Нарешті-нарешті-нарешті я не тільки вирішила, а й спромоглася розпочати писати про дитячі книжки. Бо це ж – цілісілький книжковий всесвіт: яскравий, барвистий, захоплюючий. І такі емоції дитячі видання викликають не тільки (а часом і не стільки) у дітей, скільки у дорослих. Ну, у мене – точно. А якщо врахувати те, що мій чотирирічний син вже доріс до цілісіньких детективів, то розказувати і є про що, і, сподіваюся, буде, й буде, й буде...

Розпочати вирішила зі знакової для нас книги. Гляньте на мову обкладинки і зрозумієте, чому – це видання литовською "Вовченятка, яке запливло далеко в море". Чому знакова? Бо всеньке раннє дитинство сина практично минуло в Литві. Там він зробив перші кроки, набив перші синці, навчився спускатися з гірки і гратися у сніжки. І, звісно, там з’явилися його перші друзі і подружки. От саме їм у подарунок ми й придбали литовське видання улюбленої синової книжечки – для підсилення ментального зв’язку, так би мовити)))

Але про саму книгу тепер. Вона затягує. Так, під воду – глибоко-глибоко. Надовго. Випірнути важко. І винна у цьому художниця Софія Ус, яка вималювала такий дивовижний підводний світ із такими дивовижними подробицями й захопливими деталями, що відірватися від їх розглядання годі. І що цікаво: скільки б разів не читав/дивився цю книгу, а все одно знайдеш щось новеньке – будинок, мушлю, трамвай (підводний, авжеж), книжку, ванну чи й вираз риб’ячої моськи))

Ех, аж ностальгія взяла)) Здається, знаю, яку книжку читатимемо перед сном сьогодні...

Художниця Софія Ус, вид. "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2002

http://saulelobis.blogspot.com/2016/10/blog-post.html