infoportal.pp.ua/publ/erudi...?_utl_t=li
Гласс народився в 1780 році в сім'ї ірландських переселенців, що проживали в штаті Пенсільванія. Із самої юності він відчував потяг до пригод, а дальні незвідані землі притягували юнака краще будь-якого магніту. І стає зрозуміло чому: в США починалася ера знаменитого підкорення західних земель Північної Америки, коли кожен день все нові групи першопрохідців і дослідників йшли все далі і далі на захід. Багато з них не поверталися - стріли індіанців, хвороби, хижаки і природні стихії робили свою справу, але багатство і загадка далеких земель не зупиняла все нових і нових фронтірменов (frontiersman).
Ймовірно, ще в юному віці Гласс пішов з дому і відправився на фронтир у пошуках пригод і роботи. Більшість відомостей про його молодість відсутні, проте ми знаємо, що з 1816 по 1818 рік він складався в команді піратського корабля, який нападав на торгові судна, що ходять по річках і уздовж морського узбережжя. Невідомо, чи добровільно Гласс приєднався до загону піратів, або його захопили, не залишивши іншого вибору. Як би там не було, через 2 роки під час чергового піратського нальоту Гласс вирішив втекти з корабля: він зістрибнув з корабля у воду і проплив 4 кілометри до узбережжя Мексиканської затоки. Не маючи при собі ніякого спорядження, він день за днем йшов на північ, і, врешті-решт, потрапив у полон до індіанців з племені пауни. Глассу пощастило, що вождь племені дозволив йому залишитися в племені і забезпечив усім необхідним. Американець прожив з індіанцями 3 роки, придбавши навички виживання в дикій місцевості і полювання на звірину, вивчив мову пауни і навіть взяв собі за дружину одну з дівчат пауни. Через три роки він в якості посла від пауни відправився назустріч з американською делегацією, і після проведення переговорів вирішив не повертатися до індіанців.
У 1822 році Гласс вирішив приєднатися до експедиції відомого підприємця Вільяма Ешлі, який планував досліджувати притоки річки Міссурі на предмет мисливських угідь для нової хутровий компанії, організовану самим Вільямом Ешлі і його бізнес-партнером Ендрю Генрі. До експедиції приєдналося безліч відомих фронтірменов і трапперов; вирішив спробувати щастя і Х'ю Гласс. Набутий досвід і відмінні фізичні дані здалися Вільяму Ешлі достатніми, і в початку 1823 року Гласс разом із загоном виступив у похід.
Через кілька тижнів дослідники, піднімалися вгору по річці Міссурі, потрапили в засідку вороже налаштованих індіанців з племені Арікара. 14 осіб із загону були вбиті, а 11, включаючи Гласса, отримали поранення. Вільям і Ендрю пропонували рухатися далі і якнайшвидше минути небезпечну ділянку річки, але більша частина загону вважала, що попереду на них чекатимуть великі сили індіанців, і продовжувати шлях за наміченим маршрутом було б рівноцінно самогубству.
Відправивши човен з пораненими товаришами вниз по річці до найближчого форту, американці стали чекати підкріплення. Нарешті, на початку серпня підійшли додаткові сили, яке атакували Арікара і відкинули їх до своїх поселенням. З індіанцями було укладено мир, і вони зобов'язалися не перешкоджати групі дослідників надалі. Після цього прийшли на підмогу добровольці відправилися назад.
Так як протистояння з червоношкірими призвело до значних затримок, Вільям Ешлі вирішив розділити своїх людей на дві групи і відправити їх за двома різними маршрутами, щоб надолужити згаяне і швидше вивчити місцевість. Більше того, хоча з Арікара і було укладено пакт про ненапад, ніхто з американців і не думав довіряти індіанцям, віддавши перевагу піти з наміченого маршруту по річці Міссурі. Гласс потрапив до другого загін, який очолив Ендрю Генрі. Вони повинні були покинути річку Міссурі і продовжити свій шлях уздовж одного з її приток - Гранд-рівер. Інший загін сплавився вниз по річці і зайнявся встановленням торговельних зв'язків з індіанцями племені Кроу, щоб хоч якось відшкодувати збитки від невдалого початку походу. Зустрітися обидва загони повинні були в форте Генрі, що знаходяться вище за течією (див. Карту).
Через деякий час після поділу загону, загін Ендрю Генрі стали турбувати індіанські війни племені Мандала: протягом всього шляху вони влаштовували засідки на американців, тримаючи їх у постійній напрузі. Смертельних випадків фронтірменам вдалося уникнути, але вони були виснажені і бажали скоріше забратися з негостинних індіанських земель.
На початку вересня 1823 Гласс і його загін займався дослідженням річки Гранд-рівер. Х'ю, що виконував роль мисливця, вистежував оленя неподалік від тимчасового табору, як раптом несподівано наткнувся на ведмедицю і двох ведмежат. Розлючена тварина кинулося на людину, завдавши безліч страшних ран, і тільки підоспілі на крики товариші змогли вбити грізлі, але Гласс до того моменту вже знепритомнів.
Оглянувши пораненого, всі прийшли до висновку, що Гласс чи протягне кілька днів. Як на зло, саме в ці дні індіанці Мандала найбільш сильно докучали американцям і буквально слідували за ними по п'ятах. Будь-яка затримка в просуванні була рівносильна смерті, а закінчується кров'ю Гласс сильно забарився б просування загону. На загальних зборах було прийнято складне рішення: Х'ю залишали на місці разом з двома добровольцями, які з усіма почестями поховали б його, а потім нагнали загін.
Виконати місію зголосилися Джон Фіцджеральд (23 роки) і Джим Бріджер (19 років). Через кілька годин основний загін знявся з табору і продовжив шлях, а двоє добровольців залишилися з пораненим Грассом. Вони були впевнені, що Х'ю помре вже наступного ранку, однак і на наступний день, і через два, і через три дні він все ще був живий. Ненадовго приходячи до тями, Гласс знову засинав, і так тривало кілька днів поспіль.
Побоювання двох добровольців з приводу того, що їх виявлять індіанці, росло, а на п'ятий день перейшло в стан паніки. Нарешті, Фицджеральду вдалося переконати Бріджера в тому, що поранений у будь-якому випадку не виживе, а індіанці Мандала можуть виявити їх у будь-який момент, і кривавої розправи уникнути не вдасться. Вони пішли вранці шостого дня, не залишивши вмираючому нічого, крім хутряний накидки, і забравши його особисті речі ... У подальшому вони наженуть свій загін і повідомлять Ендрю Генрі, що поховали Гласса, після того як той сконав.
Гласс прокинувся на наступний день, лежачи під хутряною накидкою з-під вбитого ведмедя. Не побачивши поруч двох опікунів і виявивши пропажу особистих речей, він відразу ж зрозумів, що сталося. У нього був перелом ноги, багато м'язи були порвані, рани на спині гноїлися, а кожен подих віддавався різким болем. Рухомий бажанням жити і помститися двом втікачам, він вирішив у що б то не стало вибратися з глушині. Самим найближчим населеним пунктом білих людей був форт Кайова, що знаходився на відстань близько 350 км від місця нападу ведмедя. Приблизно визначивши південно-східний напрямок, Гласс став повільно повзти до наміченої мети.
У перші дні він проповзав не більше кілометра, харчуючись по шляху корінням і дикими ягодами. Іноді на береги річки виносило мертву рибу, а один раз він знайшов недоїдену вовками тушу мертвого бізона. І хоча м'ясо тварини було небагато підгнилі, саме воно дозволило отримати Глассу необхідну для подальшого походу енергію. Зробивши щось ніби бандажа для ноги і знайшовши палицю, про яку було зручно спиратися під час ходьби, він зумів збільшити швидкість свого пересування. Через два тижні після початку свого шляху, виснажений Х'ю зустрів загін дружніх індіанців племені Лакота, які обробили його рани настоями трав, дали їжу і, найголовніше, каное, за допомогою якого Гласс зміг в підсумку дістатися до форту Кайова. Його шлях зайняв близько 3 тижнів.
Кілька днів Х'ю Гласс приходив до тями, залучив свої жахливі рани. Дізнавшись, що комендант форту вирішив відправити групу з 5 торговців в село індіанців Мандала для відновлення дружніх відносин, Гласс відразу ж приєднався до загону. Село індіанців знаходилася саме зверху за течією Міссурі, і Х'ю сподівався, що, дійшовши до форту Генрі, він зможе помститися Фицджеральду і Бріджера. Шість тижнів американці пробивалися крізь сильна течія річки, і, коли до поселення індіанців залишився день шляху, Гласс вирішив залишити своїх попутників, так як вважав більш вигідним дійти до села пішки, замість того, щоб на човнах проти течії огинати великий річковий вигин, видневшемся попереду . Гласс розумів, що чим більше часу він заощадить, тим швидше знайде він втекли опікунів.
У цей самий час до поселення Мандала наближалися війни племені Арікара - індіанці постійно воювали один з одним, причому межплеменная ненависть часто була набагато більше, ніж ненависть до блідолицим загарбникам. Саме це і врятувало Гласса - воїни двох племен помітили білої людини одночасно, і так вийшло, що першими біля нього виявилися індіанці племені Мандала, що сидять верхи на конях. Вирішивши позлити своїх ворогів, вони зберегли американцеві життя і навіть у повній цілості доставили до найближчого торгового поста Американської Пишний компанії, що знаходиться біля форту Тілтон.
Наприкінці листопада Х'ю Гласс почав свій піший 38-денний похід з форту Тілтон у напрямку до форту Генрі. Зима прийшла в ці краї надзвичайно рано, річку скував мороз, а по прерії гуляв холодний північний вітер і ввалив сніг. Температура вночі могла опускатися нижче 20 градусів морозу, але впертий мандрівник йшов до своєї мети. Досягнувши, нарешті, форту Генрі в переддень Нового року, Гласс постав перед очима здивованих членів свого загону. Фіцджеральд покинув форт кілька тижнів тому, але Бріджер все ще знаходився тут, і Гласс відправився прямиков до нього з твердою впевненістю застрелити зрадника. Але, дізнавшись, що молодий Бріджер недавно одружився, а його дружина чекає дитину, Х'ю передумав і простив свого колишнього опікуна.
На кілька місяців Гласс затримався в форте, щоб перечекати настали холоди і виконати завдання Пишний компанії - доставити шкури в форт, що розташовувався нижче за течією Міссурі. Трапери у складі п'яти осіб вирушили на виконання завдання в кінці лютого. В один із днів вони побачили індіанського вождя в шатах племені Пауні, що стоїть на березі річки і дружньо приглашавшего зійти на берег і повечеряти в індіанському поселенні. Упевнені, що це дійсно Пауні, які були відомі своєю дружелюбністю по відношенню до блідолицим, трапери прийняли запрошення. Вождь не знав, що Гласс довгий час прожив у племені Пауні і розумів індіанські діалекти, тому, спілкуючись зі своїми наближеними, говорив мовою Арікара, впевнений, що американці не зможуть зрозуміти відмінностей. Але Гласс зрозумів, що червоношкірі хочуть їх перехитрити, і насправді це Арікара, прикинувшись Пауні, заманюють їх у пастку.
Трапери кинулися в різні боки, але двоє з них були відразу ж убиті стрілами індіанців. Двоє інших, побіг у протилежному від Гласса напрямку, сховалися в лісах і благополучно дісталися до форту, а сам Х'ю в черговий раз залишився на самоті в повному небезпеки лісі, який прочісували озлоблені Арікара. Але загартованого бійця індіанцям було не так просто зловити, і через кілька днів Гласс благополучно досяг знайомого форту Кайова, куди він вже приходив, поранений після нападу ведмедя. Там він дізнався, що Фіцджеральд вступив до лав армії США і в даний момент знаходиться у форті Аткінсон, нижче за течією річки.
На цей раз Гласс вирішив повністю зосередитися на помсти своєму колишньому товаришеві, і в червні 1824 досяг форту. Дійсно, Фіцджеральд перебував у форте, але так як був солдатом армії США, за його вбивство Глассу загрожувала смертна кара. Можливо, саме це зупинило Гласса від відплати, можливо, щось інше, але через деякий час він відмовився від своєї помсти і вирішив продовжити працювати траппера і провідником на фронтире.
Така людина, як Гласс, просто не міг спокійно зустріти свою смерть, лежачи вдома під теплою ковдрою. Індіанська стріла воїна Арікара знайшла його через дев'ять років (в 1833), коли він разом з іншими траппер, відправився добувати хутрового звіра в околицях ріки Міссурі.
