Молода мати готувала в кухні вечерю. Запланувала приготувати смажену картоплю і старалась, щоб страва, яка так смакувала дітворі, вийшла на славу.

Найменше дитя – чотирирічний синочок – був у садочку. Повертався додому переповнений враженнями від прожитого дня. Йому кортіло чимшвидше поділитись всім тим із матусею. Бо ж стільки всього бачив, мав стільки нових занять! Усе це мусив якнайдетальніше розповісти неньці. Заклопотана мати, звичайно ж, не була уважною слухачкою. Відповідала коротко, одним словом, продовжуючи спокійно чистити картоплю.

Минуло п’ять хвилин. Дитя вчепилось за материнську спідницю й почало тягти з усіх сил. Жінка змушена була схилитись до синочка.

Хлопчик обійняв її своїми пухкенькими ручками й сказав:

- Мамо, слухай мене очима!

Слухати очима, це так, як сказати: «Ти важливий для мене». 

Усі важливі речі переказуємо очима. 

Молода жінка залишила своїй матері такого листа: «Коли ти, думаючи, що я не бачу, повісила на холодильнику мій перший малюнок, у мене з’явилось бажання малювати.

Коли ти, думаючи, що я не бачу, нагодувала кота-волоцюгу, я зрозуміла, що слід піклуватися про тварин.

Коли ти, думаючи, що я не бачу, готувала торт на мій день народження, спеціально для мене, я зрозуміла, що дрібні речі теж можуть бути винятково важливими.

Коли ти, думаючи, що я не бачу, молилась, я теж повірила в існування Бога, з яким завжди можна розмовляти.

Коли ти, думаючи, що я вже сплю, цілувала мене, я зрозуміла, що ти любиш мене.

Коли ти, думаючи, що я не бачу, зрошувала свої очі рясними сльозами, я зрозуміла, що часом стаються прикрі речі, але сльози допомагають.

Коли ти, думаючи, що я не зауважую, посміхалась, я теж хотіла бути люб’язною та ввічливою, як ти.

Коли ти, думаючи, що я не бачу, переживала за мене, я хотіла бути собою.

Коли ти думала, що я не бачу, я все бачила, тож дуже дякую тобі за все, що ти робила, думаючи, що я не могла цього бачити».