хочу це перекласти колись. воно чудове.

Rachel Wiley – 10 honest thoughts on being loved by a skinny boy

1.
I say, ‘I am fat.’
He says ‘No, you are beautiful.’
I wonder why I cannot be both.
He kisses me
hard.

2.
My college theater professor once told me
that despite my talent,
I would never be cast as a romantic lead.
We do plays that involve singing animals
and children with the ability to fly,
but apparently no one
has enough willing suspension of disbelief
to go with anyone loving a fat girl.
I daydream regularly
about fucking my boyfriend vigorously on his front lawn.

3.
On the mornings I do not feel pretty,
while he is still asleep,
I sit on the floor and check the pockets of his skinny jeans for motive,
for a punchline,
for other girls’ phone numbers.

4.
When we hold hands in public,
I wonder if he notices the looks —
like he is handling a parade balloon on a crowded sidewalk;
if he notices that my hands are now made of rope.

5.
Dear Cosmo: Fuck you.
I will not take sex tips from you
on how to please a man you think I do not deserve.

6.
He tells me he loves me with the lights on.

7.
I can cup his hip bone in my hand,
feel his ribs without pressing very hard at all.
He does not believe me when I tell him he is beautiful.
Sometimes I fear the day he does will be the day he leaves.

8.
The cute hipster girl at the coffee shop
assumes we are just friends
and flirts over the counter.
I spend the next two weeks
mentally replacing myself with her
in all of our photographs.
When I admit this to him
we spend the evening taking new photos together.
He will not let me delete a single one of them.

9.
The phrase “Big girls need love too” can die in a fire.
Fucking me does not require an asterisk.
Loving me is not a fetish.
Finding me beautiful is not a novelty.
I am not a fucking novelty.

10.
I say, ‘I am fat.’
He says, ‘No. You are so much more’,
and kisses me
hard.

не хочу загубити. випадкове, але проникливе зовсім.
йосиф бродський, 1971, ялта.

* * *
E.R.

Второе Рождество на берегу
незамерзающего Понта.
Звезда Царей над изгородью порта.
И не могу сказать, что не могу
жить без тебя - поскольку я живу.
Как видно из бумаги. Существую;
глотаю пиво, пачкаю листву и
топчу траву.

Теперь в кофейне, из которой мы,
как и пристало временно счастливым,
беззвучным были выброшены взрывом
в грядущее, под натиском зимы
бежав на Юг, я пальцами черчу
твое лицо на мраморе для бедных;
поодаль нимфы прыгают, на бедрах
задрав парчу.

Что, боги, - если бурое пятно
в окне символизирует вас, боги, -
стремились вы нам высказать в итоге?
Грядущее настало, и оно
переносимо; падает предмет,
скрипач выходит, музыка не длится,
и море все морщинистей, и лица.
А ветра нет.

Когда-нибудь оно, а не - увы -
мы, захлестнет решетку променада
и двинется под возгласы «не надо»,
вздымая гребни выше головы,
туда, где ты пила свое вино,
спала в саду, просушивала блузку, -
круша столы, грядущему моллюску
готовя дно.

чудове про канаду (десь у мене була схожа мапа америки):



знайдене в тетяни боровикової, вона ж oryx-and-crake, вона ж – російська перекладачка маргарет атвуд (що, мабуть, нескладно помітити з нікнейму), робертсона девіса і не тільки їх, але саме їх у її перекладах я останнім часом читаю з диким захопленням.
мій улюблений шматок з «бунтівних янголів», щоб ви зрозуміли, наскільки це насправді крутезно (саме в сенсі перекладу улюблений, я його вже зо два місяці, відколи прочитала книжку, всім наводжу як приклад дивовижності робертсона девіса та якості російської версії):

"Именно к этой цели мы будем стремиться: беседа и веселье — я надеюсь, вызванные чтением Нового Завета. Не могу сказать, что в этой книге много забавного, хотя и Христос однажды пошутил, играя словами, над новым именем Петра, которое сам же ему дал: «Ты — Петр, и на сем камне я создам Церковь Мою». Конечно, имя Петр — по-гречески «петрас», «камень». Это можно было бы перевести как «Ты крут, и на сей круче я создам Церковь Мою», тогда каламбур отчасти удалось бы передать, но, наверное, не стоит этого делать".

і оригінал:

“That’s what we’re going to attempt here; talk and jokes—I hope—rising out of the reading of the New Testament. Not that it’s a great book for jokes, though Christ once made a pun on Peter’s new name that he had given him: 'Thou art Peter and upon this rock I will build my church'. Of course Peter is petras, a stone, in Greek. If that were translated 'Thou art Rocky and upon this rock I will build my church,' people would get the point, but it would hardly be worth it.”

о, і хороші новини від тетяни боровикової ж – якщо все буде добре, то ближчим часом, десь восени, з'явиться третя книжка з «корнішської трилогії» девіса. виглядає на те, що другу частину цієї трилогії я дочитаю сьогодні: воно таке шалено смачне, що відірватися неможливо, і що далі, то захопливіше.

авторка інсталяції – jenny holzer. нью-йорк, 2005.
текст – арабська поетка mohja kahf.



There is a World Love Center in my ribcage
There is a World Hate Center inside me too
The fires have begun. The fires have begun,
And I don’t know which one
Is going to crumble first.

Marcin Świetlicki - Olifant

Zobaczyłem światło więc przyszedłem. Zadzwoniłem i otworzyłaś.
Nie przyszedłem rozmawiać, nie przyszedłem się kłócić,
nie przyszedłem prowadzić odwiecznej wojny.
Ja przyszedłem się kochać.
Mam już jeden nóż w plecach i nie ma tam miejsca na następne.
Odpada dylemat: kawa - herbata?
Przyszedłem się kochać.
Zobaczyłem światło więc przyszedłem. Zadzwoniłem i otworzyłaś.
Nie przyszedłem rozmawiać. Nie przyszedłem namawiać.
Nie przyszedłem zbierać podpisów. Nie przyszedłem pić wódki.
Ja przyszedłem się kochać.

про всяк випадок - наче переклад

ше раз іра шувалова, яка точно знає шось, про шо я боюся.

привітай мене з міста якого на мапі нема
привітай мене з міста далекого в нас тут зима
наші дні закороткі а відстані завеликі
а у тебе блаженна відсутність координат
просторових і часових. твоє місто сад
де із квітів тече нескінченний тягучий липень

просотай мені нитку із літа у сіре ніде
ти читав про героїв — і ось твій герой він іде
на двобій із потворою у лабіринтах провулків
в нескінченних порожніх кімнатах прийдешнього дня
будь змією змією мій янголе шкіру міняй
будь містичною мушлею плоть запроторюй за стулки

я твій лицар гавейн ланселот дон кіхот паладин
час хитає бичачими рогами. як я один
цього монстра звоюю пройду через тернії пішки?
будь мені аріадною янголе будь мені а
там побачимо. нас розривають зірки і слова
нам розлючені фурії фатуму ставлять підніжки

я твій лицар я твій менестрель ланселот містер ікс
проведи і лиши мене янголе. лета не стікс:
забувай — це вродливим і пещеним хлопчикам личить
наші завтрашні дні в нас за спинами гострять ножі
якщо літо скінчиться мій янголе просто біжи
через мохом порослі мости в авалони суничні

тільки знову і знову пиши мені звідти. на склі
на піску на камінні на вітрі на тілі на тлі
потемнілого листя на мокрому небі нічному
натомившися нищити монстрів в священній землі
я до тебе прийду —
і це буде дорога додому

Wanted, wanted: Dolores Haze.
Hair: brown. Lips: scarlet.
Age: five thousand three hundred days.
Profession: none, or "starlet"

Where are you hiding, Dolores Haze?
Why are you hiding, darling?
(I talk in a daze, I walk in a maze
I cannot get out, said the starling).

Where are you riding, Dolores Haze?
What make is the magic carpet?
Is a Cream Cougar the present craze?
And where are you parked, my car pet?

Who is your hero, Dolores Haze?
Still one of those blue-capped star-men?
Oh the balmy days and the palmy bays,
And the cars, and the bars, my Carmen!

Oh Dolores, that juke-box hurts!
Are you still dancin', darlin'?
(Both in worn levis, both in torn T-shirts,
And I, in my corner, snarlin').

Happy, happy is gnarled McFate
Touring the States with a child wife,
Plowing his Molly in every State
Among the protected wild life.

My Dolly, my folly! Her eyes were vair,
And never closed when I kissed her.
Know an old perfume called Soliel Vert?
Are you from Paris, mister?

L'autre soir un air froid d'opera m'alita;
Son fele -- bien fol est qui s'y fie!
Il neige, le decor s'ecroule, Lolita!
Lolita, qu'ai-je fait de ta vie?

Dying, dying, Lolita Haze,
Of hate and remorse, I'm dying.
And again my hairy fist I raise,
And again I hear you crying.

Officer, officer, there they go--
In the rain, where that lighted store is!
And her socks are white, and I love her so,
And her name is Haze, Dolores.

Officer, officer, there they are--
Dolores Haze and her lover!
Whip out your gun and follow that car.
Now tumble out and take cover.

Wanted, wanted: Dolores Haze.
Her dream-gray gaze never flinches.
Ninety pounds is all she weighs
With a height of sixty inches.

My car is limping, Dolores Haze,
And the last long lap is the hardest,
And I shall be dumped where the weed decays,
And the rest is rust and stardust.

(усе-таки англійською воно звучить безмежно ліпше, ніж у російській версії. суцільна музика. я закохалася в останню строфу.
о, і в мене сьогодні була остання пара з цією групою, й говорили ми якраз про «лоліту». дуже гарно й душевно вийшло, аж навіть трошки сумно, шо в нас лишився тільки залік. сподіваюся, наступного року теж матиму нагоду читати американську прозу)

за півтори з хвостиком доби до іспиту перечитую конспекти з різних літератур. мені подобаються мої конкспекти – там лад, який рідко буває в голові, красиві літерки, короткі фрази, багато прізвищ письменників, яких коли-небудь треба почитати, не так уже й багато прізвищ, записаних неправильно.
з мене могло вирости шось хороше.
у конспекті з англійської літератури, з одного з найкращих предметів за всю магістерку, про джойса: деніел шварц пропонує читати «уліса» через призму бродського, «одисей – телемахові». й тут же – цитата з бродського, for reasons unknown англійською. й мені страшенно подобається цей вірш саме в англійській версії.

Odysseus to Telemachus
Joseph Brodsky

My dear Telemachus,
The Trojan War
is over now; I don't recall who won it.
The Greeks, no doubt, for only they would leave
so many dead so far from their own homeland.
But still, my homeward way has proved too long.
While we were wasting time there, old Poseidon,
it almost seems, stretched and extended space.

I don't know where I am or what this place
can be. It would appear some filthy island,
with bushes, buildings, and great grunting pigs.
A garden choked with weeds; some queen or other.
Grass and huge stones . . . Telemachus, my son!
To a wanderer the faces of all islands
resemble one another. And the mind
trips, numbering waves; eyes, sore from sea horizons,
run; and the flesh of water stuffs the ears.
I can't remember how the war came out;
even how old you are--I can't remember.

Grow up, then, my Telemachus, grow strong.
Only the gods know if we'll see each other
again. You've long since ceased to be that babe
before whom I reined in the plowing bullocks.
Had it not been for Palamedes' trick
we two would still be living in one household.
But maybe he was right; away from me
you are quite safe from all Oedipal passions,
and your dreams, my Telemachus, are blameless.

і оригінал...

Lost in Translation
James Merrill

For Richard Howard

Diese Tage, die leer dir scheinen
und wertlos für das All,
haben Wurzeln zwischen den Steinen
und trinken dort überall.

A card table in the library stands ready
To receive the puzzle which keeps never coming.
Daylight shines in or lamplight down
Upon the tense oasis of green felt.
Full of unfulfillment, life goes on,
Mirage arisen from time's trickling sands
Or fallen piecemeal into place:
German lesson, picnic, see-saw, walk
With the collie who "did everything but talk"—
Sour windfalls of the orchard back of us.
A summer without parents is the puzzle,
Or should be. But the boy, day after day,
Writes in his Line-a-Day No puzzle.

He's in love, at least. His French Mademoiselle,
In real life a widow since Verdun,
Is stout, plain, carrot-haired, devout.
She prays for him, as does a curé in Alsace,
Sews costumes for his marionettes,
Helps him to keep behind the scene
Whose sidelit goosegirl, speaking with his voice,
Plays Guinevere as well as Gunmoll Jean.
Or else at bedtime in his tight embrace
Tells him her own French hopes, her German fears,
Her—but what more is there to tell?
Having known grief and hardship, Mademoiselle
Knows little more. Her languages. Her place.
Noon coffee. Mail. The watch that also waited
Pinned to her heart, poor gold, throws up its hands—
No puzzle! Steaming bitterness
Her sugars draw pops back into his mouth, translated:
"Patience, chéri. Geduld, mein Schatz."
(Thus, reading Valéry the other evening
And seeming to recall a Rilke version of "Palme,"
That sunlit paradigm whereby the tree
Taps a sweet wellspring of authority,
The hour came back. Patience dans l'azur.
Geduld im. . . Himmelblau? Mademoiselle.)

Out of the blue, as promised...

The Love Song of J. Alfred Prufrock
Thomas Stearns Eliot

S’io credesse che mia risposta fosse
A persona che mai tornasse al mondo,
Questa fiamma staria senza piu scosse.
Ma perciocche giammai di questo fondo
Non torno vivo alcun, s’i’odo il vero,
Senza tema d’infamia ti rispondo.

Let us go then, you and I,
When the evening is spread out against the sky
Like a patient etherized upon a table;
Let us go, through certain half-deserted streets,
The muttering retreats
Of restless nights in one-night cheap hotels
And sawdust restaurants with oyster-shells:
Streets that follow like a tedious argument
Of insidious intent
To lead you to an overwhelming question. . .
Oh, do not ask, "What is it?"
Let us go and make our visit.

In the room the women come and go
Talking of Michelangelo.

The yellow fog that rubs its back upon the window-panes
The yellow smoke that rubs its muzzle on the window-panes
Licked its tongue into the corners of the evening
Lingered upon the pools that stand in drains,
Let fall upon its back the soot that falls from chimneys,
Slipped by the terrace, made a sudden leap,
And seeing that it was a soft October night
Curled once about the house, and fell asleep.

And indeed there will be time...