Вже мною стільки слів присвячено твоїм очам…
Вони як чорні і безцінні діаманти
У сні я бачу їх, у кожного перехожого
Твій погляд…
Я зазирнути хочу в твої очі…
У їх глибинах бачити себе
У них я хочу вбачити ту ніжність,
Яка тобою адресована мені…
Коли ти гніваєшся – то вони такі серйозні і трошки злі,
Та я їх не боюсь…
Вони лише для мене..
Не можу уявити, що не одна я в них дивлюсь…
Всі стерви світу – всі вони не гідні тебе…
Ну звісно й я тобі в принцесу не годжусь..
Але будь-ласка, дай помріяти ще хвильку…
Ще на секунду влОвити на сОбі погляд твій…
Я знаю, що це перша і остання зустріч…
А потім треба вибрати – вони чи ти…
------------------
Прокинулась…Знов головний той біль…
А навкруги силенна сила пляшок з-під горілки…
До рук мобілу, стерла номер твій…
Мій вибір зроблено… Мені набридло в мріях жити…

Вчора я бачила янгола…
Він сказав, що мені, щоб вижити в цьому жорстокому світі,
Потрібно бути відьмою…

Думки про тебе виткані із подиху…
Твої слова – то вітер, мають вплив.
Свідомість моя складена із сходинок…
Один, два, три, і знов один, два, три…
Згадати треба твої очі, воно того варте…
Такі, як листя восени, такі, як я люблю…
Для тебе ці стосунки – просто жарти?
Дурний, невпевнений в собі,
Та що ж поробиш,
Коли так тебе хочу..?
Я буду вчити тебе всьому, мені віриш?
Я покажу тобі світанок, шепіт хвиль…
А ввечері поведу тебе в місце,
Де чарівниці водять танок серед гір…
Не можна думаєш? Мі можна все.
Коли захочу…
Для них я головна, верховна…Ніби цар…
А вранці ти забудеш все, що бачив…
Забудеш й мене,
Вранці я існую серед хмар…

В колонках играет - ТІК - Вчителька
Настроение сейчас - Підхопила грип, а так всьо чьотко)

Багато чого сталось в моєму житті за час, поки я була відсутня...Мене зрадили...Ще раз зрадили...І ще... Але я звикла, а ці зради лише ще раз наштовхнули мене на думку - чи є кохання?

Що таке кохання? Я знаю, що таке самотність - це прохолода, яка поглинає тебе з середини і відчуття того, що тобі не вистачає чогось важливого, самотності хочеться позбутись… Я знаю що таке симпатія… Це сором’язливі погляди в бік об’єкту своєї зацікавленості, поява нового номеру телефону і контакту в асьці…Я знаю що таке пристрасть… Це поцілунки прямо посеред міста, ніжні слова, погляди, квартира, музика і шалений секс… Я знаю, що таке звичка… Це телефонні дзвінки, які по суті вже непотрібні ні йому ні тобі, просто, бо звикли, бо так потрібно, бо без них сумно і незвично… Я знаю, що таке байдужість… Це його «пробач», твоє «розумію», одним контактом в асьці і номером телефону менше…І ніяких емоцій… Був? То й нехай, розстались? То й нехай…Але я не знаю, що таке кохання…Його просто не існує…Це моя думка і ніхто не зможе мене переконати…Є тільки те, що перераховано мною вище… І ніяк більше…

Сьогодні вдень і ввечері дуже багато сміялась...Просто неймовірно реготала...А це значить, що вночі буду багато плакати))))Цікаво, чому б це?

В колонках играет - FATA-Sugar wolf
Настроение сейчас - Все, тепер я точно спатоньки)

Я відчуваю твій обпалюючий погляд,
Він, як дуло пістолета направлений в мою спину…
Ще трохи і пролунає постріл,
Але мені не можна обертатись,
Я не повинна показувати нікому, що ми знайомі…
Ми обидва це добре знаємо…
Тому я йду далі…
Твоя присутність зовсім поряд збуджує мене,
Але я не можу підійти до тебе і притулитись до твого тіла…
Це ніби така гра, і в цій грі, нажаль, ми по різні сторони барикад…
Лишилось ще трохи і відстань між нами почне збільшуватись…
Ось крок, ще один і ще кілька…Якимось потаємним чуттям
Я відчуваю, що ти віддалюєшся…
Ще дві години відчуваю тебе десь зовсім близько…
А потім ти зникаєш…Ти займаєш звичну дистанцію…
Ця гра зіграна…І в ній ми програли…
І ти і я…
Ми обидва переможені…
І ім’я нашому переможцю – жорстока реальність …
Ми приречені бути її вічними іграшками…
----------------------------------------
Іншого разу я обернусь і ти мене застрілиш, добре?
Бо ця гра мені жахливо набридла…Я здаюсь…

В колонках играет - Обійми Дощу - Її душі зів’ялі квіти
Настроение сейчас - Засинааааю)

Краплі води океанської дуже солоні
Мої сльози теж мають таку ознаку
Кожної ночі не бачу безодні
твоїх очей, простягни мені руку
Бо бачиш - я падаю
в прірву, яка не має межі
Ще фізично жива, але духовно вмираю,
Заточіть мене, люди добрі, до непідступної вежі...
Щоб не бачити фото його,
Не чути десь в розумі
голос, який записало у пам’ять мою, мов на плівку.
А у снах я щаслива,
Думаєш ти мені снишся?
Ні. думка ця помилкова,
Лиш у снах забуваю про тебе,
Не чіпайте ж мене, не благайте "Проснися!"
Я помру...Від пігулок, чи леза,
Чи може від розриву серця?
Я помру, але все це пізніше, а зараз…
Я ще сильна, я поки що тримаюсь, тримаюсь…

В колонках играет - Lюк - Ти бі)

Настроение сейчас - Я кошеня...Біле й пухнасте кошеня...мрррр))))

Поїзд під’їхав до станції…
Я вийшла, ось і ти… В нас є рівно тисяча секунд…
Це так нестримно мало для людей,
Яким ще так багато треба розказати…
І зазирнути в очі, щоб десь у них побачити себе…

У пам’яті назавжди залишився образ твій,
Як в нашу першу і останню зустріч…

В ту тисячу секунд…А час не зупиняється, біжить,
Немов знущається над нами,
Немов кричить, знущаючись, скоріше – зупиніть…

Я в очі твої зазирну,
Будь-ласка, не відводь свій погляд вбік…
Але вже треба йти…Я повертаюсь,
Ти звеш мене в останній раз,
І пристрасно моє обличчя в свої руки ти хапаєш, цілуєш,
Присмак поцілунку на вустах,

Я йду в вагон, Ти йдеш з вокзалу…
А поїзд набирає рух…
Мене він геть везе від тебе, милий…

Цей спогад я несу крізь дні, години, тижні й місяці…
Ця зустріч в тисячу секунд…
Ця перша і остання зустріч…
Мій єдиний…

В колонках играет - Пономарьов - Чомусь так гірко плакала вона...
Настроение сейчас - Таке ж, як і 5 хв. тому=)

Іду по вулиці,
Кутаюсь в теплий і довгий шарф…
Але він не рятує,
Бо холод, який зараз мене гризе -
Він всередині…
В тебе ніколи не було стосунків з дівчиною,
Це помітно…
Сам не знаєш, що хочеш і як себе вести…
Просто боїшся…
Невже ти не розумієш,
Що робиш мені боляче?
Я жива, я маю почуття…
Не віриш? То поцілуй мене
І побачиш, як мої очі яскраво засяють…
А тепер скажи щось неприємне –
Бачиш, у куточках моїх очей
Блищать сльози…
Спогади про тебе - це десять подихів…
Десять… Не хочу з ним спілкуватись, він ворог!
Дев’ять… Він до того ж грубіян…
Вісім…Гм…І все таки щось в ньому таке є…
Сім…Ну й характер, набридло…
Шість…Ха, він видалив себе з мого контакт-листа…
П’ять… Написав СМС? Каже випадково видалив мій контакт, ну-ну…
Чотири… П’ятихвилинна зустріч з тобою…Заради мене ти припхався вночі на інший кінець міста, це так миило-)
Три… Поцілунок… Ніжний…Сподобалось…
Два… Зникаєш? Кажеш, що краще не починати стосунки, бо ти ще не готовий?
Один…Це мій останній подих…Пробач, без тебе життя немає сенсу…
-------------------------------
Лікарю, вона не дихає, схоже ми не змогли її врятувати…

В колонках играет - Skinhate - HелюбOFFь
Настроение сейчас - Ностальгія...

Яка ж дивна річ це життя…
В ній є люди, які по суті непотрібні тобі…Є забуті… Різні…
І ось одна така людина є в твоєму контакт-листі… Спілкуєтесь рідко, час від часу…
Та й не бачила ти її ніколи… І ніби гарно завжди спілкувались, і спогади від нього лишились найкращі…Але розійшлись шляхи… І продивляючись контакт-лист, натикаєшся на його номер, але просто листаєш далі, навіть не думаючи: а чи потрібен він тобі? Адже не спілкуєтесь давно, а коли й спілкуєтесь, то максимум перекидаєтесь фразами - Привіт і як справи…І життя йде далі…Але ось наступає такий момент, коли наткнувшись на його номер, розумієш, що його можна вже видалити… І не тому, що ви вже зовсім не спілкуєтесь, а просто тому що цієї людини вже немає (це ти випадково почула від знайомих з його міста…Жахливий випадок…Він не вмів плавати, але якогось поліз у воду… А там невідома підводна яма…)…І що ти почуваєш? Якась порожнеча всередині… І не віриш, що це сталось…Може жартують друзі? Хоча таким не жартують… Згадуєш, як одного разу він пожартував «Холодне якесь літо, мабуть застуджусь і не доживу до осені» І не дожив! =( Ніби зовсім недавно натикалась на його фото…І в мережі він з’являвся, а тут дізнаєшся про цей випадок… Якась випадковість може забрати життя людини…І не хочеш видаляти контакт, бо тішеш себе тим, що таким чином він живий хоча б у твоїх спогадах…Але які вбіса спогади? І тиснеш на кнопочку видалити…Й людина назавжди зникає з твого життя…Лише спогади інколи випливають самі по собі…І, можливо, поїхавши на море, ти розкажеш цю історію своєму знайомому, який не вміє плавати, щоб застерегти його…І таким чином знов пригадаєш про ту людину…
Яка ж дивна річ – життя…

11.01.2008

Коли мені погано, не питайте що сталось - якщо мені буде треба, я сама поділюсь з вами своїми переживаннями... Не кажіть що я нещасна - я щаслива, по-своєму... Не прохайте розказати, що зі мною коїться - людям цього не зрозуміти...Й, будь-ласка, не кажіть, що я жорстока - я й так себе ненавиджу...

(Когда мне плохо - не спрашивайте что случилось - если мне будет нужно, я аса поделюсь с вами своими переживаниями...Не говорите, что я несчастна - я счастлива, по-своему... Не просите расказать, что со мной происходит - людям этого не понять...И, пожалуйста, не говорите, что я жестокая - я и так себя ненавижу...)


В цьому щоденнику я буду писати свої думки...Впринципі, а для чого ж ще існутють щоденники? Просто існують такі речі, які мало хто може зрозуміти... І для цього я заводжу щоденник...Щоб побути наодинці зі своїми думками... Або ж щоб хоча б щось радили мені люди, які дійсно мене розуміють...
(Писать я буду на украинском, поэтому если кому то что то будет интересно, но он не знает языка, просто скажите мне - я переведу)

Отже, вітаю...Я починаю...