Хочу у вас запитати, як у поляка, Ви...", - граф обривав різко і казав: "Перепрошую, я не чуюся поляком, я чуюся дідухом".

Народився Володимир Дідушицький 22 червня 1825 р. біля Могилів-Подільського, в селі Яришів, на території Російської Імперії. Але одразу батьки переїхали до основного маєтку в Поторицю під Сокалем. Мільйонер від природи, єдиний син та спадкоємець графа Юзефа Калесантія Дідушицького — Володимир, сам себе називав дідухом, підкреслюючи своє українське походження.

З дитинства хлопчик мав слабке здоров'я, був сором'язливим та затинався. Очевидно це спонукало його до відлюдькуватості. Він намагався більше часу проводити з маленькою рушницею, яку йому подарували в околицях Поториці. Під час прогулянок лісом, спостерігав за природою, птахами, тваринами, чудово знав їхню біологію і був прекрасним мисливцем.


Любов до природи хлопчику привила мати Пауліна Дідушицька (1795 - 1856), яка сама колекціонувала мушлі та засушені рослини. Саме під час їх спільних прогулянок В. Дідушицький зібрав свою першу природничу колекцію — зразки рослин, комах, молюсків. Разом вони збирали також гербарії. Пауліна Дідушицька гарно малювала, відтак у бібліотеці Інституту та Музею зоології у Варшаві збережений альбом із її замальовками рослин, зібраних під час спільних прогулянок.

Батько Володимира — Юзеф Дідушицький мало жив у Поториці, а лише навідувався на полювання у своїх лісових угіддях. Мешкав і працював здебільшого в Галичині, де у 1842 році долучився до створення першої Ощадної Каси у Львові. Був відомий щедрими пожертвами для освіти здібної незалежної молоді та розвитку науки у краківському і львівському осередках. Справу батька згодом продовжив В. Дідушицький.

Юний граф не вчився в жодному навчальному закладі. Вдома його навчанням займалася найкраща професура львівських університетів. Серед них був орнітолог Ернест Шауер, учень Брема та Ноймана - найвідоміших німецьких орнітологів. Хлопчик настільки захопився птахами, що згодом став професійним орнітологом та заснував природознавчий музей у Львові.

Одруження та сім'я

Більшу частину життя Дідушицький провів у Поториці, де займався господарством, самоосвітою, колекціонуванням. Володимиру Дідушицькому було 22 роки, коли помер батько. Він був єдиним сином, відтак успадкував величезні маєтки, які були розташовані на територіях Австро-Угорської, Німецької та Російської імперій. А межування володінь із зручними транспортними комунікаціями суттєво збільшували їхню вартість.


В 25 років, одружившись з близькою родичкою Альфонсиною, дочкою графа Матеуша Мьончиньського, він отримав за дружиною багато великих маєтків. Цей шлюб був виключно з розрахунку і маєтки були істотно примножені. Але він ніколи не говорив про те, що наступних 10 років сплачував борги за маєтки дружини і таки їх сплатив. Аби підтримувати маєтки в доброму стані, граф постійно їх об'їжджав, активно цікавився, що в них відбувається, чи все добре працює. Був добрим лісником і господарником, цікавився тваринництвом та агрономією. Після одруження довгий час мешкав в родинному маєтку дружини в Пеняках. В подружжя з'явилося на світ двоє донечок: Анна та Клементина. Станом на 1885 р. Володимир та Альфонсина Дідушицькі володіли 78 110 морґами землі та нерухомістю загальною вартістю 7 839 674 золотих ринських.

Суспільно - політична діяльність

Володимир Дідушицький дуже переймався революційними подіями. Однак після революції, а також пізніше, після польського повстання проти Російської Імперії, був тією людиною, яка припиняла кровопролиття, приймала на себе відповідальність. Аби уникнути зайвих жертв, особисто їздив на переговори до Австро-Угорського цісаря, з тим, щоб встановити мир на землях, бо бачив, що повстання занепадає.

Володимир Дідушицький скасував панщину у своїх маєтках на території Австро-Угорщини, на кілька місяців раніше, ніж це зробив Австро-Угорський уряд. Відміна кріпатства була пов'язана з революційними подіями, які отримали назву "Весна народів". В місцевих колах цей вчинок було негативно сприйнятий. Більше того, він вважав, що люди повинні бути вільними, платив людям кошти за їх працю.

На розвиток Галичини Дідушицький впливав не словом, а ділом. В 1873 р. на Всесвітній виставці у Відні, граф за власний кошт привіз експонат, який спричинив справжній фурор. Всі гуцульські предмети він оформив у вигляді гуцульської хати. На сьогоднішній день це можна назвати інновацією музейної справи. До нього такого підходу ніхто не демонстрував. Це вплинуло на самоусвідомлення та самоповагу гуцулів, бойків. Розшукував гуцульських майстрів — різьбярів на дереві, фінансував їм поїздки до Відня та Парижа, чим сприяв їхній славі. А вже 1877 року за організацію першої крайової промислової виставки граф отримав відзнаку почесного громадянина Львова.

Пам'ятна медаль в честь президента рільничої та промислової виставки у Львові В. Дідушицького. Автор - Карл Радницький, 1877 р.

На виставці у Франції іноземці пропонували графу поставити на конвеєр виробництво гуцульських килимків. Це настільки привабило ділків, що вони почали випитувати, як знайти тих майстрів для налагодження виробництва. Дідушицький був категорично проти цього, оскільки розумів, що гуцули втратять заробіток, якщо килимки почнуть виготовлятися на фабриках. У відповідь ділки почули від Дідушицького: "Нічого не можу вам порадити, бо та майстерня згоріла."
   
Дідух просував в Галичині проекти прокладення залізниць. В цих проектах були не лише прокладення магістралей Відень-Чернівці та ін., але й так званих місцевих залізниць, які в наш час вже не існують, а колись сполучали всі повітові центри Галичини".


Пропагуючи природоохоронну діяльність, в 1868 році граф підготував кілька законопроектів про заборону вилову, винищення і продажу окремих видів тварин, а в 1875 пролобіював прийняття закону із забороною весняного полювання на вальдшнепа. Був головним засновником Галицького мисливського товариства, яке розпочало свою діяльність у Львові в 1876 р.

Дідушицького тричі обирали послом до Галицького сейму (1861, 1867, 1877), але він відмовлявся від мандату. Проте, щедрому меценатові не довго вдавалося лишатися осторонь від політики. Так 1876 року авторитетного Дідушицького обрали маршалком Галичини. Основна його функція - спікер Галицького сейму. Дідушицький був тією людиною, яка могла примирити польську і українську частини парламенту, бо являвся єдиним авторитетом і для українців і для поляків. Тому це був компромісний варіант, на який він погодився і засідав буквально протягом однієї каденції і відразу відмовлявся. Був таємним радником цісаря Автро-Угорщини.

Великі кошти граф вкладав і в кузню кадрів. З його ініціативи у 50-х роках XIX ст. у Львові створили три виші - Рільничий, Ветеринарний та Лісовий. Оплачував навчання викладачам цього закладу для підняття їх наукового рівня, був спонсором багатьох студентів, багато хто з них стали в подальшому видатними науковцями.

Граф вкладав кошти в будівництво римо-католицьких та греко-католицьких церков в Галичині, зокрема в своїх маєтках. Його коштом був збудований костел на Лисенка у Львові.

На території свого найдорожчого маєтку у Пеняках, В. Дідушицький створив перший природний заповідник в Україні. Це був праліс, де були реліктові дерева, які на думку Дідушицького, слід було зберегти для нащадків.

У маєтках в Поториці, Пеняках, Заріччі та Львові він часто утримував збіднілих митців і письменників.

Нагороди, почесні звання та вшанування пам'яті.

Для відзначення внеску у розвиток науки на честь графа було названо кілька видів рослин і тварин.

У сучасній Польщі не існує популярнішого прізвища, ніж Дідушицький. Це ім'я символізує аристократичний маєстат нації.
Отримав нагороду Почесного громадянина міста Львова за організацію крайової виставки, відкриття навчальних вишів. В той час таких відзнак було не багато. За передачу краєзнавчого музей в дарунок місту, отримав ступінь доктора honoris causa.

Останні роки життя, смерть та поховання

Останні двадцять років його життя наповнювала наукова праця, здебільшого у сфері орнітології, а також доброчинна діяльність. Всіляко уникаючи товариських зустрічей і публічних промов, граф натомість насолоджувався полюванням. За кордон виїжджав рідко, лише при пильній потребі лікування.

Більшість свого вільного часу він проводив в приміщенні природничого музею. В похилому віці графа паралізувало і по музею він пересувався за допомогою інвалідного візка.  Особистий кабінет Володимира Дідушицького знаходився на першому поверсі, а експозиції зберігали на другому. Для літнього колекціонера у музеї встановили ліфт, один з перших у Європі. Виготовлений він був спеціально для графа.

Противага кабінки була збалансована з вагою графа Дідушицького і його візочка. Заїжджаючи в ліфт за допомогою шнурів, він міг себе без проблем підняти вверх.

Улітку 1895 року граф почав втрачати сили і попросив відвезти його в Поторицю, де він мав маєток. Але навіть важкохворий, приходячи до тями, він кликав працівників музею і віддавав накази, що і як вони мають робити. 18 вересня 1899 року Дідушицький помер. Виконуючи останню волю графа, його труну потягом повезли до іншого маєтку в Заріччі, щоб поховати біля матері. На п’яти транзитних станціях поїзд зупинявся і на перонах люди зі священиками прощалися з графом, співаючи поминальні молитви. З вокзалу до костелу труну несли на руках одягнені в народні строї польські та українські селяни.

На знак смерті видатної людини на музеї, Оссолінеумі (бібліотеці), галицькому сеймі було вивішено чорні прапори. А спецпоїзди привезли зі Львова та Кракова 400 жалобників, серед яких були високі особи — депутати сейму та урядової ради на чолі з намісником. Некролог підписало 209 відомих осіб Галичини. Телеграму-співчуття прислав цісар Франц Йосип.

Незважаючи на те, що граф мав славу, гроші, успіх, все ж найбільшим досягненням свого життя він вважав заснування природознавчого музею у Львові.

Джерело: https://ukrrid.blogspot.com/2019/10/volodimir-dIdushitskiy.html