В колонках играет - Дельфин - Чужой
Настроение сейчас - имитация релаксации с целью забвенья

Вот, это человек на концерт к которому я хотела попасть уже давно. И концерт которого, уверена, останется у меня в памяти навсегда. Почему-то больше эмоций и тоски и грусти вызывает чем какая либо готика. И, не побоюсь сказать, он гениален...
Итак, 19 октября в Киеве, в клубе Бинго... Dolphin
И у меня серьезные намерения туда попасть и захватить еще несколько людей со мной ^^
Сейчас у нас период пасмурной погоды, тусклого настроения, промокших ног... и вообще зябко так как-то... Спасает японская музыка, ОСТы к Gantz...
Я дома... почему-то так хорошо сюда возвращатся... Подальше от вакханалий Луцка, подальше от шумных компаний и активного времяпровождения...
Хочется не слазить с этой кровати... а еще свежеприготовленного какао и массаж... ммм...
да уж, мечтать не вредно ^^

В колонках играет - Бумбокс - Вахтеры

Настроение сейчас - лажа...даже сказать бы очередная грань

Так как-то сложилось, что последним временем забрасывала сюда стихи.
И хотя они много в чем отражают суть актуального настроения и состояния, все же хочеться сейчас просто немного написать о наболелом.
или просто о том, что последним временем приключалось...
Какая-то странная неразбериха в жизни.
Живу в общаге, где нас 6 в комнате.
Гуляю под дождями (то есть кеды один день ношу, а два - сушу)
Несерьезно отношусь к мальчикам и их чувствам по отношению ко мне
Не ночую дома, пропадая как попало и где попало
К алкоголю появилось какое-то отвращение
К отношениям тоже
Вчера гребанные эмосы украли бутылку кефира у Эрин, а у меня - йогурт... это ж надо ума столько иметь!!! в шоке...
Да и вообще... что я делаю со своей жизнью???!!!
Лажу по крышам, слушаю музыку и постоянно на что-то отвлекаюсь...
А мне ж 21 год, и когда я повзрослею???!!!
Удивительно насколько я потерянное в себе создание.
Что ж, извините, люди, которые потерпают от меня...
Тупо и грустно так на душе... Некуда от себя убежать...
И фраза "прагматическая сука" почему-то так четко врезалась в сознание.
Вот оно...
Значит так тому и быть
Эххх... гори оно все синим огнем.
Люблю тех, кого любила уже на протяжении многих лет.
Больше ни к кому этого чувства не хочу себя позволять сейчас.
Убейся, Сумирка...

В колонках играет - Сергей Калугин и Оргия Праведников
Настроение сейчас - попускає і наново пригвіздковує до власного хреста

Helpless, defenseless eyes of a child
Looking on the skies of gray
Looking with the tears of agony
Not even hoping for a better sunshine day

No one, who’d catch the sorrow apathy,
No childish laughter breaks the melancholy chain
No helpless hands of stolen destinies
Will bring me in this cruel world again

But still, there is some hope left deep inside of me
And when rain falls down upon this empty city
Sweet dreams run through my hallow memories
Calling back with all the word’s, they’re missing

В колонках играет - Аккад - Про маски (ууу, рве воно мене останнім часом)
Настроение сейчас - страшна втома і бажання вбитись лопатою

Маятник розхитався монотонно,
І стрілки пересипались в пісок
Застигло все навколо незаконно
Ми зняли душу із своїх кісток

Продавши найцінніше все за гроші,
Забувши, що давно вже не живем
Існуємо, вбиваємо свій час, порожні
Прямуємо кудись ми день за днем

І незнайомець, що у темних шатах
Уже чека нас за наступним поворотом
Готуйсь відчути смерті терпкий запах,
Хоч все життя твоє було брудним коловоротом

Постав себе на шалі Долі терезів
І зваж, чи ти сьогодні ще Людина
Та зберегтися від гниття ти не зумів
Ти знаєш, кращою буває і тварина

Вона не вб’є заради жарту чи для втіхи
Вона дивитиметься щиро в очі
А ти ховай, ховай своє майно у міхи
Ти гірше хробака, чого ж ти хочеш?

Ти хочеш грошей, влади, більше сили
Речей, що порожнечею холодною зіяють
Та чи зігріють вони душу у сезони зливи,
Чи може словом теплим огортають?

Ти мертвий вже давно, і цього навіть не побачив
Твоя душа припала пилом і згнила
Себе б ти нізащо вже не пробачив,
Якби самоповага у тобі була жива.

В колонках играет - Jane Air - Неон и Кислота
Настроение сейчас - в очікуванні дива

Видишь ли… Мир умирает,
Но ты не услышишь об этом в новостях –
О том, как души в пламене сгорают…
И я сижу зачем-то в Города в гостях

Не желайте мне плохого, лишь ужасного
Не стреляйте в меня пулями, а вонзите в сердце нож
Посмотрите фильм, что соткан из «прекрасного»,
Где душа – уж не душа, а цена ее давно уж – грош

Я не верю тем словам, что на телевидении
Я не верю слезам на щеках незнакомцев
Я не верю, что в жизни обыденной
Остается для нас настоящее солнце

В колонках играет - Violet Indiana - Close The World

Настроение сейчас - killing life

У безтурботність

Можливо за туманом пісню ти почуєш,
Припавши віями до призабутих снів
Тоді хвилинами короткими помандруєш,
Втечеш із зимних та самотніх днів

Прийдеш до мене у кімнату,
Ми будем пити каву з молоком
Я покажу тобі багато
І нагодую теплим сном

Закрий лиш очі, не лякайся,
Мене за руку потримай,
За тінню вій пухнастих заховайся
І вимір інший відшукай

Ти не забув ще – як це «жити»?
Ти не згубив останніх почуттів?
Ми помандруєм разом в літо,
Що сплетене із кольорових днів

В колонках играет - Agalloch - Fire Above, Ice Below

Застигла у очах твоїх палітра Осені
Багряним блиском безпритульних мрій,
Замученим дощем, що пробіга покосами
Та крихтами розтоптаних колись надій

Застигли на губах твоїх краплини вічності,
Тих чорно-білих втрачених меланхолій,
Закутаних у теплу шерсть – у шаль із ніжності
І трохи болю у прострації німій

Зіграй свій сон на скрипці – сон трагічний,
Збери в долоні пригоршню квітучих слів,
Сплети верлібрами прозорий вірш ліричний,
Співай його… та так, щоб голос затремтів

Коли ти пальцями сягаєш неба, я ховаюсь
В душі зароджується новий страх
Мене ти губиш, у словах я затинаюсь
Мене лякає світло у твоїх очах

В колонках играет - Audioslave - Show me how to live
Настроение сейчас - shitty

Сьогодні охопила дивна ностальгія…
Через кілька днів Осінь… і це безмежно тішить. Це така невеличка примха… або вибрик, коли можна дозволити собі дивитись на сонячні промені крізь пальці, коли можна не думати про мокрі ноги та волосся і в безтурботному забутті вештатись під дощем, коли можна ще впасти на землю і відчути себе маленькою-маленькою дитиною, яка вірить у все, але не знає нічого, коли можна збирати різнокольорове листя пригоршнями та підкидати його у небо… Коли так добре смакує кава і коли так не хочеться спати вночі, коли тебе закутує приємна меланхолія… Коли знову можна одягти улюблене стареньке пальто… Це все такі незначні дрібниці, які, тим не менше, складають моє життя в різнобарвний колаж.
Що для мене залишається в реальності? Те, що я так більше не витримую… Ні морально, ні фізично.
Морально… Коли приїздиш додому раз на два-три тижні на два дні, все сприймається по-іншому. А от коли знаходишся вдома кілька тижнів поспіль… починаєш помічати, що твоя «ідеальна» сім'я не така вже й ідеальна. І так боляче стає від того всього, що не знаєш куди себе подіти. А тут ще така мішанина у власних думках та емоціях.
Фізично… Старі недуги повернулись з новими силами і вимотують усі сили з мене. Але це я залишу при собі.
Сьогодні однозначно є настрій зробити це…

В колонках играет - Portishead - Humming

Настроение сейчас - розчарована

Якщо говорити відверто, я ніколи нікого не кохала. Нікому не відкривала душу навстіж. Нікого не підпускала надто близько. Це, можна навіть сказати, своєрідний комплекс… Або, радше, страх. Страх, який підступно з'являється у підсвідомому. Коли ти звикла до образу «пацанки», котрій, як не крути, з хлопцями набагато цікавіше та простіше (і так було завжди), то будь-які залицяння сприймаються як насмішка. Коли ти переповнена своїми фобіями та комплексами, ти не можеш достойно відповісти на якийсь комплімент, а просто на просто знічуєшся… і починаєш потрохи віддалятись від цієї людини. ЧОМУ? Тому що ти, знову ж таки, чогось боїшся.
В такому страхові жити не можна вічно. І я дійшла до межі, до грані. Треба із собою щось робити. Чому не можна просто бути із людиною і бути щасливою? Чому у відносинах відчуваєш себе тотально самотньою? Чому намагаєшся втекти від своєї самодостатності в обійми випадкових знайомостей?

Ці питання гризуть мене зсередини надто часто.
Все це надто сумбурно та тупо… по-іншому і не скажеш. І як тут не стати циніком? Останнім грьобаним циніком на цій планеті, котрий сам із себе насміхається?
Надто часто зараз складається враження, що в один прекрасний момент я просто самознищусь остаточно. А самознищення у мене стає хорошим способом вбивати нудьгу. Усвідомлення перетворення в істоту, саму собі ненависну, добиває остаточно. І це мій німий крик душі на сьогодні.

В колонках играет - Staind - Believe
Настроение сейчас - tired

Прозаїчно було б описувати кожну емоцію цього літа.
Банальністю є писання сюди знову.
Коли в душі ще пульсують залишки дахів з червоної черепиці, сонячної свободи, занурень у [воду] найглибшуглибинусамогосебе, нічних холодних гітарних акордів.
Так, у європейські міста можна закохуватись щомиті, раз за разом…
А природа, мабуть, якраз є тим безкінечним джерелом натхнення для безлічі людських душ.
Хотілось би щось розповідати…
Та розщеплення слів на окремі частинки для того, аби уповільнити падіння дощових крапель, стає такою по-дитячому безтурботною забавкою.
Просто хочеться інколи повертатись у деякі місця та душі.

Фотографии -Sumire- : Різне...Люди, події, поїздки....

Эт мы с Нелькой и Дезмом пошлои гулять на "Искру".
Сказать, что было здорово и интересно - не сказать ничего=)

В колонках играет - Кино - Раньше в твоих глазах отражались костры
Настроение сейчас - лащиться у ног незнакомцев

«Не бойся милый, это всего лишь чувства…»

Что люди делают на улицах города?

Что они делают в моей голове?

Ходят мною, будто сквозь проходную комнату.

Туда-сюда… Слышен лишь скрип дверей и шлепанье тапочек.

Мною управляют какие-то голоса, мысли… но не МОИ.

И иногда кажется, будто живу в чьем-то тамагочике.

…

Он гладит меня по спине, будто кошку.

Пытается приручить.

Знаю

 А мне приятно стоять, прислоняясь к мокрой кирпичной стене и вдыхая запах тумана

Слишком много всего сейчас вокруг

Мысли… люди… дождь… отражения в лужах… поцелуи… сигаретный дым… пиво…

Все надоело

Все вызывает желание отдохнуть

Все провоцирует

И почему-то даже не лечит

В колонках играет - Оля и Монстр - В незнакомом городе одна

Настроение сейчас - гвоздями по мозгам

«А за вікном майже весна,
Знає слова майже не сказані вона
І у моїх жилах присутня»
Океан Ельзи

Я наконец-то поняла смысл слов этой песни…
Не тот, что слышен, а тот, что чувствуется внутри… греет так приятно.
Из головы не выходит музыка Оля и Монстр, чувства превосходят слова по своей разнообразности.
Ее ввожу внутривенно, и она попадает прямиком в мое слабое сердце.
Из души не выходит один человек, и это бесконечно приятно.
Ну почему он знает, что мне сейчас так не хватает нежности?
Не стоило бы нырять в это чувство с головой, но не могу с собой ничего поделать.
Я чувствую себя хорошо, я чувствую себя человеком, о котором кому-то хочется думать.
Разве этого не достаточно для меня?!
Но, черт возьми, что-то не так и что-то не то!
Я слишком много об этом думаю…
…
Сущность последних дней смешалась во что-то определенно странное.
Песни Цоя под гитару возле костра в парке
Много хорошего и сейчас даже эфемерного
«равновесия нет… да кому оно нужно?!»

В колонках играет - Оля и Монстр - Голос
Настроение сейчас - сірий

Ваше отношение к окружающим
Авторитарность низкая	уверенный в себе человек, но не обязательно лидер, упорный и настойчивый.
Эгоистичность низкая	Эгоизма нет никакого
Агрессиия высокая	требовательный, прямолинейный, откровенный, строгий и резкий в оценке других, непримиримый, склонный во всем обвинять окружающих, насмешливый, ироничный, раздражительный.
Подозрительность высокая	критичный, необщительный, испытывает трудности в интерперсональных контактах из-за неуверенности в себе, подозрительности и боязни плохого отношения, замкнутый, скептичный, разочарованный в людях, скрытный, свой негативизм проявляет в вербальной агрессии.
Подчиняемость низкая	сложно управляемый тип
Зависимость умеренная	конформный, мягкий, ожидает помощи и советов, доверчивый, склонный к восхищению окружающими, вежливый.
Дружелюбность высокая	склонный к сотрудничеству, кооперации, гибкий и компромиссный при решении проблем и в конфликтных ситуациях, стремится быть в согласии с мнением окружающих, сознательно конформный, следует условностям, правилам и принципам хорошего тона в отношениях с людьми, инициативный энтузиаст в достижении целей группы, стремится помогать, чувствовать себя в центре внимания, заслужить признание и любовь, общительный, проявляет теплоту и дружелюбие в отношениях.
Альтруистичность умеренная	есть деликатность, доброта.
Доминирование и дружелюбие
Доминирование	-5.6
Дружелюбие	0
пройти тест

Ну что я могу вам сказать (поправляет очки) Тип 4В

А вы , пациент – потенциальный шизофреник…да-да…эх..только вам ясно какая миссия ниспослана вам свыше в вашей волшебной сказочной стране…. Скорее всего большое количество визуальных образов, что особенно колоритно сочетается с вашим типом…что ж…удачного просмотра)

Пройти тест

В колонках играет - Eguchi Takahito - Tenderness

 так много интересных людей в этом мире, так много среди них может быть «родных душ»… и я ни за что не поверю, что во всем мире есть только одна наша «вторая половинка»… скольких мы встречаем на своем пути, но скольких еще мы так никогда и не узнаем.
Каждый день мимо нас проплывают сотни, тысячи теней своего поколения… таких же, как и мы… и нам до них нет никакого дела… как и им до нас.
А среди всех тех сотен и тысяч найдется пара-вторая таких, без которых нам и дышать трудно иногда.
Счастливы те люди, которые знают, о чем я сейчас говорю!
Я люблю свою жизнь, я люблю людей, которые рядом со мной, я люблю то чувство, которое ощущаю при общении с ними.
И я благодарна Вам за то, что Вы каким-то образом оставили свой след во мне.
Еще раз спасибо! ^_^

Один из любимых... а как же =)

В колонках играет - Eguchi Takahito - Grief

Настроение сейчас - romantic

Я больше часа стояла на мосту «над туманным заливом» и смотрела вниз. Смотрела как влага от тумана медленно оседает блестящими бусинками капель у меня на волосах. Смотрела на темные силуэты деревьев за серой мглой. Смотрела на желтую еще траву, местами черную и выжженную огнем. Смотрела вдаль, «в ту точку, где земля сливается с небом», туда, где нависает серый и угрюмый купол неба, где тонкими, почты эфемерными нитями дождь разрезает воздух.
Я открыла глаза чуть шире и увидела жизнь.
Просто жизнь – ни больше ни меньше.

В ушах Эгучи Такахито, ОСТы к Trinity Blood… бесконечно красиво и грустно, вовсе не по-весеннему, да ну и пусть. Ведь мне везет на эти красивые дождливые и тоскливые дни. Это не та грусть, что разрывает сердца. Это та грусть, которой поддаешься добровольно, чтобы убедиться в том, что ты живешь…

Вчера состоялась весьма занимательная и познавательная беседа с дядей о феодальном обществе и монархии, где-то даже до полуночи. Что довольно странно, т.к. обычно такие разговоры меня немного утомляют.
Во вторник должна выступать на конференции по НАТО, морально готовлюсь, должно быть интересно.… И что это последним временем меня потянуло на политику? Никогда бы не подумала, что буду интересоваться ею… Но все вокруг меняется и я тоже… оказывается)))

А сегодня… хм =) Все, что мне сейчас хочется, так это взять фотоаппарат и устроить фотосессию своему городу,… а еще большое поле с одуванчиками…

А фото со Львова моего любимого...

"...Я хочу быть стеной в черством мире, где все понятно..." (c) Fleur

Прижаться губами к холодному стеклу и выпустить себя из закочанелых ладонь. Тогда ты проснешься и увидишь волшебство!

В колонках играет - Дельфин - Весна

Настроение сейчас - мировой пофигизм

хм...вот моя готика... она даже не во мне... потому что я всего лишь маленький человечек и не способна поместить в своем сознании все ее богатство и красоту... она лишь слегка коснулась меня, позволив замечать необыкновенные вещи.
это когда я замираю, останавливаясь на полувдохе и мысленно запечатляю очередной кадр из собственной жизни. красивый и незабываемый.
Это когда я в очередной раз непонятно как и почему нахожу себя на территории старого города, возле замка... около полуночи. Когда тихо настолько, что ты можешь услышать собственные мысли.когда каждый шаг раздается эхом в голове и тебе от этого немыслими хорошо...
мой индастриал... здесь практичеки то же самое... это мрачное и бесконечно любимое серое, затянутое тучами небо, это жизнь в ожидании Осени, это такие похожие друг на друга монотонные здания и равнодушные лица...это чувство тихого забытия среди тысяч таких же...
Не хочу, чтобы наступала жара, не хочу, чтобы наступал очередной спад в синусоиде моего настроения...
Все остальное по-прежнему. Сейчас много работы, но мне это безумно нравится, т.к. я делаю что-то, а не страдаю фигней.
круто, у меня практически никто здесь не бывает...а значит тихо и спокойно...как и должно...
ПС (Специально для Ежика): все же решила продолжать оставлять здесь записи... ты права, это не имеет значения.

В колонках играет - From Autumn To Ashes - Autumns Monologue
Настроение сейчас - hella bad

Ну вот, сейчас мне сильно не хватает человека, которого я могла бы любить, и который любил бы меня. С которым можно было бы помолчать, легонько прижимаясь к его груди и вдыхая его запах. Который бы невесомо касался своими пальцами моих волос и улыбался уголками губ, который бы меня понимал и ценил. Ведь не слишком много же…
Забавно…
Просто надо ждать свои любимые дождливо-индустриальные дни, когда можно с капелькой меланхолии на душе бродить городом, находя новые и интересные места.
Почему меня сейчас так гложет изнутри тоска? Скорее даже пустота, которую никому и ничему не удается заполнить…
Утомляет сумбурность ежедневная… утомляет большое количество разных лиц, к которым мне нет никакого дела…
Я научилась легко отпускать… так, чтобы не было больно.
И это меня пугает…
…
Столько банального здесь уже собралось… столько всего из того, что называем pustoслов.
Хотя не стоит меня упрекать… потому что я человек и ничто человеческое мне не чуждо.
Сейчас все именно так состоит – синдром весны, с которым ничего не могу поделать…
Да и знаете, соершенно нету желания сюда вообще что-то еще писать...
странно...

В колонках играет - Биопсихоз - Злость
Настроение сейчас - ...отсутствие сознания...

Это такая легкая безисходность от весенней пременчивости.
Когда так безконечно легко притрагиваться пальцами к радугам...
Я стала более... ... ...
И запах Весны, вдыхаемый на полные легкие, раздирает меня на тысячу мелких частиц.
Хочу беззвучно кричать до того момента, когда меня услышат.

В колонках играет - Swod - Belgien

Іщо трохи маячні...

Как красиво всегда, когда солнце садится,
Как нелепо, когда улыбаюсь сквозь слезы
Иногда я хотела так в смерть облачиться,
Принося на могилу увядшие розы

Мы смотрели под ноги и тихонько грустили
А у нас за спинами небо кровью взрывалось
И все чувства для жизни мы навеки убили,
Как-то что-то внутри в один миг оборвалось

Ты горел до костей, окунувшись под воду
Я топилась в огне средь разрушенных грез
Мы же знали, что боль – это холод,
Что спастись невозможно от слез

Жизнь бывала и лживой, и льстивой, надменной
И колючей, опасной, и дерзкой без меры
Упустили свой миг мы свободы, наверное
Упустили остатки надежды и веры

Мы болью и страхом теперь кровоточим
И от лица не оторвать нам свои маски
Да, эта жизнь как ад – длиннее черной ночи
И нету места больше здесь для сказки.

В колонках играет - Swod - Belgien

Настроение сейчас - crappy

Ок… я звичайне середньостатистичне дівчисько – так як і всі…
Але водночас не зовсім.
Замість магазинів я гуляю закинутими будівлями, а замість косметики у сумці ношу наступне (було знайдено під час спроби там прибрати) – дроти, usb мишку, цвях 200-тка, порожні двд, ніж для точіння олівців, ще один ніж – абсолютно тупий та непридатний для застосування, якісь запчастини до навушників, погризені олівці, лялька з ниток на ім’я Бóріс… 0_о.
НАЩО?
Щось схоже в мене і в голові – суцільна маразматика.
Можливо це когось дивує, але тільки не мене. Я слухаю Свод та думаю собі… життя – нитка, а ми – бісер. (щось схоже знаходила давнооо вже у Пелевіна)
Час – пружина із совкового матрацу… погнута така, поржавіла… яку можна стискати і розтягувати як завгодно (хтось в курсі, що наше сприйняття часу – повна лажа?)
Мене дратує, коли починають запитувати про віру…
Мене дратує, коли починають запитувати про субкультуру…
Про «улюблений гурт»…
Таке враження, що саме це визначає мене як особистість.
Та я можу бути для вас останнім клоуном і ніколи не відкритись по справжньому просто тому, що вам цього не треба. І мені теж…
Але я можу бути собою, що для мене – улюблене амплуа, і малювати вам словами свою душу. Хоча це, знову ж таки, потрібно одиницям.
Н-да, знову якийсь брєд намалювався у словах…

В колонках играет - Radiohead - Creep
Настроение сейчас - impatient

Ааааарргххх...
Скільки у мене всього зараз назбиралось-навалилось...
А типу ж починає світити сонце (тьху!), накрапають пародії на дощ...
Ось-ось весна (хоча зими так і не було по суті), прогнозований нявкіт триклятих котів під вікнами і підвищення рівня гламуру на вулицях міста...
А у мене - відсутність бажання робити свою презентацію по системах і технологіях комунікації, впадло писати курсак, страшно думати про державні екзамз... якийсь геммор суцільний...
Припиняю спілкування з деякими людьми, з деким зводжу його до мінімуму
(...and it feels so good...)
зараз сиджу в центрі Європейської інформації, треба перекладати презентацію для якогось посла...
а поки що насолоджуюсь спокоєм-відходняком після пар...
оххх, дуже змістовний пост...
Я так і не навчусь писати те, про що думаю...

В колонках играет - Within Temptation - Stand My Ground
А то мій красучнчик... ^_^
*myah*

В колонках играет - Within Temptation

Настроение сейчас - цинічне, оххххххх....

Напала на мене ностальгія увесь вечір слухати музику з мюзиклу Notre Damme de Paris…
Хороша книга, хороший мюзикл… крім того, просто обожнюю французьку мову як таку
Хочу сьогодні написати про дивний парадокс нашого часу… Колись люди, читаючи книги, були набагато більш освіченими та ерудованими. Сьогодні ж, читаючи більшу у кілька разів кількість інформації в основному з інтернету, ми програємо своїм предкам за рівнем корисних знань. Хоча, з іншого боку, і вимоги до нашого покоління вищі – НТР, поява нових інформаційних систем та технологій і т.п. вимагають вчитись швидко та багато.
Не знаю що там і як, але мене вражає інше – небажання молоді щось робити.
Недавно, будучи на одному концерті, спостерігала за дівчинкою, яка сиділа переді мною. В одній руці пляшка якогось шмурдяка, в іншій – літровка пива, просить у якогось хлопчика на сусідньому сидінні цигарки – собі та подрузі, видає гучні коментарі стосовно музики на сцені – абсолютна відсутність поваги – як до себе, так і до оточуючих.
І невже до цього зводиться уся «несхожість на натовп»?! Людиною бути треба для початку…
Мені завше здавалось, що людина, яка хоче бути поза форматом повинна розуміти для чого це їй, а не тому, що так круто… я, виявляється, помилялась.
Сьогодні так просто «зробити» себе, створити собі той чи інший імідж…
Але ж то усе фантик, блискуча обгортка, яка в більшості випадків, нажаль, ховає під собою гниль та запущеність… Так часто доводиться стикатись з недалекістю, нещирістю та дволикістю.
А де ж ті люди, яких можна вивчати роками, блукаючи лабіринтами їх незбагненних душ?!
Мені інколи здається, що я не належу своєму поколінню… часто марю романтизмом іншої епохи, але то все лише невинні мрії, невідомі нікому та приємні у хвилини смутку.
Доволі агресивно вийшло, просто емоцій з даного приводу більш ніж достатньо.

В колонках играет - Placebo - Special Needs

На вулицях міста тепер віяло холодом і не дивно – стояв останній день листопаду, останній день Осені. Завтра зима.
Зиму вона дуже не любила.
За її холод, за короткі дні, за неможливість довгих прогулянок, за період «великої депресії».
А ще за день св. Валентина. Вона ненавиділа це в корені дурне свято…
Можливо частково тому, що вже який рік підряд проводила його наодинці, запалюючи свічки та випиваючи пляшку вина, засинаючи з комом у горлі та підтікшою тушшю на щоках.
Але зараз була Осінь – її улюблений період, її улюблений час. Саме ця дощова осінь, що топила впале листя у своїх калюжах, саме ця пора «золота на блакитному»
Вона жила холодними думками та емоціями, вона брала до рук свого старого блокнота та олівця і виводила беззмістовні сюжети… І так – до самого ранку.
Ніхто її не чув. Її ніхто не помічав. Навіть на вулицях. Вона старанно приховувала очі – за своїм контурним олівцем та густими віями. Вона старанно приховувала руки – за довгими кльошовими рукавами. Вона старанно приховувала свою душу – безпристрасність.
Вона любила ходити по залізнодорожніх шляхах, з музикою, що лунала з навушників на повну гучність. Так, аби не чути можливе наближення потяга.
Вона любила лежати на даху якогось будинку, підклавши сумку під голову
Вона любила багато чого… саме восени.
Пізніше все втрачало для неї сенс.
Життя завше ділиться на речі які ми любимо або не любимо. Частіше воно складається з речей, котрі нам взагалі байдужі.
Для неї в пізню пору залишався завше лише один трамвай. Він їхав в протилежну сторону від її дому.
Їй це було байдуже.
Холодна мокра бруківка м’яко блищала при світлі рудих ліхтарів. Це світло завше заколисувало її свідомість до напівтрансового стану. Рідко – з поверненням до реальності.
Дзеленчання останнього трамвая, котрий сьогодні проїхав без неї, застигло в свідомості гучним і коротким вибухом.
Вона притулилась до холодної кам’яної стіни та витягла з кишені пачку вишневих цигарок. Їй до біса подобався солодкий присмак на губах, який вони по собі залишають. Осінній цигарковий присмак.
Вишневі вона курила теж тільки восени.
На барвистих афішах хизувались якісь фейк посмішки. Надто фейк, щоб у них хотілось вірити. Вони сміялись до неї… з неї! А їй хотілось не відповідати їм, натомість вона витягнула люстерко на підправила зачіску.
Бліді губи. Смертельно бліде обличчя.
Можливо хтось і вважав її симпатичною.
Їй не подобалось червоніти від випадкового погляду чужаків у душу.
Їй ніколи не подобались високі підбори. Тому вона носила 17сантиметрові..
Тільки восени!
І довгі оксамитові рукавички.
Вона без інтересу дивилась на випадкових прохожих, уявляючи їх оголеними, мертвими, закривавленими, з розтрощеними черепними коробками, підданими содомії… і докурювала останню цигарку з пачки.
Все було надто пустим та байдужим. Увесь світ, що складався із «ще» та «фак оф»
Мерзенним.
Нікому було повторити перед сном «Stay with me!»
Лише послати під три чорти. Та підпалити ще одну цигарку в знак протесту власному здоров’ю.
Чом би й ні?
«Ведь мы живем для того, чтобы сдохнуть»
Цікаво, скільки часу потрібно тим кільком літрам крові, щоб витекти через дві ранки на зап’ястях? Вона ще не перевіряла. Не хотіла.
Цікаво, скільки часу потрібно, щоб заснути і не прокинутись серед газу з відкритої газової труби?
Цікаво скільки триватимуть ті кілька секунд польоту з сьомого поверху?
Скільки разів їй доведеться скорчитись в конвульсіях, що настануть в результаті прийняття великої дози пігулок чи в обіймах мотузки?
Скільки часу вона зможе провести під водою до того часу, як ї дихання остаточно зупиниться?
Скільки разів їй доведеться натиснути на курок, перш ніж вона добереться до потрібної їй кулі, граючись у російську рулетку?
Багато питань кружляло і її голові.
Усе безглуздя.
Страшне, жахаюче, безвихідне безглуздя.
Вона плакала, слухаючи музику.
Сміялась, коли чула, як хтось порівнював життя з грою.
Для неї це давно перестало бути грою чи театром.
Гра – вона цікава, вона пригода, театр – захоплююче дійство.
А тут… Тут все зведено до брудного та низького.
Вона не далеко втекла від усіх. Була такою ж, хоча й не приховувала цього.
Банальною людиною, котрій здавалось ніби вона чимось краща за інших.
Вона просто чекала на свою смерть – природну чи не зовсім.
На смерть, як велике чудо, блаженство, як довгий і солодкий сон, як…
Винагороду…
За все те, чого їй довелось натерпітись, притискаючись до цієї маленької брудної кульки на ймення Земля.
Зараз вона більше не плакала.
Наступила північ і стало запізно.
Прийшла зима і відішли всі емоції.
До наступної Осені.
До наступного огризку сірого життя.
А поки…
Життя як дешеве кіно, в якому вона – головна героїня.
Без вихідних та відпускних.
Без права на каву та перекур.
Без права на «життя».

В колонках играет - Dresden Dolls - Coin Operated Boy

Настроение сейчас - suxz

Я це пережила…
Почуваюсь жалюгідно, хоча вчора ми так гарно проводили час – пили гарячий шоколад з тістечками у кафе, лежали в парку та дивились на найгарніші зорі, проклацували незабутні кадри у пам’яті, бо фотоапарата, нажаль, з собою не було… тримались за руку та чмокались, ніби закохана парочка… сенк за ці спогади!
Вдома були Фльори, які я завше так недоречно убивають, але під настрій ставлю собі.
Я слухаю їх лише наодинці – така собі прерогатива, вибрик чи примха – не знаю. Просто в ті моменти, коли вмикаю їх, я сама та сумна (вже більше 4 років так ось, мабуть, хехе)…
Згадалось багато що… якісь огризки спогадів із «спаленого літа» - мого життя.
Є там, як не крути, багато хорошого…
Ф-фак, не те, не про те писати я хотіла… (сама не знаю)
Але ви чогось ще очікуєте від хворої людини?

В колонках играет - Splun - Fellunu

Прокляті ідилії не зігрітих душ
мене доносять до небес та опускають у твої руки.
Там гаряче та якось так незатишно від думки
про вчорашнє… і смішно… бо це лише дві різні людини,
яких ніхто й ніколи не склеїть докупи – для мене.
Моє існування, зрештою, менш вартісне –
Воно не пахне свободою, і ти можеш закувати мене у собі.
Дихати чужими помахами вій…
Твої погляди створюють протяги в моїй душі і я не можу зрозуміти
чому погода знов зів’яла та зімкнулась над думками холодним склепінням байдужості?
Твоя тиша така дзвінка та нахабна – без честі просити – виблагати
Ще один день з подорожі в часі – станція – попелище минулого
Читати тротуари…
Малювати на полотнищах калюж…
Ти чомусь вирішив оселитись всередині мене… хіба так тепліше?
Хіба там досить сонця для ще дитячої наївності…?

В колонках играет - High And Mighty Color - With You

Настроение сейчас - втомлена від університету

Ок... я побувала у тому, що називається пекло...
Маленьке приватне пекельце.
Із страшною ломкою у тілі, відчуттям того, що твої легені хтось шматує на частинки, а голова готова ось-ось вибухнути з середини. З ранковими приступами тошноти та обмороками, з необхідністю увесь день лежати в ліжку просто тому, що стояти на ногах ти не в силах і з різкими перепадами температури, від яких краще однозначно не ставало. Із галюцинаціями та тремтячими руками...
Зараз трошки краще, я можу виходити на вулицю, і я цим дуже задоволена. А то стан "я 5 добу не виходжу з дому, я особистість на пів ставки" мене якось не вдовольняє...
Не вистачає роботи, спілкування, не вистачає пригод на власну дупу...
Оххх, ффакк, сьогодні це дурне та комерційне "свято", з яким усіх і вітаю...
а для самотніх - хорший спосіб зайвий раз згадати про жалюгідність своєї самотності...
Піднімаю келих хорошого білого вина - воно саме таке у мене...

В колонках играет - Bloodflowerz - One Second
Ну вось, продовжуємо гру...чи як?...
Olcha Tihiro дала мені...
Индастриал

Вне формата

Аномалии

В колонках играет - Love Is Colder Than Death - Nostromo
Настроение сейчас - exhausted...

Піднімати голову угору і видихати потоки холодного повітря, стискати в кишенях руки, занімілі від холоду, мліти від ефекту ейфорії, не відпускати до болю знайому мелодію з голови, дрібно тремтіти, танцювати навколо власної осі, розкинувши руки…
Я кілька годин була на даху, сходила з розуму по-своєму. Писалось це гівно там же ^_^
~
День сепии. Сегодня он не черно-белый
Как на покрытии старинных фотографий
Как иероглиф, нарисованный рукой умелой
Как часть покрытых пылью монографий

Шипы ветров пронзают беспощадно
И волны настроений поглощают
Уйти куда-то вверх и безоглядно,
Сегодня нам грехи наши прощают

День сепии закружит все сознанье,
Когда лучами солнца тщетно согреваем души
Мы не пытаемся в вас вызвать состраданье
Когда мы пишем реквиемы или туши

Отбросить Небо, то, что с Богом и мечтами
Отбросить Ад и все его круги
Ведь невозможно выжить только [с]нами
Я знаю! Ветер, помоги!

[February, 2008]

В колонках играет - Биопсихоз
Настроение сейчас - ...

Гадание с КартинкаМи))

Ваше имя Эт Вы))

все гадания на aeterna.ru

ну-ну...

В колонках играет - Primer 55 - This Love

Настроение сейчас - абсолютно розбита...

Серцебиття у долонях хижого звіра розpивається тремтячими ударами.
Хвороби весни переросли в іронічність настрою, завше такого невизначеного.
Нагородження свободою мертвих душ – слово таке неповоротке та недолуге, якщо ним жбурнути не в тому напрямку.
Заколисуйте мене своїми нічними жахіттями – можливо для мене вони стануть спасінням, якого не знав ніхто.
Стискати тонкими пальцями ниточки життя – боятися відпускати, бо, знаєш, для нас залишилось лише пекло.
Тремтіння губ підсилюється землетрусами душі – вони в стані перевернути все без повторної реставрації.
Ми ненавидимо тих, кого любимо, не дозволяємо їм забирати нас у себе – вони крадуть душі, вони вбивають небо, вони перерізають оті самі ниточки… такі солодко-ненависні…
А без них ми просто розкладаємось … морально, фізично…
І знову він правий – люди являють собою певну цінність лише тоді, коли хтось їх цінує, лише тоді, коли комусь на них залежить.
В іншому випадку ми, нажаль, лише тіні своєї цивілізації.
… … …
Інколи корисно просто вимикати музику в плеєрі… і слухати Місто, кожен його подих, зойк, шурхіт шин, кожен вибух салюту, що вимальовується на горизонті… стоячи на краю маленької безодні – на краю ще одної багатоповерхівки.
Інколи корисно просто придивлятись до кипіння тротуарів від крапель дощової води…
Інколи корисно просто поглинутись у навчання… щоб не відволікатись на те, що шматує душу…

В колонках играет - Dresden Dolls - First Orgasm

«- Почему ты никогда не прячешь глаз?
- А некуда…
- Некуда?
- Не-ку-да!
- Проснись, это сон!»

Цікаво, не схований погляд – признак протесту?
Принишклі очі завше були виявом поваги, покори, боязні…
То чому ми маємо їх ховати?
Щоби вберегти себе, свою душу від негідних/випадкових/нахабних… поглядів?
Банальності життя і не більше.

Читати вчорашню газету, знайдену під лавкою…
Перебирати пальцями клавіші клавіатури з мрією звільнитись…
Слухати funeral doom до втрати самоконтролю…
Вкотре виходити з дому, замикаючись на ключ…
Перечитувати і підкреслювати…
Писати листи…
Закреслювати…
Любити…
Тримати в серці…
Не вірити собі…

До болю звикла рутина, що прив’язує на кожному колі все більше і більше. Зараз, здається вже, колючою проволокою.
Так, це правда...
Люди пишуть сюди аби їх хтось читав, розумів, хтось жалів, хтось бачив їх душу.
Я, мабуть що, не виключення з правил…
Я така ж як і решта.
І все, що мені треба – виговоритись. Викинути з себе все це сміття. Краще, ніж викидання мізків пострілом пістолету.

Ми будемо ходити, тримаючись за руки та ховати очі від випадкових перехожих…
І гучно сміятись, забуваючи про рамки пристойності… Будемо?
Я лягаю і скручуюсь в клубочок. Я закриваю очі та відключаю емоції.
Дивлюсь на стіну зеленуватого кольору. Один-два-три-чотири…
Де моє вікно назовні?
Тицьніть пальцем у напрямку станції «СВОБОДА»
Дурна утопічна фантазія хворої людини.
~
A jazz вечір був просто розкішним вражень залишилось більш ніж достатньо.
1. Джаз-ансамбль Dzyga Imagine (Львів)
2. ПАП-джаз-квартет (Ужгород)
3. Julian Tomas & friends (Great Britain)

В колонках играет - Psyclon Nine – Rusted

Настроение сейчас - Cynical... I start to fuckin’like this shit around

Порабощенные дети цивилизации
Мы не больше, чем жалкие тени себя
Окунаясь в психоз медитации
Мы нашлись между гранями смерти и дня

Покрытый ржавчиной микросхемы из снов,
Раздирая всю кожу у себя на руках,
Провались вглубь себя, в глубину проводов,
Провались, забывая понятие «страх»

Ты вдыхаешь осколки сигаретных дождей
Upgrade без души – все это бессмысленно
Прожигаясь обманом до корня костей
Твоя жизнь как иллюзия – ведь это немыслимо!

Ты видел бандажи на лицах у прохожих?
Ты чувствовал присутствие своей души,
Пытаясь отыскать ее в толпе из Непохожих?
Или все это были только миражи?

Сомкни глаза, попробуй все забыть,
Стисни виски руками, изнасилуй сам себя
Всю кислоту, что разъедает плоть, уже не смыть
Но ты молчи, сгорая в пепел от огня

Поднимаясь на крыши, закричи что есть мочи
Может быть, не услышат, не спасут в этот раз
И когда мир умрет под прикрытием ночи,
Ты откроешь на кухне свой спасительный газ

В колонках играет - Биопсихоз - Нас Нет

Настроение сейчас - ...

Нуууу…..
…А це, що називається, «ховайся в жито»…
Мене знов пробило на написання усілякого кхм-кхм…
Ну, але якщо його вже схвалили деякі «лічності», думка яких для мене особливо важлива, то можна і сюди загнати… на загальний осуд… ^__^
~
***
Ми грали в гру, хоч назви ми її не знали
Ми жили, вірили, кохали,
Ми не боялись тіні і смерті
І все навколо розглядали.

Коли ще сльози падали невчасні
Ми бачили цей світ невинним
Коли були ми повні щастя,
Й дивились світлим поглядом дитини

Та раптом в грудях різко защеміло,
Ми обімліли, розгубились
Себе у дзеркалі побачили і оніміли,
Усі зірки на небі розтопились

Крізь очі більш не сипалось тепло – лиш порожнеча
Крізь губи більш не сипались пісні – лише прокляття
Ми бачили життя, з якого смерть лиш втеча,
Цей світ – смола з пекельного багаття

І не благали ми у Бога допомоги,
А прямували лиш упевнено в Гадес
Не оглядаючись на пройдені дороги,
Не прислухаючись до окликів з небес
***
(January, 2008)

В колонках играет - Staind - Everything Changes

Отныне и присно и во веки веков вы продавец смеха.

Вы продаёте то, чего так иногда не хватает людям этой планеты. Вы летаете на пушистом мягком облаке и звоните в маленький серебряный колокольчик – каждый, кто сможет настолько отрешиться от земной суеты и услышать его, становится вашим покупателем. Вы не слишком требовательны к плате за свой товар, это может быть цветная бусинка, сломанные часы, засохший леденец или перламутровая пуговица – словом, любой завалявшаяся у покупателя хлам, который вы потом бережно положите в обитую синим бархатом шкатулочку. Свой товар вы получаете по ночам, прокрадываясь в спальни маленьких детей, которым снятся волшебные сказки, тогда вы собираете их лёгкие улыбки в собственный рукав, а дома тысячу лет (для смеха тысяча лет – ерунда!) настаиваете в бочке со слезами счастья, собранными ещё в те далекие времена, когда люди могли от него плакать. Когда смех становится вязким и жёлтым, как мёд, вы делаете из него мазь, которой покупатель должен помазать уши, веки и рот; тогда он всегда сможет относиться к жизни с юмором и иронической улыбкой. Вы не требовательное создание, ваши покупатели не попадают в зависимость от вас, хотя многие потом пишут благодарственные письма и оставляют их прямо в городе на видных местах, чтобы вы могли их подобрать. Единственное, о чём вы мечтаете – чтобы ваша мазь подействовала и на вас, поэтому вы всегда прячете свои глаза за солнечными очками, чтобы люди не видели, сколько в них боли, грусти и одиночества.

Пройти тест

В колонках играет - Anathema - Hope

Настроение сейчас - weird

Хотіла написати про щось суттєве… але не можу зібратись з думками, в навушниках Анафема, в голові безлад, в почуттях невизначеність, а в душі коти шкребуть.
Думаю зараз про кількох людей, які так чи інакше з’явились у моєму житті – I got these feelings and I don’t know why, I see all my fears and the darkness inside.
Люди мають тенденцію змінюватись. А може просто дуже добре та вдало приховують свої справжні обличчя. Люди мають тенденцію віддалятись, рідше – наближатись.
Чомусь так трапляється – стикаєшся з кимось, пересікаєшся і далі шляхи розбігаються. Хто куди. І вже оте напівщире «як справи?» викликає іронічну посмішку – знаєш, всього лише умовності.
Люди мають тенденцію робити одне одному боляче – морально чи фізично, сплановано чи ненавмисне, факт залишається фактом. Як же це неприємно, коли таке трапляється з тобою – відчуваєш себе використаним, приниженим, обсміяним усім світом. І лише злісно посміхаєшся, у страхові показати свою слабкість.
Не дуже воно приємно тримати усе це гидоття при собі – воно тебе пресує. Хочеться дещо викричати в порожнечу, дещо спалити, а дечим ранити того, хто ранив тебе – для балансу.
Стаєш смішним самому собі.
Так, це дуже неприємно.
Але мене цікавить інше – почуття помсти. Звідки воно у нас береться? Чому в нас так сильно закипає це бажання? Усвідомлене чи ні, але кожен з нас його відчував. Чи варто здійснювати цю помсту? Чи дає вона нам полегшення, чи може розігрує апетит ще більше?
Для мене ще стільки всього залишається незрозумілим. Інколи просто находять приступи паніки – паніки того, що життя надто коротке,і що я багато чого просто не встигну зробити. Але, тим не менше, я багато часу пускаю нанівець. Якось випускаю шнурки життя з рук, чого робити не варто.

В колонках играет - Tequilajazzz - Вертикали Боли

Настроение сейчас - сносно

Ну вот, поздравляю всех с наступившим годом желтой крысы!
Желаю всем воодушевленного блеска в глазах и энтузиазма, ну и осуществления всех ваших планов и желаний.
Да, с опозданием, но лучше так, чем никогда)
Что ж... провела нг дома - в тишине и спокойствии, правда за день до нового года умер сосед напротив...
А еще 31 числа у нас в квартире скончался воробей...
=(
а так... все неплохо. Сегодня пошла за город - бродить по сгоревшему заводу, потом буду закидать фотоотчет...
Что сказать...? готовлюсь к экзаменам, сижу дома, смотрю аниме и фильмы - скучаю вобщем. Хочу сейчас в Луцк...
Вот... спасибо всем за поздравления... и Ангел_з_Пекла за открытку=)
позволю себе ее сюда добавить, так как оч милая она!

В колонках играет - 30 Seconds to Mars - From Yesterday

Настроение сейчас - melancholy

«Ты действительно хочешь умереть?
Я просто хотела что-то изменить»

Опять пересматривала «Дом из песка и тумана». Вообще-то он из тех фильмов, которые смотрят один раз и помнят навсегда. Но все равно ставлю его опять.
Сестренка, ты писала о том, что слушаешь саунды к этому фильму – они действительно красивые… и грустные, цепляющие.
Последним временем такую музыку и ношу в душе – что-то такое, что задевает до самых корней и долго не отпускает.
О чем я?...
О музыке, фильмах, живописи, театре, стихах и прозе – о том, что вечно и о том, что не оставляет равнодушным. Ты его можешь или любить или ненавидеть, но просто так мимо пройти не сможешь.
Кто-то скажет – «это не для меня», но все равно найдет что-то «свое», что-то, что будет питать его душу в минуты горечи или счастья, любви или отчаянья…
Сейчас чувствую себя немножко одиноко и так, будто кто-то перерезал провода питания. Хотелось бы окунуться с головой в приятные воспоминания.
Сейчас только одно в голову приходит, сама не знаю почему…
Один летний поход за город… да-да, тогда мне было так по-летнему тепло и беззаботно…
Cпасибо за это хорошее воспоминание.
Обычно так и бывает – все, что нам остается в подарок от жизни – воспоминания.
В конце, когда уже ничего не имеет значения, ты можешь баловать себя воспоминаниями.
Это то, что никто у нас не в праве забрать и то, что мы не должны игнорировать…
Опять же, исключительно субъективно…

Блин, ну нравится мне эта песня и все тут!
И что?!

И пусть кто-то будет меня упрекать – мне уже стало на все это глубоко пофигу.

В колонках играет - Lacrimas Profundere - Melantroduction
Настроение сейчас - everything seems to be in order

…I’ve been trying to participate in masquerades…
Як мене вже верне від усіх цих людських маскарадів – щоденного лицемірства, фейку, непотрібної брехні. Невже так важко бути відвертими (не відкритими), просто хоча б на крихітку щирішими?Чому не можна просто висловлювати свої почуття – «я не хочу з тобою спілкуватись, ти мені неприємний», «я хочу бути з тобою», «ти брешеш», «я тебе люблю» - чому це все не можна сказати відверто, дивлячись людині в очі?
Ні, зараз ми ховаємось за екранами комп’ютерів, за капюшонами балахонів, за тінню волосся, спадаючого на обличчя, за масками, словами, що солодко відволікають…
Я волію знати правду, хоч якою неприємною вона не була, аніж потопати у брехливій посмішці…і волію висловити свою антипатію відкрито, аніж лестити з гіркотою в роті.
Але життя улесливо гіпнотизує, ти опиняєшся в його обіймах, а потім тебе тупо так – об асфальт зі всього духу… щось воно якось депресивно... а, чорт з ним...
Ось це, як на мене, дуже мило... Так, як наближаються свята воно буде по темі...
(ходили, дивились різні картини на вихідних)...
Решту шукайте в коментарях... якщо комусь цікаво...

В колонках играет - Akira Yamaoke - Tears Of...

Настроение сейчас - релаксінг

Інколи мені здається, що кінематограф мене може розчулити сильніше, ніж реальне життя. хоча, я знаю, це не так.
Просто така вже я людина – емоційна, хоча водночас абсолютно меланхолійна =)
Ну ось, пробило, що називається, на відвертість.
Нещодавно я знову переконалась у тому наскільки легко мене задіти за живе.
Часом здається, ніби люди знають про цю мою слабкість та користуються нею.
Але це, знову ж таки, не так. Принаймні хотілось би в це вірити.
Так ось... він таки холодний, гордий, замкнутий, відлюдькуватий, але останній романтик.
Не такий... як насправді буває...але такий... якого хочу.
Все це тупо та банально... але, тим не менше, нікуди не зникає...
ЗІ - Так, і куди котиться цей світ?!
Немає що робити + є бажання когось поцілувати , ось і виставляю подібні речі)

В колонках играет - Moonspell - Ruin And Mysery
Настроение сейчас - sick

YAY, здійснилась мрія ідіота - язаполучила LAPTOP!!!!
Скажімо так, він у мене в кредит, тому виплачувати прийдеться ще довго, але...
він вже у мене - гарнюній, сяючий та чорний... + сенк великий батькам за допомогу у реалізації цієї мрії.
Тому тепер я - саме щастя ^__^
Якось воно так дивно - знаходитись вдома...
Затишно, спокійно, як ніде безпечно та комфортно...
Запах свіжозвареної кави та мандаринів...
Класика з колонок, що заповнює свідомість таким незвичним... абсолютно гармонійно-рушійним відчуттям.
Вино, що пахне ваніллю і мигдалем та раптові слова про смерть...
Все якось так... як пухнасте покривало, в яке закутуєшся після гарячої ванни з великою кількістю ароматної піни і улюблений в'язаний светр по самі коліна.
Ось... це дім у моєму розумінні.
БЕЗ криків, істерик, непорозумінь, брудних шкарпеток , розкиданих по кімнаті, обстрижених нігтів на підлозі, невимитого посуду у раковині та сигаретного диму.
Саме тому я ТАК люблю туди повертатись... хоча й ненадовго.
Здаєьтся, ніби проходить тридцять три вічності, перш ніж починаєш усвідомлювати... але це я, знову ж таки, залишу лише для себе.
Я знову захворіла...=( ...лікуюсь...п'ю пігулки та мікстури, закутуюсь у теплі шерстяні гольфи, але нічого не допомагає... бррр, ненавиджу цей стан тотальної розклеєності та нінащонепридатності.
Заважає зараз серйозно.... перед сесією, коли такий завал...
Сподіваюсь, не на довго....
ЗІ - Нелько, спасибі за фільм... так, це те, що я шукаю...заділа ти мене за живе...

В колонках играет - Ghost In The Shell - Inner Universe
Настроение сейчас - okay

Вчера вечером возвращаясь домой, увидела стайку щенков, слоняющихся по улице и громко пищащих, будто они игрушечные... а потом подумалось - еще чуть-чуть и станет совсем холодно, они, скорее всего, замерзнут...
В жизни, в принципе, всегда так... Надо быть сильным, хитрым, шустрым...для того. чтобы выжить. И еще никому нельзя показывать свои слабости... Иначе тебя в одно лишь мгновение затопчут.
Но писать совсем не о том хотелось...
А о том, что вызывает улыбку...

Это когда тебе, возвращаясь домой, удается поймать любимую песню в плейлисте...
Или засыпать, обнимая игрушечную собаку и вспоминая что-то хорошее
Или играя в ассоциации, выигрывать три раза подряд
Или когда ты сидишь с дорогим тебе человечком где-то в 2 часа ночи, смотришь какое-то дурацкое кино и пьешь какао
Или когда сидишь в любимом пабе с людьми, которые много для тебя значат
Или когда обнимаешь дорогого человечка
или...
таких мгновений в жизни очень много, да и хорошо...ведь без них все было бы слишком пусто и холодно.
На этой неделе столько всего сделать надо, что даже подумать страшно...
ну, ничего, прорвемся как-то...
Надеюсь =)

В колонках играет - Those Days - Минуты Счастья

Настроение сейчас - ...

Протягом останнього тижня увесь час від чогось, когось втікаю...
в першу чергу від себе...
Занурююсь углиб книг - наразі це Акунін та Цвейг.
Від Акуніна я просто в захваті, книга цікава, наштовхує на роздуми про смерть з різних перспектив...
Хм, а Луцьк - 80 % його території це кладовища.
На днях забрела на старе чумове кладовище і якось по-новому його сприйняла.
Якось це дивно - місце, яке по своїй суті мало б наводити смуток та повагу, закидане сміттям та абсолютно занедбане.
Такі ми люди, суки...
На вихідні намічається багато цікавого, тому накстрій сповнений тим дивним станом очікування...
Якби і щоби там не було, я відчуваю, неумісне правда для зими, приємне тепло всередині.

В колонках играет - Those Days - Пусть Он Уйдет

Настроение сейчас - тра ля ля ля ля

Что ж, иногда на глаза попадаются такие осколки жизни, что начинаешь понимать "вот ради этого и стоило жить".
Хорошо, что еще умею их в своей жизни замечать.
Чем наслаждаюсь последним временем?
Кровавыми закатами, прохладным снегом, новой музыкой (СПАСИБО! ^_^).
Тем, что некоторые вещи переосмыслила на протяжении последних дней и провела модернизацию жизненных эталонов.
Это, как минимум, полезно.
На этой неделе предстоит кучу всего сделать... аж боюсь вспоминать... ну ничего, еще не из такого выбиралась.
Мне хорошо и я ни в ком не нуждаюсь, чтобы быть счастливой...
Хм...
Просто спасибо всем, кто со мной =)

В колонках играет - Ghost in The Shell OST (Origa) - Inner Universe
Настроение сейчас - проза життя

Щоранку
Прокидаюсь під плач не мертвих ще котів,
Сідаю на своє стареньке крісло та вмикаю радіоприймач,
Але все той же шум - аби лиш відволіктись...
... ... ...
Відволіктись від замерзлих ніг на холодному цементі,
Від бажання знову тебе побачити,
Від сусідів, що нахабно юзають твій посуд,
забувають змивати після себе в туалеті,
та чомусь ніколи не закриваються у душі.
Отакий собі щоранковий ексгібіціонізм - тіл... душ...
А душ нещадно протікає.
Відволіктись від невтішної перспективи кудись йти
та запихати своє тіло у громадський транспорт
щоб тобі вкотре відтоптали усі ноги,
щоб вкотре поступитись місцем якійсь бабці - вічному пасажиру.
... ... ...
Та ні, ви не розумієте - просто ж зима,
а в мене весняна депресія.
І все ж варто розбавляти свою самотність кип'ятком...
Аби не було так холодно...

В колонках играет - Cemetery Of Scream - Melancholy

Настроение сейчас - ...

Ти майже невчасно вганяєш свій кілок у криваву роз'ятрену рану сходу Сонця,

Ти любиш гратись з Сонячним волоссям, заплітаючи їх у свої напівщирі верлібри,

Ти залишаєш частину брехні у віршах, бо все занадто правдиве видається фальшем,

Ти бачиш народження нового дня, хоча й немає лікаря щоб перерізати пуповину

Ти дихаєш ефіром ранкового вітру, п'яніючи від намагань розбити останню надію

Крихти її та друзки - наче втілення думок у мої свідомості -

Про нерозкриті ноти у співі ранкових птахів

Це - як твоє єство - таке ж відчужене, криваве та пошматоване

Хоча й свіже та незвідане

Поки... доти... як...

Ти не станеш чужим і твої губи не наберуть відтінку crimson солоності

Чи то пак гіркого аромату

І навіть тепло чиїхось рук не врятує від настання зими.

В колонках играет - Ария - Осколок Льда
Настроение сейчас - cherry bubblegum in my head

Оу, я знову тут... аж не віриться, що змогла дозволити собі запостити тут щось)
Минулий тиждень пройшов доволі напружено, але "на ура" і тепер мені хочеться ще і ще...
В мене ночують інші люди, це звеселяє)
Надворі зима, що створює великі тупняки у настрої... беззмінно відчуваю якусь дурну ностальгію... за чим?... зрозуміти важко...
Думаю, про різноманітність алкогольних сумішей протягом останніх днів писати не варто, а так... все залишається незмінним - "...серый день, белый лед..."
принаймні nothing bothers me right now. Відчуття морального полегшення....
зі - Елінка, я отримала твого листа ^_____^ Дякую! відповідь обов'язково буде ;)

В колонках играет - The Juliana Theory - You Always Say Goodnight, Goodnight

Настроение сейчас - blah

Уря, товарищи!
Сумирэ теперь работает! С чем можете меня и поздравить!
Взяли на работу фрилансером на Lutsk SKF Ukraine%))
Со среды, чувствую, начинается ад... но я должна выдержать это, иначе перестану себя уважать...
А сегодня ездила туда, спускалась в цеха, на ковальское производство и там уже узнавала все, что мне надо по работе.
Гыг, эмоций и впечатлений более чем достаточно...
Впервые была на таком большом (рабочем) предприятии.
За последнюю неделю случалось много чего интересного, но писать об этом просто взападло, лучш потом закину фотки.
Вот..
Сегодня с самого утра ехала в Луцк и та музыка, которая играла в плеере, напомнила о зиме в Чикаго. Эх, такая ностальгия нахлынула...
Вот чего мне сейчас не хватает, так это прогулки этим чудным городом. Так, чтобы зайти в их офигенно клевый музей искусств, засесть в Starbucks Coffee с какой-то книгой (там делают самый вкусный кофе!!!), просто прошвырнутся по улицам, зайти в Rainforest Cafe или Cheesecake Factory...
Вот такое у мну сейчас настроение.
Сегодня понедельник... это что-то уже должно говорить...
Несколько дней беспощадно болит мой по жизни слабый орган - сердце.
Пью капли, жую таблетки - бессполезно...
Надеюсь это не серьезно...
Надеюсь оно пройдет.