З одного боку, хочеться записувати стільки речей, щоб нічого ніде не загубилося. З іншого - приходжу додому або втомлена, або не сама, так що сісти писати складнооо.

Хай будуть кадри.

- Зараз ми ведемо життя котів. Ми відсипаємось, гуляємо і їмо, але коли сьогодні вивісили розклад, всім злегка "поплохело" і живем ми майже в очікуванні якоїсь навчальної в'язниці. Єдиний не мовний предмет у розкладі - культура Китаю, і мені правда цікаво6 як же він буде виглядати. 

- У рейтингу виробників найдивнішої їжі у мене першими досі стоть японці, проте Китай впевнено тримає почесну другу позицію. Мої улюбленці поки що - Pocky (щось як крекерні трубочки у йогурті чи шоколаді, як його розуміють китайці) зі смаком чаю матча, але персик і манго - теж дуже смачно, Орео лимонний пай (але вони мені всі подобаються. Тірамісу, полуниця, birthday cake, малина+чорниця - ну шикарні вони, ну що поробиш), чіпси з огірком, на смак правда як огірок, і одному хлопцеві вони навіть правда сподобались. Я ще не дуже ризикую з типово китайськими солодощами, проте коли питаюсь в інтуїції, чи варто спробувати, вона ховає очі і мовчить. 

- Взагалі-то мені зараз хотілось би нагодувати друзів і родичів багатьма смачними штуками, які тут є (і враження, що я при цьому заплатити доведеться юанів нехай 200), зокрема брата тутешнім макдаком. Крім того, що він смачний як він є, за бажанням колу в меню можна поміняти на ШИКАРНИЙ сік з soda water і шматочками фруктів. 

- Ну от. Кажу ж, живемо, як коти. Котів, до речі, всюди у кампусі багато. Мабуть, ховаються від дикого руху на вулицях, та і біля їдалень можна щось знайти. 

- Якщо забрати всі країни, з яких сюди приїхали навчатись люди, мабуть, на Землі лишиться лише океан, полюси і Естонія. Я найбільше спілкуюся з двома італійцями, однією польською дівчиною, індонезійкою (яку можна називати Yoshi=)), дівчиною з Угорщини і кореянкою зі Швеції, а ще є двоє росіян, які практично не володіють китайською і англійською, і того відносно раді мене бачити. Обом десь по 19.  Коли знайшовся ще хтось з Росії, один з них такий - о, дивись, Настя, ще один до нас, і я навіть не знала, як на це реагувати. Не те, щоб вони погані люди, але що значить "нас", тут всі - "ми"!.. Потім Gosia сказала, що я на них зовсім не схожа, і це було таке FUCK YEAH. Не дуже приємно, коли українців зараховують до росіян. Не нада так. 

(Хоча взагалі таке враження, що їх витягли з вакууму і кинули в інший світ. Без упереджень - їх правда дуже легко впізнати в натовпі).

- Китайці продовжують забавляти. Виявилось, що ВСІ добирались хто як міг, комусь сказали платити заставу за гуртожиток, комусь ні, і все таке. Про все треба питатися, та ще у різних місцях, ламаним міксом мов і жестів, починаючи з доступу до інтернету і закінчуючи смітником, і при цьому тебе спокійно можуть відправити кудись шукати якогось лаоши, а лаоши на місці нема, а люди збоку нічого не знають, а люди, які можуть знати, пішли на ланч. Це могло б сердити, якби не було так типово по-китайськи і не створювало враження зайнятості. І всі такі - ми розуміємо, що не всі тут знають китайську, але ми в Китаї, того я говоритиму китайською, але повільно, - і за всім цим автоматний ряд китайських слів. Ми шукали людей, хто зрозумів промову цього окремого чоловіка, але все ще не знайшли.

- Китайський переклад - окрема тема. На презентації з безпеки, яку зачитувала няшна китаяночка в поліцейській формі (mind-blowing mix), траплялися прекрасні речі, типу як "cigarette butt", "emergency exit in your stomach" i "involved in virus activities". А коли ми поїхали ближче до центру (якихось сорок хвилин на метро) і зайшли перекусити, натрапили на прекрасне меню. Очевидно, вони скопіювали назви ну хай десятьох страв англійською і рандомно потикали їх під китайськими назвами. Лосось з овочами в результаті міг бути і лапшею, і салатом, і десертом, і супом одночасно. І ще у них такий стайл - навіть на упоковочках з вішачками для рушників може писати щось типу "i love you more than yesterday less tomorrow". Зате всі слова правильна написані, що правда тішить. 

- Тут, біля мого кампусу, багато іноземців і на нас відносно байдуже. Аж в центрі я натрапила на прояви "зацікавлення". Спочатку китаєць "непальоно" фотографував мене ззаду, потім спереду, потім попросив сфоткатись зі мною, потім ще підключився його друг (вони з провінції, білі люди там не ростуть), і радісно запропонував якось затусити, і на цьому пішов. А Gosia одержала палку просьбу продавця стати його дівчиною хвилини через півтори після знайомства. 

(Ну як їх не любити, скажіть мені, якщо вони такі смішні=))

- В мене враження, що я тут постійно трачу купу грошей, бо щось купую. Зазвичай все це за день коштує як салат в Києві, але відчуття все не проходить. Чи не єдині дорогі речі у маркеті або дуууже якісні, або імпорт, причому без націнок, але на фоні всього виглядає як золоті злитки. В мене на столі зараз англійське молоко, яке навіть не стояло в холодильнику у магазині, а посля відкриття зможе простояти свіжим ще три дні. 

- Гуляти всі виходять ввечері, тому більшість streed food makers працювати теж виходять увечері. У результаті я спочатку минаю кількаметрову завісу диму від чогось смаженого і стараюсь не наступати у калюжі і сміття на тротуарах. Потім просто треба не дивитися під ноги і на людей, що їдять і враження, що ти майже вдома. 

- Основна ознака лаоваїв (так самі китайці називають іноземців) - це не одяг, не колір шкіри і навіть не мова. Основна ознака - всі починають плакати при словах піца, салат, паста, кава, шоколад і сир.