Автор "Спокути", яка мене свого часу вразила і підкорила, не перестає вражати різноманітністю почерку. Він зовсім інший в "Амстердамі", ще інакший у "Дитині в часі", й зовсім новий — у цьому романі.

Оповідь ведеться від першої особи, і це — дівчина, тож мені ой як цікаво було, чи впорається автор-чоловік із поставленим перед собою завданням. І, як на мій смак, образ головної героїні вийшов досить таки вдалим, хоча до деяких моментів мені таки хотілося прискіпатися. Проте, дочитавши роман до кінця, я зняла свої зауваження.

Переживання молодої особи — то лише поверхневий шар твору. Під ним — дуже багато всього, зокрема історичного. Як вам, наприклад, інформація про те, що Дж. Орвелл — це результат одного із проектів британської МІ-5? Ні, йому не вказували, як і про що писати, але умови для розквіту його протирадянської творчості створили, надавши грант. Так само вчинили і з молодим письменником — героєм цієї книги. Тільки от трапилася непередбачувана халепа: між дівчиною-агентом і об'єктом спецпроекту "Ласун" спалахнуло кохання.

Як переживає свою брехню героїня? Як переживає її брехню (бо таки дізнається про все) герой? Як сприймає його брехню у відповідь дівчина? (Ага, тут все заплутано))) Ким був таємничий невловимий агент, який злив СРСР секрети атомної зброї, мотивуючи це тим, що "тільки рівновага сил може зберегти світ"? На що здатні закохані люди? І ким, зрештою, є справжній автор оповіді?

Не розповім, і не сподівайтеся)))

http://saulelobis.blogspot.com/2017/01/ian-mcewan-sweet-tooth.html