14.11.2008|15:31|Интервью

Автор: Сергей Дойко

А далі вона конкретизувала: мовляв, донецькі чи луганські абітурієнти, які не володіють українською мовою, не мають права (!) вступати до вищих навчальних закладів. Адже це суперечить Конституції України в частині української мови як єдиної державної.

Можна лише уявити, якою була реакція на ці слова філолога Фаріон з боку тих-таки донецьких та луганських абітурієнтів. А ще - з боку їхніх батьків, родичів, близьких, друзів, товаришів, знайомих, земляків, мешканців Сходу України загалом. ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") вирішив поцікавитися в Ірини Фаріон, що було підставою сказаного нею в Івано-Франківську.

- Я не пам'ятаю дослівно, що я там розповідала. Йшлося про День української мови і писемності 9 листопада.

- Мову можна трактувати у кількох площинах. Перша площина - духовна. Друга - юридична. І третя - політична. Отже, якщо ми виходимо з юридичної площини, то державна мова у нас одна - українська. І не знати державної мови - означає не виконувати законів Конституції. А ті, які нехтують Конституцією, заслуговують на що? - На покарання.

У цій країні в усіх аспектах розбрат буде доти, доки народ нарешті не зрозуміє, що крім прав існують ще й обов'язки. І якщо ти своїх обов'язків не виконуєш, тебе слід притягати до відповідальності - до адміністративної і кримінальної. Отже, юридична площина була трактована саме в такий спосіб.

Існує і політична площина трактування мови - набагато гірша, ніж юридична. Тому що закон є гамівною сорочкою для незрілого суспільства і для суспільства, яке відбігло саме від себе. Мені здається, що Україна і є таким суспільством, яке перебуває в пошуках самого себе. Бо якщо би це суспільство себе знайшло, мовну проблему за 17 років воно би вирішило вже давним-давно. Щодо політичного трактування мови, то різні політичні сили в Україні використовують її ну просто розігруючи певну "мовну карту" і спекулюючи на настроях тих чи інших груп людей.

- Тому що в певних регіонах країни є люди, які не готові сприймати Україну як самостійну державу зі своєю мовою, своєю культурою. Скажемо відверто, за 70 років, можливо навіть за 350 років, було створено все-таки поняття "совєтського чєловєка". Це той, хто, самі розумієте, - "Мой адрес не дом и не улица, мой адрес - Советский Союз". Це та людина, яка не усвідомлює, що мова - не просто засіб комунікації. Мова - це етнічний визначник. Це ідентифікатор. Якщо не зупинити такі настрої, які в політичних розпалах сягають найвищої кульмінації, то "мовна карта" перетворюється на загрозу для самої країни.

- Я вважаю це грубим порушенням закону України. Нацменшини абсолютно в усіх школах зобов'язані вивчати державну мову. Уявіть собі на секунду: я - українка, приїхала до Польщі і поповнила українську національну меншину. Але якщо я шаную закони цієї держави, в мене не виникне навіть питання, якою мовою я буду тестуватися. Або, приміром, захотіла я вступити до московського університету. Чи буду я складати там історію Росії, наприклад, українською мовою?

Як це дозволило міністерство Ніколаєнка, а тепер підтвердило Міносвіти Вакарчука, назвавши цей період "перехідним"? Доки і куди ми будемо переходити? Та ж ми переступаємо через самих себе! Тому це є злочин, без сумніву, злочин. Позаяк ми порушуємо засадничі пункти Конституції, які навіть не підлягають обговоренню, бо входять до головної частини Конституції, вони є фундаментальними. І основними нехтувачами закону Конституції є навіть не люди звичайні, а державні посадовці, передусім - міністри.

- Знаєте, ми проголосили 1991-го на референдумі і сказали, що Україна буде незалежною державою. Статус державної українська мова отримала 1989 року. За 17 років державною мовою могли би вже заговорити навіть папуги і, напевно, деякі інші звірі. Тобто це є виправданням тих людей, які або політично упереджені, або розумово відсталі. В інший спосіб я цього не трактую. 17 років була можливість, щоби вивчити мову.

- Я думаю, що це спільна провина. Тому що "низи" обирають "верхи". А народ має владу таку, на яку він заслуговує. І нема чого владі тицяти пальцем на народ, а народові - на владу. Це, наразі, такий стан речей, які я, скажімо, як представниця політичної сили "Свобода" не сприймаю і тому трактую їх саме в такому стилі. Тобто це ніщо інше, як творення постколоніального шляху розвитку країни. Бо саме через систему освіти цю 10 статтю Конституції України можна було зреалізувати вже давним-давно. Тим паче, що ми ставимо на світле майбутнє, на молодих людей, на вільних людей, а не на тих, які вже не змінять своєї свідомості. Тобто слід будувати стратегічний розвиток держави, а не заклинюватися на тих людях, які категорично цього не бажають. Бо так ми знову консервуємо стан речей, неприродний для вільної держави.

- Слухайте, там живе 500 тисяч українців - 23 відсотки українців! А ті, які не українці, мають усвідомлювати, що Крим - це просто складова частина України. А Україна є унітарною державою. І на їхні "вибухи" треба щонайменше зважати. Тобто треба творити свою послідовну державницьку і незалежницьку роботу. А "вибухи" - ліквідовувати через притягнення до відповідальності тих людей, які ще не затямили, що державну мову мають знати всі! І не "вибухи" нас мають лякати, а лякати має ось ця гнило-ліберальна псевдодемократична влада.

- По-перше, слід змінювати також і закон про освіту, в якому один із базових пунктів має бути таким, що система освіти в Україні здійснюється винятково державною мовою. Крапка! Таким чином ми ставимо греблю для різнотлумачень. По-друге, державний посадовець не отримає державної роботи, якщо він не володіє державною мовою. Ось так ми закриваємо два шлюзи, через які й далі тече колоніальна ріка. Це дуже просто вирішити. Тому невипадково 2 вересня Янукович був автором законопроекту про державного службовця, один з пунктів якого передбачав, що державний службовець має володіти російською мовою... Державний службовець має володіти державною мовою! Якщо він не володіє державною мовою, принципово не розмовляє державною мовою, його треба позбавляти зарплати та накладати відповідні адміністративні стягнення.

- Яке це має значення? Не може бути сили обставин! Існує Конституція, існує сила закону, а не сила чиїхось примх! Якщо я приїду до Польщі і не знатиму польської мови, жодна сила обставин не виправдає моєї неповаги до цієї держави! Перестаньмо виправдовувати безсилля! Творімо сильних і вільних людей! Я щаслива, знаючи англійську, знаючи польську і знаючи чеську. Чому люди не хочуть бути щасливі від того, що вони опанують мову держави, яка дає їм життя?..

- Дається всім! До мови треба відкритися психологічно. Думаю, що це діють якісь підсвідомі комплекси і внутрішня агресія щодо України як самостійної держави.

Як прекрасно чути українську мову в устах татарина, в устах угорця, англійця і француза, коли вони зберігають чар свого акценту, оцей серпанок своєї мови! Тобто головне - почати говорити! А якщо ти робиш помилки, так хіба це... Хто не помиляється в цьому житті? Не помиляється найбільше той, хто не хоче вчитися. Тому проблема не в тому, що хтось погано говорить або не говорить. Проблема в тому, що ця людина внутрішньо, психологічно не готова прийняти українську мову. А це вже зі сфери психіатрії, а не лінгвістики і державотворення.