Хочете доторкнутися до деяких з них, дізнатися, чи лежить в їх основі зерно істини?

Тоді ласкаво просимо в невелику подорож по світу київських міфів.

Звідки є пішла земля руська?

Легенда: зі Старокиївської гори – стверджує камінь, що лежить позаду історичного музею.

Фактаж: і, швидше за все, не помиляється.

Принаймні, якщо дотримуватися однієї з версій заснування Києва.

Так званої «ювілейної». Згідно з нею Місто з'явилося у 5–7 століттях у цьому районі.

Саме в рамках цієї версії в 1982 році святкувалося 1500-річчя української столиці. Камінь на Горі поставили якраз на початку 1980-х. Автор – Авраам Мілецький брав також участь у розробці площі Слави та Пейзажної алеї.

Київські гори

Багато хто чув, що Київ стоїть на семи пагорбах. Насправді число «сім» доволі умовне, і височин з іменами у нас побільше.

Чи Володимирська гірка?

Легенда: одне з найпопулярніших місць столиці довгий час виглядало абсолютно не так, як зараз. І навіть називалося по-іншому.

Фактаж: абсолютно точно.

До середини 19 століття тутешня місцевість мала назву Михайлівської гори (на честь монастиря).

Причому ні деревами, ні алеями, ні лавочками вона б нас не порадувала. Голий схил та монастирські виноградники. І лише з другої половини 19 сторіччя влада почала облаштовувати і озеленювати цю територію.

А вже після 1853-го, коли на схилі з'явився величезний князь і «Володимирська гірка» стала єдиним безкоштовним парком Києва, це місце перетворилося в одне з улюблених у городян.

Легенда: митрополит київський Філарет (Амфітеатров) всіма силами опирався зведенню пам'ятника святому рівноапостольному князю.

Фактаж: і знову «так».

Церковна влада вперлася, як спартанці при Фермопілах, аргументуючи заперечення тим, що негоже ставити ідола князю, який активно боровся з ідолами.

Поступився Філарет лише тоді, коли імператор схвалив зведення в Києві храму в ім'я того ж князя – Володимирського собору.

Непоганий компроміс, погодьтеся – у результаті Місто отримало і пам'ятник і собор.

Легенда: хрест у руках Володимира ночами світився яскравим світлом.

Фактаж: з 1895 року і до утвердження радянської влади світився завдяки місцевому «бізнесменові» Семену Могильовцеву, який виділив гроші на електричне підсвічування.

Похмура гора імені Щека

Легенда: на Щекавицю, розташовану навпроти вулиці Воздвиженської, по ночах ходити не рекомендувалося.

Ні поодинці, ні компанією. Адже тут розкинувся один з найбільших київських некрополів. Зокрема, за чутками, тут спочиває Віщий Олег. А мертві не люблять, коли їх турбують.

Фактаж: ховали біля підніжжя Щекавиці ще у 8–9 століттях.

Потім настала перерва до 1700 року, коли після епідемії чуми тут нарили «братніх» могил для її жертв.

Через 72 роки влада, втомлена від «милої» звички городян ховати небіжчиків при церквах і біля будинків, організувала на Щекавиці київське центральне кладовище. Відтепер і на майже 200 років тут запанували мертві.

Навіть після переповнення цвинтаря поховання тривали: другим, третім ярусом і на кожному вільному клаптику землі.

Ініціаторами такого чудового підходу стали служителі Господа з цвинтарної церкви. Адже відспівування покійних приносили непогані гроші, і втрачати ласий шматок нікому не хотілося.

Поховання остаточно припинилися в 30-х роках 20 століття. Незабаром більшу частину кладовища просто знесли, спорудивши тут військову радіовежу.

Знести то знесли, але пам'ять залишилася.

Лиса Предтеча Києва

Легенда: перш ніж заснувати дитинець на Старокиївській, Кий тримав прапор на Замковій горі (вона ж Киселівка, вона ж Флорівська).

Фактаж: люди жили тут ще з 3 тис. до н. е., і частина вчених віддають пальму першості в тому, «звідки є пішла земля руська», саме Замковій.

Інші заперечують, погоджуючись лише з тим, що в 9–10 століттях тут облаштували заміський княжий палац.

Легенда: замкова і є однією із знаменитих, завдяки київським відьмам, Лисих гір.

Фактаж: якщо враховувати, що «лисою» в давнину називали будь-яку гору, позбавлену дерев на маківці, то Киселівка цілком підходить під визначення.

І деякі дійсно схильні вважати Замкову одним із місць збору нечисті (а може, все ж Юрковиця?).

Але найвідомішою Лисою горою Києва все одно залишається та, що неподалік від Видубичів.

Церква, благословенна Андрієм

Легенда: саме стоячи на місці нинішньої Андріївської (названої пізніше в його честь), апостол Андрій Первозванний передрік «місто велике» з багатьма церквами.

Фактаж: про служіння Андрія у Скіфії говорить не тільки «Повість временних літ», але й інші літописи.

Чи заглядав він під час цієї подорожі в наші краї?

«ПВЛ» стверджує, що так. Критики цієї версії іронічно нагадують про відомості, які говорять, що розповідь про візит апостола була внесена в «Повість» за наказом Володимира Мономаха, і могла бути пропагандистським ходом.

Легенда: імператриця Єлизавета Петрівна сама вибрала місце для споруди і власними ручками поклала пару цеглин в основу храму.

Фактаж: дочка Петра I приїжджала до Києва у 1744-му і могла особисто вказати місце.

Але от про те, що імператриця бруднила білі рученьки, як справдешній каменяр, записів не збереглося. А така царська примха, напевно, була б відображена документально.

Силач, що береже Місто

Легенда: на місці фонтану «Самсон» давним-давно знаходилося священне джерело, що стікало з гори, де апостол Андрій сховав під землю море.

Фактаж: за часів Київської Русі на цьому місці дійсно дзюрчав струмочок з тієї самої гори. Причому вже тоді вважалося, що джерело приносить удачу.

Пізніше над резервуаром спорудили невеликий фонтанчик з фігуркою ангела.

Легенда: якось Самсон, син того самого Самсона, здійснював променад по Дніпру. Вийшовши на берег біля поселення, що пізніше стало Києвом, герой зіткнувся з жахливим левом, який тероризує округу. Почувши прохання місцевих, Самсон знищив лиходія.

В подяку жителі пізніше спорудили фонтан, який став талісманом всього Міста.

Фактаж: як ви розумієте, ніякий старозавітний силач у наші краї не заглядав.

А історія з'явилася в середині 18 століття, коли фонтан у вигляді ангела з чашею змінив якраз Самсон з левом.

До Самсона ходили за удачею паломники, студенти, і навіть кримінальні елементи, охочі «зав'язати» зі злодійським промислом. А його вода вважалася цілющою і мало не чудотворною.

Готика в центрі Києва

Легенда: 15-й будинок на Андріївському узвозі названий на честь короля Англії Ричарда I Левове Серце.

Фактаж: цей прибутковий будинок відразу ж пролунав на весь Київ історією з «привидами», які довгі роки не давали спокою мешканцям. Зрештою, потойбічну силу, яка виявилася яєчною шкарлупою в димоходах, закликали до порядку. А незабаром на його сходах з'явився той, завдяки кому будинок дістав свою горду назву. Письменник Віктор Некрасов.

Точніше маленький Вітька, який пропадав у довгих коридорах, тісних подвір'ях і на вузьких містках готичної будівлі годинами.

Там він зустрів якогось Ричарда Юрійовича, який жив у будинку № 15 майже 6 десятків років.

Цей самий Ричард настільки вразив уяву хлопчика своїми розповідями і байками, що Віктор з друзями прозвали будинок замком Ричарда.

Додавання «Левине Серце» з'явилося завдяки архітектурі: «З жовтої цегли, «під готику», із загостреною вежею.

Якщо увійти в низьку, що ніби давить, дворову арку, потрапляєш у тісний кам'яний двір, від якого у нас, дітей, захоплювало дух. Середньовіччя...».

Візитка Городецького

Легенда: будинок з химерами побудований Владиславом Городецьким у пам'ять про його потонулу доньку. Звідси підводні мотиви у фойє.

Фактаж: донька архітектора Олена прожила довге і щасливе життя. Можливо, джерелом легенди стала смерть доньки хазяїна ділянки, у якого архітектор викуповував землю для будівництва.

Легенда: Городецький побився об заклад, що зможе за 2 роки побудувати будинок, використовуючи новомодні матеріали: цемент і бетон.

Фактаж: до того часу в активі Владислава Владиславовича було вже 2 будівлі, зведені з використанням цих матеріалів, – костел Святого Миколая і караїмська кенаса.

Так що предметом спору ні бетон, ні цемент бути не могли. А от щодо будівництва на крутому, дуже незручному схилі, парі цілком могли укласти.

Котячий герой

Легенда: пам'ятник граціозному коту в Золотоворітському сквері поставлений на честь кота Бегемота з «Майстра і Маргарити».

Фактаж: ця робота скульптора Богдана Мазура в пам'ять про кота Пантелеймона, що загинув під час пожежі в сусідньому ресторані.

Ходять також розповіді про те, що завдяки самовідданій тварині, яка попередила про нещастя, з вогню врятувалися люди.

Таємниці. Примари. Побрехеньки і легенди. Страшні і забавні. Схожі на правду і абсолютно нереальні.

Тіні минулого і надії на майбутнє.

Тисячолітні пагорби і чудові будівлі. Людські прагнення і високі сподівання.

Усе це і багато чого іншого – прекрасне Місто, повне історії і життя.

У статті використані фото автора. Спеціально для IGotoWorld.com.

http://ua.igotoworld.com/ua/article/555_legendy-o-kieve.htm