Над ставком застиглим Верба нахилилась,
На поверхню сльози падали печаллю...
А душа блукала, наче в задзеркаллі,
Бо в коханні Верба дуже помилилась!

О, яким чарівним був весняний вечір,
Від любові в серці вигравали струни!
Втім коханий стрімко відвернувся, сумно,
Хоч здіймались руки милому на плечі...

Їй би здогадатись, що всьому причина -
Ніжне загравання подруги-Берізки!..
І ховає Верба в чистих росах слізки,
Щоби не дізнались про її кручину!

Не горюй, тендітна! Скоро все минеться!
І любов розквітне після злих морозів!
І тоді від щастя лише будуть сльози -
Тобі Доля, вірю, щиро посміхнеться!

Валентина Бородай