Никогда, никогда, никогда не сдавайтесь,
Как бы не было трудно по жизни идти.
На колени упав, вновь с колен поднимайтесь,
Чтобы стиснувши зубы до цели дойти!

Никогда, никогда никого не судите,
Да не будете сами судимы тогда.
Постарайтесь понять, а понявши, простите…
Бог обидчикам Вашим единый судья!

Никогда, никогда ни о чем не жалейте,
Пусть не всё, что хотели Вы сделать смогли.
Всё зависит от Вас: захотите, сумейте…
И преграды останутся все позади!

Никогда не жалейте о том то что было,
Дней минувших, увы, нам уже не вернуть.
Никогда не жалейте о том то что будет,
Дней грядущих ещё не известен нам путь.

Никогда, никогда не копите обиды,
Пусть обидчиков Ваших накажет судьба.
Не дано им понять, что других обижая,
Изначально они обижают себя.

Никогда, никогда не стесняйтесь любимым
Признаваться в любви и творить чудеса.
Пусть Любовью и Богом по жизни хранима
В Вашем сердце живёт лишь одна доброта!

Я... свяжу тебе жизнь...
Из пушистых мохеровых ниток...
Я... свяжу тебе жизнь...
Не солгу ни единой петли...
Я... свяжу тебе жизнь...
Где... узором по полю молитвы...
Пожелания счастья...
В лучах... настоящей любви...
Я... свяжу тебе жизнь...
Из веселой меланжевой пряжи...
Я... свяжу тебе жизнь...
И потом... от души подарю...
Где... я нитки беру?
Никому... никогда... не признаюсь...
Чтоб... связать... тебе жизнь...
Я... тайком распускаю... свою.

Не говори печальними очима...

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам’яті — коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

                                                                 Ліна Костенко

спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і е моя найвища сутність.

                        Ліна Костенко

Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! — і все, крізь роки і печалі.

                    ЛІНА КОСТЕНКО

Я хочу знати, любиш ти мене,
чи це вже сон, який уже не сниться?
Моєї долі пекло потайне,
моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,
чи розміняєш суєтно і дрібно?
Краса – і тільки, трішечки краси,
душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,
де все нещадно звичне і щоденне,
ти просто мені дивишся услід
і трохи любиш сни свої про мене?

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн,-
на сьогодні, на завтра, назавжди!-
ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти - окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

Жди меня, и я вернусь.
Только очень жди,
Жди, когда наводят грусть
Желтые дожди,
Жди, когда снега метут,
Жди, когда жара,
Жди, когда других не ждут,
Позабыв вчера.
Жди, когда из дальних мест
Писем не придет,
Жди, когда уж надоест
Всем, кто вместе ждет.

Жди меня, и я вернусь,
Не желай добра
Всем, кто знает наизусть,
Что забыть пора.
Пусть поверят сын и мать
В то, что нет меня,
Пусть друзья устанут ждать,
Сядут у огня,
Выпьют горькое вино
На помин души...
Жди. И с ними заодно
Выпить не спеши.

Жди меня, и я вернусь,
Всем смертям назло.
Кто не ждал меня, тот пусть
Скажет:- Повезло.-
Не понять не ждавшим им,
Как среди огня
Ожиданием своим
Ты спасла меня.
Как я выжил, будем знать
Только мы с тобой,-
Просто ты умела ждать,
Как никто другой.

Ложится спать пустой трамвай,
Тарелку неба съев на ужин.
- Давай забудем всё?
- Давай..
- Ты мне нужна...
- И ты мне нужен...

Соседка пилит за стеной
Вконец упившего мужа.
- Моя глупышка..
- Сам дурной..
- Ты мне нужна...
- И ты мне нужен...

Двором крещёные коты
Себя разглядывают в лужах.
- О чём ты думаешь?
- А ты?
- Ты мне нужна...
- И ты мне нужен...

На лунном поле ювелир
Посеял пригоршню жемчужин.
- Коньяк?
- Чуть-чуть..
- За нас..
- За мир..
- Ты мне нужна...
- И ты мне нужен...

Огонь, пылающий внутри,
Порой не разглядеть снаружи.
- Пошли встречать рассвет?
- Веди..
- Ты мне нужна...
- И ты мне нужен...

я вірю в дива і для мене ти - диво!

бо крила нові відчуваю спиною!

спасибі за те, що я знову щаслива,

спасибі за те, що знов стала собою!

Я запомню тебя, чтоб найти через сотни лет
Чтоб когда-нибудь вместе камин растопить стихами
С головой завернуться в коричневый мягкий плед
И заполнить разлуку известными нам штрихами

Я запомню тебя, чтоб при встрече тепло обнять
Чтоб насквозь пропитаться твоей пеленой прохлады
Чтоб за все эти годы друг друга простить… понять
Чтобы взять кочергу и собрать угольки баллады

Я запомню тебя, чтоб при встрече легко солгать:
«Я совсем не скучал в этом обществе светских пташек
И вообще, ты прости, мне к другой пора убегать»
А в ответ: «Посмотри! Изумительна роспись чашек»...

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.