сьогодні в інституті томи аквінського випадково втрапила на відкриття виставки володимира домчука.
біс із нею, з претензійною й надуманою назвою серії, виписаною коньячним шрифтом. біс навіть із тим, що автор виявився не ідеальним лектором, тому дивитися було значно цікавіше, ніж слухати – i'm ok with that, але ж відкриття виставки.
зате які то картини (тут варто би поставити багато захоплених знаків оклику, бо багато знаків оклику – якраз те, що я від них відчуваю). їх хочеться почіпати, лизнути, хочеться пірнути в них чи хоча б залізти по лікті. страшенно живі, страшенно тактильні, страшенно потужні. ті фотографії, які я тут викладу, не передають прекрасності – вона в об'ємі, в рельєфі – так що заходьте в інститут томи аквінського, виставка там до кінця березня.
(і так, я знаю, що не можна чіпати творів мистецтва, але не втрималася й одну трошечки погладила, з самого краєчку, ніхто й не помітив. крутезно).
користуюся присутністю сканера в безпосередній близькості до мого столу – він зробив уже багато корисного, пора й чогось приємного.
от, ловіть: «гамлет» з ілюстраціями владислава єрка. далеко не все, тільки те, що мене найбільше чіпляє (і чого нема на сайті абабагаламаги).
There is a World Love Center in my ribcage
There is a World Hate Center inside me too
The fires have begun. The fires have begun,
And I don’t know which one
Is going to crumble first.
знову.
мої грудневі музики з ласт.фм-у лежать і чекають, поки я їх тут повішу, але хай там, не хочу їх зараз чіпати.
знайшла чарівне – happy 2 b sad (назва, в принципі, доволі непогано описує те, що відбувається на ілюстраціях). зараз воно мене добряче чіпляє. наприклад, так: