Шьем вышиванку. Много вариантов.

4

Кроить рубашку будем так, как это делали наши прапрабабушки.
Вам понадобятся 2 куска домотканого полотна. Обычно ширина домотканого полотна ок.60 см. Необходимая Вам длина зависит от желаемой длины рукавов и самой рубашки.

Полотнища накладываются друг на друга крест-накрест (рис.1). В центре пересечения полотнищ вырезается окружность - горловина (кстати, присборенный верх рубашки в народном костюме произошел от черезчур широких вырезов для горловины)

Полотнища сшиваются по 4 линиям и на полотнище переда от горловины вниз до линии солнечного сплетения делается разрез (рис.2).
Помните! ОБЕРЕЖНАЯ РУБАШКА ШЬЕТСЯ БЕЗ ЕДИНОГО УЗЕЛКА!

Складываем нашу будущую рубашку пополам, совмещая перед и спинку (рис.3). Далее остается лишь сшить боковые швы и швы рукавов.

5

6

...решила смоделировать по своей основе. Не так-то просто оказалось сообразить. В результате всех моделирований получилась практически та же выкройка, что и у Бланк-Фоминой, что и доказывает её действительную универсальность. Зато я разобралась с конструкцией, восхитилась ей и поняла, как её можно варьировать.

Идея конструкции на этом рисунке. Плоды моих ползаний на коленках.

Нагрудная вытачка переводится в горловину.
DE расширяется на сборки.
Рукав накладывается на стан.
Совпадающая часть (на рисунке она заштрихована заменяется приблизительно частью ABCO, которая ещё разводится на сборки у горловины. Эта деталь, совмещённая по плечу с аналогичной деталью спинки, называется КОСОЙ ПОЛИК.
По СО делается разрез, туда вставляется полик по принципу ластовицы.

Очень интересен крой рукава. Нижние срезы не равны (косой и прямой, нужен рассчёт под конкретную ДР и ШР по низу). Этот крой даёт эффект ластовицы.

Что могу сказать?
Очень удобная и остроумная конструкция.
Изначально она приспособлена под характерную ширину холста, 35-38 см, и предполагает приктически полное отсутствие отходов.

Её интересные и нетривиальные моменты.

1. Полик отклоняет плечавую часть стана.
За счёт этого наклона подмышкой образуется складка, избыток материала сам собою туда прячется, а не висит, как обычно в Т-образной конструкции. Это ваще просто гениальное решение.




2. Наклонные линии полика образуют очень красивый и гармоничный А-силуэт, причём это возможно даже на 56 размере, те. при широких либо полных плечах!





Продолжение.

3. Линия вшивания рукава опущена ниже груди, крайняя линия пришива полика - выше груди. Уголки полика спереди находятся выше ВТГ. От этого грудь кажется красиво приподнятой, а уголки её подчёркивают. Самые смелые девушки в этих уголках ещё помпончики подвешивали, или колокольчики, а ну-ка, кто смелый?



4. Конструкция красиво смотрится и в прямом силуэте с естественной и с заниженной талией, и в силуэте ампир.

5. Рукав неширокий сверху (48 см) и прекрасно вписывается в высокие проймы сарафанов.

Ещё немного о конструкции.

Я обнаружила здесь два приёма, которые мне показались очень любопытными, эффективными, просто нестандартными.

Вот рисуночек, от которого попытаюсь пояснить.




1. Сам полик.

По сути, это клин, который вставляется в точку О (ВТГ).
В результате, суммарный угол в этой точке становится больше 360 на величину угла полика. Образуется как бы круговой избыток ткани.
А нужен в этой точке угол меньше 360 (развёртка конуса на саму грудь).

Конструкция устроена так, что этот избыток ткани сам собою закладывается в складку, направленную подмышку.
Это даёт очень хорошую свободу движениям руки. Но не за счёт ширины рукава. Рукав здесь по объёму практически как втачной.

Это очень удачный и остроумный приём. В Т-крое нужен широкий рукав, а избыток ткани вечно болтается, плечевой пояс выглядит сильно громоздким и перегруженным, чего здесь абсолютно нет.

Более того, эта складка забирает в себя излишний объём лифа по ЛГ.
У меня ОГ 87, у моей рубашки по ЛГ 128, но этого пузыря в 40 лишних см совершенно не видно. На самом бюсте ткань лежит с небольшим припуском, вот и всё.

Складка уходит подмышку, подтягивает ткань от СП к боку, и эта подтяжка даёт мягкую фалду вниз. Всё само собой укладывается очень красиво, и просто удивительно, что крой - это всего-навсего прямоугольник.

========================================



2. Рукав.

Для этого рукава нужен простой рассчёт.

Ширина рукава MN = GH - это ШР с выкройки узкого рукава + пара см.
Я брала 40.

Длина рукава ES = a - по желанию. Максимальная - это длина основы рукава по нижнему шву - 3-4 см, у меня 38. Но тута я делала короче и брала 22.

Заужение по низу GF = b. Я брала 12 см, осталась ШР по низу 28, где-то пониже локтя.

Расширение по окату RM = x = bxb/2(a - b). У меня вышло 7 см.

Длина заднего переката FR = 26 см. Он длиннее переднего (HN = 22) на N1R = 4 см.
Точка R спинки соединяется с R1 переда, кусочек заднего переката RN1 пришивается к переднему боку (R1N), и только потом идёт соединение заднего и переднего перекатов.

В результате, по нижнему сгибу рукава оказывается не шов (он как бы слегка перекашивается вперёд, а потом возвращается на место), а косая ткани.

Эта косая, в отличие от шва, очень эластична, тянется и абсолютно на своём месте, тк. призвана обеспечивать подъём руки.

==========================================

Ну а отвечая на вопрос Т.В. - об ампирных рукавах.
- Да проще пареной репы. Те. вообще никаких рукавов не пришивать.

За счёт разведения кроя с помощью полика здесь сами собой образуются цельнокроенные короткие рукава длиной (от плеча) см 20-22. В отличие от Т-кроя, они не торчат, а ниспадают по типу втачного рукава.
По их низу (NM на чертеже) можно пришить каку-нито рюшечку-кружавчику-беечку.

......вот рабочий чертёжик.
 

Это для ОГ до 108 см и примерно 4 размер лифчика.
Выкройка слегка осовременена, относительно чисто этнографического варианта.
Современность выражается в том, что есть вытачка в боку и в разрезе для полика.
Если ОГ больше - то просто расширить на пару см и перед и спинку.
Обратите внимание, что при соединении бока точки Н и Х переда и спинки являются сопряжёнными. там получится своеобразная линия шва, называется "цельнокроенная ластовица".

-----------------------------------------------------------

7

Особливості крою жіночих сорочок

У всіх українських жіночих сорочках рукава широкі й довгі. Звичайна довжина сорочок, що носили з плахтою або запаскою, повинна сягати по "кісточки"; Сорочки до спідниці шиють трохи коротші. З-під плахти чи запаски повинен визирати долішній вишитий край сорочки, що називається "поділ" або "подолик".

Виходячи з варіантів крою, виділяють основні типи сорочок:

• тунікоподібна
• з плечовими вставками
• з суцільним рокавом
• на кокетці

Тунікоподібний - найбільш архаїчний крій. У кінці XIX - на початку XX ст. він зберігся переважно в чоловічих сорочках, кроєних з одного центрального, перегнутого поперек полотнища, до якого по боках пришивались два поздовжньо перегнутих полотнища - рукави. Нижче рукавів до стану пришивались бочки (у половину полотна завширшки) та ластки. По центру перегнутої частини стану вирізувалася горловина й робився глибокий розріз - пазушка.

Такий крій сорочок називається ще "вперекидку", "хлоп'янка"

Сорочка з плечовими вставками. У XIX - на початку XX ст. цей тип сорочки побутував переважно у жіночому одязі всіх слов'янських народів.

Плечові вставки ("уставки" на Черкащині та Полтавщині, "плічки" на Київщині, "полики" на Поліссі) являють собою прямокутні (іноді трапецієподібні) шматки полотна, які з'єднують передню і задню частини сорочки. Вставки вшивають між передньою та задньою пілками під прямим кутом до станка "по підканню" або "по основі" стану сорочки. Хоча широко побутували обидва ці способи, саме сорочка зі вставками, вшитими по основі, здавна вважається суто українським типом крою.

Варіантом цього крою є сорочка, де вставка вшивається до скошених верхніх кутів станка

Вставки розширювали плечову частину сорочки й давали можливість зробити об'ємнішими горловину та рукави, які часто призбирувалися. Ширина вставки дорівнювала або половині ширини саморобного полотна або всій його ширині. У першому випадку вставка разом із рукавом вшивалась як по основі, так і по пітканню стану, у другому - лише по основі. Рукав до вставки пришивали, не призбируючи, або ж закладали у дрібні зборки - "пухлики".

На Поліссі переважали сорочки з пришитими по пітканню вставками, до яких гладко приєднані рукави, що утворюють зі станом, як і в тунікоподібних, прямий кут. На Середній Наддніпрянщині носили головним чином сорочки зі вставкою, пришитою по основі. Коли вставки кроїли по всій ширині полотна, рукав відповідно робили у півтора полотнища, призбируючи його біля вставки, що утворювало характерну об'ємність верхньої частини сорочки (Центральна Київщина, Віннічина, Житомирщина). На Поділлі вставка (в половину ширини полотна) була досить довгою; вузький (в одне полотнище) рукав пришивався до неї непризбираним, що робило сорочку менш об'ємною у плечах, із заниженою лінією пришиву рукава. Форма цих сорочок визначалася довжиною і шириною вставки та шириною рукава.

Сорочка з суцільнокроєним рукавом на території України побутували у двох варіантах. У першому верхня частина рукава мала форму вставки; рукав пришивався або по основі, або по пітканню.

У другому варіанті рукав призбирувався по всій ширині разом із горловиною та пілками стану і пришивався тільки по основі. Він міг бути вужчим або ширшим - залежно від того, чи викроювався він з одного шматка полотна, чи до нього додавалося ще півполотнища. Рукав у півтора полотнища завширшки прбутував на Лівобережжі (Полтавщина) і був найширшим в усій Україні.

Об'ємність верхньої частини сорочки регулювалася і розміром ласток. Чим ширшим робився рукав, тим меншою була ластка. На ластку та додакову півпілку часто йшло полотно гіршої якості.

Сорочка на кокетці - пізніше явище для України, набула поширення у жіночому одязі спочатку у південних районах, а наприкінці XIX - на початку XX ст. і в центральних. На Закарпатті сорочки на кокетці прийшли з Румунії, тут така сорочка називається "волошка".

Конструкція стану такої сорочки визначалася кількістю полотнищ. Залежно від ширини полотна їх могло бути від трьох до шести. і розташовувалися вони симетрично або асиметрично відносно центру фігури. Стан зшивався з трьох полотнищ; в об'ємі сорочка дорівнювала 140-145 см.

Довжина жіночої сорочки повинна бути така, щоб поділ обов'язкого виглядав з-під іншого одягу. Найдовші сорочки носили на півночі Чернігівщини. В деяких районах Карпат та Закарпаття зберігся варіант короткої сорочки (опліччя), яку носили з білою полотняною спідницею (підшивкою, дополком).

Локальні особливості сорочок визначаються також оформленням горловини. На Лівобережжі та Правобережжі горловини сорочок рясно призбирували. Жіночі сорочки Лівобережжя не мали коміра, а призбираний викот горловини обшивався тасьмою або вузькою смужкою полотна. На кінцях обшивки робили петлі, крізь які протягували стрічку для зв'язування, Горловина або щільно прилягала до шиї, або ж мала овальну, а іноду квадратну форму. Правобережну сорочку завжди шили з коміром, іноді зі стоячим, іноді виложистим. У центральних районах України обидва ці варіанти поєднувалися.

Форма та обробка горловини й коміра композиційно пов'язувалися з оформленням низу рукавів сорочки, які також рясно призбирувалися і викінчувалимя обшивкою (Лівобережжя) або манжетою-"чохлою" (Правобережжя). На Черкащині горловина і манжет закладалися у зборки ("брижі") і викінчувалися оборкою ("зонтик", "брилик").

8

9

 Викрійка сорочки. Викрійка даної моделі надзвичайно проста. Спочатку з шматка льону вирізаємо 1 прямокутник 101х51 см (основна частина); 2 однакові прямокутники 46х23 см (рукава). Далі, озброївшись олівцем та лінійкою, відповідно до малюнків розкреслюємо наші прямокутники і відрізаємо зайве. Червоним кольором вказані ймовірні місця розташування візерунків.

цей варіант більше для дівчаток

або для хлопців

10

11

12

Схемы разных кроев:

Примеры вышитых рубашек: