"Все на світі, як вода,
Світла радість і біда.
Все тече і все біжить в нікуди,
Все на світі, як пісок,
Залиши на ньому крок,
Змиє все вода, було й так буде."


дивно все. зі мною щось відбувається, але я насправді не можу зрозуміти що саме.
це дивно і це мене трошки лякає. хоча, може й не зовсім трошки...
перечитувала сьогодні історію повідомлень. повідомлення різних людей, різних етапів мого життя.
сумно. все було інакше. все було більш щирим (?)

холодно. сумно. темно. одиноко.
інколи в мене з’являється бажання кричати. звати на допомогу, але кого звати?
ми всі зовсім інші. тепер ми вже інші.
вночі я розмовляю з душею.
відчуваю неспокій. і вона голосно кричить всередині, намагаючись вирватись на зовні.
друзі. здається, вони завжди поруч, але я стала німою. мовчу. роблю вигляд що все гаразд, бо не хочу допитів від них. не хочу чути співчування та несправжнє співчуття.
а ще, я не хочу додавати їм проблем. ну на фіг їм у додаток до їх траблів, ще й мої? типу бонус? ха...

сумно... сумно...
чому? навіщо? куди все зникає?
а може, це все дурість, і мені знов требу у "дурку"?
хз..хз...

янголи. часто думаю про них.

вибачайте мені, якщо вас не влаштовує те, що відбувається, але... це я.

"Я буваю не сама,
Я буваю у собі,
Я буваю, де ніхто не знає,
Я сідаю край вікна,
В небі хмари голубі,
Але й все ж вони колись зникають."


все зникає. і я. і ти. і вона. і він. і ми. всі ми.
залишилось тільки дочекатись мого зникнення.
bang-bang... kiss-kiss..?


що далі..?