зникли ямби-хореї, лишилась сама проза

Почему?

витерти сльози чужих очей вже не зможу

Кстати, это строфа имеет ещё вот такое продолжение, существенно оттеняющее её значение, почти то, о чём я говорила:

Сірим птахом,
Непомітно,
Одягнутись в лахміття
Осіннього неба
І дивитись на всіх,
Ніби ти маєш силу,
Дивитись на всіх,
Ніби ти маєш очі...

...в повітрі наркотична свіжість озону -
земля обіймає обпалене тіло,
відстань між нами – річ несуттєва -
все відбувається майже миттєво.

Зостав свою посмішку,
Посмішку болю
На обпаленій шкірі,
Сучасникам Сонця
Для маскараду
На руїнах Всесвіту,
Стань поступовцем
Вселенського Зла.

Стань пасивним
Проповідником істини,
Відносної істини
Чужої реальності,
Інструментом дослідження Всесвіту
У руках археології...

Ямбом-хореєм
Ти намагаєшся
Підібрати рими думкам,
Та чи можеш ти
Ними витерти сльози
Чужих очей
I лишитися сам?

Тут я, безусловно, не могу не поверить Вам на слово, поскольку, тут скорее всего нечто из категории "частные случаи". И я, конечно, рада за Вас, что у Вас этот эффект наблюдается. Размышлять о какой-то абстрактной клинической картине, наверное, тут было бы сложно.

"Да ведь и вряд ли она от этого утихает" - повір мені на слово, саме цей ефект і спостерігається

Чисто теоретически это всё, конечно, понятно. Просто лично у меня на такие вопросы иной угол зрения: боль утраты - само собой, образ человека и приятные воспоминания с ним связанные - само собой, они существуют параллельно, и ради того, чтобы приглушить боль, я бы никогда не стала чернить воспоминания и образ. Да ведь и вряд ли она от этого утихает.

це ж так просто: незаймані спогади і недоторканий образ неодмінно б викликали біль втрати, а так втрачати майже нічого - я по життю маю під боком котяче створіння, яке поза конкуренцією з іншими

Если говорить как на духу, то я примерно понимаю, о чём Вы, поскольку несколько раз внимательно читала весь Ваш блог и всё, что Вы рассказываете, тоже читаю очень внимательно и разговор вот здесь: http://www.liveinternet.ru/users/meine_musik/post62563222/comments про то, что там, где Вы ожидали увидеть человека, оказалась кошка в королевской мантии, тоже помню.
Однако, почему именно _був вимушений_ цей образ переробити, а згодом зовсім випроводити з свідомості? Ведь если эти воспоминания о человеке были дороги и приятны Вам самому, то они по идее и должны оставаться такими вне зависимости от того, что этот человек думает обо всём этом, а раз они дороги, то зачем от них пытаться избавиться. Другое дело, если человек причинил боль или воспоминания причиняли боль, но тогда эти воспоминания уже не назовёшь приятными и дорогими для себя, и ясно, что обо всём этом лучше постараться забыть. А вот зачем переробляти хорошие воспоминания в плохие и потом випроводжати їх зі свідомості - это непонятно.

давай розберемось на особистому прикладі, який за давністю років я позбавляю статусу "абсолютно таємно"
шість років тому я мав у себе образ ідеальної дівчини, після деякого часу відчув натяки, що їй спілкуватись зі мною певним чином напряжно і небажано, хоч це далось довго і важко, але я був вимушений цей образ переробити, а згодом зовсім випроводити з свідомості
згадав, що є портрет переробленого образу, зараз пошукаю і дам посилання

Вот это-то и кажется страшным - что человек может легко отказаться от того, что ему самому дорого.

тут немає значення, могли й бути

Но если человек решил забыть о чём-то только потому, что для кого-то другого это стало неактуально, то были ли эти спомини на самом деле ценны, дороги ему самому?

коли спогади чужих сердець припиняють існування в чужих серцях, зберігати їх в своєму безглуздо і шкідливо, як для свого, так і для чужого серця

Я всегда боялась людей, которые легко "відкидають спомини
чужих сердець".

"це" - что именно? - на запитання цієї віршованої строфи відповідаю: в мене інакше й не виходить

кожен слухач сприймає, як йому близько, глибини змісту текстів музтворів, і автори проти ніц не мають

"це" - что именно?
Хм.. думаю, вопрос в строфе несколько глубже формального смысла. Т.е. "можеш" - не в том смысле, что умеешь или имеешь возможность, а скорее "хочешь ли именно так."

це про мене! на запитання цієї віршованої строфи відповідаю: в мене інакше й не виходить