Мне очень понравился симбиоз классической и современной поэзии. Чудесные и нежные строчки Галактиона Табидзе на грузинском и стихи Олега Михайлюты на украинском в оформлении хорошей музыки... Мне кажется, получилось так душевно.. касается глубины сердца...

Украинцы празднуют тысячелетие Софии Киевской

В свете последних событий, когда ЮНЕСКО официально подтвердила, что датой постройки Софии Киевской следует считать 1011–1018 гг, а не 1037-й, как считалось ранее, в заповеднике по-новому стали изучать граффити – надписи, выцарапанные на стенах. На днях в список из восьми дат, которые служат доказательством, что собор уже действовал в 1018, 1022, 1028, 1033, 1036 годах, добавилось ещё одно доказательство, передаёт "Газета по-киевски".

- Историческая справка

"На фреске Святого Пантелеймона мы обнаружили ещё одну дату: 6527 год от сотворения мира. По летоисчислению от Рождества Христова, это 1019 год, – рассказал ведущий научный сотрудник, кандидат исторических наук Вячеслав Корниенко. – Это граффити содержит только указание даты, без сопроводительного текста, нужен контекстный анализ, чтобы установить, почему её зафиксировали".

"В XI в. должно было случиться что-то очень важное, чтобы на стене собора увековечили дату, имя, сделку. Исследователи полагают, что нововыявленная надпись связана с Ярославом Мудрым и отображает год его прихода к власти. Тем более, что она находится на фреске, изображающей Святого Пантелеймона, который был покровителем Ярослава. На ней, кстати, сохранилась и дата смерти князя (1054)", - сказал Корниенко.

"Исследователь Сергей Высоцкий, который наиболее плотно занимался изучением граффити в Софии, описал самые яркие, чёткие и понятные надписи, – продолжает Вячеслав Корниенко. – Поэтому большое их количество осталось неисследованным. Мы же учитываем абсолютно всё. С лупой, увеличительным стеклом и прочим инструментом обследуем каждую нишу.

Если ранее были известны только 311 граффити, то сейчас их насчитывается 2200. Среди них есть даже детские рисунки. На одной ребёнок нарисовал человечка на ослике и подписал "ИА". По палеографическим признакам, это приблизительно II четверть XI в. – начало XII в".

- Историческая справка

Доктор исторических наук, профессор Надежда Никитенко, заведующая отделом научно-исторических исследований Национального заповедника "София Киевская", говоря о том, какие основания есть у научных работников не доверять летописным источникам, которые указывают на более поздние даты, рассказала: "Если разобраться, то ни одна из этих дат не фиксирует закладку Софии, но напрямую связана с определённым важным событием в жизни Ярослава Владимировича: 1017 г началось княжение Ярослава в Киеве с началом закладки Св. Софии - речь идёт в Новгородской летописи (и действительно он впервые появился в Киеве в конце 1016 г, как новгородский князь, поэтому, вероятно, этим объясняется такая дата). А в 1036 г умер брат Ярослава - Мстислав Черниговский, а его второй брат - Судислав Псковский был посажен им в "поруб" (темницу)", пишет Голос. ua.

Таким образом, утверждает Никитенко, Ярослав сразу и навсегда лишился двух своих главных противников и претендентов на киевский престол. И Ярослав, как говорит летопись, стал "самовладцем" Киевской Руси, а уже в следующем, 1037 г, появляется сообщение о закладывании им Софии. Итак, здесь прослеживается тенденция искусственно привязать закладывание Софии именно к княжению Ярослава в Киеве.

Никитенко, говоря о том, существуют ли какие-то другие древнерусские письменные источники, которые содержат подобную информацию, которая также ставит под сомнение общепризнанные даты закладки Софии, утверждает: "Да, есть. Одно из них - "Слово о законе и благодати" киевского митрополита Иллариона, первого митрополита- русина (то есть русского происхождения) - современника возведения Софии. В своем "Слове..." он обращается к характеристике строительных дел Владимира и Ярослава здесь в Киеве. И, говоря о Софии Киевской, Илларион подчёркивает, что Ярослав завершил начинание Владимира в этом деле, как закончил начинание Давида его сын Соломон в деле возведения Иерусалимского храма".

"Есть ещё один источник, который, вообще, не зависит от летописей, это "Хроника" немецкого епископа Титмера Мерзебурского, который умер в 1018 г., ведь этот документ завершается этой датой. В своей "Хронике" под 1017-1018 гг Титмер упоминает Софийский монастырь в Киеве, а если уже был монастырь - то в нём должен был быть главный храм - Софийский", - рассказала Никитенко.

"Интересно, что дата 1011 г. - закладка Софии, была зафиксирована и в самом храме. Из давних источников известно, что именно такая дата содержалась когда-то над главным входом в Софийский собор. И потом такую именно надпись поместил митрополит Пётр Могила на арках под центральным куполом в знак дани Владимиру, как основателю Софии Киевской", - говорит Никитенко.

Говоря о важности открытия новой даты учреждения Софийского собора, Никитенко заметила: "Это очень важный факт, не только в историческом и культурологическом смысле, но и в державообразующей политике. Не секрет, что сегодня в российской науке отстаивается мысль, якобы государственность всё время приходила в Киев из Новгорода: впервые её принёс к нам Аскольд, потом Олег, потом Владимир и Ярослав (ведь сначала они были Новгородскими князьями)… Но 1011 год учреждения Софии опровергает мысль, что государственность шла к нам с севера, потому что этот храм был не только красивым собором, а прежде всего, государственным, политическим, церковным и культурным центром Руси - визиткой нашего государства, равных которому не было ни в одном из северных городов. Софию Киевскую часто стараются сравнить с Софией Новгородской, которая была заложена 1045 г. Владимиром и его отцом Ярославом. То различие не только в датах, но и в том величии и общегосударственном значении, которое нельзя сравнить ни с одним другим русским храмом тех времен".

Отметим, ещё в 2007 году научные работники Национального заповедника "София Киевская" говорили, что Софийский собор по крайней мере на 20 лет старше, чем считали до сих пор. В частности, на изображении святого Василия нашли дату, которая отвечает 1022 году. А если верить Нестору Летописцу, София тогда ещё не была построена.

В Запорожье найдены останки скифов,

которым 4 тысячи лет

Украинские археологи на пороге новой сенсации, которая может сравниться разве что с открытием трипольской культуры. В Запорожской области нашли уникальное захоронение протославян. Ему – 4 тысячи лет.

Недавно на этом поле щедро уродила пшеница, а сегодня урожай собирают запорожские археологи, которых позвали добросовестные аграрии.

Неприметный курган высотой метр, безжалостно уезженный тракторами и комбайнами, оказался крышей древней святыни.

Археологи уверены – имеют дело с уникальным объектом, где наслоились захоронения разных эпох. Эти керамические горшки – атрибуты религиозных ритуалов протославян, живших в Запорожье в эпоху ранней бронзы – 40 веков назад. Наряду с ними бронзовые и стеклянные украшения, и остатки высокородных девушек. Видно, раньше здесь побывали черные археологи.

Андрей Антонов, археолог:

Череп лежал разграбленный грабителями, на черепе лежало височное кольцо бронзовое, и рядом с черепом лежала газета. По моему восприятию это газета «Труд», хотя надо уточнить какая еще газета имела орден Трудового Красного Знамени на главной странице.

Археологи радуются: грабители пренебрегли уникальной 800-летним главным украшением и бронзовыми пуговицами местной средневековой красавицы.

Андрей Антонов, археолог:

Скорее всего это была девушка-красавица того времени. Учитывая, что захоронение сделали в кургане. Это говорит о высоком ее статусе. Это было примерно так – везде была веревочка-ожерелье, и это висело так.

По словам археологов, несмотря на разграбления Пологовское святилище бесценно для науки. Ведь заполнит белые пятна на исторической карте Запорожья, которое раньше называлось Диким полем.

Геннадий Ушаков, археолог:

Здесь всегда жили люди, просто не хотелось Российской империи не хотелось упоминать, что эта земля кому-то принадлежала, потому что она была завоевана. То есть, это называлось Новороссией. И такие курганы как раз доказывают, что люди здесь жили всегда.

Ученые ждут от кургана новых сюрпризов, ведь впереди – исторические этажи, куда еще не добрались черные археологи.

Источник и видео - здесь 

Побудована у 1827 році на місці розташування археологічних пам’яток – курган доби бронзи-раннього залізного віку та поселення середньої бронзи. Архітектор Ф.І. Вунш...
Миколаївська астрономічна обсерваторія знаходиться в місті Миколаєві та має статус пам’ятки архітектури національного значення. Палац бу побудований в першій половині ХІХ ст. в стилі класицизму, на замовлення адмірала Грейга.

Площа обсерваторії становить приблизно 7,1 га. Установа була призначена для забезпечення флоту морехідними картами, навчання штурманів астрономічним методам орієнтування на морі, проведення атестації навігаційних приладів, складання зоряних карт і каталогів положень зірок, визначення координат комет і планет.

У 1874 році було створено бібліотеку на другому поверсі, у ротонді. Через рік до ротонди була прикріплена висока щогла з кулею на вершині. Цю щоглу кожного дня опускали вниз опівдні, і вартові, в момент спуску, стріляли з гармати.

В першій половині ХІХ ст. тут розташовується філіал пулковської обсерваторії. У 1925 році в приміщенні були проведені реставраційні роботи. Під час Другої світової війни приміщення обсерваторії використовували під німецькі та румунські обсерваторії. У 80-х роках ХХ ст. в обсервації були проведені чергові ремонтні та реставраційні роботи. З 1992 року обсерваторія набула статусу самостійної наукової установи.

У 2007 році обсерваторія потрапила у перелік об'єктів-претендентів для включення до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

На сьогоднішній день, Миколаївська обсерваторія є єдиною і найстарішою науковою спорудою в Україні, яка діє, як і раніше. Обсерваторія являється членом Євроазійського і Європейського астрономічного товариств.

інформація з сайту: vse-tut.com.ua

Николаевские катакомбы - сеть подземных ходов и лабиринтов под городом. Имеют природный и искусственный характер происхождения. Где-то каменную породу вымыли мощные подземные воды, а где-то под землей работали люди, добывая камень для строительства города.
Подземелья имеют два-три, а может, и более, ярусов. Некоторые ходы находятся на глубине 3-4 метра, другие – 8 и 20 метров от уровня земной поверхности.

Первый ярус катакомб располагается под старыми районами города на небольшой глубине. Это старые подвальные помещения и погреба. Более глубокий второй уровень представляет собой остатки старинного водопровода, построенного в 1820-1830 годах. Ученые предполагают существование еще одного, нижнего яруса подземелий. План-схемы, составленные археологом Андреем Майстренко, говорят о выложенных камнем тоннелях.

История появления николаевских подземелий загадочна, о них ходят легенды и мифы.

Систематическим исследованием катакомб почти никто не занимался. В 1920-х годах были проведены исследования подвалов с прилегающими к ним участками тоннелей. Некоторая информация встречается в отчетах строительных организаций довоенного и послевоенного периода. В 1954 году геодезист Матвеев пишет в городское управление архитектуры о тоннеле, направленном в сторону Херсона. В 1956 году военным флотом была организована крупная экспедиция под руководством инженера Александра Васильевича Алексеева. Им был составлен план и подробное описание пройденных тоннелей.

В 1992 году решением Николаевского горисполкома создана научно-поисковая экспедиция по обследованию подземных сооружений на базе клуба подводного поиска "Садко". К сожалению, многие туннели к тому времени были разрушены и продолжение исследований стало невозможным.
Существует множество разных версий, объясняющих появление николаевских катакомб.

Версия первая. Согласно архивным документам, для строительства Николаева требовалось много камня. Его добывали недалеко от застраиваемой части города - в пределах Николаевского полуострова. Одновременно с камнем добывалась и известь, в основном со стороны береговых обрывов Бугского лимана, также в пределах города. Для того, чтобы не вывозить камень по галереям, прямо в городе делались колодцы. Глубина залегания каменоломен - от 20 до 30 метров ниже земной поверхности. Выработки образовали глубокие и разветвленные катакомбы.

По второй версии, катакомбы были сооружены специально. В 1855 году, когда Николаев был на осадном положении, в город приехал фортификатор - генерал Э.И. Тотлебен, который раньше обеспечивал инженерную оборону города Севастополь. На основе опыта противоминной борьбы Севастополя, в Николаеве заранее были прорыты подземные галереи ("мины") к наиболее важным объектам.

Третья версия гласит, что николаевские катакомбы - не что иное, как Спасский самотечный водопровод, построенный в 1820-1830 годах по проекту и под руководством А.Рокур де Шарлевиля. Длина его туннеля только по улице Адмиральской достигает пяти километров. Однако линии водопровода - это лишь небольшая часть подземных лабиринтов.
Сегодня все входы в подземелья замурованы, засыпаны, заполнены водой. Официально. Де-факто же, туда всё ещё можно попасть))

Існує низка легенд про віночок. Ось одна з них.

Йшла дівчина по калину. Зустрів її парубок і каже : "Знімеш вінок - моя будеш". Не веліла матуся знімати віночок, та парубок гарний, говорив красиво, а ласкавий погляд зігрівав серце. Зняла дівчина віночок, а парубок перетворився на страшного дідька і забрав її до себе.
Тому не просто кажуть, що вінок оберегіє від нечистої сили.

 Є багато звичаїв, пов'язаних з віночком. Колись останній сніп з поля женці приносили в село. Несла його найгарніша дівчина. Цей сніп прикрашали віночком, як символ наступного врожаю. Весільним є звичай - одягати віночок з барвінку, зроблений на дівич-вечорі, молодій на голову. Після весілля свекруха знімає вельон в молодої разом з віночком, який молода зберігає все своє життя. Вважається, що зберігати віночок потрібно за образами (щоб шлюб був міцним).

Значення квітів в віночку:

Безсмертник - символ здоров'я
Деревій - нескореності
 Барвінок - життя й безсмертя людської душі
Цвіт вишні та яблуні - символ материнської відданості
Калина - символ краси та дівочої вроди
Любисток і волошка - відданості та вірності
Ромашка - символ дівочої чистоти
Ружа, мальва та півонія - віри, надії та любові
Хміль (вусики) - символ гнучкості та розуму
Цвіт маку долучають у вінок ті дівчата, у чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогом. Мак - символ печалі і смутку.

Також кожна дівчина повинна була знати, в якій послідовності вплітати стрічки у віночок, та що колір стрічки значить. І сором був тій дівчині, котра не знала, яка за якою мала бути вплетена стрічка.
Скажімо, найпершу у віночку - посередині, в'яжуть світло-коричневу стрічку - символ землі-годувальниці. Пообіч від коричневої - жовті стрічки - символ сонця, за ними світло-зелені - символ краси і молодості. Потім голубі, сині - символи неба і води, що дають силу й здоров'я, далі в'яжуть жовтогарячу символ хліба, фіолетову - символ мудрості людини, малинову - символ душевності, щирості, рожеву - символ достатку. В'язали до строю й білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому - місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це символ пам'яті про померлих.

 Наші предки вважали, що віночки наділені якось магічною силою, можуть впливати на їхнє майбутнє та керувати теперішнім.Тому віночки навіть розділили на певні категорії.

Найбільшої уваги приділяли "вінку кохання".
Цей віночок виплітали дівчата віком від 13 років і до заміжжя.
Основу такого вінка складають ромашки - символ юності, доброти і ніжності. Поміж ромашками вплітають цвіт яблуні і вишні. Над чолом - квітуче гроно калини. Поміж квітами вплітають вусики хмелю - символ гнучкості та розуму.

Вінок відданості

Його виплітають з любистку і волошок. Основою вінка є волошки, а поміж ними вплітають квітучий любисток.

 Колись давно, розповідають люди старшого віку, жили в Україні два птахи: Любисток і Волошка. А що були вони дуже гарними від природи, то люди винищили їх до пня. Знайшли собі притулок у гущавнику гаю останні двоє з тих пташенят, і недоля здружила їх настільки, що всі ставили їх у приклад.

- Дай Боже вам такої злагоди і відданості, як у Любистка і Волошки, - благословляли у життя матері своїх дітей. До кінця своїх днів вчили Любисток і Волошка всіх любити й оберігати одне одного, шанувати, бути щирими у розмовах. А як померли, то проросли двома пахучими квітками. Дорогі вони нам не тільки за красу. Ними миють волосся, купають немовлят, освіжають помешкання. Колись дівчата дарували вінки з любистку і волошок коханим у хвилю розлуки. І возив козак такий засушений віночок у шовковій хустці коло серця по далеких світах. Але скільки б не носила його недоля по світу, він твердо знав, що його чекають, про нього пам'ятають, його кохають.

Чернечий вінок

 Його готує своїми руками дівчина, яка ступає на стезю служіння Богові, тобто готується до чернечого постригу. Колись давно у черниці йшло чимало люду, бо сплюндрована Україна була багатою хіба що на дітей-сиріт. Коли яка з дівчат голосилася до черниць, то ввечері, перед її відходом, до хати збиралися дівчата. Кожна несла з собою білі лілії - символ чистоти. Дівчина-господиня у квітковому вінку і вишитому строю зустрічала гостей. Відбувався обряд прощання Господньої нареченої з дівоцтвом. Останні світські пісні, останній танець. Тоді приходили старші жінки з родини і перевдягали дівчину у довгу темну сукню. Дівчата знімали віночок з дівчини і вкладали на голову вінок з білих лілій.

На сході сонця дівчина у вінку з лілій у супроводі подруг прощалася з селом, низько кланяючись кожній хаті, кожному зустрічному і йшла до монастиря. Тут її зустрічали черниці. Ставши на коліна, дівчина складала обітницю служіння Господові, скидала вінок, цілувала його і передавала найкращій подрузі. Черниці натомість пов'язували дівчину наміткою послушниці.

В іншому випадку вінок з білих лілій виплітали на смерть дівчини. Подруги в'язали його і вкладали на голову небіжчиці.

Вінок надії

Цей віночок виплітали дівчата, яким не пощастило у коханні, або для того, щоб освідчитися в ньому нерішучому парубкові.

В'язали вінок з волошок і польового маку. Волошка - символ простоти і ніжності, мак вселяє надію. Вважали, що любов прийде сама, коли такий вінок дівчина власноруч одягне на голову своєму обранцеві.

Вінок розлуки

Дарувала його дівчина парубкові у тому випадку, коли в них не складалася доля. Наприклад, ходив хлопець до дівчини, а тут почав стрічатися з іншою. Отож покинута дівчина виплітала вінок з первоцвіту і вересу. Перша квітка-символ кохання, що минає, друга - самотності і безнадії, що настає . Про значення такого вінка знали колись усі парубки.

В іншій ситуації, коли причиною розлуки ставала дівчина, вона дарувала парубкові вінок з вербових китичок, барвінку й айстр. Верба - символ правдивості, айстри - суму. Барвінок у поєднанні з айстрою означає німе благання: "Вибач, але я кохаю іншого .".
 Такі цікаві і барвисті наші звичаї та ввірування, тому не цураймось свого та вміймо мудро жити з природою.


http://garbuz.org.ua/
 

У багатьох сучасних весільних традицій дуже стародавні (а іноді й дивні) корені. Якщо вам цікаво звідки беруть початок ті або інші традиції на сучасному східно-українському весіллі, тоді читайте.

Викрадення туфельки.

Раніше туфельку не крали. У нареченої просили поміряти туфельку її незаміжні подружки. І коли приміряння закінчувалося, та дівчина, який туфелька була впору, просила нареченого викупити взуття своєї дружини за певну плату. Таким чином, перевірялося наскільки заможне й багатий був наречений. Подружок нареченої або обсипали цукерками, або нагороджували подарунками, або слізно просили повернути туфельку "за просто так". Туфельку обов'язково повертали нареченій, але цей момент був дуже важливий для нареченого. Про нього ще довго говорили після весілля: багатий він чи бідний, добрий чи злий, щедрий або скнара. Викупом за туфельку традиційно вважалися цукерки, пряники й стрічечки. Адже на Україні стрічечки в косах носили тільки незаміжні дівчини.

           
              Викрадення нареченої. 

Цей звичай існував ще в давніх слов'ян. Наприклад, у вятичів і жителів півночі були гри "межі села": під час ігор, пісень і танців чоловіка вибирали собі наречених і вели до себе у вдома. Саме вираз ГРАТИ ВЕСІЛЛЯ нагадує древні ігри, який починалося придбання наречених. Цей обряд не був забутий завдяки вкоріненому на Київській 
Русі кріпосному праву. Як і в Шотландії, де право першої шлюбної ночі належало англійському соверенові, у нас право на першу шлюбну ніч належало панові (дворянинові, панові), досить часто наречені противилися цьому звичаю й панськи холопи просто крали наречену прямо в розпал гуляння. Якщо ж наречений був досить заможний, пан міг запропонувати за наречену викуп. Зі скасуванням кріпосного права, це стало веселою традицією. 

               Букет нареченої.

Вважається, що кидання весільного букета - це чисто американський звичай, хоча деякі експерти пропонують, що американці підглянули цей обряд на єврейських весіллях. Але й на Україні існувала подібна традиція. Наречена передавала свій святковий квітковий вінок (у майбутньому, що перетворилося у фату) дружку, що, по ідеї, повинна була наступної виходити заміж; пізніше з'явився звичай, кидати вінок у юрбу дівчата. Та дівчина, що піймала вінок, вважалася претенденткою на роль наступної нареченої. Протягом року повинно було відбудуться наступне весілля. Якщо дівчина не хотіла заміж, то вона й не виходила в лад наречених-претенденток. 

                "Коровай"

Завжди молодят зустрічали батьки з короваєм і зіллю. Чому? Цей ритуал свої коріння веде ще від древньої цивілізації Єгипту. Древні єгиптяни настільки боготворили хліб, що позначали в листі його тим же ієрогліфом, що й золото. І це не випадково. Адже хліб символ достатку й матеріального благополуччя. Ароматний коровай на столі означав постійну готовність до прийому гостей. був знаком божественного заступництва й оберегом від ворожих сил. Скибку хліба клали в колиску для захисту дитини, - брали із собою в дорогу - щоб охороняв. Буханець хліба, кожний шматок і навіть крихта втілювали долю людини. Уважалося, що від обігу з ними залежать сила, здоров'я й удача. До хліба завжди ставилися тремтливо, з повагою. Його саджали в піч у тиші. Поки він там перебував, голосно не розмовляли, не мели підлогу. В іншому ж випадку він "злякається", почне "вередувати" і не вдасться. Тому не випадково молодят зустрічають хлібом і зіллю. Але в цьому випадку особливим хлібом - КОРОВАЄМ! Коровай обов'язково прикрашають колоссями пшениці, що персоніфікує благополуччя й статок у родині. На короваї завжди випікають листи калини - символ дітородності родини. І не випадково коровай прикрашають двома сплетеними кільцями, як символи вірності один одному. Кільце не має ні початку, ні кінця. Це символ нескінченності, вічної любові. Даючи обітницю вірності, один одному, молоді обмінюються кільцями.

                   "Гірко!" 

Раніше і Київській Русі весілля грали в час, вільного від сільськогосподарських робіт - узимку. Коли наречений із дружками, сватами й всією своєю свитою приходили забирати наречену, родичі й друзі нареченої споруджували у дворі нареченої велику сніжну гірку, що обливали водою. Гірка перетворювалася в неприступну міцність, на вершині якої в оточенні подруг стояла наречена. Під лементи присутніх "гірка" наречений із друзями споруджували живий міст, по якому піднімалися на вершину й, прориваючи живе кільце з подружок нареченої, брали приступом цю "міцність". Наречений цілував наречену, а його друзі її подружок. Вся ватага скачувалася з гірки й весілля тривало. Гірки вже не споруджують, а от слово "гірка" трансформувалося в "Гірко!" і стало традиційним.

                     "Шишки"

Це такі булочки, які роздають гостям. Ця традиція прийшла із Західної України. На воротах будинку, де проходило весілля вішалася гілка (гілка ялинки чи вишні) і її, що приходять гості, повинні були чимсь прикрасити: підв'язати стрічечку, повісити шишку, іграшку. Коли всі гості збиралися, гілку знімали і йшли процесією з нею по селу. Чим багатше була прикрашена гілка, тим більше самовдоволення це викликало в батьків нареченого й заздрості в сусідів. Коли ж гості розходилися, кожний повинен був забрати із собою одну з "шишок". Чим менше "шишок" залишалося на ялинці, тим довше повинні були прожити разом молодята. Згодом, цей обряд переродився в роздачу спеціально спечених "шишок" гостям уже йдуть зі свята, щоб всі їх забрали додому й не однієї не залишили молодим.
 
                      * * * * * * * * * * * * * *

Слово "весілля", а також - вінки, обручки, покривала (вуалі й фата), з'єднання рук, свічі, весільні подарунки та ін. - все це прийшло до нас із Древньої Греції й Рима. Так, наприклад, у Римі - Венера була покровителькою шлюбів (союзів любові), називалася Suada і Babia (свада й бабка). "Свада" - весілля, а в слові "бабка" легко простежується подібність із бабою. Вінчання Слово "наречений" іде від слова "доля", що посилає нареченій нареченого. Слово "наречена" означає "невідома", "невідома", тому що по російському звичаї наречений міг бачити дівчину тільки після вінця, як молода, як втім, і вона його. Адже обоє молоді сполучалися шлюбом не зі своєї волі, а батьківської. Тому ВІНЧАННЯ за старих часів називали Судом Божим, тому що бачили в цьому обряді сполучення молодих людей навіки, до могили, покладаючи свої надії на Бога, що Сам ПРИСУДЖУЄ їм шлюбний вінець. 

http://garbuz.org.ua/