Уявіть собі ситуацію, Ви їдете у радгосп, купляєте там м'ясо, кишки, сало, овочі і домовившись із приватною м'ясопереробною фабрикою виготовляєте, що? - ковбасу. Потім, влаштувавши питання з "санепідемом", податківцями та іншими владними закладами Ви виходите в торгівельну мережу і пропонуєте свою вистраждану ковбасу нашим громадянам. Але не просто продаєте її, а й ще доплачуєте їм, наприклад по п'ять карбованців, щоб вони її скоштували...
- "Так це ж - нонсенс!" - Скажете Ви. - "Так, нонсенс" - відповімо ми.
Але, саме така, подібна, ситуація складається зараз між українськими естрадними виконавцями, які прагнуть представити свої концертні програми, або відеокліпи багатомільйонній аудиторії глядачів, і деякими приватизованими телеканалими.
Почнемо з того, скільки коштує, для вітчизняного співака, проведення одного концерту, наприклад, в Національному палаці "Україна". Перш ніж почати переговори із дирекцією палацу "Україна", необхідно зробити саме концертну програму. А це - власне пісні у яких є автори (поет та композитор), які за свій інтелектуальний труд беруть гроші. В середньому одна пісня коштує 1000 доларів, потім - аранжувальник. Це ще 200-300 доларів. Потім "живі" музиканти (одна сесія від 30 до 50 доларів). І нарешті з'являється - пісня. А їх в концертній програмі близько 20-ти.
Йдемо далі. Балет, який оточує виконавця. Потрібні повсякденні репетиції, а головне концертні костюми. Не будемо калькулювати затрати на костюми, бо це копійки в порівнянні з сценічним оформленням та арендною платнею концертного залу. Тут вже мова йде про десятки тисяч доларів. Потім, саме, створення телеверсії концерту. Два потужних крани для телекамер, ПТС (телестудія на колесах), оператори з камерами, режисер монтажу, звукорежисер, монтувальники, водії тощо. Далі, інформаційні екрани, щоб глядач, який сидить на гальорці, міг бачити виконавців "крупняком". Та всього не запам'ятати. Так що, в середньому, такий концерт коштує від 40 до 60 тисяч доларів.
Ви спитаєте. - А де виконавець бере такі шалені кошти? Алеж пісні, це не ковбаса, і на них бізнес не побудуєш?
Відповідаємо. - Для цього існують друзі-меценати, яким не байдуже мистецтво. Вони й допомогають, хто скільки може, але не зовсім "на шару". Приходить час і у бізнесмена підходить День народження, або дитина влаштовує свій шлюб. І тоді виконавець їде в ресторан і там співє ювіляру, тішить, так би мовити, гостей. В цьому нема нічого принизливого, бо бартер повинен існувати у всіх сферах діяльності.
І от нарешті все це позаду. Концерт проходить під "браво і біс", телеверсія концерту зроблена і настає час розміщення його на телебаченні.
Але не тут то було. Щоб показати власну роботу своїм співвітчизникам виконавеці повинен заплатити певні гроші музичному продюсеру телеканалу, (бажано в конверті, та ще з посмішкою на обличчі і принизливо зігнутою спиною), бо він же стоїть, мається наувазі виконавець), а пан продюсер сидить за власним столом у власному кабінеті.
Зразу ж хочемо попередити, що подібна ситуація не є типовою і що існують телеканали які з радістю беруть музичний матеріал і розміщують його на своїх каналах, хоча грошей за це не платять, а винні б були. Наприклад, в Америці, та й в решті країн "цивілізованого" світу, за виготовлену музичну продукцію платять гроші виробнику, тобто - виконавцю, а не вимогають їх з ньйого. Тако ж, за ситуацію, як в нашому випадку, передбачена стаття карного кодексу.
Юрій Звягінцев