Любко Дереш "Поклоніння Ящірці"

"... Ти десь бачив дівчину, яка була би неформалкою, мала таку досконалу фігурку, ну шоб (Хіппі поцілував пучки зведених докупи пальців, мовляв, bon appetite), і щоб при тому всьому була ще й розумною.

Бажано інтелектуалкою.

Щоб вона могла на ніч мене заколисувати Андруховичем чи Антоничем…

І ше щоб мала гроші, і розуміла мене, і не просила вести її на морозиво, коли я на нулі…

І щоб не сміялася з мене, і щоб ше вміла варити їсти, а не тільки-но концерви відкривати…

Ну, шо?

Хіба знаєш таку? "

Знаєш, Любко ( після того, що було між мною та твоєю книгою, ми можемо перейти на *ти*), якщо б мене запитали, я б відповіла, що знаю... і не одну.

*Дантес, ви промазалі !*

Тобі не допомогло до кінця розсмоктати *зелену філософію молоді* навіть статус *КУЛЬТ*ового представника сучукрліту .

Сподіваюсь, тобі вдасться розчавити цю гірку конХфєту до солодкого наповнювача, а поки що *ти пирнаєш у ту саму акваторію, де плаває жаданівське гівно*. 

"Ви чули? Талант Дереша застрілили! - Господи, Дереша?!  Як тільки змогла піднеятись рука! Це... це талант золотої дитини! Такої слухняної... Завжди чемної та ввічливої. Боже, боже, куди котиться наш світ?" (стор. 188 в моєму баченні )

"Достоєвський написав цілу книжку про переживання чувачка, котрий уколошкав стареньку. Ми вбили й нічого не відчули.

Покоління байдужих. Покоління пофігістів. але то тільки зовні. усередині муру ми існуємо, ба навіть живемо.

Чи я шкоджую за накоєним? Ні.

Чи мене якимось чином це зачепило?

Ні. Мене це абсолютно не гребе."

Ось тут, Любко, ми з тобою солідарні:

"Чи мене якимось зачепила ваша книга?

 Ні. Мене вона абсолютно не гребе."

Доки ВИ не припините відповідати на всі запитання *НІ*, видаючи з себе кумедний нігілістсько-пофігістський синтез, подаючи сумнівний приклад молоді, доти й буде існувати і ваше, і наше *Покоління Ящірки* ... крапка