Навіть проходячи в день 15 000 кроків, люди набирають вагу – до півтора кілограма за шість тижнів.

Вчені з Університету Брігама Янга в США провели експеримент, в якому взяли участь 120 першокурсників коледжу: протягом шести місяців навчання вони цілодобово носили крокоміри й робили на добу 10 000, 12 500 і 15 000 кроків упродовж 24 тижнів, в той час, як вчені відстежували кількість калорій, споживаних учнями, і їх вагу.

До кінця дослідження середній «пробіг» групи «10 000 кроків» склав 11 066 кроків, в групі «12 500 кроків» – 13 638 кроків, а в групі «15 000 кроків» – 14 557 кроків на день. Виявилося, що студенти набирали вагу (в середньому близько 1,5 кілограма за період дослідження) навіть якщо проходили понад 15 000 кроків на добу і помірно харчувалися.

«Вправи самі по собі не завжди є найбільш ефективним способом схуднути, – говорить професор практичних наук і провідний автор дослідження Брюс Бейлі. – Відстеження кроків може підвищити фізичну активність, але наше дослідження показало, що це не призведе до підтримки ваги або його втрати ».

Попри те, що збільшення активності не дозволило схуднути, ходьба справила позитивний вплив на емоційний стан студентів і ступінь їх здоров’я. Студенти стали менше сидіти і більше рухатися. Наприклад, в групі «15 000 кроків» «сидячий час» скоротився на 77 хвилин в день. «Найбільшою перевагою ходьби стало зменшення часу сидячого способу життя. Навіть якщо це не заважає набирати вагу, ходьба краще від сидіння на місці », – заявив Бейлі

Популярная механика

З 16 січня в соціальних мережах, а електронних та паперових засобах масової формації почалась масова істерія з причини вступу в дію ст. 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка передбачає примусове використання української мови у сфері надання послуг населенню.

Як не парадоксально, найбільш активними є безграмотні «активісти», які у своїх коротких текстах роблять до трьох-чотирьох грубих помилок.

Недалеко від поліклініки в Мукачеві находиться вулиця, яка названа в честь відомого закарпатського письменника Йосипа Жупана, який жив і творив при «чехах», при «мадярах» і при радянській владі.

***



Біографічна довідка. Жупан Йо́сип Васи́льович народився 22 червня 1904 року в селі Барбово Мукачівського району — помер в 1987 році.

1941 року за тодішньої угорської влади був занесений до списку неблагонадійних та депортовано до Сексардської жупи, де родина проживала як політв’язні.

Працював учителем, директором школи, директором Мукачівського історико-краєзнавчого музею, також на видавничій роботі. Автор підручників для угорських шкіл Закарпаття.

Його книжки вийшли друком: Теплый хлеб. 1958; Багряное небо. 1961; Кукла. 1964; Падающие звезды. 1968; Ждем тебя. 1972; Высокосный год. 1974; Яблоня цветет. 1980; Родные березки. 1984; Недопетая песня. 1986 .

******

Всі свої твори пан Йосип писав російською мовою. Але ця відома всьому Закарпаттю людина дуже любила свій край, була великим патріотом.
Коли готувались матеріали до відзначення сторіччя від дня народження письменника (у 2004 році), його син, відомий мукачівський лікар, подарував мені копії деяких архівних документів, серед яких мою увагу привернув лист жителів села Куштановиця, які в далекому 1933 році писали листа Міністру шкіл і народної освіти Чехословацької республіки. Про людину можна говорити дуже багато, а можна написати так, як написали щиро і дещо наївно куштанівські селяни до пана міністра за свого вчителя, якого, на жаль, переводять в інше село. Лист вартий того, щоб подати його повністю, без скорочень, зберігши мову оригіналу.

Чи за багатьох сьогоднішніх наставників просили б так мешканці наших закарпатських сіл, як це зробили майже 90 років тому куштанівці за свого народного вчителя Йосипа Жупана?


Мова документу – це мова нашої історії, яку треба вчити і яку треба поважати:
«Славному Министру школ и народного просвещения во Праге!
Мы, нижеподписавшиеся покорно просим Министерство школ и народного Просвещения выслушать наши просьбы и отнестись к нам, русским селянам села Куштановица, справедливо, по – славянский.
Мы получили в наше село Куштановицу 1.ХІ.1926 года молодого народного учителя, русского патриота Иосифа В. Жупана и он между нами прожил 7 лет. До его прихода жители нашего села спали дремучем сном. Наше село было очень мадьяризовано, так как оно всего на 4 км находится от города Мукачева. Наша молодежь до прихода нашего учителя спивала по улицам на мадьярском, и даже многие хвастались знанием мадьярского языка и свободное время убивали в жидовской корчме.


До 1926 года в нашим селе не было никаких культурных организаций, а теперь, слава Богу, наше село, быть может, первое во всем Мукачевском округе, которое может гордиться, что корчмы не имеем и не желаем иметь. Но вместо корчмы есть у нас культурные организации, и то: Культурно – просветительное общество А.В. Духновича со 64-мя членами. При читальне имеем драматический кружок, который в течении семи лет поставил более 30 театральных представлений. Кроме того, есть при нашей русской читальне единственный народный балалаечный оркестр во всей Подкарпатской Руси, членами которого является наша селянская молодежь и которые уже 4 раза концертовали в радио с успехом, доказательством чего служит похвальный декрет радио-журнала в Кошицах. Есть у нас сорганизовано гимнастическое общество «Руский Сокол» и мы хотим на Х-том всесокольском слете в Праге достойным образом репрезентовать наше славянское общество.
До 1926 года не было из наших сыновей ни одного во наших русских средних школах, а теперь уже многие через несколько лет выйдут русскими интеллигентами, которым родной дом под соломенной стрихой. С 1926 года в нашем селе нет ни одного коммуниста, а до этого времени бывало, что все село отдавало свои голоса на коммунистическую партию. В 1932 году, в июне месяце, мы с большим торжеством посвятили русское и всеславянское знамя, чтобы этим запечатлеть наше русское и славянское единство нашей Славянской Республики. Чьи это заслуги? И кому мы можем за все это благодарить? Да здравствует наш русский патриот, наш дорогой учитель Иосиф В. Жупан. Он наша путеводная звезда и будитель нашего села, он для нашего села является бессмертным человеком.
Иосиф В. Жупан был первым в нашем селе, который сказал: «Мы русский народ и должны гордится своим. Отдавайте своих детей в гимназию, ибо автономию тогда получим, когда будет у нас русская интеллигенция.»
Потрясающее на нас подействовала весть, что наш дорогой учитель, из урядовых причин, перемещен из нашего маленького и бедного села, куда то во другое село.
Почему это так? Почему вырываете нашего неоценимого труженика, русского патриота, крепкого славянина из нашей бедной русской среды? А быть может это заслуга за его такую тяжелую работу, за бессонные зимние ночи, которые он самоотверженно жертвовал для нашего спасения? Разве он такое ужасное преступление сделал, что ему уже и простить не можно? Все мы грешные люди!
Мы покорно просим Славного Министра Школ и Народного Просвещения, как искреннего славянина, оставить в нашем селе учителя Иосифа Жупана и дать ему возможность доказать неправдивость его обвинений. Мы крепко уверены, что если расследуют дело, то правда покажется. Мы надеемся, Господин Министр, что наша просьба найдет справедливый отклик у Вас и наше прошение не оставите без внимания.
Мы хотим быть и на дальше верными сыновьями нашей дорогой Славянской Республики. Да здравствует нерушимость Чехословацкой Республики, да здравствует наша Русская Правда!
Остаемся с совершенным почтением:
Родительский Комитет, Культурно-Просветительное Общество им. А.В. Духновича, Гимнастическое Общество «Русский Сокол». Члены сельского заступительства (всього 37 підписів – прим.)
Лист завірений нотаріусом Чехословацької Республіки 6 червня 1933 року.”
До цього історичного документу вже нічого не можна ні додати, ні відняти. Колись, на початку дев’ятнадцятого століття в Мукачеві, місті з тридцятитисячним населенням, видавалось тридцять газет, які читали. Тоді не існувало поняття „списання газет”. Друковане слово було на вагу золота. Девальвують не тільки гроші, девальвації може піддаватися і культура народу, на жаль…

1.


1.


2.