Тетяна та Роман Власенки з дітьми під час святкування Нового року

Після анексії Криму українського росією Роман та Тетяна Власенки вирішили стати внутрішніми переселенцями та переїхали із Сімферополя до невеликого курортного містечка Ворзель під Києвом. Там вони збудували будинок і почали жити разом зі своїми 3-ма дітьми. Минуло 8 років і вони знову побачили російських солдатів – цього разу вже біля свого нового будинку. Про це вони розповіли російській службі Радіо Свобода.

Перші бої, про які стало відомо після рішення президента росії володимира путіна розпочати війну проти України, припали, крім Харкова, на передмістя Києва. Бої за Гостомель, де російські військові зайняли аеропорт, поступово поширилися і на прилеглі до нього населені пункти Бучу, Ворзель, Ірпінь. Після того, як місцеві жителі кілька днів провели у підвалах під обстрілами, у них почала закінчуватися їжа. Гуманітарні коридори для виїзду мирних жителів росія не відкривала, і родина Власенків вирішила на свій страх та ризик виїхати з міста та вивезти своїх дітей. 4 березня при спробі евакуюватися з Ворзеля вони потрапили під обстріл.

10 березня 2022 – 194 лауреати Нобелівської премії висловили свою підтримку українському народу та вільній незалежній українській державі перед лицем російської агресії. Наводимо нижче текст листа: “Подібно до того, як нацистська Німеччина напала на Польщу у 1939 році (використовуючи подібні трюки та фальшиві провокації) та на Радянський Союз у 1941, уряд російської федерації під проводом президента путіна розпочав необґрунтовану військову агресію – ніщо інше як війну – проти сусідньої держави, України. Тут ми ретельно добираємо слова, оскільки не віримо, що російський народ грає свою роль у цій агресії.

Усі разом ми засуджуємо ці військові дії та заперечення президентом путіним самої легітимності існування України.

Завжди є мирний шлях розв’язання суперечок; російське вторгнення грубо порушує Статут ООН, який каже, що “Всі члени мають утримуватися у своїх міжнародних стосунках від загроз чи застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності будь-якої держави”. Воно ігнорує Будапештський меморандум 1994 року, який зобов’язав росію та інші країни поважати суверенітет,незалежність та чинні кордони України.

Во время Революции достоинства украинское общество проявило чудеса самоорганизации. За 8 лет войны сети взаимопомощи и самообороны расширились и укрепились. Когда началось вторжение, невиданное по масштабам и жестокости, украинцы оказались готовы

Мы поговорили с активисткой из Харькова Викторией Яливец. Она занимается документированием военных преступлений (сотрудничает с организацией Truth Hounds) и помогает с эвакуацией (в сотрудничестве с "Украинскими рубежами"). Второй по величине украинский город захватчики с 24 февраля безжалостно обстреливают из систем залпового огня, бомбят с самолетов, применяют крылатые ракеты. По данным на 7 марта, в Харькове и области погибли 133 мирных жителя, в том числе 5 детей.

8 марта 2022 года, 6:30 утра.

- Вика, где вы сейчас и чем занимаетесь?
- Я со своей семьей сейчас нахожусь в доме под Харьковом. Не только по причине относительной безопасности, но также потому, что я занимаюсь вывозом людей из Харькова на своей машине - вначале привожу их сюда. Этот поселок под обстрел пока не попадал, хотя сюда уже несколько раз прилетали носители от "Смерча".

российские войска подошли со стороны Белгорода и точечно прорываются со стороны Пятихатки, то есть с севера - северо-востока. И вот теперь они пошли со стороны Балаклеи - Изюма. Нельзя сказать, что они хорошо контролируют эти территории. Скорее это некие "прорывные" ударные группы. А направление в центр Украины наши держат хорошо.

Я не могу сказать, что в Харьковской области спокойно, поселки бомбят. Под Мерефой, например, есть поселок Яковлевка, километров 40 от Харькова. По нему нанесли удар. Там жило 600 человек, 45 домов - все в труху. Зачем они это сделали, я не понимаю. Я не могу сейчас назвать точную цифру пострадавших, но от самого села практически ничего не осталось.


Яковлевка после бомбежки. Фото: МВД Украины

Петербургский поэт-романтик Поль Корде

Правда бывает страшной и очень горькой.
Правда лежит в бинтах на больничной койке,
Правда горит огнём в городах и селах,
Правда в пустых прилавках, закрытых школах.

Правда вскипает гневом в ответ на подлость,
Правда пройдёт сквозь ужас и безысходность,
Правда выходит грудью под ствол орудий,
Правда настигнет всех: подсудимых, судей...

Правда: мы все испортили и заплатим
Болью за боль, за копоть в разбитой хате,
Сумрак подвалов, ступени метро — убежищ,
Кровью за кровь — так хлещет, что не удержишь.

Но и у нас есть люди Земли и мира,
Те, кто не сотворяли себе кумира,
Те, кто желает света на всей планете,
Чтоб старики спокойны и живы дети...

Мы обязательно справимся. Как — не знаю.
Но этот лёд растает, и страх растает.
Самое тёмное время — перед рассветом.
Мы соберемся, вместе найдём ответы.

Слышишь? Весна! И скоро любовь воспрянет.
Вы продержитесь, пожалуйста, в поле брани.
Каждый, как может, боритесь за мир и правду.
Это и цель, и истина, и награда.

Автор: Поль Корде

А я люблю простих людей… Таких, які говорять щиро. Які сміються до дітей, не мріють про розкішну віллу. Які недоліки свої знаходять сили визнавати. У них всередині бої ведуться з темінню завзято. А я люблю людей простих, які уміють пробачати. Таких, що бачать власний гріх і вміють вчасно промовчати. Людей, які живуть життям. Саме живуть, а не існують. Їм не потрібен зайвий крам, вони кохання не купують. Людей, які своє плече підставлять у скрутну годину. І не згадають вам про це, як час якийсь потому сплине. Людей, що світяться добром, говорять правду просто в очі. Не зловживають за столом і помсти кривдникам не хочуть. Людей, які брудні плітки за спиною не стануть плести. Вони не слухають чутки, хай хто б хотів про щось донести. А я люблю людей простих, таких, які книжки читають І виглядають перший сніг, і визнають, чого не знають. Людей, які цінують мить і не чекають на суботу. У них в очах вогонь горить, а в серці віра та турбота. А я люблю людей простих, у чомусь геть неідеальних. Але справжнісіньких-живих! Не слід сприймати це буквально. Люблю людей, які лице своє за маску не ховають… Люблю людей – кричу про це! Кому? Навіщо? Я не знаю… Я вірю в силу тих людей, незримо сховану у них, Що серцем рветься із грудей. А я люблю людей простих, І пройде час, і змінить світ до невпізнанності усюди, Але не зникне вічний слід, який залишать світлі люди… © Огнєва Інелла

Рамочка від ЛИДАНА