Згодна: ніколи не можна вірити |
Все, що сьогодні робить Росія в Україні, має одну-єдину мету: повернути нас у свою так звану «сферу впливу», знищити українську державу як таку.
Україна сьогодні на передовій: саме українська армія ціною життів своїх героїв захищає мир, стабільність і демократію в Європі. Саме в Україні продовжується творення Європи.
|
Метки: порохобот |
Президент - найкращій! |
|
Метки: користь |
Анатолій Поляков: Є два життя - до і після полону |
/uain.press/_uploads/26175099_1537316089650342_253644945_n-300x213.jpg" target="_blank">https://uain.press/_uploads/26175099_1537316089650342_253644945_n-300x213.jpg 300w, https://uain.press/_uploads/26175099_1537316089650342_253644945_n-768x546.jpg 768w, https://uain.press/_uploads/26175099_1537316089650342_253644945_n-590x420.jpg 590w, https://uain.press/_uploads/26175099_1537316089650342_253644945_n.jpg 960w" title="" />
/uain.press/_uploads/166139-265x198.jpg" target="_blank">https://uain.press/_uploads/166139-265x198.jpg 265w" title="Папа Римський закликає світ не забувати про війну на Донбасі" width="96" />
/uain.press/_uploads/1502185645_111-265x198.jpg" target="_blank">https://uain.press/_uploads/1502185645_111-265x198.jpg 265w" title="У США за рік поліцейські застрелили близько тисячі осіб" width="96" />
/uain.press/_uploads/telebachennia_studija_1-265x198.jpg" target="_blank">https://uain.press/_uploads/telebachennia_studija_1-265x198.jpg 265w, https://uain.press/_uploads/telebachennia_studija_1-534x405.jpg 534w" title="Нацрада з телерадіомовлення хоче обмежити ведення програм політиками" width="96" />За офіційною інформацією, починаючи з 2014 року в Україні через полон пройшли близько 3000 осіб. Серед них як військовослужбовці, так і цивільні громадяни. Останній обмін відбувся напередодні Нового року – до України повернулися 73 особи. Ще 103, за інформацією СБУ, досі перебувають у полоні.
З якими проблемами зіштовхуються полонені після звільнення, чи достатньо про них піклується держава та про пережите пекло у неволі “Українському інтересу” розповів Анатолій Поляков – голова ГО “Українська асоціація полонених”, громадянин Російської Федерації, який 9 місяців перебував у полоні в “ЛНР”. Звільнений 2 роки тому, увесь цей час чоловік добивається ухвалення закону про статус полонених. 26 грудня 2017 року ВР зареєструвала проект закону, який підтримав Президент Петро Порошенко.
– Анатолий, расскажите о законопроекте и его основных аспектах. Почему вы решили работать над ним?
– Не стану ссылаться на свой сложный опыт, он у всех в разной степени равный. Каждый вышедший из плена пережил свой ад и нуждается в комплексной реабилитации. Это весь набор медицинской, правовой, социальной и психологической помощи. Убрав хоть один компонент из этого списка, все усилия будут бесполезны.
Сама идея написания проекта закона возникла, когда я прогуливался по Бабьему Яру в феврале 2016 года. Это было сложное время для меня. Затем я изучил мировой опыт и заметил одну важную и характерную особенность: в тех странах, где отношение к пленным как со стороны общества, так и со стороны государства позитивное и пленным предоставлен весь комплекс социальной и правовой защиты, среди них много общественных и политических деятелей, которые смогли себя самореализовать. У них восприятие жизни другое, и ценности иные, они стали более мотивированы. Человек, освобожденный с плена, должен быть защищен законом, чтобы никто не смог обвинить его в предательстве и привлечь к уголовной ответственности, если он не совершил преступлений.
Закон базируется на трех основных принципах: правовая, психологическая и социальная реабилитация. Для меня сам процесс подготовки проекта закона – часть моей самореализации и реабилитации после плена. Для этого также была создана “Украинская ассоциация пленных”, сформирована хорошая группа из числа депутатов ВР. И после долгой и кропотливой работы проект закона был зарегистрирован.
– Ваш законопроект зарегистрирован 26 декабря, а 27 произошел долгожданный обмен пленными. Как оцениваете их встречу и обещания выплатить каждому денежную компенсацию?
– Встреча хорошая, но она дает завышенные надежды. Ну представьте, когда ты находишься в плену и начинаешь думать, что уже никому не нужен, и тут после освобождения тебя лично встречает президент, жмет твою руку, говорит, что ты герой. Это вселяет в тебя оптимизм и накладывает определенные обязательства на государство. И конечно ребята сегодня ждут существенной поддержки. Для меня важен постоянно действующий механизм защиты как освобожденных сейчас, так и в отношение тех, кто освободился ранее. Если мы хотим помочь этим людям, а не сделать себе очередное селфи, то нужно принимать закон о статусе этих граждан и тогда все спорные вопросы и несправедливость отпадет.
/uain.press/_uploads/26056656_1537316069650344_122175035_n-300x207.jpg" target="_blank">https://uain.press/_uploads/26056656_1537316069650344_122175035_n-300x207.jpg 300w, https://uain.press/_uploads/26056656_1537316069650344_122175035_n-768x529.jpg 768w, https://uain.press/_uploads/26056656_1537316069650344_122175035_n-218x150.jpg 218w, https://uain.press/_uploads/26056656_1537316069650344_122175035_n-696x479.jpg 696w, https://uain.press/_uploads/26056656_1537316069650344_122175035_n-610x420.jpg 610w" />– Давайте вернемся к вашей истории. Вы – гражданин России. Что вас связывает с Украиной?
– Пока еще гражданин России. Надеюсь в скором времени получить украинское гражданство. В Украину приехал в декабре 2013 по приглашению Русланы поддержать Евромайдан. Это особая страница в моей жизни, как и у каждого, кто пережил Майдан. Думаю, не стоит объяснять, что значит проникнуться теми событиями, когда ты чувствуешь свое причастие к формированию совершенно новой страны, наступлению новой эры. Затем познакомился с очаровательной девушкой, влюбился и мы поженились.
Сегодня Украина – это мой родной дом. И когда меня называют российским оппозиционером, для меня это как оскомина, она мне неприятна сейчас. На Майдане мы с единомышленниками реализовали ряд проектов. После аннексии Крыма и начала вооруженного конфликта мы пытались наладить гуманитарный диалог с ОРДЛО. В начале дистанционно: обменивались списками пленных, которые я передавал в Министерство обороны. Затем были достигнуты договоренности с противной стороной о формировании комиссии по защите прав пленных и вывозе детей, больных раком и туберкулезом с оккупированных территорий. Взамен мы обещали провести реконструкцию всех заведений здравоохранения, которые направлены на лечение этих детей. В Донецке к этому отнеслись скептически, а в Луганске пошли на встречу, пригласили к себе и дали гарантии безопасности.
– А как же так случилось, что вас взяли в плен?
– Когда я приехал в “ЛНР”, все было хорошо. Сначала я общался с советником Плотницкого, затем с председателем парламента “ЛНР”. У нас было было понимание, мы нормально общались. Я поехал один, не хотел подвергать опасности граждан Украины. Меня очень хорошо встретили, дали машину с водителем, поселили в хорошей гостинице, покормили в ресторане. Мы обсудили все вопросы, они были открыты к сотрудничеству. Я видел искренность в их глазах, видел, что они были заинтересованы.
На следующий день должна была состояться встреча с Плотницким, и мы планировали все оформить документально и подписать соглашение. Тогда я первый раз почувствовал, что что-то не так. При разговоре со мной они отводили глаза. Может мне показалось, я не знаю. И вот около трех часов дня, когда я выходил из одного из зданий, все произошло. Сильный удар, и я уже лежу на земле, и потом еще сверху по голове ногой. Я в мутном состоянии, меня подняли, надели мешок на голову, на ногах пластиковые наручники, на руках наручники спереди. Отвезли в какой-то подвал, там бросили на пол, никто ничего не говорил. Я думал, что это либо “МГБ” или контрразведка. Лежал с мешком на голове, рядом кто-то сидел, постоянно передергивали затворы. Разговаривали все на украинском языке. На следующей день зашел один, и сказал, что они украинские партизаны, а я сепаратист и приехал убивать их граждан.
– Вы объяснили кто вы и с какой целью приехали?
– Никто не слушал, что я волонтер. Начали меня запугивать. Я понимал, что не могут это быть партизаны. В центре города, рядом с администрацией, силовой захват – это нереально. Понимал, что все спектакль. Меня затащили в камеру, там была труба, к которой меня наручниками ногами и руками приковали. Было очень сложно в таком положении. И так я просидел месяц, мешок не снимали. Кормили раз в сутки, в туалет выводили тоже один раз вечером. Когда я шел, слышал русскую речь. И в подвале часто по ночам слышал, как они что-то празднуют. Я понимал, что это никакие не партизаны. Несколько раз меня выводили на расстрел, сначала было страшно, а потом я смирился. Я просто отдалился от реальности, мое сознание отвергало понимание происходящего. Думал только об одном, чтоб не издевались над моим телом. Чтоб расстреляли, сообщили моей жене, и меня нормально похоронили.
/uain.press/_uploads/26057852_1537316076317010_850164014_n-300x204.jpg" target="_blank">https://uain.press/_uploads/26057852_1537316076317010_850164014_n-300x204.jpg 300w, https://uain.press/_uploads/26057852_1537316076317010_850164014_n-768x522.jpg 768w, https://uain.press/_uploads/26057852_1537316076317010_850164014_n-696x473.jpg 696w, https://uain.press/_uploads/26057852_1537316076317010_850164014_n-618x420.jpg 618w" />– Но все же была хоть какая-то надежда, что вас освободят?
– Были разные мысли. Думал тогда, что я же гражданин России, там же должны быть русские, которые мне помогут и вытащат меня. Но нет. Как-то раз меня вывезли в город, сказали, что выбросят меня на улице и я, досчитав до 100, могу звать на помощь. Тогда опять появилась какая-то надежда. Но когда меня оставили, я слышал смех, разговоры людей. Никто не реагировал на мой крик. И тут я понял – это второй этап моего плена.
Подъехал автомобиль, меня забрали. Привезли куда то, сняли мешок и начали орать, пинать ногами. Они смотрели на меня, как на обузу, грязь. Отвращение чувствовалось. Сказали, чтобы меня привели в порядок, а потом уже на допрос. И вот впервые за долгое время я попал в душ. Я мылся под дулами автоматов, но для меня это было несколько минут счастья. Мне дали одеть длинный рваный свитер и спортивные штаны. Опять мешок на голову. Я им рассказал всю свои историю. Но тут уже из сепаратиста я стал украинским наемником, диверсантом, который приехал луганских и донецких убивать. Опять все по кругу: расстрелы, допросы. Мне говорили: “Ты же знаешь, ты не выйдешь отсюда никогда, ты информационный солдат. Будем требовать обмен: 1 на 3. Если согласятся, скажем 5, и так дальше. Ты сгниешь здесь”. Там я пробыл месяц, потом меня забрали в “МГБ”. Со мной ехало двое, один сто процентов был представитель спецслужб. Это видно по манере общения, по манере допроса. Мы ехали по разбитых дорогах, и я тогда еще пошутил неудачно, что дороги прям как в России.
В МГБ мне предъявили обвинительное: прибыл по заданию Министерства обороны, СБУ с целью диверсионной деятельности, разведки, а также организации похищения детей. Я даже не дочитал этот бред до конца. Мне предложили признаться, выступить по телевидению, сказать, что “хунта” заставила красть детей, и тогда условия содержания будут нормальными. На, что я отказался и это отразилось на дальнейшем моем пребывание в плену. Потом я попал в СИЗО.
– С кем вам там пришлось сидеть, много ли среди сокамерников было украинских пленных?
– Еще в изоляторе со мной сидело три украинских бойца. В СИЗО меня посадили к уголовникам вперемешку с боевиками, все сидели за особо тяжкие преступления, в основном за убийство. Но для меня это все равно был рай, в сравнение с тем, что было до этого. Люди, живое общение.
В камере нас было много, все спали по очереди. А у меня на нарах написали “Укроп” и “боевикам”, в основном выходцам из России, было не по “понятиям” спать на месте, где спит укроп. Поэтому никто на мое место не претендовал. Истории, которые мне пришлось услышать из уст этих людей омерзительны. Кто-то расстрелял обычную украинскую семью за то, что они мешали спать одному из боевиков. Один гордо повествовал, как убил одного пленного укропа и наркомана, в надежде получить одобрение среди сокамерников. У нас были натянутые отношения. Уверен – задержись я еще на несколько дней в камере, все бы закончилось печально. Но в один день открылась дверь и меня направили на подвал, где я провел еще 5 с половиной месяцев. Там я познал, что такое, невыносимая жара, отсутствие дневного света и голод. Просыпаешься, а у тебя слюна течет. Ты готов съесть все, лишь бы утолить эту животную страсть. Нас кормили раз в сутки и это было не больше трех ложек. Здоровья мое сильно колыхнулось. С уха уже текла кровь, я оглох. Потом у меня пропала речь.
– А медицинскую помощь вам предоставляли?
– Когда уже потерял сознание, только тогда меня перевели с подвала на первый этаж, где было окно и решетка. Я помню этот свет, момент, когда увидел солнце, деревья. Я выглядел как старик: худой, сгорбленный, с бородой. Я наслаждался солнечными лучами. Каждую секунду жил тогда. Я понимал, что это ненадолго, но был счастлив как маленький ребенок.
24 дня уколов и капельниц. У меня начался прилив сил. Мозг работал процентов на 100. Энергии много, страха не было. Я орал, бил в стену. Потом пошло угасание. Сгорал как свеча. Я превратился в подвального человека. Радость была, когда кого-то подселяли. Рядом сидела Маша Варфоломеева (журналистка, которая провела в плену ЛНР больше года – ред.). Мы очень поддерживали друг друга, передавали мотивирующие записки.
/uain.press/_uploads/26057903_1537316079650343_1208267722_n-300x217.jpg" target="_blank">https://uain.press/_uploads/26057903_1537316079650343_1208267722_n-300x217.jpg 300w, https://uain.press/_uploads/26057903_1537316079650343_1208267722_n-768x554.jpg 768w, https://uain.press/_uploads/26057903_1537316079650343_1208267722_n-696x502.jpg 696w, https://uain.press/_uploads/26057903_1537316079650343_1208267722_n-582x420.jpg 582w" />До сих пор меня преследует этот образ – образ подвального человека. Фото: “Український інтерес”/Олександр Бобровський– Анатолий, а что вы чувствовали в момент освобождения?
– В подвале время идет иначе. Человек живет тем, о чем думает и во что верит. Тогда мои мысли не были связаны со свободой, я очень переживал, что домой вернется совсем иной человек, истощенный, обезличенный, с набором животных звуков. Это было страшно и меня это сильно беспокоило. Боевики, опасаясь, что мое тело может стать обложкой глянцевого журнала, решили вывезти меня на территорию России, где, не скрывая своего презрения, меня привели в относительный порядок, провели профилактические беседы, сопроводили до границы и передали украинской стороне.
Единственное, что мне запомнилось и въелось в память – это образ человека, которого я увидел впервые за все время плена. Я посмотрел в зеркало, и мое сознание воспротивилось, оно отвергало саму мысль, что это подобие человека, с цветом подвальной пыли, лишенное жизненной силы, с поникшими, уставшими глазами – это я. У меня впервые за все время плена появились слезы. Мне было жаль того старика, который смотрел на меня. До сих пор преследует этот образ – образ подвального человека. Это было страшно.
Я благодарен Украине за позицию ко мне, благодарен своей жене, которая все время боролась за мою свободу. Помню, как ступил на украинскую землю – это была огромная радость, накануне Нового года. И так после 9 месяцев плена я начал новую жизнь.
– Как проходит адаптация после плена?
– Есть жизнь до плена и после. Это два разных мира, два разных восприятия действительности. Я и сейчас не могу сказать, что полностью адаптировался. Занимаюсь своим здоровьем, так как вышел я в ужасном состоянии. Долгое время я издавал страшные животные звуки, лаял как собака. Благодаря врачам, сегодня этого практически нет. Есть проблемы со здоровьем – это все последствия подвала, но я не сожалею о том, что произошло. Для меня это была хорошая школа, которая полностью перевернула мое мировоззрение.
– В России у вас остались родственники, друзья? Хотели бы туда вернуться?
– Там у меня 80-летняя мама, которую я очень люблю и хочу забрать к себе. Ее поддерживают мои брат и сестра. Возвращаться? Нет. У меня уже менталитет другой. Теперь моя родина – Украина. Мне здесь нравится, здесь мои друзья, здесь моя жизнь. Когда говорят рассказать о России, у меня нет желания об этом говорить. Да, я люблю Россию, мне нравится ее природа, просторы, люди, но мне не нравится то, что там сегодня происходит и мне неприятно даже думать об этом.
– А как с гражданством Украины? За 2 года вы его так и не получили.
– Это вопрос ближайшего времени.
– В чем вы видите сегодня украинский интерес?
– Нам надо самореализоваться как нации, как большой стране. Часть жителей ориентируется на Россию, часть на Европу, еще кто-то на США. Но им всем плевать на интересы Украины. Нам никто не поможет, мы сами должны все делать. Для меня Украина – замечательная страна, богатая, со здоровым менталитетом. Нам надо ориентироваться на себя, тогда мы будем самодостаточны. Ты граждан Украины, ты здесь живешь, и ты должен защищать ее интересы. Поэтому мы должны готовить и принимать такие законы, которые будут стимулировать развитие личности, ее способностей. Чтобы человек хотел жить в этой стране и гордился этим.
Спілкувалася Ірина Савчук, “Український інтерес”
|
Метки: полон |
Слава Героям! Смерть ворогам! Дякую кожного дня за захист України! Повертайтеся з перемогою здоровими! |
|
|
|
Експресо превратился в паноптикум шатунов |
Олег Леусенко (oleg_leusenko) пише,
2017-07-24 13:04:00
Вам Интер и 112 не нравятся? А гнильца "стандартов" Еспресо устраивает?
Приехали!
На 4-м году войны в эфире
украинского(?) ТВ отморозок-террорист Захер величается как "господин"?!
# медиабляди по стандартам ВВС pic.twitter.com/HQWA9ADSXQ
Шкварки News @ShkvarkiUA
Ігор Чернобаєв:
К этому всё шло, сначала многомиллионного российского выродка нельзя было называть агрессором и оккупантом, а российских убийц убийцами и террористами, потом для медиаблядоты и украинских идиотов войну развязал Киев, а украинский президент и Главнокомандующий стали предателями, теперь вся эта медиасрань начала клоуна и марионетку агрессора и оккупанта россии величать господином. Готовятся твари к осени, саакаблядь и наливайченко уже штабы создают.
Лист @A42A42:
Скажите спасибо, что пока ещё не "многоуважаемый господин Захарченко". Это будет на следующем этапе.
Natalia Poliakh У нас почему-то даже те каналы, которые недавно еще можно было слушать и смотреть, превращаются в подобие интера, вещающего на украинском языке. На еспресо вернулся Руденко с новой программой и с новыми силами обсирает власть, а сменившая его девушка на старой программе продолжает его дело. Количество несмотрибельных передач увеличилось(((
Пані Олена И у Портникова в его программе на "еспрессо" очень часто гнильца стала проскакивать, увы, Вы правы!
П’ять копійок: Раньше Еспресо я все-таки, в большей мере, причислял к украинскому контенту. Но, некоторые тревожные мысли никогда не выходили из головы. Например, несменяемый Мосийчук на посиделках Портникова. Неужели Виталию не противно созерцать в своих шоу эту коррупционную постановочную гниду? Нет, я понимаю, плюрализм и все такое, но ПОСТОЯННО в каждом эфире харя этого бутафорного поцриота - перебор. Насчет стандартов молчу. Есть на Еспресо девочка в вечерних эфирах (фамилию не называю, вы ее и так узнаете. По стандартам), назвать журналистской которую язык не повернется. Всех оппонентов перекрикивает скрипучим писклявым голоском, зрадой бьет одного гостя студии, поддерживая второго оппонента. Рот затыкает всем, с кем не согласна, никому не дает сложить мысли в логическую цепочку. Сколько гостей уже порывались уйти из студии, не пересчитать! А надо было уходить, громко хлопнув дверью. Терпеть такое хамство - себя не уважать. Это не студия. Девочка явно с купленным дипломом (если он у нее есть вообще).
После вчерашнего эфира зрадофила Руденко с касьяновым, твердящим, как мантру "майдан мы проиграли!" не остается сомнений, что Еспресо превратился в паноптикум шатунов. Причем, вбросы большинства приглашенных совпадают с методичками Кремля. Совпадение?..
Tags: Еспресо.TV, гниди, зрадофилы, консервы, слив, телеканал
|
|
Не имея ничего, обкраденньіе, оболганньіе, обманутьіе, люди уверяют себя, что всем обладают |
oleg_leusenko
24 липня 2017, 11:40
Крик души россиянина о самовнушении обиженных руцких и мнимом вяличии Расеи
Я прожил год в Америке, и хочу сказать с некоторым сожалением тем россиянам, которые любят говорить про величие России. Ребята, ваше величие с американским даже рядом не лежало. Это не величие, а какое-то недоразумение, честно слово. Тут все гораздо более величественнее, причем в разы.
Начать с природы. Пока вы там все выкорчевываете, варварски вырубаете лесные угодья, заболачиваете, издеваетесь над землей, и превращаете ее в помойку, американцы ее так берегут, что вам и не снилось. В Силиконовой долине, где самая дорогая в США земля, и где все друг у друга на головах сидят, на каждом углу – парки, сады, скверы и бульвары. В центре Сан-Франциско ходят лисицы, койоты и бизоны по Голден Гейт парку, а через заборы Бальбоа постоянно лазают еноты и скунсы. В городке Долины, где я жил, в шаговой доступности были два огромных заповедника с пешеходными тропами по полдесятка миль, не считая множества парков в самом городке. В каждом парке Америке созданы все условия, чтобы вы хорошо отдохнули: там есть туалеты, питьевые краны, мангалы для барбекю, парковки, указатели, столики, скамейки.
Collapse
Или взять американскую сантехнику. Российской сантехники, как вы знаете, почти и нет, вся сантехника в на России – скандинавская, не научились до сих пор писсуары делать. В американских ваннах такие краны, каких у нас и нет – огромная ручка, которую поворачиваешь, как штурвал самолета, и оттуда льется вода здоровенной струей. Кипятка никогда не будет, так что, не обожжетесь, крутите ручку и выбираете температуру: очень удобно. Все массивное, добротное, сделанное на века. В этом смысле вся сантехника в на России представляется какой-то мелюзгой, никак на величие не тянущей, уж извините. Напора нет, из крана течет величие тонкой ржавой струей, все гнилое, ненадежное.
Идем дальше, возьмите столбы, стоящие на улицах. Столбы в на России – это какое-то недоразумение, по сравнению с американскими, чахлые, тоненькие, тухлые, гнилые, ломающиеся как спички. Столбы в Сан-Франциско деревянные, но им по двести лет. В обхват они пару метров, все изъеденные и почерневшие, но они еще двести лет простоят; все тут делалось на века.
Возьмем еду. Зайдите в любую американскую забегаловку, которых тут море. В обед люди могут выйти и купить в радиусе ста метров все, что душа пожелает: в Сан-Франциско огромные торговые центры просто напичканы внизу закусочными, а Атланте на пичстрит я видел такой же торговый центр с сотней едален. Там есть все: и китайская, и корейская, и японская, и мексиканская, и индийская, и американская кухни. Хотите вегетарианское? – милости просим. Закажите там салат. Вам принесут такую порцию, какой вы втроем наедитесь. Купите салат в на России, я не говорю уже про Москву или Санкт-Петербург, где вам принесут молекулярную кухню – три помидора черри, фаршированные майонезом, там не хватит даже червячка заморить. Салат в закусочной Атланты невозможно доесть, рамен доесть в Сан-Франциско – нереально. Купите в каком-нибудь русском кофехаусе салат – вам принесут детскую миску с накаканными туда пятьюдесятью граммами оливье.
И так – во всем, друзья мои. Кругом тут, в Америке, – настоящее величие. И это не бутылку об голову на день ВДВ в фонтане разбивать. Что ни возьми, величия в Америке в разы больше. Только они совсем не говорят об этом; в приличном обществе это – неприлично. О каком величие России говорят русские – я, ей Богу, понять затрудняюсь. Одеться в зеленку, спороть нашивки, взять автомат и пойти, сдохнуть, строя Русский Мир в гнилых окопах? В этом величие? А по мне, так это – самовнушение обиженных. Не имея ничего, обкраденные, оболганные, обманутые, люди уверяют себя, что всем обладают. ЧЕМ всем?
орфография и лексика - авторские (кроме правильного предлога), отсюда
Tags: США, Эрефия, быт, прозрение, сравнение, третий мир, эпистолярный жанр
|
|
Бандерівська пісня --Ой ударила куля Bandera song |
Бандерівська пісня --Ой ударила куля Bandera song
Taras Kozarljuk-2 Military History channel -
Опубліковано 24 серп. 2014 р.
Ой ударила куля повстанця в чоло. Колихнулося небо, колихнулось село, І у полі широкім поміж квітів і трав — Наче ясен високий, стрілець той упав. Як побачив це лихо вітерець степовий, Запитав його тихо: "Чи ти, друже, живий?" Та стрілець тому вітру жодних слів не повів, Тільки маком червоним серед поля зацвів. Ой скажи ще, вояче, — чий ти муж, чий ти син? Чому нині так плаче за тобою Волинь?.. Та стрілець тому вітру жодних слів не сказав, Тільки маком червоним серед поля зітхав. Вітер знову питався: "Чи у тебе є брат, Звідкіля ти добрався до високих Карпат?" А стрілець тому вітру жодних слів не повів — Тільки маком червоним по Вкраїні зацвів. Історична правда Ці відео канал в Ютубі нищать кремлівськи виродки Десятки мільйонів переглядів Хто не знає історії, той не має майбутнього Якби Українці знали власну історію ніякий агітпром кремля не допомоміг би московським окупантам
https://youtu.be/MbqX42lnnVQ
Irene Stein1 рік тому
...Вам бы, идиотам СОВЕТСКИМ, делать всё как на Украине - очишать свои города, улицы и площади от советских символов, вам бы осудить КПСС за её злодеяния, а вы, дебилы советские, мастурбируете на красные фильмы, которые суть есть СОЦРЕАЛИСТИЧЕСКАЯ ВЫДУМКА С ЭЛЕМЕНТАМИ ИСКАЖЕНИЯ ИСТОРИИ ...Вам НИКОГДА не понять СТРЕМЛЕНИЯ к СВОБОДЕ УКРАИНЦЕВ, ИБО вы отчасти рабы и дети рабов, либо вертухаи и дети вертухаев. Один простой пример: Представьте себе Западную Украину 1920- 1939 х годов. , хотя это есть нечто АБСОЛЮТНО невозможное для совковых россиян, не знающих ничего о жизни за колючей проволокой. Так вот, жилось западенцам хреновато, укр.язык притеснялся, ровно как и в ссср,.....НО! Свободы было гораздо больше, ибо Польша была свободной страной и люди тысячами ехали в Америку, Уругвай, Парагвай, Бразилию и т.д., а также тысячи работали в Европе (совсем как и теперь), многие на шахтах Бельгии. Заработав, возвращались на родину и потихоньку богатели...И ,вот вдруг, осенью 1939 нарисовываются КРАСНЫЕ СУКИ на танках и начинают всё ставить с ног на голову. И потянулись эшелоны с РЕПРЕССИРОВАНЫМИ в Сибирь и давай русаки хохлам колхозы в бошки вколачивать... И это кому??? ХОХЛАМ?!! Да ещё ЗАПАДЕНЦАМ??? -Да они сколько существовать будут - НИКОГДА не откажутся от СВОБОДНОГО ЗЕМЛЕДЕЛИЯ! Это благодаря им, УКРАИНЦАМ, Столыпин заселил Сибирь и если бы ему не помешали - небыло бы никакого КРАСНОГО переворота. Я, когда ещё жила в Сибири, встретила бабку, 85 лет, она из тех переселенцев была, хотя и родилась в Сибири, а до конца жизни только на украинском и разговаривала.Так , вот, КАКОЙ ; НАХРЕН СВОБОДНЫЙ ЗАПАДЕНЕЦ будет терпеть власть КОНФИСКАТОРОВ и ВЕРТУХАЕВ??? - Да я,хоть и русская, в ноги кланяюсь тем БАНДЕРОВЦАМ, что сохранили человеческое достоинство и ВСТАЛИ НА БОРЬБУ с величайшим злом 20 века - СТАЛИНСКИМ ФАШИЗМОМ, который посеял больше смертей чем Гитлер! Это они, бандеровцы, поднимали восстания в СОВЕТСКИХ КОНЦЛАГЕРЯХ, когда русские ТРУСЛИВО ТЕРПЕЛИ!И мне ПОХУЙ ваши крики, ЛУЧШЕ ПОЩИТАЙТЕ, кто больше людишек поубивал ГИТЛЕР или ГУТАЛИН - СТАЛИН! Но беда современной России в отсутствии элиты, а то что есть элита путинская - суть СТАЯ ВОЛКОВ, обворовывающих ВАС и ВАШИХ ВНУКОВ. Ладно, пора спать, надо силы копить на БОРЬБУ с КРАСНОЙ СВОЛОЧЬЮ! За нашу и вашу СВОБОДУ!!!
Никогда мы не будем братьями (песня)
Анастасія Дмитрук
Опубліковано 3 квіт. 2014 р.
Lyrics-Анастасия Дмитрук
Music-Virgis Pupšys
Arranger,video-Gintautas Litinskas
Singers-Virgis Pupšys,Jaronimas Milius,Kęstutis Nevulis,Gintautas Litinskas,
Klaipėdos muz.teatro choras.
amalia berger2 місяці тому
я, русская, сибирячка, помню 1991 - 1992года, когда вокруг по всей нашей с тобой "ВЕЛИКОЙ " родине были пустые полки и ВАЗ- 2106 по тройной, пятерной цене....Ты или слишком молод , чтобы залупаться и задирать нос от "богатой" жизни, либо полный идиот...А с ёбнутым ФЕЛЬДФЕБЕЛЕМ - путиным ...1991 год вам обеспечен, а мне в моей Швеции всё похуй, у меня УЖЕ 17 лет всё по кайфу - дом, в гористой местности с участком 0,54 га и с неописуемыми закатами, зимний сад и прекрасная, обеспеченная старость, а вы там на хуй себе колорадские ленточки повяжите и орите : " Слава путину!" Лучше вам один хуй не станет..... Впервые за 17 лет жизни за границей...перестала "БОЛЕТЬ" за Россию на Евровидении и отдала все свои "звонки" за УКРАИНУ! А кому непонятен мой выбор, тот, как сказал Рамзес Кедуров,тот поймёт...А кому мой выбор понятен, скажу больше: Залупайтесь и дальше на международной арене, пугайте европейские страны пролётом своих, разваливаюшихся от старости бомбардировщиков и истребителей над их территориями, отжимайте ещё какой другой кусок земли, навроде Крыма,посылайте своих отморозков в Донбасс и скоро встанете в один ряд с Северной Кореей. Вам, живущим под сапогом путина, не представляется возможности увидеть как поменялось к вам отношение европейцев за последние 2-3 года, а я, свободно разъезжая и по Европе и по Скандинавии, скажу:поменялось и кардинально. Вообщем, ДОЗАЛУПАЛИСЬ. И пускай теперь ваш недомерок путька попробует залупаться и дальше на Украину- дозалупается до Гааги.Смешно читать коментарии о том, что якобы какие-то нехорошие люди развалили ссср,и тд...Бедные , советские ИДИОТЫ... А вы не задумывались над тем, что разваливается , как правило, всё то, что было слеплено из говна, или же то, что зижделось на насилии? А вот Америка стоит уже скоро 300 лет и не развалится ... до тех пор, пока в ней будет жить ДЕМОКРАТИЯ! Люди прекравсно все понимают. И в этом понимании больше всего нам мешает действия агрессивной милитаристской путинской России. РОССИЯ ОСКОТИНИЛАСЬ, вы перестали мыслить, соображать и поступать как люди. Россия стала государством-мерзавцем, вы всё делаете как животные. С одной целью, чтобы вас ненавидели и боялись. Отжать, отхватить, унизить, напакостить, убить, разрушить, оболгать, паохвастаться, это всё на что способен козломордый путлеровский народ. А то и убиваете, как убили Политковскую, Листьева и Немцова. Такие как ты твари почитают уродов Путиных, Кадыровых, Жириновских и слушают блевотину мерзких гондонов Киселёвых, Высерманов и прочих. Блевотина вам ближе к сердцу, поэтому вы и стали врагами всему цивилизованному свету.Свою козломордую теорию о малороссах оставь для своих потомков, если хочешь чтобы они продолжили дебильное племя вместо того чтобы стать людьми. А насчет ваших вождей, то я помню пословицу: Кто бы в Кремле не сидел, хоть еврей, хоть грузин - всё равно русский. (То же относится к Дзержинскому, Котовскому и латышским стрелкам, хотя последние в Кремле не сидели). Большевистская гадость происходит именно из России. Что касается вашей дебильной вони об американском рабстве, то лучше задумайтесь о том как сами по рабски лебезите перед своими плюгавыми вождями, произошедшими из грязной совковой помойки.Ты мне козломордые кремлёвские небылицы про американских империалистов и Госдеп не рассказывай, это сказки для русских дебилов. Неприязнь к России делает она сама и начала это делать с 1917-го, когда непросвещённое быдло под управлением жидовских авантюристов свергли пусть не очень хорошего, но своего Царя. А детей Царя, зачем вы убили, такие хорошие? И концлагеря Сибирские для инакомыслящих своих и чужих зачем вы строили? А репрессии, коллективизации (грабёж), зачем, с Гитлером подружились зачем? Что же вы, твари хотите чтобы Украина и дальше болталась в вашем русском говне? И выдумываете козломордые сказки про Америку, о фашистах и украх, вырывших море. А Бандера был Герой, он тогда еще понял что вы за твари и ничем не лучше гитлеровцев. И был прав. Такими козломордыми вы и остались по сей день. Не все конечно, есть русские достойные уважения и восхищения, но их намного меньше чем быдла.Слава Украине! SLAVA USA!
Vis mindreLes mer Vis mindre
|
Метки: пісня УПА |
Сьоме липня в історії |
П'ятниця, 7 липня 2017, 4:03
7 липня в історії
1421 - гусити оголосили імператора Священної Римської імперії Сигізмунда позбавленим чеського трону
1438 - французький король Карл VII проголосив Прагматичну санкцію, яка затвердила пріоритет королівської влади над владою Папи Римського
1770 - перемога російського флоту під керівництвом адмірала Григорія Спиридова над турками в Чесменській битві (російсько-турецька війна 1768-1774 рр.)
1807 - укладено Тільзітський мир між Росією і наполеонівською Францією
1846 - США оголосили про анексію Каліфорнії, яка тоді була частиною Мексики
1863 - народився Володимир Дуров, російський артист цирку, засновник знаменитої циркової династії та нової російської школи дресирування
1881 - уперше надрукована казка Карло Коллоді "Піноккіо" (Рим, "Журнал для дітей").
Сьогодні - 130 років від цієї події
1882 - народився Янка Купала (Іван Луцевич), народний поет Білорусі, академік АН БРСР
1884 - народився Ліон Фейхтвангер, німецький письменник єврейського походження
1887 - народився Марк Шагал (Мойше Хацкелевич), визначний французький художник-модерніст, монументаліст та ілюстратор єврейського походження, народжений у Ліозно (Білорусь)
1891 - компанія "Амерікен експресс" запатентувала дорожні чеки, які були прообразом сучасних кредитних карток.
Сьогодні - 120 років від цієї події
1898 - Конгрес США ухвалив резолюцію про анексію Гавайських островів
1901 - народився Вітторіо Де Сіка, італійський актор, кінорежисер-неореаліст, лауреат чотирьох "Оскарів".
Сьогодні - 110 років від йог онародження
1907 - народився Роберт Хайнлайн, американський письменник-фантаст
1907 - народився Павло Судоплатов, радянський чекіст українського походження (уродженець Мелітополя), генерал-лейтенант НКВС, який керував диверсійними операціями радянських органів безпеки з кінця 1930-х до початку 1950-х рр.
Убивця Євгена Коновальця, учасник замахів на Троцького, організатор ліквідації Шухевича, Шумського, політичних противників Берії тощо
Павло Судоплатов
1912 - народився Іван Кудря, радянський партизан, керівник диверсійної групи в окупованому гітлерівцями Києві, Герой Радянського Союзу
1915 - у Трабзоні (Туреччина) влаштована масова різанина вірменів
1918 - проросійська більшість Всеукраїнського православного церковного собору ухвалила рішення про позбавлення своїх противників - прибічників автокефалії Православної церкви в Україні - делегатських мандатів. Зі складу Собору було виключено 82 делегати, в тому числі й 46 членів колишньої Всеукраїнської православної церковної ради. Серед виключених були протоієреї В. Липківський, Н. Шараївський, П. Погорілко, професори-ліберали П. Кудрявцев, Ф. Міщенко, В. Екземплярський
1919 - приїзд генерала Антона Денікіна до Катеринослава.
На його честь було дано парад та обід в Англійському клубі, під час якого Денікін, відповідаючи на привітання, звернувся до українців зі словами: "Ваша ставка на самостійну Україну бита. Тепер залишається єдина ставка - велика неділима Росія"
1920 - до міста Могилів-Подільський вступили частини Червоної армії
1921 - НЕП: у радянській Росії дозволено створювати приватні підприємства з кількістю працюючих більше двадцяти
1921 - народився Петро Яцик, канадський підприємець українського походження, меценат і філантроп.
Відомий своїм вагомим вкладом у фінансування українознавства на Заході та в Україні. Серед головних проектів, профінансованих Яциком, - Український науковий інститут Гарвардського університету, Енциклопедія українознавства, Міжнародний конкурс знавців української мови, Канадський інститут українських студій./
Сьогодні - 90 років від його народження
Петро Яцик
1922 - народився П'єр Карден, французький модельєр італійського походження
1923 - утворена Нагірно-Карабахська автономна область у складі Азербайджану
1923 - у Празі зусиллями Українського громадського комітету та за підтримки уряду Чехословаччини відкрили Український високий педагогічний інститут імені Драгоманова
1926 - у Барселоні під колесами трамвая загинув Антоніо Гауді, визначний іспанський (каталонський) архітектор-новатор
1933 - покінчив життя самогубством Микола Скрипник, український радянський партійний і державний діяч, революціонер-комуніст, голова уряду УРСР у березні-листопаді 1918 р., прихильник українізації.
Був обвинувачений оточенням Сталіна у "контреволюційній" діяльності і застрелився, передчуваючи неминучі репресії
1937 - інцидент на мосту Лугоуцяо (міст Марко Поло) неподалік Пекіна.
Напад японських військ на китайський гарнізон став початком масштабної агресії Японії проти Китаю та одним із кроків до початку ІІ Світової війни
Китайські солдати захищають міст Лугоу
1938 - у Ленінграді дослідний телецентр показав в ефірі двогодинний концерт.
Це була перша в СРСР телепередача
1940 - у Львові відкрили літературний музей Івана Франка
1941 - у ході Другої світової війни почалася Київська оборонна операція радянських військ
1941 - Держкомітет оборони СРСР ухвалив постанову "Про протитанкові запалювальні гранати (в пляшках)"
1941 - провідні діячі ОУН А. Мельник, М. Омелянович-Павленко, М. Капустянський, Р. Сушко, М. Хронов'ят та група колишніх старшин УНР і УГА направили листа Адольфу Гітлеру з проханням створити у складі вермахту "українське бойове з'єднання", щоб у такий спосіб надати українським ветеранам збройної боротьби 1918-1921 рр. та українській молоді "честь участі у хрестовому поході проти більшовицького варварства".
Лист залишився без відповіді
1941 - радянські війська залишили районні центри Бердичів, Чуднів Житомирської області; Оринин, Славута, Стара Ушиця, Чорний Острів Кам'янець-Подільської області; Бережани, Білобожниця, Борщів, Бучач, Копичинці, Підволочиськ, Пробіжна, Товсте Тернопільської області; Сокиряни Чернівецької області
1950 - в англійському Фарнборо відбулося перше авіашоу.
Тепер щорічні повітряні свята у Фарнборо стали одним із найпрестижніших показів сучасної авіатехніки
1954 - відбувся радіодебют Елвіса Преслі - його пісня "That's All Right (Mama)" прозвучала на УКХ-станції Мемфіса
1956 - Бундестаг ФРН прийняв закон про загальний військовий обов'язок
1959 - екіпаж Московського управління цивільної авіації здійснив перший показовий рейс на Ту-104 за маршрутом Москва-Київ-Москва.
З 10 липня рейси між столицею СРСР і аеропортом Київ-Центральний стали регулярними
1967 - почалася громадянська війна в Біафрі (південно-східні провінції Нігерії, що прагнули самостійності).
Військовий конфлікт тривав до січня 1970 р.
1970 - підписано договір про дружбу, співробітництво й взаємодопомогу між СРСР і Румунією
1974 - фінал чемпіонату світу з футболу в Мюнхені: ФРН - Голландія - 2:1
1977 - США провели перше випробування "гуманної" зброї - нейтронної бомби, після вибуху якої гинуть лише живі істоти, а будівлі й техніка залишаються неушкодженими
1978 - проголошена незалежність Соломонових Островів (від Великої Британії)
1981 - перший переліт через Ла-Манш літака на сонячній батареї.
Сконструйований американцем Полом Маккреді літальний апарат піднявся в повітря з аеродрому біля Парижа. Пілот Стівен Птачек подолав відстань 258 км із середньою швидкістю 48 км/год і приземлився на англійській базі в Кенті
1983 - 11-річна американська школярка Саманта Сміт вирушила до СРСР, прийнявши запрошення генерального секретаря ЦК КПРС Юрія Андропова
1987 - почався суд на трьома керівниками Чорнобильської АЕС, відповідальними за вибух 1986 р.
1988 - запущена радянська автоматична міжпланетна станція "Фобос-1", призначена для досліджень планети Марс та її супутника Фобоса
1988 - члени Української громадської групи сприяння виконанню гельсінських угод оприлюднили у Львові "Статутні принципи Української гельсінської спілки" і "Декларацію принципів УГС", чим заявили про відновлення її діяльності у формі громадської правозахисної організації. Головою спілки обрано Левка Лук'яненка. Згодом на базі УГС утворилася Українська республіканська партія.
Установчі збори Київської філії УГС. В'ячеслав Чорновіл зачитує "Декларацію принципів"
Цього дня у Львові біля пам'ятника Івану Франку відбувся мітинг, у якому взяло участь близько 20 тисяч осіб. Також було оголошено про створення "Демократичного фронту сприяння перебудові", ядром якого стали всі неформальні об'єднання Львова
1989 - на нараді в Бухаресті радянський лідер Михайло Горбачов заявив на право соціалістичних країн на власний шлях розвитку
1992 - Верховний Суд Росії почав розгляд законності декрету президента Бориса Єльцина про заборону КПРС
1995 - загони боснійських сербів під проводом генерала Ратко Младича захопили місто Сребреніцу (Боснія), де було вбито до 8 тисяч мусульман
1998 - головою Верховної Ради обрано висуванця фракції СПУ-СелПУ Олександра Ткаченка, якого підтримали комуністи та частина центристів
2005 - серія терористичних актів (вибухів бомб) у лондонському метро і міських автобусах.
Терористи-смертники з європейського відділку "Аль-Каїди" вбили 56 осіб, близько 700 поранено
Автори: Дмитро Лиховій і Леся Шовкун (ledilid.livejournal.com)
© 2010-2017, Українська правда, Історична правда
Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "Історичну правду".
|
Метки: Історична правда |
Повірила у себе, прийшов успіх |
Любця була одиначкою. Її батьки вимолили в Бога. Багато років по шлюбі Писаревські не мали дітей. Де тільки не їздили, до яких лиш столичних світил не зверталися, навіть у знахарок були. Усе даремно. Вже й надію втратили. І несподівано таке щастя.
І щастя неабияке. Любця зростала і красунею, і розумничкою. Бог немовляті щедрі дари поклав у колиску. І співала, і танцювала, і змалечку малювала такі картини, що ніхто й не сумнівався: буде художницею. А що добра на вдачу була. Батьки й сусіди натішитись дівчатком не могли. Ніколи тихо не пройшла. Завжди привіталася, завжди мала якесь слово потіхи для заклопотаних сусідів.
Любця закінчила школу з медаллю і вступила в столичний інститут декоративно-прикладного мистецтва. Вступити - вступила. А от закінчити навчання не довелось. Уже на першому курсі ошелешила батьків новиною: "Виходжу заміж." І за кого хотіла віддатися? За шибайголову із сусідньої вулиці -Петька Книша .Закохалася й не було на те ради. Батько хлопця згорів від горілки. Спилася й мама. Хлопець не раз із бару волочив її напівживе тіло. Сусіди давно обминали занедбану халупу Книшів стороною.
Ох, як голосила пані Писаревська - мама Любці, коли вчула, що єдиначка заміж за Петька Книша зібралася:
- Та не пара він тобі! Не пара! З тої хати нічого, окрім лайки не чути. Буде зневажати тебе так, як його тато-небіжчик зневажав свою жінку. За кого ти, дитиночко, віддаєшся? Пропаща твоя долечка, а з таким зятем і ми пропадем.
Але Любця стояла на своєму:
- Без нього жити не буду! Кохаю і весь вік буду тільки його любити.
То що мали робити Писаревські з тим коханням. Зладували Любі весілля. Але, коли молодим натягали обручки, то обидвоє ридали так, як на поховку... Передчували, певно , недоленьку своєї одиначки. Батьківське серце все знає.. Ой, Боже, Боже, чом то так: де доньок сім, там і доля всім, а де є одна, там і долі нема.
Який там університет. Петька ревнував Любцю до стовпа. За рік мусіла покинути навчання.Тільки б йому добре було, тільки б він не нервувався, тільки би в хаті криків та бійок не було. Але Петька не вгамовувся. Сиділа в хаті, чому сидиш, йшла з дому, чому пішла... А той на тебе подивився, а той поглядом провів... І за все відповідала Любця. Не раз і не два синці під тональним кремом ховала.
Потім я надовго виїхав з міста. А коли повернувся і випадково зустрів на автобусній зупинці якусь стару жінку, то спочатку й не впізнав у ній Любцю. А ми ж були майже ровесниками. Зі мною вона привіталася. Одягнена в зіпраний светр і якусь безрозмірну спідницю. Сиве волосся, затягнене у “кінський хвіст” і головне - в гарних синіх очах не було й краплі життя. Невже це була Любця? Перша красуня і реготуха?
Але це була вона, Любця. Моя сусідка. Я запросив її на каву в маленьке кафе, які є на кожній автобусній провінційних містечок. Їй потрібно було виговоритись.Тому говорила лише вона. Це був монолог людини, яка стояла уже на краю прірви. І одне слово могло вирішити: вона впаде, а чи затримається...
“Він знищив мене. Він розтоптав мене, - розпочала Любця крізь сльози. А ти знаєш, він мене інакше, аніж дурепа не називає. Все, що б я не зробила, що б не сказала - не так! Дурепа, мовчи. Дурепа, твоє місце на кухні. Сина я погано виховую, бо дурепа й погана мама. Кожну копійку я мушу в нього принизливо просити. А він захоче - дасть, а захоче, то й не дасть, що буває частіше. І чим більше я йому догоджаю, тим більше він знущається з мене. Але куди піду? Батьки померли. Хату він змусив мене продати. Дуже хотів бізнесом займатися. Але прогорів. Він внушив мені, що я дурепа. А я й повірила...Боюсь з людьми заговорити, бо дурепа, щось скажу невпопад.”
- Любцю, але ж ти колись малювала такі чудові картини?
- Малювала. Тайком від нього. Годину-другу, коли його дома не було . Але він раз знайшов мою схованку. І все спалив. І фарби, і пензлі. Обзивав нездарою, посьміховищем,дурепою. Лише одну картину якимось чудом вдалось на горищі заховати.
- Любцю, а ти можеш показати мені цю роботу? Я нещодавно робив інтерв’ю із відомим галеристом. Попрошу його оцінити твою роботу, нехай професіонал скаже свою думку.
Ми домовились зустрітися уже ввечері цього ж дня. Вона принесла мені невелику картину замотану в біле простирадло.
За декілька днів я був уже в столиці. І, як обіцяв Любці, показав роботу галеристу. І його слова прозвучали, як вирок:
- Нічого особливого. Художниця, безумовно,талановита. Але таких сьогодні багато. Нема індивідуального стилю. Нема родзинки...
У цей же вечір я зателефонував Любці.
- Люба, якщо стоїш, то сядь. Він сказав, що твоя картина - шедевр. Вона буде окрасою у його галереї. А ще - вмовив мене продати твою роботу. І я погодився. Даруй, але я не встояв перед ним.Бо він так просив, так просив.... Завтра відішлю тобі гроші. Купи, будь ласка, фарби. І малюй.
Я збирав гроші на новий ноутбук. Але зрозумів, що старий ще не такий старий і може послужити якийсь час.. Цього ж дня гроші надіслав Любочці.
А потім життя закрутило. То одна країна, то інша. І про Любочку більше нічого не чув, аж до того дня, коли...
коли отримав запрошення на одну міжнародну виставку майстрів пензля. Про неї писали у всіх газетах. А я якраз у той час жив у Лондоні, то з радістю прийняв запрошення.
... Вона сама підійшла до мене. І це вже була зовсім інша людина. Доглянута, красива жінка. Впевнена у собі. А головне - її сині очі були такими щасливими.Так, це була Любочка. Моя сусідка - Любочка. Вона давно уже працювала із відомими галеристами. За її роботами полювали колекціонери.У неї було відоме ім’я і , звісно, гроші.
- А знаєш, коли в мене почалось інше життя... Тоді, коли ти сказав, що галерист N. купив мою картину. Спочатку й не повірила, але коли отримала гроші, то зрозуміла, що я спраді дурепа. Дурепа, бо так безглуздо витрачала своє життя. Довго розповідати, через що довелось пройти мені. Нерідко обирала, що купити: хліб, а чи - фарби. І я купувала фарби. Важко мені було, ти й уявити собі не можеш, як важко. Але я знала одне: більше ніхто в світі не посміє назвати мене дурепою. І коли я повірила у себе, прийшов успіх.
Оксана Максимишин-Корабель
|
Метки: Любов та віра все долає |
Знайшла чудове... |
Українська література Світова література Навчання Літературознавство Материалы на русском
Бібліотека
Сучасна література
Народна творчість
Біографії
Критичні статті
Завантажити
Бібліотека української літератури > Н > Нестайко Всеволод > Пригоди їжачка Колька Колючки... — повний текст твору
Пригоди їжачка Колька Колючки...
Нестайко Всеволод
Поширити
Розповісти
Цвірінькнути
Вподобати
Казка
І
Жив на світі їжачок Колько Колючка.
І жив на світі зайчик Кося Вухань.
Гарні були хлопці, але боягузи страшенні. Всього на світі боялися. Боялися темряви і боялися сонця. Боялися блискавки і боялися грому. Боялися вітру і боялися дощу. Навіть тіні власної боялися.
А найдужче боялися хуліганів.
То прибіжить Колько Колючка до мами-їжачихи:
— Ой, мамо, мамо! До нас у двір хулігани вдерлися!
Вийде мама-їжачиха на ганок, — а у дворі дві маленькі жабки стрибають.
То Кося Вухань прибіжить до мами-зайчихи:
— Ой, мамо, мамо! За мною хуліган женеться!
Мама-зайчиха визирне у віконце, — а там метелик літає.
Ну що ти з тими страхополохами зробиш!..
І вмовляли їх батьки, і соромили, і сварили — нічого не допомагало. Так і жили їжачок Колько Колючка та зайчик Кося Вухань боягузами. За мамині спідниці ховалися та звідти на білий світ з острахом позирали. Всі лісові діти бавляться, пісень веселих співають, а вони сидять за маминими спідницями і тремтять. Навіть один з одним не гралися, хоч і жили по-сусідству.
Та от якось ясного сонячного ранку зустрілися біля перелазу мама-зайчиха з мамою-їжачихою.
— Здрастуйте, тітонько Вухань, — сказала мама-їжачиха. — Ви чули новину? На Великій Галявині відкривається спеціалізована лісова музична школа з ведмежою мовою викладання. Борсучиха вже записала туди свого Борю.
— Ах, що ви кажете, кумасю Колючко! — сплеснула мама-зайчиха лапами. — Спеціалізована музична школа? Та ще з ведмежою мовою викладання? Побіжу чоловікові скажу.
Тато-заєць сидів на ганку і читав "Лісову газету".
— Гм, — сказав він, почувши новину. — Спеціалізована музична школа? З ведмежою мовою викладання? Це інтересно. Треба й нашого страхополоха записати. Може, хоч школа допоможе його у звірі вивести. А то ж тіні власної боїться.
Зайченя Кося, що тремтіло тут же біля ганку і все чуло, здригнулося й заскиглило:
— Ой!.. Я не хочу-у!.. Я боюсь…
— Тебе ніхто не питає! — суворо сказав тато-заєць. — Запишемо й ходитимеш.
— Ну що ти, синку, — лагідно сказала мама-зайчиха. — Всі ж дітки ходитимуть. Не бійся.
Мама-зайчиха тут же причепурила Косю, вдягла йому новенькі штанці, білу сорочечку й повела на Велику Галявину.
Вийшли за ворота, гульк — а з сусіднього двору мама-їжачиха вже Колька Колючку веде.
Записував у школу сам директор Бурмило Михайлович Ведмідь.
Він сидів за березовим столом і суворо позирав на майбутніх учнів крізь великі окуляри.
— Прізвище!
— Вухань! — чемно сказала мама-зайчиха.
— Прізвище! — не глянувши на неї і наче не чуючи, повторив директор.
— Вухань! — знову сказала мама-зайчиха.
— Прізвище! — підвищивши голос, утретє сказав Бурмило Михайлович.
— Та Вухань же! — розгублено пролепетала зайчиха.
— Я вас, мама, не питаю! — сердито обернувся до неї директор. — Хай сам скаже. Він що у вас — глухий? А ще хоче у музичну школу?
Дивіться також
Всеволод Нестайко — Пригоди близнят-козенят
Всеволод Нестайко — Тореадори з Васюківки (2004)
Всеволод Нестайко — Космонавти з нашого будинку
Ще 58 творів →
Біографія Всеволода Нестайка
— Та що ви! Що ви! У нього абсолютний слух! Подивіться, які в нього вушка!
— Так чого ж він мовчить?
— Він… він у мене… дуже скромний, — мама-зайчиха підштовхнула сина. — Ну, кажи, Косю, кажи!..
Та Кося Вухань тільки прищулив вуха і сховався за мамину спідницю.
— Гм… — насупився Бурмило Михайлович. — Гм… Скромний!.. Ну, добре, перевіримо його здібності до ведмежої мови. А скажи-но, Вухань, "р-р-р" по-ведмежому.
Кося безпорадно подивився на маму, швидко-швидко закліпав очима й скривився.
— Ну! — нетерпляче сказав директор.
Кося розтулив рота, але з того рота не вилетіло ані звуку.
— Що? — схилився й приставив лапу до вуха Ведмідь. — Повтори. Не чую!
— А-а-а!.. — не витримав і заридав на всю галявину зайчик, притискаючись до мами.
— Ой, вибачте, — забідкалась мама-зайчиха. — Він у мене такий вразливий, такий вразливий…
— Розумію, — лагідно сказав директор Ведмідь. — Але й ви зрозумійте: у нас школа не звичайна, а спеціалізована. З ведмежою мовою викладання. Вчителі — із столичного зоопарку. У нас вимоги.
— Він буде вчитися. Я вас запевняю. Це він від незвички. Він буде гарно вчитися. От побачите…
Не кращі справи були й у Колька Колючки. І він не міг сказати "р-р-р" по-ведмежому. Замість "р-р-р" у нього виходило чогось "хрю". І з слухом у Колька було погано, вушка в нього були маленькі, за голками ледь помітні. Але й Косю, і Колька все ж прийняли. Незважаючи на суворість. Бурмило Михайлович мав добре серце.
— Ой і нащо мені ота спеціалізована музична школа! — ридав Кося Вухань, ідучи з мамою додому. — Та ще й з ведмежою мовою викладання! Ой, я нещасний! Горе мені з тобою і з твоєю школою!..
— Мовчи, синку! Мовчи, дурненький! — казала мама-зайчиха. — Нічого ти не розумієш. Усі зараз оддають своїх дітей у спеціалізовані школи.
Колько Колючка теж ридав, ідучи додому. І його мама-їжачиха казала, що він дурненький і нічого не розуміє, і що без знання іноземних мов нікуди зараз не поткнешся.
Заперечувати щось було пізно.
Наступного дня уранці Кося Вухань та Колько Колючка узяли в лапи портфелики, букети лісових квітів і почеберяли на Велику Галявину.
II
Біля школи вже зібралися учні.
Вони скупчилися перед ганком, попідбирали хвости в кого такі були) й чекали появи директора.
Що й казати, завжди якось лячно починати у житті щось нове.
А якщо ти взагалі боягуз, то й поготів.
Жив ти біля маминої спідниці, за все відповідала мама, оберігала тебе від усіх небезпек, тривог і неприємностей, а ти тільки їв, спав і розважався.
І от раптом мама лишилася десь за парканом, а ти сам один вперше йдеш у ще незнаний, сповнений несподіванок світ. Ноги в тебе підгинаються і тремтять. У роті сохне, у грудях пече, а в животі тенькає і холоне.
Кося Вухань стояв поряд з Кольком Колючкою і так голосно цокотів зубами, що Колько раптом повернувся і злякано спитав:
— Ой, що це?
— З-зуби, — затинаючись, чесно признався зайчик.
— Боїшся? — спитав Колько.
— Б-боюсь, — признався Кося.
— І я боюсь, — сказав Колько. — Давай разом боятися.
— Давай!
І такий він раптом став Косі дорогий, цей їжачок Колько, що Кося обняв би його зараз (якби не оті колючки!)
"От з ким я дружитиму!" — одразу вирішив він. І йому стало трохи легше.
Нарешті на ганок вийшов директор Бурмило Михайлович Ведмідь. За ним вчителі — пантера, жирафа, лисиця, слон, мавпа і бегемот.
— Здрастуйте, діти! — урочисто сказав Ведмідь. — Вітаю вас з початком навчального року в нашій школі. Дозвольте представити вам ваших учителів. От! Будь ласка! Класним керівником у вас буде Пантера Ягуарівна. Вона викладатиме лісову математику. Лісознавство викладатиме Лисавета Патрикіївна. Лісторію, тобто лісову історію, — Мамонт Африканович. Лісографію, тобто лісову географію — Жирафа Жирафіївна. Фізкультуру — Макак Макакович. Спеціальний музичний предмет сольфеджіо — Бегемот Гіпопотамович. А ведмежу мову викладатиму я сам… Сподіваюсь, що всі ви будете вчитися старанно і сумлінно, не завдаватимете клопоту вчителям, і мені не доведеться викликати в школу ваших батьків… А тепер — у клас! Починаються уроки.
Бурмило Михайлович закалатав у великий лісовий дзвоник.
На першому уроці Пантера Ягуарівна знайомилася з класом.
Крім зайчика Косі Вуханя та їжачка Колька Колючки, в класі були: з хлопчиків — лисеня Рудик Лисовенко, ведмежа Михайлик Ведмеденко, вовченя Вовчик Вовченко і борсученя Боря Сук: з дівчаток — рисеня Раїска Мняу, лісове козеня Зіна Бебешко, лосеня Соня Лось та білченя Вірочка Вивірчук.
Кося Вухань, звичайно, сів за одну парту з Кольком Колючкою. Але де ви бачили, щоб у першому класі вас одразу посадили з ким ви хочете. Познайомившись з усіма, Пантера Ягуарівна почала усіх пересаджувати… Косю Вуханя посадила з Вовчиком Вовченком, а Колька Колючку з Раїскою Мняу.
Не минуло й п'яти хвилин, як Вовчик Вовченко вкусив Косю за вухо.
— Т-ти чого?! — сахнувся Кося.
— Просто так, — вищирився Вовчик і знову вкусив Косю за вухо.
— Перестань! — стиха зойкнув Кося.
— Ги! Не перестану, — знову вищирився Вовчик. — Хіба можна таке вухо не вкусити! Колосальне вухо! Спеціально для того, щоб кусати. Ги-ги-ги!
— Ти що — хуліган?!
— Хуліган! — гордо сказав Вовчик. — А ти хто — заєць?
— Заєць…
— Ги-ги!.. Заєць! Заєць! Боягуз!
— Чого це б-боягуз… — почервонів Кося. — Я просто… просто собі заєць.
— А от і не просто! Заєць — значить, боягуз. Усі зайці боягузи. І ябеди. От я знаю, ти зараз піднімеш лапу і скажеш Пантері, що я тебе за вухо вкусив. Скажеш? Скажеш!
Кося не встиг нічого відповісти, бо в цей час Пантера Ягуарівна повернулася до них і сказала:
— Вухань і Вовченко! Ви чого розмовляєте на уроці? На уроках розмовляти не можна. Ану піднімись, Вухань, і розкажи всьому класу, про що це ви говорили. Нам усім цікаво послухати.
Кося підвівся, похилив голову і втупився в парту, не кажучи ні слова.
— Ну, чого ж ти мовчиш? — спитала Пантера Ягуарівна. — Ану ти, Вовченко, розкажи, як він соромиться.
Вовчик підвівся, шморгнув носом і сказав:
— А… а він укусив мене за вухо.
— Що?! От тобі й на! Чого це? — здивувалася Пантера Ягуарівна.
— Не знаю, — знизав Вовчик плечима. — Я його сам питав. А він каже: "Просто так. Захотілося і вкусив". Я йому кажу: "Не можна кусатися на уроках". А він: "Мовчи, — каже, — бо ще за носа вкушу. І скажу, що не я тебе, а ти мене вкусив". От.
— Це правда? — звернулася Пантера Ягуарівна до зайчика.
— Це… це в-він мене вкусив, — ледве стримуючи сльози, вимовив Кося, вражений вовчиковою підступністю.
— От бачите! Що я казав! — вигукнув Вовчик.
У класі засміялися.
— Ну, гаразд! Сідайте! І поводьтеся так, як належить учням спеціалізованої лісової школи, — суворо сказала Пантера Ягуарівна.
На перерві їжачок підбіг до похнюпленого зайчика.
— Що? Що там у вас трапилося?
— Та от… вкусив мене… Ще й ославив на цілий клас. От! — Кося показав сліди вовчикових зубів на своєму вусі й схлипнув. — Як я тепер з ним сидітиму? От горе!..
І такий розпач, такий відчай був у зайчиковому голосі, що в їжачка аж сльози на очі навернулися.
— От же ж хуліган Вовчик! Ну, не плач, не плач, Косю! Треба зробити так, щоб нас знову з тобою разом посадили.
— А як?
— Я зроблю. От побачиш.
Щойно почався наступний урок, як Раїска Мняу, що сиділа поряд з їжачком, піднесла вгору лапу.
— Пантеро Ягуарівно! Скажіть йому! Він колеться.
— Колючко! Ти чого колешся?
— Я ненавмисне. Я більше не буду.
Та минуло кілька хвилин, і Раїска знову піднесла лапу:
— Пантеро Ягуарівно! Він знову колеться!
— Колючко! Припини негайно! — суворо сказала Пантера Ягуарівна.
— Я ж ненавмисне.
1 2 3 4 5
Завантажити цей текст
Поширити
Розповісти
Цвірінькнути
Вподобати
Інші твори цього автора:
Таємниця старого склепу
Таємниці графа Монте-Крісто
Загадка старого клоуна
Чарівний талісман
Чудеса в Гарбузянах
Ще 56 творів →
Дивіться також:
Біографія Всеволода Нестайка
УкрЛіб — скорочення від Ukrainian Library (українська бібліотека). Метою створення цього сайту було зробити українську літературу доступною для всіх, хто бажає її читати.
УкрЛіб © 2000 — 2017, Євген Васильєв
При використанні матеріалів сайту, посилання на УкрЛіб обов'язкове.
|
Метки: казки |
На войне, слова - это пули |
На войне информационная составляющая не менее важна, чем боеприпасы, армия и боевой дух. Выиграть войну можно только если держать оборону и вести бои по всем ее направлениям: психология, информация, идеология, мораль, экономика, история.
В гибридной войне еще тяжелее, ведь есть внешний противник, а есть внутренний, и тогда стандарты его войны могут запросто стать стандартами твоего поражения, - пишет Олена Степова для Sprotyv.info. - Ведь полагающийся на информационное поле социум - а, как мы уже видим, таких людей преобладающее количество - уже завтра, ведомый стандартами противника, скажет не "оккупант", а "гражданская война", "не "террористы", а "повстанцы", не "незаконные террористические формирования", а "местные власти", не "оккупированная территория отдельных областей Украины", а "оккупированная Украиной территория".
И вот ты уже и не на своей земле, и уже оккупант, враг "свободного народа Донбасса".
|
Метки: война |
Цените то, что имеете, жители столицы |
За все годы оккупации я ни разу не выезжал за пределы Донецка. Но тут пришло время и я таки поехал на экскурсию в Киев. Сейчас коротко сравню то, что я увидел в столице с донецкими буднями.
За 3 дня я не увидел ни одного автоматчика. Вообще. Ни одного пьяного военного. Оккупированный Донецк нервно курит в сторонке. После 22 часов есть жизнь в городе. Точнее жизнь кипит. Очень непривычно видеть людей в 9 вечера на улице. В Донецке в это время как в Припяти. Никак не мог заснуть, ибо машины шумели, все в голову лезли мысли шо то техника едет гусеничная.
После 8 вечера можно уехать. Не на такси, а на общественном транспорте. Это лютый шок. Даже после 9 можно уехать на маршрутке. Даже после 10 вечера. Чувство, когда знаешь, что точно в твой дом полюбому не прилетит снаряд-бесценно. Киевляне, вы многое не цените в этой жизни. Много разговоров на Украинском языке. В Донецке стремно так говорить, ибо сдадут тебя полюбому за такое.
Су*а, весь день облазил по Киеву, но не увидел ни одного американца. Ни морских котиков, ни наемников с Гваделупы, никого. Видимо прячутся. Всех прохожих киевлян доканывал с просьбами показать дорогу, ибо я с Донецка. Хоть бы раз на*уй послали. Причем доканывал просьбами на русском языке. Кто кого притесняет в Киеве - хз Виселицы для русскоговорящих. Ау, вы где ?
Концлагерь тоже в Киеве прячут, интересно где. Много Украинской музыки на радио. Это очень круто. Почти не слышал шансона и совковых хитов про священную войну. Кобзона, чичерину, газманова, любэ забанили видимо. Это круто. Снимаю шляпу перед властями.
Работают банки. Очень непривычно. Много банков работает, очень много. Не один, который пародия в Донецке, а много. Отвык я от работающих банкоматов за годы оккупации.
На третьи сутки решился выйти на улицу после 22 00. Стремно шпздц. Не встретил ни одного патруля. Вышел на улицу без документов и по привычке начал стареть. Но никому я не интересен видимо. Ну или не похож на шпийона.
Поезда - отдельная тема. За годы оккупации отвык от движения пассажирских поездов. Очень непривычно видеть спешащих людей не в сторону дома. Громкие звуки. Это травма на всю жизнь видимо. При резких звуках на улице автоматически ищу укрытие и втягиваю голову в плечи.
Спасибо вам, россияне, за это. Много довольно-таки людей в вышиванках. Это очень круто. В оккупированном Донецке за такое убьют. По сравнению с Донецком, Киев - это город улыбок. Непривычно видеть людей на улицах, которые улыбаются. Русские оккупанты отобрали у Донецка улыбки. Никогда этого им не прощу.
Цены на продукты. Земля и небо. Клубника, которая в Донецке стоит 100 грн, здесь максимум 45 грн. Все продукты качественные, по привычке искал товары производства не рф. Заметил, что в супермаркете я такой не один. Это радует. Ловит и мтс, и киевстар, и лайф. Шок, б*я.
Интернет быстрый, а не конченый, как в оккупации. В трубке ничего не шипит, нету привычного эха при разговоре. При виде людей в камуфляже автоматически проверял чи документы на месте. Людям в камуфляже похер, у них свои заботы.
Не увидел ни одного пьяного солдата всУ в Киеве. Видимо алкоголиков, о которых люто врет басурин, прячут прям за концлагерем для русскоговорящих. Нету следов от танков на асфальте. Странно. Ни одного урала с солдатами всУ не видел за все время пребывания в Киеве. Люди в масках с калашами не стоят на перекрестках и не шманают авто, когда им вздумается. Это впечатляет.
Мораль: никогда не прощу русским того, что они сотворили с Украинским городом Донецком. Цените то, что имеете, жители столицы, завидую вам белой завистью.
Фашик Донецкий
|
Метки: мораль |
Сонячна струна - Подай руку Україні! |
Опубліковано 23 серп. 2016 р.
Ролик до 25ти річчя НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!
Музика: Сонячна струна - Подай руку Україні
Ми на фб - https://www.facebook.com/solar.string...
ПІДПИСУЙСЯ НА НАШ ЮТУБ КАНАЛ - https://www.youtube.com/channel/UCkOT...
https://youtu.be/Gt6vWl77ztY
Переклад:
Серця гарячі
Не розжене зима холодна,
Уста замерзлі,
А дух свободи в кожнім лине,
Що є сьогодні, житиме вічно і не згине,
ти не стій збоку, а подай руку Україні
Ще не вмерла, не вмерла Україна,
Бо ми разом, бо ми одна родина.
Символ волі - червоная калина,
Ще не вмерла, не вмерла Україна.
І твій приятель
Покинув дім і йде в дорогу,
Де гинуть люди, він твердо йде на допомогу,
Ідемо разом і наша дружба не загине,
Прийшов той час подати руку Україні.
Ще не вмерла, не вмерла Україна,
Бо ми разом, бо ми одна родина.
Символ волі - червоная калина,
Ще не вмерла, не вмерла Україна.
Коли прийде час гулять,
Після ночі вдень - заспіваємо разом пісень.
Ще не вмерла, не вмерла Україна,
Бо ми разом, бо ми одна родина.
Символ волі - червоная калина,
Ще не вмерла, не вмерла Україна.
|
Метки: браття поляки День Незалежності України |
Розстріляна пам'ять й історія, забуті коріння мого роду... |
|
Метки: історія трагедія України кобзарі розстріляні жах |
:))... я - то же... |
|
Метки: смішарики |
Мотель Дружба |
Це карьєр циглинного заводу, після появи родничків його покинули виробляти. Там були громади піску. Взимку на санчатах був слалом. Звалось чомусь Лисички. Зараз це має вигляд Швейцарії. Круті склони, білі каньони, сосни та листвениця, пісчані коси. В озерах величезні дзеркальні карпи, черепахи-велетні, дикі курочки прилетають. А ще там є багато джерел. Ці джерела схожі на пір'я павлина. Їх багато. Маленька пляма води на піску схожа на болото: нога занурюються по коліно в бездню. Їх мільйони тих джерел. Водолази провалюються. Глубини такі вражаючі: височенні гори до маківок занурені у воду! Плигаючі в таке невинне озеро і потрапив під водою на схил гори ломають шиї. Швидка до цих склонів непід'їде, водолази по дну не пройдуть... Забави нирців ціною життя. Там заборона для купання. Цікаве місто. На склон гори вилазиш чипляючись зубами і відразу крутий спуск на п'ятій точці опори: тільки встигай відхилятись від дерев на склоні... А водичка в джерельці мінус десять... Отак зустрінеш схід сонечка і через пів години на роботі сама собі не віриш що таке щоранку відчуваєш. НЕЗАБУТНІ ВРАЖЕННЯ завжди з тобою.
https://youtu.be/3OYj21AjoO4
|
Метки: дитяче |
КОЛОБОК |
КОЛОБОК мультфільм-казка українською мовою
ТВ НЯНЯ / Nanny TV
https://youtu.be/rHgRx2S84bA
Опубліковано 26 трав. 2015 р.
"Колобок" - розвиваючий мультик для діток різного віку. Вивчаємо нові слова і казкових героїв. Мультфільм про Колобка українською мовою допомагає малюкам цікаво вивчити назви популярних казкових героїв та інші слова . Мультфільм Колобок з яскравими малюнками допоможе діткам краще пізнати оточуючий світ. Плануємо ще багато цікавого, дякуємо за перегляд і підписуйтесь на канал ТВ Няня. Будь ласка залишайте коментарі під відео - чи потрібні такі мультики, чи сподобалась вам наша робота. Дякуємо, до зустрічей!
________________________________
Для того, щоб наші нові мультфільми автоматично з'являлися у вас на комп'ютері в розділі YouTube "Мої підписки" - натисніть на кнопку " Підписатися " . Якщо ви ще не зареєстровані на YouTube - зареєструйтеся і тоді ви зможете підписатися на наш канал.
_______________________________
Якщо Ви вже маєте свій канал і зацікавлені в тому, щоб стати нашим партнером і партнером Youtube - перейдіть за цим посиланням http://join.air.io/startup
Категорія
Фільми й анімація
Ліцензія
Стандартна ліцензія YouTube
|
Метки: казки |
Казки мого дитинства... |
Івасик-Телесик (1989) - мультфільми українською мовою
https://youtu.be/8xnkfXAyNdo
Опубліковано 7 жовт. 2012 р.
Підписуйтесь на наші канали
https://www.youtube.com/ukranima - найкращі мультики від студії "Київнаукфільм"
і https://www.youtube.com/ukranimaua - улюблені мультики українською мовою
Мультики українською: Івасик-Телесик
Про хлопчика, якого забрала и хотіла з`їсти зла Змеївна...
А ще дивіться на нашому каналі:
Як козаки http://bit.ly/1guNOR6
Айболить http://bit.ly/1hN7ono
Аліса в країні Чудес і Задзеркалля http://bit.ly/1hN7xXY
Пригоди капітана Врунгеля http://bit.ly/P02zAl
Острів скарбів http://bit.ly/1hAHMze
Парасолька http://bit.ly/1m2gYuv
Кращі мультфільми http://bit.ly/1ihQGRY
Народні казки, билини, легенди http://bit.ly/1m1hRB2
Рік: 1968
Режисер: Алла Грачева
Сценарій: Алла Грачева
Директор фільму: Іван Мазепа
Оператор: Анатолій Гаврилов
Композитор: Юрій Шевченко
Художник: Микола Чурилов
УкрАніма - це перший ліцензійний online каталог української анімації. В ньому зібрана повна колекція мультфільмів студії "КиївНаучФільм" та "УкрАнімаФільм" починаючи з 1961 р. У їх числі: Ведмедик і Той-Хто-В-Річці-Живе, Як Казаки..., Вій, Котигорошок, Казка про білу крижинку, Відчайдушний кіт Васька, Аліса в країні Чудес, Капітошка, Як Петрик П'яточкин слоненят рахував, Доктор Айболит, Капітан Врунгель, Острів скарбів, та багато інших.
Канал було створено за участю студії "УкрАнімаФільм".
Оцінка від партнера
Немає вмісту для дорослих
Телешоу
Мультфільми українською мовою
Сезон
1
Серія
63
Дата виходу
18.09.13
Тривалість
9:31
Категорія
Мультфільми
Ліцензія
Стандартна ліцензія YouTube
|
Метки: казки |
Велодень 20 мая 2017 в Харькове |
https://youtu.be/wzEHPZYh5oE [/url]
https://youtu.be/YNyY_5pKgog
Я люблю тебя, мой город Харьков!!!
https://youtu.be/CVygawzi_iA
https://youtu.be/zDVO47QaEQw
|
Метки: велодень Харьков |
Временньіе ... или? |
Пропала почта!
Моя почта (мьіло) юкрейн, а не фру теперь не проявляется, - пропала! Сообщения шли через яндекс.фру...
Вернется ли ко мне мое мьіло.ua?
|
Метки: киндзадза |
