Причиною написання цього посту стало прохання шановного Foox_Spider.
Він написав мені особисте повідомлення, де зазначив, що ми, мовляв, робимо спільну справу, будуємо україномовний Інтернет, і тому просив, аби я, коли на то буде моє бажання, написав щось про його сайт. Далі йшло посилання на сайт. Читати далі...

18 мая объявлен в Украине днем памяти жертв сталинских депортаций.
Судьба распорядилась таким образом, что мои предки тоже попали в число тех сотен тысяч, которые были принудительно выселены со своих мест на Урал или дальше…
Читать далее...

Хорошая новость для любителей путешествовать!
Совсем недавно открылся долгожданный сайт Pasporta Servo - международной гостевой службы, существующей с 1974 года и объединяющей тысячи путешественников и гостеприимных хозяев из разных стран.
До сих пор для участия в этой службе нужно было получить бумажную книжечку с адресами, причем в последнее время за нее, если я не ошибаюсь, еще и просили деньги, ибо бесплатное издание и рассылка по всему миру такого количества буклетов обходилась недешево. Информация обновлялась раз в году, причем из-за почтовых проблем новые издания не всегда доходили до адресатов... :(
Теперь появилась возможность пользоваться этой службой более оперативно - нужно зарегистрироваться на сайте http://www.pasportaservo.org , заполнить анкету и получить доступ к базе адресов.

Используя эту службу, можно отправиться в чужую страну и найти там не только бесплатный ночлег, но и, что более важно, новых друзей! Даже если вы не любите путешествовать, вы можете принимать у себя в гостях людей из разных стран, знакомиться, общаться...
При этом, в отличие от других аналогичных служб (например, hospitalityclub.org), не существует никаких языковых барьеров, поскольку все участники этой системы - и гости, и хозяева, имеют общий язык - эсперанто, нескольких месяцев изучения которого вполне достаточно даже для интересного общения, не говоря уже о том, чтобы объясниться на бытовом уровне.

Кстати, с открытием сайта книжечка никуда не исчезла, и люди, не имеющие доступа к сети, все еще могут ее использовать.

В общем, кто как, а я уже регистрируюсь. :)

Ĉu vi ŝatas aŭdi la aŭdio-librojn? Mi jes.
Sed antaŭe mi povis aŭdi nur ruslingvajn tekstojn, ĉar mi havis nur rusajn voĉojn. Certe, ekzistas bonaj voĉoj por angla lingvo, sed mi ankoraŭ tre malbone komprenas anglan paroladon.
Mi sciis, ke en Linukso ekzistas la potenca sistemo “Festivalo”, kiu scipovas paroli ankaŭ Esperante. Mi ne povis agordi ĝin, sed mi kredas, ke ĝi povas.
Sed plejmulto da homoj (ankaŭ esperantistoj) uzas Vindozon. Pri Esperanta voĉo por Vindozo mi ne sciis antaŭe.
Sed antaŭnelonge mi instalis la rusan voĉon Olga (de kompanio Loquendo). Imagu, kiom mi miris, kiam en listo de instalitaj voĉoj mi ekvidis: “Esperanto robotic male voice: Ludoviko”.
Do, Esperanta voĉo estas disvasigata kun rusa voĉo.
Se iu uzas aliajn vocojn de Loquendo (ne-rusajn), diru al mi, ĉu Ludovikon oni aldonas en ĉiuj kompleton aŭ nur en Rusan?
Por ekzemplo, mi aldonas mp3 dosieron kun eta fragmento de la bona libro, kiun laŭdlegas Ludoviko. Jes, la voĉo estas ne ideala, sed tute komprenebla. Kaj tio estas sola Esperanta voĉo, kiun mi vidis.

Вопрос к тем, кто использует голосовой движок от компании Loquendo, отличный от русской Ольги (английский или любой другой). Входит ли в комплект поставки голос Ludoviko? Или он есть только в русском комплекте?
В приложенном файле – образец звучания голоса Ludoviko при чтении текста.

9 мая - день победы англо-американо-советского союза над национал-социалистической Германией. Многие называют это окончанием Великой Отечественной Войны, забывая, что взятием Берлина война не окончилась. И после капитуляции Германии многие советские солдаты продолжали воевать на Дальнем Востоке, и нашли свою смерть уже летом того победного года.
Впрочем, для некоторых война действительно закончилась 8(9) мая 1945 года. А для многих даже раньше...
Их память я хотел бы почтить сегодня, память тех, кто не дожил до того дня. Мне все равно на чьей стороне они воевали, к какой национальности принадлежали - русские, украинцы, евреи, немцы, румыны... Среди них было много хороших людей, которые мечтали о светлом будущем для себя и своих детей. И именно за него, а не за своих вождей, они шли на геройскую смерть.
Вечная память героям.

Наши очи померкли,
Пламень сердца погас.
На земле на проверке
Выкликают не нас.

Мы - что кочка, что камень,
Даже глуше, темней.
Наша вечная память -
Кто завидует ей?

Нашим прахом по праву
Овладел чернозем.
Наша вечная слава -
Невеселый резон.
...
Если б залпы победные
Нас, немых и глухих,
Нас, что вечности преданы,
Воскрешали на миг.

О, товарищи верные,
Лишь тогда б на войне
Ваше счастье безмерное
Вы постигли вполне!

Не знаю, учат ли сейчас это стихотворение в школе... Если кто-то его не учил, советую прочитать полностью здесь

Еще один распространенный стереотип, касающийся жизни в сельской местности – отсутствие там элементарных удобств. В принципе, в значительной мере это утверждение справедливо – во многих деревнях приходится носить воду ведрами из колодца, обогревать дом дровяной печью и т.д. Но значит ли это, что жить в селе со всеми удобствами невозможно? Попробуем разобраться.
дальше многа букаф

Я уже довольно давно заметил, что в современном обществе существует множество глупых стереотипов относительно сельской жизни. При этом многие из них действительно соответствуют истине, но оттого не становятся менее глупыми. Самое интересное, что эти стереотипы в равной степени есть у городских и у сельских жителей. Именно из-за них сельская молодежь так рвется в город, считая, что в родной деревне нет перспективы. Городских жителей по той же причине пугает сама мысль, что можно бросить уютную квартиру и уехать туда, где воздух и вода чище, продукты полезнее и свежее, а люди живут лет на десять-двадцать дольше.
Одно из таких стереотипных суждений звучит так: «в селе нужно работать». Иногда уточняют – много работать. Причем физически. Зачем нужно, кому нужно – это не уточняется.
Позволю себе немножечко усомниться в данном тезисе. Итак, можно ли в селе не работать? С юридической точки зрения – конечно же, да. Закон об ответственности за тунеядство давно отменен, никто сельского жителя не посадит в тюрьму и не заставит против его воли работать в колхозе. А как с экономической стороной?
Чтобы обеспечить себя всем необходимым и иметь что-то сверх того, нужен какой-то доход. Если у человека есть такой доход, он может жить, не работая, хоть в селе, хоть в городе. Это могут быть дивиденды от акций, проценты по депозиту, доходы от аренды какого-то имущества или что-то в этом роде. Но такие доходы есть не у всех, поэтому и приходится работать. И в этом смысле город ничуть не лучше села, ибо прожить на пособие по безработице мало кто способен.
Какие есть способы получения денег в городе? Можно работать физически – грузчиком, разнорабочим и т.п. Такой труд не требует много ума, но и доход дает невысокий. Можно работать в непроизводственной сфере – медицина, образование, торговля, туризм и т.п. Есть ли аналогичная возможность в селе? Конечно, есть. Более того, во многих селах не хватает учителей и врачей, чтобы привлечь их, им предоставляется жилье, различные льготы, при этом зарплата практически такая же, как в городе (я сейчас говорю об Украине). Можно работать продавцом в магазине или киоске – точно так же, как и в городе. Ну, и конечно, простор для разного рода фрилансеров, работающих через Интернет. Спутниковые антенны и 3G-телефоны предоставляют для этого все возможности.
Но, конечно, самое интересное – это собственный бизнес. Есть ли возможности для бизнесменов в деревне? Очень даже есть. Можно открыть свое производство (не обязательно с/х, это может быть швейный цех, столярная мастерская или что-то еще). Можно скупать с/х продукцию у населения и возить ее в город. Можно, в конце концов, открыть магазин по продаже семян и агрохимии… Были бы мозги да стартовый капитал. Я не говорю, что это просто. Но ведь в городе заниматься бизнесом тоже не у всех получается. Впрочем, традиционные для села виды деятельности тоже могут давать очень неплохой доход. Не далее как вчера общался с дедушкой-пасечником. Он отставной военный, и когда в 1985 году вышел на пенсию, страна назначила ему «нищенскую» пенсию в 420 советских рублей. Кто не знает, средняя зарплата инженера в те времена составляла 120-150 рублей, если я не ошибаюсь. Чтобы иметь какой-то дополнительный доход, он занялся разведением пчел, и смог получить заметную «прибавку» к своему бюджету. Сейчас в свои 79 лет он ежегодно продает около тонны меда. Работает на пасеке один, без помощников.
Знаю и других фермеров, которые разводят, например, кролей и получают очень неплохие деньги, не «вкалывая» с утра до ночи, а работая без особого напряга по 4-5 часов в день.
Более того, в селе есть возможность сносно жить даже без денег. Все первичные потребности можно удовлетворять самостоятельно, не надеясь на «доброго дядю» в лице работодателя или государства. Конечно, в этом случае, скорее всего, придется поработать не только мозгами, но и лопатой, но ведь это только в том случае, если вы не смогли придумать, как заработать денег или принципиально решили отказаться от денежной зависимости.

Почему же жизнь в селе ассоциируется у всех с тяжелым физическим трудом? Думается, причина этого стереотипа – историческая. В начале прошлого века всех, кто имел достаточно доходное хозяйство или наемных работников, в селах раскулачивали. Кого не раскулачили – репрессировали в 30-е годы. Дети раскулаченных твердо усвоили, что если ты не работаешь, как вол, то тебя расстреляют. Из этого и родился стереотип, что в селе можно выжить, только если физически вкалывать, как раб на плантациях. К сожалению, большинство селян до сих пор придерживаются этой догмы, поддерживая и укрепляя данный стереотип.

Почитав форум Всеукраїнського Об’єднання «Свобода» і так і не знайшов єдиної відповіді на основне питання. Питання це я ставлю всім радикальним націоналістам – чи то українським, чи російським, чи єврейським. Питання просте, але дуже важливе – як визначати до якої національності належить людина?
На форумі «Свобода» було поставлено запитання «Кого вважати українцем?». Відповіді форумчан мене, чесно кажучи, вразили.
Відповідь перша: «Українцем вважати українця, тут ідеологія ні до чого :).
Тобто якщо перед тобою Мамба Умуба, Счонг Лі або Ваня Іванов - то це не українців.
В чому проблема?»
Тобто, людина навіть не розуміє в чому проблема. На її думку все просто. Тож, дивимось на прізвище? Добре, якщо так. То ж беру я своє російське, англійське чи китайське прізвище і переробляю на український лад. Або просто змінюю на Кравченко чи Бондаренко. Все просто? Але ж ні!
Далі читаємо: «Тут все просто: представник нації може бути або етнічним, або асимілюваним, але для того що б бути асимільованим він та його батьки повинні належати до тієї ж раси і, відповідно, мати споріднену культуру.
Тобто якщо в Івана обидва батьки - українців - то він українець.
Тобто якщо в Івана один з батьків - українець, інший - білорус, поляк, росіянин, німець, фін, абощо і Іван асимільований - знає мову, культуру, і вважає себе українцем - то він українець. Решту - ні. Ще питання?»
Це відповідає та сама людина (пан Чорний). Але ж тут ми маємо те, що математичною мовою називається рекурсія. Тобто, поняття «українець» визначається через себе. Що це означає?
Наприклад, я хочу дізнатися, українець я, чи ні? Для цього мені треба знати, а чи є мої батьки українцями? Беремо тата. Припустимо, що я не бачив його радянського паспорту і не знаю, що там написано. Народився він в Україні (як і я), українську мову знає, може навіть Шевченка цитувати і т.ін. То може він асимільований українець? Добре, зясували, що ні, бо його батьки точно не українці і такими себе не вважали. Та і рідні їх, всілякі Лівшиці та Фінкельштейни давно в Ізраїлі, хто ще живий.
А мати? Може вона асимільована українка? Може її батько був українцем? Для цього треба знати, ким були його батьки. Його тато (мій прадід) був, як кажуть, поляком. До того ж він був чекістом, але це зараз до теми відношення не має. Ну, якщо він сам себе називав поляком, то мабуть українцем точно не був (не асимілювався). А він себе таки вважав поляком. Але ж це не все! У нього ж, цього поляка-чекіста була дружина, мати мого діда. Може вона була українкою? Що ми про неї знаємо? Знаємо ми про неї, що ця моя прабабка була депортована з України у 1943-му, бо її батько (мій прапрадід) був болгарином. Але то батько, а може її мати (моя прапрабабка) була українкою? Хтозна… Спитатися нема в кого. Батько її, кажуть був білогвардійський офіцер, а про мати нічого не відомо. То ж, якщо я скажу, що вона була українка, то виходить, що я вже українець? Ура! Хто перевірить? Хто може перевірити, якщо ані я, ані мої родичі цього не знають напевно??? Хіба що у КДБшних архівах лежить досьє на мого прадіда… Ох, даремно він в часи революції пішов до Дзержинського… Тим більше, що його мати, як кажуть, була з роду самих Домбровських (тих самих, чи ні – хтозна).
Тож не будемо поспішати і знайдемо ще ґрунтовніші докази мого чистого українського походження, щоб навіть розсекречення архівів КДБ нічого не могло спростувати.
Тож, дивимося на біографію моєї бабусі по матері. Вона себе вважала українкою, це точно. А от чи була нею? Це залежить від того, чи були українцями її батьки. Батько її загинув під Курськом у 43-му, і про нього мені нічого, нажаль, не відомо. Може, сказати, що він був українцем, та й годі? Ні, не будемо поспішати. Бо мати моєї бабусі вже точно була українкою. Точно чи ні? Для цього треба знати її батьків. А батько її, Голубарь Петро Антонович, був ким? Достеменно того ніхто не знає, але кажуть, що дружина його, коли вони сварилися, називала його «клятим австріякою». Скоріш за все, він був не австрійцем, але служив у лавах австро-угорської армії за часів першої світової чи просто походив з територій, що були тоді під австро-угорщиною. То ж, міг бути і українцем, і якимось чехом чи словаком. Прізвище Голубарь нібито і українське, але може бути і словацьким чи (не дай Боже!) російським. А от щодо дружини його (моєї прапрабабки), то її дівоче прізвище Шевченко. Ну, здається, цього вже досить? Я ж чистокровний українець, чорт забирай! Але ж хтось мене тягнув за язик допитатися в моєї матусі, ким були батьки цієї прапрабабки. Виявляється, що прізвище Шевченко – то не від її батька, бо була вона як-то кажуть, незаконнонароджена донька поміщика, тобто байстрючка. А поміщик-то той був, виявляється, якимось грузинським князем чи то хто там їх розбере тих грузинів в дев’ятнадцятому столітті… І цей поміщик одного разу пішов на сіновал із птичницею, що працювала в маєтку. А от чи була та птичниця українкою, чи ні – того вже мені невідомо… А що як вона називала себе не українкою, а малороскою, як багато хто в ті часи? То вже все, гаплик?
А якщо дитину вона народила не від грузина-поміщика, а, як дехто каже, від осілого цигана, яких тоді (як і зараз) у тих краях уже було чимало? Хто там розбере – воно ж чорняве, худорляве, може грузин, а може і циганча? О ні, панове! Бо якщо там є цигани, то їх нащадки за ідеєю пана Чорного українцями бути не можуть ніколи і ні за яких обставин. То ж, якщо батьком тієї дитини був циган, то ніякого виборчого права в мене не буде. Прикро. Але, будимо сподіватися, що то був таки грузин, а птичниця була українкою.
Якщо так – то я тоді точно, на 100% українець. Якщо ж ні, то доведеться сподіватися на прадіда, чи на прапрадіда-австріяку, чи на засекречені архіви КДБ… Хоча оті цигани можуть все перепаскудити…

Сподіваюся, тепер навіть людям далеким від математики вже зрозуміло, що то воно за штука така – рекурсія. Досить цікава штука.
Але ж є інший спосіб. Може не треба мені було вивчати історію свого роду? Просто зробити очі такі чесні-пречесні і сказати, що я не пам’ятаю своїх предків. Мати українка. А хто перевірить?
І тут постає ще одне питання. Ми ж все для чого все з’ясовували? Не задля того ж, щоб просто похизуватися своїм українським походженням (з такою пикою як у мене, хоч вишиванку надягай, все одно мені на вулиці будуть казати «шолом»). Все це задля того, аби дізнатися, чи матиму я право бути обраним до парламенту, чи хоча б обирати, якщо до влади прийде ВО «Свобода». То ж питання таке: чи потрібно буде мені доводити мою українську національність документально, аби взяти участь у виборах? Чи може, всі будуть вважатися українцями, аж допоки СБУ не знайде точних, документальних доказів протилежного? А якщо знайде, які це мають бути докази? Якщо знайдуть паспорт моєї матері, де національність написана «полька», це вже достатньо, щоб позбавити мене права голосу? Адже я ж довів вище, що вона була асимільована… Чи це треба доводити документально?

От бачите, панове, які складні питання? А більшість націоналістів просто відмахується від них, ніби все тут очевидно…

Это еще одна попытка завести дневник. Предыдущие окончились неудачей.
Основной формат записей, как мне думается, это маленькие эссе. Для меня это легче всего, да и читать легко.
Тематика - мои собственные размышления, в основном.
Язык - русский, украинский, эсперанто.
Кому интересно - читайте. Кому не интересно - не читайте.
Кто с чем-то несогласен - комментируйте. Кто согласен - тоже комментируйте. В общем, все достаточно понятно. :)