Олексій Кирилович Алчевський
Народився	1835 Суми, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	7 травня 1901 Санкт-Петербург, Російська імперія
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	промисловець, банкір, громадський діяч, меценат
Медіафайли у Вікісховищі?

Олексі́й Кири́лович Алче́вський (1835, Суми, Харківська губернія, Російська імперія — 7 травня 1901, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат. Чоловік Христини Алчевської, батько Григорія, Івана та Христини Алчевських.

Купець Харківської 1-ї гільдії. Власник Харківського торговельного банку, засновник гірничих і металургійних підприємств на Луганщині. Засновник міста Алчевськ.

Ініціатор створення в Харкові «Громади».

Життєпис[ред. • ред. код]

Починав свою діяльність у Сумах Харківської губернії. Відомим у ділових колах України став у 1868, коли потрапив до числа засновників і членів правління Харківського торговельного банку, який став першим у Російській імперії приватним акціонерним банком.

У 1871 Олексій Алчевський брав участь у створенні Харківського земельного банку і у 1871-1901 був головою його правління. Сам Олексій Алчевський великими капіталами не володів, однак зміг вміло все організувати. З часом у нього опинився контрольний пакет акцій. Фактично став повним розпорядником обох банків. Вони обслуговували різні підприємства Олексія Алчевського. Банківський бізнес допоміг йому стати великим землевласником. На своїх землях 1875року заснував гірничо-промислове товариство, правління якого розміщувалося в Харкові.

У 1895 взяв активну участь у створенні Донецько-Юр'ївського металургійного товариства з правлінням у Петербурзі. Входив до дирекції цього товариства. У роки промислового піднесення (1890-ті роки) підприємства Алчевського залучали також іноземних інвесторів. До кінця XIX століття його власність оцінювалася в 12 млн. карбованців.

Зробив великий внесок у розвиток економіки південного сходу України. Створив одну з перших у Російській імперії, за сучасною термінологією, промислово-фінансову групу. Вона об'єднувала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії.

Серед іншого, був засновником «Олексіївського гірничопромислового товариства» і «Донецько-Юр'ївського металургійного товариства» (останнє володіло Донецько-Юріївським заводом), а також металургійних заводів у Маріуполі. Заводи Олексія Алчевського були єдиними в Україні металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях (решта були власністю бельгійських і британських компаній).

На початку XX століття в Росії почалася економічна криза, яка не оминула й підприємства Олексія Алчевського. Рятуючись від банкрутства, підприємець намагався отримати урядове замовлення для своїх металургійних підприємств, а також просив у Міністерстві фінансів дозволу на випуск облігацій на 8 млн крб. під заставу свого майна. Однак міністр фінансів Сергій Вітте йому відмовив. Причина відмови не зовсім зрозуміла, бо після трагічної загибелі Олексія Алчевського той самий Вітте і Міністерство фінансів заявили про готовність фінансувати банки Алчевського. Загинув Олексій Алчевський 7 травня 1901. За офіційною версією, він кинувся під потяг на Варшавському вокзалі в Петербурзі. Однак багато дослідників схиляються до думки, що це було замовне вбивство. На користь цієї версії свідчить і захоронення Сергія Алчевського всередині кладовища (самогубців хоронили за межами кладовища).

Варто зауважити, що справи підприємств Алчевського передали до рук Московського торгового дому братів Рябушинських. Сергій Вітте виділив їм необхідний кредит, і вони стали одними з найбагатших в імперії людьми.

Громадська діяльність[ред. • ред. код]

Брав участь в українському національному русі. Очолював харківську «Громаду» (гурток української інтелігенції). Ініціював і фінансував спорудження першого пам'ятника Тарасові Шевченку (Харків, 1899). У ті часи офіційно відкрити пам'ятник українському поетові було неможливо, тому він зробив це як приватна особа на власній території в саду, де 1893 року зять Олексія Алчевського збудував садибу. Автором пам'ятника був скульптор Володимир Беклемішев. Пам'ятник був зроблений з дорогого білого мармуру. Після банкрутства Олексія Алчевського садибу довелося продати, і подальша доля пам'ятника невідома.

За словами дружини, Олексій Алчевський був «фанатичним українцем», вкладав великі суми грошей в український рух.^[1]

На його кошти були споруджені церкви, лікарні, бібліотеки, недільні школи в Сумах.

Родина[ред. • ред. код]

Докладніше: Алчевські

Увічнення[ред. • ред. код]

 

Олексій Алчевський