Жив-був собі вовк. Жив він у лісі, і одного разу був він такий голодний, що сам собі каже:
- Впіймаю-но собі зайця на обід. А то дуже вже я голодний.
Пішов по лісі, побачив зайця, побіг за ним, побіг, наздогнав, загнав у кут і каже:
- Все, заяць, буду я тебе тепер їсти!
А заєць йому і відповідає:
- Ой, не їж мене, вовчику, у мене дітки малі, я ось їм морквинку несу, якщо не я, то що з ними буде?
Подумав-подумав вовк, та й відпустив зайця.
- Біжи - каже - зайцю, та тільки швидко, бо дуже вже я голодний.
Заєць і втік. А вовк собі думає: впіймаю-но білку! Наїдку з неї мало, та хоч щось! І погнався по лісу за білкою. Гнався-гнався, наздогнав, загнав у кут, і каже:
- Все, білко, буду я тебе їсти!
- Ой не їж мене, вовчику, у мене дітки малі, ось горішки я їм несу, що з ними стане якщо не я?
Подумав-подумав вовк, і відпустив її. Каже:
- Біжи-но звідси швидко, бо дуже вже я голодний.
Білка побігла, а вовк ще дужче зголоднів, і думає: кого ж ще впіймати на обід. Думав-думав, вирішив хоч їжака вловити. Пішов по лісі, знайшов їжака, куснути його зубами - а він на колючий"яч обернувся. Каже йому вовк:
- Хоч як крутися, але все одно доведеться тебе з"їсти, дуже вже я голодний!
- Ой не їж мене, вовчику! - відповіда їжак. - У мене дітки малі, ось їм ягід несу та лісових яблук, як же вони без мене?
Вовк подумав-подумав, та й відпустив їжака. Розвернувся та пішов назад у ліс. Ніч настала, сів він на пеньок, та й поча вити на місяць з голоду. "Пропаду я з такою вдачею" - думає.
Аж ось на галявину приходить заєць.
- Що таке, зайче? - питає вовк.
- Та ось, морквинку тобі приніс - каже заєць. - Щоб не був такий голодний!
- Та куди мені тої моркви, на один зуб! - відповів вовк, але подякував зайцеві. Заєць морквинку залишив і втік, а вовк її почав хрумати, та що ж то за наїдок для вовка!
Аж ось прийшла білочка.
- Ось я тобі горішків пару принесла! - каже.
- Та дякую білочко, та мені то на один нюх! - але взяв горішки, а білочка знову в ліс втікла. Пожував він горішків, але з того ще більше зголоднів, адже що то за наїдок для вовка!
Аж ось прийшов їжачок.
- Ось, вовчику, я тобі грушок назбирав!
- Та дякую, їжачку, але то ж не вовча їжа, віднеси краще діткам! - так відказав, а їжачок все ж залишив пару грушок і поповз собі назад в кущі. Пожував ще вовк грушок кислих, а з голоду від них у нього тільки ще дужче живіт звело.
І почав знову на місяць вити. І виє, та голосно так, на весь ліс!
Аж ось виходить з лісу бобер.
- Здоров був, бобер! Але якщо ти мені пеньок приніс погризти, то тікай звідси швидко, бо я тебе краще вхоплю.
- Та ні, вовче, ось я тобі скажу де тебе нагодують. У селі попід лісом дядько живе, собаки в нього немає, а йому якраз щось на кшталт тебе й треба.
- Та ти здурів, бобер, у нього ж рушниця!
- То нічого, не бійся, сходи до нього!
- Не піду. Краще так здохну!
- Пішли разом! У мене бобряча шкура цінна, мо він в мене поцілить. Звірів ти їсти не став, то хоч троха тобі може віддячимо.
Вовк дуже здивувався, але пішов з бобром. Аж ось визирає з лісу заяць.
- Куди йдете?
- До дядька, вовка може нагодує.
- А чого вдвох?
- Та у нього рушниця, а вдвох воно якось ліпше.
- То тоді і я з вами.
І пішли вони втрьох. А потім ще й білочка до них приєдналась, і навіть їжак поповз.
Прийшли вони до дядька. А був то не дядько,а цілий дід - древній, сивий, з рушницею! Вийшов він на подвір"я, бачить - вовк! Він хап за рушницю - перелякався. А звірі йому й кажуть:
- Не стріляй, дядьку, краще вовка нагодуй, стане він тобі у нагоді!
А дядько здивувався, а потім і каже:
- Ой, буде в мене для тебе робота, вовче, і вже так я тебе нагодую - встати не зможеш! Старий я ось який, рушницю ледве тримаю, а нагодились до мене у хазяйство злодії лазити, вже ніякого зладу з ними нема, нічого не бояться! Підіпруть двері палкою, і я з рушницею навіть що зроблю! А тебе, вовка, може й налякаються.
- Ну добре, дядьку, допоможу я тобі, але дивись, якщо не нагодуєш - то поїм сам усе що знайду, і тебе з"їм, бо дуже я вже голодний!
Ну тоді дядько дав вовку трохи каші з салом, вовк попоїв, сил набрався, і сів у собачу будку чекати. Аж знову ніч, залізли у подвір"я злодії, підперли двері палкою і давай витягати мішки з комори. А вовк побачив, вискочив, як завив на все село, одного злодія хапнув зубами, другого кігтями, третього за жупан, а четвертий так перелякався що поповз звідти рачки! Ганяв їх вовк по всьому селу, то одного, то другого, а то усіх трьох, обдер з них увесь одяг так що ті ледве живі від страху втекли з села в спідньому та так далеко що більше їх ніхто й не бачив.
Ох уже й дякував дід вовкові! Частував його цілісінький день, а тоді й каже:
- А залишайся у мене жити, вовче! Хазяйство у мене немаленьке, а ось живу я сам, а вдвох воно і легше та й веселіше. Будуть в усіх собаки, а в мене - вовк!
А вовк і залишився, і жив він з дідом довго і ладно.