Мир много раз убеждался в том, что в минуту смертельной опасности люди способны на невероятные поступки. Раненые солдаты на войне, умирающие люди, невероятным усилием воли заставляющие себя двигаться вперед, жертвы насилия, в одиночку расправляющиеся с преступником, — в такие истории порой просто невозможно поверить. Но ничто не может сравниться по силе с желанием матери защитить своего ребенка.



После землетрясения в Японии, когда спасатели добрались до развалин дома молодой женщины, они увидели её тело через трещины. Её поза была очень странной — она опустилась на колени, как молящийся человек, её тело было наклонено вперед, а руки что-то обхватывали. Руинированный дом повредил ей спину и голову.

С большими усилиями, лидер команды спасателей просунул руку через узкую щель в стене к телу женщины. Он надеялся, что она ещё жива. Тем не менее, её холодное тело говорило о том, что она скончалась. Вместе с остальной командой он покинул этот дом, чтобы исследовать следующее рухнувшее здание. Но непреодолимая сила снова привлекла руководителя группы к дому погибшей женщины. Снова опустившись на колени, он просунул голову через узкие щели, чтобы исследовать место под телом женщины. Вдруг он вскрикнул от волнения: "Ребёнок! Тут ребёнок!".

Кам’яна Могила, смт. Мирне, Запорізька область, Україна

Що таке Кам’яна Могила? Як цей об’єкт визначають науковці, а як знавці «місць сили»? Який вік наскельних зображень, які залишили у гротах стародавні люди? Та чому люди з усього світу їздять доторкнутися до каменів The Stone Tomb? Про це у день літнього сонцестояння Радіо Свобода розпитало Ірину Лобанову, головного зберігача фондів музею Національного історико-археологічного заповідника «Кам’яна Могила».

Аналіз результатів нового соцопитування “Левада-центр” щодо ставлення “дорогих росіян” до війни. Хоча соціологія в рф – це особливий жанр пропаганди, але варто зафіксувати ці цифри



Вчора російський “Левада-центр” опублікував дані щодо ставлення росіян до “конфлікту з Україною”. російська соціологія – це особливий жанр пропаганди, тут очевидно. Але варто зафіксувати ці цифри, щоб подивитися, як їх інтерпретуватимуть різні аудиторії.

Згідно з «Левадою», дії російських військ в Україні підтримують 76% дорогих росіян. Що цілком укладається в легенду про «20% зрадників». Тобто номінально ситуація стійка. Найбільше підтримують у москві – 84%. А також люди 55+ (80%). Тобто війна найбільше подобається тим, хто в ній не бере участі. Найменше (63%) схвалюють дії росвійськ у категорії 18-24 роки. Тобто потенційні строковики. Характерно, що безперечно підтримує війну 21% у категорії 18-24, а серед 55+ – аж 56%. російські пенсіонери радісно готові гробити своїх дітей та онуків.

Ще один момент – реакція на Курськ. У серпні було зафіксовано зростання кількості тих, хто виступає за продовження війни – з 34% до 41% на тлі зниження підтримки переговорів – з 58% до 50%. А у вересні народ звик, і пішла інша динаміка: за продовження війни – 39%, за переговори – 54%. Категорично наполягають продовжувати війну москвичі – 58%. Навіть пенсіонери помітно відстають – 43%. Серед 18-24-річних – 27% за продовження війни та 64% за переговори.

Якби путін вирішив припинити «конфлікт» прямо зараз (зберігши захоплене), його підтримали б 72% росіян. Цей показник повільно зростає. Близько 30% росіян стабільно готові закінчити війну і повернути захоплене, 60% – не готові нічого повертати.

Шукати, через силу, позитиву. Триматися за осінь жовту, сиву. Торкатися незримою рукою Туману, що полинув над рікою. Боятися, лякатися, тремтіти? Потрібно вірити, надіятись, любити. І навіть в горі, навіть в цій війні Музику світла грати на струні. На струнах серця. А життя підкаже Хто переможе, хто навіки ляже. Хто перейде цей вічний Рубікон. Кому всміхнуться ангели з ікон.

Рамочка від Arnusha

... Высоцкий рассказывал:
«Не спалось. Вышел на улицу. Стою у фонаря. Направляется ко мне паренек.
Смотрит как на икону: "Дайте, пожалуйста автограф".
А я злой, как черт. Иди ты, говорю...

Недавно был в Монреале. Жил в отеле "Хилтон".
И опять-таки мне не спалось. Выхожу на балкон покурить.
Вижу, стоит поодаль мой любимый киноактер Чарльз Бронсон.
Я к нему. Говорю по - французски: "Вы мой любимый артист..."
И так далее... А тот мне в ответ: "Гет лост..."
И я сразу вспомнил того парнишку...»

Заканчивая эту историю, Высоцкий говорил:
- Всё-таки Бог есть!

Сергей Довлатов, "Соло на ундервуде"

Виходячи з історичного досвіду та аналізуючи минувшину українського народу, іноді дивуємося, наскільки гармонійно вкладаються в поняття етносу різноманітні набутки нації. Це і щедрість рідної землі, і культура, і побут, який у нашій країні неодмінно поєднується з духовністю. Українці завжди усвідомлювали важливість кожної, хай і найдрібнішої, речі, знаючи, що навіть маленькі деталі в сукупності мають слугувати прикрасою буденності, від якої ніде не подітися. Десь на підсвідомому рівні у нас закладено, що все навколо має бути красивим і сповненим сенсу



Зроду-віку повелося у нас, що оселя – не тільки дах над головою, а й родинна святиня; єдиний поріг, до якого вертають діти й онуки; все те, чим пишаються цілі покоління. Українська хата, цнотливо прихована вишневим гіллям запашного саду, біла-біла, з солом’яною стріхою, життєдайна криниця у дворі, мукання корови в яслах, кудахтання курей, що розбрелися по закутках просторого подвір’я… Ми, сучасні жителі України, приблизно таким уявляємо наше традиційне етнічне житло. На жаль, час не стоїть на місці, справжніх українських садиб лишається все менше і менше, міняється мода і влада, приходить звичайна, як для матеріальних цінностей, руйнація.

Не все можна зберегти, але можна назавжди закарбувати в пам'яті народу, щоб і майбутні покоління не цуралися свого, щоб не стала дивиною для них хата наших пращурів, оця біленька мазанка з широким подвір'ям і чепурними очима-вікнами.