"Meškelionė!" — відразу зрозуміла я гру литовських слів, так вдало передану українською. І ще відразу ж зрозуміла, що придбаю цю книгу, бо: 1) вона нагадала про Литву, де син провів перші рочки свого життя; 2) вона про навколосвітню подорож; 3) у ній прекрасні, цікавезні, деталізовані авторські малюнки; 4) вона про Різдво.

Отож, сюжет: родина литовських бурих ведмедів запасається дровами і відправляється у мандрівку на повітряній кулі, причепленій до будиночка, аби провідати своїх родичів. А це — білі ведмеді на Алясці, окуляристі ведмеді в Андах, ведмеді-губачі в Індії, панди у Китаї, гімалайські ведмеді і навіть плюшеві та зоряні ведмеді, а також... єноти. Скрізь їх радо зустрічають та розказують про особливості святкування Різдва і Нового року (що у кого відзначається). Роздивлятися малюнки і занурюватися у побут різношерстих героїв книги — то окреме задоволення. А повертатися потім разом із мандрівниками з подорожі (їхньої вигаданої і нашої книжкової) й розуміти, що отут, у цьому ліжечку і з цим хлопчиком, і є твій дім — то надзвичайне задоволення. Чи не так?)))

Переклад із литовської Оляни Рути, вид. "Навчальна книга — Богдан", 2012

http://saulelobis.blogspot.com/2016/12/blog-post_1.html

Одне з найбільших і, безумовно, з найкрасивіших міст Литви - Шяуляй (Šiauliai) ми відвідали після знайомства з Горою Хрестів (Kryžių kalnas).
Шяуляй називають містом Сонця, бо його назва, як розповідають історики, походить від литовського Saulė - Сонце.
Найбільш сонячним місцем у місті для мене став оцей Золотий хлопчик.



"Золотий хлопчик" - то народна назва цієї скульптури, яка насправді називається "Стрілець". Розташований він на стелі висотою 18 метрів і є такою собі стрілкою велетенського сонячного годинника, котрий займає цілу площу, яка так і називається - площа Сонячного годинника. У Литві, до речі, такі годинники дуже популярні, їх по декілька в кожному місті, а то й у найнеймовірніших місцях. Оцей-от вважається найвищим у країні. Навколо площі розташовано амфітеатр, а за ним - зелений парк.

ЧИТАТИ ДАЛІ...

Сьогодні замість розповіді про якусь мандрівку буде просто багато-багато фото й багато захоплення. Бо ж як можна не захоплюватися красенями-байками і такими ж красенями-байкерами?
Такої кількості байків, зібраних в одному місці й в один час, я ніколи не бачила. Якби довелося рахувати, то до тисячі лічити точно треба було б. А зібралися вони в Каунасі на величезне мотошоу, яке триватиме два дні. Потрапити на основну програму нам дитина не дасть, а от на відкриття свята та початок мотопробігу містом ми таки втрапили.



ЧИТАТИ ДАЛІ...

Бачите отам на горизонті гору? Вона невисока, й невелика з цієї відстані. Але коли підходиш ближче, то вражаєшся: досить велика все-таки гора повністю вкрита хрестами. Здебільшого дерев'яними: величезними, середніми й геть манюсінькими.



Це місце називається Горою хрестів (лит. Kryžių kalnas - Кріжю калнас) і знаходиться неподалік Шяуляю - одного з найбільших міст Литви (про нього розповім іншим разом).



Читати далі...

На відміну від дуже відомої й розрекламованої фортеці на острові, ця фортеця, особливо у порівнянні із заповненими туристами вуличками та кибинайними Тракаю, виявилася геть порожньою: окрім нас та персоналу музею на її території нікого більше не було. Це викликало не тільки подив, а й радість: ну де ще можна вдостать набігатися дворищем, полазити по камінню, пофотографуватися так, щоб ніхто-ніхто не заважав?))



Читати й дивитися далі...

Минулими вихідними каунасці та гості міста з розмахом відзначили 100-річний ювілей Алексотського аеродрому, який носить імена Стяпонаса Дарюса та Стасіса Ґіренаса. Це - литовські льотчики, які у 1933 році спробували поставити рекорд дальності перельоту, подолавши понад 7 тисяч кілометрів від Нью-Йорка до Литви, перетнувши Атлантику, й розбилися через невідомі обставини неподалік Каунаса. "Литваніка" (Lituanica) - так називався їхній літак, який став своєрідним символом цілеспрямованості литовців і вагомою віхою в розвитку авіації Литви.

До речі, модель "Литваніки", виготовлена пілотом-істориком, із успіхом відкривала свято.



Читати далі...

Каунаське водосховище (точніше - море, лит. marios, бо те, що ми називаємо морем, скажімо, Балтійським, лит. - jūra) - найбільше водосховище Литви, його площа - понад 60 гектарів. Утворилося море за рахунок перекриття греблею річки Неман (Nemunas). Тоді, у 1959 році, із затоплених територій було переселено понад 700 сіл та хуторів.



Мальовничі береги, вкриті лісом, острови та затоки належать нині до Регіонального парку Каунаського водосховища. Розводити вогнища, ставити намети, рибалити можна у спеціально відведених місцях, і ці місця - казкові!



Море - це також ідеальне місце для яхт, віндсерфінгу, прогулянок на катерах та човнах.

Читати й дивитися далі...

Візитівкою Тракаю є, втім, не стільки караїми, про яких я розповідала, скільки фортеця-замок на острові - єдиний острівний замок, що зберігся у Східній Європі. Розташовано його посеред озера Гальве (Голова). Веде до фортеці міст, точніше, два - вони сполучають берег із замком через маленький острівець.

Вигляд замок має неперевершений, а враження від нього - неймовірні: дух просто перехоплює, здається, що ти потрапив у казку (не знаю, як ви, а я їх у дитинстві прочитала стільки, що казкові місця впізнаю безпомилково)))



У казковому замку мають жити, звісно, принци й королі. Щодо короля, то тут ми стикаємося з одним із історичних парадоксів: Великий князь Вітовт, чиєю резиденцією й був Тракайський замок, так і не дочекався корони, обіцяної імператором Священної Римської імперії Сигізмундом І Люксембургом, який проголосив його королем «Литовського королівства». Князь помер без корони у стінах цієї фортеці у 1430 році. Освячену корону не встигли довезти до Тракайського замку, бо її перехопила польська шляхта. Але це - окрема історія, а от те, що замок належав некоронованому королеві - факт.



Фотрецю почав будувати батько нашого некоронованого короля Кейстут у другій половині 14-го століття. Вітовт уже пізніше добудовував фортецю й спорудив донжон - вежу-житло для себе, що, власне, й перетворило укріплення на замок. Донжон мав шість поверхів, захисний рів, підйомні ворота, внутрішній двір, каплицю, житлові приміщення й велику залу для прийомів

Читати далі...

Містечко Тракай розташоване неподалік Вільнюса (якщо бути точним, то на відстані всього 30 км від столиці Литви), зовсім невеличке (населення становить трохи більше 5 тисяч осіб), але надзвичайно популярне серед туристів. Й популярність ця з'явилася не на порожньому місці.

По-перше, Тракай - історичне місто. Саме тут було розміщено резиденцію Вітовта Великого, князя Литовського, Руського й Жемайтійського, одного з учасників-переможців Грюнвальдської битви. Про музей-фортецю на острові розкажу пізніше.



По-друге, Тракай розташовано в дивовижної краси місці. Понад 200 озер та озерець, з'єднаних поміж собою річечками й протоками, оточені лісами та болотами, утворюють просто казкову картину.



По-третє, саме Тракай є сучасним духовним осередком караїмів. Так-так, тих самих, про яких чув кожен, хто був у Криму й мандрував стародавнім поселенням цього народу - Чуфут-Кале, що в горах поблизу Бахчисараю.

Читати далі...

Мои дорогие и очень ценные русскоязычные читатели!
Простите мою лень - пишу в последнее время на украинском, а переводить так ленюсь, так ленюсь, что, вижу, кто-то даже начал отписываться. Понимаю - читать непонятное неинтересно))

Тем же, кто пытается понять украинский текст или хотя бы посмотреть фото, предлагаю спрашивать о том, что непонятно, в комментариях - тратить время на перевод гораздо легче, когда точно знаешь: это кому-то нужно)))
_______

Торік, потрапивша на цей унікальний фестиваль уперше, я була просто вражена й самою ідеєю музичного свята, і її виконанням. Сцену ставлять в улоговині попід стінами фортеці, а її схили перетворюються на природній амфітеатр, у якому місця вистачає усім: й тим, хто спромігся зайняти стандартні місця, й тим, хто приїздить послухати музику зі своїми стільцями чи ряднами, а також зі своїми бутербродами й напоями. Таке собі поєднання простоти й вишуканості, яке, втім, нікому не псує насолоди.



Цього ж року я знала, на що очікувати))

Фестиваль приурочено до свята - Дня державності Литви, яке відзначається 6 липня. Саме цього дня 1253 року відбулася коронація литовського князя Міндаугаса та його дружини Морти. Сталося це внаслідок правильної політики Міндаугаса, який двома роками раніше вирішив прийняти християнство та отримав визнання Папою Римським Литовського королівства. Ще багато заслуг перед литовським народом у Міндаугаса, якого прозвали Мудрим, але сьогодні ми говоримо про музику.



Читати далі...

Я вже писала про те, що літній сезон у Литві відзначається просто колосальною кількістю різноманітних фестів, концертів, свят, змагань тощо. Їх усі ані відвідати, ані описати не вистачить сил та часу. Але завдяки різноплановості кожен із жителів Каунаса, Литви та особливо гостей цієї чудової країни знаходить щось для себе: цікаве, захоплююче, вражаюче.

Фестиваль театрів ляльок ми особисто не могли пропустити. І тому, що гарно та цікаво, і тому, що в родині є дуже активний маленький поціновувач ляльок та казок. Оцінити парад ляльок, яким відкривався фестиваль і який пройшовся від Miesto sodas (Міського саду) Laisvės alėjoje (чогось ніяк не можу називати Лайсвес алею бульваром Свободи, хоча в перекладі назва центральної пішохідної вулиці Каунаса звучить саме так))), пропонуємо і вам. Зверніть увагу на платформи - яке оформлення!

От лише додам, що фестиваль традиційно проводиться з 1991 року. Цьогоріч серед гостей були театри ляльок із Японії, Ізраїлю, Франції, Бельгії, Нідерландів, Словаччини, Словенії, Білорусі, Польщі, Латвії, Литви (звісно ж)), а також із України - земляків представляв Харківський державний академічний театр ляльок. Сумно лишень, що вистава була російською мовою...



Більше фото...

Багата і щедра весняна Литва на фестивалі та свята - туристично-фестивальний сезон, який традиційно розпочинається ярмаркою Казюкаса, набуває все швидших обертів. Кожен захід по-своєму цікавий, захоплюючий, і шкода дуже за нестачею вільного часу: аби походити, роздивитися, пройнятися й насолодитися святом, його потрібно чимало. Проте хоча б дещицю настрою вдається піймати, сподіваюся, що й передати вам - також.

Отож, неймовірно яскравий і насичений фестиваль Kauno Hansa Dienos відбувся у нашому місті минулих вихідних. Історичне підгрунтя фестивалю потрібно шукати аж у Середньовіччі. Ганза - торговеньний союз, до якого у різний час входили понад 70 великих і вдвічі більше маленьких міст із 20 північноєвропейських країн, мав неабияку вагу у 12 - 16 століттях.Члени Ганзійської ліги підтримували та захищали торговців від піратів, розбійників, феодалів, сприяли розвитку торгівлі між містами Північної, Західної та Східної Європи, підтримували у належному стані в основному водні торгові шляхи, основними з яких були порти, розташовані на узбережжі Балтійського моря та вздовж річок, які у нього впадали. Втім, вплив міст Ганзійської ліги та тоговців був не лише економічним, а й політичним. Але ми сьогодні говоримо не про це))

Новітня Ганзійська ліга була створена, а чи радше - відтворена у 1980 році. До її складу входять понад 170 міст із 15 країн Північної Європи. Оскільки, окрім торгівлі, великий інтерес для членів Ліги представляє туризм, то стало вже доброю традицією щороку проводити Дні Ганзи в одному з міст Ліги. Цьогоріч гостей приймав Каунас.

Програма фестивалю була дуже насиченою. Окрім основних урочистостей, у рамках свята відбулися три міжнародні музичні фестивалі: народної творчості, духових оркестрів та середньовічної музики. Найвидовищнішим дійством стали середньовічні лицарські поєдинки та інші картинки з середньовічного життя і побуту. Найелегантнішим - змагання з конкуру. Найвеселішим - конкурси серед гостей, котрі вправлялися в стрільбі з лука, метанні холодної зброї тощо. Можна було насолодитися музикою на трьох великих сценах, розташованих біля фортеці, на березі Неману та на Ратушній площі. Можна було наїстися досхочу й трошки більше смакоти, котру готували на відкритому вогні кухарі у середньвоічному вбранні та з середньовічною любов'ю до м'яса. А скільки смачного й різного пива можна було випити! Й геть несередньовічної кави також))

Ніколи було гаяти час і шопоголікам: яке ж свято Торгової ліги без торігвлі? От і велася вона жваво на всіх фестивальних майданчиках і не тільки. Вироби народних ремесел особливо шанувалися гостями. Серед тих, хто пропонував зроблену руками красу, були й українці. Наші співучі та танцюючі співвітчизники стали також активними учасниками музичних фестивалів.

Власне, припиняю теревенити й покажу фото: краще один раз побачити, правду кажуть))



Більше фото...

Міжнародний музичний фестиваль Kaunas Jazz має 25-річну історію і є найбільним і найпопулярнішим джазовим фестивалем в Литві. Ще б пак: адже лише в Каунасі джаз грають на... дзвонах - унікальний проект Carillon Jazz традиційно відкриває фестиваль. Шкода лише, що послухати блюз у виконанні дзвонів мені не пощастило. Зате вдалося сповна насолодитися ще однією унікальною складовою фестивалю: сакральним джазом - це коли музика лунає під склепіннями храмів, і навіть у синагозі. Того - останнього фестивального - дня у костелі Вітаутаса Великого грав музикант із Польші Мачей Фортуна.

Не втомлюватиму вас посиланнями на записи виконавця в ютубі - той, кому захочеться послухати справді віртуозну гру на трубі й відпочити під хорошу музику, зможе легко знайти його записи. Я ж покажу стіни й людей, які з однаковим захватом слухали чудову музику.



Читати далі...

Казюкас - традиционная ярмарка ремесленников, которая вот уже почти 500 лет ежегодно, в марте, проходит в Вильнюсе.
Название ярмарка одолжила от ласкательной формы имени Казимир. День Св. Казимира, покровителя Литвы, празднуется 4 марта, а в ближайшие выходные литовские и не только мастера приезжают в столицу на праздник весны.

Через неделю ярмарка собирается в Каунасе. В этом году участие в ней приняло более тысячи мастеров из около десяти стран.

Традиционным и исключительно литовским весенним символом являются вильнюсские вербы - букеты из сухих цветов, трав, злаков, умело собранные в исключительной красоты композиции.




Больше фото...

11 марта в Литве праздновали 25 лет Дня восстановления независимости. Мы прогулялись праздничным Каунасом и прониклись настроением и яркими цветами литовского флага.

Просто фото.



Смотреть дальше...

У другій половині цього випуску - Литва.

Ну-с, с зимой всех! Значит, скоро и весна)))

А я сюда с фотографиями - давно что-то Каунас вам не показывала. А тут такой повод - елку на выходных торжественно зажгли у нас. На само торжество мы не ходили, а вот в воскресенье по городу прогулялись. Намерзлись! Грелись глинтвейном и горячим пивом, традиционными литовскими пончиками наслаждались. Ну, и украшенным к праздникам городом.

Но сначала о елке. Каждый год она здесь новая. Но все - оригинальные, дизайнерские, так сказать. Вот, например, прошлогодняя - вязанная-трикотажная...



В этом же стиле был украшен и город - деревья на Ратушной площади, торговые домики, административные здания...

Трендом этого года сделали пенопластовые стаканчики, самые обыкновенные копеечные. Добавили ангелов из пенопласта, зеркал, светодиодов - и вуаля - ёлочка, гори!



Дальше - больше фото елки, площади с предрождественским рынком, Старого города, праздничных витрин и огней...

Читать далее

Мы живем недалеко от него и каждый день, идя на прогулку, проходим мимо. Недавно - не прошли, а зашли. Пока сын развлекался первым снегом, я рассматривала могильные камни и ужасалась: истории, трагедии и запустению.
Большинство могил - давно заброшены. Камни разбросаны и побиты. Как будто история прошлась уже не просто по людям, а даже и по их могилам тяжелым танком...

Собственно, так и было. В 1963 году это кладбище было разорано: часть могил сравняли с землей, для чего - непонятно, но до сих пор там - пустырь. Часть - осталась, приютив на себе камни с разоренных.
Поинтересовалась историей кладбища. Оно действительно очень старое, здесь евреи хоронили своих усопших где-то с 18-го века. Самое массовое "пополнение" здесь было, конечно, в начале 20-го века: советская оккупация, фашистская оккупация. Когда в 1939 году еврейское население составляло 40% жителей Каунаса, то сейчас - меньше 1%. Сначала многих "переселили" в Сибирь, потом - убили фашисты руками литовцев (как делали и во Франции, например), потом оставшихся сами фашисты сожгли в гетто и концлагерях. Выжившие разбрелись по миру, а в период массового выезда евреев СССР в Израиль уехали практически все, кто мог.

Нынче кладбище заброшено. Фактически за ним ухаживает специальное коммунальное предприятие, то есть - косит траву, обрезает деревья и т.п., подключаются школьники из соседней прогимназии. Возле камня у входа всегда - живые цветы, свечи. Но за могилами ухаживать некому, хоть еврейская община в городе действует, есть синагога.

Собственно, вся история, если кратко.
И - просто фото...



Читать далее

Немного литовской музыки...

"Осенним вечером" - Raudoni Vakarai

С опозданием, но все же продолжу рассказ о летнем отдыхе. Тем более, что столько интересного узнали-увидели - раз, а два - самой нонче приятно все вспомнить))

Итак, поселок Нида, где мы отдыхали, находится на Куршкой косе. Нида - часть уникального курортного города Неринги и его административный центр. Сам город состоит из четырех поселков: кроме Ниды, в него входят Юодкранте, Пярвалка и Прейла.
Население Ниды - чуть больше тысячи человек. Отдыхающих тоже не очень много, потому что, невзирая на отличнейшее место для морского отдыха, туристов здесь помещается маловато: в Ниде разрешено перестраивать старые дома или же строить новые на месте старых. Застраивать околицы, леса и уникальные дюны категорически запрещено. Кроме того, въезд на косу - платный и не очень удобный для автомобилистов (нужно переправляться на пароме).
Зато благодаря такому подходу, и Нида, и остальные поселки Неринги сохранили свой стиль: деревянные домики, резные окна и крыши, много деревьев и цветов.
Есть, конечно, и современные многоэтажки, но их - очень мало.

Поселок расположен на берегу Куршского залива, вдоль которого проложена живописная набережная. Есть красивый порт с множеством яхт, как для частного использования, так и прогулочных.
Еще здесь, в Негинге - настоящий рай для велосипедистов! Такого количества велодорожек по красивейшим местам, наверное, нет нигде! Если не имеете своего велосипеда, можно взять напрокат любой: крутой и простой, взрослый и детский, даже с коляской-возиком для малышей. Точек проката - множество! Взяв велосипед в одном месте, можно спокойно оставить его в другом. Тарифы тоже разные: например, паручасовый, дневной, суточный, недельный и даже ночной, подешевле и поромантичней))

Нида - поселок рыбаков, поэтому рыбу здесь готовят везде. Есть одно местечко, куда выстраивается очередь за свежей и свежекопченой рыбкой. А на причалах часто пахнет свежим уловом, и так интересно наблюдать за шаландами, за рыбаками, за буднями, которые нам кажутся праздником...



Читать далее

Наконец собралась с силами и фотографиями и покажу вам, где мы этим летом путешествовали.
Самая ожидаемая и прекрасная часть отдыха - это, конечно, море.
О городке Нида, в котором мы наслаждались отдыхом, расскажу позже, а сейчас - море, море, море...

Итак, Балтика... Нам, наверное, повезло, но с теми, кто мне говорил и будет говорить, что, дескать, Балтика - холодна, я буду отчаянно спорить. Во время нашего отдыха (начало августа) температура воды в самые плохие дни не опускалась ниже 20 градусов, а обычно была 21 - 22...

О красоте говорить не буду - посмотрите фото. То синее-синее, то серое, то желтое - Балтийское море такое разное! И очень красивое! Вода поразила чистотой (я не о мусоре, с ним и так, думаю, все понятно, я о водорослях и медузах - их практически нет), песок - мягкостью, волны - красотой, песчаные отмели - возможностью насладиться прыжками на волнах и безопасностью для детей.
Но самое-самое для меня - это закаты солнца: оно опускалось точно в морскую пучину!



Читать далее

Отдельно расскажу о пляжах.
Они - очень удобные. Ступеньки и тропинки - деревянные. Раздевалки, места для курения - сколько угодно. Можно взять напрокат лежак и зонт.
Спасательная станция, конечно.
Пляж для инвалидов - со специальными съездами, раздевалками и туалетами.
Кстати, с туалетами проблем никаких - стационарные или биотуалеты - возле каждой тропинки. Вспомнила удивление русскоязычных туристов, загляувших в туалет: ой, тут столько кабинок! ой, и вода есть! и мыло!)))
Есть где помыть ноги после пляжа и где занять детей: горок и качелек хватает.
Есть нудистский пляж и - внезапно для нас - пляж только для женщин. Муж возмущался: мол, почему такового только для мужчин нету?)) Но - нету...
По прибою можно гулять далеко-далеко - ни одного забора!
Очень понравились мешки-кресла для любования морем возле спасательной станции и кафешки - удобно так!
Эх, ностальгирую уже...



Читать далее