Вступна лекція

Безпека життєдіяльності як категорія
Наукові засади безпеки життєдіяльності
Виходячи з сучасних уявлень, безпека життєдіяльності є багатогран¬ним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку.
У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, по¬в'язаних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою на¬вчання у сфері наук з ризиків «FОRМ-OSЕ» науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:
- гуманітарні {філософія, теологія, лінгвістика);
- природничі (математика, фізика, хімія, біологія);
- інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);
- науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);
- науки про суспільство (соціологія, економіка, право).
Науки про безпеку мають спільну та окремі частини.

Рис. 1.1. Структура наук про безпеку
Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка зветься безпекою жит¬тєдіяльності, свого роду корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього, коріння «проросли» екологічна куль¬тура, соціальна екологія та інші науки.
Кроною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпе¬ка, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охоро¬на навколишнього природного середовища, промислова екологія, соціальна та комунальна гігієна і багато інших дисциплін.

Безпека життєдіяльності поки що не може вва¬жатися наукою, оскільки в ній відсутні деякі ознаки, обов'язково притаманні кожній науці, такі як особливі методи та структура досліджень тощо. Водночас є підстави вважати, що саме зараз вона формується як наука.
Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності
Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» розпочнемо з назви, яку складають два слова «безпека» і «життєдіяльність».
Спочатку розглянемо термін «життєдіяльність».
«Життєдіяльність» складається з двох слів — «життя» і «діяльність», з'ясуємо зміст кожного з них.
Життя - це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регу¬ляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість при¬стосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.                     
Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими — фізичною, хімічною, енергетичною тощо. Невід'ємною властивістю усього живого є активність. Активність є властивістю усього живого, тобто термін «життя» вже деякою мірою передбачає активну діяльність.
Діяльність є специфічно людською формою активності, необ¬хідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.
Людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
0тже, під життєдіяльністю розуміється властивість люди¬ни не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.
Перейдемо до визначення терміна «безпека».
Дуже часто можна зустріти визначення безпеки як «такий стан будь-якого об'єкта, за якого йому не загрожує небезпека».
Безпеку краще визначити як стан діяльності, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна небезпека. Це визначення, як і попереднє, містить термін «небезпе¬ка», який сам потребує визначення. В спеціальній літературі можна зустріти такі визначення:
• небезпека — негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям;
• небезпека — це умова чи ситуація, яка існує в наколишньому середо¬вищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спри¬чинити фізичну шкоду, поранення та /чи пошкодження.
ДСТУ 2293-99 визначає термін «безпека» як. стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.
У цьому визначенні поняття «безпека» присутній термін “ризик”. Більш детально з поняттям ризику, його вимірюванням та оцінкою ми будемо знайомитись далі. Тут же зазначимо, що ризик виникнення аварій, пошкоджень або виходу з ладу простих технічних пристроїв визначити не досить складно. Для складних же технічних систем, а тим більше для людини чи суспільства ризик — це категорія, яка має велику кількість індивідуальних ознак і характеристик, і математично точно визначити його надзвичайно складно, а інколи неможливо. В таких випадках ризик може бути оцінений лише завдяки експертній оцінці.
Тому наведемо ще одне визначення безпеки, яке ми і будемо використовувати надалі.   
Безпека - це збалансований, за експертною оцінкою, стан люди¬ни, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.
Безпека людини — це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека людини — невід'ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток”, такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гума¬нізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдсь¬кого досвіду.
Безпека життєдіяльності (БЖД) — це галузь знання та науково-практична діяльность, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх влас¬тивостей, наслідків їхнього впливу на., організм людини, ос¬нов захисту здоров'я та життя людини і середовища її про¬живання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.             
Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів
Небезпека — це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це яви¬ща, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєді¬яльність людей.
Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:
а) рівня соціального і духовного розвитку особистості;
б) ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впли¬вають на світосприйняття громадянина.
При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу, «все впливає на все», тобто джерелом небезпеки може бути все живе і нежи¬ве, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе.
Джерелами (носіями) небезпек є
• природні процеси та явища,         
• елементи техногенного середовища;     
• людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.

Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а виник¬нувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об'єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страж¬дають більше, а інші менше, є властивості самих об'єктів.
Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативних наслідків існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та тих чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негатив¬ного впливу на людину.
Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації — за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо. Найбільш вда¬лою класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами по¬ходження, на нашу думку, є така, згідно з якою всі небезпеки поділяють¬ся на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм похо¬дженням належать до трьох елементів життєвого середовища, яке ото¬чує людину - природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природ¬но-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.
Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.98 р. № 1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на: * НС техногенного, * НС природного, * НС соціаль¬но-політичного та * НС воєнного характеру.
Крім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74.                                      -
Природні джерела небезпеки — це природні об'єкти, явища при¬роди та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астерої¬ди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тва¬рини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тва¬рин та рослин).
• Техногенні джерела небезпеки — це передусім, небезпеки, по-в 'язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймаль¬но-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів ви¬промінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного).
Джере¬лами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, що породжують як наведені в цьому абзаці небезпеки, так і багато інши\, які, можливо, інколи не зовсім правильно було б називати техноген¬ними, але до них ми відносимо всі небезпеки, пов'язані з впли¬вом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Та¬кою небезпекою, наприклад, можна вважати і виведену людьми породу собак — бультер'єр, яка небезпечна не лише для чужих людей, а навіть для свого господаря. До техногенних небезпеюслід також віднести виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії.
• До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викли¬кані низьким духовним та культурним рівнем: * бродяжництво, * проституція, * п 'янство, * алкоголізм, * злочинність тощо. Джере¬лами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному грунті.
• Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціо¬нальному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні кон¬флікти, війни.
І все ж більшість джерел небезпек мають комбінований характер. Ось лише невелика їх частка:
• природно-техногенні небезпеки — смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості грунтів, виникнення пустель, та інші явища, по¬роджені людською діяльністю;
• природно-соціальні небезпеки—химерні етноси, наркоманія, епі¬демії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші;
• соціально-техногенні небезпеки — професійна захворюваність, про¬фесійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викли¬кані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворю-вання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.
Коли говорять про такі джерела небезпеки, як професійна захворюваність, профе¬сійний травматизм тощо, то мають на увазі не захворювання однієї особи, конкретний вид хвороби, травму чи нещасний випадок, а явище в певній галузі, регіоні, країні, яке призводить до зменшення продуктивного потенціалу суспільства, соціальної напруже¬ності, підвищення загальної захворюваності населення, а інколи і до соціальних конфліктів, які вже у свою чергу є носіями різного роду небезпечних та шкідливих факторів.
Слід чітко усвідомлювати, що наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов'язково повинна бути причинена якась шкода чи пошкодження. Існування джерела небез¬пеки свідчить передусім про існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації, при якій буде причинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, Шкоди здоров'ю», смерті або іншої шкоди приводить конкретний вражаючий фактор.
Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого се¬редовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і систе¬мам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути * фізичні, в тому числі * енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електро¬магнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що руха¬ються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), * хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впли¬вають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, при¬зводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), * біологічні (тва¬рини, рослини, мікроорганізми), * соціальні (збуджений натовп лю¬дей) та * психофізіологічні. Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (на¬приклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі та небезпечні.
Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життє¬вого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, знижен¬ня працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захво-рювання.                       
Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого сере-дбвища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.
Хоча поділ вражаючих факторів на небезпечні та шкідливі досить умовний, бо інколи неможливо віднести який-небудь фактор до тієї чи іншої групи, він ефективно використовується в охороні праці для орга¬нізації розслідування та обліку нещасних випадків та професійних за хворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників, профілактику травматизму та захворюва-ності на виробництві.
За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі факто¬ри поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіо¬логічні.
Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними або ж такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які породжують їх.
Взаємозв'язок між джерелом небезпеки, небезпечною ситуацією (не¬безпекою) та небезпечним фактором показано в табл. 1.1.
               Джерела небезпеки, небезпечні ситуації (небезпеки) та вражаючі фактори
Джерело небезпеки               Небезпечна ситуація (небезпека)               Вражаючий фактор
Електрична мережа    Обрив лінії електропередач Дотик до оголених        Напруга кроку; електричний  струм
                                   контактів Коротке замикання                                  Електричний струм. Підвищена 
                                                                                                                 температура; вогонь

Повінь                    Затоплення населеного пункту               Високий рівень води. Низька
                                                                                                                            температура

Автомобіль    Керування в нетверезому стані Порушення             Автомобіль, що рухається Автомобіль,
                                   правил руху Несправність                                що рухається. Залежно від виду 
                                                                                                                несправності

Необхідно мати на увазі, що поділ на джерело небезпеки, небезпеч¬ну ситуацію та небезпечний фактор проводиться залежно від завдання, яке ставиться, передусім, від рівня системи «людина - життєве середо-вище», яка розглядається.
Слід також знати, що одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вража¬ючі фактори. У свою чергу, вражаючі фактори можуть спричиняти утво-рення нових небезпечних ситуацій чи навіть джерел небезпек.
Сучасне життєве середовище, навіть побутове, не кажучи вже про виробниче, містить багато джерел небезпек. Це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання, медикаменти, отруйні та пожежонебезпечні речовини, балкони, що знаходяться на висоті, мис¬ливська чи інша зброя тощо. Для того, щоб виникла реальна небезпеч¬на ситуація, необхідна причина або умова, своєрідний «пусковий ме¬ханізм», при якому потенційна небезпека переходить у реальну. Логіч¬ним процесом розвитку небезпеки, реалізації потенційної загрози є тріада «джерело небезпеки — причина (умова) — небезпечна ситуаціям.
Небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій об¬ласті, яка отримала назву небезпечна зона. На рис. 1.3 наведено графічні варіанти взаємного розташування зони перебування людини та небез-печної зони.
Отже, найбільш небезпечна ситуація для людини виникає за таких умов:
- небезпека реально існує,
- людина знаходиться в зоні дії небезпеки;
- людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх або ці засоби неефективні.
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності
Системно-структурний підхід та системний аналіз — методологічна основа безпеки життєдіяльності
У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. У своїй діяльності ми повинні враховувати цю об'єктивну дійсність з її зв'язками та взає-мовідносинами. І якщо нам необхідно пояснити будь-яке явище, то передусім слід розкрити причини, що породжують його.
Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз.
Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обгрунтування рішень стосов¬но складних питань.
Під системою розуміється сукупність взаємопов'язаних компо¬нентів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розум¬іють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єкта¬ми. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина — прикладом біологічної системи. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною. Прикладами ерготичних систем є системи * «людина — природне середовище», * «людина — машина», * «людина — машина — навколишнє середовище» тощо.
Взагалі будь-який предмет може розглядатися як системне утворення. Системи мають свої властивості, яких немає і навіть не може бути у еле¬ментів, що складають її. Ця найважливіша властивість систем, яка зветься емерджентністю, лежить в основі системного аналізу.
Будь-яка система є складовою частиною іншої системи або ж вхо¬дить до іншої системи як її елемент. З іншого боку, окремі елементи будь-якої системи можуть розглядатися як окремі самостійні системи.
У сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов'яза¬них людей, процесів, будівель, обладнання, устаткування, природ¬них об'єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для за-безпечення безпеки.
Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина — життєве середовище».
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — це мето¬дологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина — життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здо¬ров'я і життя людини.
Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався на¬прикінці 50-х років XX ст., коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься «Безпека систем».
Безпека систем — це наука, яка застосовує інженерні та уп¬равлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів по запобіганню та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи та. з урахуванням ефективності операцій, часу та вартості.
Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності лю¬дини. Воно багатопланове. Сутність його знаходиться там, де закін¬чується природа і починається людина, причому не як біологічна істо¬та, а як істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об'єктів матеріальної культури належить будь-яка матеріальна субстанція, яка створена не Богом чи природою, а людським генієм, його трудовою діяльністю. Навіть запах парфумів у цьому плані принципово відрізняється від запаху квітів, оскільки парфуми створені людиною, а квіти — природою.            .
Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.
Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і куль¬турного призначення, а також комунально-побутових організацій і ус¬танов. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централь¬ного опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадсько¬го транспорту та ін.
Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовище характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного ви¬робництва і визначаються його призначенням. Це вид продукції, яка виробляється на ньому, обсяги виробництва,  кількість працівників, продуктивність праці, енергомісткість, сировинна база,  відходи виробництва тощо.
Крім цих параметрів, є такі, що визначають умови праці та її безпеку: • загазованість, • запиленість, • освітленість робочих місць, • рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, елект¬ромагнітного випромінювання, • пожежо- та вибухонебезпечність, • на¬явність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, • ступінь напруженості праці, • психологічний клімат та багато інших.
Але з точки зору безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни недо¬цільно розглядати окремо системи «людина — життєве середовище», що містять суто побутове чи суто виробниче середовище н.

Рівні системи «людина — життєве середовище»
Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи — спільноти. Це зумовлено біологічною взає¬мозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему-соці¬альних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соці¬альну спільноту і через неї у соціальну систему.
Соціальна спільнота — форма соціальної взаємодії; реально існую¬ча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв 'яз-ками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.
Соціальні спільноти[align=center][/align]
групові                масові                    Соціально-родинні                Етнічні Соціально-територіальні
класи,                     учасники суспільних               сім"я                             Етнос               Мешканці:
верстви,                  рухів                                      рід                        народність                 - житлових будинків
соціально –демог    аудиторія глядачів                 плем'я              нація меншина                 - сіл
рафічнігрупи проф   любительські об'єднан.                                                                        - району
есійнігрупи та ін.      ...                                                                                           - міста
                                                                                                                                           -області тощо
Здавна такі соціальні спільноти, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпе¬чували людям засоби до існування, репродукцію людини, спільну про¬тидію силам природи, іншим племенам тощо. Все це допомогло люд¬ству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, роз¬витку цивілізації.
Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової Мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної кількості людей про¬живати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними.
Будь-яка соціальна група може розглядатися як суб'єкт системи «лю¬дина — життєве середовище» і визначати рівень цієї системи. Отже, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середовищем з однієі особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населе¬ного пункту тощо.
Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільно¬ти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища.
Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище скла¬дається з природного — Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.
Ризик як оцінка небезпеки
Загальна оцінка та характеристика небезпек
Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням трива¬лості життя, шкодою здоров'ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєді¬яльність окремих людей.
З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Ко¬жен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої тери¬торії, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.
Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки, є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.
Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажа¬ними наслідками (п) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:
R = n/N
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групо¬вого ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає макси¬мальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максималь-ну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що нале¬жать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транс¬портні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарської діяльності тощо.
Для того, щоб пояснити, що будь-яка система, яка надає деякий рівень особистих, соціальних, технологічних, наукових або промислових пере¬ваг, містить необхідний, навіть обов'язковий елемент ризику, зробимо невеличкий відступ.
Отже, безпека є насправді відносним поняттям того, що не існує абсолютної безпеки для всіх обставин та умов. Просте запитання: «Яка безпека є достатньою?» не має простої відповіді. Вираз «безпека на 99,9%», що використовується для означення високого рівня гарантії або низького рівня ризику, особливо в рекламі, не може вважатися коректним.                                                     
Для того, щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні кри¬терії.
Категорії серйозності небезпеки, представлені у табл. 1.2, встановлю¬ють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків не¬безпечних умов. Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для визначення відносної важливості використання профілактичних заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності, коли вона зас¬тосовується для певних умов чи пошкоджень системи. Наприклад, ситуації, які належать до категорії І (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж віднесені до категорії IV (незначні небезпеки).
Таблиця 1.2 Категорії серйозності небезпек
Вид                   Категорія Опис нещасного випадку
Катастрофічна                І Смерть або зруйнування системи
Критична                               ІІ Серйозна травма, стійке захворювання,суттєве пошкодження у системі
Гранична                              III Незначна травма ,короткочасне захворювання,  пошкодження у системі
Незначна                               IV Менш значні, ніж у категорії III травми, захворювання, пошкодження у
                                                                системі

Рівні ймовірності небезпеки, представлені у табл. 1.3, є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком неусунутої або непідконтрольно'і небезпеки. Базуючись на вищій імовірності небезпеки будь-якої системи, можна дійти виснов¬ку щодо специфічних видів діяльності людей. Тому, використовуючи водночас методики визначення серйозності і ймовірності небезпеки, можна визначити, вивчити небезпеки, віднести їх до певного класу і вирішити їх, виходячи з серйозності небезпеки, потенційно імовірних наслідків та ймовірності, якщо такі наслідки будуть мати місце.

 

Таблиця 1.3 Рівні ймовірності небезпеки
Вид        Рівень Опис наслідків
Часта                 А Велика ймовірність того, що подія відбудеться
Можлива                 В               Може трапитися декілька разів за життєвий цикл
Випадкова С              Іноді може відбутися за життєвий цикл
Віддалена                 D Малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу
Неймовірна Е Настільки малоймовірно, що можна припустити, що пока небезпека ніколи не   
                                                відбудеться

Наприклад, якщо зіткнення літаків у повітрі, без сумнівів, буде класифікуватися як категорія 1 (катастрофа), то її можливість або ймовірність буде віднесена до рівня В (незначна), виходячи зі статистики випадків зіткнення літаків у повітрі. Зусилля, спря¬мовані на зменшення шкоди від такого роду випадків, зійдуть до здійснення специфічного, але відносно незначного контролю для запобігання подібної ситуації. І навпаки, зіткнення двох автомобілів на переповненій автостоянці може бути класифіковане як незначна, (категорія IV) подія з ймовірністю, що належить до рівня А (часта) або рівня В (мож¬лива). Зусилля у цьому випадку будуть сфокусовані на забезпеченні дешевого та ефек¬тивного контролю через високу імовірність цієї події: знаки, які вказують напрямок руху автомобільного транспорту, широкі місця для чаркування, обмеження швидкості, усунення нерівностей, що примушують зменшити швидкість тощо є прикладом такого контролю.
Звідси випливає, що коли потенційна небезпека події буде віднесена докатегорії І (катастрофічна) з рівнем імовірності А (часта), то всі зусил¬ля без сумнівів потрібно спрямовувати на виключення цієї небезпеки з конструкції або забезпечити посилений контроль до запуску системи або проекту.
Легко помітити, що серйозна небезпека може бути припустимою, якщо може бути доведено, що її ймовірність надто низька, так само може бути припустимою вірогідна подія, якщо може бути доведено, що результат її незначний. Ці міркування дають підстави для припу¬щення, що ймовірність припустимого ризику небезпеки обернено про¬порційна її серйозності.

Концепція прийнятного (допустимого) ризику
Вище було показано, що ризик — це усвідомлена можливість небез¬пеки, або ж ймовірність небезпеки, яка визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за конкретний період часу.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок чис¬лового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 1998р. в Україні загинула у побутовій сфері 68271 людина. Поразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що-проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000 осіб.  Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 1998р. становитиме:
R =68271/ 50 100 000 = 0,001362
З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона грома¬дян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 1998 р. 1362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти,.який показує кількість травмо¬ваних чи загиблих на 1 000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що рівень смертельного по¬бутового травматизму в Україні 1998 р. становить 1,362.
Табл.1.5 містить статистичні дані про загальну кількість населен¬ня України, чисельність працюючих, кількість загиблих та травмова¬них на виробництві і в побуті у 1997—1998 роках. Аналізуючи наве¬дені в цій таблиці дані, доходимо висновку, що рівень побутового травматизму в нашій країні у 13 разів перевищує рівень виробничого травматизму, що на один смертельний нещасний випадок припадає ЗО нещасних випадків, які закінчуються травмою. Використовуючи інші дані, можна визначити ризик травматизму від окремих джерел небезпеки в різних галузях виробництва чи в різних країнах.

Таблиця 1.5 Стан травматизму в Україні у 1997- 1998 роках

Показник Рік
                                                                                         1997 1998
Загальна кількість населення                                                 50 500 000 50 100 000
Чисельність працюючих                                                  15 794245 14 805717
Загальна кількість травмованих у побуті Не знайдено                 2000000

Кількість загиблих у побуті                                                            72929 68271
Загальна кількість травмованих на виробництві                         54510               47531
Кількість загиблих на виробництві                                         1  646               1 551
К (загальний у побуті)                                                Не знайдено              39,9
К (загальний на виробництві                                                                  3,5                3,2
К (смертельний у побуті)                                                          1,444 1,362
К (смертельний на виробництві)                                                          0,104 0,105

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, граничне допустимий, надмірний.
Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебу¬ває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.
Гранична допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.
Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.
Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманні¬стю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концеп¬ція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (до¬пустимого) ризику.
Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику поля¬гає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.
Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспеї ти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягненн. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний Мі ханізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення задана рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтрі мувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушеь ня балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і йог рівень вийде за межі прийнятних значень.
На рис. 1.4 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення прш нятного ризику. З цього графіка видно, що із збільшенням витрат на забезпечена безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціальна економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних сис тем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері наприклад, погіршити медичну допомогу.

Витрати на безпеку
Рис. 1.4. Визначення прийнятного ризику.
Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інве-1 стицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно врахо¬вувати при виборі ризику, з яким суспільство змушене ми¬ритися.
Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, що дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.
Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосова¬на для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.
Управління ризиком
Основним питанням теорії ї практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шля¬хами, наприклад, є:
• повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які ма ють високий ступінь небезпеки;
• заміна небезпечних операцій іншими менш небезпечними;
• удосконалення технічних, систем та об'єктів;
• розробка та використання спеціальних засобів захисту;
• заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі конт¬роль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулю¬вання безпечної роботи та поведінки.
Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.
У питаннях управління ризиком не останнє місце посідає вартість цього управління.
Рис.1.5, запозичений з довідника «Менеджмент ризику», графічно ілюструє модель індексу витрат, що очікуються, яка базується на вар¬тості витрат у системі порівняно з вірогідністю дих витрат. Прийнят¬на вартість небезпечної ситуації визначена індексом п'ять (насправді можна використовувати будь-який індекс; це призведе лише до зміни нахилу Ліни). Приклад на цьому малюнку має відношення тільки до матеріальних втрат. Можлива шкода персоналу (смерть, травми, зах¬ворювання) в даному прикладі не розглядається. В разі шкоди персо¬налу значення втрат у системі та пов'язані з цим витрати повинні бути переглянуті через важливість збереження людського життя.
На ційфпотетичній ілюстрації показана система, в якій допускається прийнятною ймовірність небезпечної ситуації 1 з 1000, якщо витрати менші або дорівнюють $5000 Так само була запроектована втрата $5 млн, якщо можливість такої ситуації — 1 з 1 млн була б прийнятним ризиком. Вико¬ристовуючи цю концепцію як базову лінію, можна визначити якісні та кількісні межі для будь-яких інійих ситуацій. Проте, оскільки залежність вартості витрат від ризику встановлюється на фазі розробки проекту, в процесі йото реалізації іноді стає очевидним, що деякі обставини змушують збільшити ризик порівняно з програмованим.

Вірогідність втрат
Рис. 1.5. Індекс втрат, що очікуються
Іншим аспектом того, як встановлюється співвідношення витрат з розміром прийнятного ризику, є можливість контролювання чи лікві¬дації ризику.
Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважа¬ються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати.
поряд з іншими його характеристиками — вартістю, технологічністю, якістю тощо.

1.3.4. Якісний аналіз небезпек
Вище було показано, що кожна система чи операція не гарантуй абсолютної безпеки. Та все ж доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагає¬мося, наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети. З плином часу різні заходи та методи, які використовуються для вирішення відповідних задач, удосконалюються, збільшуючи наші можливості у дослідженні систем, визначенні небезпек, виключенні або контролі за цими небезпеками, зниженні ризику до прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз небезпек починають з грубого дослідження, яке доз¬воляє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Потім, при необх¬ідності, дослідження можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи циуаналізів та прийоми, які викори¬стовуються при Їх виконаині, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з цих загальних інструментів.
Типи аналізу:
попередній йналіз небезпек (ПАН) .
системний аналіз небезпек (САН)
підсистемний аналіз небезпек (САН)
аналіз небезпеки робіт та обслуговувстня(АНРО)
Методи піа прийоми, що використовуються при аналізах:
аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ)
аналіз дерева помилок (АДПд)
аналіз ризикупомилок (АРП)
прорахунки менеджментута дерева ризику (ПМДР);
аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ)
аналіз поетапного наближення (АПН)
програмний аналіз небезпек (ПрАН)
аналіз загальних причин поломки (АЗПП)
причинно-наслідковий аналіз (ПНА)
аналіз дерева подій (АДПд)
Метою даного навчального посібника не є вивчення перелічених вище методів та прийомів аналізу небезпек. Існує велика кількість наукових та технічних праць на цю тему, які рекомендується вивчати тим, хто хоче отримати більш повні та деталізовані поради з приводу застосу¬вання методів аналізу небезпек.
Доцільне ознайомитися з основами принаймні двох з наведених вище методик, а саме з попереднім аналізом небез¬пек (ПАН) та аналізом дерева помилок (АДП).
Попередній аналіз небезпек — це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в си¬стемі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може переду¬вати підготовка попереднього переліку небезпек.
ПАН звичайно виконується у такому порядку:
— вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали; встановлюють їх небезпечні та шкідливі властивості;
—визначають закони, стандарти, правила, дія яких розповсюджуєть¬ся на даний об'єкт, систему чи процес;
— перевіряють технічну документацію на й відповідність законам, правилам, принципам і нормам безпеки;
— складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані дже¬рела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що, викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.
При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності вибухо-пожежо-небезпечних та токсичних речовин, виявлен¬ню компонентів об'єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна ситуація від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску.
Після того, коли виявлені крупні системи об'єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш детально за допомогою інших методів аналізу, перелік яких наведено вище.
Існують базові запитання, на які обов'язково необхідно відповісти, коли проводять ПАН, незважаючи на те, що деякі з них можуть здава¬тися занадто простими. Якщо ці запитання не розглянути, то існує ризик неповного аналізу безпеки системи. Вся простота чи очевидність має схильність приховувати деякий рівень прихованої небезпеки. Базові запитання, які мають бути вирішені, включають наступні:
 який процес/система аналізуються?
 чи залучені до цієї системи люди?
 що система повинна звичайно робити?
 чого, система не повинна робити ніколи?
 чи існують стандарти, правила, норми, які мають відношення до Системи?                             
 чи використовувалась система раніше?
 що система виробляє?
 які елементи включено в систему?
 які елементи вилучено з системи?
 що може спричинити появу небезпеки?
 як оцінюється ця поява?
 що і де є джерелами та перешкодами енергії?
 чи існує критичний час для безпечності операцій?
 які загальні небезпеки притаманні системі?
 як може бути покращений контроль?
 чи сприйме керівництво цей контроль?
    Аналіз дерева помилок (АДП) вважається одним з найбільш корис¬них аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Завдяки тому, що він використовує дедуктивний логічний метод (тобто посту¬пово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки. Як відомо більшості професійних інженерів з охоро'ни праці, які мають досвід розслідувань нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються піц впливом тільки одного чинника. Через це при аналізі дерева помилок в процесі системної безпеки небажану подію відносять до кінцевої події. Це - загальний, або відомий, результат можливого ряду подій, харак¬тер яких може чи не може бути відомий, поки не проведено розсліду¬вання.
Хоча АДП є передусім інструментом для аналізу помилок, він може також викорис¬товуватись для оцінки необхідних дій, які б наблизили бажану подію. Будуючи дерево, яке описуе усі події, які повинні відбутись, щоб здійснилась кінцева подія, аналітик може використовувати АДП ЯК метод для створення основи промислової програми тех¬ніки безпеки.     
Для того, щоб необхідним чином побудувати дерево помилок, аналітик повинен насамперед володіти широким знанням системи чи процесу дослідження.
Створення дерева помилок починається з визначення кінцевої події. Ця подія може мати широкий та загальний характер — відмова чи пошкодження системи, або вузький та специфічний, коли порушується функціонування компонента X. Ця кінцева подія буде розташовуватись на верхівці дерева помилок, а всі наступні події, які ведуть до головної, будуть розташовуватись як гілки на дереві.

2.1. Людина як біологічний та соціальний суб'єкт
2.1.1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки
Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятій¬ний апарат наук, які вивчають людину.
Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі пере¬дусім як суб'єкта пізнання і творчості.
Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольо¬вих властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характери¬стики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.
Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональ¬ний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської пове¬дінки здебільшого ірраціональні і незбагненні. Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом куль-турно-історичних факторів змінюється людська істота.
Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом со¬ціальних факторів, а також Шляхи і канали зворотного впливу особис¬тості на соціальний стан.
Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істота їх суспільних конгломерантів. З цього досить складного визначен¬ня виведемо головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілес¬ною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тварин¬ного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.
Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язка¬ми з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, зліетою усвідомлення сенсу власного буття у світі.
Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.
Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

2.1.2. Діяльність людини

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усві¬домлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетво¬рення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:
* Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім се¬редовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
* Потреби — це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення
Потреби поділяються на групи:
• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, дцханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);
• екзистенціальні (це потребц у безпеї^і свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілку¬ванні, ~турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні ти високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);
• особистісні (у самовираженні, у самореалізаци (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особи¬стості;
• духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в само¬пізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо)   
Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші набутими.
Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать' праця, гра, навчання, спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за озна¬ками суспільних відносин, потреб та предметів (рис 2.1):     

• перетворювальна: предметна – люди, природа, матеріальні цінності
• соціальна: люди – управління, освіта, лікування
• духовно-пізнавальна: дослідження – теоретичні, прикладні, практичні
• ціннісно-орієнтаційна: пізнання світу з позицій добра і зла (мораль, ідеологія)
• комунікативна
• художньо-творча: пізнання світу в художніх образах
• Споживча
Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологі¬чним, психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духов¬ний світ людини — її волю, переживання, пам'ять, характер, темпера¬мент тощо.
Соціальне і біологічне Існують у нерозривній єдності. Біологічне, при¬родне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціаль¬ну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму со-ціально зумовлене, залежить від тих об'єктивних історичних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколиш¬нього середовища.
*Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а Їх інтег¬ральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — особистості.
Особистість — це міра цілісності людини, що включає в себе  усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.
Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.
Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При