Счастлив тот, кому изменять мешает любовь, а не мораль
Притча о чувствах, растущих в нашей душе.
Что будете лелеять, то и расцветет…



Женщина пришла к своей матери, чтобы спросить у нее совета:
— Мама, посоветуй, что мне делать! Я очень люблю мужа, и ценю наши отношения. Но недавно встретила одного человека, и с тех пор могу думать только о нем. Я не хочу разрушить семью, не хочу изменять мужу даже мысленно. Но я не могу перестать чувствовать то, что я чувствую — страсть к другому мужчине.

Мать ответила ей так:
— Чувства можно сравнить с цветами, растущими в нашей душе. В твоей душе сейчас 2 цветка. Один — нежный и изящный цветок любви к мужу. Ты посадила его сама, он не такой яркий и требует заботы. Но если ухаживать за ним, он будет цвести долгие годы и принесет сладкие плоды.

На мольберте стоял холст. На холсте — светлая комната и круглый стол, занавешенный скатертью с кистями. Обшарпанные тетради, ноты, женские головы. Измученный бледнолицый мужчина, потрясенная женщина за роялем, сгорбленная мать, 2 детишек за уроками. Мальчик — радостный, девочка — растерянная (не узнала родного отца). За спиной смущенная кухарка.
За окнами апрельский дебют, боязливые зеленые листья.
На стене портрет Кобзаря


Василий Поленов. Портрет художника Ильи Репина, 1879 / wikipedia.org

Художник отошел, впился взглядом в «Не ждали» и решительно зарисовал лицо арестанта. Впоследствии перерисовывал его трижды. Последний раз — когда картина уже была приобретена и висела на стене. Имя этого выдающегося художника из козацкого рода — Илья Репин (24 июля 1844 — 29 сентября 1930), и известен он своими глубокими и эмоционально насыщенными картинами, изображающими исторические события и народную жизнь. Знаменитый портретист, который оставил после себя многочисленные изображения выдающихся деятелей своего времени.

Багато хто, говорячи «Слава Україні»,
не розуміє повного значення цього вислову
Слава — богиня воєнної перемоги та мисливської удачі, знамено орійця в сонці Дажбога, освячене кров’ю і сльозами кращих його синів і дочок. Орійці ніколи не були рабами, а завжди були воїнами, захисниками світла Дажбога, а тому і колір мають вогню — світлі, русяві, рум’яні. Одне з найголовніших і найдревніших божеств у наддніпрянських українців. З її зображенням на щитах Київської Русі ішли в бій. За припущенням деяких учених від імені Слава походить назва слов’ян
(за теор. П.Трощиним).

Наші пращури йшли в бій, вигукуючи - Слава!, звертаючись до богині Слави за допомогою і удачею в бою. В наш час - Слава!, вже не має прямого відношення до богині Слави, але суть лишається.Тому, коли ми говоримо «Слава Україні» - ми бажаємо Україні перемоги в бою, «Героям Слава» - перемоги живим Героям (як славним учасникам) війни, «Слава Нації» - перемоги нації. І навіть, коли ми говоримо «Слава Богу» - ми бажаємо Богу перемоги у вічній війні із пітьмою.

«Слава Україні» - це не пусте публіцистичне чи фанатичне прославляння України, як місця на карті світу. Це бойовий, воєнний клич, що заряджений силою наших предків.



СЛАВА УКРАЇНІ!🇺🇦  ГЕРОЯМ СЛАВА!💙💛

ПРИТЧА ПРО ГОЛКУ
Ви прочuтаєтe її зa 30 сeкyнд,
aлe зaпaм’ятaйтe нa всe жuття!

Дана притча прийшла в наші дні із сивої давнини і є доволі популятною,
тому можливо, Ви її вже читали. Якщо ні, то обов’язково
вдумайтесь у глибину її змісту і поділіться із друзями.



Одного разу селянином був врятований відлюдник даос, який тонув у глибокій річці. У відповідь на цей хоробрий вчинок даос вирішив віддячити селянинові. Він привів його в свою печеру, дістав зі схованки 3 чарівні речі і поклав їх перед селянином, сказавши такі слова:

"Хоч ці речі і непоказні на вигляд, в них укладена чарівна сила: голка дарує життя і виліковує всі хвороби, калатало при ударі висікає золоті і срібні монети, а жезл дає владу перемогти будь-яке військо і знищити ворогів. Ти врятував мені життя і в нагороду ти можеш вибрати одну з них".

Танго, від якого шаленіли українці у далекому 1937 💙💛
“Прийде ще час, коли затужиш ти за мною, прийде ще час, коли згадаєш наші дні…” – автором цієї пісні є Богдан Весоловський, сценічний псевдонім "Бонді".
Богдан Весоловський народився у Відні, після Першої світової війни родина переїхала до Стрия. Після окупації Заходу України Радянським Союзом через принципову проукраїнську позицію Богдану Весоловському довелось іммігрувати до Австрії, а потім вже до Канади.