Пройшло багато часу і в мене знову з'явилась потреба періодично пописувати сюди.
Що ж змінилось? По великому рахунку нічого.
Неприродньо швидкий процес дорослішання. Кілька втрат, кілька знахідок.
Наближення осені, наближення часу справді великих і важливих змін.
А про те, що важливе, мені останнім часом говорити важко.
То який тоді зміст знову братись за старе?
Можливо хоч тут я спроможусь на ту надривну відвертість, якої мені часом не вистачає в житті?

В колонках играет - Envy - life caught in the rain
Настроение сейчас - і

В останній день літа я сиділа в діда на льосі і лущила молоді горіхи. Поки пальці безнадійно не просякли їх соком.
В останній день літа я гладила коників, від яких приємно пахло сіном і сонцем. У них була тепла і трохи вогка від поту шерсть.
В останній день літа я, здається, встигла померти і народитись заново.
Такий собі re-birth з духовним ощищенням.

В колонках играет - Claro de Luna - Quedarse

Хотілось би розповідати, але не так, не тим і не тому

Останні дні літа принесли стільки світла в мою душу
На дещицю подорослішала.
І тепер я ще довго сидітиму на високій горі, в атмосфері м'якого прибою, солоного вітру, неймовірних запахів і ззвуків...
Знатиму, що це не потребуватиме слів чи саундтреків.
Аби нам лише зустрітись поглядами в цей момент!

Залишу собі цей персональний дзен.
Бо ж летить чайка і все кльово.
Навіки віків.
Амінь.

Я помираю всередині, щодня щось в мені вмирає, безповоротно втрачається.
Як від цього вилікуватись?!
Чи я справді приречена отак скніти?!!

В колонках играет - Бабкин - не больно

"Какая перемена! Тогда, в счастливом неведении, я рвался в незнакомый мне мир, где чаял найти столько пищи для сердца, столько радостей, насытить и умиротворить мою алчущую, мятущуюся душу. Теперь, мой друг, я возвратился из дальнего мира с тяжким бременем несбывшихся надежд и разрушенных намерений!"

А мені просто хотілося би лежати в траві, під деревом, відчувати легкі коливання повітря і слухати як мені читають уголос книгу. Тихим таким голосом, справжнім, живим, з емоціями.
Я б із захопленням, з невимовним задоволенням вслухалась би до кожного звуку.
І більше нічого не матиме для мене на сьогодні такого значення.

Розсипаюсь спогадами - порохом часу, мереживом свідомості.
Вони стають схожими на павутину, пошкоджену чиєюсь долонею.
Іноді мені здається, що в голові моїй зберігаються кадри з інших життів, реальностей, вимірів.
Вони приходять притупленими інтуїтивними відчуттями або з'являються мені у снах, які я до кінця ще не в силах осмислити.
Це щось більше за мене.
Те, що мало б бути ефемерним, стає чіткішим за мою "реальність" і мені якось трохи лячно від того.
Таке відчуття, ніби я на краю чорної бездни, от-от провалюсь у неї.

Здається... все от, досягла цього стану, коли збираєшся докупи, в єдине ціле, осмислене і повноцінне.
Для того, щоб пізніше вкотре розбитись на друзочки.
Тепер щовечора я млію від тої кількості звуків, запахів, образів, тонів, які просто-таки звалюються на мене, переповнюючи.
Від цього і місто сприймається по-іншому, свіжо, не буденно.
Так, ніби воно стало трішечки ближчим, ріднішим, затишнішим.

Сьогодні я задавалась питанням - чому я не народилась в якомусь маленькому європейському (північноєвропейському) містечку, оточеному безкінечно мальовничим горами?
В містечку, де будинки і вулиці - з каменю, вікна - зі ставнями і фіраночками, підвіконня - з рослинами і котами.
Де посеред міста тече невелика річка і є багато місточків.
Де є багато затишних місцин для усамітнення і прогулянок.
О, я гуляла б там постійно! Часто носила б із собою в сумці книгу. І фотоапарат. А ще багато плівок.
Щоб потім проявляти їх у темній кімнаті з усіма цими ванночками, розчинами, чутливим до світла фотопапером. Про це у мене досі тримаються спогади вже 8-річної давності, дуже ностальгічні.
Здається, в таких містечках інтернет чи телефон - вияв несмаку.
Я б з превеликою радістю розміняла їх на хорошу кімнату-бібліотеку та старий патефон аби слухати Моцарта і джаз 60-х років.

Відпускаю нарешті їх у небо.
Доламуючи власні ребра-сірники, помічаю, що там, всередині, не порожньо.
Там все поросло ще торішньою травою...
І небо...його уламки повсюди.
Безпричинно-безнаслідкова весна снів, слів, днів, зведених брів, чужих голосів.
Хвилеподібне звучання, що з кожною нотою розрізає по сантиметру мого тіла, залишаючи врешті-решт невизначену за формою, змістом і призначенням масу.
"Будь ласка, будь ласка, будь ласка. будь...." зусилля, мУка застигає на губах і, здавалося би, тут і зараз я навіки онімію.
Щоденний одинадцятигодинний марафон безумства - падіння крізь себе, кулею навиліт.

В місцях, де я провела все дитинство, починає пришвидшено битись серце, хоча саме тут я пізнаю спокій. Саме тут я найчастіше слухаю Музику Космосу. Саме тут ніздрі лоскоче безліч гарних запахів, а босим ногам так приємно торкатись свіжої зеленої-зеленої трави. Я могла б тут сидіти цілісінький день, не відводити погляду від плину води, тонути в думках, у собі.
Тут на деякий час зникають усі надумані проблеми, комплекси, мороки.
...А потім мене виривають назад, у реальність, що кожного разу стає своєрідною психологічною травмою.
Лячно мені...у думках я постійно далеко, все далі і далі і далі.

В колонках играет - Ef - Final touch/Hidden agenda
Настроение сейчас - headache

Пригадався сон півторарічної давності...
Як ми з цим хлопчиком стояли на якомусь автовокзалі і мокнули під дощем.
Стояли і не говорили нічого.
Він тільки прибирав мокрі пасма волосся з мого обличчя.
Здається, мені хочеться щоб він робив так і в реальному житті...

В колонках играет - Dishwalla - Until I Wake Up

Сьогодні лінія горизонту тонула в диму.
Я тонула у музиці, у в'язкості моментів, у сонячному світлі, у собі.
Хапалась руками за нерівномірну поверхню кори дерев.
Сьогодні пахнуло болотом і мохом, весною і вітром.
А мої пальці скучили за дотиками

Сьогодні мені хочеться тонути в обіймах.
Мовчати.
Мліти.
Відчувати кожною клітиною свого єства затишок.
Закриваючи очі, падати у прірву цих відчуттів.

Зрештою, все залишається на своїх місцях.
Тут я не можу бути відвертою настільки, наскільки мені того хотілось би.
Та це й природньо, мабуть.

В колонках играет - Daft Punk - Something about us

Настроение сейчас - просто добре

Пальці ковзають холодним мокрим металом - тримаюсь міцно за перила мосту, перехиляюсь і дивлюсь униз, на воду. На те, як вона повільно кудись тече, підточуючи берег, несучи на своїх хвилях поодинокі гілки. Здається, за нею відпливає кудись далеко і моя тривога. Не даю ради волоссю, яке розвівається вітром у різні боки, падає на очі, закриваючи собою краєвид.
Здається, наскрізь пронизує холодом. У вухах грають Радіохеди...
Віддалялась дівчинка від реальності, віддалялась від людей.
Тут і зараз на цьому мості.
Я стояла там більше години аби просто забутись, аби трохи відпустило.
Зараз найбільше мене надихає і тримає в руках перебування на самоті.
Саме тут, у цьому місці, у цьому місті... де я почуваюсь захищеною і, як ніколи, гармонійною.

Зараз же у мене є темна кімната з яскравим світлом від монітору, одна пісня на повторі і ще півтори години повноправного усамітнення. Що можна ще бажати наразі?

В колонках играет - God is an astronaut - echoes

Настроение сейчас - tired as hell

Вкотре переконуюсь, що музика - надпотужна штука.
От стоїш і трусишся від холоду, втомлена і схвильована...а тут приходить музика і тебе трусить вже від емоцій, що вона викликає. Всередині все завмирає, перевертається... Забуваєш про все на світі, віддаєшся цим потокам звуків. Дивишся, як віддаються їм музиканти, що в кількох метрах від тебе.
А коли все закінчується, залишається наповненість і ти ти щиро смієшся, бо знаєш, що ніщо вже не в стані заглушити того, що вселилось у тобі.

Що б там не казали, а хлопці з God Is An Astronaut й справді молодці. Дуже гарно виступили. Повністю поглинулась їх музикою.

В колонках играет - Hammock - Blankets of the night

Настроение сейчас - inspired

От тільки що так загриміло гарно, що машини під будинком засигналили-запищали.
І пішов дощ, густий і сильний, певна, що й холодний ще поки.
І так захотілось, аж защеміло, потрапити під зливу. Теплу літню зливу.
Коли я завше знімаю взуття і бігаю босоніж розпеченим асфальтом чи бруківкою або, навпаки, прохолодною зеленою травою.
Коли одяг і волосся просочуються водою, коли ловлю ротом окремі краплини, коли дуже легко на душі.
Так не вистачає...

В колонках играет - Olafur Arnalds - Fok

Це справді дуже боляче

В колонках играет - дельфін
Настроение сейчас - стомлена

А мені це подобається - стояти на місточку біля замку у тьмяному світлі ліхтаря, вдихати повітря з домішками диму цигаркового і диму багать, дивитись на тіні, що на стіні, передавати по колу пляшку з вином, слухати гру гітари, часом підспівувати, повертатись додому спорожнілим містом, гріти руки в своїх-чужих кишенях... а в думках бути далеко-далеко. Здається, на цю планету вони повертають все рідше.

Вчора вночі я відкрила очі і побачила змію. Вона кинулась на мене, заплуталась у волоссі і довго намагалась виповзти. Я відчувала її кожної клітиною свого тіла, мене судомило і трясло від страху. Я кричала і рвала на собі волосся.

а поруч сиділа Віка і заспокоювала.

...то був лише сон, або короткий момент між сном і реальністю, коли ти не до кінця розумієш, що з тобою насправді відбувається.

нестерпно.

приватний пнд.

В колонках играет - Samuel Barber - Adagio for strings

Настроение сейчас - meaningless

Описати те, що робиться в душі ніби простіше простого, але разом з тим так складно, нестерпно важко.

Стільки цих настроє-станів є і для кожного можна підібрати купу слів, але щоразу їх буде замало, ніколи вони не зможуть повноцінно охарактеризувати твоїх відчуттів. Слова не мають значення, втрачають зміст, розчаровують своєю банальністю і недолугістю.

Є лише оголені, ніби високовольтні дроти, почуття. Куди вже далі? Як сильніше ще може боліти?

Так порожньо, дисгармонійно... незрозуміло. Здавлює у горлі усвідомлення безнадійності.

Все в один момент перестає мати значення.

Ці надривні стани... стани, сповнені відчаю і болю ледь не фізичного... які ж вони жахаючі і які прекрасні водночас. Найбільше - щирі.

У цьому всьому слабкість? Чи, навпаки, сила?

Інколи я уявляю собі теплі літні ночі, поле і зоряне небо. Вічність і безкінечність, перед якою охоплює трепет. Мені хочеться лежати там, розкнувши руки, відчуваючи себе маленькою, беззахисною і швидкоплинною.

Як цього не вистачає саме зараз!

В колонках играет - Crippled black phoenix- we forgotten who we are
Настроение сейчас - frightened

Перше багаття цьогорічне, яке ніби справжній початок весни.

Перше багаття в полі за інститутом мистецтв.

Три літри чаю в термосі, вино, художники.

Гарно.

Палаючі головешки в темряві.

Палаючі контрольні роботи студентів.

Недовге забуття, втеча від реальності, від міста, від переживать, від думок.

Та все не покидає відчуття, що я щось/когось втрачаю... Дуже суттєве і потрібне.

Ніби воно просочується крізь долоні, розчиняється в повітрі, стає ефемерним і далеким, нереальним.

Мені страшно.

Страшно це втратити.

Деякі хвилини мені хочеться розтягувати до вічності.

Але страшно собі зізнатись які саме...

 

 

Останнім часом сни мої стали нестерпними. Так багато деталізованих мертвих тіл - погнилих, надутих, посинілих від води. Вони торкаються мого тіла...випадково до ноги чи руки, і я божеволію.

А ще багато річок з чорною водою і темних підвальних приміщень, багато кладовищ, розвалених склепів...

Я, здається, навіть можу відчувати весь цей сморід.

Щось найнеприємніше і найстрашніше з усіх тих снів пробирається зі мною в мою реальність і давить мене, подавляє.

Ну що зі мною не так?!

В колонках играет - Villeneuve - The Sun (feat. Nili)
Настроение сейчас - tender

Мені так не вистачає слів, так перехоплює подих, так сильно давить у грудях дивне відчуття, що принесла з собою весна.

Мені хочеться мовчати і водночас захлинатись від спілкування... обміну думками-ідеями-словами-дотиками до душі-посмішками-ніяковіннями.

Хочеться чимпошвидше скинути взуття і бігати босоніж зеленою-зеленою травою, падати в неї, вдихаючи на всі легені приємний запах, мружачись від сонця, гучно сміючись.

Хоча зараз падає мокрий сніг і холодний вітер пробирає, здавалося б, наскрізь, мене продовжує зігрівати сонечко.

Здається, ніби я повільно-повільно осуваюсь у теплу воду. Не тону у ній, тільки зависаю в цій приємній невагомості.

Звуки та зображення доходять наче з іншої реальності, такі розмиті і деформовані, в'язкі і спокійні.

Тут, здається, ніколи нічого не змінюється і це так добре. Приємно знати, що можеш повертатись до цього стану, у це місце.

 

 

 

 

В колонках играет - Villeneuve - The Sun (feat. Nili)

Запотіле вікно маршрутівки ніби портал до іншого виміру. Крізь нього відкривається стільки різноманітних горизонтів, сцен, пейзажів, життів, реальностей, настроїв...

...вечірнє сонце.

Я стояла на зупинці в незнайомому місті більше години, пританцьовувала, намагаючись зігрітись, ніжилась в цих особливих тонах і відтінках.

І щоразу щем проймав, коли теплі, мідні, м'які і невагомі нотки відступали, звільняючи  місце сіруватій та сируватій ще прохолоді.

Мені мало треба для щастя... трохи гарної музики, що ллється до вух-свідомості-думок і природа.

Весна... вона ніби ранок після безсонної ночі.

Раптова...

Різка...

Із різноманіттям запахів, які лоскочуть ніздрі...

Із світлом сонця, що змушує очі сльозитись...

Із хаотичною неадекватністю у поведінці власній і у поведнці оточуючих.

І, здається, що ти просто ще не готовий її сприймати.

Тобі треба час, щоб перевести подих.

Треба перенастроїти свої легені на чистіше і свіжіше повітря.

Психіку підготувати до прощання з теплими речами і холодами.

Весна, як і несподівані ранки, приносить тобі відчуття моральної і фізичної оголеності.

Від того й незахищеності.

Словом, незатишності.

А ще вона колупається в твоїй душі без дозволу і нагадує "в тобі стільки ніжності назбиралось! дівчинко, ти скоро просто вибухнеш".

і ти думаєш "fuuuck"!

 

В колонках играет - Helios - bless this morning year

Настроение сейчас - empty

В мені живе занадто багато холодних океанів.

І жодні компанії, треші, люди, розмови, посмішки не в стані їх витіснити. Кудись. На задній план.

Рано чи пізно вони затоплюють мене зсередини, підступають до горла і деруть своєю солоністю.

Може так і треба, може так і має бути? Інколи я перестаю розуміти все, що відбувається наколо мене. В мені.

Хочеться більше логічного, а не інтуїтивного. Раціонального, а не відчуттєвого.

Взимку тонути в цих моїх океанах так природньо, гармонійно, спокійно.

Зараз же, з приходом весни, мене чиїсь руки намагаються висмикнути звідти. І мені стає лячно.

Навіть порожньо місцями.

Я повернсь туди, де була позавчора. Повернусь і буду сидіти там увесь день, поки не стемніє. Поки мені не стане легше і спокійніше.

В колонках играет - dikta - my favourite friend
Настроение сейчас - lonely

Ну що ж...

Все закінчилось. Погано. Для мене. Да.

Про рівні спілкування взагалі мовчу.

...

Два вечори підряд медитативне малювання. 

Заспокоює.

Все дуже дивно останнім часом. 

Хаотична Іра.

В колонках играет - keane

Настроение сейчас - втф

Чим далі, тим більше походжу собі на Колфілда Холдена. 

Здається або я або світ з'їхали з глузду. Усюди куди не глянь за формальностями, умовностями і притриманням соціальних норм ховається гниль і цвіль. 

Прикро, що поробиш.

У собі ж виношую щодень то, здається, все більше цинізму.

 

 

В колонках играет - the american dollar - somnambulance

Настроение сейчас - єєєє)

Знаєш, найкращий спосіб розслабитись - це не піти в бар побухати або провести вечір перед теликом.

Це піти погуляти в найближчий ліс, нарвати там гілочок сосни і, прийшовши додому, кинути їх у гарячу ванну.

Взяти з собою якогось класика-любасика і зачитуватись ним там, поки шкіра на пальцях не поморщиться.

А потім сидіти в халаті, пити гарячий чай з м'яти і слухати the American Dollar

^___^

Вечір вдався, можна сказати. 

 

Давай поїдемо далеко звідси. Туди, де в людей музика тече замість крові. Туди, де ми зможемо стати ближчими до вічності і будемо щоночі помирати.

В колонках играет - Death cab for cutie - Transatlanticism
Настроение сейчас - shit *__*

Тривога-тривога-тривога...

намагаюсь пробратись у всю цю тишу, яка опускається на мене звідусіль, звикнути до неї. А це справді важко.

я просто втрачаю над собою контроль, роблю дивні вчинки, сама себе не розумію.

запускаю пальці у волосся собі, стискаючи сильніше їх у ці тихі вечори, у ці беззмістовні вечори, у ці байдужі вечори.

це якось нечесно врешті-решт. Нечесно. Нечесно!!!

віддайте мені мене назад.

свідому, здатну аналізувати і робити висновки.

залишаються обрубані провідки-оголені емоції.

доторкнись...

вони проникнуть тобі під ребра

В колонках играет - william fitzsimmons - heartless
Настроение сейчас - hungry *__*

Ну от, тепер Іра в окулярах. Звикає до себе у них.

Іра купила собі пастелі і взялась калякати-малякати собі на радість.

Іра на вихдних їде до Львова. Тричі "ура"!

Іра вирішила в одну з найближчих ночей прочитати "Потребителя" Майкла Джири. Під The Swans або Neurosis.

В Іри геть з'їхав дах.

Більше в неї нічого не відбувається.

В колонках играет - william fitzsimmons - if you would come back home

 

Мляя, як мені хочеться бути хлопчиком! Щоб з вами ж, хлопчиками спілкуватись нормально. Без усяких там рамантічєскіх ноток, поділів на статі і подібного непотребу. На рівних. В мені немає цього лайна. Я ж люблю з вами спілкуватись дуже-дуже. А дівчаток я і так цілую частіше ніж вас, тому все було б кльово.

 

В колонках играет - Esbjörn Svensson Trio - Why she couldn't come
Настроение сейчас - gettin'high

От подумалось мені, що дуже хочу зараз сидіти у тьмяному прокуреному підвальному приміщенні і слухати живе виконання джазу. Саме для нього такі приміщення ідеальні. А він - для них. Коли крізь цигарковий дим мерехтливо з'являються-зникають химерні силуети, а гра світла-тіні і звуків робить з тобою щось нереальне. Варто лише закрити очі, як цей червоногарячий з вкрапленнями помаранчевого потік відносить тебе за межі цього світу.

Хочу до Львова, в якусь із кав'ярень, мабуть "Під синьою пляшкою". Там хоч і не живий, але дуже класний джаз можна послухати. Чекатиму вихідних.

Ще от думаю про інше, чомусь увесь час актуальне...а теза наступна "Дарма чіплятись з останніх сил за те, що не хоче мати на собі твоїх слідів."

Ще трохи і я відпущу.

В колонках играет - Jimmy Gnecco (with Brian May) - Someone to die for
Настроение сейчас - таке

Приблизно 4 роки тому мала нагоду прочитати кілька книжечок норвежського письменника Юстейна Гордера. Свого часу, вони мене до глибини душі пройняли своїм теплом і світлом. Щось таке в них було, що досі мені пригадується і викликає посмішку.

Серед них була і "Помаранчева дівчинка", екранізацію на яку я от подивилась сьогодні. Мало слів, багато емоцій. Багато паралелей і з настроєм після прочитаної книги. І сумно-сумно водночас.

Знаєш... ось ці персонажі-типажі, концентровані емоції в часовому періоді до двох годин, їх трагедії і успіхи, сльози і посмішки... Іноді вони нагадують про щось у твоєму власному житті, накривають тебе хвилею і стає дивно-ново-трохи не по собі.

"Але у житті ж усе не так" кажеш сама собі. "Воно мене стільки разів у цьому переконувало"...та все одно наївно продовжуєш сподіваютись, вірити... Сама ж неодноразово ставала свідком того, як воно є. Тут і зараз, навколо і всередині себе...А ще провалювалась, розчаровувалась і розчаровувала, робила невірні вчинки або не могла вчинити так, як треба було...І знала, що знаєш собі добре.

Але якось в одну хвилину все змінювалось, бо ти починала відчувати по-іншому.

Ставала слабкою і вразливою. Свідомо. І видавалось тобі, що немає нічого кращого за оту слабкість і вразливість.

Мені досі здається, що так і має бути. А страх того, що ти знову помилишся, що знову впадеш, що може бути погано і боляче в кінці не повинен стримувати від рішень, які зроблять тебе щиро щасливою, навіть це щастя буде швидкоплинним.

Сьогодні мені захотілось відчути себе саме такою - слабкою і вразливою.

 

В колонках играет - Snow Patrol - Chasing cars

We don't need
Anything
Or anyone
If I lay here
If I just lay here
Would you lie with me and just forget the world?

 

Пісня-настрій, пісня-стан на сьогодні. Хочеться спати, бо останні кілька днів були якимись гіперактивними. Обійняти подушку, скрутитись калачиком, залізти з головою під одіяло і спати-спати-спати. А ще... щоб хтось почитав мені вголос якусь книжку. Але то потім буде, а наразі...

Відчуття морального задоволення. Це коли я нарешті беру і за один день вирішую кілька справ, взятись за які не могла себе змусити більше місяця. Науковий керівник похвалив статтю і не став нічого там виправляти - приємно від того.

Відчуття домашнього затишку. Знайшла якогось старого, але класного в'язаного светра і нарешті починаю відігріватись.

Відчуття дитячої радості, бо маю мандаринку, яка мене дуже тішить своїм виглядом. Лежить переді мною на столі і я от вагаюсь - їсти чи ні.

Завтра-післязатра батьки продають цей комп, а ноут мій в Луцьку. Буду без нету. Це мене не турбує, в принципі. Тут є де повештатись. А вештатись в мене є натхнення, особливо після нашої одноденної самоімпровізованої екскурсії. Тут є що читати. Гірше з музикою. От це щось, що мені потрібно завше.

Такий вже балакучий зараз настрій. Але, слава богам, до ранку він помре в мені.

Ниточки.... вони обриваються... так різко, так багато...

Цікаво, до чого це нас, мене приведе врешті-решт?

Чи справді все "all right?"

Рішення, прийняті... Кроки, зроблені... Результати, отримані...

Якось трохи не по собі.

 

 

В колонках играет - Aaron - Little love
Настроение сейчас - блябляблябля

Задихаюсь, спотикаюсь, врізаюсь у стіни, залишаючи по всьому тілу синці... прострація тотальна.

А вранці сильно сльозяться очі, коли виходжу на вулицю.

До речі, про очі. Буду носити окуляри. For a change. Так насправді ж, зір у мене вже - гірше нікуди вже, думаю.

Бла бла бла.

Забиваю голосу собі...відволікаюсь від того, що зводить мене з розуму...

Фігово виходить. Втрачаєтсья земля під ногами. Факін фак.

Завтра буде новий день і мені все це просто снилось. Цього не було. І все знову буде добре.

Мусить бути тільки так.

І всі будуть щасливі.

І житимуть довго.

І помруть в один день

Або не помруть взагалі.

Не в Парижі.

Ніде.

Як у казці.