Це — улюблена книга мого дитинства, до якої вже доріс і син. І так приємно було тепер уже разом із ним проживати ті ж пригоди, які так захоплювали колись мене, перейматися за героїв, намагатися зрозуміти, чому вони вчинили саме так, а не інакше. А ще — радіти від того, що сина історія також захопила, бо з нетерпінням чекав вечора, коли ми вляжемося й продовжимо читання.

Розказувати щось про книгу, яку всі (я ж не помиляюся?) читали, справа невдячна. Тому просто пораджу — собі у першу чергу — частіше повертатися у дитинство за допомогою речей, здатних це зробити. Бо я, навіть тримаючи в руках це нове й україномовне видання (до речі, автора непоганого перекладу українською у ньому ніде не зазначено), все одно згадувала того "Золотого ключика" із зеленою обкладинкою, виданого років 30 тому, його чудові ілюстрації, довершені моєю рукою, і запах домашньої бібліотечки — а пахла вона чомусь грубкою... Ех, знову занурилася у спогади)))

Ілюстрації Людмили Кириленко та Олени Зеркалій, перекладач не вказаний, вид. "Ранок", 2016

http://saulelobis.blogspot.com/2017/01/blog-post_20.html