День сонячний... Ні хмарочки на небі...
А ось учора гримала гроза.
І за сльозою гіркою сльоза
По склу котилась, мов прорвалась гребля!

Так гром гримів і блискавки літали,
Неначе світ рушав в тартарари!
Ну, нащо, Дощ, ти додаєш жури?
Хіба тобі людського горя мало?!

І Дощ ущух, пішов до виднокраю,
Незграбні хмари сірі відповзли...
Щоб посміхнутись людоньки могли,
Знов сонце з неба радісно нам сяє.

Тепер Веселка грає-виграє -
Весни-Веснянки подруга всевічна,
Та робить купол неба симпатичним,
Ніж той, який в оцю хвилину є!

А я ще й розмалюю небеса,
Нехай засяють райдужно над нами,
Піднівшись коромислом над домами!.. -
Хай буде незрівняною краса!

Валентина Бородай

Відлетіло літо з клином журавлиним,
Осінь листопадом світ вінчає знов...
Стали, як корали, ягоди калини
І вогнем палають посеред дібров.

Ми зібрали з братом впале листя клена,
І сплели матусі райдужний вінок.
Він такий казковий, хоч і не зелений,
Й від роси ізрання трішечки підмок!

Нашому дарунку мама буде рада,
Нас притисне ніжно до своїх грудей...
Лише шкода літа, що уже позаду!
Ми за ним сумуєм майже кожен день!

Валентина Бородай

Стелить осінь під ноги килим жовто-багряний...
Нині вересень пахне ще медово-духм'яно...
Розкуйовджений вітер, невсидючим хлопчиськом,
До красуні-калини не пускає і близько!

А калинонька мила, мов дівча, рожевіє,
Свої очі ховає під розпушені вії...
Та від дотиків вітра тремтить без упину,
Розуміючи - в нього вона не єдина!

Ну, а вітер зриває із калини намисто,
І псує її плаття, наче осінь,барвисте!..
А жалю, ані крихти, в його серці немає...
Ой, за віщо калина так жорстоко страждає?!

Пригорну я до серця горезвісну калину,
Заспіваю їй пісню восени солов'їну;
Витру хусткою легко, геть заплакані очі...
В ній прокинеться знову дивний настрій дівочий!

25.09.2019 року

Гарного вам настрою! Будьте здорові та щасливі!

Валентина Бородай

Там, де сяє зірка золота,
Літо добіга до небокраю.
Нині всюди скошені жита...
Осінь незабаром нас чекає.

Небо ясно дивиться іще
Поглядом привітним волошковим...
Та в душі вже зачаївся щем,
Наче у розлуці з милим домом...

Я зберу рожеві пелюстки -
Вистелити літечку доріжку...
Тільки ще, хоть трохи, залюбки
Хай в росі побродять мої ніжки!

Хай ще вітер буде цілувать
Ґуби щохвилини розпашілі...
Хай ще огортає благодать
Рідну землю ангельськими крильми.

Літо швидкоплинне промине,
Як, такі нечасті нині зливи...
Та воно, яскраво-осяйне,
Завжди буде в подумках щасливих!

Валентина Бородай

Над ставком застиглим Верба нахилилась,
На поверхню сльози падали печаллю...
А душа блукала, наче в задзеркаллі,
Бо в коханні Верба дуже помилилась!

О, яким чарівним був весняний вечір,
Від любові в серці вигравали струни!
Втім коханий стрімко відвернувся, сумно,
Хоч здіймались руки милому на плечі...

Їй би здогадатись, що всьому причина -
Ніжне загравання подруги-Берізки!..
І ховає Верба в чистих росах слізки,
Щоби не дізнались про її кручину!

Не горюй, тендітна! Скоро все минеться!
І любов розквітне після злих морозів!
І тоді від щастя лише будуть сльози -
Тобі Доля, вірю, щиро посміхнеться!

Валентина Бородай

Мені наснилась райдужна Весна
Та солов'їне тьохкання грайливе...
І посмішка щаслива осяйна
Майнула на обличчі пустотливо.

Радію я Весні, немов дитя
Радіє довгожданній забаганці...
Вона - моє щасливе майбуття...
Думки мої - то вічні її бранці!

Хай буде літо, осінь чи зима,
Весну я день і ніч в душі плекаю.
Пори для мене кращої нема,
Аніж цвітіння батьківського краю!

Весна, хоча б якою не була,
Напоїть Долю чистою водою...
Аби душа довіку не змогла,
Бодай на мить, зустрітися з зимою.

Валентина Бородай

Мамо моя, мамо! Мила моя ненько!
О, якби ти знала, як болить серденько!..
Бачу тебе часто в вишнях біля хати
У нічних видіннях, в споминах крилатих.

Ти мені сорочку, мамо, гаптувала,
Світлими нитками радість зазивала.
І рушник весільний у волошках синіх
Сонячним світанком вишила дитині...

По росі ранковій провела в дорогу,
І благословення попросила в Бога.
Витирала сльози... Так тремтіли руки!
Відчувала, мабуть, що навік розлука...

Скільки літ майнуло - знає лиш Всевишній.
Постаріли нині біля хати вишні...
Вже тебе немає, рідна моя ненько...
За тобою й досі ще болить серденько!



Валентина Бородай

Я дивилась в синє небо,
Та зверталась знов до тебе,
Боженьки Всевишнього мого:
Най летить здаля лелека,
Сяде десь недалеку...
Щоб скоріш діждались ми його!

Нам не треба перлів низку!
Принесе хай нам колиску
Iз маленьким гарним дитинчам!
Сколихне дзвіночок в домі
Відчуття ще незнайомі... -
Радість нашим зжуреним очам!

Притулю до свого серця
Оченят його озерця...
Та скажу "спасибі" тобі, Бог!
I хоч спека, хоч і зливи -
Дуже станемо щасливі,
Бо тепер ми будемо утрьох!!!

Валентина Бородай

Тече Дніпро між скель гранітних,
Знайомий Острів обійма.
Несе здаля цому привіти
Від тих, кого уже нема. -

У вирій птахами злетіли
Вони, у синю далечінь...
Не донесуть назад їх крила,
Лише майне самотня тінь!

Давно своїм життям цікавим
Козацька Хортиця живе.
Цілують вранішні заграви
Минуле місто осяйне.

Розносить вітер легкокрилий
Церковні дзвони над Дніпром;
Гойдає верби пустотливо,
Так залихвацько, та з добром...

Життя ж минає швидкоплинне,
Неначе свічечка згоря...
Гірчить, мов з присмаком полину...
Та зійде вранішня зоря

І розмалює все довкола
В красу, неначе маків цвіт...
Співати буде серце соло,
Мов соловейко, на весь світ!

10.05.2019 р.

Валентина Бородай

Ось і знову весна прилетіла сюди,
А за нею і клин журавлиний.
Відзвеніли струмки кришталеві води,
Пригорнувшись на мить до калини.

Зашуміли гаї, заспівали вітри,
Наче пісню вночі колискову...
А в чутливій душі вже немає жури -
Загубилась, мов сірість зимова.

І на крилах надій я до тебе лечу,
Моя радість ясна, на світанку.
Ти на плечі накинь чи кохання парчу,
Ти святкову мені вишиванку!

Закружляє любов, наче тих голуб'ят,
Буде вік нас в полоні тримати...
Бо не хочу я сам повертатись назад
До своєї самотньої хати!

Ти Жар-птиця моя! Ти - красуня моя! -
Найчарівніша дівчина в світі!!!
Навіть Землю тепер обійду... Знаю я,
Що такої мені не зустріти!

Кароока краса! Дай же руку свою! -
Я надіну весільну каблучку!
Щоб назавжди були у земному раю
Ми з тобою тепер нерозлучні!

Сонце лине цілий день з ранку на подвір'я...
А мій любий чоловік "чистить своє пір'я".
"Ти куди?! - Йому кричу навздогін затято. -
Підеш ти - і я піду до батьків до хати!!!"

Та не слуха чоловік, вуха мов заклало.
Сльози градом ллють з очей - горя йому мало!
Я пішла, а ось і він, як собака, слідом...
І благає: "Повертай! Нагодуй обідом!"

Не журись, коханий, ти, мій небесний світе!
Все пробачу, повернусь... Де ж тебе подіти?!
Та гляди ж-то, не дивись більше на жіночок!!!
Бо, як кішка, я тобі видряпаю очі!

Знову сонце цілий день лине на подвір'я...
Знову любий чоловік "чистить своє пір'я"...
Що ж робити з ним - ТАКИМ?! Хто мені підкаже?
Мабуть, вже тепер йому пір'ячко підсмажу!!!

Знову снігом замело рідне моє місто,
Хуртовина під вікном жалібно співа.
На побачення біжу, то й вдягла намисто... -
Буде в милого мого кругом голова!

Ой, Дідусю, Дід Мороз!
Мої щічки не морозь!
Відпочинь до ранку! -
Жде мене Іванко!

Я прогледів очі всі, ждучи свою милу,
І на зустріч так летів, наче вихор той!
На руках її носить буду, щоб любила!
Змалку саме я такий - доблесний герой!

Ой, Дідусю, Дід Мороз!
Ти Марічку не морозь!
Відпочинь до ранку
У снігу, на ганку!

Ось і ти, Іванко мій, легінь чорнобривий...
Як же холодно мені, майже вся тремчу!
Пригорнись, серденько! Тут, у моїх обіймах,
Будеш грітися завжди, майже досхочу!

Ой, Дідусю, Дід Мороз!
Наші щічки не морозь!
Відпочінь до ранку!
Добре нам з Іванком!!!

Щастя бути знову вдвох, що там холоднеча?!
Ми цілуємося з ним, наче голубки...
А мороз лютує хай, хоч і кожен вечір! -
У обіймах тепло нам стане навпаки!

Ой, Дідусю, Дід Мороз!
Наші щічки поморозь!
Бо цілує жарко
Милий мій Іванко!

Відлітає Осінь довгокоса У безмежний всесвіт відучора, Розгубивши сльози, наче роси На земних затьмарених просторах... Далі... Валентина Бородай

Мені наснилась знову полонина Та ніжної весни чарівний спів, І та неперевершена єдина, Яку в далекій юності зустрів! Далі... Валентина Бородай

Розвела чаклунка-осінь наші долі, як мости... Жовтий лист по світу носить там, де я і там, де ти... Повертайся, заклинаю! - Серце крається в журбі... Що в душі своїй плекаю - все, повір, віддам тобі!!! Далее... Валентина Бородай

Nata Vi

Новорічні свята - Диво-казка зимова чарівна, Де у санях зліта В неба синь Снігова Корол1вна... Далі... Валентина Бородай

Nata Vi

На місячному промені тріпоче зимна ніч... Я у полоні споминів, але не в тому річ! - Життя, неначе іскорка, у всесвіт кане в мить! Лише кохання блискавки довіку не згасить!!! Далі... Валентина Бородай КоХаНа