Роскошь — это не трусы, не помады, не рестораны и не шпильки. Настоящая роскошь — это жить так, как тебе удобно. В удобных трусах. В удобных ботинках. С тем цветом помады, который тебе нравится, или без помады вообще. Есть еду, которая нравится, дружить, с кем тепло, быть вместе по любви, а не из чувства долга.

Научиться отказываться от ненужного. От того, что себя изжило. Износилось. И беречь то, что нравится. 5-летняя дочка моей подруги всю свою маленькую жизнь ходит в гости только со своей ложкой. Она может себе позволить роскошь есть той ложкой, которая ей нравится. Ее мама очень стесняется, каждый раз пытается оправдаться. А я стала брать с собой на пикники свои собственные приборы и посуду, потому что не люблю есть из пластика. И мне плевать, что про это думают окружающие.

Роскошная жизнь — это не «ведь ты этого достойна». Это про то, что эта вещь достойна вас. Чашка, подаренная сестренкой. Папина футболка, в которой так уютно засыпать. Пирог по маминому рецепту. Поцелуй любимого человека. Интересные книги. Хорошие фильмы. Те самые песни. Свежее постельное белье. Чистая квартира. Жизнь, которую ты выбрала сама.

“Поки людина відчуває біль – вона жива.
Поки людина відчуває чужий біль – вона людина.”

— Франсуа Гізо, французький державний діяч, дипломат, історик

Рисунок Анжела Джерих, «Штирлиц нашего двора»

Новые Штирлицы превзошли любые анекдоты, считает публицист и приводит анекдот.
Мюллер — Штирлицу:
«Мне стало известно, что в мае 1936 года вы, Штирлиц, должны были лететь из Стамбула в Берлин, но напились и не попали на свой рейс. Тогда вы отправились в Германию через Болгарию. Но там снова напились. Напившись, вы рассказали окружающим о своих шпионских планах, публично звонили начальству в москву, грозились, что Германия «надолго запомнит эту Олимпиаду». Я все понимаю, ну напились, разоткровенничались, но зачем было при этом размахивать перед носом у полиции удостоверением НКВД?»

— Это не новый анекдот о Штирлице. Это слегка переделанная сегодняшняя новость. Я просто заменил 2024 на 1936, Париж на Берлин, Францию на Германию, удостоверение ФСБ на НКВД, а некоего нового российского «Штирлица» по фамилии Грязнов — на просто Штирлица, — пишет Игорь Эйдман. — путинские шпионы воплотили в жизнь самые гротескные анекдоты о Штирлице. Страна — скверный анекдот. Мы (они) рождены, чтобы анекдот сделать былью.

Ну ось він, возмутітєль спокойствія на болотах… Маленький провокативний геній, про якого одночасно заговорив увесь світ. Рафінований інтелектуал, який змусив одних терміново брати в руки підручники історії, інших — альбоми живопису та гуглити в інтернеті.

Справжній митець і режисер, який зробив театральною сценою 6 кілометрів Сени, площі, вулиці, і навіть дахи Парижа… Патріот, який показав, як насправді прекрасна своєю свободою та рівністю його Франція.

Тома Жоллі. Художній керівник і головний режисер церемонії відкриття Олімпійських ігор 2024 у Парижі. Ще раніше — титулований найвищими театральними нагородами: гран-прі Професійноі асоціації критиків, премій Мольєра, Бомарше та Готьє.

Він кавалер ордена мистецтв і літератури Франції. Відомий актор, який, за його зізнанням, може грати 24 години підряд. Неймовірний режисер і сценограф. А ще, погодьтеся, просто красунчик… Я пишаюсь, що бачила наживо: і його самого, і його виставу «Тієст» за трагедією Сенеки у величезному Папському палаці на Авіньйонському фестивалі 6 років тому.

І мене трохи потішило, як президент Угорщини Орбан, підспівуючи тим, що на болотах, розлютився, бо на відкритті Олімпіади показали відрубану голову королеви, нащадком якої нібито сам Орбан і є 😁. То нехай його попустить, бо в антивоєнній трагедії «Тієст» їх, голів відрубаних, виносять на сцену аж 2, причому дитячі. На блюді на святковий обід. Це зараз «брати» ракетами дітей «братів» вбивають, а 4 століття до нашої ери їх сокирами рубали. 😥

Рамочка от Nata Vi