Ви мене, як сина, обнімали,
Захищали від тривог усіх.
Тож і слів, і квітів Вам замало...
Цілий світ поклав би Вам до ніг.
______

Поспішаю стежиною в школу.
Я щасливий такий, як ніколи.
Усміхається сонце мені,
Журавлині лунають пісні.
Вітер листя жбурляє під ноги,
Манять в далеч крилаті дороги.
Я на крилах лечу в рідний клас,
Бо чекає там вчителька нас.
____

Ми прийшли у перший клас.
Зустрічає радо нас
Вчителька, неначе мама,
Й розмовляє щиро з нами...
_
Що робить, я не знав,
Як тебе не впізнав.
Ніби ти і не ти -
Сколихнулись світи.
Та озвалось серденько моє,
Як почуло, що б'ється твоє.
__
Десь там, в саду під небом синім,
Знов назвете мене Ви сином.
Я обніму Вас, поцілую,
Бо Вас, мов матінку, шаную.
_
Гамір припинився. Тиша навкруги.
Здалеку всміхються кручі-береги.
Ми ідем стежиною, тільки я і ти.
Ось і перетнулися наші два світи.
_
По місячній доріжці ми йдемо
Удвох з тобою й мрії несемо.
Твоя рука в моїй руці.
Сльоза збігає по щоці.
_
Повертаюсь щасливий зі школи.
Я не був отаким ще ніколи.
А довкола така вже краса!
Веселяться самі небеса.
Он метелики юно-барвисті,
Наче квіти, тріпочуть у листі.
Світ казково-грайливий, як в сні.
Це ж всміхнулась кохана мені.
Серце в грудях, як скрипка, бринить,
Бо як любиш, то й хочеться жить.
__
Карооке сонце світить, ніби в сні.
Лагідно всміхається вчителька мені.
Вітер кучерявий і небесна синь -
Це неначе мати і маленький син.
__
Ну а щастю у вічі поглянуть несила.
Усміхнулась до мене моя вчителька мила.
В грудях серце завмерло, зупинилось на мить.
Я щасливий: душа, ніби пісня, бринить.
__
Знову я іду у школу.
Білосніжне все довкола.
Під ногами сніг хрустить,
Ген снігур кудись летить.
А синички, дві сестрички,
Позирають з годівнички,
Як горобчики крилаті
На даху сидять, на хаті.
__
Цей солодко-пекучий спомин
Мою душу навік обпік:
Вкотре вітер берізку ломить,
А вона все продовжує жить.
___

Сині волошки в жовтому житі,
Тішаться яблука, соком налиті.
Бджілки літають лугом духмяним:
- Хлопче, ходи, політаєш із нами!
_
Бабине літо вквітчало волосся.
Сонце всміхнулось - і раптом здалося:
Літечко любе вернулось на мить.
...Тільки от скрипка осіння бринить.
_
Зеленіє шпориш біля хати.
Йдуть стежиною хлопчик і мати.
Усміхаються мальви у сні,
Вітерець їм співає пісні.
Подорожник щось шепче з порога
Про крилаті широкі дороги,
Про рожевий далекий лиман
І життя, що так схоже на лан.
Кровавник і полин обнялися,
Вони б з радістю в світ подалися,
Тільки корінь приріс до землі:
Вам не зрушити з місця, малі.
...Пролітають у небі хмарки,
А за ними - дитячі роки.
І стежина та сама в'юнка
Проводжає вже в даль юнака.
_
-Милий хлопчику Юрасику,
Відпусти мене, карасика.
Другом щирим тобі буду.
Перли з дна тобі добуду.
_
Хвалився наш сірий Гусак:
- Я швидше лечу, ніж літак.
А Качур промив йому мізки:
- Тебе ж не відірвеш від миски!
До того ж півдня ти бредеш від ставка...
Хтось бачив такого, як ти, літака?
__
Я рахую в небі зорі,
Знаю, хто живе у морі.
В рюкзаку лежить букварик.
Мамо, я уже школярик.
__
Новий рік у січні.
Лютий на порозі.
Плаче сіра пташка
На страшнім морозі...
__
Мила,
ти мені подарувала крила -
і я став метеликом.
_
Буйний вітер стих.
Розіллявся сміх.
Я забуть не зміг
Осяйних доріг.
Зоряна краса.
Місяць зависа.
В небі молодім
Збудував хтось дім.
Кароокий світ
Із юнацьких літ
Понесу в життя,
Мов мале дитя.
(Вірші із збірки "Зеленіє шпориш біля хати": поезії /В.А.Криловець.- Луцьк: ПВД "Твердиня", 2014)