Выбрана рубрика .МИТТЄВОСТІ ЖИТТЯ....

Другие рубрики в этом дневнике: Цікавинки(162), Цитати(6), Флеш кліпи... Плейкасти(72), Фільми онлайн(26), УКРАЇНСЬКЕ ПЕРЕХРЕСТЯ(242), Танець...(47), Скульптура(48), Різні програми для користувача(92), Ретро музика(26), Просто фото(38), Просто музика(153), Просто відео(15), Природа ( Тварини... Птахи... І різні комахи... )(42), Природа ( Пейзаж... Квіти )(70), Посилання(7), Позитив_Для настрою(268), Поезія... Проза...(47), Подорожі(55), ПІДНЕСЕННЯ ( МУЗИКА ДЛЯ ДУШІ )(67), Ностальгія(77), Новини... СТИХІЯ_КАТАСТРОФИ(151), Мультфільми(17), МУЗИЧНА ВІТАЛЬНЯ(305), Мудрі думки(16), Магія звуків(102), Любимі мелодії(236), Комп*ютерний світ(2), Класика_музика(64), Кінофільми(64), КИЇВ(23), Історичне(58), Живопис(176), Думки вголос (ГЕНІЇ І ЗЛОДІЇ...)(181), Джаз... Рок... Блюз...(98), Географічне(58), Все для дітей(74), ВІТАННЯ З СВЯТАМИ(35), Віра і всесвіт...(14), В світі прекрасного(350), В контакті ( МУЗИКА І ІНШЕ )(58), Ауді книга(9), Архітектура(5), Анімація(62), Your Tube(39), Video_СПОСТЕРЕЖЕННЯ_( Якість - HD )(21), .Я і ТИ... ДОРОГА ДО ТЕБЕ...(144), .Я і ТИ... (ліричні мотиви)(156), .РЕКВІЄМ ДУШІ...ПОШУК ІСТИНИ...(630), .ПРИВАТНЕ...РОЗДУМИ ЖИТТЯ...(649), .МУЗИЧНІ МИТТЄВОСТІ ЖИТТЯ...(51), .МОЇ ФОТОГРАФІЇ....(10), .МОЇ ПОДОРОЖІ....РОМАНТИКА...(71), .МОЇ ПЛЕЙКАСТИ...(84), .МОЇ ВІРШІ(12), .МОЇ ВІДЕО...(7), .МОЇ АУДІО - ВІРШІ...(515), .ЛЮБОВНО-ЕРОТИЧНА лірика(5), .КАДРИ ЖИТТЯ...(20), .ВІДХОДИТЬ ЧАС....(26), .БАРАХТЯНСЬКА осінь...(7), .A_ ПОЧАТОК ЩОДЕННИКА(1)

Комментарии (0)

.......... ПОДОРОЖІ ...........

Дневник

Воскресенье, 06 Февраля 2011 г. 12:37 + в цитатник

!!!!!!...... „ПОДОРОЖІ” ......!!!!!!

ДОБАВКА_1
МОЇ ВІДЕО: Нажати на доріжці нижче:

http://www.youtube.com/watch?v=X4eASpQPta4

Продивіться "Фіалка", потім під написом - зліва_зверху (320*420 Копія Фіалка1), нажати на
( ЦИФРА КІЛЬКОСТІ ВІДЕО ) справа від логотипа " vologryn "....
і відкриються вверху всі МОЇ ВІДЕО з картинками, де стрілками вибираємо - вправо, вліво....
Успіхів і насолоди ...

ВІДЕО на You Tube:

***
!!!!!!!!!!!! ДОРОГА !!!!!!!!!!!!!!

" Тудук- тудук… тудук-тудук…"—
Повторюють колеса, серця стук
І той же біг, й розмірений звук
Відносить вдалину… " Тудук-тудук…"

Блим ліхтаря… за ним інший…
Запам’ятаю мить… Візьму з собою…
Місяць і ніч повернуть спокій…
" Тудук-тудук" знайомий бій…

Вперед, вперед… І все бистріш
Залізних рік біжить струмок…
Спішу до тебе… і поїзд - змій
Летить стрілою… Скоріш, скоріш…

" Тудук- тудук… тудук-тудук…"—
Повторюють колеса, серця стук… ( 18 вересня 2010 р. с. Барахти )

***
ОСТРІВ ПАСХИ. ( Мрія…. Почути тишу океану…. )

Острів Пасхи - крихітний клаптик лави, своїми обрисами нагадуючий наполеонівського трикутника, на тисячі миль навкруги в обіймах океану, небесним простором и тишиною. Коли, розуміється, не брати в розрахунок крики чайок і монотонний ритм океанського прибою. Як писала невтомлива дослідниця острова Кетрін Раупледж, "живущий тут завжди до чого – то прислухається, хоча і сам не знає до чого, і несвідомо відчуває себе в передчутті чого-то ще більше великого, лежачого за межею нашого сприйняття".

***
!!!!!!!!!!! ЛУЦЬК: !!!!!!!!!

Поїздка в Луцьк. ( 3-11 січня 2011 р. Запуск координатно – розточувального верстату з ЧПК у приватного бізнесмена. )

" Тудук- тудук… тудук-тудук…"—
Вагон в розкачку.
Це Київ – Луцьк
Дає мені чергову розрядку.

Лиш рік до Євро…
Й західне направлення.
Та поїзди – совкове дербі,
Спростовує моє європейське уявлення.

Нікому цього не скажу,
Щоби не засмутить.
Бо я радістю дорожу –
Хай завжди лунає сміх,
Навіть серед розбитих українських доріг.

Сьогодні Луцьк –
« Ало Ало… » несе у всесвіт.
Розширює круг
моїх звершень.

Швидкість під сто…
Монотонний гул мотору.
Мчить маршрутне авто
По вибоїнам додому.

Ці розбиті шляхи,
Завдяки автодору.
Де знаменні «козли»,
Не їздять ніколи.
------------------------------------------------------------
«Ні я жива !!
Я буду вічно жити !!
Я в серці маю те, що не вмирає !!...» Парк Лесі Українки у Луцьку. Там викарбовано такі слова.

Мавка:
Пусти мене мара !..
Ні, я не хочу !..
Не хочу я до тебе !.. Я жива !..

Я жива !.. Я буду вічно жити !..
Я в серці маю те, що не вмирає.

Мара: По чім ти знаєш те ?..

Мавка:
По тім, що муку
свою люблю і їй даю життя.

В серці я знайшла теє слово чарівне,
що й озвірілих в люди повертає.
-------------------------------------------------
Ой торішнє літо так давно минуло !
Що тоді співало, то в зимі заснуло.

Лукаш:
Уломи ж моя Доле,
Хоч отую ожину,
Щоб собі промести, по снігу провести
хоч маленьку стежину !..

Прогорни моя Доле,
хоч руками долинку,
чи не знайдеш під снігом
з дивоцвіту стеблинку.

Ой скажи, дай пораду,
Як прожити без долі !..

Як одрізана гілка,
що валяється долі !..

Мавка:
Ні, милий,
ти душу дав мені, як гострий ніж
дає вербовій гілці голос.

Лукаш:
Я душу дав тобі ?.. А тіло збавив !..
Бо що ж тепера з тебе ?.. Тінь !.. Мара !.. ( 23 листопада 2010 р. с. Барахти )
------------------------------------------------------
Лиш сопілка промовля:
Як солодко грає,
Як глибоко крає,
Розтинає білі груди, серденько виймає !..
------------------------------------------------------
Так думала, так писала Леся Українка.
Та не так все сталося, як гадалося.

Уломи ж моя Доле,
Хоч отую ожину,
Щоб собі промести, по снігу провести
хоч маленьку стежину !..

Так я прогортав стежину у знаменитому парку Лесі Українки, 7 січня 2011 р., у м. Луцьк.
І те, чим закінчується «Лісова пісня», продовжується у наші часи. Допоки був живий дядько Лукаша, який беріг віковічний дуб, який ріс на галявині, де познайомився Лукаш з Мавкою.
Та коли Лукаш вертається в ліс після заробітків, то ні дядька, ні дуба він не находить. Сторчить пеньок від дуба і рядом могилка дядька Лукаша. Тільки помер його дядько, відразу дуб зрубали.
Парк Лесі розміщується на околиці Луцька. І знамениті «донецькі», можливо й місцеві «гомодрили», без звивин, нишком – тишком, серед зими, під виглядом розчищення парку, зрубали всі віковічні дуби, які росли ще при Лесі. Не залишили ні одного… І не зрізали ні одного сухого дерева, вони як сторчали, так і сторчать.

У парку Лесиному
Росли віковічні дуби.
Та прийшла влада «зекова»
І дуби цієї зими полягли.

Ще в пісні лісовій
Лукашів дядько жив,
Який із силами темними,
Все життя війни вів.

І віковічний дуб оберігав,
Від варварських навал.
І коли Лукаш в коло природи повертав,
Лишень могилку дядька і пеньок дуба він застав.

І я побачив сьогодення,
І спиляні віковічні дуби.
Нехай життя було, навіть злиденне,
Та все ж люди були, які дуби ті берегли. ( 7 січня 2011 р. м. Луцьк )
-------------------------------------------------------
І десь в вербі,
В дуплявому дуплі.
Спить лісова та Мавка –
Кохання мого забаганка.

І в сірій тій голубці,
побачив я Мавку.
Серед Волинської пустки,
віднаходжу забаганку.

О Мавко й Лукашу ??...
Герої пустинних лісів.
Як довго живе Ваша казка,
В романтиці минулих тих днів.

Ішов… ішов тим парком.
І лісова пісня в голові.
Хоча й зима, хоча й не жарко,
А птахи й білочки живуть у пущі лісовій.

І звиклі до людей,
І ждуть від них їду.
Відрада для очей…
Коли по чащі лісовій я йду. ( 7 січня 2011 р. м. Луцьк )
----------------------------------------------------------------------------------------
Вав !!...
Немовби сон зі мною дивну витівку зіграв !!...
Що опинився на Волині,
У замку Луцьк…
Де в хащах лісів й донині,
Мавка живе з Лесиних пущ.

Та пісня лісова
В моєму сні мені приснилася.
Що може робити кохання з людиною,
Коли вона влюбилася.

Була зима,
Простий слуга із замку – Лукаш,
З гори спустився в дикі зарослі цих хащ,
Щоби сліди звірів пошукать.

І от ішов собі… ішов…
Стомився до основ,
І зустрічає диких голубів,
Присісти на пеньочку він захотів…
Та і заснув…

І сниться йому дивний сон,
Що одна, голубка біла чарівна,
Перевтілюється у чарівну пані,
Якій не легко жити в глухому лісі з вовками.
Вона біжить,
За неї вовки ті женуться.
Лукаш хотів допомогти,
Та ніяк не може проснуться.

І щоби пані - то спастись,
Вона знову перевтілюється в голубку…
І лиш тоді Лукаш проснувсь і схаменувсь,
Як міг він прозівати свою любку.

І кожен день тепер виходить з замку,
І на пеньок вже не сідає,
Бо не бажає він прозівати лісову Мавку.
Й зернята тій голубці сизій все розсіває. ( 7 січня 2011р. м. Луцьк )
-----------------------------------------------------------------------------------
І Мавка лісова
У образі голубки.
Назавжди мене перетина,
В Волинській пущі.

Тут перевтілення можливі,
Волинські хащі навкруги.
Уява малює хтиво,
Ті Лесині часи.

Лишень зима
Це дійство зупиняє.
Водяний і русалка, лісовик і Мавка, перелесник, той що греблі рве –
Зимою сплять глибоким сном.

У природі
завжди присутня казка.
Підмітити… і без всякої угоди
Рядки ці надряпати. (намалювати) ( 7 січня 2011 р. м. Луцьк )

---------------------------------------------------------------------------------------
Собор Петра і Павла,
Де править балом Квазімодо.
Орган звучить і музика летить у небеса,
З призовом до свободи !!
----------------------------------------------------------------------------------------
І вулиця Данила Галицького…
Десь в цих місцях ступала його нога.
Він різними методами боровся з монголо – татарами,
Щоби обійшла його орда…..
----------------------------------------------------------------------------------------
Залишилися і негативні враження….
Це про знамениті Європейські інвестиції. Років п*ятнадцять назад я був у Луцьку на заводі підшипників. Був новозбудований красень завод, ще при «совку». Було чисто, тепло і люди були задоволені. Та викупили завод датчани. Керує заводом німець. І мені стало цікаво, красота, сучасний іноземний завод. Зв*язався зі знайомим і відвідав завод. І що Ви думаєте… побачив як працюють іноземні інвестиції. Завод довели до ручки. Холодно, грязно, зарплата – до 2000 гривен у робітників, ніяких соціальних гарантій. Обладнання розбите, ті верстати, з числовим програмним управлінням, які я тоді впроваджував не працюють. Все вижимають німці, за дармову зарплату. На підшипники ставлять марку датської підшипникової фірми і в разів п*ять дорожче продають ці підшипники Україні. Оце Вам Європа ненажерлива, яка процвітає за рахунок недорозвинутих країн !!!... Оце іноземні інвестиції !!.. Оце Вам і СОТ !!!... Відкритий паразитизм за рахунок інших піддослідних кроликів. Хто – то б розповів, не повірив би, коли б не бачив на власні очі. І за рахунок таких країн, німці і пихаті французи живуть в задоволення. А Ми хочемо в Європу ??...
А так, як населення єлі виживає, тут ще один зародився бізнес – духовний.
Ніколи не бачив такого засилля неформальних церков. У старій частині Луцька виділений спеціальний район для будівництва молитвенних будинків. Багатоповерхівки уже збудовані і ще будуються. Тут же продукує свою продукцію їхня книжна фабрика.
І останні копійки люди несуть у ці церковні Єпархії. Не розбирався, які там віри, та мабуть весь набір, від баптистів до п*ятидесятників.
І замість «Лісової пісні» Лесі Українки, звучать молитвенні пісні, лишень не українські.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Річка Здвиг, озеро Пісочне, озеро Сомень, річка Стир протікає через Луцьк, замок Люборта ( Луцький ). ( 20 січня 2011 р. м. Київ )

***
!!!!!!!!! Річка СЕЙМ !!!!!!!!!

21-28 серпня 2010 р. подорож на байдарці по річці Сейм:

Серед юрби
Розглянути людину.
Пройшли часи,
Коли село населяли образи дивні…..
------------------------------------------------------------------------
Зірка Полярна…
Палатка на березі Сейму стоїть.
Всесвіт навколо від сьогодні й подавна…
Палатка й Полярна – протягнута вісь.

І місяць повний
Навколо палатки пливе.
Велика медведиця кружляє назовні
і хто – то в палатці енергію всесвіту жде. ( ніч 22 – 23 серпня 2010 р. берег річки Сейм )
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Сідаю в байдарку –
буденність тіка.
Романтика змалку
мене підстеріга.

Такої чистої води
давно не бачив.
Це Сейм тече десь до Десни,
тече без передбачень.

Немов п’яничка… тече, виляє
і розмиває береги.
Пливе байдарка, хвиля грає,
Твоя ж задача – лиш греби.

І разом з річкою і ти виляєш,
пливеш туди… сюди.
І під шум листків думки літають,
Щоби пізнати природу… ще щось побачить,
Ну хоч ще трішки поживи. ( 23 серпня 2010 р. берег річки Сейм )
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
22 серпня 2010 р. підйом о четвертій ранку, о п’ятій виїзд з Києва. Козелець… за Козельцем поворот направо: Борзна, Батурин. До Путивлю можна їхати через Конотоп, або через Кролевець. ( немає різниці, по кілометражу майже однаково, а дороги погані і там, і там… )
Дорога до Батурина, хороша, завдяки Ющенко. Поїхали на Кролевець й звернули на Путивль. З Кролівця до Путивля дуже погана дорога, мабуть з часів Ковпака не ремонтували доріг. Тому мабуть і німці не могли віднайти того Ковпака, що було бездоріжжя, яке залишилося і до цього часу. Залишивши машину у знайомих у Путивлі, висадились на березі Сейму і очутилися в полоні казки природи. Під вечір віднайшли пологий берег з пісочком, причалили, поставили палатку, приготували вечерю і втомлені, але морально задоволені лягли спати.
Зранку піднявся досить сильний вітер, але сонячно, тепло. Відчалювати не спішимо, так як на крутих берегах місце для ночівлі, не так просто віднайти. В стороні від річки села Сафонівка і Красноє. Пропливли кілометрів п’ятнадцять. Річка, як змія, повертає то вліво, то вправо. Повороти під дев’яносто градусів. Дуже часто тече навіть у іншому напрямі. Коли відпливали після ночівлі, приїхали місцеві жителі, привезли купу коврів і доріжок… і прямо у Сейм, прати… з порошками. Яка ницість і невихованість… та що поробиш, їх багато, вони тут хазяї, та ще й вороже настроєні. Нам нічого не залишалось, як по швидше зібратися і далі плисти. Але враження від побаченого не дуже хороше. ( 23 серпня_понеділок_річка Сейм ).
Пропливали с. Нечаївка… Коли – то я років тридцять п’ять назад був у цьому селі на весіллі своєї сестри. Звідти родом її чоловік. В пам’яті залишилася лиш довга дорога через ліс.
Пропливали Спадщинські ліси, дуже красиві краєвиди. Вийшли на високий берег… дуб, сосна –
запахи непередавані. Надвечір пропливали мимо байдарочників і вони запросили нас переночувати рядом з ними, так як попереду не має хороших місць для стоянок. Там оказалось аж три сім’ї:
- сім’я бувшого головного архітектора м. Глухів. ( Валерій Федорович, його дружина – Світлана Миколаєвна і їхня дочка – Марина )
- сім’я Івана Івановича ( зам директора Глухівського коледжу ), його син – Сергій і дочка – Ольга.
- Кровельник Юрій Петрович з внучкою.
В складчину, у нас була риба і у них, зварили юшку ( уха ), звичайно смачно. Люди цікаві… посиділи, погомоніли… Враження від Сумської області трішки змінилося на краще. Мабуть скрізь є сіра маса ( 80 відсотків ) і інтелігенція. Почули вперше українську мову, навіть їхні діти розмовляли українською ( 24 серпня ). Переночували рядом. 25 серпня, зранку, мій товариш поїхав на рибалку, а Іван Іванович організував волейбольний турнір. Прийшлося згадати свою молодість (волейбол мій любимий вид спорту). Переможцями турніру оказалися пенсіонери –
Іван Іванович і Я. Досить добре порозминалися… тепер будуть боліти не тільки руки, ще й ноги.
Переночували в цьому таборі ще одну ніч. Того вечора ми зварили куліш, а нас запросили на борщ, так що повечеряли разом.
Попереду селище Хижки і Камінь. Домовилися з Іваном Івановичем, щоб він забрав і Нас із Каменя. Він організував мікроавтобус для повернення. Пропливали річечку Звань (у Сапельникова є фотографії). Подув свіжий вітер, з’явився журавлиний клин:

Курли… курли…
Збігає серпень –
Курли… курли…
Коротша день – то.

Курли… курли…
Прощання з літом.
Курли… курли…
Нічого тут вже нам не світить.

Курли… курли…
Жде нас дорога.
Курли… курли…
Вже ці місця нам не допомога.

Збігає серпень –
Ще день, чи два
І його нема.
Збігає серпень вже… збіга.

Збігає серпень,
Збігають дні.
Що там не звершуй –
Із кожним днем слабкіші Ми в ході.

Тому й печальні –
Курли… курли.
Ці журавлі прощальні,
Куди ж це Ви… Куди ??...

Вступаємо в осінь,
а там й зима.
Життєва просінь –
Де журавлів нема.

Серпневі кола…
Цей журавлиний клин.
Туга спроквола
Минувших днів. ( 26 серпня 2010 р. річка Сейм )
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Річка Сейм. По берегах дуже багато верби, можливий бізнес кошиків. Місцями підходять до річки ліси. (сосна, дуб ). Багато коршунів.
Перед селищем Камінь зупинилися на високому березі покритому березами і сосною.
Знову очманілий запах від хвої. Сьогодні переночуємо вже самі і будемо дожидатися трьох байдарок із новими знайомими, щоби добратися до Путивля і ми вирушимо вже по суші на екскурсії по Путивлю і Батурину. ( у планах був ще й Глухів, але дощі трішки змінили план. )

***
Я сиджу на кормі човна…
Летять бризки і піниться вода !!...
Хоча і не знаю – відведено скільки ??...
Та прожити відведений час – активно, надійно.
І не потрібно мені ні бабла,
ні жінок ( баб’я ), ні горілки…
Я хочу відчувати тільки – вагу весла. ( 8 лютого 2010 р. м. Київ )

Зустрічний вітер дме,
Висока хвиля об борт байдарки б’є.
Хлюпочуть весла…
Мрія воскресла.

Ці бризки від весел,
цей вітер в обличчя.
І забуваєш де ти ??...
Лиш би красоті цій молиться.

Пряма й хвиляста –
Ріка ця нам підвладна.
І як би вітер той не дув,
Та Сейм відходить вже до розряду –
минувших дум.
На раз і… два.
То ліве, а то праве…
Впинаються весла у водянисту гладь.
Тече вода… пливемо Ми… і плине час,
А береги стоять собі… стоять.

Краєвиди міняються –
То берег пологий, а то крутий.
Під промінням сонця хвилі мов граються –
Миттєвість прекрасна продовжись ще день не один !!
( 27 серпня 2010 р. річка Сейм )
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
І берег крутий…
Береза… сосна.
І запах такий –
Не надихаєшся – якась дивина.

І птаха нічна
Нас розбудила.
Така голосна –
Тюфіть… тюфіть… Звідси їдіть…
Кричала щосили.

Бо вклинились ми
в простори птахів.
То ж будьмо людьми,
Бережемо їх устрій і свій.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
27 серпня, п’ятниця… Зранку дощ покрапав.
Трішки сполошив нас, але в поході потрібно бути готовим до любої негоди.
У цьому місці особливо докучали мурахи, дуже багато. Це їх простір, від них не заховаєшся.
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
І серед сірості Путивля… бездоріжжя, безробіття, аж не віриться – є два острівки іншого, мабуть кращого життя (якщо не вдаватися у релігію). Це Софронієво – Молчанський Рождества Пресвятої Богородиці Печерська чоловіча пустинь і Молчанський Рождества Пресвятої Богородиці жіночий монастир. Завдяки Ющенкові, було зроблено асфальтову дорогу між цими монастирями (де – то кілометрів двадцять п’ять), було реставровано архітектурні будівлі монастирів. Територія монастирів підтримується в ідеальній чистоті, багато квітів і замкнуте господарство, монахи самі себе повністю утримують і ще й збирають гроші на реставрацію.
У Путивлі є історичне місце, це статуя Ярославни (відомий твір – ‘’ плач Ярославни’’ ).
Ще вражають види з цих горбів, які омиває старе русло річки Сейм. Особливі види від чоловічого монастиря, який розміщений за містом. Простори лісу, далі вже кордон з Росією.
Іще одне досягнення Ющенка – це Батурин. Люди навіть не розуміють, що зробив для України Ющенко, відновивши Гетьманську столицю Батурин, де працюють дипломовані спеціалісти в ролі екскурсоводів і роблять виховну справу у вихованні патріотизму. Батурин був зруйнований у 1703 році військами московітів (Меншиків, по розпорядженні Петра Першого).
Військо московітів було в кількості 20 тисяч, а козаків всього вісім тисяч і сім тисяч населення, і п’ятнадцять тисяч українців було винищено.
Батурин:
- будівлі генерального суду ( Кочубей )
- частина цитаделі, де проживали гетьмани
- палац Розумовського ( 28 серпня 2010 р. Батурин )

***
Дорога

" Тудук- тудук… тудук-тудук…"—
Повторюють колеса, серця стук.
І той же біг, й розмірений звук
Відносить вдалину… " Тудук-тудук…"

Блим ліхтаря… за ним інший…
Запам’ятаю мить… Візьму з собою у похід…
Місяць і ніч повернуть спокій…
" Тудук-тудук" знайомий бій…

Вперед, вперед… І все бистріш
Залізних рік біжить струмок…
Спішу до тебе… і поїзд - змій
Летить стрілою… Скоріш, скоріш…

" Тудук- тудук… тудук-тудук…"—
Повторюють колеса, серця стук…

***
Десна. 17-19 липня 2010 р. Чернігівська область.
( виїзд на Десну. Підготовка до поїздки на байдарці. )
Київ, Вишгород, гребля київської ГЕС, Хотянівка, Новосілки, Нижня (верхня) Дубечня, Пірнове, Воропаїв, Жукин, Боденьки, Сувид, полігон ’’ Десна ’’, Виповзів, Копилівка, Короп’є, Морівськ, Соколівка, Максим, Лебедівка.
Обслідували луки Максима і Лебедівки, де то між цими селами зупинилися на високому правому березі Десни. Накупалися досхочу. Досить сильна течія, ідеш по березі метрів двісті, і пливеш за течією, вода тепла. На лівому березі досить чистий пісочний пляж. Попробував веслувати на байдарці, не так все й просто, потрібні навички і уміння, та ще й сили. Велике навантаження на руки, будемо нарощувати біцепси. Де то між селами Карпилівка і Короп’є на лівому березі Десни знаходиться м. Остер і зовсім недалечко м. Козелець. Проїхали від Києва сто тридцять кілометрів, до Чернігова залишилося двадцять кілометрів. Варті уваги ластівки – щурі, які гніздяться по крутих берегах у норах, і весь час літають, відповідальна пора – підгодовують своїх пташат. Цікаво, як можна віднайти із незліченої кількості гнізд свою нору, з своїми ластовенятами. Чи вони кормлять всіх підряд ??... Потрібно подивитися в Інтернеті…

***
10 липня 2010 р. поїздка до Чернігова:

І сів я в експрес…
На околицях Києва
Не побачиш чудес.
Сміття і склади,
тому і Чернігівські болота
мені до снаги.

Скибин –
село уподовж дороги.
Не хотів би в такому я -
жити в автомобільній тривозі.

Пшениці вже дозрівші,
Починаються жнива.
Перед очима відкривається Залісся.

Семиполівські ліси
За Заліссям простяглися.
Допоки їдеш у тіні
Можеш веселиться.

Семиполки мене здивували.
На чотирьох електричних стовпах
лелеки гнізда збудували,
стоять на довгих тих ногах.

Броварський район закінчується, починається Чернігівщина.

Ліси змінюють поля.
Цікаві панорами,
От тільки б швидкість зменшити
у рази два.

Назустріч тракторець
везе сіно на причепі.
Зійшла конячка на манівець –
душевні дитинства злети.

Лемеші –
і знову ностальгія.
Сільмаг старинний з дорогою на межі
І церква старинна ще діє.

Глухів, Батурин,
дорога на Гомель – розв’язка.
А далі дорога пряма, а хвиляста
від латок по полотні всьому.

І благо посадки,
Вся дорога в тіні.
Попадаються вже закинуті хатки
й конячка пасеться на стерні.

І от вона Чернігівщина –
озера і луга.
В озері купається
Коров’яча гурба.

І зарослі деснянські,
і міст через Десну.
І церкви відкриваються –
От це то я, люблю !!...

Пряма дорога і церква
на фоні миготить.
Проміння сонячне блискоче,
Одвічне проявляється в цю мить.
----------------------------------------------
Накінець зрозумів
Призначення пам’ятників Леніну.
В Чернігові, замість сучасних туалетів,
Насадження він зберіг…
Де по темних ночах
Люди пісяють у кущах. ( Запахи біля пам’ятника Леніну у Чернігові, 10 липня 2010 р. )

Київ – Чернігів, 144 кілометрів:
Скибан, Залісся, Семиполки, Калитянське, (розвилка на Козелець і Бобровицю, Глухів, Батурин), Красилівка, Топчіївка, санаторій ’’ Десна ’’, Красне, Скорінець, Ягідне, Іванівка, Чернігів.

***
Букський Каньйон – с. Буки Маньківський р-н., Черкаська обл..
18 червня 2010 р. с. Барахти. Підготовка до поїздки. Нарвав у огороді цибулі, укропу, петрушки. Збираюся від’їджати в Київ. По радіо почув про цікавий храм, за Білою Церквою, з мозаїками Миколи Реріха. с. Пархомівна, настоятель отець Василій. (Церква Покрови святої благородиці). Сто років, як побудована. Микола Реріх планував побудувати, як модель Всесвіту. Символ духовного єднання. Мозаїки Реріха – одна із двох уцілілих у світі. Можливо по дорозі заїдемо.
19 червня, субота 2010 р. Букський Каньйон – с. Буки Маньківський р-н., Черкаська обл..
Річка Гірський Тікич, с. Буки. Маршрут: Київ – Біла Церква _ Жашків. Перед в’їздом у Жашків звертати під міст, де знак – центр, до с. Буки. Річка Гірський Тікич, живописне русло. Зруйнована гідростанція з пам’ятником Леніна. Забите село, завдяки Інтернету це село стало паломництвом туристів. І як завжди, де ступає людська нога, там завжди обраховуються смітники, звалища сміття. Виїхали після шостої ранку, де – то о десятій були на місці. Віднайшли найвідлюдніше місце, поставили палатку, перекусили. Товариш ліг відпочити, а я зробив загороду від вітру для газової плитки і взявши фотоапарат, віддався чарам природи. По руслу річки мальовничий краєвид, дзюркоче річечка, співають птахи, квакають жаби. Єдине, що сильний вітер, шумить цілий день і занотувати звуки якісно не вийде.

Гранітне русло –
Гірський Тікич.
Тут зовсім не скучно –
Карпати, серед Черкащини тішать.

Серед рівнини
Річка прорізала гранітний шар.
Гірські стежини…
Карпат оман.

І зовсім рядом,
За кілометрів сто.
Ходжу з оглядом,
Творю свого життя фото.

Зуміти підмітити,
Зуміти почути.
Природи відмітини –
Квакають квакуші.

Тут сіра чапля водиться,
Бо жабам вільготно живеться.
Та швидко все ізводиться,
Куди людина дорветься.

Місцеві люди злі.
Було село забите,
Та Інтернет став у моді
І сміттям… усе навколишнє вже вкрите.

Ще рік назад,
Я сірих чапель ще в Барахтах зустрічав.
Та гомодрили,
місток бобровий розгатили,
Не стало вдосталь жаб
і чаплі вже не вернулися назад.

Сьогодні сірих чапель я зустрів
На Тікачі гірському.
О чаплі !! Як би в Барахтах бачити я вас хотів…
Вертайтеся додому. ( 19 червня 2010 р. с. Барахти )

-----------------------------------------------------------------------------------
Тоненька підстилка,
Спальний мішок.
Хоча й не перинка,
Та все ж екстрему глоток.

Ніч наступає,
Періодичне квакання лиш жаб,
Та птаха іноді заспіває
І монотонний товариша храп.

Хоча і наморився,
та сон мене не бере.
Сусідка нехай присниться,
Яка сьогодні коньяк п’є.

А ввечері у заводях,
Курочки плавають.
І зрідка в річних заростях
Качечки крякають.

П’ять тридцять ранку,
А ми вже на ногах.
Товариш робить забаганку –
Копається у черв’яках.

Ще досить прохолодно,
тому заповзаю у спальний мішок.
Спів птахів природно,
Вже зранку тішить мене, їх голосок.

А от зозуля обізвалась –
Ку-ку, ку-ку наспівує.
І ворони – кар, відразу приєдналось –
Вона завжди нас переслідує. ( 20 червня 2010 р. с. Буки )

20 червня с. Буки. Сьогодні віднайшов простори Чортихи, лише багатші. До оскомини наївся полуниць. І те, що в Чортисі не водиться, так це дика черешня. (червона і чорна). Наласувався на роки наперед, коли я ще віднайду дику черешню??… Сьогодні ж виникли незручності. Місцеві жителі у неділю виходять на природу повеселитися, поселилися рядом і як завжди з динаміків – російська тюремна попса.
В ніч з 20 – го на 21 – е червня нас випробувала гроза. Палатка добротна, воду не пропускає. Трішки отримали адріналіну, дощ, блискавка, грім. У палатці все добре видно і добре чути.

21 червня 2010 р. Зранку почали збиратися, підсушили палатку, перекусили. Виїхали де – то після дванадцятої. Заїхали в село Чорна Кам’янка, поблукали. Проїжджали хутір Юрпіль, де не побачили живої людини, окрім курей. Побачили греблю на річці Гірський Тікич, досить великі заводі, водосховище. По дорозі зупинялися полюбуватися маками, які займали цілі ділянки полів. О 17-00, Я зійшов на зупинці маршрутки Калинівка-Васильків і поїхав у Барахти, без заїзду у Київ. ( 22 червня 2010 р. с. Барахти )

*****
Крим….

О, Новий світ..!! О, Новий світ..!!
Ждучи тепла весною затяжною,
Я чайки згадую політ,
Над бездною морською.

О, Новий світ..!! О, Новий світ..!!
Стежка Голіцина і грот…
Вино бродило там десятками літ –
Щоби у свята підняти за жінок «Тост»…

О, Новий світ..!! О, Новий світ..!!
У гроті жінок угощали,
Бо рядом, у бухті «Піратів» -
Кохані їх ждали…

О, Новий світ..!! О, Новий світ..!!
По стежці «невірності»
До піратів потрібно іти….
І в кого на стежці колінка дрожали –
Відразу пірати, таких у море кидали.

О, Новий світ..!! О, Новий світ..!!
Бухта «Піратська»,
А рядом затишна є «Царська»…
Недаром так звали,
Бо царі, як і зараз,
кращі місця вибирали….

О, Новий світ..!! О, Новий світ..!!
Ялівець де живе тисячу літ…
Під сонцем пекучим він дива витворяє
І дихати легко… Таке лише літом буває…

О, Новий світ..!! О, Новий світ..!!
Ждучи тепла весною затяжною,
Я чайки згадую політ,
Над бездною морською. … ( 18 березня 2009 р. м. Київ )

*****
Карпати….

З пташиного польоту,
Це озеро називають – „ Морське око „..??..
Озеро це загадкове й глибоке.......
*****
Синь вирує..!!
Синь вирує..!! –
„ Синєвир....”
Хлопець дівчину цілує..??.. –
Ти повір.... повір.....

Полюбив багату пані
Гуцул молодий.
Та батьки зарепетали –
Бо гуцул простий....

Пані також покохала....
Вони потай, в горах, зустрічались.
Від людських очей ховались....

Оберігали їх смереки,
Для душ закоханих космодроми злету….
По ночам світили їм зірки
Всесвіту закоханих острівки.

Ох, що буде..??... –
Знаю, знаю з ним.....
Ішов хлопець під горою,
Упав камінь – все закінчилось бідою.....
Бо гуцул простий......

Пані плакала,
Все плакала....
Сльози капали,
Все капали.....
І на тому місці,
Між трьома горами
Утворилось озеро з сльозами.....

Пані в озері побачила
Відображення гуцула…
Пані в останній раз заплакала
І у сині води шугонула.

Пані звали Синь...
А гуцула Вир....
Завирувала Синь..!!...
Синь вирує..!!!
Синь вирує..!!.. –
„ Синєвир.” .........

З давнини –
Синє озеро
стало символом трагічної любові.

Мов панянки сльоза
потічок з озера витіка,
Каскад загат,
Там водоспад -
Виблискує, журчить, шипить, шепоче:
Синь вирує..!!
Синь вирує..!! –
„ Синєвир....”
Хлопець дівчину цілує..??.. –
Ти повір.... повір.....

Тільки вчора,
легенду Сине - Вирського кохання озвучив я,
зійшла зоря, ніч прийшла
і легенда в сні моєму ожила.

Камені падали із гір –
Біси їх зривали…
Ухилявся я і напружував свій зір –
Благо, янголи охороняли….

Так боровся я із сном,
З озером легендою…
Десь між злобою й добром –
Є кохання стверджую..!!...

Синь вирує..!!
Синь вирує..!! –
„ Синє вир....”
Хлопець дівчину цілує..??.. –
Ти повір мені .... повір.....

(… Ну, а дійсна то причина
Кошмарного сну –
З іншим була в цей вечір кохана людина,
Й малювались домисли в моєму мозку…. )

Закарпаття…..
Щоби до Синє вирського озера добратись,
за трьома перевалами заховатись:
- Межигірський
- Туринський
- Синєвирський
Ці перевали вам повинні піддатись.... ( липень 2007 р. Карпати )

*****
Цигани.....

Вороняча згаря
З Індії летіла,
Золото уздріла.....
Із-за золота посварилась,
На групки розбилась
І по всьому світі поселилась.
( така легенда походження циган )
Тому цигани, як ворони чорняві –
Люблять все на „ шару „...
І як індійці, люблять танці і пісні запальні.!!...

О, Ромели..!!... О, Ромели..!!...
Опа..!!.. Опа..!!..
Кров циганська це знаменно –
Не скорбота..!! Не скорбота..!!
Бий в долоні..!!..
Бий в долоні..!!..
Назло долі..!!..
Назло долі..!!..

Цю енергію циганську
Віддавай..!!..
Завтра тяжче,
Тяжче буде..??... –
Про це знай..!!..

О, Ромели..!!... О, Ромели..!!...
Опа..!!.. Опа..!!..
Кров циганська це знаменно –
Не скорбота..!! ( 10 жовтня 2006 р. с. Барахти )

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Дніпровські плавні

“ДНІПРОВСЬКІ ПЛАВНІ”.

За останніх років десять
Вперше взяв по графіку відпустку.
Їхав в поїзді на Городище.
Сусід по купе – по паспорту
Німцем оказався.
Роздавив горілки „Чекушку”,
Роздобрився і виливав свою „Душку”.
Своїми розмовами забодав:
-Відверто і нагло „Хохляндію” кляв,
За неспроможність влади
Навести порядок.
За то, що ми нездари,
-Не можем змінити все,
-Не можем звестись на ноги
І по людськи жити !!!!!
„Розправ плечі, плечі розправ”-
так на прощання німець сказав,
-він прав, я навіть не возражав.

1 липня 2005 рік.

Сьогодні побачив вперше,
На своїй життєвій ниві,
Що натворили „Тупорилі”.
Дніпро біля Черкас
На 16 кілометрів простягсь.
Скільки земель затопили,
Із Дніпра болото зробили.
Вітаю славне місце комарів,
Гадюк, ужів !!!!!!!

Як тільки в ліс заїхали,
На причеп пересів.
Ми наче з глузду з”їхали
Від надлишку відчуттів !!!!!
Дорога – яма, горбик.
То вниз, то вверх ниря,
На боки виля.
Щоб не знесло,
З усіх сил держись.
Причеп виляв,
Причеп стрибав.
Від надмірних відчуттів,
Я навіть кричав !!!!!
Такого аромату,
Від лісу соснового
Я ні разу у житті ще не відчував.
- Не даремно забився у плавні,
-Від людей тікав.
На повні груди цей аромат вдихав.
-Блаженство природи – Я вітав !!!!!!!

Заїхав я уплавні за „Золотоношу”,
На рукав Дніпра – „Довгун”,
На поталу комарам.

Сиджу один біля вогню
Комарів гоню.
У радіусі кілометрів сім
Нема душі живої,
Окрім незлічених зграй комарів.
І трішки, трішки страшнувато,
Бо ночувати буду сам.
- Один в палатці.
Дивлюсь на річку,
Щось там бюлькоче,
У очеретах, три моїх роста,
То жаба квакне,
То качка крякне.
Співають навіть солов”ї.
Сюрчали цвіркуни,
Туркотіли голуби,
Монотонно вистукував дятел,
Не завжди я його й бачив.
-То тишина охопить всю округу,
Ні гугу, ні гугу,
Тихо, тихо тут і там
Слава, слава комарам !!!!!!!!

Кілометрів двадцять відмахали
По бездоріжжю, по кочкам
І на кінець добрались до мети,
Втомились, потрібно раніше спать лягти.

На гирлі р. Супой, тече через Яготин.
Довгун – рукав Дніпра.

Нас провів місцевий „Сусанін”
Микола Миколайович із Золотоноші.
- Малинник рядом, за п”ять метрів від палатки.
- (лісна малина уже достигла)

*****
І жовто-синя пташка
На березі крутому, у норі
Висиджує пташат.
-Коли самець їду несе,
то пронизливий звук подає.
І що за пташка - не маю гадки.
( можливо „Удод”)
Ця пташка у норі гніздиться,
Я часто за нею наблюдаю
Коли не спиться.
*****
Два дні були із сонцем,
Були з теплом.
А третій день-
Пошанував дощем.
І дика качка крякала
В одвічних черетах.
Природа дощем плакала
Перевіряючи палатковий дах.

Проснутись, під спів солов”я,
Проснутись, під трелі птахів.
І вигукнути !!!!
-Яке прекрасне життя
-Тільки прожити достойно зумій.
Та навіть в такі хвилини,
Буває щось за душу дере.
В підсознанні глибини-
Хандру, сум несе.

День четвертий –Івана Купала,
Холодний, з дощем.
Русалочка Ліда, русалочка Яна
Не знайдуть мене тепер.
Сиджу у палатці
Під звуки дощу.
Нічого на гадці,
Нікому не потрібні
Ці рядки пишу.

Від людей думав заховаюсь,
Від світу думав відгороджусь.
Та погані новини здоганяють
Вони тебе завжди знайдуть.
Не встиг добратися до плавнів,
Як мамі гірше стало.
Зла завжди більше,
Чому добра замало ??????

Виплив, виплив на фарватер Дніпра,
Лодку підхватила течія.
І відчуваєш,
Що проти природи,
Ти ніхто – якась букашка,
І упиратися їй марно !!!!
Трапиться природний казус
І тебе нема.
Щоб подолати протидію,
Прийшлось піднапрягтись,
З подвійною енергією веслами грести.
Греби, греби, - щоб цілі досягти !!!!!!!

*****

На Івана, на Купала
По Дніпру пливу.
На Івана, на Купала
Я тебе знайду....
На Івана, на Купала
Холодна вода.
На Івана, на Купала
Мене ти не знайшла.
На Івана, на Купала
Ти прийми вода.
Та для чого їй
Стареча біда.
Русалочки лоскочуть
Тільки молодих.
Стариків вони не хочуть,
Що ти візьмиш з них.

6.07.2005 року, на річці „Супівка.”

Пливти проти течії,
На лодці, на веслах,
Потрібно з потугою, частіше грести.
Щоб жити вільним, не гнути плечі,
Не можливо до пенсії дотягти.

*****

Зранку дятел на сосну залетів,
Та з завзяттям барабанить.
Аж летить кора.
Дума мабуть,
Що сосну звалить-
Ото буде їда.

******

По воді- цілодобово,
Не жалілючи ноги.
Вперед і навпаки
Бігають скороходи-пауки.

*****

Як природа ця зуміла
Всі процеси об”єднати.
-Одним звуки дати:
писки, визги,
щебіт, крекіт, деренчання,
квакіт, булькіт і кричання.
Шепіння, сопіння, гудіння.
-Це не можливо словами передати,
Це можна тільки спостерігати,
Нутром потрібно відчувати.
-Другі, звуки не спускають,
та все одно, по якихось законах живуть,
свої відчуття мають,
Повзають, плавають, літають.
-Не вмішайся людина,
Природа вічно була б,
Сама себе корегувала б.
В ній місце всьому є:
-І комашці, і букашці,
і тваринам, і рослинам,
рибі і птахам.

Та двунога „Гомодрила”
Тут такого натворила !!!!!!
-Річку Дніпро перегородила,
Зробила моря.
Кращий чорнозем затопила,
Зробила болота,
Над якими літають
Зграї „Комара”.
-Сітками річки перегороджують,
Всю живність виловлюють.
-Бракон”єрство процвітає,
це природу убиває....
-Ти ж живеш,
У вонючих містах,
І не бачиш, і не чуєш-
Який жах, який жах !!!!!!

*****

Ворони тут-
Удвічі більші ніж завжди.
Багато їжі і простору,
Чому ж їм не рости.

Їх гучний „Кар”
Далеко чути.
Коли „Розкаркаються”,
Важко заснути.

*****

І „Цаплю” тут побачив,
На свободі, мабуть вперше.
На дереві засохшому
Облюбувала місце.
(На межі Довгуна і Дніпра)
Хотів сфотографувати,
Та як не крався,
Підпливав під прикриттям пеньків,
Та близько так і не підкрався,
Птах злетів.
-Яка краса в польоті-
білосніжна тонка шия
і широкі крила.
Аж не віриться,
Що вона живе в болоті-
-Яка краса в польоті !!!!!!

*****

Сьогодні – день почався із дощу.
Ми довго не виходили з палатки.
І слухали по радіо всіляку „Єрунду”,
Бо не було куди діваться.

*****

А кожен вечір-
Розрада-то багаття.
Ти дивишся на язики вогню-
Розслабившись-не можеш відірваться.
Приймай енергію природи Всю-
Від сонця, багаття і дощу !!!!

*****

Тварини і птахи
Піклуються лише за свій прожиток,
Людська, ж свідомість
Відкриває шляхи до свободи,
Вона обіймає всесвіт.

*****

І знову залишився я один,
Експеримент на виживання.
Товариш поїхав по ділам.
Двоє суток - один.
Ні брешу, не один,
Комарів не можна не рахувати.
Як тільки сонце сідає,
Комар відразу про себе нагадає.
Ще, майже ручні горобці,
Які поселяються з тобою
на всі відпочивальні дні.
Всі попередні дні
Я був лиш на хазяйстві.
Товариш, рибак заядлий,
Тож рибою снабжав.
Коли один, питань нема,
Обідів ніхто не подава.
Тому і вудочку я взяв
На „Верховодку” і „Плотву” закинув
І на вечерю все ж таки піймав.
Та ще й насолоду дістав.
Бо рибалка – це увага на поплавку,
За все інше забуваєш.
Не будеш уважним, чорта-два піймаєш.
Так що ввечері посмакував.
Комарів із палатки повиганяв,
Розвів вогонь,
Пока ще світло,
Пишу замітки....
Глянув на річку,
Що то пливе.
Що за звір – рулює як шофер,
Бобер попер....
Безшумно, беззвучно
Мимо проплива.
Не то що лодка „Моторна”
Хвилю підійма,
Береги розмива.
Темніє, мертва тишина,
Тільки радіоприймач тихенько гра....
Пташки замовкли
Навіть вітерець
Не шелехне.
Доволі тепло,
На річці раз за разом,
Тільки риба плеще....
Вже майже темно,
Лиш вогнище палає,
Та радіо грає.
А ненаситний „Комар”
Навіть біля вогнища кусає.
В палатці, хоч „Рейд”
Від комарів спасає.

*****

Важливіше мабуть,чим вода,
Це запахи в повітрі.
Навкруги Нас панує „Сосна”:
-На березі крутому,
Сосновий бір.
Мені не хочеться додому,
Повір мені, повір !!!!
Сосновий бір !!
Сосновий бір !!
Це безподобно-
Повір мені, повір !!!!

*****

Сиджу біля вогню,
„Медведиця” у всій красі
Переді мною.
Земне життя люблю,
Не знаю, що буде там, на небесах-
Зі мною і з тобою.
Сім відстаней відрахував,
Полярну зірку я піймав.
Крутись „Медведице”, крутись,
На ранок ти зайдеш за ріг.
Вертись моє життя вертись,
Багато ще не звіданих доріг !!!
Та „Полярній” не скучно,
Хоча й на місці стоїть.
Від кружіння їй „Дурно”
Тому і показує зоряну „Вісь”.
А он зірка рухома,
То супутник летить.
За мною наблюдає
Зоряна мить, зоряна мить !!!!!

*****

Сонце, повітря, вода
Це наше спасіння,
Це наше життя !!!

Коли тепло,
Коли сонце
І рядом вода-
Це все що треба
Для життя.....
Це рай „Земний”.
Їда, це потім,
Та за неї
постійно потрібно дбати.
„Вечеря, Сніданок, Обід”-
Такий круговорот
Людину заставля працювати.
Тому записам перекур,
Викинь з голови різну „Дур”.
Вудки в руки і вперед,
Бо скоро вже обідній „Черед”.
Години дві я потрудився,
Обманюючи рибу-
Вона мене.
З”їсть наживку
і оком не моргне.
Щоб риболовом бути,
Потрібні „Нерви” міцні.
Щоб рибу надути,
Потрібно досвіду набувати,
Не дні, а місяці.....
З горем пополам,
На юшку наловив.
Зварив сам,
Голод збив....

*****

Несподівано над головою
Каркнула ворона.
Я аж здригнувся.
Залітна „Парочка”
Розмістилась на сосні.
Почалась любовна „Сварочка”,
Що навіть надоїло це мені.
Хватить, хватить тріпотні.
(це я сказав воронам)
Та тут я „Гість”,
Вони „Хазяї”,
То ж промовчать,
Затискуючи „Злість”,
довелося мені.
Які б не були ці „Тварі”.....

*****
Вранішнє світло чисте лилось,
Як сміх немовляти.
Неможливо прожити без помилок,
Неможливо лиш брати,
Потрібно і віддавати.
*****
Ні бажань,
Ні надій !!!!!
Птах попавши до клітки
У відчаї б”ється.
Все живе-
до свободи рветься....
Скільки часу
Жили рабами.
„Люди – ляльки”,
вам не буде удачі,
Чорт з Вами.
Ні бажань,
ні надій !!!
Будь рабом
І радій !!!
-Вільним бути
Це рідкісний дар...

*****
Космічна неосяжність
Звідусіль охоплює нас.
Земне створіння дерзай-
Допоки твій вогник не погас !!!

Химерно, невломно-
Зорі мерехтять
У вечірній воді.
Мізерно і скромно-
Як мало знань
У моїй голові.

*****
Як грандіозна
Зоряна туманність.
Рабіндранат Тагор
Переді мною із глибин постав.
Це мабуть найкраще,
Що із відпустки я взяв.

Нікчемна наша
Ця буденність.
Як я ненавиджу її !!!
Як жити далі ??
Де взяти певність ??
На залишені ще дні.

Куди подітись ??
Від політичної мішури,
Від рабської ментальності,
Від поголовної бідноти.
А ще потрібно якось
До пенсії дотягти
І в бомжі податись.

Бо за „300” гривень –
Не проживеш.....
Тягни, не тягни,
Як страшно від рабської бідноти.

*****
Горобчик гріється на сонці,
Із головою в пісок закопавсь.
Цікаво, які думки в голові,
Він ніби зі мною гравсь.

*****
Вуста її тріпотіли,
Наче ніжні пелюстки.
Очі мовлять без слів,
Відображуючи душу.
Вони то спалахують,
То слабко мерехтять,
То стомлено гаснуть;
Вони дивляться на Вас
Спокійно і пильно;
Наче місяць перед заходом,
То зблискують, як легкі
Й швидкі блискавки.
У них, як у небі,
Мерехтять зорі,
Тіні змінюють світло.
Вона була й сиротливо самотня,
Як сільська вулиця.....

*****
Природа замінює мову:
Плюскотіння води,
Немов людські голоси.
Пташиний щебет,
шурхіт листя.
Під неозорим небозводом-
Далекі безмовні зорі,
Як чиїсь долі.....

*****
Споночіло-
Повний місяць,
Самотній як я,
Дивився на землю
Поринуту в сон.
І радість, і смуток
Відразу найшов.
Відчай,
Немов вранішній туман
Мою душу заслав.

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Дніпровські плавні 2009
( 23 серпня – 7 вересня 2009 р. Довгун – рукав Дніпра,
Відпочинок в палатці, на лоні природи )
****
Мовчить тиша –
Ця вічна таємниця.
Берег ріки…
Плеще хвиля свої думки.
Трава шепоче ніжні слова,
Мов дає найпотаємніші напуття.
Сонце пестить,
Мене лестить… ( 2 жовтня 2009 р. с. Барахти )
Мовчить тиша –
Ця вічна таємниця.

****
Плете канву,
Плете павук.
То там, то тут –
Плете павук….

На зиму потрібно
Набрати вагу павуку,
Щоби їди хватило
Для зимового сну.

Тому й плете
Химерні пастки ці павук.
Можливо попадеться муха чи комар,
Уже буде навар.

Ажурна хата не тривка
І не позаздриш ти долі павука.
То дощ пішов,
То вітер подув….
Чи хто-то рядом пробіжить,
Або пройде….
І павутину вмить знесе….. ( 31 вересня 2009 р. Довгун – рукав Дніпра )

****
Монотонний дрібний звук
По наметовому даху.
Все тук та тук
Вислуховуєш мелодію дощу.
--------------------------------------
Палатка…
Дощ….
І музика дощу
По наметовому даху.
Відразу просипаєшся,
У звуки заспокійливі вслухаєшся.

І вітер дме…
І листя із дерев зриває.
І краплі по наметовому даху,
Симфонію дощу співають.

Звичайно краще,
Коли сонце.
Без проблем розпалюєш ти вогнище.
Попробуй розпалити під час дощу –
Коли потрібно приготовити якусь їду.

То ж ждеш,
Що дощ не вічний.
І він пройде…
Природи зміна,
Знову радість принесе.

Або готовся вже зарання,
Натягуй тент.
Ховай сухі дрова,
Бо дощ то йде не востаннє. ( 31 вересня 2009 р. Довгун – рукав Дніпра )

‘***
Я так люблю живий вогонь !...
Давай розпалимо багаття ?...
Послухаємо про таємниці його розмов,
Помилуємося, як пломеніє його латаття.

Сонце сіло за обрій,
В зеніті зажевріли зірки.
Осіння прохолода і місяць повний –
Заполонили пагорби й яри.

Малесенький вогник запалав в імлі,
Торкнувся хмизу,
Затанцював на сухенькому гіллі,
Потріскуючи… крізь пасма прозорого диму.

Дивна, дивна пісня ця…
Хто що чує .. хто що бачить….
Несказанне відчуття –
Десь у всесвіті маячить.

Ти сидиш...
Рядом вогнище гріє.
Час продлиш...
У моїй голові спокій діє.

Сіро - сині завитки
Розстилаються в повітрі..
Із під них -
виповзають жовто-червоні язички
вогняного дійства.....

Заворожлива картина !!..
Дивився б вічно – не надоїдає.
Заспокійлива людина -
Час немовби зупиняє ??... ( 3 вересня 2009 р. протока Довгун )
-------------------------------------------------------------
Згадай вогонь. Багаття нібито одне й теж саме,
Але язики полум’я невпинно міняються, іскряться, танцюють,
Така багато явність, багатоликість дозволяє в уяві пізнавати безліч явищ
І подій у поєднанні…..

Відчувати, ще краще ніж розуміти…..

Вогонь, водопад – вони живі, з енергією,
А не замерзлі, сталі…… ( 20 вересня 2009 р. с. Барахти )
----------------------------------------------------------------------------------------
Єсть деякі моменти в природі, які ніколи не надоїдають;
Це:
- дивитися на вогонь, особливо вночі.
- Спостерігати потічки з води, чи водопади.
Це постійна зміна картини, неповторне видовище,
Коли ти спостерігаєш ці моменти, ти відключаєшся від буденщини,
Час немовби завмирає….
Немає в світі кращої музики, як звук води ( дзюрчання ) на потічках, річечках
і водопадах.
--------------------------------------------------
Помокрілі дрова
без вогню.
Лиш завіса димова
тихо стеле струю.

І дивлюся на дим,
як міняє він напрям.
Вітер грається з ним
і сьогодні і завтра.

Підсушившись дрова,
через сірі димки -
жовто-червона канва...
Від вогню язики.

Ти сидиш...
Рядом вогнище гріє.
Час продлиш...
У моїй голові спокій діє.

Сіро - сині завитки
Розстилаються в повітрі..
Із під них -
виповзають жовто-червоні язички
вогняного дійства.....

Заворожлива картина !!..
Дивився б вічно – не надоїдає.
Заспокійлива людина -
Час немовби зупиняє ??... ( 3 вересня 2009 р. протока Довгун )
-------------------------------------------------------------
Вже цілий день
І цілу ніч багаття палає.
Приємно просипаючись уздріть,
Про що ж вогонь співає ??...

Немовби клавіші піаніно
Невидимий піаніст нажимає.
Так вогняні язички вітер постійно,
чи в ритмі танго,
чи в ритмі вальсу коливає.

Коли сильніше задує…
Зіграти може й польку.
Галопом вже гарцює,
Миттєва радість - щастя долька.

Ці диму завитушки
Летять у далину.
І потріски - подружки –
Багаття із вогню.

І диму, диму завитушки,
І язики з вогню !!..
Крутись життя в земній вертушці,
Моменти ці в житті ловлю !!... ( 3 вересня 2009 р. Довгун – рукав Дніпра )
-------------------------------------------------------------------------
Ці бесіди біля вогню,
Мисливців, чи рибаків.
Прикраса нашому життю –
Хоча й прибріхують щосили,
Життя тримається на цім…..

Жіночі теми рідкі тут.
В ходу різні з життя випадки,
Минувшина виходить на круг,
Придумані і чуті де то згадки.

Із спілкування цього
Цей доказ напоказ.
Минувшина знайома –
Живемо в житті лиш раз !!....

З застілля випливає
Ця істина проста.
Минуле не втрачає…
Підкрашує сучасне вже життя.

Пройдешнє випливає –
Дніпро, Довгу і інші рукава.
На все життя згадаєш –
Вільшанка, Рось і Станова.

Природа… краєвиди….
Йде кругом голова.
І ночі ці безсоромні,
Й роздягнена зоря.

Все що прийшло на ум,
Згадає чоловіча сходка.
Коли ж піймається щука і сом –
Щаслива мить вправність ця.

Дрібніша риба,
Галопом час.
Старість не диво –
Зустріне нас.

Тому частіше виривайтесь,
Буденщину пошліть.
З природою на мить Ви поєднайтесь
І згадками хоч рік живіть…..

Дрібніша риба,
Галопом час.
Старість не диво –
Зустріне нас. ( 2 вересня 2009 р. Довгун –рукав Дніпра )

****
Мисливець.
Річка….
Ліс….
Чотири качки
летять на схід.

Чотири качки
летіли, вернулись.
Чотири їх тіла –
упали, метнулись….

Річка….
Ліс….
Острівок.
Чотири качки
Лягли на пісок.

( Опис баченої охоти. Качка помирає з відкритими очима.
3 вересня 2009 р. Довгун )
-----------------------------------------------------------
Хто чув,
Як поранена качка плаче ??...
Мисливський розсудок –
Це зсув, хвороба і не інакше.
І помирає качка з відкритими очима,
Надіючись, що зміниться людина. ( 31 серпня 2009 р. Довгун- рукав Дніпра )

****
Довгун….
Туман….
І день прощальний.
Життя….
Обман….
Період цей повчальний.

Коли ти можеш відректись
Від вся і всіх…..
Від всіх буденних справ.
На всі залишені вже дні,
Життя брехні.
І від сільської тої –
Від трьох ба бульок пліток.

В природі розтворитись
І з нею воєдино злитись.
Сприймати все так як є,
Бо це життя твоє.

Довгун….
Берег крутий
І я один.
Береза на межі,
Вода вже оголяє її коріння.
Ще рік чи два і бути біді,
Знесе вода краси творіння.

Довгун….
Дніпровські плавні.
Мелодій тисячі прекрасних струй,
Залишаться у спогадах вже давніх.

Довгун….
Берег крутий
І я на нім.
Струнка береза,
Вогнище палає.
Окунь і щука
У річці вже зранку гуляє.

Все це вже згадка….
Бо новий день –
Життя розгадка,
Для нових вже пісень…. ( 4 вересня 2009 р. Довгун – рукав Дніпра )

*****

Рубрики:

.МОЇ ВІРШІ
.МИТТЄВОСТІ ЖИТТЯ...
.МОЇ ПОДОРОЖІ....РОМАНТИКА...

Комментарии (0)

............ ЗИМА .............

Дневник

Воскресенье, 06 Февраля 2011 г. 12:19 + в цитатник

!!!!!!...... „ Зима ” ......!!!!!!

***

***

***

***
В кінці лиш лютого,
Проснулася зима.
І всього за два тижні,
Показала всі свої дива.

***
« Ну як так можна рік прожити,
Щоби сніжком не насолодитись.»

В місяці лютому, в кінці,
Проснулася зима.
Два тижні стояли морози тривкі,
Зима показала свою чарівність й дива.

Доволі випало то снігу,
Й чарівною стала земля.
І я спішив снігу в обійми,
Де спочивала зморена душа.

А як той сніг спадає з неба ??...
Це найчарівніша картина.
Кружляє, вертиться сніжна омана,
Спливає вічність… І думка кудись лине. ( 22 лютого 2011 р. м. Київ )

***
У парку…
На деревах зачепились хмарки.
І коли подує вітер,
Тобі від снігу немає куди подітись. ( 21 лютого 2011 р. м. Київ )

***
А красота ж яка ??...
Та ще й з вікна.
Сніг падає уже добу…
І прикрашає ту красоту. ( 21 лютого 2011 р. м. Київ )

***
Під мінус десять…
Сніжок спокійний з неба спада.
Це лютий пестить…
Останні подихи… Нас радує зима.

І радує очі
Сніжинок політ.
Відкладайте домашні турботи,
Бо сніг дає спокій…
На вулицю йдіть. ( 20 лютого 2011 р. м. Київ )

***
І сніг дрібний і тихий,
Прикрив усе навкруг.
Дерева – то безликі
Прикрасив білий пух.

І ти ідеш відразу
По м*ягкому сніжку.
А сніг все пада… пада…
Зимою також… я дорожу.

Переростає дрібний в пушистий
Яка ж це дивина.
Зима також ігриста,
І мене забавля.

Пушинка тільки впала…
І тут же я іду.
Чому такі недбалі –
На неї ж наступлю…

Можливо їй приємно…
Не думаю, що так…
Природне не може бути нечемно,
Ну, як же бути тут… Ну як ??....

Потрібно бути птахою,
Щоби на сніжинку не наступать.
А так живемо з образою,
Все давимо і так і сяк…

І тільки вона впала…
І я на неї наступлю.
Чи лишиться жива вона… Чи доля її вдала ??...
Питання це – кружляє в моєму мозку.

І я іду…
а сніг рипить.
Прикрашує мою ходу
І радісніше стає жить.

А сніг, мабуть, для захисту рипить…
Тому, що хоче себе захистить.
--------------------------------------------------------
А Ми то не птахи,
Тому й не літаємо.
Ми горді невдахи,
Нас доля по світу мотає. ( 20 лютого 2011 р. м. Київ )

А Ми то не птахи,
Тому й не літаємо.
Та доля як птахів,
Частенько у вирій кидає.

Який би вирій не був прекрасним,
Та вічно хочеться додому.
Де вранці світило сонце ясно,
І де для тебе все знайомо.

***
Лютий… лютий…
Ще морози…
А весна немов би тута,
Випускає бруньки вже вербові.

І перші котики вербові,
Серед зими.
Біліють бруньки загадкові,
Вже ждуть весни.

У цьому світі все спішить…
Навіть верба…
Що як раніше хоче бруньки розпустить…
Щоби покрасуватися сповна. ( 19 лютого 2011 р. м. Київ )

Отак і Ми…
Спішимо подорослішати в юні роки.
А на схилі років…
Все вертаємо до юних тих днів.

( Бо Ми нудьгуємо в дитинстві,
Подорослішати скоріше Нам хочеться.
А потім знову в дитинство вертаємось в мислі,
Та життя над нами вже регочеться… )

***
На заливі…
хлопці катають дівчат.
Писк, виск… Усі говірливі…
Молодість - їх панібрат.

Три полози… Дошка і парус.
Зимовий вид катання.
Щоби будні в голові не тримались,
Гори людське дерзання !!...

І на заливі покатався,
Сьогодні лід уже товстий.
В думках за парусом ганявся,
Із вітром… за парусом летів. ( 19 лютого 2011 р. м. Київ )

***
І хлопці ключкою по шайбі…
Аж тріск навкруги летить.
То хокеїсти на змаганні…
А хтось говорить, що скучно жить ??... ( 19 лютого 2011 р. м. Київ)

***
За ніч останню мороз пригальмував,
Добіг лишень до мінус десяти.
І на Дніпрі утворилось декілька ковбань,
Й захвилювались хвилі на воді.

Радіють чайки… Радіють качки….
Події цій.
Що у воді їда в заначці…
Плавай і мрій.

І радий я за птахів,
І радий сонячному дню.
Бо за сьогоднішніми ознаками…
Недовго ждать весну.

Тому – то разом з птахами і я радію,
за їхню й мою мрію !!! ( 17 лютого 2011 р. м. Київ )

***
Дніпро скувала крига,
Нема ковбань.
Для чайок і качок це дуже вразливо,
Від голодної смерті помирай.

З їдою я прийшов на берег,
Качок нема…
Самим – то віднайти їду… прийшов їх черед,
Інакше трапиться біда. ( 16 лютого 2011 р. м. Київ )

***
Все менше качиного простору…
Пару ковбань на Дніпрі.
І навіть чайки не літають в цю пору,
Сидять на кризі і ждуть теплі дні.

І тут потрібна допомога,
Буває люди їду несуть.
Мороз, зима, пташина тривога…
Випробування – зимова суть.

Нерадісна картина ця…
Ворона – « Кар…р…р »,
Пару ковбань…
Від голодної смерті качок спаса.

І чайок крик…
Пронизує тебе.
Як важко птахам жить,
Коли мороз гряде.

Зима безжальна…
І виживають сильні лиш.
Людям послання,
Радій, що людиною народивсь.

І я іду…
І хліб беру,
Птахам на подання.
За них молю…
Тримайтесь до остання.

Колись й мені,
Можливо хтось подасть…
Бо ми також,
Як на війні…
І в сніг… і в дощ…
Ми сам на сам… в цій кутерьмі.

Тому на берег Дніпра ідіть,
З їдою… птахам допоможіть. ( 15 лютого 2011 р. м. Київ )

***
Якась потреба єсть у тім,
Що іноді потрібен Нам адреналін.
Сьогодні на заливі
Я відчував адреналінні переливи.

Лід гладкий, як дзеркало, захотілося покататися. А в повітрі плюс десять і лід
не надійний… Потріскує… лякає тебе… Та адреналін перемагає:

І Ти ідеш…
Відлуння тріску
Льодове дзеркало передає.
Ти забуваєш себе звісно…
Адреналін тебе веде. ( 9 лютого 2011 р. м. Київ )

***
Ох рибаки… ці рибаки…
Їм тонкий лід не перепона.
Довбають лунки залюбки
І навкруги них – простір і свобода.

І ти по березі бредеш…
І розділяєш їхню волю.
Думки літають далеко десь…
І рвуться, рвуться на свободу. . ( 9 лютого 2011 р. м. Київ )

***
Вода ж то лід все підмиває,
Все менше простору для рибаків.
Зима не вічно то буває,
Весна прийде за декілька десятків днів.

***
На березі стоїть купальщик,
В одних трусах.
Зарядку робить… Йому жарко,
Хоча й повітря у мінусах. ( 9 лютого 2011 р. м. Київ )

***
В повітрі чайки – то ширяють…
І задивився я на них.
І рвійний вітер їх кидає –
То вверх… то вниз…

То люди хліб качкам кидають,
Чайка хоче піймати на льоту…
А у воді вже качки підбирають,
Ну хто б придумав кращу гру. ( 9 лютого 2011 р. м. Київ )

***
Ворона лід в калюжі пробиває…
Напитися хоче вона.
Життя навкруг вирує й грає…
Зумій насолодитися сповна.

***
Прогулювався у парку. Парк розчищали, підрізуючи дерева. Особливо великі осики постраждали. Та навіть зрізані гілки живуть і випускають бурульки.

І зрізані гілки осики,
Свої бруньки випускають.
Не знаючи, що вони безликі,
Без соку живлення – одномоментно засихають. ( 9 лютого 2011 р. м. Київ )

***
Автомобільний трамвайчик
по набережній курсує.
Дитячий атракціон…
І пам*ять… дитинство малює,
Непередбачений згадок прийом..

Коли замість « авто »,
Були прекрасні коні.
І мені не докаже ніхто…
Що автомобіль потрібен на природі.

Хай навіть дитячий…
Хай навіть атракціон.
Так чому ж не конячка,
Тягне дитячий вагон ??...

Чому згар викидає ??...
Чому дитячі легені вже забруднює ??...

І тут же мотоциклісти…
Гарцюють по парку.
Нема де присісти…
Заховатись від сморіду.

І тут же… Перші кроки малят.
І перші вимовлені слова…
І цей мотоциклетний сморід
І надривне ревіння мотоциклетного двигуна.

І замість цокоту коней…
І їх іржання…
Нова людина, в новий день
Готовиться зарання.

Ревіння двигуна
Малеча вже сприйма. ( 8 лютого 2011 р. м. Київ )

***
Чи добре люди роблять, чи погано ??...
Підгодовуючи качок…
Качки жити звикають на шару
І не ловлять рибу чи черв*ячок.

І їм це даром не минеться…
Сурової зими це їм озветься.
Сам їжі не здобудеш ??...
Нетутешнім вже будеш.

Коли їди не принесуть,
Закінчилася вже твоя суть…
Навіки зможеш вже заснуть. ( 1 лютого 2011 р. м. Київ )

***
Дивлюся у вікно…
Сніжинки кружляють.
А за метрів триста всього…
Натовп – свій шопінг справляє.

І зовсім різні враження:
Політ сніжинки –
не описати її красоту.
Кружляє, виляє,
Вверх – вниз ширяє…
Дивився б вічно – не надоїдає.

І натовп – зовсім інше відображення:
Машин зміщення,
Людей переміщення…
Якась возня…
Ширяння і волі сніжинної – там нема.

Мабуть у цьому і різниця вся:
Сніжинна непередбачлива гра…
І рух туди – сюди,
Машин і натовпу одноманітність –
Немає там сніжинної гри. ( 23 січня 2011 р. м. Київ )

***
Відлига…
Синички пасуться у траві.
Щебечуть… веселяться природним змінам,
Радіють теплій зимі. ( 19 грудня 2011 р. м. Київ )
--------------------------------------------------------
І краплі на гілках дерев
Зустрічав сьогодні…
Водохреща весняний бере вже резерв,
Мінливі стали сезонні зміни погодні.
---------------------------------------------------------
Горобина вся птахами збита,
Червоніє на снігу.
Пташина зграя сердита,
Ділить природи данину.

***
Чорне… біле…
Біле… чорне…
То ворона в снігу сиділа,
Вже за двісті їй горне. ( 18 грудня 2010 р. м. Київ )

***
І мокрий сніг у дощ переходящий
Початок лютого ознаменував.
Немає морозів путящих,
Зима лишилась своїх прав.

Буває іноді мороз заблудший
З*являється на декілька днів.
А так…. то плюс, то мінус ідуть своїм курсом,
Одне лиш жаль, що сонце з*являється у видиві снів.

І місимо це снігове місиво,
З надією ждемо весну.
В думках себе ми тішимо…
Усе прекрасно – я живу !!!... ( 5 січня 2011 р. м. Київ )

***
Калини ягода червонішої, чим кров, опиралася зимі…
В ці зимові дні приємно попити чайку з калиновим варенням!
У нас расте вона в прибережних лугах... і в кінці весни буяє білим цвітом.
дуже красиві ягоди калини на белосніжному покривалі зими!

Як краплі крові ,ягоди на гілці,
Прихвачені морозним сніжком.
Калина – символ незайманості вічний –
Колишеться тихенько під вікном.

Всередині у ягоди живе сердечко.
Вся сила життя – по легенді – у нім!
Їм дівчата гадали на колечко,
Щоби до Весни бути кожній з женихом.

Ти знаком моральності й порядку.
В обрядах весільних завжди була
Спільниця любові дівочої солодкої
Споконвіку вважалась присутність твоя.

Калини гроно біля дверей повішу,
Мерехтіла щоби вона – як полум*я вогню.
Тугу і нещастя, по повір*ю,
Від своєї хати відгоню. ( 7 лютого 2011 р. м. Київ )

‘***
Після трьох днів зими
Знову дощ і відлига.
З гірки ручаї потекли,
Немов би зима до весни вже приплила. ( 4 грудня 2010 р. с. Барахти )

Зима знову в осінь повернулась.
Пушистий сніг розтав.
Сьогодні сонечко посміхнулось,
Джерело надій і сподівань.

То плюс, то мінус…
То мінус… плюс…

Після плюс, знову мінус…
Перепади грядуть.
Зима знову нас тішить,
Непостійність – її суть.

Озеро затишне
У ярах Чортихи
Скував лід.
Водяний і русалки спочивають тихо,
Охороняє їх кришталевий звід.

Заховалися вони під льодом,
Від людських рил.
З надією перезимувати хоча б зиму - на свободі,
Допоки не прийде приватник – гомодрил.

А він вже зовсім рядом,
Чорнозем продає, відкриваючи земельні рани,
Своє плебейське нутро набиває.
В беззаконні тюремні хами…

Куди ж мені тоді діватись,
Де… з русалками і мавками в очеретах кохатись ??... ( 5 грудня 2010 р. с. Барахти )

‘***
Всього за три дні зими,
Зима видала симфонію неймовірної краси:
Мороз відчутний.
І сніг лапатий і м’який.
А потім заініло,
І душу мою відігріло.

Прикрасив іній дерева,
На гілках з’явилася сивина.
Стояв… стояв залюбувавшись,
На дивну казку звідкись взявшись.

А всього навсього -
Туман… мороз
Зробив казковий цей мазок.
І серед дня –
Туман… імла,
На горизонті сивина.

І ожила дика трава
у всій красі.
В туманній грі все навкруги,
в зимовій казці бур’яни.

І ти поринув в казку цю
паморозі краси.
Латаття із бур’яну,
Кришталевими китицями спускаються в траву,
І все сплелося в дивну казку цю –
симфонію зимову.

І навкруги зачарована тиша,
Ти бачиш лиш, як вітер бур’яни колише.

І хмари регулюють освітлення,
Природного явища здійснення.
І все це в гармонії –
Від етюда, сонати до симфонії.

І ти один на святі цьому
І відчуваєш емоційний зрив,
В гармонії всього живого.
І бур’яни, як пані жіночого роду,
У шляпках файні –
вітають мою свободу.

Лиш тупорилі гомодрили,
У вигляді людини,
Порушують казковий простір –
гребуть чорнозем виродкам із влади,
знищувати природу їм ніхто не завадить.

І як не прикро…
Ідилію мою, мої ілюзії –
роз’їдає цивілізаційна дифузія. ( 3 грудня 2010 р. с. Барахти )

‘***
Всього за три дні зими,
Зима видала симфонію неймовірної краси:
Мороз відчутний.
І сніг лапатий і м’який.
А потім заініло,
І душу мою відігріло.

Прикрасив іній дерева,
На гілках з’явилася сивина.
Стояв… стояв залюбувавшись,
На дивну казку звідкись взявшись.

А всього навсього -
Туман… мороз
Зробив казковий цей мазок.
І серед дня –
Туман… імла,
На горизонті сивина.
--------------------------------------------------------
Заіній ти іній...
Заіній.!!!!
Зимою лютою
Душу, душу відігрій.!!!

Був у казці я півдня,
Та розтала, розтворилась
Ця казкова краса.
Хто помітив, А хто й ні......
А мені, буде сниться -
Іній, іній –
Вже у сні...... (Понеділок, 19.11.2007 р.)
------------------------------------------------------------------------
Заініли, Заініли...
Душі наші загрубілі.....
Хоч і є у інею краса,
В наших душах, лиш зима.
Щоби душі розтопити.?????
- Тут потрібно полюбити.?????
-------------------------------------------------------------------------
Що є іній.???
То замерзла є вода.
Без обману –
Гріє, гріє нам уяву......
Хоч й холодна – ця краса.
--------------------------------------------------------------------------
Конвалії й сніг
Є символом чистоти.
Та для душі я б зберіг,
Іній, як символ зимової краси.
Проснувшись днями,
У казку попав....
Шутку з деревами
Іній зіграв.

Прикрасив, припудрив...
Мороз, дідусь мудрий.

Заінися, Заінися.....
У віконце подивися..... ( 3 грудня 2010 р. с. Барахти )

‘***
На перший мороз
відгукнувся файний сніжок.
Відразу все змінилось,
земля білим покривалом покрилась.

І радують очі,
зими цієї кроки.
А дивність сніжинок, їх падіння,
Тебе заворожує до головокружіння.

Кружіння сніжинок
У вільному падінні,
Душевний цей набір родзинок
і серця горіння.

Примарні візерунки на склі,
І заворожливі сніжинки у морозному просторі.
……..
Падіння, завихрення сніжних провидінь,
Які стеляться звідусіль.
Спокій й спочинок для душі…
Нехай продовжаться дні такі !…
-----------------------------------------------------------
Не так страшний мороз,
Як вітер…
Який у полі не контролює своїх дій,
Продуває тебе наскрізь.

Сьогодні слід мій лише один,
В’ється серед поля.
Бо не проїде селянин
За осокою.

Туди ішов,
Проклав я слід….
Назад вертався,
Той слід вже сніг замів,
Бо вітер розгулявся. ( 2 грудня 2010 р. с. Барахти )

‘***
Зима прийшла за календарем.
Із снігом і морозом.
Хоча її ми і не ждем,
Та їй начхати на наші доводи.

Вона - не ми…
Бо вільна вона.
Тому не жди добра ти від зими,
Вона немов би з нами гра.

То гра у відлигу,
А то в мороз.
Бувають навіть весняні грозові зливи,
І ти з усім цим миришся, чи хоч, не хоч. ( 1 грудня 2010 р. с. Барахти )

‘***
Намалював мороз
малюнки дивні на вікні.
Проснувшись, ти примічаєш щось…
Що вирізняє твої буденні дні:
Усього навсього дрібничка –
на вікні сріблиться намальована квітка.

Погожий день… морозний,
це відчуває кожен прохожий.
Щипає за щоки…
І пальці рук відчувають морозу дотик.

Та після кілометрової зарядки,
тебе захоплює ця гра.
Мороз залишиться як згадка,
Десяти градусний мороз – це не зима.

Доріжку снігом притрусило
І першим прокладаю слід.
І йдеш по снігу ти ігриво,
вітаєш помисли доріг.

Підбадьорюють тебе сніжні ‘’ рипи… ‘’,
Коли ідеш ти до Чортихи.

Та оказалось ти не перший.
З’явилися нові сліди.
Чотириногий одиночка проперся,
іще до моєї ходи.

Добавились сліди від птахів…
Природа ще чимось жива.
Як важко зимою цим бідолахам,
коли під снігом їда.

Сонячні промені хмари пробили,
сніжні кришталики перед очима ожили.
Кришталик до кришталика –
сніжна пелена.
Своєю красою сніг – то славиться
і нас цим забавля. ( 1 грудня 2010 р. с. Барахти )

***
Опавше листя…
Тишина…
Суцільна мряка… мжичка.
Хоча і снігу ще нема,
По календарю уже зима. ( грудень 2009 р. )

‘***
І. Франко « Сипле, сипле, сипле сніг»

Сипле, сипле, сипле сніг.
Мов метелики сріблисті,
Сніжинки біленькі, чисті
Тихо стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.
Тихо, легко і спроквола
Покриває все довкола,
Ні стежок, ані доріг...
Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.
Все присипав – доли, гори,
Вже ввесь світ – мов біле море,
Біле море без доріг.
Сипле, сипле, сипле сніг.

‘***
Сипле, сипле, сипле сніг.
Над рівниною гуляє хвойдою.
Міріадами спадають до ніг
Метелики зими холодної.

Одноколірні, як туга,
Холодні, як доля зла,
Засипає всі дороги,
Всю красу лугів і поля.

Білий саван забуття,
Нечутливості, байдужості,
Справляється з любим ростком
І з любою живою пристрастю.

Сипле, сипле, сипле сніг.
Все гнітючіше нависає.
Молодий огонь в душі
Меркне, глухне і згасає. ( 29 січня 2010 р. м. Київ )

***
Зима… зима…
Вже січень на порозі
І замість снігу дощ стіба,
І замість сміху туга і тривога.

Бо за життя не зміг ти віднайти,
Близьку по духу жінку.
Немає рядом тої, з якою хочеться йти,
Лиш протяг дує в голові…
І ти один крокуєш зимою і влітку.

Одних ти відкидаєш сам,
Другі – тебе не розуміють…
Тому ‘‘ самотність ’’ мій талісман
І ‘‘ бур’яни ’’ лиш позитивно діють. ( 30 грудня 2009 р. с. Барахти )

***
Хурделиця !!... Хурделиця !!...
Розгулялася за вікном.
І білосніжна ковдра стелеться…
Захоплює всього тебе завихрення сніжком.

Завихрення в природі,
Тотожні в голові.
Утопічні ідеальні долі
Приходять на ум тобі.

В цей час роман читаю,
Про ідеальне утопічне суспільство.
Скільки ж людина бажала –
Хоча б на мить відтворити це дійство.

Отак серед простору…
В забитому селі.
Жити з природою на волі,
Забутися на роки… дні.

Сьогодення нема.....
Здійсниться би диву .??? –
Нам би разом, в глуші.
Нам би теплого білого хлібу
Та глек молока на овальнім дубовім столі.

Хурделиця !!... Хурделиця !!...
Розгулялася за вікном.
І білосніжна ковдра стелеться…
Захоплює всього тебе завихрення сніжком.

Сьогодення нема.....
Лиш за вікном
сипле сніжком
І хурделиця завива !!... ( 15 січня 2010 р. м. Київ )

‘***
Засніжені поля… Рідкісна туга.
Зимою краще простір відчувається.
Немов би злітна смуга:
І ти ідеш, розгін береш…
і від землі вже відриваєшся !!...

Ти вже летиш…
З земним тяжінням ти прощаєшся.
І неба вись…
От тільки сніг, чому – то падає все ж вниз,
Яку – то мить ілюзія… політ…
Та все ж на землю повертаєшся.

Та мить польоту –
То дійсне відчуття.
Ото лишень й живеш !!...
Все інше – маячня...

А коли ще й вітер розгуляється у полі ?...
Замітає доріжку, валить тебе з ніг.
І ні сліду. Ні душі живої.
Ти один… вітер… поле… сніг. ( 12 січня 2010 р. с. Барахти )

***
Автобус…
Кінцева зупинка.
Десь кілометрів три…
І хата в селі.

Ця відстань –
Це майже нічого,
Коли сили є.
На крилах летиш ти додому
Й погода тобі виграє.

Буває відстань критична –
Замети… морози
і вітер свистить.
Та все ж симпатична –
Випробувальна ця мить.

І ти скаженієш !!...
Ти знаєш, що ти ще пройдеш.
І хай як не віє ??... –
До цілі дійдеш.

Лиш старість лякає,
Коли вже не зможеш
цю відстань пройти.
Нехай на колінах,
Та все ж проповзти !!...
І думка одна –
Це твій талісман… дорога твоя.

І я вибираю
Собі заметіль.
І відстань долаю.
Черпаю, черпаю –
Енергію засніжених полів !!...

Метелиця !!... Метелиця !!...
Сніжна лавина стелеться.
І вітер виє, завива –
Прекрасна все ж таки зима !!... ( 12 січня 2010 р. с. Барахти )

***
Пушистий… вологий сніг,
Де - то при нулі.
Чіпляється до ніг,
Зависає на гіллі.

Коли налипає багато
І перевищує вага.
Дерева мають втрати.
Ламається гілля.

Уже за північ,
А молодь ліпить сніжних баб.
І фотоапарат мій скиглить,
Весь мокрий від засніжених приваб.

Сніг радує
І радує дивна ніч.
Безперервно падає
Сніг… сніг… сніг.

І ліхтарі –
підсилюють це диво….
І біле марево в імлі –
Відблискує грайливо.

І берізки файні,
Навіть у безсніжні дні.
І сніжинки ‘‘ грайні ‘‘
Будуть снитися у сні.
Сніг заплів – то безліч кіс,
У оголених беріз.

Подарувала Нам зима,
Це Новорічне свято.
Така ніч смутку не сприйма,
Коли сніг падає завзято. ( 29 грудня 2009 р. м. Київ )

***
Лежиш в постелі
Не бачачи землі.
Через вікно сніжинки летять до стелі,
Немов би ти стоїш на голові.

І лиш піднявшись,
Підійшовши до вікна…
Вдаль погляд пославши –
Суцільна сніжна пелена.

І ти присівши,
завороженим стаєш.
Це сніжне дійство –
Краса в природі все ж бо єсть.

Кристалики води
У хмарах об’єднавшись,
Пірнають в безвість – стрім голови,
На волю вітру й земному тяжінню віддавшись.

У вільне падіння
Себе посилають.
В поєднанні вітру з тяжінням –
Таке витворяють ??…

Це вільне падіння
не підвладне ніяким законам.
Кожна сніжинка то дійна,
Немов жива істота.

Сніжинки, то пришвидшують,
То уповільнюють темп.
Бувають навіть зависають на місці.
Летять навкіс і вертикально,
Кругами, паралельно,
вперед, назад…
Наліво, направо.
Коли вітер задує –
То навіть піднімаються вверх.

І вся ця круговерть
Надає втіху.
В житті людей також буває смерч
І вільне падіння на протязі віку.

Люблю я літом спостерігати
Метеликів політ.
Це літнє свято -
Коли метелики у квітах бавляться
І радують усіх.

Метелики теплої пори
Імітують вільне падіння сніжинок.
І так же літають вниз… догори,
Та це вже з області родзинок.

Сніжинки – метелики…
Зимові метелиці !!..
Закружляйте й мене
І знищіють туги щем.
Нехай в душі хурделиця –
На то і живем !!...

Сиджу біля вікна,
Спостерігаю…
Годину… дві… й не надоїдає.
Ця хуртовинна гра –
Одноманітності не має. ( 20 грудня 2009 р. м. Київ, день )
----------------------------------------------------------------------------------------
А сніг все пада, пада…
Покинь своє вікно,
Бо ‘‘ Ода ‘‘ снігопаду,
Вже жде тебе давно.

І сніг пухкий, пористий.
І мінус десять морозець.
І кроків звук рипливий –
Радій, що ти ідеш !!...

Одівшись легко,
Я гріюсь від ходьби.
І радо й безпечно
Залишив клітку біля гарячої труби.

Дніпро уже замерзлий
І злився з берегами.
Весь білий, у сніжній імлі меркне,
І просить: ‘‘ Лиш не топчи мене ногами ‘‘.

І білі статуї вливаються
У білу пелену…
І ліхтарі у круговерті снігу шатаються,
Доповнюючи зимову казку цю…

( 20 грудня 2009 р. м. Київ, вечір… набережна Дніпра, Оболонь )

***
Напів хмари,
Напів сонце.
Мінус десять – морозець.
Виглядаю у віконце,
Сніжок пада – дрібунець.

Ледь помітні ті сніжинки,
В різні сторони летять.
Променеві ці іскринки –
Холоду вони хотять. ( 14 грудня 2009 р. м. Київ )

***
Хуртовина… Заметіль…
З вікна все видно.
Як свище вітер звідусіль
І сніг кружляє дивно. ( 19 грудня 2009 р. м. Київ )

То вверх, то вниз…
Буває й кругом.
Прохожим надає сюрприз,
Коли мороз із вітром дружить.
-------------------------------------------
На спаді років серце зраджує,
Густіє в жилах кров.
Ну де ж – то взятися фантазіям,
Про самовіддану любов.

Тому й зими вже боїмося,
Переступивши старості поріг.
В теплі одежі кутаємося,
Із вікон дивимось на сніг.

***
Ох ця зима !!..
Зима в душі й календарі.
Невиліковні відчуття –
Не відродити їх весні. ( 19 грудня 2009 р. м. Київ )

***
‘‘ Пасадобль ‘‘…
Вівальді… Заметіль…
На екрані й за вікном.
Злилися воєдино – наче тінь.
Даруючи радість нам обом.

Я наяву.
В уяві ти.
Енергію музики і вітру за вікном сприйму
І зафіксую мить цю красоти.

(19 грудня 2009 р. м. Київ… Танець пасадобль під музику Вівальді – ‘ Пори року ‘, телепрограма ‘ Танцюють всі ‘ )

***
Загубився в туманній імлі…
І застряг у селі.
Сам з собою розмовляю,
Кожен ранок сам себе у дзеркалі вітаю.

Самотою себе окружив:
Щось пишу… Кому не знаю…
Щось читаю…
Віднайшов себе у бур’янах,
Дізнаюся більше про комах.

Весна… осінь – не скучаю,
Бур’яни розважають.
Спостерігаю за діями комах.
Птахи також розважають,
Хоча й живуть на свій лад.

Прийшла зима…
Птахів нема.
Комахи спати залягли,
Загубилися сонячні дні.

Дня майже не немає –
Лиш туманна імла.
Із вікна частіше спостерігаю,
Як на склі крапля води спада.

А у дворі –
Краплина, немов би роса,
Дерева й траву покриває.

І день, і ніч
Злилися воєдино.
Знаменна річ –
Самотність, моя родина. ( 6 грудня 2009 р. с. Барахти )

‘***
Готова йти природа в зиму.
Зронили листя дерева.
Трава пожовкла зримо…
В природі спокій, природа невразлива,
Від буйних днів природа спочива.

І лиш дуби ще кучеряві,
Хоча листки і поміняли колір свій,
Не на землі, а на деревах висять недбало,
Поперемінно вітер торкається листків
І лине музика – листковий цей клавір.

Коли проходиш між дубами,
Підіграєш ти вітру.
Ти шарудиш обпалими листками
І розтворяєшся в природі дійсно.

Ця тишина…
Ця пустота…
Де ні людей, ні звірів.
Буває крякне де – то вороння
І самотність дзвенить в ефірі.

Зустрів синичок у бур’яні,
Збирають зерна.
І радують їх теплі зимові дні,
Щебечуть радісно й безпечно.

Тому, що є у них трава
Й не має снігу.
Голодна смерть не заважа,
Життя приносить втіху.

Години три ходив…
Окрім ворон й синичок
Нікого не зустрів.
І ще, на деревах,
пусті пташині гнізда.
І згадуєш в думках,
Коли дзвеніла у вухах –
пташина пісня.

Стрункі очерети
Кивали мені.
Під вітром співали
Зимові сонети
І зовсім вони не сумні.

І цар бур’янів будяк,
Нехай і засохлий,
Та колючки виставив на показ –
Зимою він також достойний.

Трава закоханих ковиль
У всі пори року прекрасна.
Тому з пошаною вітаюся з ним,
Кохання завжди дочасне.

Я навіть обходжу,
Не хочу топтати…
Цю траву благородну.
Все життя буду поважати.

Бо він мене оберігав,
Давав натхнення.
І скільки разів я у ньому сльози ховав,
В години горя й усамітненого повсякдення.

Похмурий зимний день,
Лиш три години дня,
Вертатися пора,
Бо сутінки спадають вже… ( 3 грудня 2009 р. с. Барахти )

***
Друге грудня.
Погода змінилась…
Після довгого засилля хмар,
Пополудні –
прояснилось…
Та ще і як ?... –
Відразу повний місяць засіяв.
І я це дійство спостерігав. Стояв собі, стояв… ( 2 грудня 2009 р. с. Барахти )

‘***
Сіренький день... Зима....
Дивлюся у вікно.
Трава заїзджена... Її нема....
На клумбах, лиш „авто”.

І ще картину доповня –
Це голуби і вороння.

Сіренький день... Зима....
І смуток огортає сповна.

І смуток щоб розбавить
Крупинки снігу пролітають.

Сіренький день... Зима.... ( 16 грудня 2008 р., м. Київ )
---------------------------------------------------------------------------
Короткі, присмеркові дні
Початок грудня…
Медвежим сном забутися б у сні,
Щоб промайнули будні. ( 1 грудня 2009 р. с. Барахти )
----------------------------------------------------------------------------------
Шкода лишень,
Що будні – теж життя.
Тим дням, на жаль,
не буде вороття… ( Нонна… 1 грудня 2009 р. м. Київ )

Отак удвох порозумілись,
Один почав, а інший докінчив.
Не просто так уже зустрілись,
Де двоє є, там є й інтим…
-----------------------------------------------------------------------------------
Залишилось лиш зиму пережити,
А там уже й весна.
Із птахами і бур’янами подружитись
І завирує знов життя. ( 3 грудня 2010 р. с. Барахти )

‘**
Біле - біле – біле поле,
Чорний гомін.
Вороння.
Зимова… сніжна пороша.
Вийшов в поле
і іду я навмання…

Де – не – де масивні круки –
Чорні плями на снігу.
Віднайшли яку – то падаль,
Ділять з криком цю їду.

Я іду… іду… Любуюсь
Білим – білим снігом цим.
І на подив я дивуюсь –
Не найдеш людських слідів.

Тому й радий я побачить,
Хоч живих круків.
Для яких морози нічого не значать
Упродовж віків.

Біле - біле – біле поле,
Чорний гомін.
Вороння.
Зимова… сніжна пороша.
Вийшов в поле
і іду я навмання… ( січень 2008 р. с. Барахти )

‘*****
Я по першому снігу бреду,
Конвалії в серці прибавили сил.
Вечір синю свічку зорю
На моєму шляху засвітив.

Я не знаю, то світло чи мрак?
В чащі вітер співа а чи півень?
Може, замість зими на полях
Сіли лебеді в полі дозрілім.

(травневі конвалії і перший сніг– символ Чистоти)
( Грудень 2008 р. с. Барахти )
*****
Перше грудня....
Суцільний туман
зранку до полудня.
З обіду дощ дрібний йде....
Зима відсутня,
Своєї черги жде..... ( 1 грудня 2008 р. с. Барахти)

*****
Календарна зима...
Морозу нема....
На галявинах трава,
Немов весною,
Знову ожива.... ( 12.грудня 2008 р., м. Київ )

‘*****
Всього за ніч
Зима змінила вид довкола.
І випав пушистий сніг,
Засипавши поля і доли.

Січень уже проходить,
Ще лютий,
Зимові хороводи поводить....
А там й весна –
Нове життя......

Сніг, дерева......
Сніг дерева підкрасив.
Природи казка ожива.
Вже наяву, а не в уяві нашій.

А сніг кружля.!!!!
Кружля, Кружляє.....
І ця природи дивина –
Дитячу радість нагадає.
А сніг кружля, Кружля, кружляє...

Включаю музику П'яцоли,
Ці дивні звуки, голоси......
Через засніжені поля і доли
Переливаються, перевертаються
У Вашій ранимій душі.....

Кружля, Кружляє.!!!
Цей дивний сніг
І його пад.....
І голоси, і звуки ці,
Блаженні і тремткі –
Сніговий зорепад.

Так як в природі,
Людина об'єднала
Музичні звуки в мелодії:
- сопілку і скрипку
- віолончель, котрабас
- фортепіанний заряд
- акордеон – музикальний цей король.
- барабани добавила,
Природу заздрить людині, заставила.

Кружляє, Кружляє,
Кружляє сніжок.!!!
Можливо дасть він людині,
Новий товчок.
І створить вона, що треба
І полетить думка моя
Край неба.....

Природа людину молитись
Заставить.
Дивись вже й „ Марію „
Людина славить.!!!

Звичайні людські слова
З музичними об'єднані.
Тоді людина, душою ще жива,
З природою поєднана.

А сніг кружля, Кружляє.!!!
І дивна музика,
Кружлянню цьому не заважає.....
А сніг кружля, Кружляє.!!!

Та тут спокійне кружляння
Переростає у віхолу....
Це вітер проявляє своє дерзання,
Сильніший хто – давайте докажу.??

Оцими змінами постійними
Природа жива.
Отак і Нам – затишшя ненадійливе....
Хай краще зміни
І піде кругом голова.!!! ( 28.01.08 р.)

******

2.

Рубрики:

.МОЇ ВІРШІ
.МОЇ АУДІО - ВІРШІ...
.ПРИВАТНЕ...РОЗДУМИ ЖИТТЯ...
.МИТТЄВОСТІ ЖИТТЯ...
.РЕКВІЄМ ДУШІ...ПОШУК ІСТИНИ...

Комментарии (1)

............... ВЕСНА ...............

Дневник

Воскресенье, 06 Февраля 2011 г. 12:17 + в цитатник

!!!!!!...... ВЕСНА .......!!!!!!

МОЇ ФОТО:

http://picasaweb.google.com.ua/Vologryn3

http://picasaweb.google.com.ua/Vologryn

****
Міражі ці, міражі –
Дерево землі і неба.
Прекрасні магнолії ці….
Доторкнутися до них,
Хоча б раз на землі,
Мабуть в цьому єсть потреба ?....

Рідкісне дерево,
Дерево півдня.
Впроваджене генами
Вищого рівня…. ( Травень 2009 р. м. Київ )

Розкриті ними пелюстки,
Як складені разом людські дві руки.
Щось до сонця промовляють,
Тепло сердечне вони мають….

****
Проснувшись…
Вийшовши у двір.
Ти попадаєш в казковий світ,
Світ мрій……

Вечірній жаб’ячий оркестр
Луна на всі лади.
Тут не потрібен диригент,
Приємне квакання завжди.

Кре-ке-ке-ке….
То затихає, то відновлює міць.
Свою суджену самець зве
І забиває пташину пісню силоміць.

Лише під ранок,
Втомившись від кректання,
Чи віднайшовши коханку – веде в замок…
Починається короткотермінове мовчання.

Затихлий жаб’ячий оркестр,
Дає можливість проявити себе птахам.
Пісенний злет –
Відразу чути то тут, то там.

Так в перемішку
усе звучить….
Немає в природі затишку –
Весна гримить:
‘ ку – ку ’, ‘ пугу – пугу ‘,
‘ кре – ке – ке – ка…. ‘,
‘ кум – кум ‘, ‘ ква – ква ‘,
‘ пі – пі ‘, ‘ кря – кря ‘ –
природи це мелодія.

Дзижчання бджіл, джмелів,
Курли, курли від журавлів.
Лелек тріщалки,
Немов би б’є хто – то палку об палку.
Цвіркунів – ‘ ців – ців ‘
І воркування голубів….
Немає слів,
Щоб передати пташині,
Ці дебати….

І завершує переспів
Неперевершений цей солов’їний –
Природи гімн…..

Ців – ців – ців…
А потім солов’їні трелі,
Цих заливастих солов’їв -
Дзвенять, дзвенять свірелі !!... ( травень 2009 р. с. Барахти )
-----------------------------------------------------------------------
Фірті – фі, фірті – фі –
Співаємо краще ніж усі.
Кожна птаха на свій лад співає,
Тому що голос має……

‘***
Квітучий сад –
Це найтаємніше з природних таїн,
Це найприємніше з природних дій.
Квітучий сад –
Ти визиваєш із підсвідомих цих окраїн,
Душевні радощі і біль.

Квітневий сад
Увічнює весну.
Вишневий цвіт –
Це пік цвітіння.
Хто не примічав таку красу –
Той і не жив,
Той не відчув душі горіння !!.. ( 20 травня 2009 р. с. Барахти )

‘***
Цвіте, цвіте тополя
І вітер легкий пух цей підіймає.
Та не у кожної пушинки щаслива доля,
Бо кожен з Нас на пушинки ті наступає. ( 24 травня 2009 р. с. Барахти )

‘***
Буває й в травні
Холодом повіє.
Хмари закривають небозвід,
Птахи притишують свій спів.
-----------------------------------------
Які – то хмари кострубаті….
Фігури різні….
Бувають навіть вилупаті,
На що тільки не подібні. ( 14 травня 2009 р. с. Барахти )

‘***
Дикі, дикі яблуньки
У ‘‘ окопі ’’ вже цвітуть.
Я сьогодні залюбки
Пізнавав красот цих суть.

А під дубом і під кленом –
Дикі вишеньки….
У цвітінні я підгледів
Ніжні, ніжні пелюстки.

І зробив, зробив я фото,
Їм на згадку і собі.
Ох, як їхати скорботно,
Бо зітре, зітре те місто –
Незабутні весни дні. ( 3 квітня 2009 р. с. Барахти )

І я дякую природі,
Що у неї, щось ще дике є…
‘‘ Гомодрили ‘‘ ці двоногі,
Знищать все живе.

Дикі яблуні і груші…
Дикі вишеньки.
На коліна перед Вами встати мушу,
Щоби Ви кожен рік цвіли…..

****
Квітень…
чотирнадцяте….
Як не радіти,
Від весни ми в захваті !!...

Все просипається,
Все оживає.
Життя це називається.
З’являються надії,
Журба відступає !!... ( 14 квітня 2009 р. с. Барахти )
--------------------------------------
Квітень !!.. квітень !!..
Весна вступає в свої права.
Сонце яскравіше світить,
Природа ожива.
--------------------------------------
Вже побіліли верболози,
Вербові котики цвітуть.
Повітря дивне і прозоре
І лиш роки, без зупину все пливуть.

Бруньки бузкові розпустились,
А значить і бутони розцвітуть.
Як довго бузкові дні нам снились,
От - от і радість нам передадуть.

****
‘‘ Кожна жаба своє болото хвалить ‘‘
( до фото ‘‘ Царівна ‘‘ )
Калюжниця болотна,
Або ще ‘‘ Куряча сліпота. ’’
Не таке вже й життя безтурботне,
У жаби цієї, що у красі цій проживає.

Знайшла своє болото,
Немов у рай попала.
Знайти б іще кого – то
Ідея непогана ??..

Дивлюся на поляну….
І замість жаби – жінка ??...
Яка б красу поляни пізнала
і в цій красі була б царівна. ( квітень 2009 р. с. Барахти )

Калюжниця болотна,
Або ще ‘‘ Куряча сліпота. ’’
Реакція зворотна –
На радості життя.

****
Квітневі дні
Тепло подарували.
І побував я на Дніпрі,
І хвилі його мене в уяві колихали.

Найшов безлюдну заводь
І слухав плескіт хвиль.
Верба мені сміялась,
Розквітли котики вербові –
Це диво з див…

Синичка щебетала,
Я навіть сфотографував.
Комусь вона співала,
Я дякував, що дійство це піймав.

І хвиля… хвиля чередою…
Одна за одною… одною.
Торкалась м’яко берега
І хибка по воді стелеться. ( квітень 2009 р. Дніпро )

‘***
Човгикаю… човгикаю….
По березі Дніпра.
Під ніс собі мугикаю…
Чи жду ще чогось від життя ??...
--------------------------------------------
Немає мух ще й комарів…
Ідилія ще повна.
І по ночам ще з димарів –
Кружляє дим бавовна.
--------------------------------------------
Пустинний берег,
Я і горобці….
І сонце ласкаве стелить
Свої промені на Дніпрі.
-------------------------------------------
Цвітуть вербові….
Цвітуть кленові….
Вже розпустилися бузкові бруньки.
І починає весна все знову,
Лиш Нам нагадує роки….
-------------------------------------------
І у гаях, у всій красі –
Ці першоцвіти….
Гайові діти – проліски.
Голівки вниз – то опускають,
Від першого сонця себе ховають. ( березень 2009 р. берег Дніпра, с. Барахти )

‘***
Які ж то запахи п’янкі
Йдуть від черемхи й аличі.
Цвіте черемха й алича -
Думи воскреслі, тремтить душа.

Буя, буяє алича..
Буя черемха.
Вам нагадає суть життя –
Моя поемка.

‘‘ Усю себе віддати цвітінню ’’
На два – три дні.
Можливо хтось примітить краси горіння
І мить цвітіння – відобразиться вже у сні.

Які ж то запахи п’янкі
Йдуть від черемхи й аличі.
Закиньте все на два – три дні,
Вдихайте миті ці п’янкі….
Вони короткі, кожен знає.
Життя – то вічно не триває !!... ( 24 квітня 2009 р. с. Барахти )

‘****
П’янить каштанове суцвіття…
П’янить до нудоти.
Дзвенить розтрачене шести десятиріччя
І навівають роздуми лиш сни.

Летять роки так не помітно
І ми старіємо на очах.
І смуток це дає Нам звісно,
Знаходить радість рідко так. ( 6 травня 2009 р. м. Київ )

‘****
Краса…. Надія…
Цвіте бузок.
Душа радіє,
Коли ще є з природою зв’язок.

Краса…. Надія…
Цвіте бузок.
Цей запах діє…
Душа іде в танок.

Від запахів кружляє голова,
В цей час весни так хочеться любити.
І відчувати – душа жива.!!
І хочеться ще жити.!!

Краса…. Надія…
Цвіте бузок.
Від запахів п’янких –
Душа вся спопеліє.
І всесвіту віддасть весь свій боржок.
( 8 травня 2009 р. м. Київ )
‘****
„Вербові котики,
Весни це дотики.
Тобі в дарунок
І жду від тебе поцілунок....”
Вербові котики… вербові,
Ці передвісники весни.
Ще по ночам грядуть морози,
А пухнасті китички вже ожили.

Вербові котики… вербові…
Чудові, ніжні ці ростки,
В жіночий день –
жінкам дарують для любові,
себе вони……
І я в тому числі,
вітаю все жіноцтво залюбки.... ( 3 березня 2009 р. с. Барахти )

‘****
Вербові котики, вербові...
Ці перші проблески весни.
Юначі роки світанкові,
Сум'яття в серце привнесли.

Я долі дякую завзято,
Що рік один іще прожив,
Що хоч душі дає це свято,
Можливо цього я й не заслужив.

Весна ж, весна ж - Дарує свято
Кожного дня.
Не буває вже щастя забагато,
Коли на скронях сивина.

Придивляйся на зміни
В поступі весни.
І лінощі гони. Живи у дії,
Бо стрімко так біжать роки.

І ти заручником є часу,
І ти від нього не втечеш.!!!
То ж не впадай в образу,
Радій вже з того,
( Що ти в цей час ідеш.!!! )
Що ти ще єсть.!!! ( 24 березня 2008 р., вечірня прогулка)

‘****
А небо бавиться дощем –
Буває нам дарує грози.
А я щасливий, що живу в цей день
І бачу ці природи сльози.

І барабанить дощ по парасольці,
І ти бредеш, не вибираючи доріг.
Цей літній дощ, немов вдогонку,
Торкається лиш ніг твоїх.

( І дощ по парасольці,
як барабанний дріб.
Для голови суха лиш долька,
А ноги мокрі....І ти бредеш,
по цих калюжах вбрід...) ( 28 березня 2008 р.)

‘****
Березень, березень....
Буваєш ти всякий.
То сонце на день заблищить,
Та в більшості мряка.

Та все ж даєш надію
І людям і птахам.
Що їх тепло зігріє
Наперекір зимовим ще „страхам”.

Веселим щебетом птахи
Вже зустрічають кожен день.
І люди залюбки,
Прислуховуються до їх пісень.

І коли сонце виглядає
Обличчя я до нього повертаю
І відчуваю, як ніжно воно вже ласкає....

В кінці березня народивсь
З надією на тепло.
І кожен рік я всесвіту моливсь
І долі дякував, що знов побачу –
Відродження весняного дійства цього....
( 11 березня 2009 р. м. Київ )
*****
І зовсім рядом
Зозуля пролетіла .
І недалечко,
Вже майже сіла.
Та вмить, Яка – то птаха
З дерева цього злетіла.....
І зозуля далі полетіла.
І мить цю втратив....
Надіюсь на майбутню удачу. ( 18 травня 2008 р.)

*****
Жаби, чоловічого роду,
Шукають болотисті місця
І починають кричати,
Не зважаючи, на примхливу погоду,
Запрошуючи самиць для запліднення.

Відклавши ікру,
Самиці продовжують свою самотню гру.
Залишають самця,
Як батька – отця.

Ті залишаються ікру стерегти,
Попробуй поближче до болота підійти.??...
Так „матом” пошлють,
Що довго будеш згадувати –
Жабину лють, жабину лють....

Сьогодні в цьому сам переконався,
За дикими качками я крався....
Та із – за жаб,
Не підійти ніяк.....
Відразу лемент, крик –
І гурт качок в момент зник...... ( 18 травня 2008 р.)

*****
Лиш двері хати відкриваєш,
Ти в рай пташиний попадаєш:
Цей щебет, шурхіт і шипіння,
Дятла дріб, трелі солов'їні,
Дикої качки лякливий крик,
Коли підходиш до її границь.
Удукання одуда,
Сичіння сича.
Писки, тріскотня,
То рота розкрива
Різна пташина мілюзга.

Ти завмираєш.....
І в хату вже не потрапляєш
Аж до сна......
Весна, весна –
Цілодобова пташина рапсодія.
І не потрібні вже слова,
Коле дзвенить суцільна пташина мелодія.

Включати радіо –
Тут гріх.!!!...
Ми їм перешкоджаєм –
Дійшло би це до всіх.???..... ( 18 травня 2008 р.)

Усе це дихає й росте....
Щебече, туркоче.
Таке близьке, таке земне,
Аж сльози сліплять очі.

*****
Сьогодні птаха,
Назви не знаю......
Сиділа завзято,
Мені позувала......

У всіх ракурсах фотографував,
Вона лиш озиралась.

Навіть коли,
Суджений звав.
( Черв'яка піймав )
Вона не злетіла.....
Зі мною розмовляти,
Для неї цікавіше діло..... ( 18 травня 2008 р.)

*****
Жайвір, жайвір в піднебессі....
І висить вже з півгодини.
І щебече в перехресті –
Десь Між небом і землею,
Мабуть там він лиш щасливий.!!... ( 17 травня 2008 р.)

*****
Серед дня,
Після дощу, птахи просипаються.
Звукова ця тріскотня
В лабіринтах мозку залишається. ( 18 травня 2008 р.)

*****
Затихли після ночі птахи.
Лиш голос здалеку зозулі:
- „ Ку - ку „ , „ Ку – ку „....
Вдень жарко, птахи ледачі,
Нічну вже ждуть жагу. ( 18 травня 2008 р.)

‘****
Ніч прекрасна і тужлива....
Ніч співоча солов'їна.
Ти згадай все наболіле,
В ніч таку, ранять душу –
кохання стріли.

Все що можеш ти згадай....
Наступа вже нова днина,
Вже розквітла горобина.
І весну чекає зміна....
І ці згадки,
Лиш їй шкодять
І думки мене тривожать –
То ж минуле забувай...... (16 травня 2008 р.)

*****
Відцвітають сади.....
Білим цвітом квітують –
Гриньківські горби.
Ліпота, ліпота –
Зацвіла сон-трава.!!!...

Ця квітка – трава,
Мабудь і назву взяла,
Що у сон вже відходить весна....
Сон – трава, сон – трава.....

На порозі вже літо....
За весною будемо жаліти.
Лиш у снах,
Сон – трава Нам присниться.
І не в кожного з Нас
Мрія здійсниться.
Бо не кожен вже з Нас,
Ще хоч раз,
По горбам тим піде....
Бо не кожен із Нас,
До наступної весни доживе.???....

То ж я дякую цій,
Яку бачив сьогодні.
І у образі мрій.....
Сон – трава, Сон надій
Буде гріти завжди,
Мої мрії природні.

Я мить щастя зловив,
Я у казці ходив......

Лищ у снах,
Сон – трава вже присниться....
Ще хоч раз,
Наяву,
Ще живу –
Хочу бачити я, сон – траву....
Хай мрія здійсниться.????.... ( 9 травня 2008 р. с. Барахти )

*****
На ковильний горб піднявся,
Лисицю здалеку побачив.
Присів в траву і заховався.....
Надіявся на удачу.

Та так і сталось....
Удача в цей день
Вже не відверталась....
Лисиця бігла у мій бік,
На фото залишиться її слід.

За ящіркою довго полював,
Один випадок вдався...
Її також зафотографував.

Як жінка „норовлива”,
Метелик попався.
О дивао.!! О диво.!!...
Коли я за ним ганявся,
Він не піддавався.
Коли ганятись перестав,
Він сам мене наздогнав
І довго, довго позував.... ( 9 травня 2008 р. с. Барахти )

*****
Узяв косу
Траву косити.....
Та не зміг погубити цю красу,
Кульбабу в сіно положити.....

Розкриті сонцю пелюстки....
І просять:
Ох не коси.??.. Ох не коси.??...
Кружляють бджілки, кружляють....
Пильцю збирають,
Кульбабу запиляють....

Косу відклав,
Фотоапарат у руки взяв.
І залюбки,
Хоча і сам просачкував,
Зато бджолину роботу зафіксував.
І висновки із цього взяв:
„ Не жалить,
лиш меду повна бджола.”
Впритул суєш ти об'єктив,
А бджілка все працює....
І не рахується ні з чим.

І ніжки пудові,
І важко злітать.
Нема надбудови,
Аеродроми ніколи будувать.

Збирає пильцу,
До тої пори,
Допоки ще може
Піднятися догори.

З годину мабуть полював,
За бджілкою.
Рабиню бджілку я зафіксував....

А потім пташка
На грядку прилетіла.
Яке там діло....
Головне, чи вдасться
Мені підкрасться......

І о,.... Удача.!!
Вдалося зафіксувати.!!...

Коса лежить....
Бо трель солов'я дрожить.
У мій садочок прилетів.
І від його співу,
Я знову занімів.....

Природа ця така цікава –
Які там буденні справи.??.... ( 10 травня 2008 р. с. Барахти )

*****
А квіти також плачуть....
Така краса, а плаче.???...
Ці сльози на щоках,
Бо у житті не може бути вже іначе –
З журбою радість обнялася.....

І сльози ці.....
З роси,
З дощу.....
Це крик душі.
І миті ці –
Безумно я люблю.!!!
----------------------------
З собою назавжди,
Ці миті щастя заберу..... (с. Барахти, 20 квітня 2008 р.)

******
І квітне сад.....
Весни буяння.
І років зорепад
Несе весна зрівняння.

Одна лише дрібниця:
- В природі, навіть старі дерева,
Весною оживши,
Красиві завжди до кінця.
В людей різниця:
- Люди не дерева,
З роками – блякне людська краса.
( с. Барахти, 20 квітня 2008 р.)

*****
Сьогодні слухав з півгодини
Рапсодію жабину.
Під звуки ці,
Минулорічні соняхи я корчував
І на весь голос щось кричав.!!....

Та раптом супровід затих....
І замість нього – басисте „ Кар..... !!„
Цікаво мені стало –
Чому жабине царство замовчало.???....
Цей тисячний оркестр,
Тож мабуть єсть в них диригент.???...

І тільки парочка вороняча злетіла,
Рапсодія жабина знову задзвеніла.

Співа уже якесь там жабеня.....
І зразу всі, цей спів підхоплюють завзято.
І вже звучить симфонія Бетховена п'ята,
Чи якась – то там соната.......

І в цей же день,
Прямо серед дня,
Уперше в році цьому
Я слухав солов'я.

І в той же день,
З дощу капель.....
І десь в обід
Прийшла гроза.
І грім гримів,
Заглушаючи безперервний,
Жабиний спів.

А зранку,
Краплі від дощу
У квітучому саду
На цифру фіксував.
Потім квітку болотяну шукав.
Квітку віднайшов,
Та жаби вже „ Царівни „ не застав –
Мабуть запізно вже шукав.???....

Тому і сам
Серед болотних тих квіток.
Під звук жабиного оркестру –
Я царював.......
Задоволений був тим,
Що вже ніхто –
Мені тут не заважав.!!!....

Краплі дощу,
Капель з дощу,
Оркестр жабиний......
Сьогодні побував я у раю,
Нехай вічно звучать щасливі ці хвилини.!!!
( с. Барахти, 20 квітня 2008 р.)

*****
Чи вітер зірве сережку вільхову,
І ти піймаєш її на долоню.
Чи зозуля нежданно почне кувати.
Життя витлумачую знову і знову,
Приходжу до неможливості –
На все наплювати....

Сережка вільхова, легка немов пух,
Та здунеш її і виявиться – все в світі не так.
І очевидно, життя не така вже й дрібничка.???...
Коли в ній ніщо не схоже – на просто пустяк.

Сережка вільхова вище любого пророцтва,
Той стане другим, хто з любов'ю її беріг.
Нехай не дано нам змінитись, як хочеться,
Коли міняємось ми – міняється світ.
(м. Київ, 23 квітня 2008 р.)

*****
Дощ, весна,
Хоча й тепла замало.....
Та соком вже наповнилилися дерева,
Все навкруги вмить розквітає.

Всього тиждень, два.....
І ти у іншому вже світі.
Відцвітають дерева,
І за вікном вже літо....

Для чого клопоти даремні,
Лиш для задоволення якогось там єства.
Робота.... маячня нікчемна.....
А мимо Нас, експресом, проліта весна.

За нею літо,
Осінь.....
І знов зима.
А на висках у тебе просінь –
І тут пусті уже слова...... ( 18 квітня 2008 р.)

-------------------------------------------------------------
Першоквіти, першоквіти
Відцвіли вже непримітно.
Десь в лісочках, десь в ровах,
В рідких душах, залишився їх знак.....

Проліскова гармонія,
Перші лісові квітки.
Шепче ніжна мелодія
Від весни і до весни.

Проліски мініатюрні
В ровах заховані.
Біля річечки в лугах.
„ Мати-мачуха „ прихована.

Такі ці квіти непримітні,
Тому – то вони такі тендітні. ( с. Барахти, 18 квітня 2008 р.)

Першоквіти, першоквіти.....
Який дивний світ.!!!
Як не плакать, не радіти –
Красота і плинність літ.

--------------------------------------------
І дерева,
Так як люди.
Живуть кожен на свій лад.
І підтвердженням це буде,
Стоїть заглянути лиш у весняний сад.

Кожне виділитись хоче,
Одне перед одним спішать.
Абрикосове ще дерево голе,
А квітки уже торчать.

Абрикосова рапсодія –
Зацвітає сад.
Це життєва мелодія –
Миттєвості спазм.

Слива, алича, черешня,
Вишня і груша.....
Краса нетутешня
Наповнює душу.

Завершує дійство –
Яблуневий цвіт.
Ущипни себе,
Ти в казці, чи дійсно-
Звершаєш весняний політ. ( 19 квітня 2008 р.)
-------------------------------------------------------------
‘ Кульбаба.

Дорожня тривога,
Дорожнє глясе.
Обабіч дороги
Кульбаба цвіте.

Ще травка не встигла
Піднятись,
Кульбаба почала розвиватись.
Жовто – зелена земля,
Потім біла -
Кульбаба дозріла.
Сильна генна основа,
Стоїть вітру подути
І летить біла бавовна.

Кульбаба, кульбаба –
Природи забава,
Як наше життя –
Дмухнув і нема.......

( Ця жовта жага,
Як білою стане,
Дмухнуть і нема...... ) ( с. Барахти 9.05.2006 р.)
------------------------------------------------------------------------
Обабіч дороги,
Кульбаба цвіте.
І ти вже не в змозі
Не бачити це.

А вітер повіяв.....
І розносить кульбабовий пух.
Кульбабове сім'я розвіяв.....
Буде жовтим знову луг.

Цей витвір природи –
Цвісти при дорозі....
(Кульбаба лиш в змозі.)
Вихлопних газів „дух”,
Очищає – кульбабовий пух.

*****
Субота.....
П'яте квітня....
Дачна забота,
Весна вже розквітла.

В переході метро,
На звичайній гармошці.
Настрій робить дідок –
Давить, давить на кнопки.

Вже проснувся народ,
Черга на маршрутку.
Жде тебе вже город,
Почалася весняна розкрутка.

Хто з лопатою,
Хто з відром.....
Почався за датою
Дачний синдром.

Я у цій коловерті...
Я також син землі.....
Доки ноги не протягну доверху,
Ховатися буду у бур'яні.

Вже природа міняє обличчя,
Пожовтіла плакуча верба.
І птахи заспівали вже зично,
Прибавля, прибавля вже весна.

Вже шепоче, шепоче береза,
Завжди модна й струнка.
Біля неї пройти ти не зможеш тверезо,
Бо п'янить уже нас - її краса.

І туман додає загадковість,
Мари, мари пливуть в голові....
І життю складаю я повість,
І кричу.... І вітаю Вас - невідомі дні.!!!

І озимі....
Зелене це буйство...
Які ми ранимі.???...
Зарослі бур'яном поля –
Це вже богохульство.....

І відвойовував ,
У вічної кропиви,
Під квіти.... я грядки.
І тепло, тепло стало,
Цьогорічну весну,
Природа розпочала зі скандалу.
Все перепуталось на небесах,
Що тут сказати, про Нас мирян.....

Лиш п'яте квітня.....
Та розразилася гроза.
Гроза, як літня –
Оце-то да.!!

На слідуючий день,
Відвідав луг, де панують бобри.
За роботою, бобрам не до пісень....
Зато за них співають птахи.

„ Бобряче царство „ –
Вже зеленіє.
Зміни явні –
Птахи співають, усе радіє.

І квіточка болотна
Цвіте лише для жучків.
Зціловують вони її пильцу охотно,
І це приємно їй.

Бо раз цвіте,
То це комусь потрібно.!!!!
Все у природі йде –
Закономірно......

Дамбу, дамбу я боброву
Зафіксував на „ цифру „.
Все в природі загадково,
А ми живемо – як вийшло.???...

Кожен день міняє вид
Це „ Боброве царство „ .
Красить, красить краєвид
Весняне убранство.

Які – то пташки
Плавали у воді.
Як не крився я поближче підійти,
Не вдалося це мені.....
Заховались в комиші.

З маршрутки вікна –
Бачив я,
Два лелечі гнізда.
Лелеки прилетіли
Й відразу взялися до діла –
Він їду дістає,
Вона яйця несе.....

Потемніло,
І відкрив я вікно.
Вже жаби дозріли.
„ Кохання „ сезон,
їм співати резон:

Я чую жаб”ячий оркестр,
Лунає тихе „Ква-ква-ква „ !!!
І радісно, і сумно.
-Невже це юності пора.???
Роки летять бездумно....

Таким побачив вихідні
У рідному мені селі. ( 5 – 6 квітня, 2008 р. с. Барахти )

*****
Напористо й буйно
Крокує природа в весну.
Все живе так дружно
Прокидається від сну.

Ще листя дерева
Не встигли розвинуть,
А стрункі берези
У вись уже линуть.

Абрикос квітками буяє,
Квіткове суцвіття листя опереджає.
Бджолинний безлад
Над абрикосом кружляє.

Під гул бджолинний, монотонний,
На хвильку я присів.
І від асфальту і бетону,
Хоча б на мить –
кудись, кудись я відлетів.

Цвіт абрикосу,
Бджолиний гул.
Життя, можна сказати, вдалося –
Коли хоч раз,
ти у ві сні цьому побув.!!! ( 10 квітня 2008 р.)

*****
Теплом природа диха,
Весняні дні крокують.
Береза вже двулика,
Її листочки –
сонячним промінням смакують.

Трава на волю проривається,
Зелене буйство настає.
Природа ожива, природа грається
І з нею ожива й єство моє. ( 3 квітня 2008 р.)

******
Ще дерева оголені,
Трава лиш пророста.
Та долами й стодолами –
Крокує вже весна.

Яркіше сонце і тепліше,
День збільшує свій час.
І ти бажаєш вже частіше,
Закрити очі, й кудись втікать.....

Сьогодні вирвався на луг,
Де дим димить на огородах.
Життя приймає новий круг
І вже дрожить моя свобода.!!!

І бджілки, бджілки на вербі
Збирають вже пильцю.
Весна живе в своїй ходьбі.....
І з нею й я живу.

А серед дня,
У царство першоквітів я потрапив.
Оце дива.???
Красу таку, немов би вперше, я побачив.???

І проліски ці, - дивні квіти,
Живуть немов би навпаки......
Усе живе, повертає голівки до сонячної орбіти,
А проліски, ховаються від сонця у темні рови.

Голівки вниз нахиляють,
Обличчя від сонця ховають.....

Щоби заглянути
У ці, немов застижені личка,
Довелось до землі прильнути
Підморгнути їм зблизька.

Першоквіти, Першоквіти....
Проліски ці дивні.
Як Вам вижити зуміти,
Коли по ночам,
Ще приморозки зимні.???

Першоквіти, Першоквіти....
Природи ви діти.
З перших кроків вільні ви,
Тільки відцвівши, ждете нової вже весни.

Перші квіти - першоквіти...
„ Мати – Мачуха „ проліски попереджає.
Як цим квітам не радіти,
Коли уже з під снігу вони визирають.

Серед сірої минулорічної трави,
Перші проблески жовтизни.
Перші квіти, першоквітка –
„ Мати – Мачуха „ розквітла.
Яркий слід залишить,
Це їй личить.....
В березневі дні,
Перша квітка - першоквітка,
Буде снитись мені в сні.

В протилежність жовтизни –
Колір, колір голубий.
Перші квіти - першоквіти....
З давнини,
Природа поєднала кольори –
„ Мати – Мачуха „ жовтава
І „ Проліскова „ синь величава...... ( 30 березня 2008 р.)

*****
Вже клени зацвіли.
Зацвіла верба.
Набрякли бузкові бруньки ,
Це значить – прийшла весна.

Березень вже миготить
І непостійний він.
Частенько холодом страшить,
І заганяє в дім.

Та гріє сонечко ласкаве
І заставля тікати з хати.
Природа дивна величава
Наснагу Нам бажає дати. ( 19 березня 2008 р.)

******
Відцвітають каштани –
Це весні вже кінець.
Пару днів літнього жару,
Потім листя опале.
А там і року вінець. 16.05.07 р.

******
Туман як дим....
Лунає крик жабиний.
Весна туманом захищається від зим.....
Це вихід єдиний.

Тополі височіють вдалині,
Як привиди чорно – білі.
Непевне сяйво в імлі,
В небесах сп'янілих. ( 25 квітня 2008 р.)

‘*****
Відцвіли вже сади без тебе,
І бузок без тебе відцвів.
І не таке голубе небо,
Для інших я це розповім.

Відцвіла, відшуміла весна,
Прошмигнула вона мимо Нас.
І чи буде ще завтра така,
Чи ще доля дасть шанс.??

Я нічого тобі не скажу.
Серед запахів весни,
Співу пташок я ходжу.
Та без тебе, без тебе......
Відгукнися єдина???
В тобі є потреба.!! 10.05.07 р. м. Київ
(Ботанічний сад)
******
*****
А бузок вже відцвів.....
І про це я тобі розповім.
Бо пройшла вже кохання пора.
Відгриміла, відшуміла наша весна......

А тих весен все менше і менше,
Залищається на нашім віку.
Запам'ятай ці бузкові, квітучі моменти,
Не забудь цю весняну красу.

А бузок вже відцвів.....
І ніхто не сказав:
Ти чиясь, чи я твій.....
І бузок промовчав....
Час у літо помчав.... ( 7 травня 2008 р.)

******

Рубрики:

.МОЇ ВІРШІ
.МОЇ АУДІО - ВІРШІ...
.МИТТЄВОСТІ ЖИТТЯ...

Комментарии (0)

................. ЛІТО .................

Дневник

Воскресенье, 06 Февраля 2011 г. 12:13 + в цитатник

!!!!!!...... „Літо” .....!!!!!!

http://prostopleer.com/#/upload
Попадете на " ПРОСТО ПЛЕЄР "....

***
Де ж ти літо ??... Де ж ти літо ??...
І квіти ??... А квіти ??...
Я в них часто ховаюсь,
Від буднів спасаюсь. ( літо 2010 р. с. Барахти )

***
Нічна гроза розкішна,
приємно слухати й дивитися.
І я встаю –
і полишаю вже надію сну.
Рокоче небом громовиця
і очі засліплює блискавиця.

За вікном
нічна гроза бушує,
прощайся вже із сном.
По підвіконню дощ лупцює,
розкати грому наростають
блискавиці очі засліпляють. ( липень 2010 р. с. Барахти )

***
Засихають дерева,
Засохли трава і квітки.
Засихає все навкруги
і просить все: Води !! Води !!

Цілий місяць
десь під сорок.
Сонце гріє, світить
і згорає все довкола.

У серпні місяці,
немов у листопаді,
листя пожовкле пада.

У повітрі спека…
Жара, сонце, штиль.
Яка недоречна –
Місяць серпень все спалив.

Води !! Води !!
Та, де її взять.
Віковічні колодязі
без води стоять.

Води !! Води !!
Як близько люди до біди.
Бо, як дбали, так і сприймали.
Люди бдіть !! Природу бережіть !! ( 16 серпня 2010 р. с. Барахти )

***
Спека… спека…
Липнева пора.
Що навіть думати,
то є небезпека.
Коли в повітрі –
Сорока градусна жара. ( 19 липня 2010 р. с. Барахти )

***
Васильки… васильки…,
Ще синіють в житах.
Прекрасні червневі ці дні –
Покидають вже нас. ( 29 червня 2010 р. с. Барахти )
-------------------------------------------------------------------------------
Зайдеш в лісочок…
На тебе там чатують комарі.
І ти пришвидшуєш ходу нівроку,
Хоча бажання є - призупинитися і послухати пташині пісні.
-----------------------------------------------------------------------------
Навпіл небо розверзлося –
Чорні хмари… синє небо.
Десь це диво враз взялося –
Природи дилеми. ( 29 червня 2010 р. с. Барахти )

***
А от і червень відпливає,
Залишивши людям дари.
Малина, смородина дозріває,
А там вже й вишня, як та дівчина, -
залицяється залюбки. ( 28 червня 2010 р. с. Барахти )
***
І знов червнева спека,
Коли у день за тридцять п’ять.
Для квітів і дерев це небезпека,
Та і в людей мозки дзвенять.

Жара приходить не на день, чи два…
На місяці.
І найстрашніше,
коли у криницях пропадає вода,
бо не ідуть дощі.

Жара !!...
В повітрі штиль…
Все завмирає
і навіть птаха не співає.
І ти без сил…

Жара така,
що розпливаються мозки.
І голова пуста,
відпочивають цього часу навіть думки. ( 13 червня 2010 р. с. Барахти )

‘***
Ішов лісочком.
Похмуро було.
Зустрівся я з пташиним голосочком
І серцем я відчув, що таке село.

Листочки м’яти дикої зірвав.
І запахом цим славним смакував.
А вітер у вершечках дерев,
Мені мелодії наспівував.

Із ліска вийшов,
Там жито, вище мене ростом,
на лану,
Розвіював вітер,
немов жіночу пелену.

Хвилі в житі,
Як гарно то жити.
Милий лан,
Мене на хвилях покачай.

Так літо почалося,
Бо перше червня неждано десь взялося.
Весна вже відтанцювала гопака,
Немов би й зовсім не була.

Залишиться лиш в згадках
І не тільки в догадках.
В записаних рядках
І фотографічних репортажах.

А у дворі змішалися запахи –
Акації і бузини…
Гіркий бузинний перемагає
І літо семимильними кроками уже стрибає.

Вже перший день літа кінчається,
Вечірнє сонечко сідає.
І на вітру травка коливається,
Свято в житті все ж буває. ( 1 червня 2010 р. с. Барахти )

***
Гуляє вітер. Чорні круки
На деревах сидять.
І вітер гріє сині руки
Над жовтим вогнищем кульбаб.
------------------------------------------------------------------
Затінок, сутінок, день золотий,
Плачуть і моляться білі троянди.
Може це я, або хто, або ти –
Ось там сидить у куточку веранди.
----------------------------------------------------------------
Гроза проходила десь поруч.
Було то блискавка, то грім.
Дорога йшла кудись в бездонність,
В лісах і травах до колін.

Латаття ніжились в озерах,
Хитали ряску карасі.
Черкнула блискавка на зелах,
Аж полягали вони всі.

Над світом білим, світом білим,
Хтось всі спіралі перегрів.
А хмари бігли, хмари бігли
І спотикалися об грім.

Гроза погримувала грізно,
Були ми з нею тет – а – тет.
Тремтіла річечка рогізна,
Човни ховала в очерет. ( літо 2009 р. с. Барахти )

****
Літо, літо….
Ясні дні.
І метелики тоді – то,
Все кружляють у своїй красі.

По яким законам,
По яким відчуттям;
Вибирають квітки – чи свіжі, чи кволі,
Сідають то тут, то там…

Хто тепер, хто тепер
Квітка твоя…
Кожен день, кожен день
Квітка нова.

Ти тепер, ти тепер
Тут не кружляй.
Відтепер, відтепер
Наше літо уже відійшло –
Любий мій… прощай…

Літо, літо….
Ясні дні.
І метелики тоді – то,
Все кружляють у своїй красі. ( серпень 2009 р. с. Барахти )

****
Ах ромашки ці ромашки….
На обочині доріг.
І полинні запахи в придачу….
Дарує нам прекрасний світ.

Ах ромашки ??...
Запах полину.
Десь з дитинства,
Десь із казки –
От що Вам скажу….

І пшениця дозріла
Вже мене зустріча(є).
Золотава життя колісниця,
Галопом несе вже літа. ( 12 вересня 2009 р. с. Барахти )

****
Розторопша –
Це всього на всього будяк.
На будяка вона лиш дивиться згорда,
Крупніша нього…
А пахне як ??...

Природні парфуми,
Та ще й живі.
Понюхав і думай –
Скільки користі навіть в будяці. ( 29 липня 2009 р. с. Барахти )

****
Доречно як –
Ці соняхи в дворі.
І кожен ранок відтак –
Вони всміхаються мені.

І перше вранішнє проміння
Освітлює їх личко.
І соняшник сумлінно,
Передає свій настрій зично…. ( 29 липня 2009 р. с. Барахти )

****
‘ Замальовки ‘
Літні присмерки,
Який це томний трояндовий звук.
Красі це феєрверки,
Коли серце заспокійливо стукоче – ‘‘ тук-тук… ‘‘
------------------------------------------------------------------
Холодний туманний вечір.
Похмурий ліхтар розбавляє темноту.
Пропливаючи через його тусклу ауру,
Туман перетворюється в бісер дощу.
------------------------------------------------------------------
Човен… лебідь… хвиля…
Виснажений лебідь щосили
Забратися в човен хоче.
Щоби сховатися від хвиль.
І крилами об човен хлопа.
Та даремно… не має вже сил…
Човен… лебідь… хвиля…
-------------------------------------------------------------------
Свинцеве небо…
Рябі калюжі…
Розмокла глина…
Коричнева кашиця опалих суцвіть під кущами бузку
І передчасний блідий листок дерева,
Плоско прилипнутий до мокрої лавочки.
--------------------------------------------------------------------
Кольоровий метелик в шовку
Порхав, шарудів, трепетав по голубій стелі.

****
Прикраса бур’янів –
В пору цвітіння.
Художня неперевершеність метеликів
Й пурхання – їх уміння.

Метелики – бавляться
І в групі по п’ять – шість…
Літають як один в зав’язку.
Ох дивина !! Ох дивина !!
Любуйтесь і живіть !!

Пурхання в сторони
І вверх і вниз.
Непередбачені доводи,
Немов в одне злились. ( 19 липня 2009 р. с. Барахти )
-------------------------------------
Метелики облудники
Перевтілюються під листки і стебла,
Бувають кольором квітучої трави –
Облудники, що не говори….

З фотоапаратом,
Дві години за ними побігати,
Можна з глузду з’їхати….

Мов напідпитку…
Вічно пурхають,
У незрозумілому русі перебувають.
Непередбачливі самозванці,
Одним словом – дикі танці.

Постійні задираки,
Постійні бійки….
Завжди в атаці,
З потріпаними крилами –
Дивись їх стільки ??...

Метелики облудники…. ( 23 липня 2009 р. с.Барахти )
З ними легше проходять будні…..

****
Після липневого дощу,
Різнотрав’я буяє… Усе в цвіту.
Від запахів паморочиться в голові –
Дивні… дивні літні дні.

Цвітуть трави… різнотрав’я.
І метелики пурхають туди – сюди,
Ради забави.
Немов купаються в квітковій пильці.

У траву присісти…
І веселе пурхання метеликів спостерігати.
Від запахів зомліти
І кохану обнімати.

Різнотрав’я… різнотрав’я…
Зорове, нюхове спіткання.
Ще бувають в природі острівки
Неземної краси.

Таким місцем є Гриньківський гайок –
Насолоди простий острівок. ( 15 липня 2009 р. с. Барахти )

****
Дощ… пар… хмари –
Ще одне з липневих див.
Дощі немов би застрягли –
Настав час грозових злив.

І тиша… тиша
Після грози.
Повітря озоном дише,
Не надихаєшся і ти.

Мовчать птахи,
Бо зайняті роботою.
Сезон вилуплювання пташат.
Спадковість наділила турботою,
Нагодувати їх спішать. ( 8 липня 2009 р. с. Барахти )

Дощ… пар… хмари –
Ще одне з липневих див.
Дощі немов би застрягли –
Настав час грозових злив.

‘***
Два тижні червнева спека,
Засихають городи й сади.
І як – то сьогодні до речі,
Прекрасне це дійство – липневої грози.

Яка ж приємна музика дощу…
Капелі трель.
Коли сидиш ще й на даху -
Прекрасний день, прекрасний день…

Вода спадає з даху,
У вільнім падінні десь метрів п’ять.
І розбивається з розмаху,
І все це на твоїх очах.

Плескіт, шелест капель
і грім в придачу.
Все це разом душі свірель,
Радію я, що піймав таку удачу.

Пройшла гроза…
Покрила землю тишина.
Ні шелесне… вітер притих –
Липневий штиль…

Вечоріє…
Туман над берегом лягає.
Природи диво діє…
Промінчик сонця із-за хмари виглядає.

І дивні квіти матіоли
Заполонили запахом весь двір.
Ця мить вже не повториться ніколи.
Душа розп’ята серед цих горбів.
( 3 липня 2009 р. с. Барахти )
‘***
‘‘ А скошена трава
Стає вже сіном.
Лиш запахом продовжує життя
І помирає тілом. ‘‘
Була трава…
Скосили.
Трава була жива,
Її тіло позбавили сили.

Та не вмирає вона відразу.
Хоч і суха,
та все ж жива –
Переживає лиш перевтілення драму.

В духмянім сіні
Продовжує свій вік.
А потім в іншім тілі.
І з тіла того, знов починає свій розбіг.

З простого кизяка
В траву цвітучу
Знову пророста.
Щоби своєю красою наповнювать нам душу.

І трави цвітуть…
І пахнуть сіна…
Та роки ідуть –
І завжди є межа.

Допоки ще живий,
Рот відкривай і ніздрі.
Вдихай… вдихай скільки маєш сил,
Повітрям цим наповнюй легені повні.

А скошена трава
Стає вже сіном.
Лиш запахом продовжує життя
І помирає тілом.

Була трава…
Скосили.
Людина жила…
Зносилась…
( 25 червня 2009 р. с. Барахти )
****
За жаркий літній день
Так нагрівається земля,
Що за ніч не може охолонути.
О шостій ранку,
тепло ще випаровують поля,
в пшеничних запахах можна потонути.

Ще й жайворонок спить,
Під вранішнім промінням виблискує колосся.
І тишина навкруг лежить…
Щаслива мить – тобі підмітить це вдалося.

І придорожні ‘‘ васильки ’’
Цієї ранньої пори
Вже посміхаються тобі.
Щасливі дні… щасливі дні…

Хоча ще є деякі турботи,
Ти поспішаєш… ‘‘ васильки ’’ лише вітаєш.
Жива людина лише доти,
Допоки ‘‘ васильки ’’ ці підмічаєш. ( 22 червня 2009 р. с. Барахти )

****
Вже доспіла трава
І лягає в покоси.
Шелестить лиш коса –
Сінокосні турботи.

Сінокоси… сінокоси…
Запах в’янучої трави.
Відразу згадки про дитинство босе,
Де ми з тобою колись росли. ( 22 червня 2009 р. с. Барахти )
------------------------------------
Сінокоси… сінокоси…
Червень… жара.
Скільки вже років –
Відстань близька,
Та мила моя далека. ( 22 червня 2009 р. с. Барахти )

****
Парує озеро парує,
Від перепаду температур.
І дивний ранок нам дарує –
Маленький крок для радості
й душевних дум.

****
Червнева мжичка - сприятлива пора.
Пора косіння….
Трава під косу так і лягає
І кроки радості це дійні.

Буяння трав…
Червнева мжичка.
Миттєву радість я пізнав
Нехай і невеличку.

Трава дощу радіє,
Нехай це навіть мжичка.
Після сонця пекучого напитися вона мріє.
Капни !! Ну капни…
хоча б дощем невеличким.

І краплі, краплі на траві.
Додають їй сил.
Запам’ятай ці дні,
Коли траву косив.

А скошена трава
Стає вже сіном.
Лиш запахом продовжує життя
І помирає тілом. ( 3 червня 2009 р. с. Барахти )

‘****
Лелеки на лузі пасуться,
Шукають їжу в траві.
І наші роки вже несуться,
Скорочуючи ночі і дні.

Поважно лелеки ступають
І спокій від них я сприймаю.
Лелеки, лелеки пасіться.!!!...
У осінь іти ви не смійте.!!!...

У літі із вами і я затримаюсь,
Бо ночі холодні уже підпирають.

Лелеки, лелеки у літі кінця,
Тренуються злету.......
Я руки також піднімаю,
Злетіти у небо із ними бажаю.!!!...

Не хочу у зиму, не хочу....
І голову собі лиш морочу.
І злети лелечі лиш наблюдаю,
І снитись вже будуть –
Лелечі краї ті безкраї.....

Сідаю в траву я сідаю....
І запахи дивні вдихаю.
Дивлюся на лелечі ті злети,
В уяві малюю краї ті далечі. (8 серпня 2008 р. с. Барахти )

‘*****
Травою пахне ще й димком....
Селянин їде.
Конячку стьога батіжком....

І різноколірні квітки,
Посмішку дарують залюбки.

Метелики невгамовно махають крильми,
Майже не сідають –
З вітром і сонцем у жмурки грають.

Приємне сонце в кінці літа,
Ласка обличчя, вже не сліпить.

Шуршить трава, то хто-то косить,
Траву в покоси ложить.

Налюбуватися не в силі,
Такі чудові краєвиди.

Сидів, стояв і милувався.....
В цей край навіки закохався. ( 8 серпня 2008 р. с. Барахти )

******
Губилась стежка в некошеній траві
І пробиватись було важко.
Та я радів цій дикій тишині
І відчував, що жити варто..... ( 8 серпня 2008 р. с. Барахти )

Кололи ноги будяки
І заглядали у обличчя.
Природи вольнії сини
І ти із цим мусиш змиритися.

******
А за вікном буяє літо.
Як хочеться подарувати тобі квіти.!!
Але квіти польові:
- Волошки голубі,
- Пахнущі сонцем ромашки.
Квіти із дитячої казки......

І тобі привезу.!!
Лиш тоді зможу переконатись,
Чи підходиш ти під „ Мавку „ польову.
І чи зможу я закохатись.??..... ( 20 липня 2008 р. с. Барахти )

*****
Під сонцем пекучим,
Під вітром могучим,
Під снігом й дощем......
Доки йдем, доки йдем –
То й жиєм.....

З маршрутки вийшов
Періщить дощ.
Мене він тішить,
Дійду якось.....

Доки йдем, доки йдем –
То й жиєм..... ( 5 липня 2008 р. с.Барахти)
--------------------------------------------------------------
Від вітру.....
Тріпоче.... тріпоче –
Мальва польова.
Радіє, хохоче......
Уяву лоскоче.....
Немов би „ Мавка „....
Немов людська.... ( 5 липня 2008 р. с.Барахти)
-------------------------------------------------------------
І дощ зрання,
Назойливий мов муха.
Село – це місцина,
Для підтвердження життєдайного духу. ( 5 липня 2008 р. с.Барахти)
---------------------------------------------------------------------------------
Вечірнє сонечко пригріло....
І ліс після дощу ожив.
Повітря лісове п'янило,
Як жаль, що на автобус я спішив.....

Повітря п'янке, солодке.....
Із привкусом:
Дубового листя,
Живиці із сосни
І різнотрав'я це - барвисте....
Прошу я Час – призупини.?????....

Та час безжальний....
Пре і пре.!!!....
Тому й печальний –
Він Нас не жде......

І Ми лиш мимо пробігаєм,
Призупинитися часу не маєм...... ( 6 липня 2008 р. с. Барахти)

******
Сьогодні цаплю відслідив,
Ту що на „ стрьомі „ надурив.....
Прийшлось повзти по партизанськи,
Сфотографувати можливо вдасться.

Майже вдалось.....
Підповз до рубежу,
Далі вода – не поповзу.
Прийшлось піднятись,
Та що на „ стрьомі „
В об'єкив із –за трави не попада.....
Та в бур'яні, рядом зі мною, інша була.....
Мене відчула,
Крильми змахнула
І чорта з два.....
Зумів зафіксувати лиш з хвоста.

Із бур'яну почали здійматись –
Осіб шість....
Попробуй сфотографувати всіх.??....

Та радий я й тому,
Що мить була.... в якій я весь живу.!!!...
На інший раз буду шукать,
Не ту, що на „ сирьомі „ ......
А ту, яка в болоті цьому.

Одна піднялась в вишину.....
Кружляла......
Лаяла мене, лякала.
Це так я зрозумів,
Хоч мови вивчити їхньої,
Я так і не зумів...... (22 червня 2008 р. с Барахти, Гриньки)

*****
На дорожній межі
У пшеничному полі.....
Очі радують ці –
Острівки волошкові.

Рядом, рядом ростуть
Доповняючи суть.
Сині, сині квітки –
Васильки, васильки......

На дорожній межі
У пшеничному полі.....
Сині, сині квітки –
Це серця „василькові”.

Васильки, васильки
На дорожній межі.
Долі різні пройшли
По сільській мережі.

Сині, сині квітки –
Васильки.... васильки....
І червоні ці маки –
Кров'яні квіточки,
душевні розбрати.

На зеленому фоні,
Вкраплення крові.
Простягаю долоні –
Маки, маки червоні.....

Пелюстки пурпурові,
Наскрізь прозорі
І ростуть тільки в полі –
Маки, маки червоні.....

Маки, маки червоні,
Ніжні їх пелюстки.
Не одну годину в полоні
Цеї симфонії краси.

Вздовж межі я бреду...
Заглядаю волошкам у вічі.
Пам'ять про них збережу.....
Допоки душа, ще витатиме в світі.

Радувались колоски,
Наливалися зерна,
Маки, маки цвіли,
Красота ця химерна.

Тріпоче колосся,
То „ Русалок „ волосся.....
Маків вкраплення червоні,
Примарні ці долі.

З червня середини, У пшеницях,
Русалки проводять весілля.
Заманюють душі заблудші
В пшеничне колосіння.

А вітер колише колосся.....
Як дивно тріпа.??.....
То „ Русалок „ розпущене волосся.....
Задививсь і пропаща душа.??....

В цих хвилях пшеничних
Відбуваються чудеса.
На хвилях розуму граничних,
Тріпоче й моя душа.

Вітер, вітер тріпоче колосся....
Ви напружте уяву:
То Русалок волосся.....
Обличчя вітру підставляю,
Я хочу щоби Русалка залоскотала......

Дозрівають колосяні зерна
І час піджима.....
Завтра буде на місці цьому вже стерня –
Вертання нема.!!!.....

Упасти в пшеницю.....
В Русалковий світ.....
Задзвонять дзвіниці
Минулих вже літ.....

Жнива, жнива.....
Лиш жайвір ще співа.
Зберуть врожай
І відшумить твій світограй.

Жайвір, жайвір – цвінь, цвінь, тер....
Десь щебече в небесах.
Я здивовано завмер....
Дивний, дивний цей бо птах.

Жовте, жовте черевце,
Дивний голос має.
І піднявшись,
Де вже вітер не несе,
На години зависає......
Знать би, знать –
Про що ж то він співає.???....

Пшениця жовта колоситься,
Закінчаться жнива.
І радісна пісня, яка у жайвора була,
У ві сні буде мені вже сниться.

Та він радіє всьому –
Достиглому колоску
І теплому сонцю....
Жнива, жнива –
Найщасливіша жайвора пора.....

Жайвір у травні
Підніматися ввись перші спроби робив.
А у червні у траві він жив.
Висиджує малят,
Жде, коли вони злетять.

Залягти у пшеницю,
В небеса заглянуть....
Жайворину пісенну дрібницю,
Як я хочу почуть.!!!....

У думках я злітаю....
Разом з жайвором
Пісню співаю.
Тугу, тугу відганяю.....

Жайвір, жайвір,
Небо, простір –
Дай наснаги.???...
Мені вдосталь.....

В тужливу осінь і холодну....
Згадаю я пшеничний край.
Де „ Русалки „ залишили свою вроду,
Де я частину туги залишав.... ( 22 червня 2008 р. с. Барахти )

Придає гіркоту,
Запах в'ялого полину.......

*****
Відкрите поле,
Ні деревця.....
Дозволь мені ти доле.???...
Вистояти до кінця.....

Відкрите поле,
Дощ,
Гроза.!!!!....
Блискавиця, стрімко, на просторі
Свої розряди розкида.
Які десь рядом пролітають,
І ти нутром це відчуваєш.....

Ти мурашина в полі цьому,
І ти підвласний цим розрядам,
А не Грому......
І відчуваєш –
Ти ніхто......
Один удар –
Ти вспопелишся,
І шлях твій –
враз так завершиться......

Іди в Грозу.!!!!......
І відчувай.!!!!........
Свою ти долю –
Піджидай.!!!!.......
------------------------------------------------------------
Відкрив віконце.....
Капель з дощу.
За хмарами заходить сонце,
Наснагу вечора ловлю.

Відлуння грому,
Птахів спів.
Ці відчуття знайомі –
Сиди і мрій......

Кує зозуля......
Чиїсь роки.
Я наставляю їй вже „ дулі ” –
Мої летять вже навскаки.!!!!.....

Відкрите поле,
Ні деревця.....
Дозволь мені ти доле.???...
Дістатись кінця.....

Коли дійду,
Я сам скажу......
В метелик перетворюся.....
Десь в всесвіті безмежнім –
Розтворюся........

І тихо стало,
Ніч наступала......
Дощ перестав.
Так літній день –
Вчорашнім став...... ( 14 червня 2008 р. с. Барахти )

******
Цього разу
Луг вже скосили....
І я кричу, кричу щосили:
„ Запах, запах п'янких трав...” –
віднови мої сили.!!!... (17 липня 1997 р.)

******
Ранок,
Тихо, тихо.....
Тільки чайки –
Сумний крик....
Прідрікає лихо,
Та до нього я вже звик....
Радість швидко забувається,
А сум залишається...
Там де радість,
Там журба.
Та ще й старість
Безповоротньо підпира....
З журбою радість обнялась,
В сльозах, як в жемчугах,
Мій сміх.
І з дивним ранком ніч злилась
І як мені розняти їх.
В обіймах з радістю журба,
Одна летить, друга спиня....
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто не знаю я....

(17 липня 1997 р. с.Барахти )

******
Ах маки.!!
Життєві ці смаки.
Життєві розбрати....
Ах маки.????
Природи красоти,
Бджолині турботи....
Ах маки.!!!!

Які то запахи п”янкі,
-Це різнотрав”я цвіт.
А залихвасті солов”ї-
Який же дивний світ !!!!!!!
.............................
******
Саме полудень. Як завше
Дошкуля нестерпна спека.
Ні душі, в селі німотно.
Тихо- ніби й дня немає....
Ніби ніч і прохолода-
Всюди спокій спочиває.
Вітер куряву здіймає і ганяє по дорозі,
Ген обшарпаний п”яничка
Задрімав у знемозі-
Під забором, це є звичка....
11.08.2005 р.

ЛІТО

Читать далее...

Рубрики:

.МОЇ ВІРШІ
.МОЇ АУДІО - ВІРШІ...
.МИТТЄВОСТІ ЖИТТЯ...

Комментарии (0)

....... ОСІНЬ ......

Дневник

Воскресенье, 06 Февраля 2011 г. 12:10 + в цитатник

!!!!!!...... „Осінь” ......!!!!!!

Вибери рядки, що знаходяться нижче, наведи мишкою на рядок перший, будуть фотографії 2010 року,
на рядок нижче - будуть фотографії раніших років, і коли покажеться рука... ЖМИ !!!

http://picasaweb.google.com.ua/Vologryn3

http://picasaweb.google.com.ua/Vologryn

***

***
Дощі минулись і нема.
Сніги ще не впали.
А так ні осінь, ні зима,
Спостерігаємо листвяні лиш бали.

А час летить,
А час сплива.
Піймати радісну цю мить –
Вітрись, о буйна голова !!...

Гуляй собі, та й тільки,
І як би не було тобі гірко.
Скільки ж залишилось…скільки ??...
Стоїш собі, як пізня квітка.

Дощі минулись і нема.
Сніги ще не впали.
А так ні осінь, ні зима,
Спостерігаємо листвяні лиш бали. ( 12 листопада 2010 р. с. Барахти )

***
З берези листя вже опало,
Та радує око плакуча верба.
Звішує китиці свої недбало,
Березову красу перейняла. ( 9 листопада 2010 р. с. Барахти )

Берізка ж залишилась гола,
Вона прекрасна у своїй наготі.
Колишуться гілки спроквола,
І стрункий стан завмер у літургічному сні.

***

***
Який мінливий день осінній…
Чого тільки не було на протязі дня:
Туман зрання.
Дивись он хмарка зачепила нас кінчиком.
Дощем осінню землю полива.
І тут же сонце посміхається промінчиком.
І буйний вітер вмить, зненацька,
Закручує танок з осіннього листва.
Вітаю тебе день осінній,
Вітаю за подарунки і дива. ( 4 листопада 2010 р. с. Барахти )

Вийти в поле неозоре…
Вдихнути !! Видихнути !! – Ах… !!
Ввібрати жагу просторів
І розтворитись в небесах.

***

***
Хмарно… туман… мжичка…
Глибока осінь за вікном.
Меланхолійно лунає джазу притишена притча,
Все огорнуто осіннім сном.

І настрій твій під стать погоді,
Бо телефон загублено мовчав.
А мусив би озватися, згідно мобільної угоди,
Та співрозмовник, в безвість, десь пропав.

І під заколисуючі звуки джазу,
який із переливами звучить в просторі.
Ти ждеш з мобільного заспокійливу фразу,
А він мовчить собі та й годі.

Вийти в поле неозоре…
Вдихнути !! Видихнути !! – Ах… !!
Ввібрати жагу просторів
І розтворитись в небесах.

Забути денні потрясіння…
Хтось неправду сказав, або попросту збрехав.
Ці нікчемні непорозуміння,
Хай не стануть твоєю суттю справ.

І ждеш… і ждеш дзвіночка,
Як в хмарні дні ти ждеш промінчик сонця. ( 2 листопада 2010 р. с. Барахти )

***

***
На вітрі берези
Розплітають коси.
Журавлі в відлеті
На південь у сльозах.

Не курличуть птахи
і любов на осінь.
Нам би її оберігати,
Коли б то не осінь.

І опале листя,
В осінньому парку,
Як упавші зірки
На шибці асфальту.
І старинне місто,
Як пустинний острів,
І рулетку крутить – обірванка осінь.

Разом з листопадом радість тане
На твоїй дорозі.
Закричать: Залишся !!... Моя ти рана…
Та ніяк не в змозі.
Губи не відповідають,
Не запитають очі.
Б’є балетом літо,
А духами осінь.

Коли б то не осінь,
І не дощ по даху,
І листкова просінь
Ще в придачу.
Загубить не важко
По причині просто
Немов би й не пізно,
Коли б то не осінь.

На вітрі берези
Розплітають коси.
Журавлі в відлеті
На південь у сльозах. ( 2 листопада 2010 р. с. Барахти )

***
Монотонне кап… кап… кап…
По конверторній трубі.
Як приємно спать… спать… спать…
В дощовій осінній цій порі. ( 2 листопада 2010 р. с. Барахти )

***
Напів зігнута берізка
Слугує за крісло в яке я сідаю,
Свої помисли і болі –
Березі повіряю. ( 2 листопада 2010 р. с. Барахти )

‘***
І літо бабине,
В перед останній місяця жовтня… день,
Мене на вулицю звабило,
Своїм ласкавим сонячним промінцем.

Й ловив, ловив я паутинки,
Послання одиноких цих жінок.
Чому ж живемо в самотинці ??...
Коли багато ще не звіданих стежок.

О, літо бабине, о літо ??...
Мабуть і назва тут ясна.
Бо молодими, комусь іще потрібні,
А баба – то живи уже сама.

А день то видався на радість,
І паутинку все ж піймав,
Палив я вогнище і заздрив
Цій паутинці, якій я радість подарував.

І біля вогнища я грівся,
Й питав я сам себе.
Чому вогнище лиш гріє, а не жінка,
Яка ж, як і я, в самотині живе.

І довго вогнище горіло,
І паутинки все пливли…
І бабських душ все наболіле,
Лилось в просторах самоти.

Сім’я – не значить, що щасливий,
В сім’ї живеш також у самоті.
Хоча й не відправляєш в мріях павутиння,
Щасливі ми буваємо лиш – самі в собі.

О, літо бабине, о літо ??...
Мабуть і назва тут ясна.
Бо молодими, комусь потрібні,
А баба – то живи уже сама. ( 30 жовтня 2010 р. с. Барахти )

‘***
Сонати грає осінь…
Із листя феєрверк.
І ніжно так… цілує тебе в щоки,
із сонця промінець. ( 12 жовтня 2010 р. с. Барахти )

А в осені багато інструментів…
Скільки дерев, стільки й мелодій.
І кожне по своєму співає в свої моменти,
Від джазу до рапсодій.

Кружляють у вальсі листочки,
Деякі в танго завмирають.
Деякі трепетні, як ті дзвіночки,
Яких в оркестрі молоточки торкають.

То сонячне проміння, а то хмари,
Мотиви мелодій міняють.
І замість танго й вальсу – вдало,
тужливі ноктюрни у гру осені вступають.

Усе навкруг танцює
й мелодії звучать.
Допоки золотава осінь владарює,
Нам хочеться співать.

О, золотава осені пора...
І цей прощальний жовтень,
Неперевершена природи дивина,
Листковий феєрверк продовжуйсь довше.

І рідкі сонячні вже дні,
Підсилюють красу –
Коли бувають хмари вихідні,
О як ці дні люблю !!...
---------------------------------------------
О, рідні Ви мої берізки,
серед осінньої краси,
Ви вирізняєтеся все ж трішки,
Цим знаменитим кольором коси.

І ніжністю, і трепетом листків,
Своєю дивною фактурою.
І кольорів усього два – Чорно – біла кора,
Зате багатство різнобарвних із листя кольорів.

А вітер березу згинає,
Трепече й зриває її листки.
Хіба що прекрасніше в світі буває,
Як спостерігати процес цієї гри !!... ( 22 жовтня 2010 р. с. Барахти )
-----------------------------------------------------------------------------
Як буйно вітер березу цілує…
Трепече й тремтить вся вона.
І золотаве листя – волосся малює,
Незбагненну картину осіннього дня. ( 22 жовтня 2010 р. с. Барахти )

Берізко… мила ти берізко…
Чорно – біла кора.
Трепетно ніжна, мов жінка,
Ти навіки любов вже моя.
--------------------------------------------------------------------------------
Кружляння, вертіння, кружіння –
Останній цей танець листка.
Осіннє листкове благовоління –
Яке ж то прекрасне життя.!!!
----------------------------------------------------------------------------
Осінні листочки,
Осінні листочки –
Мої Ви радощі і сум.
Останні штрихочки –
Моїх таємних дум.
-----------------------------------------------------------------------------
Листок за листком кружляє…
То завзято мороз про це дбає.

Ах листя… листя… його кружляння.
Хоч сядь й замри…
Мої найкращі вподобання,
від феєрверку листвяної гри.
------------------------------------------------------------------------------
Кружляють, Кружляють листочки,
І з ними кружляють роки.
І дзвонять, і дзвонять дзвіночки
А ми лиш питаємо?? –
Куди ж Ви …. Куди…???? ( 23 жовтня 2010 р. с. Барахти )
------------------------------------------------------------------------------
Сонати грає осінь…
Із листя феєрверк.
І ніжно так… цілує тебе в щоки,
із сонця промінець. ( 12 жовтня 2010 р. с. Барахти )

‘***
„У всій красі
листок опадає.”
-----------------------------------------------------------------------------
„Як тільки побачиш
Листочок осінній –
Відразу зупиняєшся в заціпенінні.”
-------------------------------------------------------------------------------
Сонати грає осінь…
Із листя феєрверк.
І ніжно так… цілує тебе в щоки,
із сонця промінець. ( 12 жовтня 2010 р. с. Барахти )
--------------------------------------------------------------------------------
Кружляння, вертіння, кружіння –
Останній цей танець листка.
Осіннє листкове благовоління –
Яке ж то прекрасне життя.!!!
----------------------------------------------------------------------------
Осінні листочки,
Осінні листочки –
Мої Ви радощі і сум.
Останні штрихочки –
Моїх таємних дум.
-----------------------------------------------------------------------------
Листок за листком кружляє…
То завзято мороз про це дбає.

Ах листя… листя… його кружляння.
Хоч сядь й замри…
Мої найкращі вподобання,
від феєрверку листвяної гри.
------------------------------------------------------------------------------
Кружляють, Кружляють листочки,
І з ними кружляють роки.
І дзвонять, і дзвонять дзвіночки
А ми лиш питаємо?? –
Куди ж Ви …. Куди…???? ( 23 жовтня 2010 р. с. Барахти )
------------------------------------------------------------------------------
Сонати грає осінь…
Із листя феєрверк.
І ніжно так… цілує тебе в щоки,
із сонця промінець. ( 12 жовтня 2010 р. с. Барахти )

***

***
Біла зима, зелена весна, жовте літо та мідна осінь. Але три перші є щодо фарби більш одноманітні. Пригляньтеся осені. Скільки тут відтінків основного кольору, скільки барвних півтонів, ніжних нюансів від літньої жовтасті збіжжя аж до кривавого пурпуру, аж до темної бронзи. Скільки тут розкоші для ока. Вакханалія соковитих барв. Осінь – це малярська пора, навпаки, весна музична.
( 26 жовтня 2010 р. с. Барахти )
Заходиш в ліс
й тебе нема…
Ти попадаєш в природний зріз,
Захоплює тебе ця дивина.

Золотаве кленове листя… опале,
покрило все навкруги.
І випромінює світло, за весь сезон сонцем дане.
У лісі світліше стає, навіть вночі.

І ти ідеш по золотавим тим стежкам.
І шурхіт листя бере тебе в полон.
І скільки б раз не йшов та цей осінній дурман,
хвилює душу знову й знов. ( 24 жовтня 2010 р. с. Барахти )
.............................................
Листкове тремтіння….
Подих вітру….
Душевне зомління….
Яка ж – то різнобарвна осіння палітра.

Листків тріпотіння,
Заворожливе зілля.
Дивитися, Дивитися без спочинку…..
Дякувати, Дякувати кожній прожитій днинці.
..............................................
Останнє листячко тріпоче....
І я іду, і як те листя трепещу.
Чогось душа моя то хоче –
В осінню пору жду дощу. ( 2.11.07 р. )
...............................................
Малює жовтень колорити,
під звуки серенад.
І надає нам ці дивні миті
із музикою в такт. ( 23 жовтня 2010 р. с. Барахти )
..................................................
Толочив різнотрав’я,
Толочив я ковиль.
Від сьогодні й подавно –
Ці місцини завжди я любив. ( 22 жовтня 2010 р. с. Барахти )
....................................................
Лелечі гнізда давно вже опустіли,
Сірість в природі прогляда.
Бравий листопад взявся за діло,
Пізньої осені прийшла пора.

***

***
Вище мого росту трава…
Вільха, осокори, верба.
І процвітає хміль,
Який знову мою калину заплів.

Та все ж калину не дарма
Весною я від хмелю рятував.
Плоди вона усе ж дала,
Пурпурно – червоні грона калинові…
сьогодні я рвав.
Зарослий очеретом
І диким різнотрав’ям луг.
Де не раз за своє життя я брав від нього злети,
З буденності вертався і був щасливий тут.

Затишно… тихо… м’яко…
То дощ, а то роса.
Кружляє листя те завзято…
Притишена, примирена душа.

Доволі тепло…
Незрівняна осені краса.
Від кружляння листків – задурманена,
Відпочиває моя душа. ( 20 жовтня 2010 р. с. Барахти )

***

***
Осінь досягла вершини,
Дерева набиралися все кольорів.
Щоби діждатися вітряної, дощової днини
І порадувати Нас симфонією листків.

Листя на деревах…
на землі…
і як у перископі – лише кусочок неба,
які ж прекрасні ці осінні дні.

Дивись один листок кружляє…
і грає соло на трубі.
За ним наступний вже вступає,
то саксофон з листком змагається у грі.

А там тремтячі із листя каруселі,
то голос ніжної свірелі.
Коли ж задує вітер і листя іде в танок аж,
То промовляє грубо контрабас.

І листя то кружляє, то на хвилинку кружляння призупиня.
І так же і оркестр звучить – то форте, то піано.
Коли ж поважне соло грає фортепіано…
То душа немов би завмира. ( 20 жовтня 2010 р. с. Барахти )

Осінь досягла вершини,
Дерева набиралися все кольорів.
Щоби діждатися вітряної, дощової днини
І порадувати Нас симфонією листків.

***

***
’’ Пора задумливої туги… ’’

З дерев, листків осіння позолота,
Спадає на стежки у лісі.
І шурхати листям романтиків квота,
Сприяння людської утіхи.

Грайливий шурхіт
І листя жовтизна,
І б’ється серце, причащається його стукіт –
Задумливої осені пора.

Заходиш в ліс – замри…
Тому, що тут ти гість осінньої пори.
Призупинися, роздивися навкруги,
Бо всього навсього за тиждень –
Невпізнаними стали ці стежки.

Із листя позолота
Покриває всі стежки.
Й тобі, мабуть, і заблудитися охота,
Тому ти навмання тихенько йди.

Щоби впиватися мелодією вальсу,
Коли зривається листок й кружляючи летить.
Або вбирати хриплі мелодії джазу,
Якими під ногами листя шелестить.

Шелест … шурхіт…
Шур… шур… шур.
Серця стукіт йде в алюр.

А ця суцільна жовтизна ??...
З різнобарвним вкрапленням.
Ну хіба це не дивина ??...
Бути лісом звабленим.

Шелест… шурхіт й листя крик:
’’ обережніше ступай…
Дай покрасуватися нам хоч мить,
А вже потім наступай… ’’.

От і думай, чи ходити,
Чи присівши, любуватись і сидіти… ( 19 жовтня 2010 р. с. Барахти )

***
У двір я вийшов…
Відразу щось змінилось.
Це перша паморозь,
На траві посріблилась.

Така ще зелена трава –
помарніла…
Незахищені від морозу дерева –
листям поріділи.

Цей підступний мороз
На квітучі квітки…
Наддав природі тривог –
раніше свого віку квіти відійдуть у сни.

В умивальнику перший лід…
Вмиваєшся льодяною водою.
Враз оживаєш, як слід
і ступаєш впевненою ходою.

Листок за листком кружляє…
То завзято мороз про це дбає.

Ах листя… листя… його кружляння.
Хоч сядь й замри…
Мої найкращі вподобання,
від феєрверку листвяної гри. ( 5 жовтня 2010 р. с. Барахти )
-------------------------------------
***

***
У природі осінь,
літо десь гуля.
Ночі прохолодні,
дощова пора.

Більше часу для думок…
Мабуть і для сну.
Позаду вже літній шок…
Спокій осені я жду.

‘***
Ох… як не хочеться іти у осінь,
після літнього тепла.
Так як наші виски малює просінь,
після часів, коли людина була молода.

І перші прохолодні дні
із затяжними дощами.
І кутаємося в теплі одежі ми,
і лаємося поганими словами. ( 29 вересня 2010 р. с. Барахти )
---------------------------------
***
Вже жолуді скидає дуб,
Турбуючись до роду продовження.
Бо на порозі зимовий зруб,
Потрібно листям жолуді прикрити,
Щоби весною дати нове народження. ( 22 вересня 2010 р. с. Барахти )

***

***
Мереживо з павутиння
на осінь павуки тчуть.
Паук наїстися вдосталь повинен,
Ну, а потім – на всю зиму заснуть.

Мереживо… мереживо…
Це ж красота яка ??...
Ходжу я обережно,
Щоби не порвати тенети паука.

Мереживо з павутиння…
Вранішня роса.
Ночі прохолодні нині,
Лагідне сонечко в середині дня.

( 21 вересня 2010 р. с. Барахти… За фотографував паука на стражі в паутинні. )

‘ Плете мереживо паук… плете.
І кожен свій узор.
По різним шляхам і людина іде,
в єдине русло заганяють її батогом.

Яка ж краса,
коли по ранках на мереживі роса.
Яка підкреслює узор:
прямі стежки, криві,
діагоналі і загадкові кола,
що тільки не придумає природа.

Отак і ми… то по прямій, а то по кривій.
Рідко по діагоналі…
Наверстуємо по колам шлях ми свій,
допоки не вперед ногами… ( 29 вересня 2010 р. с. Барахти )

***
І осінь швидкоплинно плине,
і разом з нею й нас несе.
Прощайте кола журавлині,
Прощай же час мій - над усе. ( 29 вересня 2010 р. с. Барахти )

***
Цікаво… цікаво…
Запізніла кульбаба
в кінці вересня зацвіла.
Хіба в цьому є потреба…
Весна ж – то кульбабина пора.

А рядом з кульбабою
Конюшина розцвіла.
Що б то значило – що зацвісти вчасно,
навіть вона не змогла. ( 21 вересня 2010 р. с. Барахти )

***

***
Кап – кап… кап – кап…
Монотонно по трубі.
Наводять сум… сутки підряд –
Осінні капають дощі.

Як після літнього тепла,
Ці сірі хмари і прохолодний дощ.
Тепла одежа торкається твого плеча,
А тіло волі й сонця прагне, й роби що хоч…

Осінні затяжні дощі,
ці перші прояви смутку.
Не вийдеш… моква в дворі
в думках шукай вже ти рятунку.

Ти просто сядь…
згадай приємне.
І хай – дощова грязь,
І хай – надворі темно.

І те ‘ приємне ’ – дасть тепло.
Ту радість може дати,
Коли ж згадати можна що,
То смутку тебе не дістати.

Можливо й сум близький тобі…
Не завжди радість лиш потрібна.
Журба і радість змішалися в голові,
Без цього людина не буде життєдайна.

Кап – кап… кап – кап…
Монотонно по трубі.
Наводять сум… сутки підряд –
Осінні капають дощі. ( 20 вересня 2010 р. с. Барахти )

***
Які ж то хмари полосаті
огорнули нічне небо.
І місяць повний, вилупатий…
Пливе як човен загадковий,
малюючи нічний ребус. ( 19 вересня 2010 р. с. Барахти )

***
Втомився вітер – ні чи - чирк,
Після хвилювань нічних.
Нічна гроза пройшла
і ні вітринки вдень нема. ( 1 вересня 2010 р. с. Барахти )

***
Шпориш трава,
Ромашка польова
І квіти хризантеми
У перший день зими,
Ще радували мене. ( 1 грудня 2009 р. с. Барахти )

***
Опавше листя…
Тишина…
По календарю уже зима,
А на кладовищі калина,
Червоним маревом сія.

І по ночам скликає душі,
Такі невидимі й сумні.
І згадують вони забувших
тих людей , які ходили по землі.

І червоніють усю зиму
немов би з кров’ю ягоди наливні.
Й проходячи мимо, я зримо,
згадую батьківські ті дні. ( 1 грудня 2009 р. с. Барахти )

***
Проходивши полем
Віднайшов у стерні –
Ромашка цвіла видноколом,
Підморгуючи мені.

‘‘ Підбери мене і я відслужу,
Бо весною зорють мене
І більше я вже не зацвіту. ’’

Обережно з коренями
Її підібрав.
У своєму дворі викопав яму,
Про ромашку подбав.

І відразу вона відслужила…
Всю осінь цвіла.
Посміхалося личко миле,
Ще й пелюстками грала.

Ох ромашка ?...
Посмішка мила…
Біла косичка,
Жовте личко.

І вжилися в дворі:
Шпориш трава,
квіти хризантеми
і ромашка польова.

Кожен ранок просипаюся
І виходжу у двір.
Вони посмішки дарують,
Вдячний, вдячний їм.
І думки мої малюють –
Щастя повен дім… ( 30 листопада 2009 р. с. Барахти )

***
Калинові грона
В туманній імлі…
І рвав я червоні
Із кольором крові -
Дари від землі. ( 30 листопада 2009 р. с. Барахти )

***
Листопад сходить нанівець,
Грудень на порозі.
А природний жрець
Подарував дивну мить природи.

Запізнілий кущ ромашки
З невідомої казки…
Який у полі віднайшов і посадив у дворі,
Своїм цвітінням в зиму ввійшов,
Підкоряючись природній теплій грі.

І рядом хризантеми
Жовтаві цвітуть.
І білим ромашкам до теми,
Але в самоті ті і ті живуть.

Сумісні лиш краплі дощу,
Який квіти часто поливає.
І відблиски крапель на протязі дня,
Навіть при променях сонця – не висихають.

Листопад сходить нанівець,
Грудень на порозі.
А природний жрець
Подарував дивну мить природи. ( 22 листопада 2009 р. с. Барахти )

***

***
'Забратися на гірку,
Відчути природи жагу.
Підставить обличчя осінньому рвійному вітру,
Себе розтворити у хвилях жовтавого ковилю.

А потім спуститись в гайочок,
Де вітер десь зверху гуля.
Підняти опалий листочок
І суму відразу нема.

І хмари летять щось галопом,
І вітру, вітру завивання…
Природу хто-то розгнівав ненароком,
В природі, як у людей - хвилина страждання.

Та день, чи два…
Буває й тиждень.
Природа зла,
А потім мирна.

З природи приклад й я беру
І тугу й злість разом із нею виливаю.
В найгіршу погоду на природу іду
І тягу до життя я знову відчуваю.

Ходжу по диким цим ярам,
Збираю глід, збираю терен.
І самота – життя людського зерна
В природі відпадає цей хлам.

В природи немає явища – самотність,
Вона то оживає, а то спить.
А в нас – безнадія, безпробудність
Глибоко в тім’ї десь сидить.

Забратися на гірку,
Відчути природи жагу.
Підставить обличчя осінньому рвійному вітру,
Себе розтворити у хвилях жовтавого ковилю.
( 22 листопада 2009 р. с. Барахти )

***

***
'Весь вечір негода…
Весь вечір сльота…
Дощова осіння погода,
Холод залазить в рукава
І під складки одеж… холод – змій…
А пані хоче незабудки спродати:
Купіть ви на щастя
Синій букетик останніх надій…

У місті дощ…
Дощ четверті сутки.
Рідких прохожих
Не видно давно.
А у метро,
Під завивання вітру в дудки…
Продає незабудки
Стара пані в старенькім пальто.

У місті дощ…
Дощ четверті сутки.
Мокне асфальт.
І мокнуть сині незабудки.
Синій букетик
В кольоровому целофані
Мерзне довірливо
В теплих руках старої пані.

Весь вечір негода…
Весь вечір сльота…
Дощова осіння погода,
Холод залазить в рукава
І під складки одеж… холод – змій…
А пані хоче незабудки спродати:
Купіть ви на щастя
Синій букетик останніх надій…
( 17 листопада 2009 р. с. Барахти… мотиви )
***
Сьогодні трішки прояснилось
І зранку в паморозі трава.
І сонце із-за хмар з’явилось,
Туман долиною гуля.

Вчорашній день – хмарний,
Суцільний туман.
І сірий день безбарвний,
Не розрізнити, чи ніч, чи день…
І нерозпізнаний день уже пропав. ( 16 листопада 2009 р. с. Барахти )

***

***
'Сірі, сірі вже деньки
Листопадна осінь.
Поопадавши вже листки,
Відпочинку просять.

Відшуміли вже своє.
Полежать… помріють…
Скоро снігом занесе,
А зимою вже зітліють.

Перетворяться у гумус
І поживу дадуть деревам.
І новий листок в заслугу,
За шелесне, підкоряючись
все тим же темам.

Сірі, сірі ці деньки
Листопадна осінь.
Поопадавши вже листки,
Відпочинку просять. ( 6 листопада 2009 р. с. Барахти )

***

***
'Дивишся в калюжу –
Бачиш небо - картина чарівна.
І відвідавша тебе туга
Із хмарками в калюжі відплива.

Нема нічого стабільного в природі.
Постійно зміни вона несе.
І осінню зів’явша квітка знову –
Весною зацвіте.

І завітала осінь в гості,
Співає оксамитно як віолончель.
Приходить ранок через туманну просінь,
Плете музичну цю свірель.

І грає вітер менуети,
Гонить кумедні хмарки в далину.
Сонатами змагаються поети,
А пригадати не можу ні одну. ( 2 жовтня 2009 р. с. Барахти )

Дивишся в калюжу –
Бачиш небо - картина чарівна.
І відвідавша тебе туга
Із хмарками в калюжі відплива.

***

***
'Пшениця скошена… Стерня…
Початок листопаду.
І запізніла квітка польова,
Квітує на відраду.

Стерня віджила вже своє,
Тому й сіріє…
Чому ж ця квіточка
кольором виграє,
коли осінь уже не гріє…

Чи можна так,
Коли навкруг – холод і неповага.
Цвісти просто так,
Собі на радість…

Тому що по стерні в цей час
Ніхто не ходить…
Хіба що випадковий споглядач,
Забреде в це місце і зупиниться на подив…

Із стерні у ліс я попадаю…
Мабуть красивішим він не буває,
Чим восени -
Жовтаве листя на землі…

Пшениця скошена… Стерня…
Початок листопаду.
І запізніла квітка польова,
Квітує на відраду. ( 1 листопада 2009 р. с. Барахти )
--------------------------------------------------------------------------------------
Ще зустрічаються ромашки
І очі радують вони.
Ці квіти наяву,
Немов би з казки.
І це вже ближче до весни…

****
Слива, вишня, абрикос,
Коли хворіють,
Виділяють загустілий сік…
Немов би люди – плачуть,
Надіються, що допоможуть і побачать.

Та лікувати не так просто,
Не знаючи діагнозу.
І не надіючись на когось,
Дерева самі борються до останнього.

Ти робиш все що можеш,
Лишні гілки обрізаєш,
Щоб зменшити ймовірність засихання –
Буває навіть поливаєш.

Або просто підійди…
І погладь за ствол, за гілки,
Пару ласкавих слів скажи,
Зіграй пісню на сопілці.

І відчують це вони,
Бо вони також живі.
Забуянять, зацвітуть –
І прикрасять твої дні. ( 29 жовтня 2009 р. с. Барахти )

‘***
Лелечі гнізда опустіли,
З дерев вже листя опадає.
І пізня осінь вже жбурляє,
Перші сніжинки… сніжинки білі.

‘***
Вітер шумить, грізно,
Як вовк буває завива.
З усіх сил старається…
Прийшла його пора,
Немов би із людиною –
Хто сильніший – змагається.
Верхівки дерев нагинає,
Останній лист з дерев зриває.

***

***
'Жовтень, жовтень золотавий
Сходить, сходить нанівець.
Листопад приходить жвавий –
Значить осені кінець.

Вже й зима бува загляне –
То морозом, то сніжком…
Правда, сніг – то ще не раз розтане,
Та все ж тягне холодком.

На життя також ці зміни
Накладають ланцюги.
Наступають переміни,
Все частіше у квартирі ти сиди…

Небажані зміни… зміни…
Небажані стіни… стіни.
І яке – то диво це вікно,
Як вогник надії воно.

Благо, коли затишок в квартирі,
Не природний, а душевний.
А коли присутні диявольські сили,
Чи затишок буде – я не певний.

Тому осінню – ждемо весну,
Зимою – літо.
Допоки ж приймаємо цю пору,
Нам нікуди дітись…

Ми осінню говоримо про літо,
Зимою – осінь ми згадаєм....
Ну, а весною, сонечком зігріті -
Про пори року забуваєм......

Пори року нагадають
Про мінливість часу.
І ми лиш споглядаємо
Життєву втрату цю…

Жовтень, жовтень золотавий
Сходить, сходить нанівець.
Листопад приходить жвавий –
Значить осені кінець. ( 29 жовтня 2009 р. с. Барахти )

‘***
Калину рвав,
Червоні грона спостерігав.
І дикий хміль
Зґвалтував калину.
Розпута й біль
В душу прилине.

Мене також хотів він відлякати,
Хмільні – то чари почав випускати.
За півгодини йде кругом голова…
Розпутував я хміль,
А він вчепивсь… й калину не відпуска.

В природі, як і в житті –
Насильство процвітає.
Сильніший хміль, усю обплів…
Дивись за рік – калини вже немає…

Ой хмелю, хмеле…
Чому паразитуєш, як омела ??...
І користуєшся калиною,
До сонця піднімаєшся її стеблинами.
Сам процвітаєш,
Калину прекрасну убиваєш…

Калинові грона
І грона хмелю…
Калина від зґвалтування червона,
А хміль убиває, як язики вогню.

Просте порівняння
Із побуту людей.
Прожити за рахунок кого – то завдання,
І щасливо жити, як хміль цей.

Отак ми пожинаємо плоди
Нікчемного виховання…
Діти ростуть
І від Нас не йдуть…
Задовольняє їх ’’ омельне ‘‘ існування…
На шиї батьків,
До останніх днів…

І грона, грона калинові
Червоніють в хмелю.
І просять, просять допомогу,
Надіються на долю другу. ( 21 жовтня 2009 р. с. Барахти )

***

***
'Обрізав троянди
Й відмітив квітку цю чарівну.
Що цвітуть весь сезон, завжди –
Від весни до зими,
Мороз лиш знищує квітку цю…

У жовтні кінця,
Розквітла троянда моя.
Червоно – багряна красується
На фоні опалого листка.

‘***
Шурхотливе листя під ногами,
Усе шур – шур… шур – шур…
То накопичена енергія віками,
Передається у вигляді народних дум.
…………………………………………..
Прекрасної осінньої пори
Ходив, ходив я у дворі
І просто дихав –
Під ніс собі що – то мугикав.

Під вечір прояснилось
І сонце на обрію з’явилось.
І підсвітило побляклі вже осінні кольори,
Природі сняться вже зимові сни. ( 21 жовтня 2009 р. с. Барахти )

***

***
Сонати грає осінь…
Із листя феєрверк.
І ніжно так… цілує тебе в щоки,
Цей вічний бабник – із сонця промінець. ( 12 жовтня 2010 р. с. Барахти )

'Жовте листя…
Мрійна осінь…
Лист багряний на вітру.
Ще й осіння позолота
І мені навіть здалося –
Що ці чари десь із сну.

Осінь нам намалювала
Ці осінні кольори.
І мене зачарувала,
Лиш ти осінь не спіши…

Перше листя опадає
Золотаве, чарівне.
І на землю опускає,
Щось миттєве, неземне…

І коли ідеш по стежці,
Вся засипана листком.
Листя шепче – ‘‘ Обережно !!...,
Не топчи мене безпечно ‘‘,
Ми віддячимо добром.

Ця мелодія…. ‘‘ шур – шур ‘‘,
Заспокійлива й тривожна.
Рік минув – ‘‘ алє – алюр ‘‘
З кінцем року осінь тотожна.

День коротша,
Довша ніч…
Рідше сонце вже блищить,
Рідко так торкається облич.

Жовте листя…
Мрійна осінь…
Ця осіння позолота,
Десь в душі моїй бренить –
Дивна ця осіння мить…

Листя падає, летить…
Нагадає знову й знов.
І продовжить щастя мить,
В слові вічнім – це любов.

Жовте листя…
Мрійна осінь…
Шелест листя на вітру.
Ця осіння позолота
Надриває душу мою.
……………………………….
Жовте листя…
Мрійна осінь…
Лист багряний на вітру.
Я у осені запитаю,
Чи колись ще покохаю ??...

Жовте листя…
Мрійна осінь…
Ніжний дотик твоїх рук,
Як ще хочеться відчуть…

Жовте листя…
Мрійна осінь… ( 19 жовтня 2009 р. с. Барахти )

‘***
Природа є природа…
Село то є село….
Щоби там не було на небозводі,
Чи сонячно, чи хмарно…
Одне вже те, що дихати не на дишешся –
Хіба це не примарно ??...
…………………………………………
Війнув вітрець
І зник у полі…
Любов йому лиш папірець,
Бо не замінить волю….
………………………………………..
Та поруч осінь не проста,
Тумани запліта…
Невже не знайдеться палітр,
Гойдають хмари спогади наших літ,
Що вітер нам приніс….. ( 18 жовтня 2009 р. с. Барахти )

‘***
Красота осінніх ранків…
Примороззю припудрена трава.
Парує спозаранку –
Тепліша від повітря ще земля.
---------------------------------------------------
‘Пожовтіле листя,
Тільки за одну ніч -
Злетіло з деревних пліч.
---------------------------------------------------
‘Мороз до мінус п’яти,
Не залишає вибору листкам –
Це стрімголов падати з висоти,
Покидаючи тілесний храм.

Всього – на всього за ніч,
Залишився без листків горіх…. ( 17 жовтня 2009 р. с. Барахти )
-------------------------------------------------------------------------------
‘У вирій гуси вже відлетіли,
Пожовкле листя ще тремтить….
А перші заморозки вже взялись за діло,
Щоби листкам тим нашкодить.

І знову осінь…
Минуле літо,
Ще відголосками бува бренчить…
І тільки в грудях чогось серденько,
То ниє важко, а то щемить….

У вирій гуси вже відлетіли,
Пожовкле листя ще тремтить….
І тільки в грудях чогось серденько,
То ниє важко, а то щемить….

***

***
‘‘ Ода хризантемі ‘‘

'О хризантеми !!... О хризантеми !!...
Останні осені квітки….
На порозі вже зимові каруселі,
А Ви із памороззю цілуєтесь залюбки.

О хризантеми !!... О хризантеми !!...
За подвиг Вас благоволю.
Уже своє вбрання скидають дерева,
А Ви красуєтесь в цвіту.

Паморозь на Вас вже зряча
Видніється зрання…
А вдень, коли ще сонечко побачиш,
На Ваших пелюстках – сльоза,
Немов би хризантема плаче…. ( 17 жовтня 2009 р. с. Барахти )

О хризантеми !!... О хризантеми !!...
Останні осені квітки….
………………………………………………………………………..
О хризантеми !!...
Для порівняння
Добавимо любовні теми –
О хризантеми !!....

О хризантеми !!...
Ці квіти осені печальні.
Це як в коханні – бурхливі чи чемні,
Та все ж тужливо - болісні дні його прощальні.

Насильно закохатися не зможеш,
Тим більше у віці за шістдесят.
І не проси у хризантем Ти допомоги,
Коли в провалля вже роки летять.

О хризантеми…..
Любовні теми….
Всупереч всьому
зустрічають ці квіти зимову пору.

Так і в коханні –
Душа в омані,
Всупереч всьому
Не бачиш ти дійсну хулу,
Підкоряєшся любовному сну.

О хризантеми…..
Любовні теми….

Це ж потрібно таку будову мати,
Щоби в найкращу літню пору –
Енергію набирати
І розквітати восени –
На стику осені й зими…..

О хризантеми…..
Любовні теми….

Так і в коханні….
З віком енергія любові накопичена,
Та в одиночку… Нема єднання…
І кожен тримає її спантеличено…

Так кохання і помирає –
Виходу не знаходячи.
Як хризантема замерзає –
Від холоду тремтячи…

До бісу ці любовні теми….
Складати краще оди хризантемі.
О хризантеми…..
Любовні теми…. ( 18 жовтня 2009 р. с. Барахти )
…………………………………………………………………………..
Від тем любовних
До старості ми перейдем...
Цю квітку осені безмовно –
Ми щиро любим без проблем.

О хризантеми…
Старечі теми…

О хризантеми…..
Любимі квіти на схилі літ.
Коли Нас піджидають вже зимові каруселі,
А красивими хочемо бути ми одвіч.

Тому і заздрим хризантемі,
Яка в цвіту, у всій красі, життя покидає.
А ми марніємо в повсякденні
І відтак –
для Нас безжальний час,
Все нові зморшки лиш підкидає.

Вона одна із всіх квіток,
Природі виклик виставляє.
І серед снігу і не разок –
Прекрасними квітами нас забавляє.

Серед природи я це пишу
І хризантему також люблю…
Яка квітує в кінці вже жовтня,
Хоча й була уже пора морозна,
А хризантема знову зацвіла –
Хвала цій квітці !!...
Скажімо разом – хвала !!..
Зате що в зиму з нами ввійшла… ( 22 жовтня 2009 р. с. Барахти )

О хризантеми…..
Любимі квіти на схилі літ.
Коли Нас піджидають вже зимові каруселі,
А красивими хочемо бути ми одвіч.

***

***
'Пора дощів осінніх –
Надоїдливих таких і необхідних.
Пора збору думок,
Обмеження слизьких стежок.

На все свій час….
І ці дощі, можливо призупинять Вас.
Час на роздуми дадуть,
Щоби розібратися у чому ж життя суть ??...

Від причалу до причалу
Човен життя пливе.
Берег лівий, берег правий
Розриває серце моє.

Розумію, що сил уже замало
І тебе обов’язково течія знесе….
Від причалу до причалу –
Ніколи човен не допливе….

Десь до берега приб’ється
І засяде на мілині.
Я буду звати… можливо хтось озветься ??...
Щоби зажити в курені…. ( 16 жовтня 2009 р. с. Барахти )

***

***
'Цвіте, цвіте трава,
А потім дозріває.
Насіння стелеться канва
І кожен рік таке буває.

Жара чи холод,
Насінню вистоять потрібно.
Щоби дати нову поросль
Все так в природі ненадійно.

В житті також –
Підйоми… спади….
Чи хоч, не хоч,
Щоб жити – вставай і падай. ( 15 жовтня 2009 р. с. Барахти )

***

***
'Засохла материнка,
Сухий уже й ковиль.
Та кожен раз якась родзинка,
Трепече серце, коли я зустрічаюся
із місцем цим.

Ковиль, ковиль,
Яка ж це трепетна трава.
Найлегший вітер подме звідкіль
І він вже ніжно так виля.

І заколисує тебе…
Відразу з’являться думки.
І згадка, згадка вмить прийде,
Ті незабутні, з юності Гриньки…

Відразу спогади, думки…
Мої найкращі миті.
Проводив з ними залюбки
У круговерті цій несамовитій.

Я тут ступав…
Я тут кохав…
Кохану в губки цілував…
Розраду й горе
Тут переживав.
Від світу всього,
Ковильні сльози я ховав.

Осінній день, осінній….
Ігристі помахи листків,
Які ще на деревах дійні…
Лиш позолотою покрились,
Без надії, що не зірве їх вітер грізний.

А ті що впали
й під ногами шарудять.
І під дощем ще не бували,
Тому красою ще бажають всіх порадувать.

І ти ідеш…
Все шур та шур….
З листком ти бесіду ведеш
і мелеш, що прийде тобі на ум.

І кожне дерево – то скарб…
Одіте ще в намисто.
Без листя – виглядить ніяк…
То хоч в останню мить,
красою ще насолодиться.

Дивись – ожина перезрівша
ще у кущах.
Шипшина почервонівша,
Красується в твоїх очах.

І глід у рот сам проситься,
Бо перезрілий весь.
І терпкий терен смачністю наповнився,
Бо жовтень – осені вінець.

А ці прекрасні, кислі ягідки,
Які чомусь ховає обліпиха….
Такі кусючі гострі колючки,
Що не кожен їх зірвати згодиться.

Осінній день, осінній…
Він радістю мене зустрів.
Я дякував йому не змінно…
І мить я цю благоволив. ( 15 жовтня 2009 р. с. Барахти )

***

***
'Північно - західний експрес
Заволодів простором.
Піджавши хвіст, як дикий пес –
Біжать хмарки дозором.

І вітер, вітер розгулявшись,
Жене хмарки у безвість.
Немов би собачому сказу піддавшись –
Не знає слова – ‘‘ обережність ‘‘.

Гонимі вітром хмари,
На галопуючім скаку,
Встигають вилитись дощами
Й нестися в безвість невідому ту.

А вітер кріпша й холодніша,
Який –то західний циклон.
Одна лишається утіха,
Це для читання відкривається сезон.

Сиджу в альтанці, спозираю…
Похмурий день біжить до краю.
Пориви вітру… листя кружляє,
В природі одвічно –
Зміна погоди наступає. ( 13 жовтня 2009 р. с. Барахти )

****
Сьогодні потепліло…
І все живе, яке готовиться вже до зими
і позалазило в якісь розщілини.
(Усяка мошкара, комарі і навіть мухи… )
Знову ожили……

Проснулися…. вже сонні метелики,
Ніхто не хоче в зиму йти.
А хоче ще активності…..
Волі ще відчути – Не у ві сні,
а тута… і політати, покружляти,
порадіти самим собі….
І віддати радість тим –
Хто це примітить…. ( 8 жовтня 2009 р. с. Барахти )

****
Кленовий листок,
Прикрашає асфальт -
Замість того, щоби землі прислужити,
В траві згнити…
Його зметуть
і десь на смітник відвезуть…..
Та земля візьме реванш,
все важче і важче людині буде жити.
( 12 жовтня 2009 р. с. Барахти )
****
Замість дощу,
Сьогодні вранці мжичка –
На землю суху.
Для озимих радість невеличка.

****
Діють заморозки… діють,
Гублять дерева листкову красу.
Віють вітри… віють
Як не просто листку.
--------------------------------------
І листкам не встояти –
Кружляти їм, кружляти…. ( 6 жовтня 2009 р. с. Барахти )

****
Осінній вітер прохолодний
Осокір віковічний випробовує.
Та припізнилися морози,
Листя тріпоче, та тримається основи,
Незважаючи на ті пориви вітру,
Які він застосовує…… ( 1 жовтня 2009 р. с. Барахти )

***

***
'Вересень ту – ту…..
Зійшов уже з орбіти.
Немає сонця вже в зеніті.
Не часто метелик пролітає,
На запізнілі квіти вже не сідає.

Десь в бур’янах сховався
І тче собі хатинку.
За літо налітався,
Прийшла й пора для відпочинку.

Пора осінньої негоди…
Ідуть дощі.
І політати нема нагоди –
Сиди собі у курені….. ( 29 вересня 2009 р. с. Барахти )

Залишились відважні екземпляри,
Які, буває іноді пролітають
У ясні, сонячні ще дні,
Коли їх родичі сповиті вже у сні.

****
Синички дружать з бузиною
Цієї осінньої пори.
Достиглі грона є їдою –
Смачні!... Що там не говори…

Дзьобають чорні ягоди,
Бадьорий крик навкруг.
Яка ж це насолода….
Смачний мабуть продукт. ( 29 вересня 2009 р. с. Барахти )

‘***
ОСІННЯ ПІСНЯ
Ячать хлипкі,
Хрипкі скрипки
Листопада...
Їх тужний хлип
У серця глиб
Просто пада.
Від їх плачу
Я весь тремчу
I ридаю,
Як дні ясні,
Немов у сні,
Пригадаю.
Кудись іду
У даль бліду,
З гір в долину,
Мов жовклий лист
Під вітру свист -
В безвість лину. ( вересень 2009 р. с. Барахти )

****
Квіток -
Понюхати запахи п’янкі…
І милуватися їх цвітом.
Вернутися би знову у весняні дні,
Щоб замість осені –
Та знову літо ??.... ( 23 вересня 2009 р. с. Барахти )

***

***
'І на очах… і на очах…
Ланів сіріє просінь.
Дзвенить у вухах… дзвенить у вухах…
Похмура осінь.

А всього на всього,
Лиш вересень почався.
Коротша день,
Холодніша ніч.
Нежданий сум,
Всього лиш за всього
Десь взявся….

І птахів рідкий перегук,
Не до пісень вже звісно.
Тренують крила –
Літають круг за круг,
Випробовують свої вітрила.

І на очах… і на очах…
Ланів сіріє просінь.
Дзвенить у вухах… дзвенить у вухах…
Похмура осінь. ( 8 вересня 2009 р. с. Барахти )

‘***
В пориві танцю –
Осінні айстри !!...
В буйнім цвітінні –
Яркі і мрійні.

Щоби за літом не жалкувати,
Потрібно айстри частіше саджати.
Вже дні осінні,
А айстри квітнуть,
Немов би літом.
Вони нас гріють безсумнівно…

В пориві танцю –
Осінні айстри !!...
В буйнім цвітінні –
Яркі і мрійні. ( 8 вересня 2009 р. с. Барахти )

****
Немов змагаючись
Із іншими квітками,
Посмажившись на сонці літом,
Троянди у вересні –
Порадували квітучими ростками
І буйним цвітом…. ( 8 вересня 2009 р. с. Барахти )

Не перестаю дивуватись
Я своїм трояндам.
Як можна витримати спекотне літо,
Ще й вересень без дощу,
Щоби засяяти квітучими квітками –
Розкрити всю свою красу.
( 27 вересня 2009 р. с. Барахти )
‘****
« Осіння серенада «

Маріїнський парк
Осінніми кольорами прибравсь.

В ці осінні кольори
Ми розкрасимо мости.
Ми з'єднаємо береги
Жди мене, лиш жди.
(Московський міст і будується міст метро)

Лишні, Лишні тут слова,
Коли осені краса
Перед нами ожива.

І фонтанів красота
З крапель, З крапель
Ожива вона.

Лист кленовий
Положи на граніт.
Пречудовий,
Дивний світ.

Земля кругла
Все трима.
Осінь сумна
От дива.

Це дорога У світи
Буде змога
Ти мене візьми.
Підем разом невпопад,
Бо дороги вже нема назад.

І зіграю
Я мелодію душі.
І з'єднаю
Я щасливі наші дні.
Хай співа,
Співа «Орфей»…
Йому файно підіграє
Скрипка, бубен і свірель….
( вересень 2008 р. м. Київ)

*****
У ліс зайшов....
Там тиша..... тиша.....
Дерева вже без листя –
Тому і сірі до основ.

Сосна й береза виділяються,
Їм сірість не підвласна.
Завжди красивими бути стараються.
У всі пори року – Вони прекрасні.

Та сірість ця недовгою була –
По календарю зима.
Не встиг оговтатись – вже сніг....
І всі дерева стали подібні до беріз....

А сніг густий... лапатий....
І змінює він лісу лад.
І в місто не хочеться від'їзджати,
Бо радує мене цей снігопад.

Один лиш день, А побував
В гостях у осені і зими.
Тому й розраду мав
І дякував прожитій днині. ( 13 грудня 2008 р. с. Барахти )

******
Опале листя
відкриває неба зев.
Сіріють стовбури дерев.....
Лише берізка, цю сірість розбавля
Красою повниться її кора.....

І де-не-де.....
не то ялина, не то сосна
сіру картину прикраша.
І легше вітру розгулятись
У лісових розріджених вже шатах.

Від вітру ліс не захища –
Осіння пізня вже пора...... (16 листопада 2008 р. с. Барахти)
-------------------------------------------------------------------------------
Перші морози,
Замерзлі калюжі,
Ранкове сонце на зводі.....
Прекрасний день –
Предтеча стужі...... (18 листопада 2008 р. м. Київ)

*****
І під шурхіт очерету
Думки падання і злету.
Суму більше,
Менше радості.
Не буває в житті гірше –
Гірше старості.

Та відкинем
В цю хвилину сум.
На природі, в день осінній –
Я щасливим був.!!!.... (8 листопада 2008 р. с. Барахти)

*****
Заходить сонце,
А місяць вже зійшов.
Осінній дивний вечір
В цю місцину прийшов.

Пізніше – змінили сонце зірки.
Стало тихіше.
Вечірні сутінки
Огортають все навкруги.

Потім автобус
Барахти – Васильків.
Земля – це глобус....
Сонячний промінчик в уяві вже грів.

Людей не видко,
Сидять по хатах.
І лиш набридко
Тявка собака.
-----------------------------------------------
Готова осінь
Іти у зиму.
Лиш промінь сонця
Ласка ігриво.

Перед очима
Осінній день.
Життя-то зриме,
Хоча уже й не до пісень.

Калину рвав....
Гірчаві грона я смакував.
Перші морози дають їй смак,
Та гіркість соку
Не підсолодити тобі ніяк. (8 листопада 2008 р. с. Барахти)
-----------------------------------------------
Нічні морози
У листопаді.....
А дні погожі,
Ще сонце гладить....

І свіжий вітер
Суху траву колише,
І очерет гойда,
І шум гуля,
І слухав я,
Стояв - не дихав.....

Дерева голі,
Листя опале,
В природнім колі –
Осінь вже в'яне.

Стояв на лузі
Сонце ласкало.
Природа в тузі –
Ні одна пташка
Вже не співала.
------------------------------------------------
Жовтий, жовтий, жовтий лист,
Від морозу лиш за ніч
Під осокором постеливсь.....

В чому ж, в чому ж, в чому зиск.???...
Зранку ж ходить вороння –
Невпізнана щось земля.???.... (13 листопада 2008 р.)
--------------------------------------------------------------------------
Вечори осінні
З запахом димку.
Те ж бувають мрійні
З місяцем вверху.

Тільки прохолода
Вже по вечорам.
Жде тебе негода
В цей осінній злам.

Ну, а там й морози
Вуха вже щипають.
На очах аж сльози
Часом виступають.
--------------------------------------------------

Чимчикуючи містом
Я включаю уяву.
І наповнюю змістом
Незагоєні рани.

І я бачу простори,
Неозорі поля, переліски і гори.
Де я був, і де ні –
Все уява малює мені.

І стежки ті дитинства
У своєму селі....
Чимчикую в уявленні дійства
У останні ці дні.... ( 13 листопада 2008 р. )
--------------------------------------------------------------------------
Розігрався вітер в листопаді,
На людей й дерева напада.
Ти йому не станеш на заваді.....
Поріділе листя жадібно зрива.

Витісня тепло осіннє,
Ним ще гріється земля.....
„Бабське літо” благодійне
І минуле відганя...... ( 6 листопада 2008 р.)

*****
Спокійна старість
Вже не присниться.
Не там родився,
Не там живу.
Допоки серце
Буде ще биться –
Хоч на колінах, а повзу.

Дай змогу відчувати ще красоту,
В цих перемінах у порах року.
Дай змогу відчувати, що ще живу,
На повні груди дихаю допоки.

Фізична біль,
Душевний щем,
Кохання хміль –
Згорю живцем.

Допоки вертиться життя
Прошу тебе всевишній –
Щоби в душі не завелася тля,
Щоби у мене все вийшло.!!!....

Допоки вертиться земля –
Гори, згасай моя зоря.!!! (8 листопада 2008 р. с. Барахти)

*****
У пшеничній стерні
Жовто білі ромашки
Посміхались мені.

Осіння пора,
Дорога у полі виля
Два пшеничних поля розділя.
Озима зійшла молода
І відживша пшенична стерня.
Що ж то їх єдна.??....
Це ж єдина сім'я.
Лиш різниця одна:
- народилась одна,
- інша помира.
І на радість стерні,
На дорожній межі
Жовто-білі ромашки
Прикрашають її.
Лиш дорожня межа
Пшениці розділя.
Молодий цей зелений покров
І жовтавий ромашковий зов.

У пшеничній стерні
Жовто білі ромашки
Посміхались мені. ( 26 жовтня 2008 р. с. Барахти)

*****
Осінній день мінливий...
Блиснуло сонце зрання,
В обід захмарило дражливо,
А ввечері знову світить зоря.
---------------------------------------
Цієї осінньої пори
Любують очі,
Ці різнобарвні кольори.
=====================
Паутинку, паутинку....
„Літо Бабине” плете.
Розірвеш її... і буде гірко,
То ж нехай у безвість Нас несе.!!!...
---------------------------------------
Паутинку, паутинку
Нам листочок затримав.
Полюбуюсь хоч хвилинку,
Допоки вітер її не порвав.
----------------------------------------
В лісі тиша, тиша....
Паутинка ще жива.
Вітер ледь її колише –
Дай Нам осене тепла.!!!!....
=====================
Запізніла троянда
У листопад ввійшла.
І яка ж вона файна....
На фоні кружляючого листка.
--------------------------------------
Пропала осінь, пропала –
Не встиг оглянутись,
А листя опале.... ( 26 жовтня 2008 р. с. Барахти)

******
Лелечі гнізда опустіли....
Сонце світить вже тьмяно.
Сонячні дні поріділи,
Село дрімає напівп'яно....

Кружляє в лісі лист осінній,
В ушах шурхіт роздається.
І сумрачні у лісі тіні,
Лиш іноді, яка-то птаха, десь озветься.

*****
Хвилини втіхи,
Збирав горіхи....
В опалім листі
Мацав ногами...
І шурхіт листя –
Дешевні рани
Мені зціляли.

І рвав МАЛИНКУ,
З тобою був я в цю хвилинку.
Губами цьомкав тебе й її.....
Я вдячний долі за файні дні.

*****
І вечір дивний вже наступав,
Густий туман вставав....
І місяць поний мені моргав. ( 11 жовтня 2008 р. с. Барахти )

******
Ми осінню говоримо про літо,
Зимою – осінь ми згадаєм....
Ну, а весною, сонечком зігріті -
Про пори року забуваєм...... ( 23 вересня 2008 р. м. Київ )

******
Метелики й троянди –
Це земний рай.....
І це не для пропаганди –
Живи, радій,
Сумні думки відкидай.....
---------------------------------------------
Метелики у гурт збиваються,
Побавившись, вмить розлітаються.
І вилітовують якусь-то квоту,
Радіють сонцю, цьому дню –
Відкидаючи зимову заботу.

Загадкові їх зигзаги
Варті нашої уваги.
Ці польоти – не прямі,
В різні боки – хвильові.....

Десь на генній там основі,
Щоби вижити в світі цьому
Їм потрібно ковиляти –
То в підйом, а то в піке впадати.

Їх птахам ловити зась....
Метеликова осіння власть.
Бо птахи у вир відлітають,
А метелики на рідній стороні
Спать на зиму залягають.

Мотиляють, мотиляють
Різноколірні квітки.
Мотиляють, мотиляють
Загадкові мотильки.

Мотиляйте, мотиляйте....
Задивився на Вас я.
Миті спокою Ви дайте,
Відлітай туга моя.....

Не до метеликів птахам....
Лиш сонечку раді.
Збирається в гурт вже –
Цей перелітний тарарам...

І сумний клич їм не на заваді,
І щебет, зовсім не весінній.
Їх спів вже ховається в відраді,
Рахують дні вони осінні,
Коли в політ покличе місяць повен.

Щоб хоч трішки згладить сум їх,
Щоб доріжку підсвітить.
Хмари, хмари.???...
Постривайте Ви спішить,
Хай тим птахам на останок пофартить.....
( 10 вересня 2008 р. с. Барахти )
******
Пурпурно-червоні
Троянди пелюстки.
Як згустки крові
В вечірній пітьмі.

******
Початок вересня,
Полуденна спека.....
І дивні ранки й вечори,
Коли підходить час вечірньої пори.... (3 вересня 2008 р. с. Барахти)

Надвечір ластівки літають,
Співами себе вони вітають.
Тренують крила до відльоту
І ждуть щасливого польоту.....
----------------------------------------
Відлітають птахи, відлітають.....
Краї рідні покидають.
Холодну зиму десь перебудуть,
Весною знову вони прибудуть.

******
Іще не холодно,
Уже не жарко...
Початок вересня
Нам іноді приносить
Ці дивні дні –
Коли ще дива досить......

Від тебе лиш залежить
За ці дні кураж схопити....
Природне диво тепло стелить.
Нам залишається лиш –
Насолоджуватись і пити.....

Ці пречудові ранки,
Коли сонце сходить.
Туманні світанки,
Де диво бродить.
І потихеньку розпливається
І як ранковий туман кудись дівається.

Такі ж прекрасні вечори –
Цієї осені пори.
Троянди дивнії цвітуть,
Метелики мелькають то там то тут.....

******
Дивись і літо пролетіло…..
Осіння перша мжичка.
Від літа залишились приємні тіні
І радість літня невеличка.

Коли на Сонечці ти грівся,
Від нього навіть ще й ховався.
То в дні осінні лиш надійся.???...
І сонця хочеться – признайся.???...

І дні такі, мов виклик долі,
З дощем на тиждень.
Задумуємось частіше ми доволі,
Шукаючи життєвий стрижень.

Частіше сидимо ми в хатах,
Для роздумів є час.
Хоча й не зупиняє на циферблатах
Кружляння стрілки напоказ.

Годинник тікає, тікає напоказ…..
Хвилини, години, роки.!!....
І туга – душевний цей дороговказ –
На обличчі малює зморшки.!!... ( 14 вересня 2008 р. м. Київ )

******
Мить зупинись –
Прекрасна ти….
Життя продлись –
Нам по путі.....
А місяць повний, повний
І навіть вранці він сія.
Туман, туман – бавовна
Над плесом озера спада.
Трава, трава вже припудрилась
І ніч ще день наздоганя.
Памороззю трава покрилась
І в цьому є своя краса....

І вітер листя ще тріпоче,
Перед сезоном сну.
Дерева надихатись ще хочуть,
Ох, як довго чекати ще весну....

І відійшло вже рівнодення,
Ніч місячна гуля.
І осінь лізе повсякденно,
Дивись, уже й пожовкла трава.

І ми у зиму йти не хочем,
В холодну зиму без тепла.
Хай сонечко, хоч трішки полоскоче,
Мені нема від кого ждать добра.

( м. Київ, 17 листопада 1997 р.)

*****
Холодний вітер подув,
після літнього тепла.(3.09.05 року)

Початок осені початок
З холодним вітром ще й з дощем.
Проси в природи ти задаток-
„Порадуй осене, ще теплим днем”.

Ще буде, буде „Бабське літо”,
І павутиння буде ще летіть.
Цю мить,теплом зігріту,
Не пропустіть !!! Не пропустіть !!!

В природі йде усе по колу,
Безмежний цей круговорот.
Як не кляни ти свою долю
Та смертний „Ти”, чекай свій „Срок”.

Чи осінь, чи зима-
Природі все одно.
Допоки вертиться земля
Буде котитись Земне колесо:

За зимою –
Весна, літо, осінь прийде.
І знову коло нове понесе.

Для нас все по другому:
Пори року по різному сприймаються,
Люди народжуються, радіють, сумують,
Мучаються, каються.

-Народження, дитинство, школа –
це весна.
-Зрілість, робота, сім”я –
Це літня пора.
-Шукання, чекання,
філософсько-душевна пора –
Це осінь золота,
-Коптіння, скрипіння, моління,
І болісний плач –
Приходить зимовий палач !!!!

Весну і літо вже прожив.
Прожив, а чи прогавив ????
То ж славлю осінь золоту-
Продлись, продлись її прошу
І славлю !!!!!

*****
„Майже місяць сонце світило,
Ні одного дощу не пролило.”
Ще тільки вересень,
А листя вже оподає.
Дерева ждуть дощу,
Та його все немає...... 18.09.05 року

*****
Ще дві неділі тому,
Літали ластівки
над ставом у Погребах.
Сьогодні ж відчуття знайомі,
Тривожать душу,
Хоч плач.....
Над ставом пусто
І стало скучно.
Ще один рік проминув,
Не дуже влучно.

*****
Закінчилася літня квота,
Дерева покрила осіння позолота.
Пожовтіли – берізки, клени і верба,
Душу охопив сум, журба,
-Багряна осені пора.
У лісі тишина, аж жуть,
Минулих днів вже не вернуть ....
Осіннє сонце пробиває
Окремі плями в лісі- лисі,
Це у вісні мабудь буває-
Стояв я хвилин п”ять і не дихав.
Боявсь зашурхать тишину,
Боявсь злякати хвилину цю,
Хвилину цю......
Цілу годину піднімавсь,
Я на горбок в „Окопі”.
Якийсь прихожий помішав,
По цій же стежці тьопав-
Де я очима хлопав.
На гілці зломаній, дубовій
Посидів,
До секунд я час звіряв,
Сам собі напоминав-
„Автобус останній не прогав !!!”
Багрянець осені, багрянець-
Із ніжним сонцем і теплом,
З холодною росою спозаранок
І теплим днем.
Багрянець осені, багрянець,
Ласкаве сонечко,
Тепло останнє.
Дари природи наостанок,
Чи є ще якесь бажання ??? 2.10.05 року

*****
„Осіння депресія”

Яке б горе не спіткало,
Як би сум не давив.
Та життєве „забрало”
Запитає, що за життя зробив ???
Чи не даремно прожив ???
Скільки б хмари не стояли,
Скільки б дощі не лили.
Та все ж сонце із-за хмар засяє,
Незалежно від твоєї мольби.
Після хмар-
Завжди сонце засяє,
І туга – оман
Пройде і розтане.
За ніччю – день,
Чи навпаки.
За сумом радість
І так завжди !!! 8.10.05 року

*****
Кінець вересня,
Погода дивна.
На озері вечором,
Гуляє риба.

*****
Чудо природи – каштан,
Сьогодні на мою голову впав
І на шлях покотився.
І стало мені його жаль,
Що так нежданно його
Життєвий шлях скінчився.
Щоб каштан під колеса не попав,
Я підійшов, каштан підняв..... 27.09.05 року

*****
„У всій красі
листок опадає.”
*****
Як тільки побачиш
Листочок осінній –
Відразу зупиняєшся в заціпенінні.
*****
Осінні листочки,
Осінні листочки –
Мої Ви радощі і сум.
Останні штрихочки –
Моїх таємних дум.

*****
Землю покрило
Листя опале.
Воно полежало, зів”яло.
Так було завше,
Значить осінь пропала.

*****
Вчора вітер дув,
Зривав листя.
Листя під шелест кружляло.
Сьогодні вітру нема,
Тиша німа –
Листя мовчало.

*****
Осінній кружляє,
Осінній листок.
Він гордо звершає
Останній стрибок.

Обтріпав дерева вітер,
Дощі осінні полили.
Де ж ти, де ж ти літо,
Як не хочеться зими !!!

*****
Півгодини у суботу,
Ідучи до хати.
Наблюдав я листопадову роботу -
Красу природи мені передати.
Немає слів-
Від надмірних почуттів
Прискорюється серцебиття,
Мабуть це і є той „адреналін”
Неземне це відчуття !!!
Не перерви цю мить –
Мить падіння листка.
Хочеться ще жить –
Продлись життя !!!

Чому листки помирають
У всій своїй красі ???
Перед тим, як упасти –
Вони ще й кружляють,

*****
Пада, пада, пада лист –
Це осіння сповідь.
Падо – падо –падолист –
Яка це загадковість.
Погода тиха, мрачна -
Туман зрання.
Прийшла пора злачна –
Природа ув”яда.
Падо – падо –падолист –
Все кружля навколо.
Я хвалю природи хист –
Все мінять довкола.
Яку красу цей лист вбирає,
Ціна життя – один сезон.
Себе він прославляє,
Так жити ярко – єсть резон !!!!
Чому ж людська „доля”,
Не така ???
В кінці життя,
Завжди блякне –
Людська краса.

Від весни до осені,
У листка – суцільна краса.....15.10.05 року

*****
Осінні квіти-
Наївні мрії.
Чому згоріли-
Мої надії ???

*****
Іду по ковдрі земній,
Витканій листками.
Шлю я осені уклін,
За красу, яку не виразить словами.

За багрянець цих листків,
І за їх кружляння.
І за те - що я зумів,
Піймати мить осіннього дерзання.

Тобі ж, тобі, я скажу-
Природи я обранець.
Душу й тіло віддаю -
За листковий танець. 17-40, Неділя,
23.10.05 року,
Барахти- ліс –окіп.
*****
Прийшов місяць листопад-
А дерева голі.
Щось прийшов він невпопад-
Листя уже долі.
(листя на землі вже-кволе.)
Перший мороз-
Першою- липа постраждала.
Опало її листя-
Липа гола стала.
Назавтра –вже інші дерева,
Морозу піддавшись,
Познімали одежу із себе-
Красу свою віддавши.
Зовсім мало таких,
Яких мороз ще роздіти не встиг.
Вони ще пручаються-
З літом прощаються. 31.10.05 року

*****
Серед зелені ялини-
Берізки жовтизна.
Бувають такі хвилини-
Природи дивина -тебе зупиня.

*****
В лісі пахне цвіллю-
Пізньої осені пора.
То листя від вологи пріє-
Димка виповза.

*****
******
В зажурі плакуча верба....
На листя зелене,
Як грім серед ясного неба,
Навалилася сніжна мана.

Лише початок листопаду
І листя осені ще раде.
Та ця безжалісна зима,
Невчасно зовсім, вже прийшла.

І розгулялась не на шутку,
Вже дві доби –
Сніги.... Сніги....
Що не проїхать, не пройти –
Сніги..... Сніги.....

Земля ще тепла, не замерзша,
Тому відразу сніг потік.
Калюжі, водяні озерця –
Це так повикабелювався сніг.

І у плакучої верби
Надія появилась.
Що від насильниці зими,
Хоча б на тиждень,
Вона відбилась. (13.11.07 р. Київ )

******

Рубрики:

.МОЇ ВІРШІ
.МОЇ АУДІО - ВІРШІ...
.МИТТЄВОСТІ ЖИТТЯ...

Комментарии (0)

!!!... Миттєвості життя_'' ВІДХОДИТЬ ЧАС '' ...!!!

Дневник

Воскресенье, 06 Февраля 2011 г. 12:02 + в цитатник

!!!... Миттєвості життя_'' ВІДХОДИТЬ ЧАС '' ...!!!

'' ВІДХОДИТЬ ЧАС '

*****
Зима.... весна –
Півроку це.....
Літо і осінь –
Дивись.... вже й рік мине....

Годинник тіка.... тіка....
Веде годинник відлік Нашого віку.!!...
Мить зупинись.!!!...
Прекрасна ти.!!...
Бо пори року –
Летять, немов у сні...... ( 9 січня 2009 р. м. Київ )
----------------------------------------------------------------
„ Наймудріший час – він все розставляє на свої місця.”

*****
Щастя - між двома скананнями годинникової стрілки.??....
Стрілка перед тим як перескочить – завмирає.!!!!....
Але потім стрілка все таки перескакує, гнана невблаганним плином часу, а Ми намагаємося вже коли й не наздогнати,
Чи випередити її, то бодай не відстати. ( 19 вересня 2008 р. м. Київ )

Стрілка на великому годиннику часу перескакує,
людей розділяє мертвий простір між двома перескоками долі.....

******
Не буває все назавжди...
Жив сьогодні – радуй всіх.!!
Не прожити життя дважди.....
Дарувати щастя – то не гріх.!!

Не буває щастя завжди....
Від нещасть не вберегтись.!!
Найбольніше – то душевні рани....
Вистоять стремись.!! (31.08.07 р.)

******
Ми плинемо, як ріка....
На берегах залишається
Наше минуле життя.
І не має часу зупинитись,
Життя лиш мелькає.....
Буває, що потік все змиває.

Щоб за життя зацепитись,
Потрібно не метушитись.

Тільки бажання йти вперед,
Зацепитись за галопуючий прогрес.

Виношувати нові ідейності,
Щоби не засосало болото буденності.
(31.08.07 р.)
******
Чому ж то час.??....
Незамінима, цінна річ.
Не жалує вже Нас......
Рубає спліч.!!!.....

Породжує пустоту:
- Януковича хулу,
- Юлькіну наглоту,
- Замість Шуфричів Портнови....
Такі рожі всі знайомі.....
І де він їх віднайшов.??...
Ну і час.??... –
Кумовський преферанс.??..... ( 20 травня 2008 р.)

******
Відходить час.....
Біжать роки.
Де нових взять.??.....
Уже не проживеш -
Життя ти навпаки.....

Ах ці роки.??....
Ах ці роки.??.... ( 13 лютого 2008 р.)

ВСЬОГО 40 - СЕКУНД, А ЦЕ ЦІЛИЙ РІК:

*****
Кожного дня –
63 хвилини життя
вонюча підземка вбива.
Кожного дня –
Туди, сюди.......
Сюди, туди –
Розтрачує мої роки...... ( 13.червня 1997 р.)

*****
Чому не можем дорожити-
Ми, тим що є.
Не можемо-
належної уваги приділити,
Найдорожчому, що в нас є.

Збігає час,
Збігає час !!!
І скільки раз,
І скільки раз !!!
Чаклунка ніч нам все згадає.
Збігає час !!! збігає !!! 12.11.2005 р.

*****
******
Молодими не зауважуєм весен....
Та всі наші весни,
Як і наші літа пораховано.
Скільки Нам ще відведено.???
Скілька Нам ще даровано.???

„Миттєвості життя”:

Життя

Хватить плакать.!!!
Хватить вить.!!!
Це ж мабудь прекрасно,
Що життя НАС шевелить.???
Хай навіть що - то й болить.???
Треба лиш сприймати
Все так як є.
Життя прекрасне.!!!
Воно твоє.!!!
Другого НАМ дано
не буде.......
Зрозумійте це ВИ ЛЮДИ.!!!
І радуйтесь всьому:
- Кожній квіточці,
І кожному листку,
- Поцілунку і ляпасу,
- Метелику і паутинці,
Осінньої днинки.
- Вітру і дощу,
- Холоду й теплу.
- Сонцю й місяцю,
- Кожній травинці,
- Любій новій днинці..!!!! 1997 – 2006 р.
(17.07.1997 р. – 11.-09.06 р.)

*****
І добре й погане,
І радісне й прикре.
Життя це омана -
Прийшло і зникло.

******
Земля крутиться
По колу.
А час стрімко
Ввись летить.
Це один з найбільших
Земних приколів –
Спішити жить.!! Спішити жить.!!

Розвиток людини
Йде по спіралі.
Це насправді так.
Кожне покоління йде далі,
Інший в нього навіть дурак.

По ночам нам іскорки маячать,
Недосяжні ці зірки.??
На якомусь із етапів
Земляни зблизька їх побачать, -
Між ними будуть курсувати
Вже космічні кораблі.

А допоки люди лише мріють.??
Порахувати зорі ще не вміють….
Манять, манять небеса,
Ця космічна невідомість і жага.!!! ( Ніч з 2 на 3 січня 2008 р. )

*****
Відходить час ???
-Так непомітно,
Втрачаєм миттєвості
Взяті у борг.

Відходить час ???
-Час вічний.
Це Нас життя
Зтирає в порошок.

(Відходить час.??
- Час не рухомий,
- Він з нами не знайомий.
По закону „ Сатани „
- зникаєм ми.!!!!!! )

Допоки не стерло
Життєве жерло.
Допоки пересуваєш ноги –
Взад – вперед.
Роби глибокий видох – вдох.
І сприймай старечий переполох.
На повну силу живи,
Відірвись від життєвої суєти.!!!
А не вдасться??
- Так тому і бути.
Подякувати за прожите
Не забути.!!!
І жити далі;
Повноцінним життям,
Крутить життя педалі....
І добре й погане буде ще Вам.
Віднайти душевну рівновагу,
Не послабити життєву тягу.!!!! 25.04.07 р.

*******
Час плине.!!
Час плине.!!
Все стрімкіш,
І стрімкіш.
Він Наші життєві хвилини
Відкида кудись вбік.!!

І ніч,
І день.
І вечір,
Досвіт.
Забирає все наосліп.
Не питає в Нас дозволу,
Відбира все без розбору.

Час плине.!!
Час плине.!!
Все стрімкіш,
І стрімкіш.

Життєве відлуння лиш лине.
Відлуння за дійсність живіш.!!

********
Час плине.!!
Час плине.!!
Розтрача
Наші життєві хвилини -
Без зупину,
Без зупину.!!
Наше життя
З пройдешньою хвилиною гине.
Все гине....
А час собі плине.!!
Ой плине.!!

******
Плине час.!!
Та стрімко як.??
Ні на мить не зупиня.
Простоїв у нього нема.

Завтра вже не буде Нас....
Він для інщих готовить плацдарм....
Для іншого життя.......

******
Плине час.!!
Та так стрімко.!!
Ми випадаєм із гнізда.
Життя наше,
Як пушинка.....
Дмухнув і нема.......

*******
Час плине.!!
Час плине.!!
Всьому є початок,
Всьому є кінець.
Не витрима часу,
Навіть здоров'я орлине.
Час зводить усе нанівець.!!!
29.07.07 р. с. Барахти

*******

Рубрики:

.МОЇ ВІРШІ
.ВІДХОДИТЬ ЧАС....
.МИТТЄВОСТІ ЖИТТЯ...

Метки: мої вірші

Страницы:

62 .... 3 2 [1]

LiveInternetLiveInternet

-Рубрики

-Музыка

-Поиск по дневнику

-Подписка по e-mail

-Интересы

-Постоянные читатели

-Статистика

.......... ПОДОРОЖІ ...........

Дневник

............ ЗИМА .............

Дневник

............... ВЕСНА ...............

Дневник

................. ЛІТО .................

Дневник

....... ОСІНЬ ......

Дневник

!!!... Миттєвості життя_'' ВІДХОДИТЬ ЧАС '' ...!!!

Дневник