Густа темрява оповила світ. Глибока ніч панує-господарює.Лише мати порушує її закони, не спить, схилилася над дитятком : чи бува не змерзло, чи не лячно йому увісні?
Ось - стрепенулось. Взяла за ручку, тихо цілує : я тут, дитинко, тут, не бійся, я з тобою.

Прихворіла мати, прилягла.

- Ой, лишенько, моя дитина плаче!

Миттю встала - розбите колінко...

- Болить? Дай, прикладу подорожник - полегшає, серденько.

На плиті збігає борщ, уже пихтить каша. А мати не вгамовується :

- Дивись, дві палички , і ще дві. Скільки разом? Молодець, радість моя!

Минають дні, минають роки. А мати - у вікні.

- Чому не спиш, матусю, я вже не дитя?

- Та так, щось не спиться без тебе.

- Я ніколи Тебе не покину, нене. Завжди житиму з Тобою. І нікого нам не потрібно, правда? Ми разом будемо щасливі!

- Ні. Час тобі іти у світ. І, якщо ти зробиш щасливою хоч одну людину, то буду щасливою і я!



Знайдіть у собі силу , щоб відпустити дитину у її власне життя...

оригінал чит. : http://osobystist.com/?id=69855f10-de51-47ce-8f9d-3b60bb3eaf30&o=50
борщ