається - стояти на місточку біля замку у тьмяному світлі ліхтаря, вдихати повітря з домішками диму цигаркового і диму багать, дивитись на тіні, що на стіні, передавати по колу пляшку з вином, слухати гру гітари, часом підспівувати, повертатись додому спорожнілим містом, гріти руки в своїх-чужих кишенях... а в думках бути далеко-далеко. Здається, на цю планету вони повертають все рідше.
|
сни, дубль 2 |
Вчора вночі я відкрила очі і побачила змію. Вона кинулась на мене, заплуталась у волоссі і довго намагалась виповзти. Я відчувала її кожної клітиною свого тіла, мене судомило і трясло від страху. Я кричала і рвала на собі волосся.
а поруч сиділа Віка і заспокоювала.
...то був лише сон, або короткий момент між сном і реальністю, коли ти не до кінця розумієш, що з тобою насправді відбувається.
нестерпно.
приватний пнд.
|
... |
Настроение сейчас - meaningless
Описати те, що робиться в душі ніби простіше простого, але разом з тим так складно, нестерпно важко.
Стільки цих настроє-станів є і для кожного можна підібрати купу слів, але щоразу їх буде замало, ніколи вони не зможуть повноцінно охарактеризувати твоїх відчуттів. Слова не мають значення, втрачають зміст, розчаровують своєю банальністю і недолугістю.
Є лише оголені, ніби високовольтні дроти, почуття. Куди вже далі? Як сильніше ще може боліти?
Так порожньо, дисгармонійно... незрозуміло. Здавлює у горлі усвідомлення безнадійності.
Все в один момент перестає мати значення.
Ці надривні стани... стани, сповнені відчаю і болю ледь не фізичного... які ж вони жахаючі і які прекрасні водночас. Найбільше - щирі.
У цьому всьому слабкість? Чи, навпаки, сила?
Інколи я уявляю собі теплі літні ночі, поле і зоряне небо. Вічність і безкінечність, перед якою охоплює трепет. Мені хочеться лежати там, розкнувши руки, відчуваючи себе маленькою, беззахисною і швидкоплинною.
Як цього не вистачає саме зараз!
|
весняне |
Перше багаття цьогорічне, яке ніби справжній початок весни.
Перше багаття в полі за інститутом мистецтв.
Три літри чаю в термосі, вино, художники.
Гарно.
Палаючі головешки в темряві.
Палаючі контрольні роботи студентів.
Недовге забуття, втеча від реальності, від міста, від переживать, від думок.
Та все не покидає відчуття, що я щось/когось втрачаю... Дуже суттєве і потрібне.
Ніби воно просочується крізь долоні, розчиняється в повітрі, стає ефемерним і далеким, нереальним.
Мені страшно.
Страшно це втратити.
Деякі хвилини мені хочеться розтягувати до вічності.
Але страшно собі зізнатись які саме...
|
сни, блін |
Останнім часом сни мої стали нестерпними. Так багато деталізованих мертвих тіл - погнилих, надутих, посинілих від води. Вони торкаються мого тіла...випадково до ноги чи руки, і я божеволію.
А ще багато річок з чорною водою і темних підвальних приміщень, багато кладовищ, розвалених склепів...
Я, здається, навіть можу відчувати весь цей сморід.
Щось найнеприємніше і найстрашніше з усіх тих снів пробирається зі мною в мою реальність і давить мене, подавляє.
Ну що зі мною не так?!
|
тут і зараз |
Мені так не вистачає слів, так перехоплює подих, так сильно давить у грудях дивне відчуття, що принесла з собою весна.
Мені хочеться мовчати і водночас захлинатись від спілкування... обміну думками-ідеями-словами-дотиками до душі-посмішками-ніяковіннями.
Хочеться чимпошвидше скинути взуття і бігати босоніж зеленою-зеленою травою, падати в неї, вдихаючи на всі легені приємний запах, мружачись від сонця, гучно сміючись.
Хоча зараз падає мокрий сніг і холодний вітер пробирає, здавалося б, наскрізь, мене продовжує зігрівати сонечко.
Здається, ніби я повільно-повільно осуваюсь у теплу воду. Не тону у ній, тільки зависаю в цій приємній невагомості.
Звуки та зображення доходять наче з іншої реальності, такі розмиті і деформовані, в'язкі і спокійні.
Тут, здається, ніколи нічого не змінюється і це так добре. Приємно знати, що можеш повертатись до цього стану, у це місце.
|
... |
Запотіле вікно маршрутівки ніби портал до іншого виміру. Крізь нього відкривається стільки різноманітних горизонтів, сцен, пейзажів, життів, реальностей, настроїв...
...вечірнє сонце.
Я стояла на зупинці в незнайомому місті більше години, пританцьовувала, намагаючись зігрітись, ніжилась в цих особливих тонах і відтінках.
І щоразу щем проймав, коли теплі, мідні, м'які і невагомі нотки відступали, звільняючи місце сіруватій та сируватій ще прохолоді.
Мені мало треба для щастя... трохи гарної музики, що ллється до вух-свідомості-думок і природа.
|
там, куди я йду, весна |
Весна... вона ніби ранок після безсонної ночі.
Раптова...
Різка...
Із різноманіттям запахів, які лоскочуть ніздрі...
Із світлом сонця, що змушує очі сльозитись...
Із хаотичною неадекватністю у поведінці власній і у поведнці оточуючих.
І, здається, що ти просто ще не готовий її сприймати.
Тобі треба час, щоб перевести подих.
Треба перенастроїти свої легені на чистіше і свіжіше повітря.
Психіку підготувати до прощання з теплими речами і холодами.
Весна, як і несподівані ранки, приносить тобі відчуття моральної і фізичної оголеності.
Від того й незахищеності.
Словом, незатишності.
А ще вона колупається в твоїй душі без дозволу і нагадує "в тобі стільки ніжності назбиралось! дівчинко, ти скоро просто вибухнеш".
і ти думаєш "fuuuck"!
|
океани |
Настроение сейчас - empty
В мені живе занадто багато холодних океанів.
І жодні компанії, треші, люди, розмови, посмішки не в стані їх витіснити. Кудись. На задній план.
Рано чи пізно вони затоплюють мене зсередини, підступають до горла і деруть своєю солоністю.
Може так і треба, може так і має бути? Інколи я перестаю розуміти все, що відбувається наколо мене. В мені.
Хочеться більше логічного, а не інтуїтивного. Раціонального, а не відчуттєвого.
Взимку тонути в цих моїх океанах так природньо, гармонійно, спокійно.
Зараз же, з приходом весни, мене чиїсь руки намагаються висмикнути звідти. І мені стає лячно.
Навіть порожньо місцями.
Я повернсь туди, де була позавчора. Повернусь і буду сидіти там увесь день, поки не стемніє. Поки мені не стане легше і спокійніше.
|
а набалєвшем |
Ну що ж...
Все закінчилось. Погано. Для мене. Да.
Про рівні спілкування взагалі мовчу.
...
Два вечори підряд медитативне малювання.
Заспокоює.
Все дуже дивно останнім часом.
Хаотична Іра.
|
актуальНЕ |
Настроение сейчас - втф
Чим далі, тим більше походжу собі на Колфілда Холдена.
Здається або я або світ з'їхали з глузду. Усюди куди не глянь за формальностями, умовностями і притриманням соціальних норм ховається гниль і цвіль.
Прикро, що поробиш.
У собі ж виношую щодень то, здається, все більше цинізму.
|
про вечори |
Настроение сейчас - єєєє)
Знаєш, найкращий спосіб розслабитись - це не піти в бар побухати або провести вечір перед теликом.
Це піти погуляти в найближчий ліс, нарвати там гілочок сосни і, прийшовши додому, кинути їх у гарячу ванну.
Взяти з собою якогось класика-любасика і зачитуватись ним там, поки шкіра на пальцях не поморщиться.
А потім сидіти в халаті, пити гарячий чай з м'яти і слухати the American Dollar
^___^
Вечір вдався, можна сказати.
|
____ |
Давай поїдемо далеко звідси. Туди, де в людей музика тече замість крові. Туди, де ми зможемо стати ближчими до вічності і будемо щоночі помирати.
|
i need you so much closer. no, i don't. |
Тривога-тривога-тривога...
намагаюсь пробратись у всю цю тишу, яка опускається на мене звідусіль, звикнути до неї. А це справді важко.
я просто втрачаю над собою контроль, роблю дивні вчинки, сама себе не розумію.
запускаю пальці у волосся собі, стискаючи сильніше їх у ці тихі вечори, у ці беззмістовні вечори, у ці байдужі вечори.
це якось нечесно врешті-решт. Нечесно. Нечесно!!!
віддайте мені мене назад.
свідому, здатну аналізувати і робити висновки.
залишаються обрубані провідки-оголені емоції.
доторкнись...
вони проникнуть тобі під ребра
|
без |
Ну от, тепер Іра в окулярах. Звикає до себе у них.
Іра купила собі пастелі і взялась калякати-малякати собі на радість.
Іра на вихдних їде до Львова. Тричі "ура"!
Іра вирішила в одну з найближчих ночей прочитати "Потребителя" Майкла Джири. Під The Swans або Neurosis.
В Іри геть з'їхав дах.
Більше в неї нічого не відбувається.
|
... |
Мляя, як мені хочеться бути хлопчиком! Щоб з вами ж, хлопчиками спілкуватись нормально. Без усяких там рамантічєскіх ноток, поділів на статі і подібного непотребу. На рівних. В мені немає цього лайна. Я ж люблю з вами спілкуватись дуже-дуже. А дівчаток я і так цілую частіше ніж вас, тому все було б кльово.
|
джазове |
От подумалось мені, що дуже хочу зараз сидіти у тьмяному прокуреному підвальному приміщенні і слухати живе виконання джазу. Саме для нього такі приміщення ідеальні. А він - для них. Коли крізь цигарковий дим мерехтливо з'являються-зникають химерні силуети, а гра світла-тіні і звуків робить з тобою щось нереальне. Варто лише закрити очі, як цей червоногарячий з вкрапленнями помаранчевого потік відносить тебе за межі цього світу.
Хочу до Львова, в якусь із кав'ярень, мабуть "Під синьою пляшкою". Там хоч і не живий, але дуже класний джаз можна послухати. Чекатиму вихідних.
Ще от думаю про інше, чомусь увесь час актуальне...а теза наступна "Дарма чіплятись з останніх сил за те, що не хоче мати на собі твоїх слідів."
Ще трохи і я відпущу.
|
післясмак і передчуття |
Приблизно 4 роки тому мала нагоду прочитати кілька книжечок норвежського письменника Юстейна Гордера. Свого часу, вони мене до глибини душі пройняли своїм теплом і світлом. Щось таке в них було, що досі мені пригадується і викликає посмішку.
Серед них була і "Помаранчева дівчинка", екранізацію на яку я от подивилась сьогодні. Мало слів, багато емоцій. Багато паралелей і з настроєм після прочитаної книги. І сумно-сумно водночас.
Знаєш... ось ці персонажі-типажі, концентровані емоції в часовому періоді до двох годин, їх трагедії і успіхи, сльози і посмішки... Іноді вони нагадують про щось у твоєму власному житті, накривають тебе хвилею і стає дивно-ново-трохи не по собі.
"Але у житті ж усе не так" кажеш сама собі. "Воно мене стільки разів у цьому переконувало"...та все одно наївно продовжуєш сподіваютись, вірити... Сама ж неодноразово ставала свідком того, як воно є. Тут і зараз, навколо і всередині себе...А ще провалювалась, розчаровувалась і розчаровувала, робила невірні вчинки або не могла вчинити так, як треба було...І знала, що знаєш собі добре.
Але якось в одну хвилину все змінювалось, бо ти починала відчувати по-іншому.
Ставала слабкою і вразливою. Свідомо. І видавалось тобі, що немає нічого кращого за оту слабкість і вразливість.
Мені досі здається, що так і має бути. А страх того, що ти знову помилишся, що знову впадеш, що може бути погано і боляче в кінці не повинен стримувати від рішень, які зроблять тебе щиро щасливою, навіть це щастя буде швидкоплинним.
Сьогодні мені захотілось відчути себе саме такою - слабкою і вразливою.
|
нічого цікавого |
We don't need
Anything
Or anyone
If I lay here
If I just lay here
Would you lie with me and just forget the world?
Пісня-настрій, пісня-стан на сьогодні. Хочеться спати, бо останні кілька днів були якимись гіперактивними. Обійняти подушку, скрутитись калачиком, залізти з головою під одіяло і спати-спати-спати. А ще... щоб хтось почитав мені вголос якусь книжку. Але то потім буде, а наразі...
Відчуття морального задоволення. Це коли я нарешті беру і за один день вирішую кілька справ, взятись за які не могла себе змусити більше місяця. Науковий керівник похвалив статтю і не став нічого там виправляти - приємно від того.
Відчуття домашнього затишку. Знайшла якогось старого, але класного в'язаного светра і нарешті починаю відігріватись.
Відчуття дитячої радості, бо маю мандаринку, яка мене дуже тішить своїм виглядом. Лежить переді мною на столі і я от вагаюсь - їсти чи ні.
Завтра-післязатра батьки продають цей комп, а ноут мій в Луцьку. Буду без нету. Це мене не турбує, в принципі. Тут є де повештатись. А вештатись в мене є натхнення, особливо після нашої одноденної самоімпровізованої екскурсії. Тут є що читати. Гірше з музикою. От це щось, що мені потрібно завше.
Такий вже балакучий зараз настрій. Але, слава богам, до ранку він помре в мені.
|
все... |
Ниточки.... вони обриваються... так різко, так багато...
Цікаво, до чого це нас, мене приведе врешті-решт?
Чи справді все "all right?"
Рішення, прийняті... Кроки, зроблені... Результати, отримані...
Якось трохи не по собі.
|
don't worry life is easy |
Задихаюсь, спотикаюсь, врізаюсь у стіни, залишаючи по всьому тілу синці... прострація тотальна.
А вранці сильно сльозяться очі, коли виходжу на вулицю.
До речі, про очі. Буду носити окуляри. For a change. Так насправді ж, зір у мене вже - гірше нікуди вже, думаю.
Бла бла бла.
Забиваю голосу собі...відволікаюсь від того, що зводить мене з розуму...
Фігово виходить. Втрачаєтсья земля під ногами. Факін фак.
Завтра буде новий день і мені все це просто снилось. Цього не було. І все знову буде добре.
Мусить бути тільки так.
І всі будуть щасливі.
І житимуть довго.
І помруть в один день
Або не помруть взагалі.
Не в Парижі.
Ніде.
Як у казці.
|