Останнім часом експерти, а за ними і прості блоґери споживачі Інтернету стали цікавитись ісламською економікою. І справа тут не стільки в ісламі, хоча мусульмани свої здобутки охоче пропагують, скільки в нашому антизахідному, антиліберальному підході до справи. Нижче автор викладе свої думки на цю тему, з точки зору ідеології українського націоналізму, як сам він її розуміє.

1.Проти кого боремось.

Якщо ХХ століття в Україні пройшло під знаком боротьби націоналізму і комунізму, то в ХХІ столітті, схоже, будуть змагатись між собою націоналізм і лібералізм. Зазначимо, що автор розглядає лібералізм не як економічну чи соціальну теорію, а як один з засобів економічної та соціальної пропаганди. Ця пропаганда має своєю метою підсунути нам фальшиві цілі й задачі, які ми будемо намагатись досягти і задля досягнення яких будемо віддавати нашим ворогам наші власні матеріальні і інтелектуальні ресурси. Ми будемо працювати на наших ворогів, думаючи, що працюємо для себе. Ми будемо покращувати життя нашим ворогам, думаючи, що покращуємо собі.

Хитра і підступна штука цей лібералізм. Але мусульмани зіткнулися з цим раніше за нас і вже зуміли витворити дієву протиотруту.

«Капіталізм – це відносини» - вчив нас, студентів, викладач політекономії в інституті. Мета існування капіталізму в отриманні прибутку. Так це питання капіталісти і розуміють. Але інтереси капіталістів вступають в протиріччя з інтересами нації. Окремо взяте підприємство може бути суперефективним в розумінні віддачі на вкладений капітал, але нація вцілому може бути в програші. Так США мають загалом ефективну економіку, але одночасно в цій країні є понад 2 мільйони зеків. Це більше, ніж їх було в радянськім ГУЛАГу. І виходить, що зеки «з’їдають» таку ефективність. І подібних прикладів десятки.

З іншого боку, сучасним західним світом править фінансова олігархія, під якою ми розуміємо банкірів, що керують своїми і не тільки країнами, визначаючи сучасне і майбутнє націй. Сенс буття банкірів в отриманні проценту.

Хоча зрощення промислового і банківського капіталу почало відбуватися ще перед І Світовою війною, однак це не привело до автоматичного домінування фінансової олігархії. Причин цьому мінімум дві:

• Політична влада завжди відносно незалежна по відношенню до влади економічної, а ще точніше, домінує над нею. Знаменитий «примат політики над економікою».
• В тандемі «промисловці-банкіри» першу скрипку грали саме промисловці. Причина цього в тому, що саме промисловці безпосередньо впливали на обороноздатність, а, значить, і на долю країни.

У США перевага промисловців над банкірами зберігалась десь до середини 60-их років ХХ століття. Формальний кінець – вбивство президента Джона Кеннеді (1963р.).

Відсторонення від влади Микити Хрущова (1964р.) показало елітам Заходу, що Радянський союз безпосередньої загрози для них не становить. А інших загроз просто не існувало.

Все це привело до ослаблення контролю держави за фінансово-банківською сферою. Як наслідок, банкіри дістали змогу штучно створювати кризи, або хоча б використовувати сприятливу кон’юнктуру для збільшення своїх капіталів. В силу технологічних особливостей швидкість обороту капіталу в промисловості завжди буде меншою в порівнянні з банківською сферою. А це означає, що від інфляції в першу чергу постраждають галузі з низькою оборотністю оборотних засобів:  промисловість, будівництво та інші галузі реального сектору економіки.

Перекіс в розподілі прибутку на користь банкірів привів до зменшення капіталовкладень в реальний сектор економіки і, як наслідок, до уповільнення темпів оновлення основного капіталу і до зменшення фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. А вже це в свою чергу привело до уповільнення технічного прогресу.

Не будемо перевантажувати читача цифрами, але сучасні пасажирські літаки літають приблизно з такою ж швидкістю, що і в 1963 році. Те ж саме можна сказати про швидкість автомобілів. Використання термоядерної енергії - і сьогодні така ж нездійсненна мрія, як і в 60-ті роки минулого століття. Використання космосу обмежене комерційними цілями (запуск і експлуатація супутників зв’язку). Запуск космічних апаратів до інших планет відбувається всього кілька разів на десятиліття. Швидко розвивається інформатика і комп’ютерна техніка, але виключно завдяки екстенсивним чинникам. Глобальні наукові прориви відсутні. Є значні досягнення в біотехнологіях, але й вони, в основному, носять прикладний і комерційний характер.

Політичним наслідком приходу до влади олігархів стало ослаблення держави, як інституту. Прийнято вважати, що сума влади є величина постійна. Зменшення влади держави привело до збільшення влади транснаціональних корпорацій (ТНК). Але цей висновок справедливий лише по відношенню до держав «першого світу».

В «третьому світі», який існує  в умовах неоколоніалізму, взагалі некоректно говорити про якусь самостійну роль національної держави. Там заправляють США, колишні метрополії, західні ТНК і місцева компрадорська еліта.

«Другий світ», світ соціалізму, в основному деградував з внутрішніх причин. Винятки -  Китай і В’єтнам.

Але є ще одна категорія країн, т.з. «азійські тигри» (Південна Корея, Тайвань, Гонконг (до 1997р. британська колонія), Сінгапур, меншою мірою Малайзія), в яких роль держави надзвичайно висока. В цих країнах існує практично симбіоз держави і приватного сектору. Всі країни, що провели успішну модернізацію економіки і суспільства, робили це в умовах авторитарного режиму. Винятків світ не знає.

Можна вважати, що авторитаризм у «тигрів» виник історично, як реакція на зовнішню (комуністичну) загрозу (Тайвань, Південна Корея) або на внутрішню, теж комуністичну, – Сінгапур, Малайзія. Це все так, але не це головне. Спільною рисою «тигрів» є індустріалізм. В економіці домінує промисловий капітал. Авторитарний режим є політичним уособленням домінування промислової буржуазії. А промислова буржуазія, якщо не зупинятись на окремих випадках, є буржуазією національною.

Критерієм віднесення буржуазії до національної чи компрадорської є походження доданої вартості у кінцевій продукції, яку створює відповідний капітал. Якщо країна постачає на зовнішні ринки сировину чи напівфабрикати, то кінцева продукція буде виготовлятись в інших країнах і додана вартість буде іноземною. То ж такий капітал буде залежним від зовнішнього покупця, а буржуазія, що цей капітал обслуговує, буде компрадорською.

Якщо в країні торгують, скажімо, автомобілями закордонного виробництва, то додана вартість в країні утворюється, але вона виникає не в продукції, а в товарі, не в виробництві, а в торгівлі. З юридичного, а не з технологічного боку, продукція є те, що на «вході» і на «виході» з підприємства класифікується по різним позиціям Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД). Скажімо, різка скла або фасування цукру з мішків у пакети, виробництвом не являється, бо на «вході» і «виході» маємо, відповідно, все ті ж скло і цукор.

В згаданих прикладах компрадорська буржуазія або взагалі не має відношення до виробництва продукції, або не має відношення до виробництва кінцевої продукції. Натомість національний капітал кінцеву продукцію створює. Зрозуміло, що залежність економічна приводить до  залежностіполітичної.

Але реальна картина взаємовідносин в економіці і політиці ще складніша. Крім протиріч між капіталом іноземного та вітчизняного походження, є ще протиріччя всередині вітчизняного капіталу. Без капіталу банківського неможливе ефективне розширене відтворення капіталу промислового. Але банкіри, провокуючи інфляцію і кризи, мають можливість скуповувати під час кризи виробничі активи. Тому промисловці, там де їм це вдається,  беруть собі в політичні союзники широкі верстви населення, тобто націю. Оце і є справжня причина появи авторитарних режимів в «азійських тигрів».

А вже маючи масову підтримку населення та патріотично налаштований корпус силовиків і держслужбовців, промислова буржуазія має змогу проводити політику у власних і, одночасно, національних інтересах, не боячись при цьому втратити владу і власність.

Першою до такого союзу вдалась німецька буржуазія, результатом чого став прихід до влади націонал-соціалістів на чолі з А.Гітлером (1933р.). Цікавою з цієї точки зору буде проблема Голокосту. Єврейська буржуазія Німеччини напередодні приходу нацистів до влади займала провідні позиції в банківській, страховій і видавничій  сферах. Але єврейського капіталу або не було, або він був представлений фінансовими структурами - володільцями акцій, в індустріальній сфері. І свою антиєврейську політику нацисти починали не з будівництва Аушвіцу, а з витіснення євреїв з економіки Німеччини і з встановлення обмежень на заняття ними певними видами діяльності. І лише потім були прийняті знамениті Нюрнберзькі расові закони.

Німеччина і досі лишається країною, де індустріальний капітал займає провідне місце. В той час, як в США, Британії і Франції домінує фінансовий капітал. Ще однією індустріальною країною є Китай. Очевидно, що ХХІ сторіччя пройде під знаком боротьби між фінансовим та індустріальним капіталом, тобто між США і Китаєм.

 

Серия сообщений "Листи до братів-націоналістів":
Часть 1 - Листи до братів-націоналістів. Лист 1. За Ющенка чи Тягнибока
Часть 2 - Листи до братів – націоналістів. Лист 2. Демографічні проблеми і майбутнє нації.
Часть 3 - Листи до братів-націоналістів Лист 3: Плюси ісламської економіки. (ч.1)
Часть 4 - Листи до братів-націоналістів Лист 3: Плюси ісламської економіки. (ч.2)
Часть 5 - Листи до братів-націоналістів Лист 3: Плюси ісламської економіки. (ч.3)
Часть 6 - Листи до братів-націоналістів. Лист 4. Чому на Януковича чекає доля Мубарака? (Про вплив геополітики на внутрішнє життя України)