Ой скільки цікавого й гарного я читала про цю книгу, про її презентації в різних містах України, про зусилля, докладені Кідруком до її реалістичності! Тож й очікувала, як часто буває, більше, ніж отримала. Так мені, втім, і треба: нічого вимагати від книги того, чого автор і не збирався давати.

Але додам до свого розчарування трохи конструктиву. По-перше, у цьому романі, на відміну від "Бота", немає нічого нового, такого, що захопило б. Звісно, у книзі купа технічних подробиць літакобудування, але то – не нашестя клонів-роботів, погодьтеся))) Один із головних висновків роману про те, що бюрократія й халатність призводять до невинних жертв, то, на жаль, не новина.

По-друге, сюжет книги не змушував дочитувати її ночами, як це було з "Твердинею". Детективна історія мене не дуже захопила, сподівання на якийсь незвичайний розв’язок не виправдалися. Винних, звичайно, знайшли й навіть покарали, але де госторота? де екшн? де тремтіння рук і стримування дихання на останніх сторінках? Не було...

По-третє, часом знову дратувала Максова прискіпливість до деталей. Ні, я-то розумію, що такий маневр додає живості образам та сторінок книзі, але розмазування по голові й стінах свого гімна молодшим сином головної героїні ну ніяк не дотичне до сюжету. На мою, звісно, скромну думку)) І ще жіночу, звісно, бо ця ж головна героїня змальована такою мамою-клушею-домогосподаркою, що страшно було б іти в декрет, якби вже у ньому не побувала))

Й наостанок: заголовок. Отут проситиму допомоги у залу, бо до чого жорстокість небесної тверді, якщо вся справа – у земних створіннях, в людях?

Що потішило: 1) самоіронія – після перших сторінок так і хочеться вигукнути: та ж списано у Гейлі! Аж раптом автор сам згадує роман "Аеропорт" і майже повну ідентичність ситуацій, описаних на початку обох книг; 2) образотворення – ох і вдалі чоловічі постаті у книзі, реалістичні до останньої волосинки в носі й налитої кров’ю судинки в оці; 3) оптимістичність – світ, у тому числі і Європа, закуповує літаки українського виробництва, бо вони класні! Тільки за обома руками! Тільки ж щоб вони не падали...

http://saulelobis.blogspot.com/2016/08/blog-post_19.html