„Молоко з кров’ю” Люко Дашвар, або Любовний роман по-українськи

«Молоко с кровью» Люко Дашвар, или Любовный роман по-украински

Якщо говорити про сучасну українську літературу, то у список найвідоміших авторів, що здобули визнання та шалену популярність останніми роками, безперечно ввійде і Люко Дашвар (псевдонім Ірини Чернової). І велику роль тут зіграв конкурс романів та кіносценаріїв «Коронація слова», на якому письменниця уже неодноразово здобувала перемогу.

Роман «Молоко з кров’ю» – другий успішний твір авторки, що приніс їй і премію «Коронація слова-2008», і звання «Книга року ВВС-2008».

Если говорить о современной украинской литературе, то в список наиболее известных авторов, которые снискали признание и безумную популярность в последние годы, бесспорно войдет и Люко Дашвар (псевдоним Ирины Черновой). И большую роль здесь сыграл конкурс романов и киносценариев «Коронация слова», на котором писательница уже неоднократно одерживала победу.

Роман «Молоко с кровью» – второе успешное произведение автора, которое принесло ей и премию «Коронация слова-2008», и звание «Книга года ВВС-2008».

Cвого часу (бо ж минуло уже два роки, і дискусії, як годиться, стихли) роман «Молоко з кров’ю» схвилював українські літературні кола. То ж виникає логічне запитання – чим? Не вчитуючись у численні рецензії, відгуки та коментарі після них, я визначила б цей твір як любовний роман. Однак слід розібратися, наскільки він відповідає вимогам жанру, чи вписується у сучасну українську літературу та вдовольняє читацькі запити.

Тема твору стара, як світ,– любов, якій у літературі майже від початків приділялося найбільше уваги. Силою та напруженістю почуттів роман “Молоко з кров’ю” чимось нагадує „В неділю рано зілля копала” Ольги Кобилянскьї чи „Камінну душу” Гната Хоткевича. Схожості додає і певна містика, пов’язана з любов’ю, та майже всемогутня доля-фатум, що поєднує в пару Марусю та Степана, ламаючи їх життя. І можна довго шукати кінці й початки, думати, хто ж винен, та, мабуть, найкраще тут сказати, як віками говорилося в народі: „Так їм судилося…” А зображення любові, нерідко такої, що мусить долати численні перешкоди та нерозуміння оточуючих, акцент на почуттях та переживаннях головних персонажів, розвиток їх історії як основа всього сюжету – це і є головна вимога чи то головний критерій визначення роману як любовного.

В свое время (так как прошло уже два года, и дискуссии, как подобает, стихли) роман «Молоко с кровью» взволновал украинские литературные круги. Потому возникает логический вопрос – чем? Не вчитываясь в многочисленные рецензии, отзывы и комментарии после них, я охарактеризовала бы это произведение как любовный роман. Однако следует разобраться, насколько он отвечает требованиям жанра, вписывается ли в современную украинскую литературу и удовлетворяет читательские запросы.

Тема произведения стара, как мир, – любовь, которой в литературе почти от самого начала уделялось больше всего внимания. Силой и напряженностью чувств роман “Молоко с кровью” чем-то напоминает „В воскресенье утром зелье собирала” Ольги Кобылянской или „Каменную душу” Гната Хоткевича. Сходства добавляет и определенная мистика, связанная с любовью, и почти всемогущая судьба-фатум, которая соединяет в пару Марусю и Степана, ломая их жизни. И можно долго искать концы и начала, думать, кто же виноват, но, видимо, лучше всего здесь сказать, как веками говорилось в народе: „Так им было суждено.” А изображение любви, нередко такой, которая должна преодолевать многочисленные препятствия и непонимание окружающих, акцент на чувствах и переживаниях главных персонажей, развитие их истории как основа всего сюжета – это и есть главное требование или же главный критерий определения романа как любовного.

Друга неодмінна вимога до любовного роману – щаслива або принаймні емоційно задовільна кінцівка твору. Сама історія Марусі та Степана – то історія любові потаємної і швидше нещасливою, хоча й сильної, як смерть. Що й казати, дівчина сама вибрала собі долю: вдень для людей, щоби гарно було, а вночі – для себе. „День… Він для роботи. І на небі як хмар нема, тільки сонце. А вночі кожну дівчину своя зірка-любов зігріває.” Одружись вони зі Степаном, жили би довго й щасливо, можливо, й дочка б у неї народилася, як того хотіла сама Маруся, а проте… Тоді й книжки б не було. Та й життя – не така вже проста штука, щоби всім на добре виходило. А чи то гордість, чи то можливі людські розмови, чи незрозуміла магія намиста тому причиною, – то вже й не так важливо. Мало хто згадує про причини, коли наслідки накривають тебе з головою. А наслідком потаємного кохання Марусі та Степана стали їхні нещасливі сім’ї та поламані життя. То ж нема щасливої кінцівки для цієї історії. Чи ж „Молоко з кров’ю” тоді не любовний роман? Таки любовний, бо авторка завбачливо вмонтувала історію кохання Марусі та Степана у рамку прологу-епілогу, пов’язану з основними подіями твору кораловим намистом (чи, радше, намистиною, яка, проте, не втратила своєї магічної сили). Як на мене, таке завершення (чи продовження?) історії коралового намиста притягнуте за вуха, життєво невмотивоване. Письменниці знадобилося для цього занадто багато збігів, повторень (хоч би й з іменами), подекуди зайвих пояснень, що і як трапилося за певний відтинок часу, щоби узгодити все та вивести сюжет до обнадійливої, потенційно щасливої кінцівки. Однак з точки зору побудови любовного роману таке завершення цілком логічне. Тож втративши десь на вірогідності, Люко Дашвар значно виграла на цілісності історії, замкнувши її в коло все того ж коралового намиста. Та й читачам, як правило, більше до вподоби щасливі кінцівки, а болю й гіркоти в житті й так не бракує. Тим більше, що сам роман підкреслено трагічний, якщо згадати про тут кількість смертей, що їх пережили головні герої.

Второе обязательное требование к любовному роману – счастливое или, по крайней мере, эмоционально удовлетворительное окончание произведения. Сама история Маруси и Степана – это история любви тайной и больше несчастливой, хотя и сильной, как смерть. Что и говорить, девушка сама выбрала себе судьбу: днем для людей, чтоб красиво было, а ночью – для себя. „День. Он для работы. И на небе, как туч нет, только солнце. А ночью каждую девушку своя звезда-любовь согревает.” Поженись они со Степаном, жили бы долго и счастливо, возможно и дочь бы у нее родилась, как того хотела сама Маруся, а однако… Тогда и книжки не было бы. Да и жизнь – не такая уже простая штука, чтоб у всех все хорошо получалось. То ли гордость, то ли возможные человеческие разговоры, или непонятная магия ожерелья тому причиной, – это уже и не так важно. Не многие вспоминают о причинах, когда последствия накрывают тебя с головой. А следствием тайной любви Маруси и Степана стали их несчастливые семьи и поломанные жизни. Значит, нет счастливого окончания для этой истории. А „Молоко с кровью” тогда не любовный роман? Все-таки любовный, потому что автор предусмотрительно вмонтировала историю любви Маруси и Степана в рамку пролога-эпилога, связанную с основными событиями произведения коралловым ожерельем (или, скорее, бусиной, которая, однако, не потеряла своей магической силы). Как по мне, такое завершение (или продолжение?) истории кораллового ожерелья притянуто за уши, жизненно немотивированно. Писательнице понадобилось для этого слишком много совпадений, повторений (хотя бы и с именами), кое-где лишних объяснений, что и как случилось за определенный отрезок времени, чтоб согласовать все и вывести сюжет к обнадеживающему, потенциально счастливому концу. Однако с точки зрения построения любовного роману такое завершение вполне логично. Поэтому, потеряв где-то на достоверности, Люко Дашвар значительно выиграла на целостности истории, замкнув ее в круг все того же кораллового ожерелья. Да и читателям, как правило, больше по нраву счастливые окончания, а боли и горечи в жизни и так хватает. Тем более что сам роман подчеркнуто трагичен, если вспомнить о количестве смертей, которое пережили главные герои.

Що стосується часу та місця подій, зображуваних у любовному романі, то це цілком залежить від вибору автора. Події роману „Молоко з кров’ю” Люко Дашвар відбуваються у часових межах Перша світова війна–наш час. Однак ще одним свідченням на користь того, що це саме любовний роман (легший для сприйняття ніж, наприклад, психологічний чи соціально-побутовий) є те, що історичне тло тут ледь окреслене, не розвинене вповні. Зрештою, це й зрозуміло, оскільки основна мета авторки – розповісти історію кохання, а не змалювати історичну панораму того часу. Звернення до певних історичних маркерів необхідне для окреслення часу, в якому жили ті чи інші персонажі. А це, своєю чергою, пояснює витоки й причини тих чи інших важливих для твору подій. Зрештою, згодом ми дізнаємося, що вся історія не тільки подіємо, а й часово скріплена кораловим намистом, що передавалося у сім’ї від матері до дочки. Ці коралі – немов окремий персонаж твору, від якого залежить доля багатьох інших. Часом навіть виникає питання, кого ж насправді любить Маруся: Степана чи свої коралі (неодноразово повторена нею фраза „Не чіпайте мого!”).

Окремо хотілося б сказати про мову. Жива розмовна стихія накриває вас з головою з перших сторінок. Ніякої рафінованої літературності, що не може не тішити. Лаконічність, влучність описових речень та велика кількість діалогів – вдало застосовані авторкою прийоми написання кіносценаріїв – додають твору динамізму. Проте є одне „але”, і часом воно суттєво заважає читати роман. Я маю на увазі, що неможливо розмежувати мову старших мешканців села та молоді, мову 60-х, 70-х, 80-х років, нашого часу, оскільки стилістично вона незмінна протягом усього роману. Десь бракує радянської лексики, десь емоційне слівце здається анахронізмом. Якби історія не була так розтягнута в часі, то це було б не так помітно.

Загалом „Молоко з кров’ю” – добре написаний любовний роман з цілком правдоподібною історією кохання, що розвивалася на теренах українського села. Так, окрема шана авторці за звернення до теми села у нашу добу. І тематикою, і перипетіями, і мовою, і обнадійливою кінцівкою твір задовольнить (зрештою, задовольняє вже близько двох років) широке коло читачів, а не лише вузьку когорту літературознавців та критиків. І це також добре, оскільки масова література – така ж необхідна частина літературного процесу, як будь-яка інша.

Что касается времени и места событий, изображаемых в любовном романе, то это полностью зависит от выбора автора. События романа „Молоко с кровью” Люко Дашвар происходят во временных границах Первая мировая война–наше время. Однако еще одним свидетельством того, что это именно любовный роман (более легкий для восприятия чем, например, психологический или социально-бытовой) является то, что исторический фон здесь едва очерчен, не развит полностью. В целом это понятно, поскольку основная задача писательницы – рассказать историю любви, а не дать историческую панораму тех времен. Обращение к определенным историческим маркерам необходимо для того, чтобы показать время, в котором жили те или иные персонажи. А это, в свою очередь, объясняет истоки и причины тех или иных важных для произведения событий. Впоследствии мы узнаём, что вся история не только по событиям, но и по времени скреплена коралловым ожерельем, которое передавалось в семье от матери к дочери. Эти коралловые бусы – словно отдельный персонаж произведения, от которого зависит судьба многих других. Иногда даже возникает вопрос, кого же на самом деле любит Маруся: Степана или свои ожерелье (неоднократно повторенная ею фраза „Не трогайте мое!”).

Отдельно хотелось бы сказать о языке. Живая разговорная стихия накрывает вас с головой с первых страниц. Никакой рафинированной литературности, что не может не радовать. Лаконичность, меткость описательных предложений и большое количество диалогов – удачно примененные автором приемы написания киносценариев – придают роману динамизм. Однако есть одно „но”, и временами оно существенно мешает читать произведение. Я имею в виду, что невозможно размежевать язык старших жителей села и молодежи, язык 60-х, 70-х, 80-х годов, нашего времени, поскольку стилистически он неизменен на протяжении всего романа. Где-то недостает советской лексики, где-то эмоциональное словцо кажется анахронизмом. Если бы история не была так растянута во времени, то это было бы не так заметно.

В целом „Молоко с кровью” – хорошо написанный любовный роман с вполне правдоподобной историей любви, которая развивалась в украинском селе. Да, отдельная благодарность автору за обращение к теме села в наше время. И тематикой, и перипетиями, и языком, и обнадеживающим окончанием произведение удовлетворит (в принципе, удовлетворяет уже около двух лет) широкий круг читателей, а не только узкую когорту литературоведов и критиков. И это тоже хорошо, поскольку массовая литература – такая же необходима часть литературного процесса, как любая другая.