сьогоднішнє. не знаю, чому, але треба було його написати. сподіваюся, йому просто захотілося бути написаним, а не шось важливіше.

колись це місто мене дістане,
що я не зможу у ньому більше -
і буде сірий вокзальний ранок
і кілька сірих вокзальних віршів.

якби курила, ще сірий попіл
вписала б, певно, до атрибутів.
а місто раптом насниться потім -
таке нелюбе, таке забуте,

що навіть імені не лишилось.
і буде стільки мурах по шкірі,
і так болітиме всеньке тіло...
скажу - ніхто, проте, не повірить

у ностальгію, у снів реальність,
в буття такого дивного міста.
тоді мені зрозуміло стане,
що повертатися надто пізно.

і байдуже, чи моя провина,
чи жарт якогось дурного бога -
колись це місто мене покине,
а я ж ніяк не зможу без нього.