В колонках играет - Крематорий - Маленькая Девочка

Настроение сейчас - "усталость - приятный сон"

"Карусель"...
Так, будто лезвием по шее - так больно...
...холодно, одиноко, пусто, бессмысленно, скользко и противно...
Д-дож-дь..."Выдыхаю воздух нагретый, но я слабый источник тепла"
Я сама себя насилую - свои мозги, свои мысли, свою голову, свое тело...
Не замыкаyouсь, нет, лишь как-то потухаyou.
Последним временем все, чего желаю - сон. Много снов и сновидений... и ни капельки реального мира. Потому что в реальности меня все убивает своей плоскостью и предсказуемостью.
Кроме того, никому нельзя увидеть как же мне... на самом деле...
На улице здорово и кравиво..хотя попахивает декадансовой атмосферой.
Смотрю в окно - падает снег... пушистый такой, еще девственный - первый Снег....
На душе стая кошек точит когти...пустота, в которой эхом звенит что-то необъяснимое.
Жизнь глупая...
Так же как и я... - глупая, наивная и, к сожалению, слишком легко ранимая.
Еще эгоистичная, ленивая, иногда бываю жестокой, могу не сдержать обещания
Таких, как я быстро топчут. Поэтому приходится скрывать свою сущность глубоко в самой себе. Для вас же "притворюсь больной или пьяной"...
Хочу петь вот такие-вот слова
"Помогли на время мечты,
Но теперь мне гораздо хуже,
А я-то думала ты -
Тот укол, который мне нужен"
Почему все....так... именно ТАК?
Мне жизненно необходимо чтобы меня любили...
Но этого нет... и, возможно, от этого все так пусто?
Кажеться, что я так больше просто не выдержу и сойду с ума... окончательно...
разбавляйте свое одиночество кипятком, чтобы не было так холодно!

В колонках играет - нічого, пара йде...
Настроение сейчас - скучаю...

ахтунги наступають...

В колонках играет - Pink Floyd - Marooned
Настроение сейчас - пффффак

Pink Floyd ідеально припасовується до погоди і настрою.
Так як іржа, як кислота... роз'їдає зсередини...
прийшла смс від "Мрійник" - "я зрозумів, що мені треба для написання вірішв: сум та гаряча кава".
Як це знайомо....ех...

В колонках играет - Le Portrait de Petit Cossette OST - Leave Me Cold

Настроение сейчас - today we're drinking cherry juice, mixed with what is called bittersweet (memories)

Небо... Хочу туда, безвозвратно...
Это странное состояние... Знаете, как это?
Когда устаешь от всех и всего, что тебя окружает, когда хочешь скукожиться в маленькое пятнышко или стать совершенно прозрачным...
Хоу в какую-то совершенно другую реальность, где будет только Пустота.
или в свой мирок.
Да-да, он у меня определенно существует.
В противном случае куда бы я могла сбрасывать все свои трупы, свое "хронически испорченное настроение", свои дурацкие мечты и несбытьочные планы?
На днях соседка по комнате спросила "Ир, а что с тобой случилось. За те два месяца, что живу с тобой, еще такой не видела. Все нормально?"
Да какое там!
Пошла смотреться в зеркало - какая-то нездорово бледная кожа и фингалы под глазами (сплю плохо, мало или вообще не), хотя, как недавно сказали мне "милая улыбка". И на том спасибо.
Но в таких не влюбляются! Н-н-е-е-т! ни за что!
Но я сама этому способствую, наверное =)
... ... ...
Индустриальные фотографии, полуразрушенные - на них куча рабитого стекла - Crushed Dreams.
Это о несбыточном....
...подкатывает волна тошнотворных чувств...
Помнишь, ты говорил "Ты моя"?
Хотя бы на тот танец.
А я говорила, что это Ты принадлежишь мне.
И мы смеялись...
Чтобы хоть как-то сгладить неуютность друг от друга... и прижмались друг к другу еще сильней.
... ... ...
Вот такой бредовой может получаться жизнь.
А вообще, то она слишком странная...
Только вчера у Olcha Tihiro писала о том, что у нас солнышко и все путем и нет снега, так сегодня утром жалкая пародия на него лежала вокруг.
Мля, как же я ненавижу зиму!

В колонках играет - Whitesnake - In This Love

Настроение сейчас - ...ummm... kinda indifferent

Хм, сьогодні досить яскраве сонце, але навіть не дивлячись на це, на вулиці витримати більше кількох хвилин важко.
Люди продовжують посміхатись, але якось так натягнуто-банально.
Ще у мене з'явився "воздихатєль", написав мені віршика...
Я так хочу кудись поїхати... не втекти, ні, просто на деякий час...ненадовго, так, щоб перезавантажити свої мізки, настроїтись на щось інше, збитись зі старого.
Такий ось світ...
Горіхове капучіно затримується терпкуватим присмаком на губах. І сонце грається з пасмами волосся, просвічуючи крізь них, піднімаючи у повітря. Це так має здатність оживляти... добивати...
Мені сумно, навіть коли радісно.
Чому все... так?
Я, здається, не вірю у кохання...

В колонках играет - Jimmy Eat World - Hear You Me

Настроение сейчас - bitchy

Прошли выходные, отпраздновали д.н. отца, немножко расслабилась от суеты, но вот опять... по новой...с головой окунаемся в университетские будни и т.п.
Прошло желание нежности, любви, какой-то необходимости в ком-то.
Мы таки поймали еще частичку Осени... так, для себя, на полувдохе и в легком прыжке, ближе к небу...
"Осталась лишь грязь на дне карманов одежды"
хех...
Мы любим друг друга, влюбляемся в эти "неживые тела", пьем кровь друг друга, пробуем на вкус плоть...
Что ж... Ееше немного и все мы исчезнем, плоть начнет разлагаться, кровь свернется...
Так что смакуйте, пока свежее, пока не остыло... и приятного аппетита.
Немного думала о том, что имело место в этом монотоне и пришла к некоторым выводам... весьма полезным, как по мне...
Жизнь учит, как ставать похожим на ежика... как колоться словами и поступками.
И не возвращатmся назад к снам...
"Мой взгляд похож на твой,
в нем нет ничего, кроме снов и забытого счастья".

В колонках играет - Seether - Broken

Настроение сейчас - ...mon ami, выдерните перья из мозгов...

Искала ключи к затылку.
Созвучно с настроением на сегодня...
Лениво-слезная такая... - Осень.
Иногда просто, даже когда город переполнен людьми, он бывает таким пустым и холодным.
Потому, что не видишь, не находишь в толпе тех глаз, ради которых стоило бы хотелось бы просыпаться каждое утро.
Несколько языков, и ни один из них не в состоянии объяснить Это... Это состояние.
...Иголками по ребрам...
...Органное дыхание уличных мелодий...
..Соты, пересыщенные кровью...
...Мимомлетом да себе в висок - навылет...
Прижми меня к себе крепко-крепко, пройдись кончиками пальцев по волосам, потрись слегка колючей щекой о мой холодный нос... так, как обычно...
И я не удивлюсь, если уже давно мертва.
Это даже не ЛюбOff, это просто маленькая необходимость.
Я люблю то, как ты не отводишь глаза при разговоре.
И мне не стоит тебя любить, а... просто так...
...
Ах да, сегодня Хелоуин... С чем всех и поздравляю, желая хорошо провести его...

В колонках играет - Metallica - Turn the page

Настроение сейчас - lame

Мерцающие...
Воодушевление, которое находится на кончиках пальцев.
Улыбчивые...
Такиее тошно-неприятные лица...улыбки...жизни.
А хотелось бы как-то так... разорванными струнами... вокруг шеи.
Вытекающие на ночь глядя мозги
...в танце кружатся... подергиваются...
Потопающие во лжи!
Больше всего в людях презираю ложь, притворство и равно(у)душье...
"...Замерзают в улыбке губы..."
Эх, сколько вынужденных улыбок...
Сколько беглых взглядов со страхом встретится глазами!
вы учили меня боятся смотреть прямо...
только туда, где не будет так больно...
Я так завидую тем, у которых крылья...
..у которых в волосах всегда запутаны капли вчерашних туманов...
...
Вот так и стоило бы снимать фильмы!
Мне хотелось бы зарисовывать неровными линиями все то, что еще произойдет.
о прошлом не сожалеют, его и так уже не вернешь.
Можно только вспонимать, призывать "иллюстрации ко всем твоим ощущениям"...
Чтобы кто-то смог, сам того не подозревая делать тебе приятно больно.
...
Что же получается?... Сидишь на краю маленькой бездны, дышишь во все легкие ночным туманом и хочешь...
...просто хочешь...
Какого-то толчка, который заставил бы взять себя в руки и стряхнуть ненужное...
...вниз...

В колонках играет - Hellsing OST - Shine
Настроение сейчас - studiezzzz

Якось дивно тут зараз писати про те, що я думаю, відчуваю, переживаю...
Все так наплутано, все таке мінливе, що просто беззмістовно...
Ну, по-перше, це...and how to drown in your arms...
Тонути... скоріш танути...
Щось ніжне та невагомо приємне, чого мені давно не вистачало.
Таких слів, таких поглядів, таких дотиків, таких обіймів
Саме те, що змушує мене...але шшшш...
З приємного:
Зібрання Бу-Ба-Бу, на яке я маю намір потрапити
Хелоуін наближається....ииии...
Чудесні вихідні, проведені в режимі сталкерування...
З негативу:
Я провтикала концерт Вас Васа (Василя Васильцева). Чорд... В траур!
Мені видалили всі останні фото з цифри...
Тому найближчим часом планую ранню побудку з метою погоду у Туман, у Nebel, у Сонне Місто... хо-хо-хо
Хтось хоче скласти компанію?
Якось так несправедливо швидко минає Осінь...
Та все ж я всигла її для себе зберегти...
У тих кількох десятках каштанів, у тумані, у замерзлих руках, зігрітих чиїмось диханням, у гарячій, ще не вистиглій каві, у жмені листочків, підкинутих угору, у монотонних сірих ранках... у тому як вирізають/малюють/царапають/виводять/видувають/видавлюють комусь...серця...
Тепер я... як хтось... для когось...не для решти...бо для них я і є решта...

В колонках играет - Silent Hill main theme piano version
Настроение сейчас - tired...zzzzz...

В колонках играет - Pink Floyd - High Hopes
Настроение сейчас - same

One more part of the mood...
I just adore this one, so I figured out it should be here, in the place, where things have some meaning to me.
Ummm...and yeah,
Hedgehog, I love u...

В колонках играет - These Green Eyes - Stay Awake
Настроение сейчас - nostalgy

Останні кілька днів думала про літо, передивлялась фото, окуналась у спогади...
Є багато чого згадати, а це не може не тішити.
Сьогодні особливо погострилась ця ностальгія. Перечитувала Тараса Прохаська "спалене літо". хм, це саме те, що хотілось би пережити саме те, що сильно надихає... якимось чином...
Учора блукала містом. полюючи на вдалі кадри...захотілось назвати ці фото The Abandoned Town... А може Lost Childhood... Це не суттєво.
Швидко дорослішаємо... надто швидко...
Дні проходять під музику старого-доброго Пінк Флойда. Це ще одна річ - старий рок, на якій зараз замкнулось моє маленьке коло. Щось таке суттєве...важливе...і наразі таке "моє".
А у нас знову фестиваль кіно - починаючи від сьоголдні Чеський, Польсьский, Білоруський, Словацький та Російський кінематограф. Не хотілось би це пропустити...
Ех, крім того, останні кілька днів з голови не виходить ця людинка. Дуже дорога мені людинка, за якою я зараз дуже сумую. Їжачок, думаю, ти мене підтримаєш...

В колонках играет - Ауткрай - Коли Заходить Сонце

Настроение сейчас - фіг розбереш

Ну ось... у місті не видно майже зірок...
а може ніхто не хоче до них придивлятись...
Хочу на природу... в якесь гарне безлюдне місце...
...де купи жовто-помаранчево-червоного листя, де термос з гарячою гіркою кавою та шоколадом, де плед, де останні промені сонця пробиваються через залишки колишніх розкішних крон...і падають у долоні, гріють холодний ніс своїм невагомим теплом... саме так...
і можна ще трішки, зовсім трішечки туману...
хм...
Ось такі мрії на сьогодні...
а в мене з'явився Джеймс Джойс... Улісс, щоб бути точною.
Так що я саме щастя
Хм, а в принципі кого я обманюю?
Весь позитив знаходиться під таким собі знаком питання...
... ... ...

В колонках играет - Тінь Сонця - Пісня Чугайстра
Настроение сейчас - "якщо можеш, завітай до менееееее ти"

хм, усміхнуло, ми ходили зустрічати сонце на річку...про це я вже писала...
зараз настрій поділитись фотками...
тому осьо...

ага...а решта коментах...

В колонках играет - 8 mm - Liar
Настроение сейчас - осінній

Хох, пісня, як доповнювач настрою...
У нас сьгодні на фаці день здоров'я алкоголізму.
На душі мутка суцільна...хочеться від себе втекти...
Сьогодні оце сиділа на березі річки, дивилась на повільний плин течії, на те, як вітер підхоплює окремі жовті листки і плавно кладе їх на водну гладь...
Така відключка... на кілька годин...такий собі ескейп...
такий зараз необхідний
Хотілось стільки написати, але останнім часом, добираючись до щоденника, знакиє настрій та бажання...
що ж, тоді до настурного разу...

В колонках играет - These Green Eyes - Watch The Lights Turn Out

Настроение сейчас - impatient

Отож, відбулось...
хм... багато позитиву ^_^
Розписувати все дуже довго мабуть буде...
тому постараюсь у кількох словах...
Відкрита ніч включала в себе перегляд короткометражних аматорських фільмів кінофестів "Відкрита ніч" та "Моє місто - моє життя".
До Луцька приїздили люди, творчість котрих мене сильно цікавить, зокрема - Санін та Іллєнко.
Хм, були кельтські танці, Львівських духовний театр "Воскресіння" - ходулісти, вогняне шоу, виступали Ауткрай і Джай Ра.
Закінчилось усе діло о 6 ранку, причому до кінця нас залишилось (крім організаторів) лише 8 ентузіастів. На те, що було в кінці, дійсно варто було залишитись)))
Хе, за 10 хвилин "наколядували" "лицарям на каву" 20 гривень, за які пізніше купили вина, лавашу та сосисок.
Плед... шоколад... вежа... танці в колі...
ранок зустрічали на річці, де був дивовижний пейзаж...
....
А взагалі стану а-ля "використаний презик" прийшов на зміну зовсім інший...
Я знаю, що мене гріє зсередини це хороше почуття... and nothing else matters...
Хоч як страшно прив'язуватись, але це так...
кілька годин ніби кілька секунд... лише "lost highway"...і його рука...
Сиджу на парі в атмосфері жаданівського постмодернізму
хм, тому нах преподів та цензуру...
зі - змінюємо ставлення до людей?

В колонках играет - нічого не грає...цикає клавіатура
Настроение сейчас - норм

There are only so many ambulances,
The less you ask, the more you see...
... ... ...
Ненавиджу, коли життя набирає присмаку дебільного бразильського серіалу...
... ... ...
У нас буде "нічний Луцьк" - ніч аматорського кіно..
Чекаємо з нетерпінням.
... ... ...
Хм, останнім часом я не занурююсь до дна... може так і краще...

В колонках играет - Dolphin - Тебя
Настроение сейчас - х***во

Ех, знайшла хвилинку, щоб запостити тут слівце-друге...
Стільки усього стається, а по суті писати мало про що можна і варто...
хм... у нас дощ, через що нотки радісної усмішки...
Чомусь правда сумно... сумно... так, сумно...
лише це в голову приходить
"Надежда была и осталась напрасной, она капает на пол липкой жидкостью красной"
Fuck it...
Їжачок, мені шкода...якось все не так ,як має бути...вибач...
з мене все ще сніданок...
Хм, а Осінь не перестає тішити... мабуть, єдине що дозволяє keep on going...
Fuck it, fuck it, fuck it...

В колонках играет - Дельфин - Штемпель
Настроение сейчас - бе[i]ттер

...Виходила подихати свіжим повітрям...
...страшенно замерзла...
Але про цю ТИШУ та СПОКІЙ я мріяла вже довгий час!
Ех... Ці кілька людей...
Їх хотілося б міцно-міцно притиснути до себе та нікуди не відпускати...

зі - вже 5 сторінка маразматики)

В колонках играет - 8 mm - No Way Back
Настроение сейчас - tired, lonely, broken

Ну що ж...
Почнімо все з початку...
Досить довгий час я не могла виписатись, думаю, зараз буде така нагода.
Тому ииии....
Зовсім забула розказати про те, що у нас пройшов фест під назвою Бандерштадт. (Фотки трохи згодом).
вони вже тут
Було файно та чудесно, багацько вражень та спогадів...
Сьогодні вівторок, точніше уже середа...
а я сиджу, похитуючись і бажаючи знайти притулок для своєї дурнуватої голови.
А все тому ж...
Вівторок...
Оце сиділи ми з Інтегралом, Растою та Грицьом у човнику на пірсі, чудувались місяцем, що то й діло ховався за хмарами.
Комусь закортіло пограти в асоціації...
Захопившись грою, я й не помітила котра година.
Додому йти вже беззмістовно в силу кількох вагомих причин...
Тому й сиджу тут, в інет центрі, чекаю на ранок з нетерпінням.
Що ж , єдиний плюс - зустрічатиму схід сонця ^_^
Ось так...
На душі паскудно та коти шкребуть.
Знову та знову переконуюсь у своїй наївності та дурості.
Ах, так...
На вихідних до Львова! Саме те, чого мені зараз не вистачає...
Панічно не вистачає.
Дизель на 1 ночі, якась хороша музичка у плеєрі, чиясь хороша компанія... та трошки забуття від подій останніх днів.
я б поплакала...кажу чесно та простодушно.
Сиділа б та плакала... бо давить усередині одна фігня.
Я так хочу, щоб мене обійняли...
.../замерзли руки/...
/думки гріються сонцями посмішок/

В колонках играет - Bloodflowerz - Diabolic Angel
Настроение сейчас - on the bottom

«Людям стало мало андерграунда, поэтому они и придумали апперграунд.» (Дереш)

«Никто не хочет признать, что мы подсели на музыку, как на наркотик. Так не бывает! Никто не подсаживается на музыку, на телевизор и радио. Просто нам нужно больше. Больше каналов, шире экран, громче звук. Мы не можем без музыки и телевизора, но нет – никто на них не подсел.» (Паланик)

Мы – просто дети своего времени.
Мы – просто рабы цивилизации, которую соорудили собственными руками.
Мы дышим сигаретным дымом и дымом выхлопных труб.
Мы позабыли, что такое свежий воздух и прозрачное небо.
Мы – поколение Гибсона и Паланика, поколение Кустурицы и Феллини, поколение Вонг Кар Вая и Тарковского.
Мы – фанаты Евангелиона и Аниматрицы, Бибоба и Технолиза.
Мы – поклонники покинутых зданий и ржавых труб.
Мы читаем на ночь Кинга, Стивенсона и Лема.
Мы – поколение индивидуалистов и cyber punk, трэш концептуализма и сталкерства.
Мы заточенные в решетку, а точнее в network of civilization.
Мы одержимы делением на субкультуры, мы одержимы техникой, мы одержимы Городом.
Об уюте не идет и речи. Мы засоряем квартиры ненужным хламом, который не удовлетворяет нас.
Мы спускаемся в подвалы, чтобы уйти от человеческой суеты.
Мы поднимаемся на крыши, чтобы почувствовать иллюзию свободы.
Мы видим сны, но возвращаемся в «реальность».
Мы умеем мечтать, но сильно скрываем это
Мы ищем себя в наркотических трипах и психоделических полетах.
Мы изучаем эзотерику, мы изучаем философию.
Мы ищем.
Что-то.
Себя.
Детей не ненавидят…
А мы ведь просто дети своего времени.

В колонках играет - Nightwish - Eva
Настроение сейчас - studiezzzzz

Ведь почему мы все здесь?
Что мы ценим по-настоящему в собственной жизни и ценим ли мы ее вообще?
Каковы ставки сейчас?
Мы все одинаковы в этом плане, нам всем дается пакет «жизнь-смерть» с небольшими модификациями.
Мы все рождаемся, учимся, заводим семью, уходим на пенсию, умираем…
И в этом процессе достигаем ли мы хотя бы чего-то?
Все то, что мы ценим, стоит ли оно наших усилий?
Все то, на что мы копим, имеет ли оно хоть какую-то ценность?
Лучше ведь пустить пулю себе в лоб с легким сердцем, чем лежать, прикованным к кровати, и сожалеть, что столько в своей жизни не успел.
«А все потому, что мы расставляем в жизни неверные ориентиры»
Почему люди гоняются на какими-то иллюзорными, но в то же время слишком банальными и приземленными ценностями в виде нового телевизора или модных шмоток или власти или… ?
Почему мы не можем увидеть, что ничего из этого не дает нам ни душевного ни морального удовлетворения?
Одно опустошение, что превращает нашу жизнь в крысиные бега.
В этих бегах мы теряем себя, мы теряем цель, мы просто бежим сломя голову… сами уже забыв – куда и зачем.
…Прискорбно…

В колонках играет - Tristania - The Open Ground
Настроение сейчас - unintended

Ми стоїмо на краю самих себе, на гострих гранях, що так часто боляче ріжуть ступні…
І не дивимось у дзеркало, боячись загубити своє відображення… або перетворитися в нього.
Хтось когось заколисує траурними маршами… в квартирах без імен, лише номери, суцільні цифри, числа… Проштамповані життя…
Якби можна було ходити в абсолютному ніде…забувши про просторово-часовий континуум…
Відчуваєш, як щось боляче впивається тобі у шкіру?
Думки невпинно лізуть в голову, і шматують свідомість…
Зводять до неба очі лише приречені, решта ж втуплює їх кудись під ноги…

В колонках играет - No Doubt - Don't speak
Настроение сейчас - blah blah blah

Невозможно объяснить на словах все это, но Осень…
Она действительно мгновенно вносит в настроение и без того специфическое капельку меланхолии.
Так и должно быть.
Должно пахнуть…
…влагой и дымом…
…яблоками и медом…
…орехами и кофе…
…туманом и дождем…
Именно так…
А еще свечами с ароматом шоколада и горячим свежеприготовленным какао.
А еще этими невинными поцелуями по-японски… ^_^
…жизнь, как одна большая странность…
Объятия… теплые и уютные, в которых хочется уснуть хоть стоя, хоть на краю обрыва…
Это как Осень…
Теплое и необъяснимое
Я не буду больше такой, какой была…
Я знаю

В колонках играет - Anathema – A Fine Day To Exit
Настроение сейчас - сакс

Я, кажется, знаю… чем занимаюсь…
В смысле, вместо жизни…
Я от нее убегаю… причем постоянно.
Как и все остальные…
Да, действительно, способов слишком много – книги, размышления, мечты, иллюзии, музыка, интернет, этот дурацкий дневник, в конце-концов…
Все это способ ескейпа.
И у каждого он свой – секс, наркотики, алкоголь, галлюцинация, ос и все такое…
Вот чего желают люди… приятного забытья… хотя бы на некоторое время…
Без лишних размышлений по поводу результатов и итогов.
Все как-то впустую… вхолостую…
Так и проходит жизнь… день за днем…
Сотни, тысячи ничем не отличающихся дней, словно какая-то ловушка.
Аргх!
Помниться мне хорошо зима… два года тому назад.
И именно эта песня на рипите…
Парк, детский городок, качели, занесенные снегом, голые руки, которые после двухчасового катания на этих же качелях намертво примерзли к металлу… и ни капельки реальности… Ни капельки ее ощущения…
Лишь те мгновения между «вверх» и «вниз», между «здесь» и «где-то».
Возможно… поэтому мне трудно принимать данную мне «реальность», данное мне…
Ведь да, «намного проще похоронить действительность»

В колонках играет - Moonspell - Sanguine
Настроение сейчас - shitty

Ох, не пояснити цього словами…
Одне із найулюбленіших занять – заходити за територію міста, у поля, де можна дихати на всі груди. Широко розкинувши руки в сторони, падати у м’яку траву. Дивитись на безхмарне блакитне небо, забуватись так на кілька годин під улюблену музику або, що навіть краще, в абсолютній тиші та гармонії.
Більше нічого так не хочеться, як цього всього зараз.
… … …
Чужі ідилії перестали гріти серце. Чужі очі вже не ґвалтують свідомість як раніше.
Просто треба сильніше стиснути кінці ниточок. Замотатись з головою у «себе». І все буде чудесно.
Кататимемось на каруселях після півночі, коли в атракціонному містечку буде темно і тихо. Коли можна буде не боятись торкатись неба кінчиками пальців. Обов’язково – крізь об’єктив. Зум допомагає побачити деталі.
А «найпростіший спосіб забути про важливе – зосередитись на деталях» (с) Чак Паланік
Давай нахабно розглядати чужі життя крізь прокурені кватирки?
І тихо плакати, затуливши рота рукою, щоб не видати своєї присутності.
Тут і зараз.
… … …
Абстрагуватись можна від світу, це безперечно. Тільки рано чи пізно приходиться повертатись у те, що ми називаємо «РЕАЛЬНІСТЬ».
Спрацьовує якийсь механізм, схожий на великий порохотяг, що затягує назад, змушує нас опинятись тут знов і знов.
Можна гратись з темними, майже чорними локонами волосся, глибоко вдихати їх запах – запах шампуню та Міста.
Міста пахнуть самотністю та байдужістю.
Всі міста в цьому плані є однаковими.
Можна невагомо торкатись сніжинок, не порушуючи їх структури, але відчуваючи легкий холодок на пальцях.
Можна з’їхати з глузду в перший день Осені, такої очікуваної та бажаної. Це набагато простіше, ніж триматись за перила чужого під’їзду.
Можна торкнутись губами, відчуваючи їх вологість та тепло, та навряд чи це врятує від порожнечі всередині.
Правда в тому, що щирість зараз нікому не потрібна.
Краще поставити ширму, намалювати нові контури обличчя, прикріпити фейк смайл, одягти маску/костюм, взяти собі нове амплуа…
Життя – таке ж як місто, а місто – таке ж як театр.
Інколи сумне, інколи потішне, інколи пафосне, часто жорстоке, але…. Зігране кимсь… Чужим і невідомим…
Навіть самому собі…
Через це – сумно.
До сліз хочеться в обійми… його…
Скоріше б життя по-новому переписане…
...Фотографія, як частина настрою...

В колонках играет - Tristania - The Ravens
Настроение сейчас - suxzzzzz

Ну вот и закончилось лето.
Наверное, наиболее короткое за всю мою жизнь. Наиболее быстро пролетевшее.
Ну да и ладно, с этого проблемы не делаю.
«Еще один год, еще один день, еще один час… Время идет, забвения тень роняя на нас»
Подсела на Дельфина. Диву даюсь почему не слушала его раньше.
Осень… Осень… Осень…
Начинается новая страница в жизни.… Очень особенная, как мне кажется, и еще та, которая должна внести в жизнь множество изменений.
В голове жуткая неразбериха… в жизни, в принципе тоже.
Как-то сильно уж запутались тропинки и перекрестки…
Слишком многое давит… да в общем и подавляет.
Дни, проходящие в суете и монотоне.
Теперь я более независимая… По крайней мере мне так кажется.
Теперь я живу сама. Хм, вот еще один шаг, который стоило сделать.
В какой-то степени это радует.
Поплакать бы… беспричинно…но не буду…
…просто так…
…как дождь…
8 разных карандашей раскрашивают картинки из моей жизни, выходит около 3 грн за сборник комиксов…
обидно
стало холодно по вечерам, стало пахнуть Осенью…
Слишком много слов, вот они все… здесь… Делюсь ими с вами…

UPD - Хоть в слем и не совалась губу мне разбили...
2 смена в универе....омг...дай мне сил...

В колонках играет - Sirenia - Downfall
Настроение сейчас - втомлена

Давно не заходила сюди...
Принаймні таке відчуття...
Знову була поїздка на Світязь... Більше напишу потім... зараз сильно ліньки...
Літо ось-ось закінчиться, а в мене ше запланована поїздка в Карпати...
що ж...буде видно...
В очікуванні Осені...
Хочеться на довше посидіти в інеті, покоментувати трішки ваші записи...
Сподіваюсь, матиму таку змогу найближчим часом...

...катаємось на качелях...
...спостерігаємо за заходом сонця...
...ідилії...

В колонках играет - 8 mm - No Way Back
Настроение сейчас - calm

Трудно поверить, но я прожила еще один год собственной жизни…
И отметила еще одну дату – ни много, ни мало – 20 лет.
Как ни странно, вот уже 4 день подряд абсолютная гармония с окружающим миром и легкость на душе.
Довольно странно, но все же очень хорошо.
... ... ...
Так приятно бывает только тогда, когда ты ощущаешь теплое дыхание любимого человека на своей коже, когда по телу пробегает холодок, когда в груди все замирает и хочется замурлыкать.
А от музыки?
…бывает и такое…
Что тебя словно затягивает в отдельный мир, в отдельную реальность…
Получаешь свою порцию морального удовлетворения… да-да
Вот только ты с нездоровой ненасытностью слушаешь и слушаешь эту музыку до тех пор, пока она не утратит свой шарм, свое очарование, свою «изюминку», которая так тебя задевала.
Ох, увы….
Вот об этом я и хотела написать многое-многое.
Но не буду сейчас, нету того настроения.
Муз не приходил в гости уже несколько…

...одно из любимых аниме...

В колонках играет - Lacrimas Profundere - Solicitude, Silence
Настроение сейчас - спека+втома+нудьга

Ну все, нарешті очухалась від своєї простуди...
Нарешті поперечитувала все, що можна було поперечитувати...
Нарешті я дійшла до висновку, що я тут помираю з нудьги!
Я малюю, читаю, тиняюсь по місту, по квартирі.... спішу беззмістовно потратити час...
Цьому щоденнику вже більше року...хм, це єдиний, на якому я затрималась на так довго... хоча помічаю часом, що виникає бажання його закрити, стерти...
Треба, з іншого боку, кудись дівати думки та емоції...
Що ж...хай поки... а там видно буде...

В колонках играет - Кино - В наших глазах
Настроение сейчас - аргх

Ось я тут мріяла про психоделічні досвіди та наркотичні тріпи...
Виявляється все набагато простіше...
Вчора випробувала себе в якості дизайнера-токсикомана.
Близько 5 годин розмальовувала шафку і потім близько години змивала розчинниким з себе все те гидоття...
Результат: гарна шафка та стан - "коматозник"
Примітка: наступного разу, як хто проситиме про схожу послугу - добре подумаю...
А загалом...кладовище-парк-завод...моє коло сильно замикаться_кається_кається...
Треба до Львова, бо я просто шизію...

"В наших глазах крики "вперед"
В наших глазах окрики "стой"
В наших глазах рождение дня
И смерть огня
В наших глазах звездная ночь
В наших глазах потерянный рай
В наших глазах закрытая дверь
Что тебе нужно - выбирай"
(В.Цой)

В колонках играет - ##### - Пусто
Настроение сейчас - сакссссс

Целый день идет дождь, это замечательно...
"Серый день мне не согреть ни пойлом ни травой ни психотропными полетами ни ядерной зимой"
Мну очень грустно...
В голове одна мысль...
"Интересная у патологоанатомов работа... Всю жизнь вскрываешь чужие тела только для того, чтобы когда то вскрыли тебя"

хз почему в голове такие мысли...
Дождь значит одно - сейчас нельзя пойти куда-то, сесть на траву и читать своего Паланика. Это обидно... Остальное...
Чувствую себя одиноко как-то... изнутри ест грусть... И некоторые детальки сегодняшнего дня только ее усиливают...
Почему так? Вот бы знать ответ...
Но пока держимся, все знач не так плохо....

В колонках играет - COF - Nymphetamine
Настроение сейчас - aaaahhh

Разве мы живы, с пистолетом, приставленном ко лбу и медицинской биркой на большом пальце ноги?
Разве мы дышим, когда нас заперли в вакуумную коробку?
Разве мы видим, если разучились отличать луну от комка земли?
Разве мы чувствуем, если чувства наши нарочно запрятаны в наиболее темные подвалы наших душ?
Разве мы те, за кого себя выдаем, когда нам тяжело отличить фальшь от истинного лица?
... ... ...
Пыталась... хотела...
Чтобы то, что у меня происходит в жизни сейчас никуда не исчезало.
Глупая я…
Все вещи исчезают, все постоянно меняется… постоянно.
И сейчас я опять оказалась в центре хаосного шторма имени себя самой.
Вчера мы сошли с ума, напились-накурились…
Нелька заплетала мне возле дома скульптора расточки, а я читала нам Чака Паланика.
Мне постоянно хочется разрыдаться на протяжении последних суток.
Через несколько часов домой… надо делать загранку, если хочу в Польшу.
Хочу ли я? Смогу ли я?
Я бы просто куда-то… без определенного названия и определения…
Или к своим ржавым трубам на любимой тропинке… безлюдной и пустой…
Как же мне сейчас хочется увидеть нескольких людей, поблагодарить их за их существование, но, увы, пока это невозможно… или излишне.
Мне необходим допинг…

В колонках играет - 4Lyn - Lyn
Настроение сейчас - втомлена після прибирання

«Лишь утратив все мы обретаем свободу»
Стоїть перед очима ця картинка, таке кожного разу змушує замислюватись…
Про ту ж саму свободу у власному житті.
Просто якщо помізкувати, виходить, що вільна людина то є мертва людина.
Хай би як ми старались, а щось нас та й прив’язує до себе. І так раз за разом, раз за разом.
Якби порахуватись кількість тих ланцюжків, страшно мабуть би стало…
Нічого ми не вільні і не божевільні. Лише інші. Кожен по-своєму, правда…
... ... ...
Ох, фак, знову і знову цей недоромантичний настрій, що просто задовбує.
Простіше було би скерувати всі ці емоції та почуття на якусь конкретну людину, але…
Ну, побачимо-побачимо...
Чомусь щира віра в те, що все буде краще не покидає мене.
Немає припадків чорного песимізму, лише якась апатія до всього, що відбувається навколо.
Літо вбиває бажання думати.
Я би не відмовилась від ковтка Осені.
І пляшки хорошого сухого вина...

В колонках играет - 7 Раса - Ты холодна (суп)
Настроение сейчас - хе хе хе

Нарешті ми обзавелись палаткою!
Карпати не чекають, вони просто є, чекаємо ми, причому щодня все з більшим нетерпінням...)
Втомлена жахливо, спека вимотує...чекаю також на вихідні, має бути весело.

UPD - Заклеєні скотчем думки...
Старанно намагаюсь гуляти по парку...
Інколи, зупиняючись, п’яніючи від навколишнього, здається, що дерева навколо тебе живі. Ні-ні, не просто живі істоти, а справді рухаються, кивають тобі, інколи обіймають своїми гілками. Цікаво і моторошно водночас.
На рахунок моторошно, то приходить справді таке відчуття, коли йдеш хащами, куди раніше не заходив, переходиш рів з водою, через який хтось накидав хмизу. Так от йдеш по тому гілляччі, намагаєшся не шубовснути у воду і думаєш „якого чорта я тут роблю?!”
Нічого, зате потім можна посидіти на поляні в тіні дерев, послухати музику або гудіння трансформаторної будки, а краще навіть полежати. Отак впасти в густу і високу траву, вдихати її запах, дивитись як повільно і безтурботно пливуть пухнасті білі хмари і ні про що не думати. Хоча б деякий час.
К-а-й-ф!

В колонках играет - 7 Раса - Топливо
Настроение сейчас - убитись об стіну, намазану йадом

Как же часто мы встречаемся взглядом с чужой болью
Поэтому и свою не прячем.
Мы видим случайный беглый взгляд, который остановится на несколько мгновений в наших глазах, а потом убежит дальше, в свой обычный мир, лишь в редких случаях одарив нас легкой грустной улыбкой.
Вам не случалось никогда понять незнакомца без слов? А вас кто ни будь так понимал?
… … …
Странно, когда пальцы скользят по перилам чужих жизней, поднимаясь на маленькую чуточку к небу
Все время хочется содрать с себя костюм, маску, свои амплуа… постоянная паранойя… «неужели я это я»?
Искаженные цвета, звуки, лица… только ароматы остаются прежними…,
…Растерзанное мясо и похотливые взгляды хищников…
… … …
Искаженная жизнь, которую каждый вечер насилуют фонари
Прикосновение чужих губ к щеке вызывает раздражение.
На них много соли, замаскированной сладкими словами или толстым шаром бордовой помады. Тошнотворное сочетание.
Я не пишу о своей жизни… Я пишу о своем не_бытии в ней.
Лишь на качелях остались кататься взрослые дети то ли в строгих костюмах то ли с простреленной дырой в черепной коробке

В колонках играет - С.К.А.Й - Як мене звати
Настроение сейчас - су-му-ю

Он затягивался горьким дымом сигареты, медленно закрывая глаза и откидываясь на спинку старого деревянного стула.
Он сидел в шумном бистро, куда постоянно заходили-выходили люди. Обычные и не очень, но все чужие, равнодушные ему. Каждый раз, когда открывалась дверь, звонил колокольчик. Этот звук повторялся настолько часто, что не успевал замолкать. Здесь играл патефон, какой-то старенький русский рок, почему-то напоминавший ему мультфильм о Бременских музыкантах. Все это место было настолько ретро, что вызывало умиротворенную улыбку. Перед ним на столике лежали вчерашняя газета и кружка полуостывшего кофе. На окне, возле которого он сидел, были спущены деревянные жалюзи, сквозь щелочки между которыми просачивалось теплое апрельское солнце.
«Ведь мы живем для того, чтобы завтра сдохнуть» слышно было из угла, где стоял патефон. Не слишком оптимистические слова под легкие звуки гитары воспринимались как самая сладкая пища. В воздухе летал аромат жареного бекона и подгоревших тостов.
Вдруг монотонный звук колокольчика на двери зазвонил как-то по-особенному. Да, это была она. Он ждал ее уже полчаса. Как всегда, сексуально-игривая челка, спадающая на ее красивые скулы, сияющие от радости глаза и искренняя улыбка. За это он ее и любил – за эту радостную, слегка наивную улыбку и за эти чудесные, глубокие зеленые глаза. Да что же, он просто ее любил, просто так, ни за что.
На ней было легкое платьице, которое только подчеркивало ее сторную фигуру, и симпатичная ленточка в волосах. Белые гетры и небесно-голубые босоножки… Она стояла в дверях этого прокуренного места, словно заблудившийся ангелочек.
У него вдруг сжалось от боли сердце.
Несколько мгновений она растеряно рассматривалась по сторонам, но, увидев его, вновь усеяла это место теплом своей улыбки.
- Извини, солнышко, что я так задержалась! У меня для тебя новость – наша труппа едет через неделю в Чехию, представляешь?! Мы будем там выступать с новым спектаклем. Я так счастлива!
Он молча улыбался ей и докуривал свою сигарету, потом взял ее ладошки и легонько их сжал в своих. Так они просидел несколько минут, просто глядя друг на друга и улыбаясь. У него по щеке вдруг пробежала слеза
- Что случилось, милый? она в недоумении смотрела на него.
- Ничего, я просто счастлив, что люблю тебя и что ты меня тоже любишь!
Он крепко прижал ее к себе, глубоко вдохнув запах ее волос. Они всегда пахли теплом лета, а еще малиной.
Они долго гуляли по парку, радуясь теплой весенней погоде и приятному щебету птиц. Он посмотрел на нее с какой-то болью в глазах
- Родная моя, вот, возьми это – и, поискав по карманах, он достал какой-то бумажный конверт – пообещай мне, прошу тебя, что прочтешь его не раньше, чем завтра.
- Что там?
- Ты все поймешь, я надеюсь… только пообещай мне…
- Ты меня пугаешь!
- Пожалуйста, я никогда ни о чем тебя не просил, но сейчас прошу…
- Ладно, я обещаю
- Я тебя люблю. И хочу, чтобы ты никогда об этом не забывала…
Она поцеловала его
- Ведь ты будешь мне об этом напоминать, правда?
- … Да… конечно…
Они возвращались домой, когда уже стемнело. Он провел ее домой и обнял так крепко и нежно, как никогда до того. Дождался, пока она поднялась к себе и помахала ладошкой ему сквозь окно. Она всегда так делала. Послала ему воздушный поцелуй, он поймал его и, помахав ей в ответ, растворился в темноте двора.
Вернувшись домой, он расплакался. Ему так хотелось жить и радоваться жизни. Ему так хотелось быть рядом с Ней и оберегать ее от жестокого холодного мира. Но он не мог, через несколько дней он должен был умереть, такой ему вынесли приговор доктора. Его должно было парализовать, болезнь должна была превратить его в овощ, неспособный ни двигаться, ни мыслить. Этого он боялся еще больше чем смерти.
Об этом и была его записка. Короткая и фатальная.
Он не забыл упомянуть, как сильно он ее любил, не забыл написать, что она была всей радостью его жизни.
На кухне он нашел ножницы и быстро вспорол ими себе вены.
А она, этот маленький ангелочек, сидела всю ночь на балконе в нервном гипнозе и медленно курила сигарету за сигаретой, дожидаясь в тревожном предчувствии права на прочтение его письма.

зы - последним временем потянудо писать всякий бред...
ну и пусть... такие грустные банальности в жизни иногда тоже нужны

В колонках играет - Tool - Eulogy
Настроение сейчас - fine

Сиджу, отак думаю собі...
Про різне, нічого особливого...
Оце з дві години сиділа, бринькала на гітарі і дійшла до висновку, що мені хіба що в басисти подаватись, не більше. Не дарма мене Зордек вербує потрошки)
Закинула я щось те все діло.... сакс...
Слухаю Тool, хоча, по суті діла, його треба слухати, замкнувшись на самоті десь посеред ночі. Ой, страшнувато уявити собі. Особливо зараз, коли щоночі сняться якісь жахіття. А як не сняться, то бачаться.
Нарешті сесія, так сказать, закінчилась. Суміре здала останній екзамен на „відмінно”, через що радості моїй немає меж.
Лише тепер треба з практикою розгребтись і все, літо-воля-подорожі чекають.
Марно потратила кілька годин сьогодні на пошуки палатки. Невже її так складно знайти? Задіяли ми вже, мабуть, всіх знайомих і незнайомих, може хтось, якась добра душа відгукнеться... хз, словом...
Розкажу вам про що думаю... про неодмінно хорошу можливість здійснити тріп на старе місто. Давно мене там не було...
Люблю тепер сидіти під замком, там, на високій горі, де старі кам’яні східці заховані в траві, а щоб добратись до них треба добряче попекти ноги кропивою. Та воно того варте, повірте!
Хочу пива... багато-пребагато, як нагороду за старання....
Хочу в Краків... в якусь кав’ярню з офігенним джазом....
Хочу до Львова... пояснювати не буду чому.
Хочу.... оооо.... на дах.... так-так... сильно хочу.
Ага, я ще запримітила один завод, на який просто руки сверблять залізти...
Будемо щось думати-гадати з цього приводу...
Поки що все досить файно!

В колонках играет - Moonspell - Abysmo
Настроение сейчас - sooo strange

Вона стояла в темному коридорі перед кованими, поржавленими дверима. На дверях висів важкий замок. Як вона сюди потрапила вона зовсім не пам’ятала. Так, наче все її попереднє життя і не існувало. Так, наче вона зараз, саме зараз народилась, з’явилась у цей світ. Це дивне відчуття примушувало все її тіло мліти та щеміти.
Навкруги відчувався запах сирості та плісняви. Вона розуміла – це якийсь підвал. Злегка, лише кінчиками пальців, торкнулась дверей. Вони були неприємно слизькими та мокрими. Закритими. Спробувала сильніше – долонею, потім плечем, усім тілом... двері не піддались, залишались незмінно замкнутими та байдужими. Неприємними.
Вона розглядалась довкола. Під ногами шелестів якийсь целофан. Напевне ще зимою ним обмотували труби. Тут їх теж було багато. Від них несло теплом та специфічним запахом підвальної затхлості. Несло ще таким собі треш концептуалізмом – бляшанки, брудне шмаття під ногами. Вона цього не бачила, лише відчувала ногами. Руки торкались стін, що тонули в темряві. Було неприємно – стіни були такими ж слизькими та липкими. Вона намагалась не уявляти який вигляд це місце мало б при світлі. Йому ця темрява пасувала якнайкраще.
Вона не знала куди йде, просто шукала хоч якийсь вихід. Часом ноги натрапляли на якусь перешкоду і вона втрачала рівновагу. Впавши, на очі напливали сльози. Вона почала відчувати себе частинкою цього дивного, але далеко не найприємнішого місця.
Вона довго блукала однаковими, як їй здавалось, вузькими темними слизькими та до болю в голові смердючими коридорами, не знаходячи і натяку на вихід.
В думках почали з’являтись туманні думки. Якісь фрази, обличчя, шматки спогадів... вона схопилась руками за голову, сильно стиснувши скроні.
- „Замкніться!”
Вона хотіла позбавитись цієї сукупності інформації, та не знала як.
Якесь тихе відлуння в стінках черепної коробки нашіптувало „Ти замикаєш всі ходи і виходи. Це ти проблема!”
Чомусь їй прийшов спогад, такий найболісніший, найпекучіший, тоді, коли найближча, здавалось, людина зрадила її.
Більше вона не пам’ятала нічого.
На її обличчя скапувала брудна смердюча вода з труб, що звивались довгими зміями попід стелею, вона змішувалась із сльозами, що не встигали висихати на обличчі, її сильно мутило.
Їй на хвилину здалось, що ці підвали – не якесь конкретне місце в її місті, країні, навіть в її світі... Їй почало здаватись, що це абстраговане її власною ж уявою місце, в якому вона приречена залишитись. Це довело її до божевілля.
Вона і не здогадувалась, що ці гидкі підвали – коридори її душі, такої ж брудної та заплутаної, замкнутої від усіх на масивний замок. Вона і не помітила, як перетворила власне життя на сповільнене гниття серед цих брудних, бридких стін. Зрештою, так і не знайшла виходу назовні, залишившись назавжди блукати серед туманних думок та притуплених емоцій.

В колонках играет - тиша
Настроение сейчас - щойно з екзамену %)

... ... ...
В мене приплив романтично-сопливого настрою...
Знов, спитаєте? Ну, що поробиш...
Дуже хочеться цілуватись і обійматись...
Досить просто та прозаїчно, хе?
А ще таке відчуття, що цей щоденник перестав чи перестає бути „моїм”.
Або я перестаю бути собою.
Все так заплутано та просто водночас.
Дивне відчуття, коли не розумієш – „все геніальне просте”, чи „істина недосяжна”.
... ... ...
Згадую чомусь кліп Evanescence – My Immortal... гарний і сумний.
До біса хочеться на такий парапет, спостерігати за заходом сонця, милуватись відчуженим містом... просто знаходитись ТАМ.
Маленькі приземлені мрії-бажання, що, в принципі, залежать тільки від мене...
... ... ...
Життя стає якимось мутно-монотонним. Аж занадто, від цього неприємно стає на душі, ще більше неспокою та неврівноваженості, яку просто таки необхідно кудись дівати.
... ... ...
Ось так і складаються-нашаровуються в моїй голові дурні, зайві, нікому (і мені в тому ж числі) не потрібні думки.
... ... ...
Знаєте, яка я? ...І я теж...

В колонках играет - Keane - She Has No Time
Настроение сейчас - romantic

Згадала про цю фотку і одразу вирішила її сюди закинути ^_^

В колонках играет - Крематорий - Мусорный Ветер
Настроение сейчас - tired as hell

Обличчя... Припудрене, приведене до досконалості з допомогою театрального гриму. Чіткість очей, ледь підведені губи, висока зачіска і пишне жабо на шиї.
Ви носите шовкові панчохи та пишні плаття, стягуєте тісні корсети, що підкреслюють ідеальну форму вашої фігури, спокушуючи чоловіків.
Ви пишете листи при свічках, ставите печатку на гарячому воску і відсилаєте таємному коханцеві, в якого Ви одна з багатьох таких же.
А хтось... Сидячи вночі біля вікна, марить вашим запахом, вашими губами, ледь відчутним доторком вашої долоні.
Трепетність найбільш збудлива... Ніжність дотику, невагомість поцілунку, відсутність слів...
Граючи на сцені, Ви переживаєте чужі почуття, чужі переживання... біль, відчай, щастя...
Хоч в реальному житті на них не залишається місця. В реальному житті на обличчі той же театральний грим або красива чорна маска.
Викликаєте не захоплення, скоріш почуття жалю, скорботи за знищеною душею.

В колонках играет - Keane - We migth as well be strangers
Настроение сейчас - raining melancholy...same

Що ж, сьогодні був офігенно класний дощ. Під яким ми з -hedgehog- мокли....ииии...
походили трішки по старому місту, попили гарячого капучіно з Вопака... Нелька, ти так мені вмієш допомагати, коли погано на душі, навіть не уявляєш!!! Дякую. Я тебе дуже лю!!!
Екзамен завалила через того препода, сцуко...хм, завтра ще одна спроба. Я знаю, що можу і знаю на більше.
Дощ народжує в душі щось нереально хороше і заспокійливе.
але поганий настрій тримається чомусь, не покидає....

Ps - meeee, loozer)

В колонках играет - Yuki Kajuira - Somewhere I Belong
Настроение сейчас - so difficult to explain

Черт, вот ведь как бывает.
Последним временем мне не хватает любимого человека, который был бы рядом и согревал. Мне не хватало объятий, теплых и уютных.
Вчера вечер и провела в таковых, сидела с человеком, которого вижу, в принципе, во второй раз. Вместе слушали Цоя из наушников, а я постоянно ускользала от поцелуя, понимая, что это мне НЕ НУЖНО.
Не люблю, когда со мной случается подобное. Оно как-то опустошает. Ведь с одной стороны ничего не стоит взять и поцеловать человека, но с другой… что-то не так.
Или это просто я какая-то неправильная? Черт его знает.
Короче говоря, я запуталась.

В колонках играет - Ті, що падають угору - Скеля
Настроение сейчас - заплуталась

Так дивно...
щойно світило сонце, а почалась злива. Мене тягне магнітом на вулицю.
Бо для мене дощ наче благословіння... Ця дивна закоханість у зливи...це неможливо передати словами...
Ностальгія... трішки смутку... терпкий чай та полуниці...
Знайшла старі записи Ті, що падають угору.
Гарна група. згадую, слухала їх минулого літа без упину...мабуть саме за минулим літом і ностальгія.
Болить голова... завтра екзамен, переживання, все таке...єдине, чого зараз хочу, так це здати його "на відмінно".
Мені це дуже треба... доказати щось собі...)

В колонках играет - Dreams of a vampire collection
Настроение сейчас - fucked up

Вы бы полюбили - Вампира

Именно в это прекрасное величественное существо. Вампир кажется мудрым, неприступным, холодным. Но именно эти качества и привлекают. Он как лёд, который хочется растопить пламенем своей души. Подчинить его – будто бы подчинить вечность. Любовь его хоть и может показаться отстраненной, далекой. Но на самом деле любовь вампира величественна, прекрасна и божественна.

Пройти тест

мда... і чому я не дивуюсь)

В колонках играет - Seether feat. Amy Lee - Broken
Настроение сейчас - strange

Він йшов вулицею, і його ноги ковзали по слизькій бруківці. Пейзажі, що відкривались перед його очима чимось нагадували картини Моне. Такі ж врівноважено-милі та пастельно-спокійні. Перехожі з закляклими обличчями проходити повз нього з якійсь в’язкій тиші. Було лише чути поскрипування їх дерев’яних тіл. У кожного на спині знаходився гвинтик, що приводив в рук всю опорно-рухову систему. Навкруги снували накручені ляльки, такі ж як і він сам. Хтозна, що відбувалось у їхніх дерев’яних головах, вони не могли цього сказати. У них не було м’язів, щоб поворухнути дерев’яними губами, щоб посміхнутись, не було можливості випустити своїми скляними очима сльозу. Їх, намальовані чиєюсь майстерною рукою, обличчя застигли в без емоційному ступорі. Його це гнітило до безмежності, але ззовні він теж залишався таким же байдужим та незворушним.
Він йшов на роботу, а його дерев’яні ніжки відбивали певний, зрозумілий мабуть йому самому, ритм. Це сильно гіпнотизувало.
Збиралось на дощ, небо було затягнуте хмарами і легким туманцем. Як, загалом, це було кожного ранку. В думках він намагався прокрутити все, заради чого він існував (бо сказати „жив” тут досить недоречно) і якою була мета цього існування. Він, нажаль, не міг дати відповіді на ці, власні ж, запитання.
З роздумів його викинуло дещо незвичне – тихе посвистування, що скидалось на мелодію. Воно линуло звідкись збоку, тому він, отямившись, повернув свої дерев’яні суглоби убік. По вулиці проходило багато ляльок, різних, яких завгодно, але вони ЗАВШЕ мовчали.
Сьогодні ж щось було не так. Одна з ляльок видавала цю мелодію. Тиху, спокійну, але таку, що зачіпляла десь всередині... „Цікаво за що, серця ж у мене немає. Як, в принципі і душі”. Він озирався навкруги і помітив, що більше ніхто не звертає уваги на цю мелодію, на це майже ефемерне посвистування. Він послідував за незвичною лялькою. Щось у ній було не так і це кидалось у вічі, та він ніяк не міг збагнути що саме.
Ось воно! На її дерев’яній спині не було гвинтика.
Як же вона рухається? Як вона може...?
Лялька, ніби прочитавши його думки, повернулась і, йому на мить здалось, що вона йому посміхається. Та ні, це дійсно було так. На її дерев’яному обличчі виднілась симпатична посмішка.
Я, мабуть, божевільний! Це все якась галюцинація. Він ледь протягнув до неї свої дерев’яні пальці, намагаючись переконатись, що лялька – не міраж.
Лялька, що стояла до того нерухомо, зробила крок назустріч. Він відсахнувся. Вона ступила ще ближче. Повільно підійшла та обійняла.
Він не міг нічого сказати, його обличчя залишилось таким же, хоча всередині прибув шквал різноманітних почуттів.
Лялька одним рухом витягла з його спини гвинт. Він не бачив, лише відчув, як довга залізна палиця звільняє отвір у дереві, після чого почувся дзенькіт металу об бруківку.
Що ти робиш?
Він раптом відчув, як думки починають матеріалізуватись у слова, набирати конкретної форми та забарвлення. Від несподіванки підкосило ноги і він сповз на асфальт. Навколо продовжували ходити інші ляльки, вони лише байдуже дивились на нього а продовжували свій звичний маршрут. Він підняв очі до неба. Хмари ще більше нависли над містом, починам оросити дощ. Усі ляльки синхронно дістали чорні парасолі та розкрили їх. Символічно. Його це жахнуло, в ту мить він відчув як його лице змінює форму, як кутики губ осуваються донизу – гримаса огиди.
Він знову озирнувся навколо. Ляльки, котра видавала дивні звуки ніде не було.
Може це мені все примарилось?
Він повернувся і побачив сталевий гвинт, що лежав коло його ніг.
Ні, це все насправді. Все це абсолютна дійсність, що сповзається з усіх кутків. Аж запекло десь у грудях.
Його розпирало від думок і він голосно закричав. Так-так. Не десь там, всередині себе, а на всю вулицю. Інші перехожі різко зупинились та з тріском у суглобах розвернулись до нього. Вони витріщили свої скляні очі в його сторону, апатично залишаючись на місці. Він сподівався, що їм захочеться звільнитись...звільнитись так же як і йому... але, постоявши в заціпенінні кілька хвилин, кожна з ляльок продовжила свій шлях.
...Він так і залишився сидіти під дощем на холодній слизькій бруківці...

В колонках играет - Seether feat. Amy Lee - Broken
Настроение сейчас - хой-хой...

Сонце, спека... сказ, шоб його.
Наразі в голові і близько немає думок про екзамени. Гммм...
Треба готуватись і все таке, але...
Але хочеться на волю. Туди, де багацько природи і мало або практично відсутні люди.
Я собі ось останнім часом вподобалась одна точка – стіна замку Любарта. Точніше східці на горі під стіною.
Нікого немає, там можна сидіти і дивитись на дахи будинків, крани, базарчик, словом, на паскудну цивілізацію.
Скажи миру «Ы», що називається...
Скоро буде справжнє „літо”... те, що з безтурботністю, босоногістю і розгільтяйством і.... відпочинком.
Сподіваюсь, таки зможу чкурнути кудись з Їжачком своїм улюбленим... і це буде справжня файна пригода....

В колонках играет - Аніме - У пошуках весни
Настроение сейчас - ля-ля -ля

Раптово згадуються всі „дивні” місця, в котрих доводилось побувати.
Особливо ті, що з похмурих.
Темні підвали, підземелля, каземати, коридори розвалених будинків, заводів, лікарень і т.п.
Чомусь маю нездорову пристрасть до таких місць.
І знову підтвердила свою теорію щодо актуальності третього закону Ньютона, себто „на кожну дію є своя протидія”.
На кожну релігію є своя субрелігія, на кожну культуру – своя субкультура.
Хтось постійно видумує щось, щоб відрізнятись, гублячи у погоні за „оригінальністю” головне, себто Ідею.
Хе, згадалась фраза з книги Дереша – „Суспільству замало андеграунду, тому вони вигадали апперграунд”.
...
Останнім часом надто багато слів та думок щоб викладати їх на інет сторінку. Вона безчуттєва...
А в собі стримувати теж важко.
Якась дивна ностальгія незрозуміло за чим.
Дивлюсь, як крізь скло вікна просвічується сонечко, намагаючись знайти мене своїми променями.
Банальність думок та бажань. Порожнеча на емоційному рівні. Так, саме безпристрасність.
Всередині живота все завмирає. Передчуття змін…
Я й сама це усвідомлюю. Ще трішки і все знову полетить/попливе/замаячить/замерехтить... шкереберть/догори дригом/невпопад і що ще.
Ці зміни мені просто необхідні...
Мабуть не лише для того, щоб не залишатись на місці.
Це як невеличка перестановка речей у кімнаті, що доводить до морального оргазму.
Щодо перестановок, то на разі вони відбуваються лише в душі. Не просто перестановки, а справжнісінькі революції.
„Я шизію від свободи”
Не виходять ці слова з голови та душі протягом останніх двох тижнів мабуть.
Комусь це втомлююче – писати/читати/переглядати/пробігатись очима по/ігнорувати... всі такі довгі та марудні пости.
Але що..., якщо не... ?

В колонках играет - Cold - Feel It In Your Heart
Настроение сейчас - i'm so tired

Твоя песня - Сплин – Выхода нет

Пройти тест

я и не сомневалась, этой песней просто....хм, наверное болею последним временем.