Частина перша. «Ох ці дівчата!» (монолог ображеного)

Я їх не розумію… Ніскілечки… То вони моргають, лупають очима, крутять хвостами, наче пави, усміхаються, пускають бісики, чи як там це називається, коротше – займаються подібною бурдою. А то просто так, знічев’я, жартують з іншими хлопцями… "Друзями" це називається! Ні фіга! Знаєте, куди б я послав таких друзів? Не скажу… цензура… Терпіти не можу цих кокеток! Там тю-тю-му-тю, тут лю-лю-сю-сю… Кінця-краю цьому не видно! То Вона дивиться на мене своїми баньками вилупатими… але ні...величезними блискучими незрозумілого, завжди різного кольору… красивими, чорт забирай, оченятами! Усміхається… Чи то мені так здається, чи то Вона справді усміхається до мене якось по-особливому? Жартує, кокетка, підсміюється! А то як гляне, то й ламаєш голову, що ото Вона собі думає, що там у Неї в тій милій голівці… А хай йому чорт, Вона зі мною по-дівчачому, то і я з Нею… по-дівчачому! Хай побачить…хто кого… Що мені, мало дівок? Блондинки, брюнетки, шатенки, руді, суміш незрозуміло-різноманітних кольорів… На будь-чий смак! Дашка, Машка, Ася, Валя… Йоли-пали! А яка, власне, різниця? Еники-беники їли вареники… Нехай буде по алфавіту: Альона – «намбер ван», як кажуть панове американці… Кицюню! Киць-киць… Іди до мене, моя хороша! «Ну ти й гарна сьогодні, Альонко! А яка в тебе… гм-гм…червона помада! А які панчохи! В дірочки… Мабуть, для вентиляції… Шматочок тканини на бедрах теж нічого… Що? А-а, то спідничка? Нова? Та ти що? Де-де, в наймоднішому журналі бачила? Та що ти кажеш, невже в Дашки нема такої? Але їй-богу, гарні ноженята!» - кажу. Вона – розтанула! Треться, мурчить, наче та кицька навесні… Вже підсунула свою вогку долоню, моститься поближче… Бере мене під руку, як леді… Оглядаюся… Де ж Вона? Ага! Он-он-ондечки! «То що ти там казала про Дашку?» - питаю. Вона як той зайчик із реклами, що на батарейках, заторохтіла… Підходимо ближче, стаємо недалечко від…Кокетки! Зачіска в Неї нова чи що? Ну привіт… Ніби вже бачилися… Ого! Що це за погляд був такий? Стережися, хлопче! А-а-а…зітхаю полегшено, блаженно: той погляд не для мене, для Альони, чи то пак, скоріше для Альониних панчох і клаптика-спіднички… Мабуть, не тільки в Дашки такої бракує… Зараз Вона мою даму просто спалить своїми очиськами… «Ну, Альосю, куди йдемо?» - питаю повільно, смакуючи кожне слово і Її злість… Ревнує, значить лю… Ні! Для цього ще треба декілька нових спідничок із журналу… А може, все-таки лю…?
Ох ці дівчата, і хто їх зрозуміє?

Частина друга. «Всі хлопці однакові!» (монолог Кокетки)

Нітрохи їх не розумію, цих хлопців! Прямо інопланетяни якісь! Ходиш навколо нього, походжаєш, наче пава, на підборах височенних, таких, що аж пальці скручує… Зачіски, манікюри, косметика – все для них! А вони…словом, невдячні! Модні міні-спідниці, ще більше «міні» просто нікуди! Панчохи най-най-най! А вії! Чи я коли-небудь фарбувала їх так ретельно? Кожну війку, щоб підкручувалися… Луп-луп – в дзеркалі дівчина-цукерочка! Красуня, пальчики оближеш! А воно… Невдячний! Дурень! Йолоп! Лопух звичайний! Кактус без голочок! Ехіноцереус гребінчастий! Товчеться все на одному місці, наче той довбень у ступі! Аж плакати інколи хочеться? Чи то вони всі такі загальмовані, чи то я западаю винятково на тугодумів? Ні, що не кажіть, а дівчата все-таки розумніші за тих йолопів! Навіть в газетах пишуть, що ми на цілісіньких два роки випереджаємо в розвитку своїх ровесників-хлопців… Та будь-яка дівчина з-півслова зрозуміє, що подобається певному суб’єкту протилежної статі! А ті погляди, усмішки, жартики – то все для них, йолопів! Що ж, доведеться переходити до плану Б. Контрнаступ. Операція… Яка різниця? Коротше, ревнощі – суперштука, коли хлопець довго не розуміє натяків… О! Василь! Чи, може, Богдан? Ні, все-таки Олег. «Олегу!» - кличу неголосно, так, щоб тільки двоє почуло: «Отой» і Олег. Що це в нього за вусики страшні? Фі! Терпіти не можу курців і неголених! Але куди дінешся, коли план Б під загрозою? Причалюю. Привіт, як ся маєш, як здоров’я, як навчання, брати-сестри, коти-собаки, сусіди…продавці у магазині…таргани на поличках? Добре! Щоб ти сказився, такий нудний, наче черв’як при дорозі! Хоч би пожартував разочок! Мені ж треба сміятися, і то щонайголосніше, бо ж Він прислухається! Жартуй, Олеже! Ото пощастило: здається, цей також йолоп і тугодум! Ну чисто тобі інопланетяни! Добре, не старайся, сама якось пожартую, сама й посміюся… не звикати… Як на зло жодного анекдота не згадаю! Хоч записуй! О! Згадала! Він же від якоїсь там попсової групи аж казиться. Руки… гості… смеші… коріння… віа… гри… рефлекси… вроджені, набуті, умовні – чистісінька біологія! Точно! «Біологія» - пісня називається так! Нічого собі! Магічний ефект… Олег аж затрусився! Нічого собі пісенька, мабуть! Та що ти кажеш? Група розпадається… ой-йой, яке ж горенько! А що ж тепер НАША російська попса буде робити? Слухай, мені тепер не заснути… Цить! Іде! Що?!! Ідуть?... Що це за фарбована дівуля в дірявих панчохах? Спідниця із "секонду", мабуть… А ще вище нічого не хочеш показати, гадюко! Щоб у тебе туш потекла, щоб ти помаду вдома забула! Макіяж чудовий, як на Мериліна Менсона! Ну куди ти лаписька свої тулиш? Руки забери, коза! Ноги криві… Привіт-привіт – Йому, а тебе я взагалі вперше бачу (і твоє щастя буде, якщо востаннє, інакше я за себе не відповідаю!). Недарма люди кажуть, що жінки дурні! Ти у мене побачиш, які вони бувають! Скажені! І Він побачить… А вона! У-у-у, гадюка! Куди ти тулишся, Олеже? Я ж сказала, мені ніколи! Та відчепися ти зі своєю віагрою! Збоченець! Пішли! Нічого-нічого… Я ж тепер не засну!
Ох ці хлопці, всі ви однакові!