Ліна Костенко. Вечірнє сонце, дякую за день!

 

Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому. За твій світанок, і за твій зеніт, і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло оддзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви. © Ліна Костенко, сайт uapoezia.com

 

Ліна Костенко. На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки ...

На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки. Непогашені марки — біда ще не ставила штамп. Пролітають над ними віки, лихоліття і хмарки. Я там теж пролітаю, я теж пролітаю там. Опускаюсь на землю, на сизий глобус капусти. На самісінький полюс, де ходе жук, як пінгвін. Під склепінням печалі така хороша акустика. Ледве-ледве торкнешся, а все вже гуде, як дзвін. Ходить мати в городі. І лащиться плюшевий песик. І ніхто ще не вбитий, не вбитий ніхто на війні. Дикі гуси летять. Пролітає Івасик-Телесик. Всі мости ще кленові. Всі коні іще вороні. Ліна Костенко, сайт onlyart.org.ua Художник: Ліза Рей, «Хазяйка неба»

 

Гумилёв:

Созидающий башню сорвется,
Будет страшен стремительный лет,
И на дне мирового колодца
Он безумье свое проклянет.

Разрушающий будет раздавлен,
Опрокинут обломками плит,
И, Всевидящим Богом оставлен,
Он о муке своей возопит.

А ушедший в ночные пещеры
Или к заводям тихой реки
Повстречает свирепой пантеры
Наводящие ужас зрачки.

Не спасешься от доли кровавой,
Что земным предназначила твердь.
Но молчи: несравненное право -
Самому выбирать свою смерть.