А фотка супер!!! Поймал....

Мне даже из родного тяжедо бывает уезжать... Тяжело оставлять что-то у себя за спиной, осознавать, что ещё одна маленькая-маленькая ступенька позади...

что интересно, фотка была сделана так: на шану достал из кармана фотик, наугад клацнул и спрятал=)

Это рассвет=)))))

обычно самые классные фотки-спонтанные)

Жаль, что это рассвет, на закат было бы символичней...

погоджуся з Ice_n_Rain, з тих міст куди їздила "в гості" від"їжджати набагато тяжче, ніж з рідного... бо до рідного завжди знаєш що повернешся... Інша справа, коли ти вчишся в іншому місті, то тоді зі свого від"їжджати важче, щоразу десь далеко в підсвідомості очікуєш повернення...
Але найважче - це в иїжджати з міста в якому прожив більшу половину життя в місто яке не знаєш (не плутати з виїздом на навчання)... і тут раз, зміна міста, оточення, друзів.... в більшості саме така зміна супроводжується затяжливим, ніби "сезонним" депресивом...

Отъезд и приезд - это всего лишь две точки на линии, имя которой Дорога. Это как камень, который нужно переступить, чтобы просто шагать дальше )

Ведьма_Маргарита, Иногда о камни спотыкаются, на то они и камни

мій найкращий друг поїхав..
кожною клітинкою себе то відчула..
як поїзд приближався.. забирав.. все далі й далі..
а зробити нічого не можеш....

Мне, например, сложнее возвращаться. Знать, что приключение позади, началась все та же жизнь (в которой, конечно тоже есть место подвигу), все те же места и люди... Возвращаться - это как признавать поражение. Лично для меня.