Все менше і менше стає людей, які мене розуміють, все більше і більше з'являється на мені одягу чорного кольору... Приходить поступово зима.

Падають останні стіни країни мого суспільного існування, країну мого буття пожирає самотність, поступово розширюючийся вірус, сукупність бактерій, що глумливо розмножуються на могилах моїх оптимістичних сподівань. Такої повільної, тихої, всепоглинаючої, мирної війни світ не спостерігав.

У кожного є (заїжджена фраза) "свой уютненький мирок", в який хочеться час від часу втекти... Дивно, але у мене ніколи не дохдили руки його створити... Мені потрібна своя країна, мені вистачить п'яти квадратних метрів... Малесенька країна самотності на двох... Місце розположення на мапі неважливе. Карпати чи Труханів чи київське метро, всеодно...

Хроніка минулої розмови...

Tosha (10:31 PM) :
Настрій припаскудний....
Tosha (10:31 PM) :
Мені такий подобається.
Tosha (10:31 PM) :
Але задоволення я від того не отримую, бо настрій паскудний.
Tosha (10:32 PM) :
Шкода, що ми з тобою посварилися...

...прощавай