Автор: Senbonsakura
Пэйринг: Hitsugaya/Hinamori
Жанр: роздуми
Рейтинг: G
Размер: mini
Статус: finished
Описание: просто моя уява про цю парочку, само прийшло…




Тепер тут так тихо… Тільки вітер на подвір*ї. Нема звичної розмови, сміху. Їх вже давно нема. Життя тут завмерло.
Хм, як дивно. Ми завжди про все говорили і хоч я обурювався і кривлявся, та завжди був на твоєму боці. Ти це бачила. Бо знову і знову приходила до мене.
Коли ти вперше побачила капітанів, то сказала, що просто вражена ними. Особливо ним. Ти так старалася попасти у його готей, бути схожою на нього, бути з ним, бути йому потрібною. Ми стільки про нього говорили, що він був майже присутній з нами.
… і ось я стояв у капітанському хаорі. Цифра на моїй спині позначала мій готей. Відтепер в мене були ті, хто так само як і ти хочуть бути схожими на їхнього капітана. Мій лейтенант – хороша людина, а ще вона – просто мрія для багатьох чоловіків. На мене дивляться інші капітани, з якими ми тепер рівні.
І тільки ти.
Скромно так, якось несміливо привітала мене і відійшла…
А через кілька днів зникла… Мені сказали, що тепер ти житимеш далеко…
…чому? Чому ти так зробила? Ти залишила свого капітана. Невже, приклавши стільки зусиль, ти просто пішла? Якась коротка записка, це справді те, що ти мала би мені залишити?
Але тоді я навіть ще не знав про твій від*їзд. Я просто стояв тут один і не розумів, чому я не радію своєму призначенню. Мені не було ні тепло, ні холодно. Я тільки безпорадно дивився вперед.
День, коли я став капітаном…

* * *


Тихо-тихо… легенький вітерець, але я ніби не відчуваю його. Я ніби пуста.
… Далеко позаду мій готей, мій капітан. Не хочу туди повертатися. Не можу.
Мені все сниться подвір*я, на якому ми стільки просиділи. Ти завжди хмикав і казав, що тебе не цікавить академія, капітани, що нічого такого ах в них немає. Ти робив вигляд, що тобі байдуже, коли я годинами тренувалася і говорила тобі про нього. Але ти завжди підтримував мене. Навіть у найважчі моменти був поруч і говорив, що я не маю права відступати, якщо хочу бути потрібною своєму капітану. А потім веселим тоном добавляв, що коли мене викинуть з готею, то ти мене чекатимеш, бо тобі і так нема куди діватися. Малявка, я тоді тебе не бачила…
…і ось я дивилася на тебе у тому хаорі, наймолодший, але такий впевнений капітан…
Щось змінилося у твоєму погляді. Твої рухи, поведінка стали такими інакшими… Я стільки хотіла тобі сказати… А ти відразу випалив, у своєму стилі, що ми тепер часто бачитимемося і, що ти тепер нічим не уступаєш моєму капітану. І я не змогла нічого відповісти. Ляпнула щось неясне…
Коли це сталося? Чому я не побачила твоїх старань? Чому ти хотів справити враження на мене, а не на нього?
Біля тебе було стільки людей… Одні вітали тебе, інші просто спостерігали за тобою, але не було тих, хто не дивився на тебе. І вони дивилися з величезним здивуванням, бо ти зробив неможливе. Такий молодий.
Твої піддані будуть виконувати твої накази. Для капітанів – ти свій. Біля твого лейтенанта не пройде спокійно ні один чоловік. Тебе чекає інше життя, зовсім інше.
А я тут для чого? Я тільки тоді зрозуміла, хто ти для мене. Я сприймала за належне твою увагу, постійно захоплюючись іншим. Тепер я раптом усвідомила, що було в тебе на серці в такі моменти. Але ти зціплював зуби і мило усміхався… Треба було зрозуміти, що ти повинен жити власним життям. Мені зрозуміти.
Я не могла більше тримати тебе біля себе. Я заставила тебе страждати.
Тепер я зробила правильно. Я відійшла.
В день, коли ти став капітаном…


* * *


«Прощай, капітан-малявка! ;)
Сніжок, ти – молодець»
Хінаморі